Серце Змії через 200 років [Олександр Розов] (fb2) читать онлайн

Олександр Розов Серце Змії через 200 років

КОРОТКА ПЕРЕДМОВА

Є три великі філософи XX століття, перед якими я схиляю голову. Це: Норберт Вінер, Станіслав Лем та Іван Єфремов. Вінер вказав на праґматику управління, як на єдино прийнятну основу проґресивної етики. Лем усунув ірраціоналізм з описів особи, суспільства, культури та цивілізації. Єфремов обґрунтував, що всі природні чуттєво-естетичні якості людей (та інших розумних істот) розкриються повною мірою тільки в раціональному, праґматично влаштованому суспільстві.

4 жовтня 1957 р. було запущено перший штучний супутник Землі. Людство вступило в космічну еру. А в 1958 р. Іван Єфремов видав фантастичне оповідання «Серце змії», про зустріч двох зорельотів, земного та інопланетного в далекому космосі. За 50 років, проґрес зробив крок вперед, але проблеми, поставлені Єфремовим, не втратили актуальність. Зараз ми можемо подивитися на них ширше, ніж було можливо в його час.

Ось тепер можна починати. Час дії — кінець XXII століття нової ери (за старим стилем), або початок III століття космічної ери (за новим стилем). Місце дії — околиці зірки Серце Змії (Cor Serpentis), приблизно 75 світлових років від Землі (Терра).

1. СІМ ПОВЕРХІВ КАПІТАНОВОГО ЖАРҐОНУ

…Капітан файндера «Ліґерон», Гольм Боуз, по прізвиську «бос», пошепки вимовив довгу, семиповерхову лайку, яка на Террі вже давно вважалася надбанням істориків та антикварів, зробив глибокий вдих і оголосив по корабельній мережі:

«Екіпажу зібратися в осьовій рубці. Терміново».

Після цього він відкинувся в кріслі, розпрямив потужні плечі і витер з лоба крапельки поту. Найбільше він був схожий на давньоримського гладіатора, що давно покинув арену і трохи погладшав, але все одно, сильного, швидкого й небезпечного. Розстебнувши комбінезон до пупа, капітан Боуз почухував неабияке пузо, поросле рудою шерстю. Це було вірною ознакою крайньої задумливості.

Першою на виклик з’явилася Рамі Торі на прізвисько «шарк». Вона завжди з’являлася першою. Амплуа таке — живий символ ненав’язливої самодисципліни та здорової упевненості в собі. Бортінженер і лікар — людина, що вміє лагодити усе живе й неживе в будь-який час доби, вона просто за родом своєї діяльності мала випромінювати впевненість. Це проявлялося й у зовнішності: класичний античний ідеал жіночої краси здавався в порівнянні з Рамі хистким і неґрунтовним. Начебто пара сантиметрів там, пара — тут, але разом ці дрібниці надавали її фіґурі якусь первісну силу.

— Алога, Бос, — спокійно сказала вона. — Що не так?

Гольм Боуз мовчки ткнув пальцем у навіґаційний голоекран.

— Цікава штука, — сказав Нґен Сай, він же «змій». Він неначе матеріалізувався з повітря в командній рубці. Уміння штурмана Сая, — на вигляд повненького, неквапливого й флеґматичного чоловіка, — переміщатися, немов тінь, виникати несподівано посеред ґрупи колеґ, і так само несподівано зникати, вже ввійшло до фольклору опорної бази далекої розвідки: «Зробив я бутерброд, налив кави, відвернувся на хвильку — а вже ні кави, ні бутерброда, а в моєму кріслі сидить Змій і облизується. Полтерґейст, одначе».

Зараз, утім, на трюк з матеріалізацією ніхто уваги не звернув — погляди були приковані до голоекрану.

— Здається мені, що це не астероїд, — зауважила Рамі.

— Астероїдів на субнуклеарній тязі не буває, — погодився Нґен.

— Атож, — буркнув Гольм.

— Пардон, затрималися. Ух ти!.. Оце так!..

Це з’явилися останні два члени екіпажу — Айра Веста «оса» і Фрой Іллір «флеш».

У кожній команді має бути хоча б один непосидько. У команді «Ліґерона» їх було двоє: Айра та Фрой, ґрупа екстремальної навіґації та пілотування. Вони були чимось схожі один на одного: рухливі, немов ртуть, стрімкі, тонкі й гнучкі, готові виконати яке завгодно, найскладніше й найнебезпечніше завдання, і здатні на все, окрім рутинного дотримання службової дисципліни у спокійній обстановці. Якщо ніякого екстриму на обрії не спостерігалося, Фрой і Айра створювали собі його самостійно. На файндері далекої розвідки влаштувати що-небудь радикальне під час планового рейду було фізично неможливо, так що ця парочка розважалася ольмекським гандболом, індійською храмовою камасутрою та джедайським фехтуванням. Намагатися схилити їх до цивілізованіших видів розрядки, що не тягнуть за собою синяки, ґулі, забиті місця, підвивихи кінцівок та опіки, ніхто навіть і не намагався. Марно.

Зараз, безпомилково зачувши екстрим, Фрой та Айра митю зайняли вільні термінали, а їх пальці з шаленою швидкістю забігали по сенсорних панелях. Хлопець і дівчина опинились у своїй стихії, і втручатися в їх роботу не мало сенсу.

— Бос, це — вони? — обережно запитала Рамі, — …Інші?

— У вільний час можеш розглянути інші версії, — сказав капітан, — як то: Дід Мороз, Добра Фея і Тінь батька Гамлета. Але робоча версія на даний момент така: перед нами, а точніше вже позаду нас, пілотований космічний апарат невідомої цивілізації класу III підкласу «б» або «ц». Згідно з хартією далекої розвідки.

…Згідно з Хартією далекої розвідки (ХДР), такої ситуації не мало бути — її просто не передбачили, позаяк вона уявлялася абсолютно неймовірною. Сталося, в загальних рисах, наступне. Файндер «Ліґерон», перемістившись через «кротову нору» в околиці системи зірки Унук-аль-хайя (Серце Змії) з метою дослідження 2-ої планети на предмет її можливої колонізації, виконував гальмування в площині екліптики. Його поточна швидкість складала 20 тисяч кілометрів на секунду при дистанції до Серця Змії — близько 290 мільйонів кілометрів, а до цільової планети — біля 140 мільйонів кілометрів. Бортовий комп уже встановив, що планета не має техносфери, не є джерелом електромаґнітних випромінювань, підозрілих у штучності, і не має штучних сателітів. Просто кажучи, на планеті й навколо неї нема ніяких слідів діяльності машинної цивілізації.

2-а планета мала два супутники — один у півтора рази менший за террянський Місяць, а інший — зовсім маленький, розміром з великий астероїд. В атмосфері планети був присутній кисень у концентрації близько 18 відсотків і значна кількість водяної пари, що вказувало на існування великих природних резервуарів з цією корисною речовиною — морів та океанів, населених фотосинтезуючими орґанізмами.

Придатність для колонізації поки що підтверджувалася, але слід було ще здійснити контрольний огляд на місці. Згідно з планом, приблизно через 8 годин «Ліґерон» мав, скинувши швидкість до 10 кілометрів на секунду, вийти на стаціонарну планетарну орбіту.

Увесь цей план полетів шкереберть, коли бортовий комп повідомив про виявлення на відстані півмільйона кілометрів аномального об’єкта, що також рухався в площині екліптики зі швидкістю близько 22 тисяч кілометрів на секунду відносно центральної зірки. Об’єкт ішов курсом 140 градусів відносно курсу «Ліґерона» і виглядав, як розмазаний штрих на краю фронтальної панорами голоекрана. Якби швидкість і курс об’єкта зберігалися, він мав би проскочити за 80 мільйонів кілометрів від «Ліґерона» і через 6 годин піти в міжзоряний простір. Але об’єкт, також, як і «Ліґерон», мав субнуклеарний двигун і, подібно до «Ліґерона» виконував маневр гальмування зі зміною курсу. Через хвилину, тобто до моменту збору всього екіпажу в осьовій рубці, об’єкт уже пішов на задню панораму. Згідно з попереднім аналізом елементів руху, проґнозувався його поворот і вихід на стаціонарну орбіту з радіусом не більше 200 мільйонів кілометрів від Серця Змії.

Власне, що тут говорити «об’єкт», коли ясно було, що перед ними — зореліт невідомої цивілізації, що стоїть по своєму рівню розвитку досить близько до цивілізації Терри. Такого в історії людства ще не траплялося.

Досі вдалося виявити тільки три цивілізації класу I (що знаходяться на до-машинному рівні — себто в кам’яному віці). З них лише одна (в системі 82-Ерідана) безперечно була палеолітичною культурою. Інші дві (у системах Ета Касіопеї та Сиґма Павича) на думку багатьох учених не були розумними, а лише мали інстинкти будівництва будиночків або гнізд. Як єхидно висловився один критик «якщо за ними визнавати розум, то наших галок треба вважати просто ґеніальними».

Ще туманніше йшла справа з класом В, цивілізаціями, що знаходяться на пост-машинному рівні розвитку. Більше 20 років були відомі «флейкери», але щодо них було не зрозуміло: чи то це й справді надцивілізація, чи то якесь надпотужне й надскладне метаґалактичне явище, що не має прямого відношення ні до життя, ні до розуму в людському розумінні.

Існування цивілізацій класу II (машинних докосмічних) ніхто не заперечував, що й зрозуміло: всього чверть тисячоліття тому до цього класу відносилося людство.

Існування цивілізацій класу IV (суб-надцивілізацій) припускалося за умови, що флейкери — усе ж таки є надцивілізацією, тобто між ними та звичайними машинними цивілізаціями класу III має бути перехідна ланка.

Що ж стосується самого класу III, то до цього моменту був відомий лише один його представник — людська цивілізація. Згідно з класифікатором (див. додаток до Хартії), вона належала до підкласу III-б (машинна космічна цивілізація, що оперує в околиці близько 100 світлових років від материнської зірки).

До цього моменту. А зараз «Ліґерон» перетнувся із зорельотом іншої цивілізації, що належить до того ж класу III, підкласу не нижче «б».

Хартією подібна зустріч була передбачена відразу в двох розділах:

Розділ 7. Первинне дослідження планетарного простору.

Пункт 4: «У разі, якщо при первинному дослідженні, безпосередньо на цільовій планеті, або в її орбітальній околиці, буде виявлено ознаки присутності машинної цивілізації класу III-б або вище: дослідницькій ґрупі належить здійснити первинний контакт, виявляючи граничну доброзичливість, і провести максимум досліджень, не зловживаючи, проте, гостинністю вказаної цивілізації, після чого покинути околиці планети».

Розділ 9. Первинне дослідження планетарної поверхні.

Пункт 13: «У разі, якщо після початку дослідження, безпосередньо на цільовій планеті або в її орбітальній околиці з’являться пілотовані пристрої машинної цивілізації класу III-б або вище: дослідницькій ґрупі, як представникам людської колонії на цій планеті, належить здійснити первинний контакт і виявити розумну доброзичливу гостинність по відношенню до представників вказаної цивілізації».

Говорячи грубо й прямо, ці пункти хартії описували стародавній принцип: «хто перший встав, того й капці». Якщо першими планету «застовпили» інші, то вони — господарі, а люди — гості. Якщо першими її застовпили люди — то навпаки. Укладачі хартії з достатньою підставою припускали, що інші будуть дотримуватися того ж простого принципу. Альтернатива — тобто спроба силового захоплення вже «застовпленої» планети не розглядалася навіть теоретично. Технолоґії реконфіґурації простору, які використовувалися в енерґетиці та при створенні «кротових нір» для зорельотів, просто не могли застосовуватися у військових цілях. Це був би ґарантований колективний суїцид у формі перетворення значного фраґмента ґалактики на чорну діру. Тому, коли найбільш популярного експерта з ксеноноолоґії Жуана Вольтера запитали про вірогідну домінанту поведінки цивілізацій, починаючи з класу III-б, при першому контакті, він відповів: «Домінантою буде побоювання вчинити будь-які дії, які теоретично могли б бути інтерпретовані іншою стороною, як ознаку недружелюбності».

Загалом, Хартія давала розумні рекомендації для обох описаних випадків. Але для «Ліґерона» на жаль, реалізувався третій випадок, що обґрунтовано вважався неймовірним і тому Хартією не передбачений: два зорельоти різних цивілізацій опинилися в одній планетній системі практично одночасно. Цією прикрою обставиною першого в історії контакту космічних цивілізацій і був викликаний семиповерховий крик душі капітана Боуза в момент виявлення корабля інших.

2. ЦИВІЛІЗАЦІЇ, ХАРТІЇ ТА ПРОВІСНИКИ

— Ми провели розшифровку їх можливих траєкторій — відрапортувала Айра, — усе на екрані. Як діятимемо далі, Бос?

— Знаєш, Оса, як їжачки розмножуються? — запитав капітан.

— Ну, оскільки вони живородні ссавці…

— …Дуже обережно, — перебив він, — позаяк у них голки. Аналоґічно й ми з іншими. Ставлю свою улюблену чашку проти кубометра вакууму, інші мають таку саму хартію і в ній написано те ж саме, що в нашій…

— І нема ні слова про такий ідіотський збіг, — уточнив Фрой.

— Тут важливий принцип, — твердо сказав Гольм, — максимум дружелюбності та обережності. І, наскільки я розумію, поки що обидві сторони його дотримуються. Я маю на увазі, на рівні автоматики.

— Абсолютно вірно, — підтвердив Фрой, — Наш комп через три секунди після радарного контакту, відпрацював пробивку кротової нори і скинув через неї пакетний сиґнал на Терру. А ще через півсекунди засік виникнення кротової нори біля корабля інших. Потім інші, точніше, мабуть, їхній комп, відправив нам імпульсами на частоті збудження атома водню фраґмент ряду Фібоначчі, 5 перших чисел — і наш комп відповів відправкою фраґмента з наступних п’яти чисел. А зараз, поки ми розмови розмовляємо, компи вже чимдуж спілкуються на тему взаємної інтерпретації мови.

— Якщо я ще не розучився рахувати, — Нґен на мить замислився і продовжив, — для узгодження будь-якого регулярного дискретного коду компам зі швидкодією 10 у 18-ій потрібно близько 1000 секунд, не більше.

— Компи впоралися швидше, — повідомила Айра, — ось, у мене вже запит висить: «прошу підтвердження на кориґування траєкторії».

— Якої? — запитала Рамі, і, подивившись на навіґаційний голоекран, додала, — Ясно, синхронний вихід на вільну орбіту 2-ої планети заввишки 400 кілометрів. Отже, їх теж цікавить друга…

— Ще б пак, — гмикнув Гольм, — якщо у 1-ої температура +600 за Цельсієм на поверхні, у 3-ої немає атмосфери, а у 4-ої й наступних немає твердого ядра, хоча є супутники… Але тебе, Шарк, зацікавили б супутники?

— Не в першу чергу, — визнала вона.

— От і інших вони цікавлять не в першу чергу.

— Власне, ми беремо участь, поетично висловлюючись, у найважливішій події за всю космічну історію, — сказав Фрой, — нам казково пощастило, що ми їх зустріли.

— Добре б, нам ще пощастило не нагородити дурниць при цій зустрічі, — скептично зауважив Нґен, — з цієї хвилини ми по вуха в червоній зоні ризику.

— І природа цього ризику нам ні на йоту не зрозуміла, — додав Гольм, — чорна скринька.

— Не така вже й чорна, — заперечила Рамі, — і, до речі, ця зустріч була передбачена більше 200 років тому. Саме в околицях Серця Змії.

— Двісті років тому? — перепитав Нґен, — але тоді ще й у космос як слід не літали.

— Ну то й що? — заперечила Рамі, — Джонатан Свіфт передбачив супутники Марса за багато років до їх відкриття, а Іван Єфремов передбачив перший контакт.

— Так, хлопчики-дівчатка, — перебив капітан, — підтвердження даємо на зміну траєкторії? Ну? Заперечень не чую. Нема заперечень? Зміну курсу підтверджую.

— Траєкторія змінена, — відрапортував Фрой.

— Дивіться, — сказала Айра, тикаючи пальцем в голоекран, — інші теж змінили траєкторію.

— Певна річ, — пробурчав Гольм, — я ж сказав, у них така ж сама хартія. Ну, і як у нас тепер усе це виглядає? Ага, зрозумів. Розрахунковий час до виходу на орбіту та візуального контакту — 9 годин 40 хвилин. Шарк, що ти там говорила про Еріха Фромма?

— Про Івана Єфремова, — поправила вона, — це був письменник-фантаст, він передбачив.

— Я зрозумів, що він передбачив тут контакт. А що він іще передбачав? Ця книга є в бібліотеці? Вона велика? Як називається?

— Так і називається «Серце Змії». Близько ста кілобайт.

— Може, варто почитати? — припустив Нґен.

Капітан кивнув:

— Чом би й ні? Флеш, скільки часу пройде, поки комп зможе перетворити інформацію інших у форму, придатну для нашого тупого сприйняття?

— Вважаю, Бос, що не менше двох годин. Можливо, дві з половиною.

— Ну, що ж… Сподіваюся, цього часу усім вистачить. Перерва 120 хвилин. На вахті залишаюся я. Іншим — лежати, читати й живитися в будь-якій послідовності. Після перерви розраховую бачити всіх ситими, відпочилими і такими, що порозумнішали на сто кілобайт.

— Бос, оголоси хоч би парну вахту, — заперечила Рамі, — тобі теж відпочити треба. І поїсти, до речі.

— Гаразд, прийнято, — погодився він, — Отже, так: на вахті я й Шарк. Тим паче, вона цю книгу вже читала. І мені розповість. Лоґічно? Все, час пішов. І особисто я маю намір прийняти що-небудь їстівне. І какао! Я раптом зрозумів, що страшенно хочу гарячого какао! Шарк, ти як ставишся до какао?

— Бос, ти ж знаєш, що я п’ю тільки чай. Зелений.

— Така молода, а вже консерватор, — буркнув Гольм, — гаразд, про смаки — або добре, або нічого. Так що ж передбачив майстер Єфремов?

— Стисло чи детально? — запитала вона.

— Гранично детально, Шарк. Менш за все я хочу упустити що-небудь важливе.

— Гаразд, — сказала Рамі, після чого забралася в крісло, схрестивши ноги, випрямивши корпус і прийнявши позу, яку зазвичай можна спостерігати тільки на доісторичних індійських статуетках.

— Ти впевнена, що тобі так буде зручно? — поцікавився капітан.

— Авжеж. Це називається «лотос». Сприяє правильному диханню, осанці.

— …І взагалі виключно корисно, як і все, що ти робиш, — перебив він, — викладай, будь ласка.

— Викладаю. Коли навіґаційні прилади террян фіксують корабель інших, а їх навіґаційні пристрої — фіксують корабель террян, обидва кораблі роблять кориґування курсів, так щоб зустрітися. Терряни, усі крім вахтового, ідуть у бібліотеку обговорювати стратеґію контакту.

— Майже як ми, — зауважив Гольм.

— Так, кумедно, правда?

— Не те слово, — буркнув він, — і що вони вирішують?

— Ну, після належних слів про досягнення людства, починається тема еволюції та ксенобіолоґії. Єфремов, точніше його герой, обґрунтовує тезу, що будь-яка вертикальна еволюція приводить не лише до розуму але, одночасно, і до естетичних форм життя.

— Естетичних з чиєї точки зору? — запитав Гольм.

— Автор вважав біолоґічну естетику універсальною, як я зрозуміла. Що доцільно, то естетично, — пояснила Рамі, — він схилявся до думки про те, що взагалі будь-які розумні істоти схожі на людей за формою.

— Спірно, — зітхнув Гольм, задумливо почухавши пузо, — і про універсальну естетику спірно, і про схожість з людьми теж.

— Спірно, — погодилася вона, але лоґіка є. Валлабі схожі на кроликів, а кенґуру — на великих тушканчиків, хоча в них абсолютно різна ґенеза.

— У них абсолютно одна й та ж рідна планета, — заперечив він, — а троглодити на 4-ій планеті 82-Ерідана схожі на щось середнє між рептиліями та амфібіями.

— Але, погодься, Бос, не без схожості з людьми. Вони двоногі, дворукі, майже прямоходячі, з бінокулярним зором…

— Авжеж. І з масивним хвостом, яким балансують при стрибках. Здається, Шарк, вони більше схожі на дуже товстих кенґуру, що переодягнулися жабами, ніж на людей.

Рамі плавно змінила позу, всілася на п’яти, і відповіла:

— Мешканці 4-ої Ерідана так і не створили машинну цивілізацію, хоча вони існують значно довше за людей. Якась недосконалість перешкодила їм розвиватися.

— Ти вважаєш, що в цьому винен їхній хвіст? — поцікавився капітан.

— Я просто викладаю думку доктора Єфремова, — нагадала вона.

— Так, зрозуміло. І що в нього далі?

— Далі йде міркування про ксеноноолоґію. Єфремов дотримувався ідеї спільності властивостей розуму. Він вважав, що всі розумні істоти цивілізацій класу вище за III-а матимуть схожі принципи мислення й етики. Тим більше схожі, чим вище рівень розвитку. Дві різні цивілізації, що досягли зірок, легше домовляться, ніж два дикі племені з однієї планети. За точність цитати не ручаюся, але… Взагалі, Бос, це те, виходячи з чого ти вирішив, що ми та інші маємо однакові хартії далекої розвідки.

— Хартія — це не етика, це праґматика, — твердо сказав капітан, — а праґматика — це майже те ж саме, що й теорія ігор. А теорія ігор — це математика, вона універсальна.

— А Єфремов так і пише, — повідомила Рамі, — у цивілізацій, починаючи з III-б етика майже зливається з праґматикою. Бо вони складаються з дійсно розумних істот. Не випадково, до речі, хартія не бере до уваги інтереси цивілізацій нижчого рівня. Ніхто цього не говорить уголос, але справа ж не тільки в оцінці ризику конфлікту. Ми просто не вважаємо їх цілком розумними.

— Ми відхилилися від Івана Єфремова, — нагадав Гольм.

— Ні краплі, — заперечила вона, — Єфремов якраз показує, наскільки непраґматична етика властива цивілізаціям від II до III-а. В області оцінки ризиків, в економіці, управлінні та… В усьому іншому теж. Я не настільки добре знаю середньовічну історію, щоб розібратися в його міркуванні на цю тему. Він пише, що деякі цивілізації III-а самознищуються у військових конфліктах перехідного періоду від середньовіччя до нового часу. Небезпечна точка: деякі ядерні й космічні технолоґії вже відкриті, але принципи праґматики ще не сприйняті, як єдино придатні для устрою суспільства. У нас ця точка пройдена трохи більше століття тому.

— Так, — погодився капітан, — це один із постулатів досі не перевіреної теорії Дрейка.

— Потім, — продовжувала вона, — Єфремов описує процедуру зближення та стикування кораблів. Технічні деталі я пропускаю, вони не дуже відповідають.

— Зрозуміло. І що далі?

— А далі з’ясовується, що інші на вигляд — як люди, але окисник в їх метаболізмі не кисень, а фтор. В якості розчинника, відповідно, не вода, а фтороводень. Це, звичайно, робить прямий фізичний контакт неможливим. Максимум — поплескати один одного по плечу через скафандр.

— У нашому випадку цієї проблеми нема, — зауважив Гольм, — Як би ці хлопці й дівчата не виглядали, вони дихають киснем і складаються з водно-орґанічного колоїду, як і ми. Правда, біополімери в цьому колоїді інші. Замість поліпептидів — поліетери, наприклад.

— Звідки ти знаєш, Бос?

— Звідти, що іноді виймаю ніс зі своєї чашки й повертаю до екрану. З хімією комп уже розібрався. І з астрономією також. Наші інші походять із 3-ої планети зірки HD 80606, Це в сузір’ї Великої Ведмедиці, близько 190 світлових років від Сонця.

— І більше 200 світлових років звідси? — уточнила Рамі, — виходить, вони належать до класу III-ц. Тобто, вони дещо розвиненіші, ніж ми, як і припускав Єфремов.

— Виходить що так, — він ткнув пальцем у кут голоекрана, куди комп вивів 3D модель корабля інших, побудовану за даними радарної зйомки, — Глянь на це. Відчуваєш?

— Величезний і досить дивний, — нерішуче сказала вона.

— Чом би й ні, — заперечив Гольм, — Це наш «Ліґерон» — крихітний і досить дивний. Бо побудований за експериментальним малосерійним проєктом. Майже штучна річ, як усі наші зорельоти. А їхній корабель — великосерійне штампування, нашльопане на фабриці-автоматі. Це видно. Він стандартний, як наші шатли. Ми до такого дійдемо через півстоліття, не раніше. Хоча, якщо вони з нами поділяться своєю технолоґією… Так, а, що у Єфремова відбувається у змістовній частині контакту?

Рамі замислилася на кілька секунд і відповіла:

— У загальних рисах — вони спілкуються в стикувальному шлюзі, розділеному прозорою перегородкою. Демонструють один одному свої тіла, свої відеофільми, музику. Загалом, культурний обмін. Один юнак-террянин майже закохується в дівчину-іншу.

— Сильно, — відмітив капітан, — а як вони розбираються з хімічною несумісністю?

— У них виникає ідея про ґенно-інженерну процедуру, яка б перевела метаболізм інших із фтору на поширеніший кисень, але вони не встигають її деталізувати. Корабель інших вимушений покинути зону контакту із-за надзвичайної ситуації з іншим їхнім кораблем. У кінці книги інші передають террянам інформацію про декілька планет з водно-кисневим життям, дві з яких населені розумними гуманоїдами.

— Гм. — Гольм замислився, — і що, проблем з дружелюбністю взагалі не виникає?

— Ні на секунду, — відповіла Рамі, — у інших навіть міміка виявляється схожа. Усі проблеми носять чисто технічний характер і швидко вирішуються.

3. ПЕРША СПРОБА МІЖЗОРЯНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

Пискнув динамік компу. На екрані з’явився напис: «взаємне узгодження кодів природної комунікації завершене. Система готова до встановлення двостороннього відеозв’язку з синхронним перекладом. Підтвердіть згоду».

Гольм поглянув на таймер.

— Компи виявилися в півтора рази розумніші, ніж вважав Флеш. Пройшло всього 82 хвилини. Що робитимемо, Шарк?

Вона знизала плечима:

— Не знаю, Бос. Але, по-моєму, непристойно змушувати інших чекати.

— Здається теж, — погодився він. — Згоду підтверджую. О, чорт!.. Схоже, майстер Єфремов злегка помилився. Я хотів сказати, ми, люди, громадяни Терри, вітаємо вас і виражаємо радість, що ця зустріч… — капітан посміхнувся й розвів руками, — Блін, ну не вчився я дипломатії. Як там годиться?

— Бос, ти ж усе це женеш в етер! — опритомнівши від подиву перебила його Рамі, — це все перекладається.

— …Коротше, ми пропонуємо вам дружбу і таке інше…

Слід сказати, причини для подиву були. Двоє інших на голоекрані виглядали чимось середнім між велетенськими крабами та восьминогами. У них були чотири опорні лапи чи щупальця з дископодібними підошвами, дві масивні передні кінцівки, що закінчувалися чимось на зразок клішень, а вгорі — ще дві кінцівки поменше, кожна з яких закінчувалися пучками з восьми пальцеподібних щупалець. Усе це кріпилося до похилого тіла у формі півметрового короваю, увінчаного парою товстих стеблинок з майже сферичними фасеточними очима. Трохи нижче очей розташовувалося щось на кшталт круглого рота, прикритого зубчастими стулками.

Інші сиділи на фіґурних підставках з матеріалу, що веселково переливався, а навкруги погойдувалися якісь мерехтливі кулі на тонких ніжках-підставках. На тіла інших були надіті комбінезони, схожі на крупносітчасті риболовні сіті з товстих чорних і білих трубок, деякі вічка були закриті прозорими дисками. Колір тіл інших не був постійним. Він раз у раз мінився в основному в інтервалі між сіро-синім і зеленим, з ланцюжками плям і смуг інших кольорів спектру.

Гольм ще тільки осмислював можливі наслідки вимовленої фрази, коли ожив динамік компу.

— Ми (власна назва), мешканці планети (власна назва) вітаємо вас і віримо, що наші світи-суспільства зв’яже правильно влаштована дружба. Мітичне чудовисько (назва), як далі?.. Дякую. Так… Ми сподіваємося на спільну роботу-відпочинок-інтерес від цієї зустрічі. Це була офіційна частина. Я теж не дипломат. Чи пристойно-необразливо буде — поставити питання вам (очікування)?

— Авжеж! Я з задоволенням відповім на ваше питання! — сказав капітан, про себе думаючи, що, здається, його ляп не призвів до істотних проблем.

Тим більше, Рамі вже черкнула на планшеті записку: «їхній кеп забув текст, вилаявся, а партнер дав шпарґалку». Гольм черкнув у відповідь «радий, що він не дипломат».

— Ви згадали-поскаржилися про помилку однієї персони? — почулося з динаміка, — В чому помилка?

— А, — сказав капітан, — це наш стародавній літератор і вчений. Він вважав, що розумні істоти з інших планет зовні, за конфіґурацією тіла, схожі на нас. Він написав фантастичну повість про це.

Інші повернули один до одного свої очі на стеблинках, заклацали клешнеподібними передніми кінцівками й покрилися візерунком помаранчевих рухомих зиґзаґів. Через кілька тривожних секунд, вони прийшли до попереднього стану, і відповіли:

— У нас теж є шанований стародавній інтелектуал-фантаст-футуролоґ. Він наводив багато арґументів, що інші схожі на нас. Ми відкривали його записи трохи часу тому до зв’язку з вами (задумливість). Це (сильні позитивні емоції).

«Зиґзаґи. Інші так сміялися» — написала Рамі. Вони з Гольмом коротко переглянулися і теж не змогли утриматися від сміху. Інші знову на деякий час покрилися візерунком помаранчевих зиґзаґів. Потім комп перевів нову репліку інших:

— Обидва інтелектуали, ваш і наш, сильно помилилися. Але обоє ще сильніше мали слушність. Ми з вами схожі більше, ніж якби були однієї форми з однаковим числом кінцівок. Це весело-позитивно-радісно-оптимістично.

— У вас це теж перша зустріч з іншими класу III? — запитала Рамі.

«Звідки їм знати наш класифікатор?» — черкнув капітан. «Його знає наш комп, отже перекладе», написала дівчина.

— Так. Перша. Вірогідність мала. По теорії, класи III і IV існують дуже мало часу. Вони як вибух від примітивних машинних цивілізацій до флейкерів.

— Отже, флейкери дійсно пост-машинна ступінь еволюції?

— Так в теорії. Але інформації-досвіду ще мало-недостатньо.

Тут втрутився Гольм:

— Чи не буде неввічливим поставити питання: чи маєте ви інструкції на випадок такої зустрічі з цивілізацією III?

«Ти стаєш дипломатом», написала Рамі. «А що робити», — відповів він.

— На випадок зустрічі з цивілізаціями, від III-б до IV за вашою класифікацією — є. На випадок зустрічі при цих обставинах-деталях-особливостях — нема.

— У нас теж, — зітхнув капітан.

— Ми пропонуємо обмінятися інструкціями-правилами для кращого розуміння.

— Згоден, — сказав Гольм, — а також ідеями про те, як їх тлумачити в нашій ситуації.

— Так, — погодився інший, — ви маєте рацію. Тлумаченнями теж.

— І текстами вашого інтелектуала та нашого вченого-літератора, — додала Рамі.

— Так. Це теж правильно. І зробити перерву на 4726 секунд для ознайомлення-розуміння.

«Чому таке дивне число?» — черкнув капітан. «Інший виразив у своїх одиницях часу», відповіла Рамі. «Авжеж» — погодився він і сказав уголос:

— Прийнято. Виходимо на зв’язок через 4726 секунд. Раді будемо поговорити знову.

— Так. Ми теж. До нової приємно-корисної комунікації.

«Зв’язок перервано. Таймер встановлено на плюс 4726 секунд» — написав комп на екрані.

4. ДОЦІЛЬНІСТЬ КРАСИ ТА КАПІТАНОВЕ ПУЗО

— Ух-х-х! — видихнув капітан, витираючи піт з лоба, — всього шість хвилин, а я втомився, як за цілу собачу вахту. Шарк, скажи чесно, я виглядав повним кретином?

— Нормально ти виглядав, Бос, — відповіла вона, не відриваючись від сенсорної панелі, — усе, я відіслала їм наші файли… вони, до речі, теж уже всі прислали.

— От і чудово. Мені — хартія, тобі й усім іншим — художня література. Сподіваюся, коли я прийду до кают-компанії, вам буде, що мені розповісти.

— Неодмінно, Бос, — сказала Рамі, підбадьорююче ляснула його по плечу і вийшла.

Гольм влаштувався біля бічного екрану, вивів на нього два тексти: хартію далекої розвідки Тери та тільки-но отриману хартію далекої розвідки інших, після чого зібрав з них третій текст, під заголовком: «Що тепер робити?».

1. Обидві хартії пропонують застовпити планету, якщо ніхто не зробив цього раніше. Зараз планета нічия, отже, і ви і ми, за нашиими хартіями маємо її застовпити.

2. Обидві хартії забороняють ці дії, якщо хтось устиг раніше. Отже, ніхто не повинен робити це пізніше за іншого.

3. Жодна хартія не забороняє застовпити планету одночасно. При цьому правила (1) і (2) не будуть порушені. Вихід на планетарну орбіту вже розглядається в хартіях, як оголошення планети застовпленою. Синхронний вихід на планетарну орбіту кораблів двох цивілізацій, тобто маневр, що здійснюється нині, означає, що планета застовплена обома цивілізаціями.

4. В жодній хартії немає вказівки на те, що планета не має бути застовплена двома цивілізаціями. Такі дії не заборонені хартіями, а отже — залишаються на розсуд екіпажів.

5. Звичайно, перед здійсненням синхронних дій такого роду, бажано переконатися, що планета становить інтерес і для вас, і для нас, і може експлуатуватися спільно, без спричинення сильних незручностей один одному. Для з’ясування цього, можна орґанізувати погоджене спільне дослідження вибіркових ділянок поверхні планети. Пропоную розглянути цю пропозицію і внести в неї ваші зауваження, доповнення і правки.

Перечитавши те, що вийшло, капітан пару секунд подумав, чи буде зрозуміло іншим слово «застовпити», а потім вирішив: розберуться. І тицьнув пальцем у значок відправки.

З деяким задоволенням відмітив, що встиг першим — пропозиція інших прийшла на чверть хвилини пізніше.

У перекладі вона виглядала так:

«Ви і ми за обставинами прибуття заявили права на цю планету. Так виходить із хартій. Вважаючи, що ваша й наша хартія складені розумно, а наш робочий обов’язок думати так, а не інакше, ми повинні вважати, що цей випадок хартіями передбачений. Є тільки один вихід, який не порушить загальних правил: вважати 2-у планету спільною для вас і для нас. Так правила будуть дотримані. Отже, цього ваша й наша хартія вимагає безумовно. Перша висадка має бути спільною й синхронною. Десантні ґрупи мають зібрати дані, щоб визначити, як може спільно використовуватися планета. Пропоную відправити два екіпажі по два астронавти. Це буде добрий початок, якщо ви згодні. Наш екіпаж буде готовий до старту через 7411 секунд. Кращим місцем висадки буде, ми вважаємо, квадрат 8Ф1-б, але ми приймемо інший квадрат за вашими перевагами».

Капітан Боуз порівняв дві пропозиції, гмикнув, відстукав коротку відповідь: «Згоден. Час старту і точку висадки підтверджую», після чого вирушив у кают-компанію.

У момент відкриття дверей (стилізованих під маленькі фортечні ворота з написом «Лишайте сподівання всі, хто входить»), до нього долетів обривок фрази Айри:

— … западають, хоча в нього шия коротка й пузо…

— Це про мене, чи що? — похмуро поцікавився Гольм, — що у мене западає?

— Не що, а хто, — пояснила вона, — на базі новенькі дівчатка на тебе западають. І це факт, а факти — вперта річ.

— Припустимо. І що, це — найактуальніша тема часу?

— Насправді, ми обговорювали можливу еволюцію октів і їх стандарти краси.

— Октів? — перепитав капітан.

— Ми так назвали інших, — втрутився Фрой, — у них вісім кінцівок, отже…

— Не дурень, зрозумів, — перебив капітан, — але до чого тут мої стосунки з жінками?

— Рамі взялася викладати теорію доктора Єфремова про еволюційну доцільність ідеалів краси. У тій книзі, яку нам переслали окти, є схожа теорія.

— Флеш, я не вірю, що в октиянській книзі написано про моє пузо… Шарк, що за теорію навколо мого пуза ти збудувала?

— Ось я, якраз, ні слова про твоє пузо не сказала, — скривджено заявила Рамі, — я лише відтворила міркування доктора Єфремова. Він пояснює, чому у жінок вважаються гарними широкі стегна, розвинені високі груди, відносно вузькі плечі та гладкий живіт, у чоловіків — вузькі стегна, широкі плечі й фіґурна мускулатура на животі, а довгі гомілки й високо посаджена голова вважається гарними для обох статей. Оса стала це спростовувати, посилаючись на твоє пузо і твою популярність серед жінок.

— Так і має бути, — авторитетно додав Нґен, — згідно з протонаукою стародавньої Пацифіди, в пузі знаходиться «хара» — енерґетичний центр орґанізму. Пузо інтуїтивно сприймається, як джерело сили, тепла й безпеки. Ось тому жінки схильні звертати увагу на чоловіків з добре розвиненим пузом. Доктор Єфремов мав рацію щодо еволюційної доцільності. Але він не врахував визначального значення «хара».

З цими словами штурман гордо поплескав себе долонею по пузі, що не поступалося в розмірах пузу капітана Боуза.

— Те, що статура Шарк ідеально відповідає побудовам доктора Єфремова, ще не робить автоматично вірними усі висновки цього вченого, — єхидно вставила Айра.

Гольм про себе відмітив, що статура Оси навпаки, ніяк цим побудовам не відповідає. Майже хлоп’яча, незграбна фіґура: вузькі стегна, ледь помітні груди, і при цьому рельєфна мускулатура рук, ніг і живота. Проте, він точно знав, що Оса ніколи не була обділена увагою чоловіків. Та він і сам знаходив її дуже привабливою дівчиною. Біс її розбере, цю еволюційну доцільність. Може, взагалі ідеал краси не один, може їх штук п’ять або десять, цих ідеалів…

Він зітхнув і похитав головою.

— Виходить, так. Змій, я оцінив твою оду пузу. Можливо, це стане важливим доповненням до теорії майстра Єфремова. А твою, Оса, здатність розкритикувати все, що завгодно, навіть оцінювати не треба. Її давно вже всі оцінили. Але, чорт забирай, до чого тут окти?

— Ось послухай, Бос, — Рамі узяла в руку аркушик з текстом, — Їх головним обрисом були величезні очі, що дивилися зосереджено й ласкаво на людей, випромінюючи тепло мудрості та дружби. Їх голови красиво й гордо були посаджені на високих шиях. Чоловік мав широкі плечі людини праці та боротьби, а широкі стегна жінки — матері мислячої істоти — ніскільки не суперечили відчуттю інтелектуальної сили посланців далекої планети.

— Ти вважаєш, це — про октів? — поцікавився Гольм.

— Ні, Бос, це з Єфремова. А ось із книги октиянського майстра: Великі яскраві очі посланців іншої планети на міцних стеблах гордо височіли над потужним куполом головогрудей, що містять розгалужену мережу ґанґліїв — осереддя інтелекту. Широкі основи клішень чоловіка свідчили про звичку до праці й боротьби, а сильно опуклі товсті пластини спинного панцира жінки говорили про здатність відкласти великі яйця, з яких вийде нове покоління розумних істот.

— Це розіграш? — спитав капітан, — чи ти хочеш сказати, що хтось із них з когось списував? Але це ж неможливо. А на випадковий збіг якось не схоже.

— Взагалі-то Бос, це — закономірний збіг ходу думки двох учених. Вони обидва розвивали уявлення про еволюцію життя й розуму. Просто їм не вистачило даних про різноманітність біолоґічних форм у космосі.

Капітан задумливо почухав пузо.

— Гаразд. Припустимо, я з тобою погодився. Наука в людей і в октів розвивалася схоже. Упевнений, що у нас і структури лексики схожі, інакше компи не змогли б так швидко погодити коди. І що, по-твоєму, з усього цього виходить?

— А ось що: у людей з октами однаково влаштований зв’язок інтелекту, психіки, емоцій та естетики тіла. Отже, еволюція їх розуму йшла тим же шляхом, що й у нас. Тільки ми пішли від риб, а вони — від октиянських істот, що були чимось середнім між членистоногими й молюсками. Я накреслила мультфільм-гіпотезу на цю тему.

Рамі клацнула по сенсорній панелі. На голоекрані з’явилося зображення дивної істоти: вона була схожа на равлика, що надів помилково замість своєї раковини, панцир від креветки з очима на стеблинках і комплектом із чотирьох членистих передніх лапок. Істота повзала по морському дну, іноді міняючи колір, мов хамелеон.

— Приблизно так мали виглядати далекі предки октів. Вони мешкали на мілководді та полювали на дрібну донну фауну. За мільйони, а може — сотні мільйонів років еволюції, нога равлика розгалузилася на чотири опорні кінцівки, а лапки диференціювалися на дві пари: нижню — сильну та верхню — вправну. На черевці з’явилися досконаліші хромофори, що дозволяли передавати кольорами сиґнали своїм одноплемінникам. Потім предки октів вийшли на межу моря і суші.

Нові істоти на екрані нагадували дивні ґібриди черепахи та омара. Їхні ґрупи блукали по пляжу, хватаючи клішнями всяку живність, викинуту на берег прибоєм, і розриваючи її верхніми лапками. Іноді хтось із ґрупи піднімався на витягнутих опорних кінцівках, розгортав тіло вертикально, оглядав околиці, і блимав кольоровими плямами на черевці.

— Як бачите, — пояснила Рамі, — для них була важлива здатність високо тримати голову. Поступово корпус випрямився, опорні кінцівки перемістилися в його нижній сеґмент, а координація верхніх лап покращала, що призвело до використання знарядь, далі — до добування вогню й до цивілізації.

Наступна картинка зображувала ґрупу істот, уже сильно схожих на октів. Деякі тримали в клішнях списа, а в лапках — примітивні дрібні інструменти. Парочка істот сиділа біля багаття, обробляючи рубилами тушу якоїсь тварини.

— Сильна гіпотеза, — прокоментував Фрой, — залишилося тільки перевірити, чи вірна.

— Ось ви й перевірятимете, — сказав Гольм, — я маю на увазі, ти й Оса. Готуйте шатл, виліт через сорок хвилин. Не забудьте смокінґи й вечірні сукні.

— Не зрозуміла гумору, — відгукнулася Айра, — куди ж летимо?

— На планету, звісно. План робіт — звичайний.

— Для звичайного плану треба четверо, — зауважила вона.

— Вас і буде четверо. Інші двоє — окти. Сподіваюся, ви з ними спрацюєтесь.

— Отакі-то справи… — пробурчав Фрой, ліниво потягнувся усім своїм жилавим тілом, і несподівано стрімко схопився на ноги, — окти, значить…

Айра пирхнула, і, прямуючи до дверей, кинула через плече:

— Ходімо, Флеш, нічого тут пил по космосу розмазувати. Ну окти…

Коли двері за екстремальною парочкою закрилися, Нґен почухав потилицю і неголосно спитав:

— Чому Оса і Флеш, а не Шарк і я?

— Якби я знав, що треба робити, — повільно вимовив капітан, — я відправив би вас.

— Тобто, ти не знаєш, що треба робити? — уточнила Рамі.

— Не знаю, — підтвердив Гольм.

— А вони? — Рамі зробила кивок у бік дверей.

— Вони теж не знають. Але вони, на відміну від нас, над цим навіть не замислюються.

— Правильне рішення, Бос, — спокійно констатував Нґен.

5. ОСОБИСТІ КОНТАКТИ ТА МІЖВИДОВА ЕРОТИКА

— Класна посадка, Флеш! — сказала Айра, — на відмінно… з мінусом.

— Чому з мінусом? — запитав він.

— Бо доведеться відразу лізти в болото.

— Ну, Оса, це вже забаганка, — обурився він, — тут не парк, все-таки.

— Бачу, — коротко відповіла дівчина.

Насправді, робота була віртуозною. Фрой посадив семиметровий шатл на кам’янистий острівець, що ледь стирчав із болота, майданчик не більше десяти метрів у діаметрі.

Диспозиція була наступною:

Попереду тягнулося свинцево-сіре море, по якому котилися ледачі пологі хвилі. Сонце, що сходило, незвично-величезне, тьмяно-баґряне, малювало на гребенях химерну мерехтливу доріжку. Берег по обидві сторони до самого горизонту був глинистим болотом, зарослим синьо-зеленою флорою. Тут і там з безформної твані стирчали щільні пучки товстих стебел, увінчаних зростками млинцевовидного листя. Навколо викинутих прибоєм грудок бурих водоростей копошилася дрібна живність — мабуть, місцевий еквівалент крабів, павуків і багатоніжок. У міру видалення від моря, рослинність мінялася, ставала вище й густіше, а в півкілометрі від берега переходила в заболочений синьо-зелений низькорослий ліс з химерно зігнутих грибоподібних дерев, густо обвитих ліанами.

— О, партнери летять, — сказав Фрой, — диви який чемоданище!

Айра лише свиснула від подиву. Шатл інших, що знижувався поширокій дузі, являв собою матово-блискучий зеленуватий бублик метрів тридцяти в діаметрі.

По висоті приблизно людського зросту, бублик погойдався в повітрі і, з витонченістю літнього гіпопотама, плюхнувся в калюжу напіврідкої твані, піднявши цілу хмару бризок.

— Дуже посередньо, — оцінила посадку Айра, — хоча, на такій бандурі, мабуть, усе одно, куди приземлятися. Ну, що, ходім, зустрінемо їх? Тільки скафандри треба піддути. Не вистачало ще потонути в цьому болоті.

Фрой кивнув і торкнувся сенсорної панелі. У череві шатлу відкрився люк, через який обидва астронавти сплигнули на ґрунт.

— Потрібно було мокроступи з собою узяти, — пробурчав він, роблячи перший крок з кам’янистого майданчика і тут же провалюючись у твань по щиколотку.

— Краще надувний матрац, — з’єхидничала Айра, — все-таки море, пляж, майже курорт.

Тим часом, одна секція борту «бублика» інших розсувалася, опустилася й утворила апарель, по якій у болото з’їхав невеликий незграбний на вигляд відкритий візок з чотирма величезними товстими колесами. Двоє октів, що сиділи в ньому, в попелясто-сірих скафандрах, увінчаних прозорими півсферичними ковпаками, енерґійно помахали террянам клішнями, мабуть на знак вітання.

Один крикнув на чистісінькій террянській інтерлінґві:

— Друзі, як ви дивитеся на те, щоб прокотитися по околицях?

— Набагато краще, ніж на те, щоб іти пішки по цьому болоту! — крикнула у відповідь Айра.

— У них чудовий перекладач, — зауважив Фрой.

Візок загальмував поряд з людьми, і окти сплигнули на ґрунт. Зблизька вони здавалися зовсім не такими дивними, як на голоекрані. Ну, зріст на голову нижчий. Ну, чотири ноги. Ну, очі на стеблинках замість голови. Ну, дві маленькі руки на додаток до двох великих. А так — люди, як люди.

— Привіт! — сказав один з них, — якщо вам подобається наш перекладач, користуватимемося ним. А свій перекладач можете вимкнути, інакше буде плутанина.

— Так і зробимо, друже, — погодився Фрой, і, обережно простягнувши праву руку, легенько доторкнувся до боку окта.

— Побоюєшся-підозрюєш, що ми — твоя галюцинація? — спитав той, коротко блимнувши кількома яскравими зиґзаґами на черевці, — будь певен, ми справжні.

З цими словами він відчутно лясннув Фроя по плечу своєю клішнею. Клішня, проти очікувань, виявилася не твердою, як у краба, а жорстко-пружною, приблизно як шкіра морської зірки. Відмінна хапальна кінцівка для грубої роботи.

— Ну, привіт, партнери! — рішуче заявила Айра і, зробивши крок уперед, обійняла окта, що стоїть перед нею. Він у відповідь обхопив дівчину клішнями в районі талії.

— Класно! — вигукнув Фрой, обертаючись так, щоб обидві відеокамери на шоломі дивилися на пару, що обнялася, — знімаємо відео для історії!

— Дуже еротично, — зауважив окт, що стяв поряд з ним, і теж обернувся. Мабуть і його відеокамери були розташовані аналоґічним чином.

— Еротично буде, якщо система дозволить зняти скафандри, — відгукнулася Айра.

Усі четверо життєрадісно розсміялися. Щоправда, октиянський перекладач відтворював сміх своїх власників звуками, схожими на вранішній крик австралійської кукабарри, але це була вже суща дрібниця.

— Агов, Оса, без фокусів, — пролунав в динаміках голос капітана, — скафандр знімеш, якщо я дозволю. Я. Особисто. А не система. Як зрозуміла?

— Зрозуміла, Бос.

— Ото ж то. Не хуліґаньте там.

В осьовій рубці «Ліґерона» Гольм кинув мікрофон, відкинувся на спинку крісла й закрив очі. По його широкому обличчю текли цівки поту.

— Обійшлося, — зауважив Нґен, — окти прислали таку ж безшабашну парочку, як наша. Правильно: хто сам позбавлений почуття такту, того не образить випадкова нетактовність інших.

— Угу, — погодився капітан.

Рамі точним рухом приклала долоню до його шиї трохи нижче лівого вуха.

— Бос, у тебе голова не паморочиться?

— Ні, а повинна?

— При такому тиску й пульсі… Може, я дам тобі якийсь транквілізатор?

— Ні. ХДР, розділ 3 пункт 19. В екстремальних ситуаціях командирові корабля забороняється приймати препарати, що знижують тонус нервової системи, крім випадків, коли це необхідно для його підтримки у притомності. Я, як бачиш, у притомності.

— Поки у притомності, — уточнила вона.

Гольм протягнув руку, обхопив Рамі в районі стегон і, з легкістю піднявши, усадив її до себе на коліна.

— Подумаєш, — сказала вона, влаштовуючись зручніше, — Це ще нічого не доводить. У шокових станах люди здатні іноді й не на такі зусилля. Наприклад…

Нґен, що стояв посеред рубки, неголосно відкашлявся і промовив у простір:

— Може, мені піти на годинку, кави попити?

Рамі зісковзнула на підлогу й поправила комбінезон.

— Не турбуйся, Змій. Огляд показав, що пацієнт поки обійдеться без екстреної медичної допомоги.

— Отакої, — пробурчав Гольм, — тільки-но був ледь у притомності, а тепер — «обійдеться». Гаразд, не відволікаємося. Космос — не тітка. З робота-сателіта впало вже ґіґабайт сто незрозуміло яких даних. Повний екран каші. Шарк, розберися. Спробуй налагодити проґу робота, інакше ми сортуватимемо цей вінегрет до фіолетового зміщення.

— Вже розбираюся, — кинула вона, шльопаючись за сусідній пульт.

— Змій, з’ясуй, хто в октів за штурмана і погоджуй з ним техніку взаємних візитів. Задіюй наш другий шатл. Октиянська машинка в наш термінал просто не пролізе.

— Як мені з ними поводитися? — запитав Нґен.

— Вважай, що це — терряни, тільки зачаровані, зрозуміло? Як би ти погоджував це з штурманом корабля іншої конструкції?

— Звичайно.

— Ось і тут звичайно. А я послідкую за нашими екстремістами. Сподіваюся, вони ще не встигли нічого натворити за останні кілька хвилин.

Насправді, «екстремісти» за кілька хвилин, встигли завантажити своє устаткування на октиянський візок і, розстеливши карту місцевості на стовбурі велетенського хвоща, який впав, зайнялися обговоренням деталей майбутнього маршруту.

Деяка складність у розмові виникла із-за неперекладності імен, але з цим упоралися просто: в октів, як і в террян, були в ходу прізвиська. Як виявилося, Фрой залицявся з октиянкою на прізвисько «Стріла». Прізвисько Айри викликало в октів крайнє здивування (ще б пак, називати дівчину маленьким отруйним літучим звірятком). Довелося пояснювати, що пропорції оси — це символ привабливої фіґури жінки. Окта, з яким обнімалася Айра, звали «Товстун» — він був разів у півтора ширший за напарницю, що, за октиянськими поняттями, вважалося видатною повнотою.

Айра, якій явно сподобалося виступати в ролі розвінчувача канонів краси, негайно заявила:

— А як на мене, ти — не товстий. Ти — в міру вгодований. І взагалі, коли чоловіка багато, в цьому є особливий шарм.

— Я теж знаходжу тебе привабливою, Оса, — повідомив Товстун, — Який жаль, що навіть у разі близького знайомства, я не маю надії висиджувати відкладене тобою яйце.

— Знаєш, Товстуне, — відповіла вона, поклавши руку окту на основу клішні, — між нами кажучи, я взагалі не вмію нести яйця. Я — живородна. Така от гра природи.

Послідував черговий вибух спільного сміху.

— Може, ми поїдемо? — поцікавилася Стріла, — а то я, за прикладом деяких, почну фліртувати з цим хлопцем, — вона фамільярно поплескала Фроя клішнею по животу, — і ґрафік буде зірвано.

— Поїхали, — погодився Товстун і, присівши на всіх чотирьох ногах, по-павучому стрибнув на візок. Айра влаштувалася поряд з ним. Фрой ґалантно підсадив Стрілу, піднявши її за опуклі краї тіла (октиянка виявилася легкою, біля 25 кілоґрамів ваги), і вліз на візок слідом за нею.

6. ДВА КАПІТАНИ ДІЛЯТЬСЯ ДУМКАМИ

Тим часом, на висоті 400 кілометрів, де знаходилися обидва зорельоти, відбувалося наступне. Півтори годин Нґен курсував на шатлі між кораблями, внаслідок чого п’ять октів, тобто всі, окрім капітана й десантників, зробили візити на «Ліґерон», покрутилися там і познімали відео на пам’ять.

Останнім на екскурсію прибув октиянський капітан і делікатно висловив бажання побути на «Ліґероні» подовше, щоб обговорити різні речі зі своїм террянським колеґою. Гольм тут же оцінив цю ідею й відповів довгим, майже поетичним запрошенням, що виражало всі мислимі відтінки дружелюбності й зацікавленості.

Таким чином, коли Нґен і Рамі відправилися з екскурсією у відповідь на октиянський корабель, на «Ліґероні» залишилися лише два капітани…

— Лихо з цією молоддю, — бурчав Гольм, відсьорбуючи холодну каву з корицею, — поводяться, як на пікніку.

— Молодь — завжди молодь, — філософськи відповідав Шаман (таке було прізвисько октиянського капітана), — я на дозвіллі прочитав одну книжку про погані звичаї молоді, а потім подивився, коли вона написана. Знаєш коли?

— Років триста тому, — припустив Гольм.

— Ні, Бос. Кілька тисячоліть тому. Мабуть, у всіх розумних істот так заведено, що люди похилого віку бурчать. Може, це наша головна соціальна роль.

— Поки що наша соціальна роль — стояти зайві вахти, поки молодь пустує, — зауважив Гольм, — ось у тебе, Шаман, скільки вахт було підряд?

— Чотири, — признався октиянин, роблячи ковток синього, пахнучого каніфоллю напою, балон якого він передбачливо притягнув зі свого корабля.

— От і в мене йде четверта… Тобі не дискомфортно від надлишку кисню?

— Ні. 17 відсотків і 20 — не така велика різниця. Але я б не відмовився від деякого збільшення концентрації водяної пари й вуглекислого ґазу. Якщо тобі це не шкідливо.

— Нема проблем, колеґо, — відгукнувся Гольм, торкаючись сенсорної панелі, — зараз, я сподіваюся, тобі буде комфортніше.

Через пару хвилин у рубці встановився клімат амазонської сельви.

— Дякую, — сказав октиянський капітан, і по його черевцю пробігли звивисті лілові хвилі, — так набагато затишніше. На мій погляд, у молоді є цінна властивість: спілкуватися відкрито й безпосередньо. Ми філософствуємо, а вони, навіть не замислюючись, створюють емоційну основу майбутньої співпраці.

— Атож, не замислюючись! — вигукнув Гольм, з силою плеснувши долонею по пульту, — Якого біса вони розкрили шоломи без дозволу?

— Думаю, немає небезпеки, — зауважив Шаман, — тести показують, що середовище хімічно й біолоґічно неаґресивне для вас і для нас.

— За хартією, на такі речі потрібно санкцію капітана, — заперечив террянин, — за вашою хартією теж, якщо я правильно пам’ятаю.

— Так, — погодився окт, — але молодь погано вміє дотримуватися інструкцій.

Пискнув датчик увімкнення голосового зв’язку, потім пролунав голос Айри:

— Бос, доповідаю, тест придатності середовища підтверджений. Тут можна дихати. Непогане повітря, тільки пахне дивно. Мабуть, місцевими водоростями.

Капітан зітхнув:

— Вуха надрати вам обом треба. Наступного разу, перш ніж робити такі досліди, запитуйте дозволу, зрозуміло?

— Так, Бос. Але ж усе нормально.

— А якби виявилося ненормально? Чим ви там думаєте?! Якщо вам свою голову не жаль, пожалійте хоча б мої нерви. Сто разів вам це говорив!

— Ми більше не будемо, — жалібно сказала дівчина.

— Сподіваюся. Гаразд, Оса, ви молодці. Але хартії потрібно дотримуватися. І майте на увазі: якщо я мовчу, це не означає, що я не бачу ваших витівок. Загалом, поакуратніше там.

— Ясно, Бос. Ми працюватимемо над цим.

Шаман дочекався, поки террянин покладе мікрофон, і обережно зауважив.

— Колеґо, я читав в одному трактаті з психолоґії, що надмірна опіка не сприяє зібраності, а навпаки. Співробітникам здається, що раз начальство спостерігає, то воно витягне їх з будь-якої ситуації. А в експедиції їм краще розраховувати тільки на себе.

— Знаю, — коротко відповів Гольм і демонстративно відвернувся від монітора зв’язку, — так правильно?

Октиянський капітан розсунув у боки очні стеблинки, а потім зсунув назад.

— Так. Вважаю, що правильно.

— І поговоримо про щось інше?

— Із задоволенням, — сказав Шаман.

— Можу я поставити кілька запитань по вашій астронавтиці? Зокрема — про серійні кораблі. Адже твій корабель — це серійна модель?

— Так. І вже стара. Цій серії біля… — окт ненадовго замислився, — …близько 4 ваших років. Зараз іде ширококорпусна серія з поліпшеним розташуванням вантажних терміналів. У нас величезна проблема з транспортним обслуговуванням колоній.

Гольм розуміюче кивнув.

— Нас це ще чекає. Футуролоґи кажуть, років через 15–20. А як ви орґанізовуєте серійне виробництво таких великих кораблів? Я маю на увазі, матеріали, запуски.

— Це якраз просто. Беремо звичайний планетоїд, що обертається по сильно витягнутій орбіті… — Шаман схопив цукорницю, потім пересунув на середину столу кавову чашку і обвів її акуратним еліпсом з цукрового піску, — …якщо в цій точці траєкторії засіяти його реплікантними нанороботами відповідного типу, то…

…До моменту повернення Рамі і Нґена, стіл у рубці виглядав так, немов на нього вивалили вміст сміттєвого кошику і задекорували усіма приправами, які були в корабельному буфеті. Важко було повірити, що це неподобство може штовхнути технолоґію Терри на чверть століття вперед, хоча саме так справа і йшла.

7. СТРІЛЬБА ПОВЗ РУХЛИВІ МІШЕНІ

Поки два капітани захоплено спілкувалися, експедиція закінчила перший етап бурхливої дослідницької діяльності. Кузов візка наполовину заповнився контейнерами зі зразками місцевої природи, а учасники вимазалися від ніг до голови усіма видами місцевої твані. Коли була досягнута остання ґеоґрафічна точка маршруту, усі дружно вирішили, що ось тепер-то самий час трішечки підкріпитися.

Екстремальна четвірка розташувалася на плоскій вершині ніздрюватого язика застиглої лави. Тисячоліття тому тут сталася ґрандіозна ґеолоґічна катастрофа: материкова платформа тріснула вздовж кількох десятків кілометрів, і на поверхню виплеснувся потік маґми. У цьому місці він зіткнувся з морською водою, та так і застиг, утворивши химерні наґромадження скель, а по лінії тріщини зараз протікала повноводна річка, що огинала численні кам’яні «ікла» та «вежі». Тут, у дельті, багатій мінералами й орґанікою, що напіврозклалася, вирувало первісне життя в найнеймовірніших формах.

Можна сказати, що експедиція знаходилася на ідеальній ділянці для відбору як ґеолоґічних, так і біолоґічних матеріалів. З ґеолоґією проблем не було, а от із біолоґією сталася дрібна, але прикра неприємність.

— Капець тралу, — констатував Товстун, розглядаючи вічка поліамідної сітки, що піддалася дії місцевого планктону. — Четвертий зжерли. Останній.

— Братимемо зразки нашим, орлоновим — запропонувала Айра, — Орлон вони не жеруть.

— Він короткий і його не можна закинути метальником, — заперечив окт, — доведеться влізати в це пюре по самі очі.

Взагалі-то, спостерігач, що не має даних супутникової зйомки, ніякої річки б тут навіть не зауважив — ландшафт виглядав так, ніби помірно-заболочений берег моря згинається, перетворюючись на глибоку трясовину, по поверхні якої повільно дрейфували сюрреалістичного вигляду острови з обплетених водоростями напівгнилих стволів велетенських хвощів.

— Я поліз, — запропонував Фрой, — я тут найвищий. А ти підстрахуєш.

— Згода, — погодився Товстун, погойдавши очима на стеблинках. Кивнув, тобто.

Стріла дожувала порцію харчового концентрату, плеснула бузкової рідини з прозорої скляночки-пакету, хихикнула, себто, блимнула яскравими зиґзаґами на черевці, і єхидно запитала:

— Що, хлопчики, хочете розім’ятися після їди?

Фрой задумливо проковтнув залишки життєрадісно-рожевого желе з тюбика з написом «бекон по-австралійськи», з тугою подивився на навколишній пейзаж і прорік:

— Шашличку б зараз… Скільки живності навкруги й уся вкрай непридатна.

— А я б поїв молюсків, запечених на вугіллі, — мрійно додав Товстун, — між іншим, тутешня фауна по хімізму все-таки ближче до вас.

— Вона ближче до поліамідного волокна, — уточнив Фрой, — що доводиться хімічним аналізом і станом трала, що лежить перед нами. Ми з Осою його жерти не можемо.

— Радійте, — буркнула Айра, уминаючи субстанцію, яка, якщо вірити етикетці на тюбику, була «кальмарами у винному соусі», — раз ми їх не можемо жерти, то, і вони нас теж не можуть. Для вас, хлопці, це дуже актуально. Я маю на увазі, якщо ви й справді вирішили туди лізти.

— А вони в курсі, що не можуть? — поцікавилася Стріла, — що скажеш, наприклад, про ось цього красеня?

Октиянка протягнула клішню, вказуючи на край одного з плавучих островів. Там лежав товстий п’ятиметровий сіро-зелений черв’як із широкою пащею у вигляді зубастої лійки, над якою виднілося вісім чорних намистинок, схожих на павукові очі.

— Мені він не дуже подобається, — призналася Айра.

— Ось і мені не дуже. Б’ємося об заклад, що йому все одно, що хапати, аби рухалося. А їстівне чи неїстівне, це він потім розбирається.

Окинувши поглядом інших, і переконавшись у відсутності охочих прийняти це парі, вона запустила ліву верхню кінцівку в одну з кишень скафандра і витягнула звідти пристрій, що нагадує циліндричний кишеньковий ліхтарик.

— Ти що задумала? — запитав Товстун, механічно закидаючи в рот чергову, третю за рахунком, різноколірну кульку харчового концентрату.

— Хтось же повинен вас прикривати, — пояснила вона.

Айра дістала з наплічної кобури пістолет, поклала на коліна й діловито сказала:

— Я беру лівий сектор, ти — правий.

Стріла гойднула очима на знак згоди.

Фрой встав, перекинув через плече трал, і пристебнув до поясу страхувальну стрічку, прикріплену до барабана лебідки на задньому бампері октиянського візка.

Сіро-зелений черв’як-переросток, спочатку підняв свою безформну голову, щоб краще бачити те, що відбувається, а коли дивна двонога істота зробила крок у воду, ліниво відкочував на іншу сторону свого острівця.

— Флеш, морду закрий про всяк випадок, — сказала Айра.

— Закрию… Дівчатка, ви, у разі чого, голови нам не знесіть, гаразд?

— У разі чого, ми акуратно, — заспокоїла Стріла, перехоплюючи свій «ліхтарик» зручніше.

— Сподіваюся, — буркнув він, опустив забрало шолома, перехопив трал зручніше, і поліз в густу кашу з синьо-зеленого баговиння.

Дно річки круто йшло вниз. Через десять кроків вода вже доходила Фрою до поясу, а ще через п’ять — до середини грудей.

— Досить! — крикнув Товстун, що йшов за ним до кромки води.

Фрой кивнув, розкрутив трал над головою, як пращу і кинув метрів на вісім. Грузила пробили шар баговиння і потягнули орлонову сітку на дно. Почекавши півхвилини, він почав повільно вибирати трал і… з неголосним сплеском пішов під воду.

В ту ж секунду Товстун однією з верхніх кінцівок торкнувся пульта.

Запрацювала лебідка. Страхувальна стрічка натягалася і повільно поповзла з води.

Стріла та Айра вже стояли поряд із Товстуном, готові відкрити вогонь.

На поверхню виринула верхівка шолома, обліплена баговинням.

— Зі мною усе ок, — почулося з динаміків, — просто в сітці заплутався хтось великий, я ледве втримую… Зараз подивимося.

Услід за шоломом з’явився торс і руки, що стискали руків’я трала, а потім, в декількох метрах від нього, показалося переплетення бурих стволів, обмотаних водоростями.

— Тобі не здається, що трал просто зачепився за корчі? — спитала Айра.

— Ні. Воно сіпається, — Фрой уже впіймав ногами ґрунт, і зараз задкував назад, оскільки барабан продовжував намотувати страхувальну стрічку, — Товстуне, стоп машина, інакше я не утримаю руків’я.

Товстун вимкнув лебідку, вбіг у воду і, ставши поряд із Фроєм, швидко відстебнув страхувальну стрічку від його поясу, пропустив її крізь руків’я трала і зав’язав морським вузлом.

— Тепер нікуди не дінеться, — пояснив він і знову ввімкнув лебідку.

З води стало виповзати щось, схоже на величезний, злегка сплюснутий муляж їжака, що зачепився за вічка щільно набитого всякою всячиною трала.

— Я ж казала, корчі, а ти… Ух, ні фіга собі…

Останній вигук Айри був викликаний виглядом двох істот, розміром з великого собаку, що нагадували спрутів блідо-лілового кольору з яскравими пурпурними плямами. Вони мали по шість товстих щупалець, забезпечених солідними кігтями. Вчепившись у протилежний край «їжака», вони намагались зупинити його просування до суші.

— Стоп! — сказала Стріла, — по-моєму, ми даремно це робимо.

Товстун мовчки торкнувся пульта і барабан лебідки зупинився.

— Мені здається, це — їх гніздо. Ну цих, — октиянка махнула клішнею у бік «спрутів». Ті зробили ще декілька спроб відтягнути громіздку споруду на глибину, а потім докірливо втупилися на людей і октів великими, ясно-зеленими очима.

— Так, незручно вийшло, — погодилася Айра, — хлопці, може, спробуєте відчепити трал від цієї штуки? Раптом у них там дитинчата або щось на кшталт цього?

— Не думаю, що вони зрозуміють нас правильно, — заперечив Фрой, — мені не хочеться, щоб мене хапали щупальцями за ноги й таке інше… Ось що, спробуй їх відігнати.

— Як?

— Дай розряд поверх голів. Може, це їх злякає. Тільки акуратно.

Айра знизала плечима і підняла пістолет… Яскрава блакитна блискавка кинулася через річку в півтора метрах над водою. Оглушливий грім різонув по вухах. Верхівка кам’яного ікла, яке стирчало з води в сотні метрах від берега, неначе вибухнула, розлетівшись на безліч осколків.

— Чорт! Сподіваюся, я їх не вбила?

«Спрути» плавали на поверхні, мляво розкинувши щупальця.

Фрой і Товстун одночасно кинулися вперед і почали поспішно відчіплювати вічка сітки від «гнізда».

— Оса! Що у вас твориться? — пролунав із динаміка голос капітана. — У що ти стріляла?

— Я просто хотіла їх злякати, — пригнічено відповіла дівчина.

Стріла підійшла до неї й тихенько поплескала клішнею по плечу.

— Кого?! — гаркнув Гольм, — …а, тепер бачу.

— Трал зачепився за їхнє гніздо, — пояснив Фрой. — Оса ні при чому. Це була моя безглузда ідея пальнути в повітря.

— Я повинна була брати приціл вище, — сказала вона, — може їх якось можна вилікувати?

— Не здумай лізти за ними у воду, — попередив капітан, — …Ей, що ти знову затіяла?

Айра знову підняла пістолет і цілилася у велике довге тіло, що повільно рухалося під самою поверхнею води. Це був той самий велетенський черв’як, який ще нещодавно загорав на плавучому острові. Зараз він наближався до нерухомих спрутів.

— Думаєш, він хоче їх зжерти? — запитала Стріла.

— А навіщо б інакше він до них плив?

— Сподіваюсь, ви знаєте, що робите, — пробурчав Гольм, що спостерігав за ходом подій через камери на шоломах екстремалів.

— Якщо вирішила стріляти, не чекай, поки ця тварюка підпливе до них ближче, ніж на 10 метрів, — сказав Фрой, — інакше ти остаточно їх уколошкаєш.

Тим часом, черв’як змінив траєкторію і став огинати свою потенційну здобич по широкій дузі.

— Він що, мене помітив? — здивувалася Айра.

Фрой заперечливо похитав головою:

— Навіть якщо б помітив, він не знає, що таке пістолет. Тут щось інше. Думаю, йому потрібно переконатися, що спрути мертві.

— А яка йому різниця? — заперечив Товстун, — він більше їх разів у десять.

— Не знаю. Може, у них отруйні кігті. Чи цей черв’як взагалі їсть тільки падаль. Він рухається до них. Оса, приготуйся, зараз…

У цей момент один із спрутів слабко ворухнув щупальцем. Черв’як злегка змінив курс і повернувся на колишню дистанцію. Трохи пізніше поворушилися вже обидва спрути. Черв’як ліниво розвернувся і став віддалятися до середини річки.

— Ух! — видихнула Айра, опускаючи пістолет, — Флеш, тобі п’ятірка з біолоґії. А взагалі, я страшенно рада, що вони живі. Вони такі милі, правда?

— Угу, — погодився Фрой, — хоча, коли знаходишся від них у трьох кроках, це менш помітно. Думаю, подружитися з ними було б досить складно.

— Ну, це ми ще подивимося, — оптимістично заявила дівчина.

— Тільки не намагайся подружитися з ними прямо зараз.

— Гаразд, не буду. Тим більше, їм явно не до нас.

Спрути поступово опам’ятовувалися. Вони тихенько плавали кругами один біля одного, іноді стикаючись щупальцями. Через кілька хвилин обоє, неначе змовившись, вхопилися за край «гнізда». Після кількох ривків, важка конструкція зрушила з місця й поповзла геть від берега.

Гольм зітхнув і відкашлявся.

— Оса! Завжди думай головою, перш ніж хапатися за зброю, а то озирнутися не встигнеш, як почнеш палити в усе, що рухається і погано виглядає. Зброя — це не іграшка.

— Ясно, Бос. Я зрозуміла, усвідомила і таке інше. А взагалі, стосовно тутешньої біолоґії. Що з цим буде після колонізації?

— У сенсі? — перепитав капітан.

— Ну, я маю на увазі, ми складаємося в основному з поліпептидів, окти — з поліетерів, а місцева живність — з чогось на зразок нейлону. І всім цим трьом типам біохімії потрібно буде якось співіснувати в одній загальній біосфері.

— Це як три паралельні площини, — зауважив Гольм, — вони можуть знаходитися в одному просторі, не перетинаючись.

— Бос, ти сам-то віриш у цю паралельність? — устряв Фрой, — основна хімія в усіх трьох одна й та ж. Ацетати, спирти… Гадаєш, це може залишитися без наслідків?

— Хочеш чесно, Флеш? Я впевнений, що ідеальна паралельність є тільки в підручнику з ґеометрії. В реальному світі ніщо ніколи не залишається без наслідків. Ти ще забув про мінеральні речовини. Був випадок на 2-ій Барнарда: місцева живність, яка, за нашими поняттями взагалі неорґанічна, проникла на склад і зжерла увесь яблучний джем тільки тому, що в ньому є легко засвоювані сполуки заліза. Усім було смішно, поки хтось не нагадав, що в людській крові теж багато заліза. Це так, для прикладу. А є ще феномен ксеногенного бустера, поки ще ніким не пояснений. Два різнопланетні види мікроорґанізмів за якихось умов запозичують один у одного механізми біохімічних процесів, і це прискорює еволюцію в сотні разів.

— От і я приблизно про те ж саме. Цікаво, хто-небудь, окрім нас, про це замислюється?

— Так, — відповів Гольм, — ксенобіолоґи, у вільний від роботи час. А серйозно займуться, коли припре. Проблеми вирішуються у міру виникнення. Таке загальне правило.

— Зрозуміло, — протягнув Фрой і відійшов убік, спантеличено потираючи потилицю. Айра напучувала його дружнім ляпанцем по спині і знову перехопила ініціативу:

— Іще, Бос, теж стосовно біолоґії. Скафандри зняти можна? Система дозволяє.

— Система… — пробурчав капітан, — система не розрахована на таких бовдурів, як ви. Я ще не дивився уважно повний відеозвіт, але упевнений, що там вистачає витівок.

— Але ж Бос…

— Що?

— Вислухай, будь ласка, мої арґументи. По-перше, з тієї миті, як ми розкрили шоломи, пройшло вже три години, і жодних проблем не виникло, по-друге, у скафандрах швидше втомлюєшся, а це неґативно впливає на виконання проґрами, по-третє…

Товстун торкнув Фроя за плече і жестом запропонував пройтися. Упевнившись, що їх не чують, він запитав:

— Флеш, коли ми відчіплювали трал, ти не заглядав всередину цієї… споруди?

— Ні. Мені якось навіть у голову не прийшло.

— Я встиг заглянути. Це справді гніздо. Там, усередині, кладка.

— Кладка? — перепитав Фрой.

— Кілька великих ікринок, приліплених до стінок, — пояснив Товстун, — Потім покажу запис з камер на шоломі. Але хай це поки буде між нами.

— Ти не хочеш, щоб дівчата знали?

— Вважаю за краще сказати їм пізніше. Я побоююся, що зараз вони сприймуть це занадто емоційно. Їм може здатися, що ми маємо справу з проявом розуму. Я не думаю, що шестиніжки розумні, скоріш, я впевнений у зворотному. Знаєш, багато істот інстинктивно утворюють пари, будують гнізда і спільно захищають потомство. Але…

— …Але це робить їх занадто схожими на нас, — договорив Фрой. — Ти маєш рацію, партнере.

Окт коротко блимнув тьмяно-зеленими плямами — еквівалент дружньої посмішки.

— Агов, хлоп’ята, про що ви там секретничаєте? — крикнула Айра.

— Про жінок, зрозуміло! — крикнув у відповідь Фрой, — А ти сумнівалася?

— Ні хвилини не сумнівалася. А як щодо того, щоб зайнятися ґеолоґією? Тобто, якщо, звичайно, ви не вважаєте, що довбати цю мальовничу скелю мають дівчата, поки хлопці про них плещуть язиками.

Товстун розсміявся серією яскравих зиґзаґів, і тихенько штовхнув Фроя в бік.

— Ходім, партнере. У нас ще купа справ, вірно?

8. ДВА ПІФАҐОРИ Й ОДИН ЕТИЛОВИЙ СПИРТ

Зворотна дорога пройшла у безперервних суперечках навколо майбутнього місця базування. Дівчата хором вимагали: одна — пляж біля лазурного моря, пальми й верблюдів, інша — гарячі термальні джерела, моховиті камені та співаючих комах. Фрой нагадав, що на пляжі експедиція вже була, а верблюдів на цю планету ще не завезли, як, утім, і пальми. Товстун, не відриваючись від керма, додав, що термальні джерела не проблема, їх скільки завгодно в квадратах 3J5-X і 8Е2-C, але до них додаються постійно діючі вулкани на відстані близько кілометра.

Наступними варіантами були: у однієї — річка з водоспадом у мальовничому хвойному лісі, у іншої — озеро, оточене квітучими високогірними лугами. При слові «річка» Фрой і Товстун хором видали стогін, а потім повідомили, що тут немає ні хвойних, ні квіткових рослин, і не буде, доки хто-небудь не займеться декоративним сільським господарством.

Після цих невтішних повідомлень, дівчата почали буянити, барабанити кулаками і клішнями по кришках контейнерів, вимагати складання дефектної відомості й заміни планети на нову, таку, що відповідала б загальноприйнятим стандартам якості.

Абсолютно несподівано Фрой ткнув пальцем в екран і спокійно запитав:

— Як щодо ось такої місцини для нашого маленького готелю?

— Гм, — сказала Айра, — Вода, напевно, холодна, хоча…

— Зелені замало, — додала Стріла, — Але взагалі-то…

А Товстун просто кивнув очима.

Завдяки цій знахідці, Фрой мав можливість через кілька хвилин відрапортувати:

— Бос, ми вибрали місце для базового табору. Погоджуєш?

— Стоп, — сказав Гольм, — Спільного з октами, я правильно зрозумів?

— Ну, так, природно.

— Тоді, мабуть, треба запитати думку їхнього капітана.

— Наш капітан залишив це на розсуд експедиції, — проінформував Товстун.

— Зрозуміло. І що ви вибрали?

— Квадрат 4D9-і. Тут…

…Тут через кам’янисте плато, підняте на два з гаком кілометри над рівнем моря, протікав швидкий повноводний струмок, що брав початок на краю високогірного льодовика. Багато віків тому його русло перегородив обвал, і вода, обтікаючи природну греблю, промила у скельній породі широку трикутну затоку. Місцева флора й фауна ще слабо освоїлася в порівняно жорсткому кліматі високих передгір’їв, так що по берегах росли лише кущисті синюваті лишайники, а у воді мешкали тільки грушоподібні колонії водоростей і дрібні напівпрозорі істоти, що нагадують террянських прісноводих креветок.

Згідно зі звичаєм, який був однаковий у далеких розвідок обох цивілізацій, ім’я планеті давав капітан корабля, що відкрив її, — те, яке визнає відповідним і тоді, коли визнає потрібним. В даному випадку ім’я мали погоджено вибрати два капітани, причому вони з цією справою не дуже квапилися. А от назву базового табору придумувала експедиція, і це належало робити відразу після вибору місця, до початку якихось робіт з його орґанізації. Ніхто не знав, чому так прийнято, але звичаю всі намагалися дотримуватися.

Всі ще тільки починали перебирати в думці можливі варіанти, які були б рівно зрозумілі і террянам, і октам, коли Айра несподівано бовкнула:

— Озеро Піфаґора!

— На озеро не тягне, — зауважив Фрой.

— Художня гіпербола, — парирувала вона.

— …Крім того, Піфаґор — власна назва, на октиянську не перекладається.

— Як то не перекладається? — втрутилася Стріла, — Прекрасно перекладається. Піфаґор. Учений, який скількись тисяч років тому придумав це, — октиянка підібрала гострий камінь, надряпала на піщанику прямокутний трикутник зі сторонами 3-4-5, і примальовувала до кожної сторони квадрат, що зображує класичні «Піфаґорові штани».

Фрой почухав потилицю.

— Хлопці й дівчата, я не зрозумів. Піфаґор жив в Елладі 3000 років тому. Еллада — це на Террі.

— Флеш, ти плутаєш, — м’яко заперечила Стріла, — Піфаґор дійсно жив приблизно тоді, але у (власна назва), а (власна назва) — це на Октияні.

Айра труснула головою, подивилася на Фроя, потім на Стрілу, і в повному нерозумінні всілася на землю поряд з Піфаґоровими штаньми.

— Два однакових Піфаґора, що жили за тисячі років до космічної ери на двох різних планетах, розташованих у 190 світлових роках одна від одної. Містика, блін…

— А, по-моєму, це тривіально, — повідомив Товстун, — Для компу Піфаґор — не власна назва, а назва автора теореми про рівність квадрата гіпотенузи сумі квадратів катетів. Такий автор був і на Террі, і на Октияні. Тому транслятор перекладає ім’я вашого ученого, як ім’я нашого, і навпаки.

Виникла пауза. Усі переварювали цю свіжу думку. Потім Фрой плеснув у долоні.

— Партнере, ти врятував мій мозок від перегрівання.

— Дрібниці, — Товстун, блимнув лимонно-жовтим зиґзаґом на пузі. — Сьогодні я, завтра — ти.

— Назва приймається? — запитала Айра.

— Ще б пак! — вигукнула Стріла, — Перший в історії базовий табір, у якого назва з леґендою! Це ж круто!

Саму орґанізацію базового табору терряни й окти, як виявилося, уявляли собі по-різному. Терряни просто встановили стандартний шатер, вузол зв’язку і польовий ґенератор. Окти підійшли до справи більше капітально. За допомогою мобільної установки, схожої на перегодованого слона, вони видули з піноскла невеликий архітектурний ансамбль з арочним містком і витонченою оглядовою вежею. Покінчивши з облаштуванням табору, учасники експедиції викотили на свіжоуторований стартовий майданчик октиянський робот-носій, спільними зусиллями завантажили в нього приблизно півтонни спільно зібраних зразків і відстрелили у бік кораблів, що дрейфували на орбіті.

Провівши очима зникаючу в небі яскраву цятку реактивного вихлопу, і почекавши, доки стихне відлуння оглушливого гуркоту, що багаторазово відбивалося від схилів гір, Товстун глибокодумно зауважив:

— Службова частина проґрами на сьогодні завершена. Я думаю, ми могли б перейти до…

Останні його слова потонули в оплесках інших трьох учасників. Ідея «перейти до…» якихось особливих пояснень не потребувала.

… Через три години капітан Гольм викликав базовий табір на зв’язок.

Відгукнулася Айра, що було на краще. На Фроя Гольм накричав би по-справжньому, а на неї… Тим більше, вона усім своїм виглядом показувала готовність до прочуханки…

— Оса, у мене всього три питання: навіщо ви знущалися з тварин, хто поставив тут копію доісторичного замку і кому належала ідея нудистської п’янки біля багаття?

— Бос, якщо ви маєте на увазі жабу й трилобітп, то ми з ними цілком пристойно поводилися.

— Так? А я не зауважив, щоб вони виглядали щасливими, коли ви смикали їх за лапки і тикали в боки. Це ж не кішки, а дикі тварини. Навіщо знадобилося чіпати їх руками… І клішнями?

— Ми слідували порадам доктора Єфремова, — відповіла Айра, — обговорювали шляхи еволюції людей і октів. Місцеві жаби близькі до наших предків, а трилобіт — до октиянських.

— Ясно, — перебив Гольм, — а оскільки живі наочні посібники з наступних щаблів еволюції тут відсутні, ви перейшли від трилобіту відразу до троглодитів?

— Ні, ми обговорили усі щаблі, адже на людському і на октиянському тілі можна простежити. До речі, де Шарк?

— Спить, а що?

— Для неї є хороша новина: вона майже вгадала з октиянською еволюцією. Ну, за вирахуванням дрібних деталей ніби…

— Так, — знову перебив капітан, — я зрозумів сенс дивних хореоґрафічних вправ, які ви виконували після обіду. Перехід від яйцеродних до сумчастих і далі до плацентарних ссавців ти показала дуже наочно.

— Я старалася, — скромно відповіла Айра.

— Хоча, — додав Гольм, — Флеш у ролі раннього гомініда був переконливіший. Здається, йому не довелося особливо напружуватися, щоб це зіграти… А що потім?

— Потім ми перейшли до доісторичної культури.

— …З цією метою ви вчинили позаплановий рейс на шатлі за дровами, а потім вилучили з бортової аптечки етиловий спирт?

— З дровами так, було, — визнала дівчина, — але спирт притягнули окти.

— Ах, он воно що…, — збентежено пробурмотів Гольм.

— Так, Бос. За їхнім стародавнім звичаєм, в урочистих випадках… Загалом, приблизно як у нас. На жаль, вишуканіші напої виявилися непридатні один для одного, а от етанол з водою в об’ємній пропорції 2:3…

— А замок звідки? — запитав капітан.

— Це випадково вийшло. Флеш ляпнув, що базовий табір октів схожий на стародавній замок. Ті дуже зацікавилися, ми швидко намалювали щось у стилі 10 століття до к. е… Чесне слово, Бос, у нас і в думках не було, що окти сприймуть це, як керівництво до дії, а вони в одну мить підігнали свою машину з хоботом і…

Дівчина зображувала руками, як цілком був видутий замок.

Капітан важко зітхнув.

— Гаразд, Оса, картина ваших із Флешем подвигів у загальних рисах зрозуміла. Ваше щастя, що я втомився і хочу спати. Фактично я вже здав вахту Змієві. Сподіваюся, ви не ставитимете його в незручне становище своїми поганими витівками.

— Звісно, Бос! Нічого такого, що виходило б за рамки реґламенту проґрами культурного обміну.

— Якось це двозначно звучить, — пробурмотів він.

— Так у хартії, — безневинно пояснила Айра.

9. СПОНТАННА РЕАКЦІЯ: СЕКС БЕЗ МЕЖ

… Через 5 хвилин після того, як Нґен змінив капітана на вахті, Фрой попросив згоди на обстеження водойми без використання спец’засобів захисту. Нґен трохи побурчав для порядку, але дозвіл дав. Схожим чином Товстун поговорив з октиянським вахтовим. Незабаром усі четверо вже плескалися в затоні. Через півгодини Фрою та Стрілі це надокучило, тим більше, вода була не надто вище 15 градусів Цельсія. Вони удвох відправилися готувати проґраму на вечір, позаяк витягнути з води Айру і Товстуна не було ніякої можливості. Айру, бачте, зацікавила здатність октів майже необмежений час знаходитися під водою, спілкуючись один з одним за допомогою яскравих кольорових візерунків на тілі. Товстун із задоволенням демонстрував цю здатність, плаваючи біля самого дна й зображуючи на поверхні свого черевця простенькі рухливі картинки. Айра раз по раз пірнала, спливаючи, лише щоб набрати в легені повітря.

Захопившись цим заняттям, вона неабияк переохолодилася. Товстун запідозрив недобре і зв’язався зі Стрілою, а та передала питання Фрою. Загалом, нічого страшного не сталося: Товстун відбуксирував злегка посинілу дівчину до берега на своїй спині, а на березі Фрой тут же розтер її жорстким рушником до радикального почервоніння.

Стріла, що спостерігала цей процес, припустила, що у людей теж існує мова кольорів тіла. Вона подумала, що спостерігає еротичну гру, при якій колір тіла міняється від мрійливого синювато-білого до збудженого червонясто-рожевого.

Айра була вимушена розчарувати октиянку, пояснивши, що колір людського тіла визначається тільки інтенсивністю кровотоку в шкірних капілярах. Вона може мінятися з багатьох причин, і червоний колір зовсім не обов’язково говорить про сексуальне збудження. Інша справа — міміка обличчя й тіла, що утворює цілу мову. Міміка виявилася октам практично незнайома — окрім рухів очей, еквівалентних кивкам голови та знизанням плечима. Октам у спадок від трилобітоподібних предків дістався гнучкий панцир, сеґменти якого покривали велику частину спини і деяку частину головогрудей. Шкіра на животі, вільна від панцирних пластин, була насичена хромофорами та покрита сенсорними ворсинками, але теж не забезпечувала багатої міміки. Щоравда, окти могли згортатися в клубок (Стріла тут же це продемонструвала, перетворившись на жорстку панцирну кульку). Виявилось, що предки октів таким чином захищали вразливі частини тіла від хижаків, а тепер згортання в клубок має значення лише у спорті, в танцях і в еротичних іграх.

Розмова про специфіку індикації сексуального збудження у октів та у людей могла б затягнутися, але Айра заявила, що пора б перейти, нарешті, до проґрами культурного обміну. Фрой уїдливо відповів, що проґрама давно вже готова, а якщо деякі (не показуватимемо пальцем) цього не помітили, то просто погано дивилися на всі боки…

Справді, Фрой і Стріла відчутно просунулися у справі взаємного проникнення культур. Октиянці сподобалися фольклорні латиноамериканські ритми з кольоровим супроводом в холодній області спектру. Террянин вибрав повільні октиянські світлові етюди, що модулювалися звуком на низьких і середніх частотах. З усього цього було зроблено мікс, який зараз і пропонувалося оцінити глядачам. Для більшого ефекту Фрой і Стріла на швидкоруч зібрали якусь конструкцію з динаміків і лазерних сиґнальних ліхтарів, і спільно вигадали під неї драйвер для компу.

— Ви хочете сказати, що цей інженерний кошмар працюватиме? — поцікавилася Айра, обкидаючи скептичним поглядом моторошнуватий пристрій.

— Зараз побачиш, — пообіцяв Фрой і щось увімкнув.

У поверхню затону ударили три сліпучі спектрально чисті промені — червоний, синій і жовтий, розсипаючись тисячами яскравих, як сонце, веселок. По вухах ударило оглушливе вібруюче виття та скрегіт, неначе мільйон березневих котів водночас висловили свою ніжність до обраниць, а мільйон цвяхів одночасно подряпали по мільйону стекол. Люди рефлекторно сіли, закривши голови руками, а окти майже згорнулися в клубки, довівши, що не зовсім втратили навички своїх далеких предків. При цьому усі щось сказали, а октиянський комп глибоко і надовго замислився над перекладом сказаного. Інтерпретацією таких лексичних конструкцій йому до цього моменту займатися не доводилося. Через секунду Стріла здогадалася вимкнути це неподобство, а ще через кілька секунд поступили виклики з октиянського і террянського кораблів — чергова вахта цікавилася причинами вибуху та наявністю потерпілих.

З’ясувавши ситуацію, чергові ощасливили комп ще кількома короткими фразами з тією ж таки лексикою, що дозволило, нарешті, вирішити завдання автентичного перекладу. Над перекладом люди й окти сміялися ще хвилин десять. За цей час Стріла і Фрой все-таки зуміли відрегулювати свою саморобку, і ось тут почалося…

Окрім музики й танців, в проґраму для різноманітності були включені ігри з м’ячиком, також на швидку руку виготовленим із фторопластового герметика. Він важив більше двох кілоґрамів, був дуже пружним, але далеко не м’яким. Приблизно такий спортивний снаряд, як виявилося, використовувався в древніх ритуальних змаганнях і у террян, і у октів, причомуправила були майже однакові. На кін поставили складання чергового ґрафіку-звіту — найрутинніше заняття з можливих, — так що браку азарту не було. Згодом капітан Боуз, переглядаючи запис цього епізоду, дивувався, що гравці так легко відбулися: жодної зламаної кінцівки, ба навіть жодного забиття внутрішніх орґанів.

Програвша пара — Фрой і Стріла — влаштувалися на здутій оболонці метеоролоґічного аеростата, увімкнули переносні термінали, приступили до складання ґрафіків-звітів. Точніше, приступив Фрой, а Стріла уляглася поруч, демонстративно розкидавши в сторони усі чотири опорні кінцівки.

— Навіщо робити двічі одну роботу? — нахабно пояснила вона, — я тебе надихатиму, а потім просто передеру твій звіт за допомогою перекладача.

Фрой почухав потилицю і, не знайшовши нічого, що можна протиставити такій залізній лоґіці, посунув до себе термінал і почав заповнювати форми. Ну, так, звичайна справа. У дівчаток попа кругла, у хлопчиків — пласка, здогадайтеся, хто пише звіти. Приблизно через півгодини Фрой збагнув: Стріла видала фішку, звичайну для дівчат із далекої розвідки, а він сприйняв це, як само собою зрозуміле. Він озирнувся на октиянку.

— До мене теж тільки зараз дійшло, — повідомила вона, неначе прочитавши його думки, — я якось не подумала, що ти не окт. У мене автоматично так вийшло…

Фрой знизав плечима й посміхнувся:

— У мене теж автоматично.

Стріла підвела головогруди і задумливо підперла клішнями верхній край панцира. Її очі синхронно погойдалися на стеблинках.

— Щось цікаве відбувається з нашим сприйняттям, — констатувала вона, — зверни увагу на Осу й Товстуна.

— Звернув. Оса, як завжди, запалює. Намагається створити новий октиянський танець. Товстун робить вигляд, ніби їй це вдається.

— А як ти думаєш, що означають ці бузкові зірочки у Товстуна на черевці?

— Не уявляю. Жести мені трохи зрозумілі, але гра кольору…

— Поклик статі, — повідомила Стріла, — колірна індикація, що дісталася нам від предків і слабо контрольована свідомістю. Для октиянки це майже запрошення зайнятися любов’ю.

— Неймовірно цікаво, — сказав Фрой, — відмітити у звіті?

— Авжеж. Тільки як?

— У ґрафі «спостереження поза ґрафіком» підпункт «особлива думка» вказати, що люди й окти суб’єктивно сприймають один одного, як раси одного біолоґічного виду. Через це включається інстинкт генної різноманітності — пошук сексуального партнера іншої раси.

— …Незважаючи на явну репродуктивну несумісність, — додала октиянка, — це найцікавіше: здатність сприймати критерії сексуальної привабливості іншого розумного виду з іншої частини всесвіту.

— Можливо, — погодився Фрой, — тільки краще не розвивати цю думку далі, бо з цими критеріями нічого до пуття не зрозуміло. Наприклад, ми, усі четверо, ніяким критеріям не відповідаємо. Я — занадто худий, Товстун — занадто товстий, у Оси занадто вузькі стегна, а у тебе — занадто плоскі пластини спинного панцира.

— Звідки такі глибокі знання про октиянські ідеали краси? — запитала Стріла.

— З книги вашого вченого.

— А, зрозуміло. Чоловік — це рама й мотор, а жінка — самохідний яйцемет, і вгорі у кожного здоровенний біокомп’ютер, — Стріла розвела клішні на півметра в сторони, показуючи уявну потужність розумової машини сексуального ідеалу.

— Приблизно так, — погодився Фрой.

— Нереалістичний підхід, — констатувала октиянка.

— Точно! — сказала Айра, непомітно підійшовши ззаду і шльопнувшись поміж ними, — Товстуне, греби сюди, тут у звіті про міжвидову еротику пишуть. Усі думки вже враховані, лише твоєї бракує.

10. ІНВАРІАНТИ РОЗУМУ. БЮРОКРАТІЯ ТА МОЛОДЬ

До моменту, коли виспаний Гольм з’явився в черговій рубці, культурна проґрама була в самому розпалі. Задихана і, судячи з вигляду, страшенно задоволена собою Айра сиділа на даху шатра, і відблиски лазерних променів грали на її вологій шкірі. У одній руці вона мала аркуш із якимись закарлюками, а в іншій — меґафон. Періодично вона, перекриваючи гучну дзвінку музику, щось кричала. Фрой, керуюючи октиянським каром, на малій швидкості їздив по майданчику за обома октами, неначе з метою кого-небудь з них задавити. Окти відскакували, відкочувалися і оббігали кар по колу, іноді тикаючи в його корпус довгими пластиковими жердинами.

Гольм ткнув на панелі значок виклику і строго запитав:

— Оса! Що знову за безглуздя тут твориться?

— Це не безглуздя, Бос. Ці окти показують стародавній мисливський танець, що імітує бій з велетенським хижим трепанґом…

Вона глянула на схему і крикнула в меґафон:

— Направо чверть і три об’їзди радіус сім проти годинної… Вибач, бос, у мене тут намальована карта траєкторії трепанґа, в сенсі, кара, який зображує трепанґа, і я командую Флешу, щоб він…

— Я вже зрозумів, — перебив капітан. — А чому ти знову гола й змилена, як кінь?

— Стародавній крітський танець з биком, — пояснила вона, — він описаний… назад на сім, і три об’їзди радіус сім за годинниковою… ще раз вибач, бос. Так от, танець описаний у доктора Єфремова, от ми й вирішили…

— Я не помітив, щоб він там був описаний, — знову перебив він.

— Це вже в іншій книзі, — уточнила дівчина, — ми ж вибрали книги доктора Єфремова неформальним посібником з контакту, так?

— Не йшлося про всі його книги, — заперечив Гольм.

— Управо вісімка п’ять на дев’ять… Хіба? Отже, ми не так зрозуміли.

— Атож. І це вже не вперше. А хто був биком? Теж кар?

— Ага. Знаєш, як важко було через нього стрибати? Але, Фрой сказав, що в мене непогано вийшло… Перпендикулярно така ж вісімка, і різко стоп у перехресті… Усе, зараз вони його доб’ють.

— Кого? — не зрозумів капітан.

— Трепанґа, — пояснила Айра, — це ж мисливський танець.

— А, ну, звісна річ…

І, справді, трепанґ, себто кар, був мальовниче добитий двома синхронними ударами жердин у борти. Фрой і Айра зааплодували. Майже відразу ж за спиною капітана пролунав тринькаючий сиґнал і комп повідомив: «корабель октів запросив зв’язок».

— Вмикай, — розпорядився Гольм.

— Колеґо, тобі сподобався цей танець? — запитав Шаман, з’являючись на екрані.

— Так. Дуже захоплююче.

— Саме так, — погодився октиянський капітан, — танець, який показала Оса, теж був захоплюючим. У цих древніх ритуальних рухах є щось особливе…

— Юність цивілізації? — припустив Гольм.

— Можливо, — погодився той, і, без жодного переходу, додав, — Мені прийшла інструкція з бази. Про те, як вести спілкування — контакт — співпрацю. Тобі це цікаво?

— Так. Дуже.

— Тоді я читаю: «Вам рекомендовано-прописано феноменолоґічно досліджувати цивілізацію-життєдіяльність наших партнерів і надати їм допомогу-сприяння в тих же дослідженнях стосовно нас. Схвалюється й заохочується всяке інформативне реґламентоване й самоорґанізоване спілкування між індивідами в ґрупах».

Виникла коротка пауза.

— Цікаво, вони довго думали, перш ніж це вигадати? — вимовив Гольм.

— Бюрократія, — констатував Шаман, — гіпертрофована передбачливість. Гадаю, ти скоро отримаєш дуже схожу інструкцію.

— Навіть не сумніваюся, — відповів террянин, кидаючи погляд на екран спостереження за табором.

Фрой намагався танцювати самбу зі Стрілою. Вона чесно намагалася адаптувати рухи цього танцю для своїх чотирьох лап, але не дуже в цьому досягала успіху. Фрой вимушений був здійснювати чудеса балансування, щоб не наступити своїй дамі на передні опорні лапи. Товстун і Айра, що влаштувалися поруч на здутій оболонці аеростата, раз у раз заливалися гомеричним реготом. Айра сміялася, тупала ногами і дзвінко ляскала долонями по стегнах, а Товстун блимав різноколірними смугами на тілі, як новорічна ялинка, голосно клацав клішнями і скрипів пластинами панцира.

— Цікаво, може, вони сьогодні й до спортивного скелелазіння доберуться, — сказав октиянський капітан, — азарт є, і скель навкруги досить.

— Сподіваюся, що ні, — відгукнувся Гольм, — їм слід нормально відпочити. Мабуть, я їм зараз нагадаю, що завтра за ґрафіком вибіркове дослідження шельфу.

— Припускаю, що не обов’язково опікати молодь по дрібницях, — м’яко заперечив Шаман, — робота це робота, а як відпочивати, вони самі розберуться. Без нас.

Гольм знизав плечима.

— Може, ти й маєш рацію… Оп… повідомлення. Мені теж прислали інструкцію. Зачитати?

— Так. Перевіримо нашу гіпотезу.

— Читаю: «Вам належить, проявляючи максимальну дружелюбність і тактовність, з’ясувати та описати особливості історії, культури й соціальної комунікації інших, в об’ємі, достатньому для побудови оптимальної стратеґії партнерства. Водночас слід повідомити іншим ті ж дані про цивілізацію Терри, щоб вони також мали досить інформації для тих же цілей. Ми рекомендуємо використовувати для цього спільну роботу і відпочинок в автономних змішаних колективах». Як тобі це подобається?

Шаман флегматично погойдав очима в сторони.

— Істинні бюрократи. Вважають, що без них ми б до цього не додумалися. Їм здається, ніби їм зі своїх сидінь краще видно, ніж нашим хлопцям і дівчатам тут. Смішно.

— Смішно, — погодився Гольм, — характер бюрократії, як і характер молоді, не залежить від числа кінцівок. Це ще раз доводить єдність розуму у всесвіті.

— Афоризм, — зауважив окт, — перший афоризм в околицях цієї планети.

— Еге ж, — підтвердив террянин, — знайду золото та мармур і висічу це одним по іншому.

Переклад з російської: Hochlander

ЗМІСТ

Коротка передмова

1. Сім поверхів капітанового жарґону

2. Цивілізації, Хартії та провісники

3. Перша спроба міжзоряної дипломатії

4. Доцільність краси та капітанове пузо

5. Особисті контакти та міжвидова еротика

6. Два капітани діляться думками

7. Стрільба повз рухливі мішені

8. Два Піфаґори й один етиловий спирт

9. Спонтанна реакція: секс без меж

10. Інваріанти розуму. Бюрократія та молодь

Оглавление

Олександр Розов Серце Змії через 200 років

КОРОТКА ПЕРЕДМОВА

1. СІМ ПОВЕРХІВ КАПІТАНОВОГО ЖАРҐОНУ

2. ЦИВІЛІЗАЦІЇ, ХАРТІЇ ТА ПРОВІСНИКИ

3. ПЕРША СПРОБА МІЖЗОРЯНОЇ ДИПЛОМАТІЇ

4. ДОЦІЛЬНІСТЬ КРАСИ ТА КАПІТАНОВЕ ПУЗО

5. ОСОБИСТІ КОНТАКТИ ТА МІЖВИДОВА ЕРОТИКА

6. ДВА КАПІТАНИ ДІЛЯТЬСЯ ДУМКАМИ

7. СТРІЛЬБА ПОВЗ РУХЛИВІ МІШЕНІ

8. ДВА ПІФАҐОРИ Й ОДИН ЕТИЛОВИЙ СПИРТ

9. СПОНТАННА РЕАКЦІЯ: СЕКС БЕЗ МЕЖ

10. ІНВАРІАНТИ РОЗУМУ. БЮРОКРАТІЯ ТА МОЛОДЬ