Відкриття цивілізації [Сергій Підгорний] (fb2) читать постранично, страница - 5

удав, нiби нiчого особливого не сталося, нiби в запитаннi Старцева вiн не вiдчув нiякої каверзи.

— Розумiєш, — почав, неквапом добираючи слова, — навмисне пошкодження конверторiв, незалежно вiд його мотивiв, вчинок з погляду Землi надто серйозний, щоб тут обiйшлося без покарання. Але чи спадало тобi на думку, що коли ми дiзнаємось про мотиви пошкодження, то покарання, визначене Землею, може здатися жорстоким, навiть надто жорстоким, а отже, мiж нами й Землею проляже трiщина непорозумiння? Ще одна трiщина…

Старцев, насупившись, знову дивився кудись убiк.

— Адже у нас, — терпляче доводив Янов, — i в тих, хто живе на Землi, погляди на багато речей стають зрештою досить рiзними. Ми живемо в рiзних часових вимiрах i мимохiть керуємось дещо вiдмiнними критерiями, цiнностями. У нас на кораблях час плине в десятки, сотнi разiв повiльнiше, нiж на Землi, i через те вони нерiдко дивляться на нас, як дорослi на дiтей… Вони вважають нас за людей, якими треба опiкуватися, бо без цього ми можемо наробити дурниць i помилок або, чого доброго, ще посмiємо вийти з-пiд контролю.

Старцев мовчав. I Янову здалося, що тому потрiбно пояснити щойно сказане:

— Я веду це до того, щоб ти зрозумiв, чому Земля не змiнить рiшення щодо винуватця аварiї, хоча б ми й наполягали на тому. Я певен, що спершу ми самi, неодмiнно ми самi маємо розiбратись у тому, що сталося…

Раптом Янову знову спливли на пам'ять слова Гришина. I в ньому промайнуло тривожне вiдчуття вини: «Мабуть, я теж надто далеко зайшов».

Старцев усе ще дивився кудись повз Янова. Янов мимоволi скопiював його погляд i здригнувся, побачивши те, чого ранiше не помiчав. Весь час дивлячись на телеекран, на обличчя Старцева, вiн не бачив, що на пультi вiдеофона свiтиться тьмяний рубiновий вогник. Хтось пiдключився до розмови!

Янов знав, що пiдключитися в такий спосiб можна тiльки з головного пульта управлiння. Там мав чергувати Гришин. Тепер вiн розумiв також, чому Старцев поводився так дивно. Той з самого початку бачив червону лампочку.

Не уриваючи зв'язку iз Старцевим, Янов увiмкнув зв'язок з головним пультом управлiння. Червона лампочка згасла, ледве вiн потягся до клавiшiв. Зображення Старцева зайняло пiвекрана, на другiй половинi виникло зображення просторого примiщення головного пульта. Там нiкого не було.

— Де Гришин? — Янов упiймав себе на тому, що запитання прозвучало досить рiзко, хоч адресувалося всього лиш ЕОМ.

— Сiмнадцять хвилин тому черговий пiлот Гришин перевiв контрольнi показчики з приладiв головного пульта на пульт в лабораторiї фiзико-хiмiчних дослiджень, де вiн зараз перебуває, - повiдомив автомат. — Вас з'єднати з черговим пiлотом?

— Не треба, — вiдповiв стомлено Янов i вимкнув зв'язок.

Вiн заклав руки в кишенi комбiнезона й почав ходити сюди-туди по каютi. Старцев спiвчутливо дивився на нього…

— Що ж, — сказав Старцев по хвилi мовчання, — дещо ми все-таки з'ясували. Ми обидва тепер точно знаємо, що непричетнi до аварiї. Непричетний i Гришин.

— Так, — механiчно кивнув Янов. Вiн спинився в тривожнiй задумi: Новиков… i Сергєєв.

— Новиков i Сергєєв.

— Ми все-таки розберемося в цьому самi, без допомоги Землi.

— Що ж, мабуть, так буде краще.

— Що нового? — спитав Старцев, увiйшовши до кают-компанiї, й зупинився бiля крiсла Янова.

Сергєєв вимкнув вiдеомагнiтофон i обернувся до них.

— Усе як i було, — зiтхнув Янов, поводячи плечима. — Дуже важко ось так, коли нам нiчого невiдомо про тих, хто вигадав цю писемнiсть…

— Ти песимiст, — пiдбадьорливо ляснув його по плечу Старцев.

— Чому ж нiчого невiдомо? — з видимим зацiкавленням пристав до розмови Сергєєв. — По-перше, живi органiзми на планетi, уламки якої стали поясом астероїдiв, були збудованi теж на основi вуглецю. Силу тяжiння визначено з великою точнiстю, отож можемо вирахувати розмiри тварин, котрi жили на нiй. Вiдомостi про рельєф, а також клiматичнi умови планети, яка загинула, у нас є. Знаючи загальнi закони еволюцiї життя, неважко уявити еволюцiю життя й на цiй планетi, причому…

— Це… неймовiрно! — смерчем увiрвався до кают-компанiї Гришин. — Це… Це бiльше, нiж неймовiрно! — Розгублений до краю, вiн зупинився, переводячи подих.

— Що сталося? — спитав Янов.

Старцев теж напружено дивився на Гришина, й нi вiн, нi капiтан (Новиков чергував у рубцi управлiння) не помiтили, як в одну мить, рвучко, що не пасувало його звичнiй флегматичностi, випростався в крiслi iнженер-випробувач Сергєєв, як поглядом упився Гришину в обличчя, немов передчуваючи, що нарештi почує щось для себе найголовнiше.

— Ви не повiрите…

— Толю, заспокойся i розказуй по порядку, — попросив Старцев.

— Я був у лабораторiї, i раптом, сам не збагну як, менi прийшла думка — перевiрити iнформацiю «Прогресу-1» про Рену. Спочатку я вiдкинув її як безглузду, але врештi менi здалося, що тут є певний сенс… Побачивши наслiдки першого дослiдження, данi ЕОМ, я просто очам не повiрив: Рена мала таку ж атмосферу, як i Земля! Я повторив — той самий наслiдок! Почав iншi… — Гришин на мить замовк, щоб