Червона зоря [Олександр Олександрович Богданов] (fb2) читать постранично, страница - 3

знаком, себто — до винаходу такого типу матерії, котрий відштовхується, а не притягується Землею, Сонцем і іншими нам відомими тілами; порівнюючи, ви вказували на діамагнітне відштовхування тіл і на відштовхування електричних течій протилежного між собою напрямку. Все це зауважили ви лише побіжно, але я гадаю, що ви надавали йому значення більше, ніж хотіли виявити.

— Ви маєте рацію, — відповів я. — Я гадаю, що лише ступивши на цей шлях, людство зуміє розв’язати питання про цілком вільний рух у повітрі, а потім і між планетами. Але, чи ця ідея правдива сама по собі, чи ні, жодної користі з неї не буде доти, доки нема докладної теорії матерії і тяжіння. Якщо інший тип матерії і є на світі, то безпосередньо знайти його нема жодної змоги: силою свого виштовхування він давно вже витіснений зі всієї Сонячної системи. а певніше — він зовсім не вступив у її склад, коли вона ще лише починала організовуватись у туманність. Отже, цей тип матерії треба ще збудувати теоретично, перш ніж синтезувати практично. Нині ж теоретичних вказівок для такої роботи нема, і завдання це, по суті, можна лише передчувати.

— А тим часом воно вже розв’язане. — заявив тут Менні.

Я здивовано позирнув на нього. Обличчя йому лишалися так само нерухоме, але в тоні голосу було щось таке, що не дозволяло полічити його за шарлатана.

«Мабуть психічно хворий», — майнуло мені в голові.

— Я не потребую дурити вас і добре тямлю, що кажу, — відповів він, наче чув мою думку. — Вислухайте мене уважно, а потім, коли забажаєте, я дам вам і докази.

І ось що він мені оповів.

— Величне відкриття, про котре я оце вам розказую, осягнуте було силами не однієї окремої особи. Воно належить цілому науковому товариству, що існує вже здавна і довго працювало над цією справою. Товариство це досі було таємне і мені не дано права розказувати вам докладніше про його походження й історію, доки ми не порозуміємося з вами на першорядному.

В багатьох важливих питаннях науки товариство наше значно випередило весь академічний світ. Про радійні елементи та їхній розпад ми знали значно раніше, ніж Кюрі га Рамзей, а аналіз будови матерії нашим товаришам пощастило завести і далі, і глибше. На цій путі спочатку було передбачено можливість існування елементів, що відштовхуються земними тілами, а потім було виконано й синтез цієї «мінус-матерії», як ми її коротко звемо.

Після цього вже дрібницею було розробити й пристосувати це відкриття до практичних потреб і дати відповідні конструкції літаючих апаратів, спочатку для руху в земній атмосфері, а потім і між планетами.

Всупереч спокійно впевненому тонові Менні, його оповідання видалося мені і надто чудним, і надто мало правдивим.

— І ви зуміли все це і здійснити, і зберегти в таємниці? — закинув я, перебиваючи йому мову.

— Звичайно. Ми ставилися до нашої праці, як до справи найпершої ваги. Ми гадали, що було б дуже небезпечно публікувати наші винаходи, доки на чолі більшості держав світу стоять реакційні уряди. Ви, російський революціонер, краще за кого іншого мусите нас зрозуміти. Подивіться лише, як дотепно ваша азіатська держава користується з європеїзованих засобів руху й винищування, щоб гнітити й викорінювати все, що є у вас живого й поступового. А чи набагато кращий за ваш є уряд тої напівфеодальної, напівконституційної країни, трон котрої запосів войовничий дурноляп, керований вельможними шахраями? А чого варті навіть пара міщанських республік Европи? Тим же часом ясно, що якби ці уряди про наші літаючі машини довідались, вони перш за все захопили б їх у свою монополію і зміцнили б ними владу й могутність вищих класів. Цього ми, звісно, не хочемо ніяк, чому й залишаймо монополію за собою, вичікуючи слушного часу.

— То вам і справді пощастило вже досягти інших планет? — спитався я.

— Так, двох сусідніх, Венери й Марса, не рахуючи, звичайно, мертвого Місяця. Тепер ми якраз докладно їх досліджуємо. У нас є всі потрібні засоби, але нам потрібні ще нові дужі і певні люди. Отже, з доручення від своїх товаришів, я й запрошую нас вступити до наших лав, з усіма, певна річ, правами й обов’язками, що звідси випливають.

Він спинився, вичікуючи на відповідь. Я ж не знав, що мені й думати.

— Докази! — нарешті згадав я. — Ви обіцяли дати докази.

Менні витяг з кишені пляшку з якоюсь металічною рідиною, що нагадувала живе срібло. Але — дивна річ! — ця рідина, займаючи не більш третини пляшки, лежала не на денці її, а вгорі — біля горла і в самому горлі, аж до пробки. Менні повернув пляшку денцем до гори і рідина потекла до денця, себто просто вгору. Менні випустив пляшку з рук і вона лишилася в повітрі. Цьому важко було пойняти віри, але ж не можна було його ні збити, ні заперечити.

— Пляшка ця — звичайнісіньке скло, налито ж у неї рідини, котру тіла Сонячної системи відштовхують, — пояснив Менні. — Рідини налито якраз стільки, щоб вона врівноважувала пляшку; отже, всю сукупність позбавлено ваги. Чисто так само робимо ми