таємничу суворість. — Ти йди. Гроші лиши біля порога. Ну, йди, не можна тобі тут! Іди!
Жінка вийшла зі зростаючою повагою; у передпокої її зустріла Віка в чорній хустці, з пісною усмішкою на тонких губах:
— Чи здійснився обряд?
— Здійснився, ох. Піду зустріну його, як там… ґудзик до серця, Валеру мені в дім… Ґудзик до серця…
І вона пішла назустріч коханню, залишивши гроші біля порога.
— Іро! — Віка стукнула у двері кімнати. — П’ять тисяч дерев’яних. Каву будеш?
* * *
Усередині, у напівтемряві, палаючою свічкою сиділа відьма, і сльози крапали з її підборіддя на стіл, укритий темною парчею:
— Я ж казала — за правилами ти спокутував!
— Немає таких правил.
— Ну ти ж повернувся!
— Повернувся, бо є робота! Жінка, сорок років, двоє дітей, фінансовий крах… Визирни у вікно — вона в будинку навпроти на балконі курить.
— І ми її врятуємо?
— Гадки не маю. Старайся, відьмо, інакше…
Вона засміялася, помолодшавши років на десять:
— Неправильна відповідь. Давай іще раз: ми її врятуємо? Демон Олег Васильович раптом усміхнувся у відповідь. Його сірі очі на мить відбили синє світло, і це було дивно, тому що свічка горіла жовтим:
— Ми її врятуємо. Так. Обов’язково.
Последние комментарии
39 минут 24 секунд назад
40 минут 11 секунд назад
5 часов 58 минут назад
9 часов 40 минут назад
10 часов 1 минута назад
10 часов 55 минут назад