Боротьба за історичну пам'ять українського народу [Роман Сербин] (fb2) читать постранично, страница - 6

Майорять кров'ю стяги Перемоги".

"Гримить майдан Червоний під тягарем іржавої надлюдської божественної слави. Скрегочуть танки, виють радіо-поети панегірики маршалам, коням, залізу і знакам нагрудним великих подій. Салюти. Горді плани. Міжнародний вплив. Свято Перемоги".

"А на полі, позапрягавшись у плуг, напруживши м'язи і голови зігнувши від потуги, орали вдови й корови і тихо плакали, вмиваючи слізьми свої права і обов'язки неухильні і найточніші в світі достовірність — страждання".

"О світе лихий! Що тобі до них?".

"[…] І будь проклятий всяк, хто п'є, жере й сміється, пишучи сьогодні про добробут".

"І будь проклята пафосна лож в устах його".¹⁶

Режим бажав запобігти, щоб подібні дисонантні інтерпретації не створили альтернативну публічну опінію. Німецько-радянська війна мусіла відійти в забуття, поки у свідомості населення не закоріниться офіційна версія недавньої історії. Наступного року День Перемоги був виключений з календаря офіційних свят. Невигідні свідки війни (воєннополонені, "остарбайтери", "колаборанти" тощо) уже давно були вилучені з радянського суспільства й вивезені в глибину імперії, а 1947 р. столиця й важливіші міста були очищені від інвалідів, живих докорів державі.

Відновлене зацікавлення воєнною добою прийшло після смерті Сталіна. На XX партійному з'їзді Хрущов засудив "культ особи" та скритикував злочинні помилки Сталіна у веденні війни. З'їзд довідався, що не Сталінові належала головна заслуга за перемогу над Німеччиною, а партії, урядові. Червоній армії і, врешті, радянському народові. Звільнивши "Велику Вітчизняну війну" від дискредитованого "великого вождя і полководця", партійна верхівка переписала її на рахунок партії й народу. "День Перемоги" залишався робочим днем, але його почали відзначати урочистими сходинами у школах та на місцях праці. Появилася нова мемуаристика й художня література, зосереджена на радянському населенні як носієві головного тягаря війни і остаточному переможцеві над ворогом. Відновилася деяка увага й пошана до ветеранів. Їх почали нагороджувати медалями (1961 р. "За оборону Києва") і запрошувати до шкіл оповідати учням про воєнні події. Тим більше стала важною навчальна робота в школі, де режим не мав конкурента. Ставили пам'ятники воїнам-захисникам. Міт "великої вітчизняної війни" залишався суттєво незміненим, але хрущовська "відлига" сприяла вільнодумству, яке могло піддати під сумнів і воєнні міти. З таборів поверталися учасники війни й жертви Сталінських репресій, і хоча їхніх свідчень про воєнні злочини радянського режиму влада не допускала, вони все ж таки ставали джерелами альтернативної інформації. Виринали нові умови для відновлення міту з новими завданнями.

Брежнєвська ера ввійшла в історію як доба застою. Але не було застою на політичному й ідеологічному фронті, в розбудові культу "великої вітчизняної війни". "В єзуїтський спосіб, — писав колишній радянський літературознавець, — Брежнєв і його апаратники старалися використати щирі людські спогади про війну для того, щоб підперти захитану сталінську ідеологію. Воскресили День перемоги як національне свято і 1965 р. святкували його з великою помпою".¹⁷ Того ж таки року була викарбувана спеціальна медаль для учасників війни, а Москва, Київ, Берестя та інші міста удостоїлися золотої зірки й були проголошені містами-героями. "Великій вітчизняній" були присвячені нові музеї, заповідники, пам'ятники (комплекс "Мати-Батьківщина" в Києві). Невдовзі під державною охороною України було більше пам'яток, присвячених цій трагічній війні (понад 40 000), ніж усіх уцілілих пам'яток довговікової української історії! За Брежнєва "Велика вітчизняна війна" практично відсунула на друге місце "Жовтневу революцію" як головний консолідуючий міт радянської імперії. Для цього були дві важливі причини. Залишилося тоді значно більше людей, які пережили війну, ніж революцію, і для них пам'ять про війну була ближчою, ніж пам'ять про революцію. По-друге, і це головне, "Велика вітчизняна війна" краще надавалася на роль уніфікатора багатонаціональної радянської держави, ніж Жовтнева революція. Після ленінського перевороту народи колишньої царської імперії опинилися по різних боках внутрішніх барикад і зовнішніх кордонів. Трудно виробляти ідеологію консолідації на пам'яті громадянської війни в Росії та імперіалістичних воєн з колишніми колоніями, які проголосили свою незалежність. Багато краще для цього надавалася німецьно-радянська війна. У радянських військових формуваннях воювали воїни з усіх земель радянської імперії. Усі громадяни СРСР мали одного спільного і нещадного ворога. На цій підставі можна було створити переконливий потужний міт. Досить було комуністам наголосити на злочинах німецьких завойовників, створити культ радянських героїв і вибілити власні звірства.

У дусі радянського патріотизму й лояльності супроти московської імперії вже кілька ґенерацій українських дітей вивчали історію Другої світової