Тарле Евгений [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ТАРЛЕ Євген Вікторович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик.

З купецької родини.

Народився 27 жовтня (8 листопада) 1874 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Помер 6 січня 1955 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив 1-у Херсонську гімназію (1892), навчався на історико-філологічних факультетах

Новоросійського (1892-1893) і Київського (з 1893) університетів.

Працював викладачем Петербурзького (Петроградського, Ленінградського) університету (1903-

1955; з короткими перервами).

Дійсний член академії наук СРСР (1927).

Член французьких «Товариства історії французької революції» і «Товариства з вивчення Великої

війни».

Почесний член академії політичних наук Колумбійського університету.

Член Міжнародного комітету історичних наук (МКІН).

Входив у число тих 34 представників науки, літератури і мистецтва, хто відважився поставити свій

підпис під закликом «До російського суспільства» з вимогою скасувати в Російській імперії

смертну кару (1903).

Друкувався в журналах «Колишнє», «Аннали».

Як вчений дебютував доробком «Суспільні погляди Томаса Мора в зв’язку з економічним станом

Англії його часу» (1901).

Потім настала черга наступних книг: «Історія Італії в середні віки» (1901), «Із історії суспільного

руху в Західній Європі XIX ст.» (1903), двотомників «Робітничий клас у Франції в епоху

революції» (1909-1911), «Континентальна блокада» (1913), «Економічне життя королівства Італії

в царювання Наполеона I» (1916), «Захід і Росія» (1918), двотомник «Революційний трибунал в

епоху Великої Французької революції» (1918-1919),

«Європа в епоху імперіалізму» (1927), «Робітничий клас у Франції в перші часи машинного

виробництва» (1928), «Наполеон» (1936), «Жерміналь и преріаль» (1937), «Навала Наполеона на

Росію» (1938), «Талейран» (1939), «Чесменський бій і перша російська експедиція в Архіпелаг.

1769–19774 рр.» (1945), «Адмірал Ушаков на Середземному морі.1798–1800 рр.» (1945–1946),

«Експедиція адмірала Д. М. Сенявіна в Середземне море 1805–1807 рр.» (1954), «Північна війна і

шведська навала на Росію» (1958).

З державною владою, якого б кольору вона не була, наш земляк порозуміння знаходив не завжди.

Так, ще студентом Київського університету його заарештували й відправили в заслання спочатку в

Херсонську губернію, а потім – Варшаву (1900).

його роботу «Європа в епоху імперіалізму» офіційно оголосили «класово чужою» (1927).

Черговий арешт чатував на вченого – у т. зв. справі «Всенародного союзу боротьби за

відродження вільної Росії» – вже за більшовиків (1930). Термін заслання в Алма-Ату суд визначив

у п’ять років. Проте за особистою вказівкою Й. Сталіна вченого звільнили раніше (1932).

Для робіт Т. характерне багатство фактичного матеріалу, глибина дослідження, блискучий

літературний стиль.

Наш земляк пропагував необхідність демократичних перетворень у Росії.

Серед друзів та близьких знайомих Т. – І. Лучицький, Г. Плеханов, П. Щоголів, В. Вернадський, В.

Короленко, О. Купрін, І. Рєпін, Ф. Успенський, Д. Рязанов, А.Олар, А. Матьєз, Ж. Ренар, К. Блок,

В. Немирович-Данченко, М. Бердяєв, Д. Рязанов, А. Луначарський, К. Арсеньєв та ін.

***

ЛІТЕРАТУРА ПІДМІНЯЄ ІСТОРІЮ

, з професійного кредо Є. Тарле

Трапляється, художня література блискуче підміняє історію. Ми, історики, не раз з’ясовували собі

багато чого завдяки письменникам.

ПЕРЕКОНАНИЙ СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТ, з донесення жандармського генерала Новицького

Департаментові поліції

Тарле є людиною, зовсім розпропагованою й переконаним соціал-демократом, особливо

небезпечним тому, що його розумовий багаж дуже великий, і він користується більшим впливом

завдяки своїм педагогічним заняттям, а також участі в журналах і газетах ліберального напрямку.

ЩОДНЯ – НОВІ СМЕРТІ, з листів Є. Тарле В. Грабарю

Тепер беру участь у посильному порятунку архівів, що мають значення для економічної історії,

від загибелі й … в організації економічної секції державних архівів.

Вдалося перевезти цінний архів з місця на Біржовій лінії, де він від води гинув, в інше (у

Департамент герольдії в Сенаті) і там я його сушу. А весь нотаріальний архів вирішили раптово

відвезти й спалити, не сповістивши...

Так загинуло ще дещо. Але порятунок Митного архіву (200 років!) –