Урок історії польським шовіністам [Роман Круцик] (fb2) читать постранично, страница - 4

польського соціаліста і доброго знайомого з Пілсудським, Юліуша Мархлєвського. Мархлєвський через довірену особу нав'язав контакт з Пілсудським, який визначив для переговорів капітана Бернера. Бернер свідчить, що Пілсудський через нього передав Лєніну пропозицію припинити бойові дії, встановити лінію розмежування польських і більшовицьких російських військ, а також утворити між ними нейтральну смугу шириною 10 кілометрів. 21 листопада Мархлєвський привіз із Москви позитивну відповідь Лєніна який лише вимагав збереження переговорів у таємниці.

Тактикою таємної допомоги для Совєтської Росії Пілсудський добився того, що червоні по черзі розбили Дієву Армію УНР, а потім Добровольчу армію Денікіна. Прийшов час використати ситуацію, що склалася, для здійснення плану відновлення Польщі в межах 1772 року (для початку) зі східним кордоном по Дніпру. З метою юридичного прикриття свого походу в Україну Пілсудський змусив Українську місію у Варшаві підписати декларацію про українсько-польський воєнний союз. При цьому польський уряд наполіг, щоб скоротити (реформувати) Армію УНР лише до трьох дивізій. Пілсудський і його штаб прагнули після вдалого походу на Київ і Одесу встановити свій повний військовий контроль над Правобережною Україною, а Уряд УНР звести до становища безправного (беззбройного) сателіта.

Похід Пілсудського в Україну провалився. Москва і Варшава, погодилися на мир коштом поділу України і Білорусі. Польський уряд зламав свій договір з Урядом УНР й уклав з росіянами 2 листопада 1920 перемир'я. Цей черговий акт віроломства уможливив командуванню Червоній армії сконцентрувати всі свої сили проти українців. Під тиском переважаючих сил ворога 20 листопада 1920 Армія УНР була змушена перейти в Західну Україну, зайняту поляками. Тут поляки роззброїли українських військовиків і замкнули в концентраційних таборах.

Варшавський «Роботнік» помістив у № 339 від 16 жовтня 1919 статтю «Табори полонених», в якій сказано:

«Відносини, які панують в таборах для полонених в Модліні й Берестю Литовськім (Бресті) переймають жахом.

Табір для полонених в Бересті Литовськім — це гидь, це ганьба для польської держави. Умови в берестейських "Бугшопах" або у форті Берга можуть довести спостерігача до розпачу. В Бутшопі розміщено українців. Це давні російські табори і хліви та бараки, побудовані німцями, в деяких не має навіть т. зв. нар або дощок, тільки долівка і це приміщення бранців. Про солому нема й мови, долівку вистеляють полонені бадиллям та будяками. Вікон не має, одвірки навіть понищені.

Ці умови в поєднанні з голодуванням (денно 1/3 жовнірського хліба й трохи брудної води), якого розміри більшали із-за крадіжки військових функціонерів (кількох офіцерів і підофіцерів, які тепер сидять в тюрмі, незаконно привласнило собі близько пів мільйона марок), витворили з табору полонених прямо табір трупів. Два місяці тому з табору, що налічував близько 6000 полонених, виносили кожного дня 50—100 трупів. Розпалилася тоді дезинтерія, яка вбивала голодуючих. В одному місці при епідемічному шпиталі трупи лежали майже три тижні не похоронені, так, що щурі їх пообгризали. Померлих хоронять так мілко, що тіла виступають із землі,— наслідком чого дезинтерія й тиф постійно ширяться, так, що самі жовнірі, які виконують службу в таборі постійно переносять заразу недуг до своїх відділів. Так, як тепер виглядають українські бранці в таборі, можна собі уявити тільки смерть. Деякі й говорити не можуть. Не хочуть їсти — чому? Бо ці вже й не ворухнуться і до смерті,— так вони обезсилені. До одного з них приїхала ненька зі східної Галичини — говорить по польськи, бо полька. Син її лежить на будяках на кам’яному тоці в таборі, де вітри гуляють. Очі стоять стовпом, зуби вищирені… "не хворий, гарячки не має…" Ненька сидить біля нього наче закаменіла, безпорадна — що ж має робити? Там знову дружина — привезла харчі чоловікові. Ледве з великим трудом допросилася дозволу, щоби в табір увійти, бо тяжко туди дістатись… З'їв і… помер!

Коли всі виходять з табору за їдою і стають рядом, — справжній похід смерті. Голодні і померзлі. Б'ються і штовхають тих, що товпляться біля кухні над викиненою жовнірами лушпиною, їдять чорні ягоди з дикого бузку, навіть траву. Вибирають неперетравлені зерна з кінських кізяків і печуть їх з лушпинами. Вночі дрижать з холоду, бо тільки нужденне лахміття і власна шкіра криє їх кості. Кілька разів розложили вогонь в таборі, то жовнірі розігнали їх прикладами, а вогні погасили, бо від диму "можна трупом пасти". Ледве йдуть, коли на наказ мусять йти, оправдуються, що годі їм скоріше йти й дістають за це прикладом. А б'ють жовнірі здорово, бо й що ж з нього, "коли і так не виживе". Від ударів кількох умерло, — за слабі були, не видержали. Деколи просить такий: "вбий, паночку, остогиділо голодувати". Познаньчик (поляк з м. Познань — авт.) — плютоновий (взводний — авт.)постійно ходить з палицею, б'є, де попаде, тут трафить в голову,