ОСЬМЬОРКІН Олександр Олександрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник, сценограф.
З родини службовця. Батько, Осьмьоркін О., – землемір.
Народився 26 листопада (8 грудня) 1892 р. в м. Єлизаветграді Херсонської губернії Російської
імперії (нині – м. Кіровоград, адміністративний центр однойменної області України).
Помер 25 червня 1953 р. в селищі Плесковому Московської області СРСР (нині – селище міського
типу Московської області РФ). Похований на московському Ваганьківському цвинтарі.
Навчався в Єлизаветградському земському реальному училищі (1902-1910), Київському
художньому училищі (1911-1913), Московській студії І. Машкова (1913-1915), Чугуївському
військовому училищі (1916-1917).
Працював в культурно-просвітницькому відділі Московської Ради солдатських депутатів (1917-
1918), асистентом викладача в 1-х и 2-х Державних вільних художніх майстернях (1918-1930),
викладачем Ленінградського інституту живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна (1932-
1947), Московського художнього інституту ім. В. Сурикова (1937-1948), художником майстерні
плакату «Вікна ТАРС» (1941),
Член товариства «Московські живописці» (1924).
Один з засновників і член Товариства московських художників (1927).
Член об’єднань «Бубновий валет» (1913), «Світ мистецтва» (1916), «Спілка російських
художників» (1918).
Організатор групи «Крило» (1927).
Серед найвідоміших полотен О.: «Натюрморт з образом», «Портрет батька» (обидва – 1912),
«Оголена на тлі перської вибиванки» (1914-1915), «Дама з лорнеткою» (1917), «Натюрморт з
годинником» (1918), «В кафе» (1919), «Парк», «Натюрморт із бандурою» (обидва – 1920),
«Портрет Є. Т. Баркової», «Натюрморт з черепом», «Портрет дівчини» (усі – 1921), «Портрет
художника М. Аветова» (1924), «Мисливський натюрморт» (1923-1924), «Верби біля ставу»,
«Московські живописці» (обидва – 1925), «Буття» (1926), «Мойка. Біла ніч» (1927), «Портрет Г.
Ахматової» (1939-1940), «Кремль. 1942» (1942), серія пейзажів «Нова Голландія» (1945), «Портрет
художниці Н. Удальцової» (1948).
Час від часу «звітував» історико-революційними полотнами – «Взяття Зимового палацу» (1927),
«Зенітники Москви» (1942) – чи казенними портретами передовиків.
О. успішно виступав і як художник театру – в ленінградському Великому драматичному (1937) і
під час евакуації – в Казанському драматичному (1943).
За надзвичайну чіткість побудови форми в просторі за допомогою кольору нашого земляка
небезпідставно вважають яскравим представником «російського сезанізму».
Влада звинуватила О. у формалізмі, у поширенні західних віянь у радянському мистецтві,
позбавивши його навіть права на викладацьку діяльність (1948).
Вся спадщина художника складає понад 700 творів живопису, графіки, театральних декорацій.
Доробки нашого земляка зберігаються в Київському музеї російського мистецтва (Україна),
Третьяковській галереї, музеї образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна (обидва – Москва, Росія), Російському державному музеї, музеї Г. Ахматової в Фонтанному будинку (обидва – Санкт-
Петербург, Росія), Пермській художній галереї (Росія), музеях Азербайджану, Литви, Казахстану, приватних зібраннях.
Помер митець під час роботи над черговим пейзажем.
Серед друзів та близьких знайомих О. – П. Кончаловський, І. Машков, О. Вертинський, В.
Маяковський, П. Крилов, Г. Савінов, В. Левік, Г. Павловський, Ф. Козачинський, Є. Мойсеєнко,
Є. Зайцев, М. Асламазян, М. Абегян, М. Кончаловський та ін.
***
Я БОЯВСЯ, з життєвого кредо О. Осьмьоркіна
Я завжди боявся кохати так, щоб нічого не залишилося.
ХОЧУ ГОВОРИТИ ПРО СВОЄ КОХАННЯ, з листа О. Осьмьоркіна Р. Раскіній в серпні 1914 р.
Працюю? Так. А в інший час? Не знаю, ходжу з кута в кут... Увесь час... виїхати, виїхати до тебе в
Москву, у Москву в такт серцебиттю...
...Справ зараз немає ніяких у батька. Єдина надія – на наймання нашого будинку... Знову
перешкоди з полотнами...
...Яка радість твої листи. Особливо про вірність питання...
Тепер все абсолютно противно. Нудно. Майстернею задоволений. …Але все це не про те. Я хочу
говорити, говорити про своє кохання. Але хіба я мало сказав, написавши тобі якось, я згадав.
…Тепер я щасливий, що люблю, що вірю тобі, вірю в майбутнє. Скільки дум сплелося з тобою.
Тільки з тобою.
...Мені іноді здається, що ти розчаруєшся в моїх шуканнях. Побажаєш забезпеченості,
благополуччя. Це отрута, шкідлива для нашого кохання... Потрібно вміти кохати... Кохати,
захоплюватися досягненнями. А не кисло-солодке буття зручного існування. Адже така доля всіх
шукаючих, талантів, геніїв. А задля цього я хочу твого безмежного кохання, не сліпого, а
свідомого, котрим я наповняюся, один тужачи, згадуючи тебе. ...Піду спати. Напевно засну. Півні
вже заспівали.
Ще раз цілую міцно.
Твій Сашура...
ЗНАЙШОВ ЙОГО «МІМОЗУ», з нарису І. Лучковського «Поезія живопису Олександра
Осьмьоркіна»
Я радив би сучасним мистецтвознавцям, особливо молодим, звернути особливу увагу на
центральну частину України – Кіровоград, Умань... Адже саме ця земля вигодувала плеяду
прекрасних художників двадцятого століття, включаючи Олександра Осьмьоркіна.
…На початку 70-х років, зупинившись у Москві у своєї родички Раїси Раскіної, я побачив
фотографію надзвичайно тонкої, розумної, цілеспрямованої людини. Як виявилося, це фото
Олександр Олександрович Осьмьоркін подарував Раїсі Ісаківні ще в 30-і роки. Ніяких подробиць
про їхні зустрічі я тоді не довідався, проте мені дуже захотілося побувати в родині О. Осьмьоркіна
і подивитися його роботи, тому що в наших музеях їх ще не експонували.
Допомогла мені Наталя Іванівна Рождественська, котра підтримувала теплі стосунки з багатьма
«Бубновими Валетами». Так я зміг познайомитися з останньою (третьою) дружиною Осьмьоркіна
– Надією Георгіївною, і прийшов до неї в гості. Це і була квартира-майстерня художника, яка
розташовувалася на останньому поверсі будинку.
Я довідався, що її батьківщина – Київ. Вона закінчила архітектурний і художній факультети
Академії мистецтв. Була ученицею Олександра Осьмьоркіна.
Серед робіт, що залишилися у Надії Георгіївни, я знайшов «Мімозу» – перший пейзаж-
натюрморт, написаний видужуючим художником узимку 1947/48 року. Так вона перебралася до
Харкова і зберігається в моїй колекції, яка знаходиться в місцевому Художньому музеї.
ДОПОМОГЛО НАВЧАННЯ, з вступної статті Є. Антипової до каталогу власної виставки
Писати про свою творчість дуже важко – особливо, коли вона розвивається рівно, без особливих
«зиґзаґів».
Готуючись до виставки і переглядаючи свої роботи, я дійшла висновку, що формування моє як
художника почалося давно, ще до війни. Цьому сприяло спілкування зі студентами майстерні
монументального живопису Академії мистецтв Яковом Лукашом і Миколою Чурсіним.
Велику роль у творчому формуванні грали і дитячі враження.
…Скластися ж мені як художнику допомогло навчання в майстерні Олександра Олександровича
Осьмьоркіна, де я почала займатися після війни з травня 1945 року.
Повсякденну роботу там вели: заняття з малюнку Семен Львович Абугов, з живопису – Генріх
Васильович Павловський.
У майстерні завжди панувала творча, натхненна атмосфера. Думали тільки про мистецтво.
Незважаючи на те, що нам, студентам, матеріально приходилося не легко.
Педагоги з великим смаком, винахідливо ставили постановки. Кожна мала ясну для учня мету і
завдання. Студент розумів, як потрібно виконувати завдання.
Я пам’ятаю, як викладачі говорили про те, що модель (людська фігура) завжди повинна бути в
середовищі.
Потім, після реорганізації академічної системи в 1947-1948 роках, вимоги стали іншими. У першу
чергу, потрібно було домагатися натуралістичної точності зображення, аби предмети неодмінно
були матеріальними і детально списаними з натури. Про колірні співвідношення не згадувалося.
Згодом, наприкінці п’ятидесятих і початку шістдесятих років, мені довелося ніби заново
вирішувати ті завдання, з якими я справлялася в більш ранній період навчання.
…Аналізуючи свою творчість, я дійшла висновку, що ніколи не наслідувала улюблених
художників, не вміла цього робити, хоча завжди вивчала їх, і вони справили на мене якийсь вплив.
ПЕРША ДРУЖИНА ВІКУ ДОЖИВАЛА НА АНТРЕСОЛЯХ, з розвідки С. Полякової «Май
портрет Аліси Порет»
У Музеї образотворчих мистецтв Республіки Карелія є малюнки Аліси Порет до книги
«Калевала», виданої в Петрозаводську 1940 року, цикл акварелей «Сім смертних гріхів», дев’ять
добутків живопису різних років – в основному портрети.
...Серед близьких знайомих Аліси Іванівни було багато відомих художників. Про одного з них,
Олександра Олександровича Осьмьоркіна, і про трьох його коханих дружин вона розповідала
багато веселих історій. Якщо вірити Алісі Іванівні, то з першою з них, красунею Катею Барковою, художник познайомився за надзвичайно романтичних обставин. У Теріоках, гуляючи берегом
Фінської затоки, він побачив удалині силует прекрасної незнайомки в легкому, що майорів на
вітрі, одязі. Дівчина крокувала золотавим піском босоніж і вела на шовковій стрічечці... маленьку
черепашку (!). Звичайно ж, Олександр Олександрович не міг не оцінити красу і незвичайність
моменту і не закохатися в юнку...
Потім в нього були інші вірні дружини, але перша, Катерина Баркова, доживала віку на
антресолях у майстерні Осьмьоркіна, дбайливо доглядала за двома його дочками від другого
шлюбу і почувала себе повноправним членом великої родини художника.
Третя й остання дружина О. О. Осьмьоркіна, його вірний друг і ангел-хоронитель Надія
Григорівна Осьмьоркіна, була близькою подругою А. І. Порет. Вона написала портрет Надії, дуже
незвичайний – з рогами тура на голові. Побачивши його, та не здивувалася, понад те, високо його
оцінила, сказавши, що жоден рентген не зміг би точніше і вірніше висвітити її внутрішній стан у
той період...
ЗБІРНИК ТАК НІХТО І НЕ КУПИВ, із звіту Н. Назаревської «Метелик Фаберже повернувся з
небуття»
Антикварні меблі, предмети інтер’єру, порцеляна і срібло сьогодні достатньо затребувані. Чого не
скажеш про книги радянського періоду.
У цілому коло читачів і цінителів книжкових скарбів скорочується. Що і продемонстрував
черговий весняний аукціон, що пройшов у «Гелосі».
Прекрасно виданий каталог докладно, науково обґрунтовано описує російські раритети: від
автографів Ганни Ахматової і Михайла Булгакова, прижиттєвих видань Олександра Грибоєдова й
Олександра Блока до авангардної «Расєї» Бориса Григор’єва.
«Милому Олександрові Олександровичу Осьмьоркіну – перший екземпляр цієї книги, дружньо
Ганна Ахматова. 1 травня 1940». Запропонований за суму, еквівалентну 100 американським
доларам, збірник цей так ніхто і не купив.
Последние комментарии
12 часов 24 минут назад
12 часов 25 минут назад
17 часов 43 минут назад
21 часов 25 минут назад
21 часов 46 минут назад
22 часов 40 минут назад