Суема (збірка) [Анатоль Петрович Дніпров] (fb2) читать постранично, страница - 2

я запитав:

— А що ви розумієте під кодуванням?

— Загалом кодування — це система відтворення якогось слова, фрази чи цілого поняття умовними знаками або сигналами. Якщо говорити про граматику, то, скажімо, закінчення множини іменників — це сигнали, з допомогою яких у нашій свідомості виникає уявлення про множинність предмета. Наприклад, ми кажемо “вагон” і уявляємо собі один вагон. Варт додати до цього слова “и” — “вагони”, і ми уявляємо багато вагонів. Літера “и” і є той сигнал коду, який модулює наше уявлення про предмет.

— Модулює? — перепитав я.

— Авжеж, змінює.

— Скажіть, а навіщо всі оці “коди”, “сигнали”, “модулює”? Адже граматика має свою зручну термінологію.

— Не в термінології суть. Справа тут набагато глибша. Легко довести, що граматика, як, до речі, й сама мова, далека від досконалості. Та ви тільки подумайте. Російська мова містить понад сто тисяч корінних слів, що їх складено з тридцяти трьох літер алфавіту. Якщо припустити, що довжина кожного слова дорівнює в середньому п’яти літерам, то вийде понад п’ятсот тисяч буквосполучень, які культурна людина мусить запам’ятати. А окрім того безліч граматичних форм, закінчень, дієвідмін, відмін і тому подібного.

— А як же інакше? — запитав я, не розуміючи, до чого веде цей незвичайний “мовознавець”.

— Ну, наприклад, можна було б скоротити алфавіт. Коли ви візьмете, скажімо, десять послідовних цифр, від одиниці до десяти, то, використовуючи їх економно, можна скласти з них понад чотири мільйони різних знакосполучень. Отже, немає потреби мати в алфавіті тридцять дві літери. Більше того, замість десяти різних цифр можна цілком обійтися певними комбінаціями лише двох: нуля й одиниці.

Коли мій співрозмовник висловив це дивне міркування, я в думці уявив собі книги, які всі складаються із стовпчиків цифр, і мені стало, як кажуть, і сумно, й смішно.

— Даруйте, але книги, написані вашим алфавітом, будуть дуже нудні. Їх неприємно буде тримати в руках. Як вашою мовою зазвучать вірші:

А як легко буде писати їх! Я не стримався і зареготав.

— Слово честі, я не розумію, чому ви так заперечуєте нулі й одиниці? — похмуро озвався мій супутник. — Ви, здається, володієте якимись іноземними мовами?

Я відчув, що він починає дратуватись.

— Так, англійською, німецькою, трохи французькою.

— Гаразд. Як англійською буде “слон”?

— Elephant, — відказав я.

— І вас це не бентежить? — запитав він.

— А що ж тут такого?

— А те, що в російському слові “слон” лише чотири літери, а в англійському вдвічі більше! — вигукнув він. — І це, одначе, не перешкоджає вам і в першому, і в другому випадку уявляти собі саме слона, а не верблюда чи трамвай. До речі, в російській мові “трамвай” на три літери довший, ніж у англійському слові “tram”, а відповідне німецьке слово “Straßenbahn” набагато довше за англійське і в півтора раза довше за російське слово, і ви охоче з цим згоджуєтесь. Ви вважаєте, що так і має бути. Це вам не псує ні поезії, ні прози. Ви вважаєте за цілком можливе перекладати з однієї мови на іншу. А ось перекладати на нулі й одиниці у вас нема бажання!

Спантеличений так поставленим питанням, я підвівся з дивана і вмостився напроти свого співрозмовника. Його темний профіль здавався мені войовничим.

Не дочекавшись, що я йому відповім, він вів своє:

— Та зрозумійте, що справа не в словах, а в тім, що ці слова виражають, точніше, які образи, думки, поняття, відчуття вони пробуджують у вашій свідомості. Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин та людини, перший вказав, що людині властива друга сигнальна система, основою якої є слово, здатне викликати найскладніші почуття. Слово — це код для позначення предметів і процесів навколишнього світу, і цей код часто впливає на людину, як і самі об’єкти зовнішнього світу. Ви розумієте це?

— Трохи…

— Коли ви згодні з цим, то мусите погодитися й з іншим. У деяких випадках зручніше придумати однотипний і якомога простіший код, для того щоб перекласти на нього всі сигнали зовнішнього світу, які діють на людину. Ви розумієте, що я хочу сказати? Не лише слова, але взагалі всі сигнали. Адже ми живемо в світі дуже багатоманітному. Ми його сприймаємо всіма органами чуття, які в нас є. Всі його сигнали змушують нас рухатися, відчувати, мислити… Від чутливих нервових закінчень ці сигнали надходять у вищі ділянки нервової системи — в мозок. Чи уявляєте ви, в якому вигляді сигнали, що ми їх сприйняли з навколишнього світу, надходять нашими нервами у мозок?

— Ні, не уявляю, — відказав я.

— Вони йдуть закодовані, і код цей складається з нулів та одиниць!

Я хотів було заперечити, але мій співрозмовник уже говорив далі:

— Нервова система досить одноманітно закодовує всі сигнали