чоловіків. Усі були вусаті, плечисті, вбрані в лицарські лентнери. З двома з них Рейневан був знайомий, тому він знав, що це були поляки. Але якби навіть і не знав, то здогадався би. Як і всі поляки за кордоном, в чужій країні, так само й ці поводилися зухвало, виклично й демонстративно по-хамськи, що, на їхню думку, мало підкреслювати статус і високе суспільне становище. Найсмішнішим було те, що від Великодня статус поляків у Празі був низьким, а їхнє становище — ще нижчим.
— Слава Йсу! Здрастуй, наш зацний Ескулапе! — привітав їх один із поляків, знайомий Рейневана — Адам Вейднар гербу Равич. — Сідай-но! Обоє сідайте! Запрошуємо і пригощаємо!
— А чого це ти його так охоче запрошуєш? — скривився з вдаваною огидою другий поляк, також великополянин і також не чужий Рейневанові Миколай Жировський гербу Чевоя. — Грошей маєш забагато, чи що? Крім того, травник же у прокажених працює! Ще нас лепрою позаражує! Або й чим гіршим!
— Я вже не працюю в лепрозорії, - пояснив Рейневан, терпляче, бо не вперше. — Рік минув, як не ходжу до божогробців на Здераз. Тепер я лікую в госпісі богуславів. Тут, на Старому Місті. Біля костелика святих Симона і Юди.
— Добре, добре, — махнув рукою Жировський, якому все це було відомо. — Що пити будете? Ах, зараза, вибачте. Знайомтеся. Пасовані пани: Ян Куропатва з Ланьцухова гербу Шренява і Єжи Скірмунт гербу Одровонж. Перепрошую, але що це тут так, кур-ва, смердить?
— Шлам. Із Влтави.
* * *
Рейневан і Радім Тврдік пили пиво. Поляки пили ракуське вино і їли тушковану баранину, заїдаючи хлібом. При цьому вони демонстративно голосно розмовляли по-польськи, розповідали один одному різні дотепи й після кожного з них вибухали голосним реготом. Перехожі відверталися, матюкалися собі під ніс. Часом спльовували.
Починаючи від Великодня, а точніше — від страсного четверга, думка про поляків серед чехів була не найкращою, а їхнє становище в Празі — не найвищим. І виявляло тенденцію до подальшого спадання.
Із Сигізмундом Корибутовичем, якого скорочено називали Корибутом, небожем Ягелла, кандидатом на чеського короля, приїхало за першим разом щось зо п’ять тисяч, за другим — зо п’ять сотень польських лицарів. У Корибуті багато хто вбачав надію і порятунок для гуситської Чехії, а поляки відважно билися за Чашу й закон Божий, не шкодували крові під Карлштайном, під Їглавою, під Рецом і під Усті. Попри те, їх не любили навіть чеські товариші по зброї. Хіба можна було любити типчиків, які пирскали сміхом, почувши, що їхні чеські товариші по зброї мають прізвища Піцек з Псікоус або Садло зі Старої Кобзі? Які диким реготом реагували на такі імена, як Цвок з Халупи або Доупа з Засади?
Зрада Корибута, звичайно, дуже серйозно зашкодила польській справі. Надія Чехії підвела по всьому фронту, гуситський король in spe[24] злигався з католицькими панами, порушив присягу чотирма статтями. Змову було розкрито й розбито, небіж Ягелли потрапив не на чеський престол, а до в’язниці, а на поляків почали дивитися просто-таки вороже. Частина з них негайно покинула Чехію. Але частина все ж залишилася. Нібито демонструючи у такий спосіб незадоволення Корибутовою зрадою, нібито виступаючи на боці Чаші, нібито декларуючи готовність до подальшої боротьби за калікстинську справу. І що? їх і далі не любили. Підозрювали — не без підстав, — що поляки калікстинську справу мають в одному місці. Стверджували, що вони залишилися, бо, primo[25], не мали куди й до чого вертатися. Ще під час виїзду до Чехії вони вже були розтратниками, яких переслідували суди й секвестри, а тепер на них усіх, включно з Корибутом, висіли ще й прокляття та інфамії. Що, secundo, воюючи в Чехії, вони розраховують виключно на те, щоб нажитися, одержати здобич і маєток. Що, tertio, не воюють, бо, користуючись відсутністю воюючих чехів, грають їхніх дружин.
Усі ці твердження були правдиві.
Почувши польську мову, перехожий пражанин сплюнув на землю.
— Ой, не люблять чогось нас вони, не люблять, — зауважив, смішно розтягуючи слова, Єжи Скірмунт гербу Одровонж. — З чого б це? Дивнота.
— Та й пішли б вони на хутір, — Жировський випнув у бік вулиці груди, прикрашені срібними підковами Чевої. Як кожен поляк, він дотримувався безглуздого погляду, що як гербоносець, хоч і цілковитий безштанько, він рівний у Чехії Ружомберокам, Коловратам, Штернберкам та всім іншим можним родам разом узятим.
— Може, й пішли б, — погодився Скірмунт. — Но така і дивнота, коханенький.
— Дивує цих людей, — голос Радіма Тврдіка був спокійний, проте Рейневан знав його надто добре. — Дивує людей вигляд лицарського і бойового панства, яке безжурно собі веселиться за корчемним столом. У ці дні. Зараз, коли час такий…
Він обірвав, згідно зі звичаєм. Але поляки не мали звичаю дотримуватися звичаїв.
— Коли час такий — зареготав Жировський, — що йдуть на вас хрестоносці, га? Що йдуть з великою міццю, що несуть меч і вогонь, що
Последние комментарии
1 день 4 часов назад
1 день 12 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 7 часов назад