Справа командора [Ігор Маркович Росоховатський] (fb2) читать постранично, страница - 2

вогняними очима і пронизливими голосами. Відгородили худобу вже не дерев'яними, а кам'яними мурами, які не можна ні підрити, ні перескочити; пустили в небо рокотливих птахів, щоб лякати його. І, нарешті, освітили вулиці вогнями, щоб вожак і його зграя не могли у темряві непомітно дістатися до їжі, схованої в хліву.

Щороку вогнів стає все більше. Вони наступають на ліс, відтісняють вожака і його зграю. Мабуть, люди все—таки твердо вирішили повністю знищити вовків. Та вожак ще побореться!

Запах знову подужчав. Нічний ліс для людей — темний, ворожий, незрозумілий. А для вовків він ще гостинніший, ніж удень, і все це завдяки запаху…

Вожак більше нічого не боїться. Мчить попереду зграї, і з його пащі виривається переможне гарчання. Він чує, як мекають беззахисні телята, відчуває теплоту живого м'яса, бачить кров на снігу. І ще він певний у перемозі над людиною, над її собаками і вогнями. Швидше! Швидше! Вперед!

Професор закінчував статтю. Він писав: «Запах є не що інше, як сприйняття електромагнітних коливань молекул особливими нервовими закінченнями, властивими людині, а також тваринам. Молекула пахучої речовини попадає в ніс і сприймається нервовими клітинами, молекули яких коливаються з близькою їй частотою. Останнім часом виявилося, що можна підібрати таке електромагнітне випромінювання генератора, яке, збуджуючи коливання молекул повітря, сприймається живими істотами, як різні явища: запах, звук, форма й колір».

…Вожак з розбігу вдарився об щось тверде і покотився по землі. Одразу ж схопився на ноги, наїжачився, люто заклацав зубами.

Попереду і з боків — грати. Рвонувся назад. Та було вже пізно. Залізні грати закрили прохід, відгородили його і зграю від лісу, свободи, життя… І тоді вожак завив, завив від люті, ненависті, безпорадності. Він викликав на поєдинок людину, яка навіть запах перетворила в пастку. Вожак ніби побачив людину — всемогутню, підступну, що розтягує рот і округлює щоки в посмішці так, як це вміє робити тільки вона.

— Семене Євгеновичу, дзвонили з сьомої дільниці, просили передати вам, що об'єкт Б—47 прибув у призначений пункт, — доповіла лаборантка професору і спитала: — А що це за об'єкт Б—47?

— Біологічний об'єкт, індекс 47, — відповів професор. — До цієї групи належать собаки, вовки, шакали. Надто складні й чутливі об'єкти.

Він перегорнув кілька сторінок лабораторної книги. Сюди заносилися загальні висновки дослідів. Під записами «Винищення комарів, що летять на запах» та «Підтвердилися дані про залягання руд, одержані по відтінках запаху квітів і трав» він дописав: «Об'єкт Б—47 прибув у заданий пункт»…

ЗНАЙОМИЙ ГОЛОС

Фірма «Краузе і Сміт» ждала чого завгодно. Та коли підкуплений службовець фірми «Пратт» повідомив, що всі винаходи йдуть з лабораторії Альви Доумана, що їх шифрують літерами В і К й порядковими номерами, що авторську частину гонорару сплачують родинам Венстена і Крюгана, — навіть найзапекліших скептиків охопив марновірний жах.

Венстен і Крюган були інженерами електронно-дослідної лабораторії фірми «Пратт». Перший з них помер торік, другий — п'ять років тому. Обидва заповіли свої трупи Альві Доуману для якихось експериментів.

Лише завдяки неабиякому розумові Венстена «Пратт» процвітала. Він не тільки сипав винаходами, наче з рога достатку, але й умів знаходити їм найекономічніше застосування. До того ж Венстен нерідко радив директорам фірми, як та коли застосовувати винаходи з найбільшим зиском. Але водночас він відхилив пропозицію стати співвласником фірми. Величезні гроші, що пливли йому до рук, він витрачав несподівано й безглуздо. Він увесь складався з суперечностей, немов з кольорової мозаїки.

Власникам та директорам фірми—конкурента «Краузе і Сміт» лишалося кусати лікті. Ніякі їхні старання неспроможні були стримати розростання «Пратт», хоч мала вона менше капіталу й можливостей.

Тільки смерть Венстена зігрівала їх надію на те, що становище зміниться. Проте й у новому ділі, де старий Краузе ладен був ручитися, що замовлення дістануться йому, їх знову-таки перехопила фірма «Пратт». І в який спосіб! Вдавшись до типово венстенівського прийому. В останню мить, коли супротивник був певен у перемозі й послабив зусилля, «Пратт» повідомила про визначний винахід, що дає змогу випускати реле з удвічі довшим строком служби. Навіть у тому, як описувалося відкриття, як підкреслювалося його економічне значення, давався взнаки «почерк» Венстена.

Якби люди, котрі добре знали інженера, не були переконані, що той помер, вони сказали б: і винахід зробив, і опис його склав, і обрав слушний момент, щоб повідомити про нього, Венстен.

Один за одним з порожніми руками поверталися агенти. До лабораторії «голомозого безумця» ніхто з них не прослизнув. Старий Краузе рвав на дрібні клаптики непотрібні папірці, а це була кепська ознака.

Коли надійшло повідомлення від службовця