В зоряні світи [Василь Павлович Бережний] (fb2) читать постранично, страница - 7

членів екіпажу відчуття цієї швидкості не було. Навпаки — здавалося, що ракета стоїть, вірніше — висить на одному місці. З правого боку весь час палахкотіло Сонце, увінчане вогненною короною, поблизу нього і по всьому чорному небі сяяли зорі та планети. Віддалі до них були такі великі, що переміщення ракети не вносило ніяких змін в конфігурацію неба. Хіба що зменшувався диск Землі і одночасно виростав Місяць. Але око не могло цього вловити.

З кожною хвилиною космічний корабель наближався до Троянди космосу. Розумні чутливі автомати вели її по заздалегідь обчисленій траєкторії, яка в певній точці перетинається з орбітою штучного супутника. Щождо Сонця, то з його притягальною силою корабель Івана Плугаря не боровся: «Комета», рухаючись в системі Земля — Місяць, ішла фактично по земній орбіті. Відхилити рух ракети Сонце не могло, бо, крім власної швидкості, вона зберігала і ту швидкість, з якою мчить Земля, — 30 кілометрів на секунду. Цих складених швидкостей було досить, щоб ракета могла вільно рухатись в межах системи Земля — Місяць.

Причалити до Троянди — це вже буде робота механіка. А поки що він замріяно дивиться в ілюмінатор на чорне небо. Зорі на ньому різнокольорові: одні жевріють, неначе вугілля в каміні, інші скидаються на фіолетові чорнильні плями, ще інші — на розплавлене срібло… Загорський передає і одержує радіограми та час від часу робить зйомки Сонця. Іван Макарович, поклавши на коліна товстий зошит, записує свої спостереження і поглядає на прилади. Електронна обчислювальна машина увесь час показує віддаль до Троянди — в кілометрах і хвилинах. Цифри тануть, меншають з кожною секундою… Іван Макарович подає команду: — Мілько! За локатор.

Михайло відразу зайняв місце біля екрана радіолокатора, уп'явся в нього своїми чорними очима. Незабаром він побачив те, чого ждав. Праворуч на екрані з'явилася маленька зірочка. Вона досить енергійно рухалась до лінії, яка означає напрям польоту «Комети».

— Троянда на екрані! — урочисто вигукнув Мілько.

Троянда космосу

Своїми обрисами радянський супутник землі і справді нагадує троянду, особливо здалеку. Трохи нахилене «стебло», на верхньому кінці якого — «квітка». Чим ближче, тим стають видніші елементи конструкції. «Квітка» — то величезне колесо, змонтоване, очевидно, із контейнерів. Сонячним блиском спалахують на ньому ілюмінатори-вікна. В центрі — на ажурному плетиві радіальних ферм — здіймається кілька овальних щитів, зроблених із напівпровідникових елементів. Це — енергетичне серце міжпланетної станції. Сонячні промені, впавши на ці чудодійні пелюстки, тут же перетворюються в електричний струм і проводами-артеріями течуть по складному організму Троянди. Вони опалюють каюти, гріють воду у ванні, варять їжу, вони живлять локатори, потужну радіостанцію, вони підтримують постійну температуру в оранжереї… А сонячного сяйва тут же океані

Троянда космосу — найбільший із трьох супутників, запущених трьома великими державами. По різних орбітах обертаються вони навколо Землі, що, звичайно, утруднює астронавігацію, яка робить тільки перші, можна сказати, дитячі кроки. В багатьох країнах розгортається рух за об'єднання цих трьох супутників і створення єдиного науково-дослідного заатмосферного інституту. Технічно цей задум здійснити легко — досить включити двигуни і вийти на умовлену орбіту. Та на заваді, як відомо, стоять інші причини…

В довгій трубі «стебла» влаштовано склади, майстерні. Там же, в самому низу — реактивний двигун, потрібний на випадок зміни швидкості обертання. А по своїй орбіті Троянда мчить за інерцією, зберігаючи ту швидкість, яку одержала при запуску. І не дивно: ніщо не гальмує її руху, тут же немає жодної молекули повітря! В холодній мертвій тиші міжпланетного простору мандрує наша Троянда навколо Землі, а разом з нею і навколо Сонця. Всередині в ній лунають голоси, там — атмосфера, тепло, там — життя.

…Мілько не відривав очей від екрана локатора. Віддаль до Троянди швидко зменшувалась. Тепер уже не зірка, а мініатюрна квіточка пливла по матовій поверхні екрана. Незабаром її стало видно і простим оком. Усі скупчилися біля великого лобового ілюмінатора. Троянда більшала, буквально виростала на очах.

— По місцях! — наказав Іван Макарович. — Мілько, за пульт!

Як тільки Троянда наблизилась до орбіти «Комети», Мілько всього на дві секунди включив двигун. «Комета», описавши криву, наздогнала Троянду. Їх відділяла відстань в кілька десятків метрів.

Це було захоплююче видовище! Над «Кометою» високо здіймався, поволі обертаючись, велетенський корпус Троянди. Лише трубчастий повітряний шлюз на «стеблі» зараз не обертався: його зупинили, щоб прийняти гостей.

Мілько витирав із чола піт, Загорський стежив за роботою радіоапаратури, що підтримувала зв'язок із сусідами.

— З благополучним прибуттям вас, дорогі товариші! — пробасила