— Та от, — відповів касік, — я, касік, присутній тут пан Карвальйо, начальник порту і ще кілька людей меншого розбору. Та вас це й не повинно обходити, бо вони по-французькому не вміють. Д’Арраст покликав Сократа і сказав йому, що вони зустрінуться перед обідом.
— Авжеж, — відповів Сократ.
— Я буду на Фонтані, в саду.
— В саду?
— Так, його кожен знає. Отож не бійся, пане д’Арраст.
Лікарня, як помітив д’Арраст дорогою, стояла на узліссі, рясні крона дерев виганялися майже над дахом. На все це море зелені сіялася мжичка, ліс нечутно поглинав її, як величезна губка. Саме містечко, близько сотні будинків під вигорілою черепицею, простягалося між лісом і рікою, її далекий подих долітав аж до лікарні. Машина проїхала розгаслими вулицями і майже одразу викотилася на прямокутну, досить величеньку площу, червона глина якої зберігала серед численних калюж сліди шин, коліс із залізними ободами і кінських копит. Низенькі будиночки з різнобарвним тиньком замикали цю площу, позаду височіли дві круглі дзвіниці біло-голубої церкви колоніального стилю. Над усім цим кварталом ширяв, долітаючи з гирла, солоний запах. Посеред площі блукало кілька мокрих силуетів. Строката юрба гаучо, японців, індіанців, метисів і чепурних представників місцевої знаті, чиї темні костюми виглядали тут так незвичайно, проходжувалася неквапливо й поважно попід будинками. Без метушні, вона розступалася, щоб пропустити машину, потім стояла й дивилася їй услід. Тільки-но автомобіль зупинився перед одним домом на площі, як біля нього мовчки зібрався гурт мокрих гаучо. У клубі, подобі невеличкого бару на другому поверсі з бамбуковою стойкою і круглими бляшаними столиками, зібралися вершки місцевого товариства. Пили за д’Арраста тростинову горілку, коли касік, піднявши склянку, привітав його з прибуттям і побажав йому всього найкращого. Та коли д’Арраст попивав собі біля вікна, до нього підійшов якийсь здоровань у кавалерійських штанях і гамашах і, ледь заточуючись, почав щось лопотіти до нього, з цієї скоромовки інженер розібрав лише слово «паспорт». Повагавшись, він дістав з кишені документ, яким той жадібно заволодів. Погортавши паспорт, здоровань виказав своє явне невдоволення. Знову забелькотів по-своєму, трясучи документом під носом в інженера, той тільки дивився, як кипить незнайомець. Тут підійшов усміхнений суддя, щоб запитати, в чому річ. П’яний зміряв цього миршавого коротуна, — мовляв, як він посмів його перебивати, потім, заточуючись
Последние комментарии
9 часов 44 минут назад
10 часов 3 минут назад
10 часов 11 минут назад
10 часов 13 минут назад
10 часов 15 минут назад
10 часов 33 минут назад