Логіка речей [Василь Кожелянко] (fb2) читать постранично

Василь Кожелянко Логіка речей

Усі ми так чи так залежимо від речей, простих та буденних, — як-то одяг, аксесуари, різні корисні чи марні дрібнички, умебльовання житла й робочого місця і т. д., одне слово, — всього того, що якось барвисто урізноманітнює сірість існування, але мало хто наважується у цьому зізнатись.

А маємо справу, власне, з новітнім, речовим тоталітаризмом, якого не повалити жодними революціями, щоправда, і намірів таких у сучасному суспільстві споживання не спостерігається.

Василь Кожелянко

ЧАЙНА ЕЙФОРІЯ

Ага, ти так, сказав я сам собі подумки, різко крутнувся і гордо пішов, не обминаючи пивного кольору калюж, що прісноводними озерцями рясно вкривали гористо-горбистий материк асфальтового хідника.

Свобода!

Кінець ваганням перед ТИМ: з одного боку, дедалі тепліша крайня плоть веде тебе в потрібному напрямку, як пещеного домашнього білого кота — за тридев’ять хат, де живе кішка трьох барв: жовтої, чорної й теж білої, а з іншого — житейські забобони — одне з нас у законному шлюбі, тож мусимо ховатися, і доки це триватиме?

А тепер — свобода!

Кінець роздратуванням після ТОГО: миттєво збайдужілий, іронічно запитуєш сам себе, чи цього ти хотів? Та ти подивися на неї, скільки в ній ґанджів — те, і це, і ось

оте-о, ще й цілуватися лізе, це тоді, коли треба якнайшвидше вставати, митися, якщо є вода, і тікати, тікати, тікати, до того ж, у різні боки, аби хтось не побачив — місто наше це таки село — і не доповів законн… А любов?

==Але — свобода!

На облуплених мурах я пишу ім’я Твоє,

на зім’ятих цигаркових пачках я пишу ім’я Твоє,

на пакованнях від невикористаних

презервативів

я пишу ім’я Твоє…

Тепер можна… по-перше, розслабитися і трохи відпочити, потім гарненько почистити пір’я, відіспатися, аби набрати свіжого вигляду — дзьоб має блищати, як полакований, підтренуватися — щоби м’язи утворювали красивий рельєф, і — розпустивши хвоста — знов! Є їх… Пошвендяєш трохи барами, фуршетами, презентаціями і якась підбере. Добре би, аби… Але нє… Ліпше хай… Та з цею те саме буде… Найкраще… Не вийде… От, якби… Це ще гірше!

Йшов я, звичайно, великим переможцем. За всіма законами останніх років нашого з нею співіснування, вона мала би наздогнати мене і перепроситися. Хоча винен я, а не вона. Не обертаюся, але поволі трохи сповільнюю ходу, все-таки вона — на високих обцасах. Чути за спиною цок-цок-цок чи не чути?… Так воно й краще. Розпочинаємо нове життя, це я сказав собі вже вдома. Аби не бути залежним від про- кляття білого кота, — швидка мастурбація у лазничці. Не хотілося, це помітно було по млявому скапуванню сперми, але довелося себе зґвалтувати. Свобода дорожче!

Отже, з чого почнемо? Почав з того, що подивився у вікно. Сірість зловтішно різонула по очах. Сніг розтанув, до весни ще далеко — оголена зима! Смак перемоги почав змінюватися: з кавовоконьячного зробився просто коньячним, а потім з’ясувалося, що коньяк — це вульгарний фальсифікат, суміш неочищеного спирту, водогінної води і харчової есенції. Та це взагалі не коньяк! Тобто не перемога… а якщо так, то що це? Невже поразка?! Ні, ми тверді, мов камінь, алмаз, залізо… бетон… Погляд упав на телефон. А що? Не обов’язково миритися, можна просто зателефонувати, спитати про… про це, як його… ті книжки, що я їй давав читати, треба якось забрати… «Діви ночі» забрав, «Польові дослідження…» забрав, «Те, що на споді» ось на полиці стоїть… Стоїть…

Стоїть, сволота… Слухай, старий, ти маніяк…

Просто поговоримо, переконував я сам себе, і почав набирати її номер. Журк, журк, журк… Перед останньою цифрою зупинився: ти що, нікчема якийсь? Будь мужнім! Вольовим, мовчазним, таємничим. У чорному весь, з тижневим заростом, модною зачіскою, задимлених окулярах, без ланцюжка на шиї — і жінки до тебе потягнуться.

Все! Доста! Трохи попрацюю, аби дурниці з голови повилітали, а ввечері вийду в місто, легенький шпацір туди-сюди, кав’ярня, коньяк — справжній, Hennessy! Ні, дорого, «Десна», занадто демократично буде, а ти — аристократ… від сьогодні, бо пристрасті зумів волею подолати, о «Чайка» — те, що треба. Сто грамів, цитрину, каву, без цукру, будь ласка… А ось і вона сидить, незнайомка, яка врятує світ. Твій внутрішній.

Ну і само собою…

За роботу, товаришу! Я рішуче сів на комп’ютер, ввімкнув, поглядом Святослава Завойовника втупився в монітор: Іду на… На хуй ти йдеш, мудаче такий… Отже, з розумовою працею сьогодні не складається. Треба зайнятися фізичною.

Цвяха забити дуже складно і довго, а квартиру прибрати — це приємно і корисно. Роззирнувся помешканням, на нещастя, лише позавчора я зробив тотальне прибирання свого бунгала з бетонних панелей, тож на меблях навіть пилюка не встигла ґрунтовно осісти.

Підійшов до холодильника, відчинив, може, щось з’їсти? Господи, лише не це! Шлунком прокотилася довга спазма, і в роті з’явився