Дванадцять, або виховання жінки в умовах, не придатних до життя [Ірен Роздобудько] (fb2) читать постранично, страница - 5

механічний?

- Ну як вам? - запитує чергова медсестра, і в її усмішці проступає знущальний вираз.

Уявляю, що вона думає про мене.

- Цікаво, - кажу я.

- Завтра буде ще цікавіше, - безбарвним голосом промовляє жінка.

Я хочу уникнути спілкування і швидко виходжу на сходи. Здається, вихід має бути

десь ліворуч. Я йду вниз, повз білі стіни царства тіней, проходжу крізь скляні двері вахти

й виходжу на подвір'я. Щоб дістатися до зупинки, треба перейти фруктовий сад, потім

через будинок ще однієї варти. На вулиці холодно, тому ніхто не гуляє. Озираючись на

будинок, бачу у вікні третього поверху розмитий силует. Чомусь мені здається, що це він -

той, хто назвав себе «технологом». Від погляду зверху в мене протягом усього шляху до

зупинки свербить потилиця...

У маршрутці я заснула і ледь не проїхала повз будинок, у якому два місяці тому

винайняла квартиру. Мабуть, ще не звикла до нового місця. Підступна думка про джакузі

та склянку коктейлю «Малібу» майнула в голові, й мене відразу знудило. Цю думку я

пояснила тим, що занадто втомилася сьогодні. Ще б пак! Шість годин незрозумілого

монологу!

Вдома я випила склянку теплого молока, зробила собі бутерброд із ковбасою та

гірчицею й залізла в ліжко. Я люблю їсти в ліжку, немов хвора. Але я не хвора. Просто це

здається мені затишним. На тумбочці біля мого дивана - купа цукерок і порожніх

обгорток, трохи зів'ялі апельсини, кілька склянок з-під молока та соку. Якби моя воля, я

взагалі не піднімалася б з дивана. Колись я читала про таку людину, котра потрапила в

Книгу рекордів Гіннесса: двадцять років у ліжку. Зауважу, чоловік був цілком здоровий.

Телевізора в мене немає, тому засинати досить важко. Я вставила в магнітофон

сьогоднішню касету. Можливо, голос знову заколисає мене?

Зручно умостилася в ліжку. Якщо засну - магнітофон вимкнеться автоматично.

...Почула знайомий спокійний голос, я навіть уявила тихі світлі очі й трикутну

борідку. Але не заснула. Щось у тій нісенітниці привернуло мою увагу. Я не могла

сформулювати, що саме змусило мене прислухатися. Монолог скидався на... на

різнобарвну ковдру, зшиту з окремих клаптів. Усі вони були різного розміру, різноманітні

за візерунком. Що поєднує таку ковдру, міркувала я, дослухаючись до голосу. Основа!

Різнобарвні клапті зазвичай нашиваються на єдину основу! У гарної кравчині цю основу

зовсім непомітно - тільки картатий узор. Я зіскочила з ліжка. Сну як не було!

Взявши папір і ручку, почала записувати незв'язний монолог.

Від мого приходу додому минуло вже сім годин. Довкола мене лежала купа

списаних аркушів, у вікні вже танув місяць, ніч повертала на ранок. Що далі? Я стільки

разів перечитувала написане, що в мене заболіли очі. Я відчувала, що в цій нісенітниці все

ж таки має бути якийсь сенс.

А якщо відокремити більш-менш свідомі та прості формулювання від потоку

наукових термінів? Я взяла маркер і почала підкреслювати зрозумілі мені фрази.

«Мого імені історія не зберегла. Абіотичні фактори - ті, що впливають на

компоненти екосистем та сили неживої природи. Зокрема, газовий склад повітря,

температуру, вологість чи сухість, присмаки... Але суть не в тому. Вона в альбедо, тобто

білизні, тобто в здатності поверхні відображати струм випромінювання, зокрема у

відображенні планетами струму світла, що падає на їхню поверхню. Власне, я не

марнославний. Суть не в тому.

Історія не зберегла мого імені не тільки тому, що я свідомо відійшов у тінь.

Усе набагато простіше: було б дивним вписувати себе в рамки власної історії. У

сукупності еволюційних процесів у популяції виникають нові види. Я мав перебувати поза

ними. Мікроеволюція призводить до мутацій, часом до мутуалізму - такої форми

міжвидових стосунків, коли взаємодія двох видів вигідна кожному з них. Адже інакше не

міг би спостерігати за всією картиною в цілому...»

Аркушів було сторінок із тридцять-сорок. Серед них траплялися й зовсім чисті - без

жодних підкреслень. Робота була досить копіткою. Коли закінчилася остання сторінка, я

вирішила піти на ще один подвиг: переписати зрозумілі фрази на окремі аркуші. Коли

закінчила цю писанину, до ранку лишалося півтори години. Пронумерувавши сторінки,

почала читати...

«Мого імені історія не зберегла. Власне, я не марнославний. Суть не в тому.

Було б смішно вписувати себе в рамки власної історії Я мав перебувати поза ними.

Адже інакше не міг би