Найкраща країна у світі, або Факти про Фінляндію [Ерленд Лу] (fb2) читать постранично

Ерленд Лу Найкраща країна у світі,  або Факти про Фінляндію

Своїм новим романом Лу ще раз засвідчує, що знаходиться в авангарді сучасної прози.

Ларс Янссон

Прочитавши «Найкращу країну у світі», ви ніколи більше не зможете розглядати рекламні туристичні брошури з колишньою байдужістю.

Франц Ауфгіммель

Це найдостойніший, розумний, людяний роман, яким тільки норвезька література могла зустріти нове тисячоліття.

Observer Norske Argus

***

Знову я бачу уві сні воду. Вода скрізь — на мені, в мені і навкруги, вона тече, розливається, стікає звідусіль. Я чув, що сон про воду — до змін, і щоразу, як насниться вода, думаю: «От чорт! Знову зміни! Чи ж буде цьому колись кінець?»

Та ще й авто моє вже третій рік поспіль під час весняного прибирання столичних вулиць відтягують на штрафний майданчик. Ось уже третій рік поспіль мій червоний «сітроен» кінця вісімдесятих опиняється в кінці вулиці Сейльдускґатен у ту мить, коли працівники комунальної служби починають поливати та підмітати її до 17 травня,^[1] щоб городянам і гостям міста було приємно ходити нею під час свята і в наступні дні.

Мені здається, я паркую авто за всіма правилами. Так було тепер, і минулого року, і позаминулого. У цьому році, по-моєму, особливо добре. Воно стоїть акуратно і нікому не заважає. Я навіть вважаю, що припаркувався просто відмінно, таке паркування можна назвати ідеальним. Востаннє, коли я користувався автомобілем, тобто майже тиждень тому, я тихенько заїхав на цю вулицю, відшукав вільне місце й акуратно припаркувався. Я ще трохи посидів, щоб дослухати передачу англійського радіо, котру великодушно ретранслювало для нас Норвезьке державне радіомовлення, — про одного дослідника, якого суд засудив до покарання за недостатньо гуманне поводження з лабораторними мишами. За це у нього відібрали мишей, і в результаті зійшли нанівець кілька років роботи, присвяченої питанню відновлення пошкодженої тканини головного мозку. Дослухавши, як розправилися з дослідником, із мишами і з британською судовою системою, та дочекавшись закінчення передачі, я спершу впевнився, що колеса стоять впритул до поребрика, і лише після цього вимкнув двигун і вийшов з машини. Пам’ятаю, я ще порадів, що так вдало її поставив. Дитячий садок навпроти знаходився якраз на такій відстані, щоб дітлахи не могли докинути сюди каменем, у кінці кварталу висів заборонний знак, отож вулиця практично закінчувалася глухим кутом, там стояли багажні тачки, на яких розвозять газети передплатникам, але до перехрестя було ще досить далеко, і не було підстав побоюватися, що розвізники, які приходять ще вдосвіта з товстими в’язками ключів, подряпають машину, поки власник ще солодко спить на світанку, не відаючи, як там поживає покинуте без нагляду авто.

І от мені знадобилося авто. Приходжу, а його немає. Обурливе видовище! На тому місці, де мало б стояти моє авто, стоїть чуже, і перше, що мені спадає на думку ось уже третій рік поспіль, — що моє авто вкрали, хтось його викрав, зламав замок, з’єднав проводочки і поїхав. «Звичайна побутова крадіжка», — подумав я. Якійсь наркозалежній особі раптом спало на думку податися на інший кінець міста, кудись, де можна розжитися на наркотики, і от, проходячи повз мій автомобіль, в її дурній голові майнула думка, що набагато зручніше їхати автомобілем, ніж плентатися пішки, на авто воно все ж швидше, аніж на своїх двох. Думка, звісно, слушна. От вона і вибила скло, а подальше вже легко домалювати за бажанням та настроєм. Суть у тому, що авто на місці немає. Зараз воно стоїть де-небудь — не припарковане як слід, батареї сіли, адже хуліган-викрадач або компанія хуліганів кинули його з засвіченими фарами, — стоїть швидше за все на східній околиці міста або на західній. Зараз що тут, що там однаково вживають психотропні засоби! Отож спробуй здогадайся, де стоїть мій автомобіль.

Пропажа авто трапилася для мене дуже невчасно. Я саме збирався у Фінське посольство на переговори з приводу замовлення, платного замовлення, адже мені, як і кожній людині, потрібен заробіток, потрібні гроші, тому треба встигнути у Фінське посольство; я ж навіть не знаю до пуття, де воно знаходиться, а план міста лишився в автомобілі, він був у авто, коли я його припарковував, я навіть зазирнув у нього похапцем, дослуховуючи передачу про дослідника, який погано поводився з мишами. Пригадую, що побіжним поглядом я все ж відзначив тоді схожість обрисів Фрогнер-парку з якоюсь африканською країною, кордони котрої проведені під лінійку, бо вони колись давно, одного злощасного дня були довільно встановлені під лайку не згодних між собою людей, і, незважаючи на те, що радіо горланило на всю котушку, я все ж таки звернув