Публичные люди (том 4) [Николай Михайлович Сухомозский] (pdf) читать постранично

1

МИКОЛА СУХОМОЗСЬКИЙ
НАДІЯ АВРАМЧУК

Публічні люди
Короткий біо-бібліографічний довідник (XVII – перша половина XX ст.)
Том 4 ( Р– Я)

КИЇВ

2

РАВИЧ Петро Соломонович
Національний статус, що склався у світі: французький.
Прозаїк, поет, літературний критик, перекладач, журналіст.
З міщанської родини.
Народився 12 липня 1919 р. в м. Львів Польщі (нині – м. Львів, адміністративний центр
однойменної області України).
Звів рахунки з життям 21 травня 1982 р. в м. Париж (Франція).
Навчався в Лембурзьких польській гімназії і університеті, закінчив паризьку Школу
східних мов при Сорбонні (1947-1950).
Працював журналістом в Польщі і Франції.
Лауреат премії Рівароля (1962).
Автор низки літературознавчих статей про творчість Д. Кіша, О. Солженіцина, А.
Синявського, В. Гомбровича, С. Мрожека.
Перу Р. також належать романи «Кров неба» (1961), «Блокнот контрреволюціонера, або
Похмілля» (1969).
Перекладав О. Солженіцина.
Що стосується особистого життя, то наш земляк пройшов через німецькі концтабори
Аушвіц (1942-1944) і Ляйтмеріц (1944-1945), а після смерті дружини наклав на себе руки,
застрелившись з револьвера.
К. Єршова-Кривошеїна згадує: «Знову пролунав телефонний дзвінок, голос «миколи
івановича». ...Ми піднялися ліфтом, пішли сходами, мені здалося, що це інше крило
готелю «Європейський»... Вікна зашторені. Знову коньяк, кекси, а «микола іванович» у
веселому настрої базікає про вудіння риби. Виявляється, це його пристрасть. «Дивіться,
що я Вам приніс, – дістає з свого портфеля журнал «Континент», – зазирніть до змісту».
...Бачу прізвище, мені не знайоме – Петро Равич, а перекладач М. Кривошеїн. «І що Ви
хочете цим сказати? – питаю». «Е-е, ні... Ви не думайте, що все так просто. По-перше,
хочу сказати – текст дуже цікавий за своїм змістом і, мабуть, погляди автора співпадають
з думкою перекладача. А потім нам відомо, що вони дружать і перекладач тут працював з
великим старанням».
Серед друзів та близьких знайомих Р. – В. Максимов, Е. Чоран, М. Кривошеїн, Є.
Косинський, Е. Іонеско, Е. Візель, Ч. Мілош, Ф. Соллерс, А. Амальрік, Х. Кортасар, А.
Шварц-Барт та ін.
РАДЕК Карл Бернгардович
Національний статус, що склався у світі: російський.
Журналіст, публіцист, театральний критик, державний і політичний діяч. Справжнє
прізвище – Собельсон; псевдонім – Radek.
З педагогічної родини. Батько, Собельсон Б., – учитель.
Народився 31 жовтня 1885 р. в м. Лемберг Австро-Угорщини (нині – м. Львів,
адміністративний центр однойменної області України).
Загинув у сталінському концтаборі 19 травня 1939 р. в м. Верхньоуральськ СРСР (нині –
Челябінська область РФ).
Закінчив екстерном гімназію (1902), історичний факультет Краківського університету,
навчався в Бернському і Лейпцігському університетах.

3

Працював завідуючим відділом зовнішніх зв’язків ВЦВК (1917-1919), секретарем
Комінтерну (1920).
Член Польської соціалістичної партії (1902).
Член РСДРП (1903).
Член партії «Соціал-демократія Королівства Польського і Литви» (1904).
Друкувався в газетах «Трибуна», «Правда», «Вісті», журналі «За кордоном».
Автор статей «Шляхи російської революції», «Третій рік боротьби Радянської республіки
проти світового капіталу», «Коментарі до третього конгресу комуністичного
інтернаціоналу», «Генуезька і Гаазька конференції», «Що дала Жовтнева революція»,
«Барометр виборів».
Перу Р. також належать книги «Анархісти і Радянська Росія», «Про Радянську
конституцію» (обидві – 1918), «Розвиток світової революції і тактика Комуністичної
партії в боротьбі за диктатуру пролетаріату» (1920).
Уперше заарештований за революційну діяльність (1906).
Удруге – як один з керівників першого з’їзду німецьких комуністів (1919).
Утретє – за «антирадянську діяльність» і Особливою нарадою при колегії ГПУ
засуджений до 3 років заслання (1928). Звільнений достроково (1929).
Удруге заарештований (1936). Військовою колегією Верховного суду СРСР засуджений
до 10 років позбавлення волі (1937).
Верховним судом СРСР реабілітований (1988).
Серед друзів та близьких знайомих Р. – Л. Троцький, І. Смілга, Я. Ганецький, В.
Воровський, В. Ленін, Є. Преображенський, Л. Серебряков, М. Богуславський, Х.
Раковський, Я. Дробніс, Л. Сосновський та ін.
РАДЧЕНКО Іван Іванович
Національний статус, що склався у світі: російський.
Державний діяч. Фундатор торф’яної промисловості Російської імперії і СРСР.
З міщанської родини. Батько, Радченко І., – власник лісопилки; син, Радченко О., –
інженер-механік (загинув на фронті,1942).
Народився 10 (22) жовтня 1874 р. в м. Конотоп Чернігівської губернії Російської імперії
(нині – районний центр Сумської області України).
Помер 1 травня 1942 р. в Соль-Ілецькому концтаборі Оренбурзької області СРСР (нині –
районний центр Оренбурзької області РФ).
Навчався в Конотопському міському реальному училищі.
Працював учнем на лісопильному заводі і прикажчиком лісорозробок (1890-1897),
торфмейстером на будівництві торфоелектростанції