Закон Хроноса [Томас Тімайєр] (fb2) читать постранично

Пролог

Субота, 5 червня 1895…

— Альфонсе, зруш камеру трохи праворуч. Так, добре. Ти перевірив порошок магнію? Скільки пластинок ти підготував? Чотири? Добре, цього має вистачити. Тепер гранична концентрація. Королівська пара хоч там як вийде з музею, там нічого зірватися не може.

Фріц Фердинанд витер піт із чола. Репортер «Берлінер Моргенпост» іще раз перевірив штатив, упевнився, що камера міцно закріплена в потрібній позиції й тільки тоді звелів своєму молодому асистентові стежити, щоб ніхто з глядачів випадково не пройшов перед об’єктивом. У них є всього лише одна спроба. Юрба перед музеєм захвилювалася. Замахали прапорами, подекуди закричали «ура». Серце Фріца Фердинанда закалатало частіше. Учора він саме писав у своїй сенсаційній статті про останній винахід Гумбольдта, коли ввірвався головний редактор і доручив написати передовицю про відкриття імператором та імператрицею виставки «Пергамон» у Новому музеї. І не тільки. Він мав іще й фотографії надати. Гумбольдт — це добре, але нове замовлення було ще кращим. Можна було без перебільшення сказати, що це найважливіший репортаж у його кар’єрі. Стаття вже в нього в голові, залишилося лише записати, але ось гарної світлини не вистачало.

Фріц Фердинанд розробив сміливий план. Він вирішив, що сфотографує вінценосну пару, коли буде їм щось розповідати, а вони слухатимуть. Місце він обирав дуже ретельно. Тлом служив чудовий фасад Нового музею. Сонце світило з протилежного боку, відтак мружитися його величності не доведеться. Залишається тільки почекати, поки обидві королівські особи зроблять серйозні обличчя, і натиснути на спуск.

Усе дуже просто. Теоретично.

Бог погоди їм сприяв. Імператор любив розкіш і паради, але найбільше він цінував гарну погоду. «Імператорська погода»,— з деякого часу це поняття було в усіх на вустах. «Його величність має потребу в сонці»,— ця фраза вже стала крилатою. Необхідний порошок магнію, щоб на обличчі не було різких контрастів, адже немає нічого гіршого, ніж глибокі тіні: вони старять і підкреслюють зморшки. Імператор же був винятково марнолюбним. Якби знімок йому не сподобався, він би його заборонив.

Життя Вільгельма ІІ, імператора Німеччини і короля Пруссії, головнокомандуючого німецькою армією, адмірала морського флоту і глави лицарів ордену Підв’язки, було нелегким. Суворе виховання, перепони, внутрішньополітичні заворушення, а тепер ще й розбіжності з Англією та Францією,— труднощі слідували одна за одною. Дехто вважав його занадто млявим і слабким, але народ залишався йому вірним. Він являв собою втілення прихильного та лагідного государя. Разом із дружиною, імператрицею Августою-Вікторією Шлезвіг-Голштайн-Зондербург-Августенбург він представляв монархію так, як міг: із військовою розкішшю, пишністю й національною гордістю. Багато політиків кричали й надривали голоси, обстоюючи свої позиції, але Вільгельм залишався спокійним, як скеля серед прибою, саме це люди в ньому й цінували.

Вінценосна пара ще перебувала всередині Нового музею, але вже з’явилися перші ознаки того, що вони збираються покинути будівлю. Крізь відкриті двостулкові двері Фріц Фердинанд міг роздивитися прислугу й охоронців. Кілька озброєних до зубів солдатів особистої імператорської охорони вийшли на вулицю й зупинилися праворуч і ліворуч перед головним входом, піднявши шаблі на знак вітання. Тут усе й відбулося. Ледь відзвучали останні удари дзвона Берлінського собору, як із музею на сходовий майданчик вийшов директор доктор Шельмосер у супроводі імператорської пари.

На Августі-Вікторії була блакитна сукня з короткими рукавами й сріблясто-сірим шлейфом, що ковзав за нею по підлозі. Волосся в неї було укладене у високу зачіску й прикрашене коштовними каменями. Вільгельм був одягнений у бежеву парадну форму з чорним жилетом і підперезаний оранжевим шарфом, до якого кріпилася позолочена шабля. Ордени, еполети, начищені до блиску чоботи, а також обов’язкова гостроверха каска,— все це було звичною картиною. Щойно їхні величності з’явилися на верхній сходинці, пролунали привітальні крики й оплески.

Фріц Фердинанд замахав руками, щоб привернути до себе увагу вінценосної пари.

— Ваша величносте, сюди! Світлина для «Берлінер Моргенпост», будьте такі люб’язні.

Вільгельм повернув голову й помітив установлену камеру. Поряд із нею крутився чоловік з напомадженими вусами, що так і блищали на сонці. Монарх милостиво підняв руку й кивнув. Потім легенько штовхнув дружину, і та теж обернулася до камери. Фріц Фердинанд подав знак Альфонсові, і той зник за світлозахисною шторкою й натиснув на спуск. У цей момент пролунав несподіваний гуркіт.

Фріц Фердинанд так і підскочив. Невже щось трапилося з порошком магнію? Зазвичай він тільки сичав. Він хотів запитати Альфонса, що сталося, але побачив, як заточився імператор. Зі стукотом упала на землю гостроверха каска, Вільгельм звалився на коліна. Юрба затамувала