Не так сталося, як гадалося [Пʼєр Буль] (fb2) читать постранично, страница - 2

розбирався в людях. В усякому разі, він так гадав, тож був переконаний, що Війяр ніколи не доб’ється успіху, не зуміє завоювати блискуче становище (коли він вигнав молодика, той так і не знайшов собі пристойного місця), одне слово, він нездатний заробити досить грошей, щоб забезпечити щастя Сільвії. І поволі думка про Сільвіїне щастя врізалася йому в мозок, витіснивши звідти всі інші бажання. Він знав ціну й жінкам. Принаймні був певен, що не помиляється щодо своєї дружини. Він добре знав її потяг до розкошів. Він привчив її до цього, коли був на вершині успіху, і тепер не може залишити її без грошей. Це напевне означало б кінець її зв’язку з Війяром, кінець їхнього кохання. Яка ница помста! А що потім? Безперечно, найгірше. Він повинен їй допомогти. Коли в Малерта визріло це рішення, обличчя його, виснажене й почорніле від безсоння, знову набрало колишнього рішучого виразу. Зникли синці під очима, чоло розгладилось.

Він поклав банкноти на місце. Наявність такої великої суми у нього на віллі могла здатися дивною, але цих грошей ніхто не знайде. Знайдуть лише сліди пограбування: відчинений порожній сейф і одну-єдину банкноту на підлозі, нібито з поспіху загублену злочинцем. Банкнота лежала на місці. Малерт трошки її пересунув, щоб одразу впадала в око.

Він ще раз перевірив, чи двері не замкнені, чи вікно прочинене, стілець стоїть так, як домовлено, а недописаний лист лежить на видноті. Усе як слід. У Парижі він упорядкував свої папери, щоправда, не дуже старанно: хай ніщо не наводить на думку про його фатальне рішення. Головне, щоб Сільвія легко знайшла страхувальні поліси (на два мільйони франків), оформлені протягом останніх місяців. Йому довелося залізти в борги, щоб виплатити перші внески, але з тими двома мільйонами після його смерті Сільвія зможе ще довго жити звичним безжурним життям. З Війяром? Чи, можливо, пізніше з кимось іншим. Хіба не однаково? Головне, що найближче її майбутнє забезпечене. Що ж до кредиторів, то з цього боку їй боятися нічого: у них немає спільного майна.

Заключний акт підготовлено бездоганно. Йому лишалося тільки сісти спиною до вікна серед створених ним самим декорацій, так, як було домовлено, з відкритою потилицею. Усе готове. Вбивця може братися до діла.

Вбивця був недалечко. Причаївшись у темному лісі поблизу вілли, вікно якої яскраво світилося цоза деревами, він чекав, поки зовсім посутеніє, щоб діяти у цілковитій безпеці. А втім, справа, призначена на нинішній вечір, була так добре підготовлена, що завдання його здавалося досить легким: навколо ані душі, в будинку нема нікого, крім господаря (служниця та садівник мешкали в селі, за кілька кілометрів од вілли, і приходили тільки вранці), а головне — жертва не чинитиме опору. Всі ці обставини змусили його погодитись на плату, куди нижчу за ту, що її звичайно одержувала людина його професії за подібні вбивства.

Угоду було укладено на терасі кафе. Про зустріч домовились по телефону через посередника, з яким Малерт познайомився під час війни і на скромність його міг розраховувати. Здобута вбивцею інформація не викликала побоювань. Відомий фінансист Малерт навряд чи зв'язаний з поліцією. Вбивця погодився на зустріч, але нічого не обіцяв. Він сам вибрав кафе, знаючи напевне, що там ніхто не зможе підслухати їхню розмову та записати її на плівку.

Малерт йому сподобався прямотою, з якою одразу заговорив про справу. Просто й конкретно: треба вбити одну людину за п’ятдесят тисяч франків. Ні на су більше. П’ятдесят тисяч франків — сума, яку йому вдалося зібрати з допомогою шахрайства. Вбивця зрозумів його з півслова.

Щоправда, він трохи здивувався, коли, не давши йому навіть змоги поторгуватись, фінансист назвав жертву: це він сам, Малерт. Проте не така вже то була для вбивці несподіванка. Хоч сам він ще ніколи такого не робив, але казали, що іноді таке трапляється. Та й, зрештою, так навіть краще. Згода жертви полегшувала йому роботу й убезпечила б його від доносу в разі провалу, малоймовірного, але можливого. Малерт, зі свого боку, міг не боятися шантажу, тож справу облагодили швидко. І подальші пояснення фінансиста вбивця слухав спочатку досить неуважно.

— Я повинен зникнути. Але не думайте, що я боюся сам собі заподіяти смерть. У мене на це стало б відваги, я знаю, але...

Видно, йому дуже хотілось обгрунтувати своє рішення. Вбивця поглянув тоді на Малерта по-новому, з незрозумілим для нього самого зацікавленням, ба навіть з легеньким співчуттям.

— Але, якщо я сам накладу на себе руки, моїй дружині не заплатять по страхових полісах. Самогубство передбачене в контракті, й угода анулюється.

— А ви справді хочете, щоб ваша жінка отримала ці гроші? — запитав убивця, приховуючи свою цікавість.

— Так, хочу.

Питання було вичерпане. Вбивця не конче мав знати, чому в нього виникло таке бажання. Проте Малерт і далі пояснював мотиви свого рішення:

— Отже, потрібне або вбивство, або нещасливий випадок. Я спочатку вирішив, що це буде нещасливий випадок, але при