Фіолетова загибель [Володимир Миколайович Владко] (fb2) читать постранично, страница - 3

всі вони зовсім різні люди. Навіть не просто різні, а прямо-таки протилежні. Тим часом їхня дружба почалася ще в коледжі. І триває й досі, хоч життєві шляхи всіх трьох розійшлися. Високий, плечистий Фред Стапльтон, найкращий бейсболіст коледжу, став агентом по збиранню об’яв і мріяв про власну контору, яка, напевне, була б дуже прибутковою і давала б йому гроші для самостійної біржової гри. А поки що він задовольнявся вивченням чужих акцій, стежив за їхнім курсом, запально грав на підвищенні чи падінні його і не раз ставав багатієм, щоправда, тільки в своїй уяві. Та він не журився й переконливо доводив, що його час ще прийде.

Коротун Джеймс Марчі працював механіком авторемонтної станції й часто лагодив вередливі мотори автомобілів усіх марок. І єдиний докір можна було йому закинути: надто довго порався він біля машин нових зразків. Ні, як правило, звичайний ремонт і в таких випадках не забирав у Джеймса багато часу: механік він і справді був чудовий. Але коли в твої руки потрапляє новесенький «кадилак» чи «ягуар» з найрізноманітнішими новими пристосуваннями, так від нього важко відірватися, доки сам не побачиш, як усі вони діють. Найчастіше, правда, після таких оглядин Джеймс Марчі, махнувши рукою, казав: «Загалом дурниці. Рекламні викрутаси!» Але поглянути на всі отакі викрутаси йому хотілося. Втім, це траплялося не лише з автомобілями. У газетах Джеймса найбільше цікавили статті й замітки про науково-технічні новини, і навіть читав він лише популярні книжки з різних галузей знання. В усякому разі, для своїх друзів він був майже незаперечним авторитетом у наукових справах і заслужив від Фреда Стапльтона іронічний комплімент:

— Розумієте, Джеймс буквально все знає! Він може розібрати й наново скласти перший-ліпший радіоприймач. Він не розуміє тільки одного: як це — розмовляють у Нью-Йорку, а чути в Чікаго!..

Коли Джеймс вперше почув це, він спочатку трошки сторопів. А потім серйозно відповів:

— Ти, Фред, навіть не уявляєш, як це правильно. Бач, можна мати розум! І я справді дещо знаю. Але одна справа розум, і зовсім інше — почуття, емоції. Для них багато чого завжди лишається чудом, як би ти його не пояснював. Так, мабуть, і зі мною. Розумом я все це знаю, а от почуттям — не сприймаю. Ну ось він, радіоприймач, а в Нью-Йорку передавач. Якщо говорити про техніку, все зрозуміло. І все одно це чудо. І саме його збагнути неможливо.

— Дивна людина, що ж тут розуміти? — кинув Фред. — Радіо є радіо, от і все.

— Ні, далеко не все, — задумливо сказав Джеймс. — Мабуть, таке ставлення до речей взагалі властиве людині… якщо вона серйозно замислюється, а не просто поглинає все, що їй дають.

— Зрозуміло, зрозуміло, ти завжди відзначався гнучким розумом і науковим підходом до справи. Будеш видатним ученим, Джеймс!

— Може, і буду… — мрійливо мовив Джеймс Марчі, пощипуючи борідку. — Хто знає!..

Щодо Клайда Тальбота, то він був просто клерком у страховій фірмі «Моррісон і син». Ані біржовиком, що досягне колись великих успіхів, ані вченим він не прагнув стати, та й взагалі не плекав ніяких особливих мрій на майбутнє. Кінець кінцем, людина може жити цілком пристойно і без цього, якщо вона має справжню роботу й якісь шанси на нормальну кар’єру. Страхова фірма, де працював Клайд Тальбот, була саме таким справжнім ділом; щотижня компанія вручала йому за виконання обов’язків старшого клерка вісімдесят доларів. Люди тут працювали довгі роки, фірма мала постійну клієнтуру і, природно, була зацікавлена у службовцях, які вміли зберігати таємниці клієнтів. Тут колись працював і батько Клайда, що загинув під час світової війни. Клайд знав, що своїм місцем він зобов’язаний батькові — до нього добре ставився, його цінував сам містер Моррісон, тепер уже сивий і владний старик, який, зустрічаючись з Тальботом-молодшим, незмінно повторював:

— Містер Тальбот, я хотів би, щоб ви не наслідували поганого прикладу свого батька. Такий був чудовий працівник, і єдиною дурницею, яку він зробив, було те, що він пішов на війну. На жаль, це дало погані наслідки. Патріотичні поривання не завжди оплачуються. Працюйте, містер Тальбот, робота завжди надійніша від поривань!

Клайд Тальбот намагався працювати добре. Через два роки він став старшим клерком, і казали, що незабаром цей здібний молодик буде завідуючим відділом, адже Джордж Ептон, який займав це місце вже добрий десяток років, скоро вийде на пенсію. Можливо, в успішній кар’єрі Клайда Тальбота щось залежало й від доброго ставлення самого містера Моррісона, але, безперечно, як казали товариші по службі, головним була енергія й працьовитість самого Клайда. А бути в двадцять вісім років завідуючим відділом крупної й прибуткової страхової фірми — це дещо значить.

Клайд був людиною серйозною, в міру вдумливою, в міру здібною і в міру ініціативною. Йому здавалися смішними мрії Фреда Стапльтона про неймовірну біржову кар’єру, яку той колись зробить. Він добре знав, що для такої кар’єри потрібні насамперед великі