Забавна біблія [Лео Таксіль] (fb2) читать постранично

Книга відомого французького атеїста кінця XIX — початку XX століття Лео Таксіля яскраво і дотепно спростовує достовірність оповідей Старого завіту. З невичерпним гумором автор розбирає і коментує нісенітниці та суперечності старозавітних книг, аналізує легенди іудаїзму і показує їхню схожість з міфами інших стародавніх релігій. Читач «Забавної Біблії» наочно переконується в суто земному походженні «святого письма» іудеїв та християн.

Розрахована на широке коло читачів.

Вступна стаття та примітки кандидата філософських наук М. С. Бєлєнького.

ЛЕО ТАКСІЛЬ І ЙОГО «ЗАБАВНА БІБЛІЯ»

Автор «Забавної Біблії» Лео Таксіль (справжнє ім’я — Габріель Антуан Пажес, 1854–1907) — французький письменник і журналіст, запеклий ворог католицизму й клерикалізму. З п’ятирічного віку Габріель Пажес виховувався в єзуїтському монастирі. «Недаремно, — писав він у своїй сповіді,— я провів свої юні роки в монастирських стінах, серед духовенства, де цілком збагнув, на чому грунтується папська віра».

Засвоївши всі тонкощі єзуїтства й усвідомивши соціальну шкоду релігійної ідеології, Лео Таксіль виступив з викривальними творами проти католицької церкви. Його дотепно написані статті і книги користувалися великою популярністю серед широких мас французького народу. Католицьке духовенство зустріло в штики його твори і намагалося викоренити «шкідливі» ідеї, поширювані «блудним сином», що відійшов від церкви.

Християнство, як відомо, протягом усієї історії вміло пристосовувалось до тих умов, у яких йому доводилось існувати. Католицька церква була опорою феодального ладу. Вона, за словами Енгельса, «огорнула феодальний лад ореолом божественної благодаті». Коли на зміну феодалізмові прийшов капіталізм, церква почала захищати його підвалини. Уже в період революції 1848 року папство виступило як вірний союзник буржуазії, яка утверджувала свою диктатуру в Європі. Водночас воно оголосило війну всьому тому, що могло підірвати непохитність буржуазного ладу. «Перелік найголовніших помилок нашого часу» («Сіллабус»), опублікований папою Пієм IX у 1864 році, піддавав анафемі соціалізм і комунізм, заперечував свободу науки і філософії, суспільний прогрес…

Наприкінці XIX століття католицька церква виступає в тісному єднанні з імперіалістичною буржуазією. Активним проповідником її політики був папа Лев XIII, який зайняв ватіканський престол у 1878 році. Він заповзято доводив, що головна небезпека для імперіалізму полягає в соціалістичному робітничому русі і що церква має широкі можливості для протиборства з ним. Але не тільки в робітничому русі Ватікан бачив небезпеку для існуючого ладу. Будь-який прояв вільнодумства, будь-який відступ від християнських канонів він вважав посяганням на порядки, встановлені в буржуазному суспільстві. Зокрема, у пастирському посланні 1884 року Лев XIII говорив «про людей, які належать до царства сатани і одержимі бісами». Папа мав на увазі масонів, тому що в масонстві, як він говорив, «знову відродилися злі духи, що повстали проти бога».

Доречно нагадати, що рух масонів виник у буржуазно-аристократичному середовищі. Масони проголосили необхідність об’єднати людей на принципах взаємодопомоги, рівності і братерства. Чи треба говорити, що ці принципи в умовах класово антагоністичного ладу служили для примирення мас з навколишньою дійсністю, із соціальною несправедливістю. І хоч цілі Ватікану і масонів врешті-решт збігалися, папство побачило в масонстві свого ворога. Адже воно висувало власну програму, виявляло самостійність, діяло поза рамками католицької церкви. Ось чому навіть масонство, що виступало проти атеїзму, культивувало грубі забобони, для папства стало одвічним ворогом.

На заклик Льва XIII «зірвати маску» з масонів несподівано відгукнувся не хто інший, як Лео Таксіль. 23 квітня 1885 року цей «богохульник» і «нечестивець», автор книг «Геть скуфію!», «Любовні пригоди папи Пія IX», «Отруйник Лев XIII і п’ять мільйонів каноніків», перетворюється у грішника, що розкаявся, стає завзятим католиком, борцем проти масонства. Єзуїти високо оцінили таке «чудесне перетворення». Один з видатних діячів єзуїтського ордена Грубер писав: «Минув лише рік, і внаслідок папських молитов промінь божої благодаті торкнувся одного з закоренілих атеїстів та ворогів церкви, публіциста, який найбільше здатний здійснити заклик намісника Христа на землі».

Католицькі прелати вирішили, що Таксіль знайомий з усіма таємницями масонства, і вимагали від нього викривальних творів.

Таксіль пише одну книгу за одною. Кожний його новий твір церква зустрічає з захопленням. Єзуїти вихваляли його праці «Брати трьох точок», «Диявол і революція» та інші, сприяли їх поширенню. Потік антимасонських писань розливався все ширше. У 1893 році був опублікований «Диявол у XIX столітті». На титульній сторінці стояло прізвище доктора Батайля (псевдонім співробітника