Білий король детективу [Валентин Лукич Чемерис] (fb2) читать постранично, страница - 2

о’кей, що ви, як і раніше, на висоті”.

— Хм… — прокоментував Джо прочитане і повернув папір.

— Ніяк не можу збагнути останньої поради, — зітхнув Гаррі. — Як це, ідучи на дно, удавати, що ти перебуваєш на висоті?

Оскільки цього не міг збагнути й Джо (він лише стенув плечима), то Гаррі відкрив книжку і знову втупився в неї. Джо переступив з ноги на ногу — далі стовбичити перед вікном було нічого. Та й говорити нема про що, а добрими порадами, які анічогісінько не важать, сусід ситий по горло, — тож детектив пішов верандою до своїх дверей. Стромив великий палець у щілину дактилоскопічного замка (остання новинка фірми Томпсона!). Електронний охоронець, блискавично впевнившись із відбитка пальця, що це господар, безшумно відчинив броньовані двері (зовні вони були закамуфльовані фільонками під дерев’яні) і так само безшумно, зачинив їх, тільки-но господар переступив поріг.

Весело насвистуючи, Джо зайшов до кімнати, зняв куртку, кинув її на диван, розстебнув комірець сорочки, впав у крісло біля каміна і з насолодою випростав ноги. Ху-ух!.. Нарешті він приплив до своєї затишної гавані. Відкинув голову на спинку крісла, напівлежав так якусь мить, насолоджуючись спокоєм та відчуттям, що він вільний аж на цілу ніч, абсолютно вільний, і нікуди не треба йти, і нічого не треба вирішувати, а оскільки він холостяк — то не плачуть діти й не пиляє жінка… Розкіш!.. І Джо смачно потягнувся…

Затишно потріскував стилізований під старовину камін. На полиці — колекція кумедних дерев’яних фігурок лісовиків, водяників, чортів, відьом, домовиків та інших представників нечистої сили минулих століть, за фігурною бронзовою решіткою — весело танцювали невгамовні язички полум’я, лижучи соснові поліна.

В акваріумі плавали яскраві тропічні рибки і переливалися всіма барвами далекого коралового раю… Спалахували сонячні зайчики, мирно хиталися пишні риб’ячі хвости — хотілося ось так сидіти і споглядати за грою рибок та кольорів і ні про що не думати. Розкіш!..

Джо запалив сигарету і голосом вишколеного офіціанта сам себе запитав: “Що містер бажає?..” І своїм, звичайним, відповів: “Каву і… Ні, спершу ванну на годину, потім каву і сон… Одну хвилинку… Сну, будь ласка, годин на десять. Ні, стривайте! Сну замовляю цілу добу. Спати то спати, хай йому чорт! (Вдома він частенько говорив сам із собою — звичка закоренілого холостяка). Хвилинку, — крикнув уявному офіціантові. — Запишіть: вимкнути відеофон аж на цілу добу!

І тільки він мовив це, як почувся мелодійний дзвінок, відеоекран засвітився й на ньому з’явився Х’ю з незмінним значком “КС” на лацкані блакитної форменої куртки.

ІІ

— Старий… — ліниво озвався Джо, все ще думаючи про ванну, повну гарячої води, каву і сон, — на моєму екрані ти можеш з’являтися і без значка “КС”, адже я й так добре знаю, що ти, Х’юлетт Кларнес, з Кримінальної служби.

Інспектор Х’ю, як завжди, мав заклопотаний вигляд людини, яку геть засмикали невідкладні службові справи.

— Джо, всі мої агенти на ділі, жодного вільного під рукою. Тож чи не візьмешся ти за одну…

— …не зовсім престижну для КС справу? — кисло закінчив за нього Джо, відчуваючи, як конає його виплекана мрія про розкошування протягом найближчої доби.

— Для КС всі справи престижні, але… надто їх багато. — Х’ю зітхнув і з нудьгою закінчив: — А тут ще й привид…

— Звідколи ти став мене вважати за спеціаліста з якихось там патріархальних привидів? — гмикнув Джо насмішкувато, але й не без цікавості. — Та й де ті привиди в наш час?

— Привид, диявол йому в печінку, натуральний!

— Я відчуваю, що ти давно заглядав до тлумачних словників, чи не так? — Чорні очі Джо, сміючись, геть сховалися у вузькі щілини повік, і на кримінального інспектора дивилися лише дві цяточки зіниць. — Ах, у тебе обмаль часу? Тоді тим більше послухай… Хвилинку… — Джо потягнувся рукою до полиці із словниками та різною довідковою літературою, не дивлячись, навпомацки дістав грубезний том і розгорнув його. — Та-ак… Зараз я тебе збагачу. Ага, ось… Слово “привид” цей вельмишановний словник тлумачить так. Значення перше: “Дух померлого, який привиджується людям забобонним або з хворобливою уявою”. Зрозуміло? Не знаю, як ти, а я — не забобонний. І уява в мене не хвороблива. Значення друге: “Персонаж народних казок, легенд і т. ін., який уособлює дух померлого”. Зрозуміло? Значення третє: — “Невиразні, ледь окреслені контури чого небудь”. Значення четверте: “Що-небудь нереальне, часом оманливе”…

— У тебе все? — Х’ю помовчав і швидко запитав: — То як? Береш?

— Гаразд. Заінтригував, — махнув рукою Джо. — Ти, звичайно, знаєш, що я пригодник і живу в прямому значенні цього слова тільки з пригодництва. То що за привид? Сподіваюсь, щось достоту цікаве?

— О так, — чи не вперше за всю розмову всміхнувся Х’ю. — З’являється жінка незвичайної зваби, — хитро підморгнув. — Справжньому джентльмену не познайомитися з таким