Відкриття цивілізації [Сергій Підгорний] (fb2) читать постранично, страница - 3

рiк…

— Ти все сказав? — нетерпляче спитав Гришин.

— Так.

— Тодi я теж хочу сказати. Ще слухаючи про «Прогрес-1», я подумав, що повертатися вiн мав би по траєкторiї, дуже близькiй до нашої. Його льотнi характеристики вiдомi. Я зробив елементарнi пiдрахунки… i ось! — Гришин швидким рухом дiстав з кишенi комбiнезона котушку стрiчки, вкритої цифрами, математичними символами, i поклав на столик перед Старцевим i Яновим.

Капiтан i штурман одночасно потяглися до стрiчки, обмiнявшись тiльки їм двом зрозумiлими поглядами. Новиков i Сергєєв теж схилились над стрiчкою.

— Однак i до 61 Лебедя «Прогрес-1» летiв через цю ж область… — мовби подумав уголос Старцев, — а нiчого схожого з ним не сталося…

Гришин хотiв щось йому заперечити, але в останню мить стримався.

— Це не спростовує гiпотезу Гришина! — жваво заперечив Старцеву Новиков. — По-твоєму, Iкс-фактор має сталу iнтенсивнiсть. Нам про нього нiчого невiдомо, однак пiсля того, що повiдомив Гришин, ми не тiльки можемо, а просто мусимо припустити його iснування.

— Я пропоную, — рiшуче сказав Гришин, — змiнити курс «Лотоса». Так, змiнити! Замiсть того щоб летiли до Рени, ми повиннi вернутися й спробувати з'ясувати природу цього явища. Що нам робити бiля планетки, давно вивченої й настiльки нецiкавої, що нi в кого не виникло бажання злiтати до неї вдруге?

— Правильно! — пiдтримав його Новиков. — Толя має рацiю.

Янов i Сергєєв дивились на них зацiкавлено, а штурман ледь помiтно усмiхнувся i, як завжди коректно, сказав:

— Що ж, коли припустити iснування Iкс-фактора, то правда на боцi Гришина i ми мали б зробити так, як вiн пропонує. Проте ви чудово знаєте, що в нашому становищi Центр дозволу на це нам не дасть: надто ймовiрно, що маса зорельоту перетвориться в енергiю одразу ж, як тiльки вiдмовлять конвертори й анiгiляцiя стане некерованою. Адже в Центрi зрозумiють, що ми змушенi форсувати пошкоджений маршовий двигун — iнакше наш зворотний полiт затягнеться дуже надовго i втратить сенс.

— Центром ти просто прикриваєш страх ризику! — зопалу мовив Гришин. — Ми ж можемо якийсь час нiчого в Центр не повiдомляти! Так! Заради вiдкриття, такого вiдкриття варто поступитися деякими з прийнятих умовностей, навiть законiв, якщо ваша ласка. Згадайте хоча б зорелiт «Старк»…

— Нi, — Янов вимовив це тихо, але так твердо, що Гришин збагнув: умовляти марно.

— Нi, — повторив Янов, — не треба гарячкувати.

— Я й справдi погарячкував, — насилу проказав пiсля деякої паузи Гришин.

Старцев заховав у кишеню стрiчку з розрахунками.

— Навiщо? — здивовано спитав Новиков.

— Перевiрю на дозвiллi. Може, Анатолiй узяв неправильнi вихiднi данi. Хiба це виключено? — вiдповiв Старцев.

Янов полишив кают-компанiю, аби передати в Центр гiпотезу Гришина. Як вiн того й сподiвався, на Землi її сприйняли з великим зацiкавленням.

Вимкнувши передавач, капiтан зостався сидiти в крiслi: йому не йшли з гадки слова, кинутi зопалу Гришиним: «Ми ж можемо нiчого в Центр не повiдомляти!» Не повiдомляти нiчого в Центр. _Можемо_нiчого_не_повiдомляти_…

Вiн здригнувся вiд доторку чиєїсь руки до його плеча i рвучко обернувся; бiля крiсла стояв Старцев.

— Що? — пiдвiвши на нього погляд, насторожився Янов.

— Пригадай, коли ти лишився на головному пультi, я подався пiдлагодити 3218-Е блок…

— То що?

— Це поряд з камерою анабiозу. Я швидко впорався з роботою.

Янов усе ще нiчого не мiг збагнути.

— Так от, — вiв далi Старцев, — коли я випадково глянув на лiчильник переходу в стан анабiозу й виходу з нього, то несподiвано побачив, що вiн показує число «дванадцять». Розумiєш — _дванадцять_, а там мало бути «десять»… Тепер тобi ясно, чого менi заманулось перевiрити розрахунки Гришина?

— Стривай, — вiдмахнувся капiтан, завмерши напружено в крiслi. — Але кому й навiщо знадобилося калiчити конвертори?! Нi, все це купи не тримається.

— Я теж у це не вiрю, — спокiйно, як завжди, вiдказав Старцев. — Однак усе це якось дивно. Тобi не здається?

— Це неймовiрно…

— Що думаєш робити?

— Спочатку треба опитати екiпаж. Так! Вони ще в кают-компанiї, - рiшуче мовив капiтан.

Вони й справдi ще були там. Сергєєв з Новиковим догравали партiю в шахи; Гришин, поволi сьорбаючи каву, стежив за їхнiм поєдинком.

Капiтан мовчки пiдiйшов до столика. Вдав, нiби зацiкавився грою. Час вiд часу вiн уважно позирав на Сергєєва, на Гришина й Новикова, але вони цього не помiчали.

В кают-компанiї було по-домашньому затишно. Притишено звучала легка музика, освiтлення не дратувало надмiрною силою, тонко пахло кавою. Янов вичiкував, мовчав. А «Лотос-6», як i доти, мчав крiзь нiмi простори космосу, збоку схожий на привид з незбагненного сну. Вiн був крихiтною планетою, що ховала за титановою оболонкою корпусу життя п'ятьох людей — усього свого населення, i капiтан раптом знову вiдчув незвичнiсть їхнього iснування, їхнiх турбот, надiй, побоювань i устремлiнь.

— Мат! — урочисто проказав Новиков i пiдвiвся з-за шахiвницi: виграти у Сергєєва було не так просто.

Янов перебiг