Вибрані твори в двох томах. Том 1 [Володимир Миколайович Сосюра] (fb2) читать постранично, страница - 2

title="">³.

Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає до селища Третя Рота (нині — Верхнє, що входить до м. Лисичанська на Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні — у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці над берегом Дінця. Тут в єдиній кімнатці туляться восьмеро дітей і батьки. Саме цей шахтарський край назавжди увійде в лірику Сосюри ясними зорями і тихим Дінцем, заводськими димами і тяжкою працею, першими захопленнями, якоюсь особливою прямотою оцінок і жагою буття.

В одинадцять років Сосюра йде працювати — до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкових заробітків. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Майн Рід, Жюль Берн, Ф. Купер, детективи, які тільки міг дістати), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота. Обдарований блискучою пам’яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою ⁴.

До лектури його дитячих літ належали Гомер і Шиллер, Гоголь і Шевченко, Пушкін і Леся Українка, І. Франко, М. Нек-расов і Конан Дойль, а разом з ними — А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон. Саме лірика романсового плану (згадаймо тут ще Олену Журливу та І. Сєверянина) якнайбільше імпонувала Сосюрі й манила його до перших літературних спроб ⁵.

Замислюючись нині над світоглядно-естетичними витоками сосюринського “екстравертного” письма, освітленого кривавими сполохами Першої світової війни, визвольних змагань та більшовизму, не перебираймо на вазі громадянських мотивацій та ідей, хоч, звісно, і вони формували горизонти його поетичного світу. Не забуваймо, що душа поета змалечку була вчарована ранньомодерністською красою і музикою слова, рафінованістю художньої барви й почуття, які в юній свідомості ототожнювалися з великим Мистецтвом.

Барокова пишність висловлювання, символістська яскравість штриха, схожого на крик чи молитву, особлива мелодійність поетичної фрази — всі ці ознаки одземленості лірики мали для юного Сосюри особливий сенс. Від них віяло чимось прекрасним, небуденним, солодким і манливим — тим, чого в реальності бідного шахтарського краю не було й напоказ. Все те піднесене і гарне, чим життя обділило Сосюру, він знаходив у літературі. Спиняємося на цьому, аби спростувати один зі стійких стереотипів, за яким “творчість В. Сосюри з самого початку розвивалася під благотворним впливом... української та російської революційної пісні” ⁶. Думається, немає жодної потреби робити з Сосюри свідомого революціонера ще до того, як він усвідомив себе поетом. Хоч речі це складні й тонко пов’язані, однак не політичне гасло, а естетика пісні, чарівна сила ліричного слова, усвідомлювана саме як чарівна (і звідси — така виняткова роль його “музики і ритму”), розбудили струни його власної поетичної натури.

Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. ⁷ Всі ці рукописні вірші на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні ⁸, безслідно згинуть у роки Першої світової війни. 1914 р. В. Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці. 1915 р. смерть батька змушує його залишити навчання й повернутися на содовий завод, цього разу учнем маркшейдерського бюро. Та нужденні учнівські заробітки не могли зарадити родинній скруті, майбутнє залежало від здобуття спеціальної освіти. Долаючи всілякі труднощі, завдяки власній енергії та сторонній підтримці восени 1916 р. Сосюра повертається до сільськогосподарського училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р. Тут у 1916—1917 рр. він пише вірші, які вперше публікуються в бахмутській “Народной газете” та лисичансь-ких газетах “Голос рабочего” і “Голос труда”. Народжуються вони з традицій російської та української романсової лірики, хоча деякі з них, взоровані на поетику М. Некрасова (“Много в душе еще песен неспетьіх”, “Товаришу”), свідчать, що Сосюра гостро відрефлектовує не тільки щемні порухи душі, а й суспільні рухи, тривожне гудіння історії, що наближається до свого революційного піку.

Як поет В. Сосюра вийшов із річища романсової традиції, означеної інтонаціями сповіді та звіряння, певним образним рядом (“сказка задумчивьіх звезд”, “сон умирающих роз”, “бред утомленной души” тощо). Але за складом творчої натури, за чіткістю й гостротою бачення реальності від самих початків був іншим. Факти соціальної дійсності викликали в нього таку ж бурхливу емоційну реакцію, як і факти життя