Про що тирса шелестіла... [Спиридон Черкасенко] (fb2) читать постранично, страница - 3

я чув!., а що, а що!..

Оксана (зневажливо).

То що, як чув?., і що почути міг?

Лесь

А те, як ви тут женихались!

Оксана

(ввесь час зосереджено думає про щось,

зовсім стороннє, й питає Леся,

сама не знаючи, про що і нащо).

Ну,

То що?

Лесь

Хай не чіпляється до тебе!

Оксана

Чому?

Лесь

Бо я тебе… ги-ги… кохаю.

Оксана (немов прокинувшись).

Кохаєш? ти?.. (Регоче).

І дуже?

Лесь (кидається до неї й обіймає).

А оттак!

Оксана (обурено дає йому ляпаса).

Ось маєш, йолопе!..

Лесь (одскакує й підіймає палицю).

Ти так? Так на ж!

Хоче вдарити, але Оксана кидається на нього,

вириває в нього палицю й гониться за ним.

Коли Лесь зникає за кущами, вона кидає йому

навздогін бича й повертає назад. З правого боку

виходить на галас старий Пеньок з мушкетом

у руці- в його нема лівої руки й правої ноги —

він на дерев'янці. Обперши мушкета об плече,

він прикладає руку до чола й придивляється

до того, що діється на галявині.

Оксана (опановуючи себе).

Се ви, дідусю? Здрастуйте…

Пеньок

А я

Собі міркую: що воно за лемент

Ізняв тут хтось… чи не татари часом…

Оксана

Звідкіль вони тут візьмуться, дідусю?

Пеньок

Та був тут Лесь і говорив мені,

Що бачив кілька верховнів татарських

Учора і сьогодні: тут, за лісом,

Вночі ховались по ярах, а вдень

В степу зникали.

Оксана (мрійно).

Там? в степу?

Полинути й сама не раз туди

Далеко, аж за обрій, поривалась,

Шоб з вітром погуляти на роздоллі,

Припасти потім до землі і слухать,

Про що шепоче з ним шовкова тирса.

Пеньок (здивовано).

Про що ти, дівко… той… не розберу?..

Оксана

Вам, діду, сняться сни?

Пеньок

Мені?

Оксана

Еге ж.

Пеньок

Та часом приверзеться щось таке,

Що тільки — пху!.. А що хіба?

Оксана

Ви ж лицар?

Пеньок

Було, та загуло те, дочко.

Оксана

Як?!

Та нічогісінько-таки не сниться?

І про походи та красу захватну

Боїв кривавих у степах безкраїх

З татарами?..

Пеньок

Куди вже там мені!

Я що тепер? Шкарбан старий, та й годі…

Минулого далека тінь… Авжеж…

Опудало для горобців, доглядач

На пасіці — і то казна-який…

Га? Сни?.. (Махає рукою).

Чого пак захотіла ти!

Проте — бува… Сірчиха пані… ох,

Скупа, хай Бог щастить вовіки й віки

Преславному Іванові її! -

Харчів дає старому обмаль… Га?..

Еге, ухопиш, як собака той

Обметиці… Отож і сниться часом

Старому їжа… Іноді здається,

Що світ увесь із'їв би, далебі!..

Оксана (мрійно).

А я так інші бачу сни.

Пеньок

Нехай…

Ось незабаром пан Іван прибуде

Сюди із Запорожжя… Він не любить,

Коли поводяться отак з людьми.

Оксана

Я бачу пишні сни…

Пеньок (плямкаючи губами).

Не любить, ні…

Ти щось сказала ніби…

Оксана

Ні, не сни,

А сон… один завжди, й не сон, а казка,

Яку вві сні щоночі чую я.

Прокинуся — нема нічого. Все

Бридке, що бачу навкруги отут.

Пеньок

Чуднеє щось ти, дівчино, верзеш…

Оксана

Кому не говорила я — ніхто

Того не розуміє. Розповім,

Як хочете, дідусю, вам той сон.

Ви зрозумієте його, бо лицар

Єсте й не скажете, що божевільна.

Пеньок

Розкажеш сон мені? Розказуй, дочко.

(Прикладає долоню до чола й дивиться у лівий бік).

Довгенько щось обіду не несе

Стара Сірчиха. Принесе, казала,

Сама, бо наймити порозбігались

У свято хто куди… Хіба їм що!..

Оксана (не слухаючи його).

Вільний вітер у степах

Білій тирсі шепотів:

— Гей, травиченько шовкова!

В мене казочка готова -

Я для тебе по світах

Назбирав чимало див!..

Двох царівен бачив я,

Двох сестер… Була одна

Сумно лагідна й чудова,

Мов та зірка вечерова,

Мов та пісня солов'я -

Тиха, ніжна, чарівна.

Неба спокій і краса

В неї в очах, а уста -

Пишні квітоньки червоні,

Що цвітуть на оболоні,

Щире злото — не коса:

Пишна, довга і густа.

Друга — захват, буревій!

Очі — сяйво блискавиць,

Чорна ніченька бурхлива!'

Вдача — грізна, дика, мстива!

Мов родив царівну бій,

Регіт смерті й гаківниць…

Дивний лицар покохав

Першу й другу: То одній

Присягавсь, що до сконання

Понесе він те кохання,

Коли ж з другою стояв,

Присягавсь про те вже тій.

Каже перша, мов на глум:

— Ти кохай мене саму -

Й я твоя! — Говорить друга:

— Двох кохати — гріх, наруга! -

І од мук, від чорних дум

Серце краялось