Хто ти? [Олесь Павлович Бердник] (fb2) читать постранично, страница - 164

навколо… побачиш рідний ліс, почуєш дзвін сосен, шум дубів, майво ласкавих віток беріз…

І так сталося. Зникли стіни, крило променів змело фіолетові барви. Десь далеко затьохкав соловей, над головами Павла і Сана зашуміла густа крона дерев.

Марсіанин схвально кивнув.

— Ти зрозумів. Тепер знаєш, що Фобос і Деймос — це ми самі. Наша думка невіддільна від дійсності. Що ж — сідаймо, як у вас на Землі. Так буде звичніше, простіше. Вважай, що я не чужий житель, а твій товариш, друг. Та воно так і є. Недалеко від істини.

Павло вже нічому не дивувався. Він засипав Сана потоком запитань, ніби боявся, що не вистачить часу на все.

— А крім Марса і Землі, ще які-небудь планети заселені в системі Сонця?

— Майже всі, — спокійно відповів Сана.

— Навіть Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун?

— Не навіть, а на них дуже високі еволюції.

— Розумію. Не в наших планах.

— І в наших, і не в наших. Кожна планета, кожен центр сили і матерії — є центр життя. Життя істот Землі чи наше життя — лише одна з безконечних форм неосяжного проявлення життя. Навіть на Сонці є життя. Власне, саме Сонце є результат великого життя…

— Не розумію…

— Більше не можу сказати. То справа нашої науки. Можу лише сказати, що ваші уявлення про Сонце і зірки, як про кулі газу, ненаукові, неістинні…

— Але ж дослідження показують…

— Знаю. Нічого складного. Сонце в своєму польоті через простір проходить через хмари газів і пилу, розтоплює їх і оточує себе розпеченим факелом фотосфери та протуберанців. Справжнього Сонця ви не знаєте… Воно незрівнянно складніше і простіше, ніж ви гадали…

— Ти говориш, Сана, що всі планети заселені. Чому ж нема безперервного обміну? Чому ви або люди Венери не відвідують нас?

— Ти зрозумієш все. По-перше, і ми, і люди Венери чи Юпітера не один раз відвідували вас. І допомагали вам. І досі бувають на вашій планеті. Але не так, як ви гадаєте. Не в ваших уявленнях…

— Як же?

— Не все одразу. Це космічні істини. Ви повинні піднятись до них. Потім, потім, друже з планети Земля…

— Тоді розкажи про себе, про Марс. Ти говорив про трагедію. В чому вона?

— Слухай. Ця розповідь повчальна і для вас, істот Землі. Та ти вже читав легенду, записану мною…

— На чорному камені? — раптом осяяло Павла.

— Так. То символічний, легендарний виклад нашої трагедії. Слухай, слухай же, друже з планети Земля…

5

Руа, або Марс по-вашому, старіший від сестри Землі. Вона ще котилася по орбіті туманною, насиченою творчою снагою, кулею, вона ще породжувала в конвульсіях і несвідомих радощах, в муках і трепеті потворних, дивних, жадаючих дітей своїх — химерних драконів, жахливих риб, гігантські дерева, барвисті водорості… а Руа вже ніс на собі величну цивілізацію.

Я і мої товариші, яких ти бачиш тепер, жили ще тоді. Ти дивувався знову. І недаремно. Це і є трагедією тих, кого ти зустрів…

Минули нескінченні цикли еволюції. В битві з хаосом і собою ми досягли вершин розуму. Ми зрозуміли вселенську єдність, ми створили суспільство братства і краси. Але розумна істота ніколи не здобуває повної перемоги. Безмежжя ставить перед нею нові і нові завдання. Це і є смисл Буття. Без цього — смерть!

Руа шукав нових шляхів. Бо завершувався виток спіралі історії планети, який вичерпував попередній ступінь еволюції. Всесвіт ставив перед нами нову загадку. В майбутньому майоріла постать істини, покрита запоною тайни. Загадка була ось у чому: конечне не може розвиватись безконечно. А планета, істота, видимий світ — конечний. Або наша цивілізація загине, або вона повинна розірвати запону видимого світу, розширити його в невидимість. Так говорили мудрі учені. І кликали всіх шукати нових шляхів, вивчати глибинні закони Матерії, щоб відкрити їх для Людини.

Я і мої друзі — нас було тридцять, скептично ставилися до таких пророкувань. Ми іронізували над старими ученими, говорили:

— Погляньте на небо. Воно неосяжне. Воно вказує нам шлях до Безсмертя. Вперед, жителі Руа. До інших зірок. Там ми знайдемо нових істот, а з ними й тайни Буття…

Сіар — старий учений — спокійно відповідав:

— Ти бачиш, Сана, безмежний плин того ж самого поверху матерії, що і в нас. І там брати по розуму шукають ту ж загадку Буття, як і ми. Навіщо даремні поривання? Хіба не краще спрямувати сили в суть речей, а не ковзатись на поверхні? Безмежність немає ні довжини, ні протяжності часу. Безмежність тримає в собі, як частки, і те, і інше. Вона скрізь і ніде. Зупинись, Сана, в ефемерному польоті. Лети в розумі! Розбуди сон свого єства…

Ми сміялися. І прагнули до далеких галактик. Нас підтримали. І дали все, що необхідне. Збудували гігантські кораблі. Обладнали їх для далеких мандрівок.

Ми стартували з Руа.

Ми відвідали безліч систем. Ми шукали в далеких світах мудрості і знання. Ми зустрічали сотні, тисячі інших істот, схожих і не схожих на нас. Нижчих по рівню і вищих, мудрих і жорстоких, бідних і багатих,