Із Росії з любов'ю [Ян Флемінг] (fb2) читать постранично, страница - 3

торбинки, дістала рушник і обтерла піт з обличчя й тіла. Коли вона обернулася, чоловік уже перевернувсь і, підклавши під голову розкриту долоню, байдуже споглядав собі небо. Вільна рука лежала випростана на траві, очікуючи на неї. Вона стала навколішки за його головою, хлюпнула трохи олії на долоню, підняла його розслаблену напівзігнуту руку і почала масажувати її своїми короткими товстенькими пальцями.

Дівчина кидала нервові погляди на червонясто-коричневе обличчя, облямоване тугими золотистими кучерями. Зовні все було гаразд - вродливий чоловік, схожий на юного різника, з повними рожевими щоками, виразним носом і круглим підборіддям. Та коли придивитися пильніше, щось жорстоке проглядало в цьому скоріше тонкогубому, ніж гарному роті, щось поросяче вгадувалося в широких ніздрях кирпатого носа, а ще — порожнеча, яка ховалася в блідо-голубих очах, передаючи цей вираз усьому обличчю, що цілком могло належати потопельнику чи клієнтові моргу. Таке враження, розмірковувала вона, ніби хтось притяг сюди порцелянову ляльку і розмалював їй обличчя, щоб настрахати людей.

Масажистка розминала руку — від кисті до велетенських біцепсів. Звідки в цього чоловіка такі дивовижні м'язи? Може, він боксер? І що він робить з оцим грізним тілом? Якось промайнула була чутка, нібито ця вілла належить поліції, а двоє слуг, хоч і клопочуть на господарстві та готують їжу, очевидно, виконують роль охоронців. Щомісяця цей чоловік на кілька днів зникав, і її повідомляли, щоб вона тоді не приходила. Траплялося, що її відпустка тривала цілий тиждень, а то й місяць. Одного разу після такої перерви верхня частина його тіла перетворилася на суцільний синець. Іншим разом з-під хірургічного пластиру, наліпленого на ребра трохи нижче від серця, визирав червонястий край напівзагоєної рани. Розпитувати про нього в лікарні, де вона працювала, чи в місті, де жила, дівчина не насмілювалась. Під час її першого візиту сюди один із слуг навпростець заявив, що найлегший спосіб потрапити до в'язниці - це розповісти про побачене. Те саме повторив і головний лікар, який доти навіть не помічав її в лікарні.

Сильні пальці нервово заглиблювались у масивний дельтовидний м'яз. Так, у неї не було сумнівів щодо його зв'язків із державною безпекою. Можливо, саме це й відштовхувало її від такого чудового тіла. А може, то страх перед цією установою паралізовував її тіло й волю. Дівчина заплющила очі і спробувала уявити собі, ким би він міг бути і що він міг би наказати зробити з нею. Потім швидко розплющила очі, щоб він нічого не помітив. Та його зіниці некліпно дивилися в небо.

Коли черга дійшла до обличчя і великі пальці масажистки натиснули на повіки його заплющених очей, мирну садову тишу порушив телефонний дзвінок. Чоловік спроквола підвівся на одне коліно і став схожим на бігуна, що чекає на постріл із стартового пістолета. Та з місця він не зрушив. Дзвінок урвався. З будинку долинуло чиєсь бубоніння. Про що там ішлося, зрозуміти було годі, але голос лунав так, ніби хтось владно давав комусь настанови. Потім голос замовк, і в дверях з'явився один із слуг, коротким жестом запрошуючи до себе її клієнта. В оголеному чоловікові дрімала реакція спринтера. Дівчина відзначила це, коли побачила ззаду, як його засмагла плоть рвучко влетіла у прочинені скляні двері. Буде ліпше, коли він, повернувшись, не застане її на тому самому місці в позі людини, що дослухається до чужих розмов. Дівчина підвелася, ступила два кроки в бік бетонованого басейну і граційно пірнула в приємну блакить.

Звісно, жіночий інстинкт їй дещо підказував, та задля власного спокою краще буде зовсім не знати, хто цей чоловік. Його справжнє ім'я Донован Грант або «Червоний» Грант. Та за останні десять років воно трансформувалося в «Червоногранітний» із псевдонімом «Граніт». То був головний кат СМЕРШу, машини смерті МДБ, і цієї хвилини він одержував інструкції по прямому каналу з Москви.

Розділ 2 Убивця

Грант м'яко поклав трубку на важіль, сів і втупився в апарат.

— Вам краще вирушати,— мовив охоронець з кулеподібною головою, що стовбичив над ним.

— Чи вони хоч якось визначили завдання? — Російською Грант говорив чудово; правда, через нечітку вимову його можна було прийняти за жителя одного з районів Радянської Прибалтики. Голос у нього був високий і рівний. Звучав він так, ніби Грант зачитував щось нудне з газети чи книжки

— Ні. Лише те, що хочуть вас бачити в Москві. Літак уже в дорозі Сяде за якусь годину. Півгодини - на заправку, а потім ще три або чотири години — залежно від того, чи буде посадка в Харкові. Опівночі будете в Москві. Час складати речі. Я викликаю машину.

Грант нервово підвівся.

— Так, маєте рацію. Навіть не сказали, чи йдеться про якусь операцію? А я хотів би знати. Адже цей канал зв'язку безпечний. Могли б хоч натякнути Як правило, вони це роблять.

— Цього разу не зробили.

Грант неквапно повернувся на моріжок. Якщо він і помітив дівчину, яка