Боротьба за історичну пам'ять українського народу [Роман Сербин] (fb2) читать постранично, страница - 4

"сповнених справедливою ненавистю до всіх нападників". Директор вважав, що для цього особливо надавалася історія, коли її "подати ширше, опрацювати з учнями ґрунтовніше". Добрим прикладом був матеріал "про славетну перемогу Олександра Невського над псами-лицарями", де "треба показати безприкладну хоробрість, героїзм і кмітливість російського народу, який не шкодував життя, боровся за свою незалежність і виборов її". Другою вдячною темою директор уважав боротьбу з німецькою окупацією України 1918 року. Врешті, сучасна війна мала стати об'єктом вивчення в усіх класах:

"Вітчизняна війна зобов'язує нас показати героїчне минуле нашого народу не тільки в тих класах, де це пов'язано з програмним матеріалом (8-10 класи), а й у всіх інших класах школи. Першим кроком роботи педагога в цьому році, від 1 до 10 класу, повинно стати ознайомлення учнів з великою вітчизняною війною радянського народу проти німецького фашизму".¹⁰

Компартія наполегливо старалася створити, якщо не єдино-мислення, то хоча б один спосіб публічного дискурсу на воєнні теми. Велика частина відповідальності за пропагування цих ідей була накладена на міську інтелігенцію. Лише в Петровському районі Києва агітаторами працювало 70 учителів, і за декілька днів 30,000 людей вислухали там лекції на тему "Великої Вітчизняної війни". Можна сподіватися, що ці зусилля дали бажані результати серед міської інтелігенції та робітників. Подібну роботу вчителі виконували серед молоді у школах і вузах. Слабше доходили відгуки офіційної пропаганди до сіл, де все ще жила більша частина українського населення. До того ж зі свідомості селян ще не зникли свіжі рани недавньої колективізації та голодомору. На противагу великій кількості евакуйованого міського населення, майже все селянське населення попало під німецьку окупацію. Це населення мало нагоду порівнювати обидва режими та на якийсь час було звільнене від радянської пропаганди. Воно ставало великим джерелом інакомислячих на воєнні теми, яких прийшлось комуністичному режимові перевиховувати після війни. Окрім селян та деякої частини інтелігенції і робітників, залишалася ще велика кількість невповні інтегрованих громадян у Західній Україні, для яких була неприйнятна радянська воєнна пропаганда.

Отож, коли закінчувалася німецько-радянська війна, існували два протилежні погляди на участь українського народу у воєнних подіях та на місце цієї війни в українській історії. З одного боку була офіційна радянська інтерпретація, за якою закріпилися вислови й поняття "Велика Вітчизняна війна", "визволення" і "Перемога". Ці терміни стали сакральними, а "Велика Вітчизняна" та "Перемога" писались уже з великої букви. Згідно з офіційним дискурсом, Україна була не просто "відвойована" чи "звільнена", а "визволена". В такому дусі Верховна Рада УРСР дякувала "великому російському народові і всім народам Радянського Союзу, союзному урядові, большевицькій партії і великому вождеві народів товаришеві Сталіну" за поміч у "визволенні українських земель від німецьких окупантів".¹¹ Не менш трафаретним стало пояснення радянської перемоги над Гітлером. Бачачи вже конання Третього Райху, П. Тичина писав: "Переміг радянський народ, зв'язаний могучою силою сталінської дружби народів, організований і натхнений великою більшовицькою партією і проваджений нашим геніальним вождем Маршалом перемоги Сталіним".¹²

Альтернативні погляди на далеку й недавню українську минувшину були заборонені і не могли мати тої єдності, якою втішалася радянська історія, санкціонована державою. Частина українського населення, в першу чергу національне свідома інтелігенція, розуміла українську історію за так званою схемою Михайла Грушевського. Для них Київська Русь була не спільною державою східних слов'ян, а українською, спадкоємцем якої була Галицько-волинська, а не Московська держава. Після литовського й польського панування на українських землях, українці відновили свою державу на якийсь час, вперше за Хмельницького, а опісля — в Українській Народній Республіці 1917 р. В цій історії червоною ниткою проходило змагання українського народу за збереження та відновлення української держави не для злуки з іншими державами, а для вповні незалежного життя. В цьому процесі Росія і російський народ не допомагали Україні здобувати незалежність, а навпаки, самі її поневолювали. Тому український народ мусів провадити найтяжчу боротьбу саме проти Росії. З незалежницьких позицій оцінювались так звані "Жовтнева революція" і "Велика Вітчизняна війна", які принесли Україні відновлення її поневолення.

Своєрідні погляди про минувшину мали селяни. Їхня історична пам'ять зберігала головно недавнє минуле: розкуркулювання, колективізацію і голодомор. Багато з них сподівалися соціального та національного визволення від німців. Але гітлерівці не розпустили колгоспів і не дозволили організувати українську державу, та й поводилися із селянами не краще сталінців. Вповні