За східнім обрієм [Спомини про пережите] [Данило Шумук] (fb2) читать постранично, страница - 152

Одесі.

— Це так, це так, Даниле, але я боюся за вас, щоб ви там у Києві не влипнули до тих сучасних політиканів.

— Кого ж це ви маєте на увазі?

— Кого я маю на увазі? Дзюбу, Світличного, от кого я маю на увазі!

— А звідкіля ви про них знаєте і що саме вам відомо про них?

— Що ви мене допитуєте, як малого хлопця? Про них усі знають. Кожний інтеліґент в Одесі їх знає.

— Це неправда, Славку, їх не кожний інтеліґент знає навіть і в Києві.

— Я не говорю, що їх особисто всі знають, але кожний педагог, кожний лікар в Одесі про них знає.

— Ну, добре, хай уже й так. То що ж вони такого крамольного про них знають?

— Все знають. І нічого вони не роблять. Та «машина» розчавила Центральну Раду у двадцятих роках, та машина розчавила весь націоналістичний рух у другу світову війну, вона розчавить і їх. Людям основне — добре поїсти, одягнутися, випити, подивитися телевізор про футбол і досхочу погуляти — оце і всі їх ідеї і вони вже це у більшості осягнули. А на незалежність, рідну мову, культуру, звичаї — їм наплювати. Та й взагалі, що може зробити якась там група інтеліґентів, коли ввесь робітничий кляс по-російському «глаголить», а про якусь там незалежність і слухати не хоче. Ви, Даниле, не знаєте, а я знаю, я тут в Одесі вже 14 років працюю муляром і тому добре знаю, чим живе робітник. Робітники розмовляють про п'янку, гульню, футбол, — оце і весь їх інтерес, а вони сила, без них нічого не зробиш. Не народ ми, Даниле, не народ, а малоросійська народність, яка гордиться лише своїми варениками, галушками, борщем і більш нічим.

— Але ж, Славку, Світличного і Дзюбу я знаю особисто і тому можу зі всією категоричністю сказати, що всю вашу одеську інтеліґенцію інформували про них явно тенденційно з метою вироблення потрібної їм громадської думки. Вони ніколи не були ніякими політиканами і не намагаються ними бути. Це дуже інтеліґентні, талановиті, гуманні і скромні літератори, які, керуючись почуттям громадського обов'язку, виступили на захист рідної мови, рідної культури та елементарних прав людини висловлювати свою думку в усіх питаннях громадського життя. Як люди, то вони для мене просто зразкові, я зі своїми зірваними нервами рівнятися з ними не можу, а у світоглядовому та політичному пляні то, мабуть, у багато дечому я з ними не згодився б, але визначувати і уточнювати ту різницю в поглядах ділової потреби немає, тому ми про ті питання і не розмовляємо. Це ж не організація. Це громадяни абсолютно незалежні один від одного, як у мисленні, так і вчинках. Самопрозріння і самоусвідомлення духовної сутности свого народу і осмислення її неповторности до кожного з них прийшло індивідуально через інтелект, а не з якихось там ворожих джерел. Чіпляння ярликів «українського буржуазного націоналізму» — це старий випробуваний метод чорних сил російської шовіністичної реакції, якими вони залякують всіх, хто насмілився ставити опір їх наступові. І вони не тільки залякують, а і безперервно застосовують наклепи, знімання з роботи, замки, ґрати, колючі дроти, голод і всякого роду фізичні і моральні знущання. Інших «арґументів», іншої зброї в них немає, бо правда не на їх боці.

Ми, Славку, живемо в епоху могутніх національно-визвольних рухів, в епоху національного самоусвідомлення навіть найбільш відсталих народів. Ті рухи в усьому світі, із спекулятивно-політичних міркувань, російський шовінізм підтримує, а в себе найжорстокішими засобами розгромлює. Цей зверхпідступний прийом у політику Росії ввела цариця Катерина. Вона, окаянна, Вольтера та інших проґресивних діячів Европи пригрівала біля себе, як своїх друзів, і видавала себе гарячою поклонницею їх найпроґресивніших, на той час, ідей, але справжніх послідовників тих ідей у Росії вона із всією притаманною їй жорстокістю переслідувала і карала. Це огидне і підле коварство взяв на озброєння Сталін, а зараз продовжують його послідовники.

— Даниле! Вас знову посадять, і в таких роках і з таким здоров'ям, як у вас, ви звідти вже не вийдете. І посадять вас не російські шовіністи, а українці.

— Все моє життя, Славку, пройшло у неволі, а якщо прийдеться, то й помру у неволі, це буде ще на один злочин більше на совісті тих сучасних яничарів. Такі завжди були в усіх народів світу. Жанну д'Арк судив не англієць, а француз Кошон.

— Ваші ідеї, Даниле, ваша боротьба й ваші страждання нікому непотрібні, ви загинете і вас ніхто навіть добрим словом не згадає, а ще й осудять. І осудять не тільки вороги, не тільки чужі, а навіть і близькі, рідні і вчорашні друзі, а дехто назве вас просто невдахою, який не зумів по-людському влаштувати собі життя.

— Знаю, Славку, знаю і це, але іншим бути я не можу і не хочу.

Справлення помилок^[47]

На жаль, через недогляд в споминах Данила Шумука «3а східнім обрієм» закралося ряд помилок, за що ми вибачаємося у наших читачів.

На сторінках 38–42 переплутано ряд рядків і пропущено одну сторінку рукопису, що ми