Дейч Лев [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

було розпитувати їх про те, чи не дуже

для них тяжко розлучитися з тими 30-40 рублями, які вони мені вручили.

Нашому братові, «нелегалу», не раз доводилося звертатися до співчуваючої і напівспівчуваючої

публіки за подібного роду підтримкою. Але зі всіх тих сум, які були отримані в подібних

випадках, ці саратовські тридцять срібляників є безперечним виключенням: лише на їх долю

випала честь бути оплаканими, і при тому навіть не тією особою, яка їх дала, після цілих 30 років.

Це справді абсолютно виняткові 30 срібляників!

АНАРХІСТ КРОПОТКІН, з книги Л. Дейча «Російська революційна еміграція 70-х років»

Кропоткін був завжди завалений роботою: писав для різних вчених видань, перекладав для наших

щомісячних журналів з іноземних мов; але понад усе часу віднімали у нього, окрім видаваного

ним французького аркуша, часті виступи на зібраннях анархістів. Він вважався видатним

оратором. …Рішуче всі, як росіяни, так і іноземці, ставилися до нього з великими повагою та

симпатією.

При цьому він з чисто юнацьким розчуленням і тріумфуванням указував на ті або інші незначні

факти, котрі підтверджували, як йому здавалося, ґрунтовність його сподівань. «Ще недавно, –

говорив він, – наприклад, ми друкували нашу газету в 1000 примірниках , а зараз вимагають вже

1500». Або повідомляв, що раніше на засідання секцій приходило всього 10-15 чоловік, а в даний

час є по 25 і навіть 30. І всі такі «утішні факти» викликали непідробну радість у цієї безумовно

щирої людини.

– А як ви вважаєте, товаришу, на пароплаві під час рейсу буде капітан чи інша особа,

розпорядженням якої зобов’язані виконувати всі?

Питання це аніскільки не збентежило Кропоткіна: він став доводити, що навіть на пароплаві

можна буде обходитися без «начальника», оскільки серед пасажирів завжди знайдеться

«доброволець», котрий зуміє управляти пароплавом…

– Спасибі, – вигукнув той же робітник, – я на такому пароплаві не поплив би: мені життя ще не

набридло.

Вибух схвального сміху покрив його слова. Проте Петро Олексійович, здається, також

доброзичливо сміявся, хоча, звичайно, залишився при своєму переконанні.

ЯК ТІЛО Г. ПЛЕХАНОВА ВЕЗЛИ ДО РОСІЇ, зі спогадів Л. Дейча

В перших числах червня пані (дружина Г. Плеханова – авт.), котра дивом дісталася з Фінляндії до

Петрограду, зателефонувала мені, що Плеханов помер 30 травня; при цьому Розалія Марківна

просила, щоб я добув дозвіл привезти тіло її чоловіка до Петрограду, зважаючи на бажання

померлого бути захованим на Волковському цвинтарі, поблизу Бєлінського.

Не дивлячись на постійне очікування подібного повідомлення, все ж таки ця звістка мене

приголомшила.

Три дні потім довелося мені провести на прикордонній з Фінляндією Білоострівській станції, поки

вдалося дати знати Розалії Марківні, що немає перешкод для того, аби привезти померлого

Плеханова до Петрограду.

ЛЕДЬ НЕ ДІЙШЛО ДО БІЙКИ, з розвідки Е. Кельнера «Лев Дейч в нью-йоркській газеті

«Новий світ»

У лютому 1911 р. Лев Дейч у супроводі дружини прибув до Нью-Йорка. Ім’я його було добре

відоме серед емігрантів з Росії і американських соціалістів.

Інгерман запрошував Дейча від імені видавничого товариства «Новий світ» на посаду редактора

російськомовної газети, …запевняв його в матеріальній спроможності проекту. Проте, прибувши

до Нью-Йорка, Дейч переконався в зворотному. І поступово зрозумів, що його запросили до

Америки не як людину, здатну створити і редагувати газету, а як якийсь персонаж, за допомогою

якого можна було здійснити рекламу нового видання, зібрати частину грошей, яких бракує, і

привернути передплатників.

У перший рік видання «Нового світу», коли він знаходився під керівництвом Дейча, …процеси,

що відбувалися в Росії, інтерпретувалися виключно з погляду російської соціал-демократії.

…Перший справжній конфлікт виник із-за небажання Інгермана «з принципових міркувань»

виплачувати гонорари за статті авторам-соціалістам, оскільки це, на його думку, «суперечило

принципам». Сам Дейч не претендував на окрему оплату, крім того, раніше обумовленого

скромного окладу, який він одержував як редактор (25 доларів в місяць).

Інший помітний конфлікт, що розгорівся між Дейчем і Інгерманом, відбувся із-за редагування

статей, написаних останнім. Дейч, можливо не безпідставно, вважав, що він російську мову знає

краще, ніж Інгерман,