Билиця про казкового звіра [Святослав Лоґінов] (fb2) читать постранично

- Билиця про казкового звіра (пер. Іван Михайлович Андрусяк) (и.с. Українська майстерня фантастики) 1.8 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Святослав Лоґінов

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


Святослав Лоґінов Билиця про казкового звіра



Цілі прогресу

Угр голосно проковтнув голодну слину й мовив, звертаючись до свого сина:

— Я придумав, де нам взяти багато їжі. Поглянь угору. Щовечора сонце, тьмяне й опухле від голоду, залазить під землю, а зранку виходить звідти сильне і яскраве. Отже, під землею багато смачного жирного м'яса. Однак дістати його дуже важко. Якщо йти до краю землі, він буде тікати, немов олень від мисливця. Але ми й не доганятимемо його. Нам треба всього лише вирити таку завелику яму, щоб вона вивела потойбіч землі. Ми проліземо в цю діру й будемо їсти сонячну їжу.

Угр підвівся і, підійшовши до одинокого кущика, вирвав його з корінням. Вийшла заглибина. Угр присів біля ямки й почав розривати руками ґрунт.

Коли його син, якого теж звали Угром, підріс, він почав допомагати батькові. Справа посувалася швидше, тим паче, що син заходився колупати землю уламком каменю.

Угр Третій копав уже цілком пристойним кам'яним рубилом.

Угр П'ятий прилаштував до рубила рукоятку. Вийшло кайло.

Угр Дев'ятий придумав, як зробити в ямі дерев'яну опалубку. Тепер яма радше нагадувала шахту.

Угр П'ятнадцятий установив біля шахти коловорот, щоб витягати породу нагору в кошиках.

Угр Тридцять Другий дістався до покладів залізної руди й виплавив першу металеву мотику.

Угр Тридцять Дев'ятий почав працювати відбійним молотком, а Сорок Четвертий представник династії вперше сів за землекопний комбайн.

Незабаром у шахті стало занадто жарко, тому Угр Сорок Восьмий облаштував водяне охолодження.

Угр П'ятдесят Третій застосував для проходки бурильну установку, яка невдовзі поступилася місцем цілеспрямованим вибухам. Уперше їх застосував Угр П'ятдесят Сьомий.

Угр Шістдесят Другий дістався до гарячої магми, і робота застопорилася. Тільки Сімдесят Четвертий Угр просунувся вперед, застосувавши охолодження рідким азотом. Угр Сімдесят П'ятий замінив азот гелієм, але ефекту це майже не дало.

Великий винахідник Угр Вісімдесят Сьомий весь свій могутній геній кинув на поглиблення ями. Він створив плазменні тримачі, й робота закипіла знову.

Матеріали з ущільненими електронними оболонками, синтезовані Угром Дев'яносто Шостим, дозволили пройти земне ядро.

Усі ці наукові досягнення були узагальнені Угром Дев'яносто Дев'ятим, який на їх основі сконструював універсальний підземохід.

І ось нарешті Угр Сотий на батьківській машині пробився на поверхню. Там був світанок. Ніжний вітерець шелестів у кронах фруктових дерев, величезні горіхи падали з кокосових пальм. Угр оглянув поглядом околиці, швидко роздягнувся, заліз на найбільше дерево й упився зубами в золотаву м'якоть плоду.

Очі його стали бездумними.



Цирульник

Усю ніч Ґійома Юстуса мучили кошмари, і вранці він прокинувся з важкою головою. Кімната була вся в диму: світильник забули погасити, і він нещадно чадив, а ріг, у який була вставлена лампа, обвуглився й смердів. Юстус звівся на ліжку, задмухав лампу. Не дивно, що болить голова, радше варто дивуватися, що він узагалі не згорів або не задихнувся в чаду. Добре бодай, що віконниці щільно зачинені й світло на вулицю не проникло, інакше довелося б зустріти ранок у в'язниці: наказу маґістрату, яким заборонено палити по ночах вогонь, дотримується суворо, а варта завжди рада нагоді вломитися серед ночі в чужий дім.

Юстус розчинив вікно, повернувся в ліжко і заховався під теплу ковдру. Він був незадоволений собою, такого з ним досі не траплялося. Можливо, це старість; коли людині йде п'ятий десяток, слова про старість перестають бути кокетством і перетворюються на гірку істину. Але швидше за все, його просто вибив з колії таємничий пан Анатоль.

Слуга Жером нечутно ввійшов у кімнату, поставив біля ліжка звичайний сніданок Юстуса — тарілку приготованої на воді вівсяної каші й некруто зварене яйце. Юстус звично кивнув Жерому, чи то вітаючись, чи то дякуючи, їсти не хотілося, і Юстус обмежився склянкою води, настояної на ягодах терну.

Місто за вікном поступово прокидалося. Цокали копита коней, скрипіли селянські вози, якісь жінки, що вже встигли посваритися, голосно лаялись, і спинило їх лише протяжне «Стережись!..» із вікон верхнього поверху. Кумасі, підібравши спідниці, кинулися в різні боки, знаючи з досвіду, що вслід за цим криком їм на голови виплеснуть уміст нічного горщика.

Книга, яку Юстус збирався читати ввечері, лежала на столику нерозкрита. Такого з ним теж досі не бувало. Вечір без книги й ранок без пера й паперу! Пан Анатоль тут ні до чого, це він сам дозволив собі