Поховайте мене під кленом,
Тим, що вітами ловить дощ
Він, як очі мої, зелений,
Він закоханий в вас також (Мар“яна Савка)
Але не всі сповнені аж таким песимізмом, і тому можна прочитати у їхній зневірі спробу знайти вихід із ситуації, що склалася:
я кохаю тебе я чекаю тебе завжди
я шукала тебе (дуже довго!) в очах вокзалів
я тебе не знайшла я цілую твої сліди
але вибач мені я повинна втікати далі (Маріанна Кіяновська)
Дехто, попри зневіру, цей вихід, а точніше напрямок втечі для себе таки знаходить:
Назавжди залишитися в школі домініканок поблизу Відня,
Молитися виключно українською, сестрам на подив.
Після вечірні іноді писати послання рідним,
Питаючи, як їх здоров“я і як зародили городи
(Галина Петросаняк)
Не подумайте, ніби я наводжу все це тільки заради того, щоб самовиправдатися. Адже живуть якось інші галицькі панночки, і навіть поетки
серед них виходять заміж, заводять дітей, щоправда, ніхто з них чомусь по тому не пише, як воно їм ведеться. Але менше з тим. Розмірковуючи таким чином, я прийшла до висновку, що не самотня у своїх сумнівах щодо пошуку відмінностей між словами “кохання” і “пристрасть”, а також до висновку, що сумніви мої мають під собою підстави, а насамкінець ще й до висновку, що ми так часто плутаємося приймаючи пристрасть за кохання, а кохання за чисту монету… Але це вже, здається, хтось казав.
Та я захопилася. Час переходити до перегляду колекції.
Дитячі пристрасті
Коли варто починати, на що не варто звертати увагу або як закохатися у Джорджа Майкла?
Хлопчик Толя був найбільшим, найтовстішим і найкучерявішим у нашому класі. Напевно, саме це мене в ньому і привабило. Толя щоразу червонів, коли його викликала до дошки вчителька з математики, найпершим серед нас навчився читати і завжди отримував відмінні оцінки на уроках каліграфії. У нашому 1-А всі з нього кепкували, хлопці навіть не брали його з собою дивитися, як грають у футбол старшокласники. У Толі завжди був рясно розмальований щоденник, бо йому мало не на кожній перерві доводилося відстоювати свою гідність від чергового жартуна, який повторював почуте кимось із розмови дорослих “Толя-акселерат”. Що саме означає це слово, ніхто не знав, і напевно саме тому воно вважалося найбільшою образою.
Після закінчення 1-го класу мама Толі поговорила із директором, і його перевели відразу до 3-го, щоб припинити постійні бійки.
Бійки і справді припинилися, і незабаром мало хто з нашого класу продовжував вітатися з Толею, сам він теж мало з ким вітався, ігноруючи своїх колишніх нападників як “малолєток”, і ніхто більше не наважувався викрикнути йому вслід образливе “Акселерат”.
Його батьки працювали разом з моїми і час від часу заходили до нас у гості, а одного разу ми навіть поїхали разом відпочивати влітку. Як тоді було модно, в пансіонат поблизу Одеси, на власних автомобілях. Всю дорогу Толя намагався зацікавити мене то грою в шахи, то шашками, то розмовою про книжки. Але нас з ним обох так нудило, що батькам доводилося зупинятися кожних півгодини, аби мами виводили нас по черзі на свіже повітря, де ми і залишали вміст наших шлунків, а потім сідали назад до машини і завбачливо стискали в кулаках поліетиленові торбинки для екстренних випадків. Напевно, через ці незручності, нам так і не вдалося знайти спільних, цікавих нам обом тем, і протягом всього наступного відпочинку дружба наша так і не зміцніла. Щоправда, Толя час від часу намагався запропонувати мені зіграти на території пансіонату у прокатний бадмінтон, але мені чомусь постійно пригадувалися подробиці нашої спільної подорожі і те, як Толя мало
Последние комментарии
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 10 часов назад
1 день 13 часов назад
1 день 13 часов назад