Про що тирса шелестіла... [Спиридон Черкасенко] (fb2) читать постранично

Про що тирса шелестіла…

Присвячується велетневі

рідної сцени

Миколі Садовському

Трагедія

Читача котрий захотів би знайти в цій п’єсі історичну достотність, повинен упередити що він розчарується. Історичні і взагалі живі особи в п’єсі взято автором не для популяризації їх зо сцени, а — як живі символи до втілення певних ідей (Сірко — боротьба в людині двох початків — звірячого й духового; в образах Оксани й Килини — вираз тих початків; Сірчиха — клопітна буденщина, нездатна піднестись над життям, і т. д); епоха і історичні події для драматурга тільки тло, на якому оживають його власні образи. Отже, тим, хто хотів би бачити в п’єсі якусь драматичну монографію, раю зовсім не читати сієї п'єси, а звернутись до наукових розправ.

П’єсу виставлено було вперше в листопаді 1916 року в театрі М. Садовського.

Автор.

ДІЄВІ ОСОБИ:

Іван Сірко, отаман кошовий.

Софія, його жінка.

Роман, син.

Пеньок, старий запорожець, сторож на пасіці.

Лесь, свинар.

Оксана, Килина — Орлівни

Перша, друга і третя жінки.

Парубки, дівчата.

Кудлай, військовий суддя.

Шило, військовий осавула.

Перепилиця, військовий писар.

Ґедзь, Запридух, Крижаний — старі діди-січовики.

Ярема, коза.

Ясько, Сірків джура

Запорожці, татарин, турчин.

ДІЯ ПЕРША

Полудень. Над річкою. В перспективі — низький протилежний берег з сивою степовою далиною. Білий килим тирси помережано червоними плямами воронщв. По цей бік. праворуч, видно частину Сіркової пасіки, розкиданої на зеленім, зарослім травою і квітами, пригорку: ліворуч — узлісся, що яром спускається в галявину. Кущі глоду, калини, гордини, поодинокі дерева на галявині в глибині сцени.

Коли завісу підноситься, з лісу лунають спів і вигуки молоді, що зібралася святкувати весняне свято. Під одним з кущів сидить Килина й плете вінок із тирси, перевиваючи його зеленим листом.

Килина (тихо наспівує).

(Замислюється й сама собі посміхається).

(Знов замислюється й посміхається).

З правого боку вискакує на палиці Лесь;

угледівши Килину, ховається за кущ і підслухає.

Лесь, регочучи, вискакує з-за куща.

Ти ж де сієї вивчилася пісні?

Килина

(не встигши схопитись, злякано

нахиляється покриваючи й захищаючи

собою й руками вінок).

Не бий мене!..

Лесь

Не буду ж, ні. Скажи лиш,

Де пісню сю взяла ти? Щось не чув,

Щоб хто співав її.

Килина (неймовірно).

А бить не будеш?

Лесь

Та, ні ж, кажу!..

Килина

Хіба ж то я співала?

Лесь (здивовано).

А хто ж? Яка! Я ж чув те сам…

Килина

То серце.

Кажу йому: мовчи і занімій!

Воно ж не слуха…

Лесь

Ги-ги-ги!.. Чудна!

Яке верзе! Причинна й справді ти.

Виходить, пісню сю сама ти склала?

Я теж складати вмію. Часом свині

На березі од спеки у барліг

Як позалазять, то нема роботи,

І я сідаю під кущем спочити

Й знічев'я так співаю, що аж-аж.

Ось послухай, яку гарну склав…

(Співає, підстрибуючи).

Гірчак-молочак

Свині пас, не допас,

Свиня — рох! — кабан здох!

Або на руку сонечко візьму

Й йому приказую такої… Слухай…

Сонечко, сонечко.

Одчини віконечко:

Он татари їдуть

І тебе заріжуть..

Килина

Татари!.. Де?..

Лесь

Не знаєш ти хіба?

Вже третій день, як бачу часом їх!

Або ховаються в ярах глибоких,

Або зникають у степах. Казав

Я пані-господині, а вона

Відказує: тю-тю на тебе, дурню!

Свиней не доглядав ти, певне, й спав,

То й приверзлось тобі… Ги-ги! А може…

Килино! заспівай іще тієї…

Килина

Якої?

Лесь

Що допіру ти співала.

Килина (пригадуючи).

Забула я.

Лесь

Ба, брешеш! А я знаю,

Якого милого згадала ти

У пісні.

Килина

Я? якого?

Лесь

А Петра!

А що! Та він кохав же не тебе…

Килина

Кого ж?

Лесь

Оксану! Всі про теє знають.

А ти ж і збожеволіла того,

Що він тебе любити не схотів.

Дурна! ти покохай мене: хіба

Я не вродливий?..

(Почувши гомін ближче).

Хтось іде… Втічу

В курінь я до Пенька. Прощай, Килино!

(Тікає, стрибаючи на палиці;

ховається праворуч).