блакить неба. Від того короткого проблиску ніби аж полегшало на душі.
— Іншого виходу немає, — знову заговорив Артем.
— Я теж його не бачу, — підтримав Грушу Петро Іванович. — Але все це, хлопці,
балачки. Треба негайно, отут разом, — обвів руками, — сісти і розробити чіткий план
маршруту: від банку — до вокзалу і далі — по залізниці. Через шість годин, рівно о
дванадцятій, ешелон повинен вирушити. Наші частини, гадаю, протримаються щонайбільше
добу…
— Було б добре використати для супроводу скарбу бронепоїзд, — запропонував
Остапенко.
— Непогано, — погодився Денисенко, — але ж маємо його тільки одного, та й той
пошкоджений. У майстерні всю ніч ремонтували паровоза. Чи встигнуть?..
— На бронепоїзд білі завжди полюють особливо… — висловив свій сумнів Райніс.
Радились довго, доки Денисенко не запропонував свій хід операції: взвод, який виконує
особливі завдання ЧК, на чолі з Райнісом вирушить на станцію зі скарбом, вантаженим на
п'яти підводах. Там, в цілковитій секретності, швидко перенести скарб в один із вагонів.
Захопити з собою кулемет і побільше гранат. А тим часом з депо має вийти відремонтований
бронепоїзд. Чим раніше ешелон вирушить, тим більше шансів на успіх. Удень білим важче буде
напасти на слід, а до Чернігова не так уже й далеко.
Проти цього плану заперечень не було.
— Тоді готуйтесь у дорогу! — підійшов голова губчека до Райніса. — З ешелоном,
товариші, посилаю Райніса, бо він уже виконував подібні доручення Фелікса Едмундовича.
Отож, — звернувся він до латиша, — щасливого вам рейсу…
Райніс пішов. Невдовзі залишили кабінет Денисенка Кущ і Остапенко, які теж одержали
термінові завдання. Надовго в голови губчека затримались Груша та Сергєєв.
ТАКИЙ ДОРОГОЦІННИЙ ПАПІРЕЦЬ
Чорнявий поспішав. Навіть забув перевірити, чи добре причинив дверцята синьої будки,
в якій чистив взуття. Він майже біг, гріючи в кулаці невеличкий клаптик паперу.
«Цей папірець вартий мільйонів золотих», — не полишали його слова, мовлені
незнайомцем.
Важко дихаючи, дістався він до свого будиночка і відразу ж подерся на горище. Свиснув
тричі тихенько, щоб Семенов зненацька кулею голову не продірявив.
— Приніс? — почулося з темряви.
— Так, але дайте дух перевести.
— Гаразд. Що почув від гостя?
— Я його й розгледіти не встиг. Назвавши пароль, на самісінькі очі насунув кашкета.
Разом з грошима за гуталін тицьнув мені ось цей аркушик, сказавши, що коштує він мільйон
золотих. Та вже з порога додав, що треба поспішати.
— Це я й без нього знаю, — буркнув поручик, дістаючи із-за комина черевики.
Господар спустився з горища, обережно вийшов на вулицю, оглянувся довкола і хутко
повернувся назад.
— Тихо…
— Ходімо, Лозенко. Тепер — до штабу, за офіцерськими погонами, — підвівся Семенов,
струшуючи з себе солому.
До околиці міста денікінці добралися манівцями. Вже коли за спинами лишилася остання
хатина, що притулилася в неглибокому ярку, Семенов присів на кореневище зваленого клена.
— Сховай. Попадешся червоним — проковтнеш непомітно. А я вже й так запам'ятав, що там
написано. Доберешся до своїх — вручиш папірець пану полковнику.
— А ви? — здивувався Лозенко. — Хіба не підете зі мною?
— Ніде я не дінусь, — заспокоїв офіцер, — але якщо скрутно доведеться — тікай. — Він
замовк, озирнувся, а потому додав:
— А я прикриватиму. Зброя ж то при мені…
Першим далі рушив Лозенко, а за ним неподалік брів Семенов. Пробиралися мимо хутірця.
Праворуч та ліворуч лунали постріли. Ось уже й городи лишилися позаду, на яких за літо
вигналися високі будяки. Перетнули вибалок. Зразу ж за шеренгою дерев, знав Семенов, —
козачі роз'їзди. На нього вже чекають. І тут раптом, мов з-під землі:
— Стій! Руки вгору!
Віч-на-віч з Лозенком стояв молодий червоноармієць, тримаючи напоготові гвинтівку. За
сусіднім пагорбом підвівся ще один.
— Що ви, хлопці, свої ж… Ходив оце до міста. Може, гадав, конячину якусь вдасться
купити, — забубонів Лозенко. — Нова влада нам землю дала, а обробляти її нічим…
— Яку тобі зараз конячину, коли бої йдуть! — перервав балаканину червоноармієць.
— Бої йдуть не перший день, а їсти щось треба. Земля гуляє, то що ж матимемо
завтра…
— Ти все-таки підніми вище руки, обшукаємо. Побачимо, що ти за покупець!
Семенов, тримаючи нагана у рукаві латаної свитини, вийшов з бур'янів і попрямував до
червоноармійців.
— О, дивися, ще один! — гукнув молодший боєць.
Семенов наблизився і, рвучко вихопивши нагана, вистрелив у юне, вкрите прозорим
пушком, обличчя хлопця. Той випустив з рук гвинтівку і повільно похилився на лівий бік.
Другий червоноармієць, який саме обшукував Лозенка, повернувся до Семенова, але постріл з
нагана перервав той рух…
— Біжи! — крикнув Лозенку Семенов.
Лозенко блискавкою метнувся в кущі. За ним
Последние комментарии
16 часов 15 минут назад
16 часов 50 минут назад
17 часов 43 минут назад
17 часов 48 минут назад
17 часов 59 минут назад
18 часов 12 минут назад