Пригоди. Подорожі. Фантастика - 84 [Рей Дуглас Бредбері] (fb2) читать постранично, страница - 2

помітив приходу власної смерті? В основі оповідання — один з головних постулатів фантастики: “А що, коли?..” Автор пропонує цікаву реконструкцію подій.

Багато віків наводив на моряків жах “Летючий Голландець”. Ім’я його капітана, Ван-Страатена, згадували пошепки, із забобонним страхом. Проте, як вважає Д. Клугер (оповідання “Неймовірні пригоди капітана Ван-Страатена”), голландець анітрохи не винен у тому, що став пострахом для свого ж брата моряка! І треба ж було йому опинитись біля мису Горн саме тоді, коли там проводились експерименти по створенню просторово-часового тунелю…

Любителів зарубіжної фантастики чекає зустріч з творами Рея Бредбері “Покара без злочину” і Айзека Азімова “Ця смертна ніч”, котрі особливих рекомендацій не потребують.

І, нарешті, зовсім новий для збірника ППФ жанр — публіцистика. Дослідження Вл. Гакова “Ультиматум” присвячене боротьбі наукової фантастики за мир, проти загрози ядерної катастрофи. Автор аналізує історію антивоєнної фантастики, показує ретроспекцію творів-попереджень з кінця минулого століття. Методично розкриваючи прогностичні можливості наукової фантастики, акцентуючи увагу читача на численних випадках точного “влучання” прогнозу, співпадання його з дійсністю аж до найдрібніших деталей, Вл. Гаков визначає жанр як дійову зброю прогресивних сил ідеологічного фронту. Окрім усіх інших своїх достоїнств, наукова фантастика ще й засіб боротьби проти загрози третьої світової війни, засіб, який має великий вплив на уми людей.

Різні твори різних письменників зібрано під обкладинкою збірника “ППФ-84”. Проте, думається нам, навіть такий побіжний аналіз, покликаний коротко ознайомити читача із збірником, дає підставу вирізнити певну спільність усіх представлених творів. Ту спільність, яка й робить цей збірник не випадковим зібранням оповідань та повістей на задану тему, а цілісною книгою. Всі названі твори — про боротьбу й перемогу. Боротьбу з реальним противником і з демонами власної душі, із сліпими силами стихії і створеною людиною бомбою… І перемога. Часом ця перемога цілковита, вагома, часом просто — розгадана таємниця, скромний внесок у пізнання картини всесвіту. Але завжди — перемога моральна. В ім’я високих цілей торжества ідеалів розуму, гуманізму, прогресу.

ПРИГОДИ

Володимир Кошута ОСОБИСТОГО ПІДПИСУ НЕМАЄ Нарис

“Секретаріат збройних сил Франції. № 8683. Посвідчення приналежності до руху Опору. Прізвище: Радищев. Ім’я: Кирило. Народився 19 листопада 1921 року. Член організації Опору “Помста”. Воював з 22 червня 1941-го по 10 серпня 1944 року. Заарештований 11 квітня 1942 року. Страчений 10 серпня 1944 року”.

“Департамент Сена. Національне бюро колишніх борців Опору й жертв війни. Посвідчення добровольця руху Опору № 011739. Видано: Мсьє Радищеву. Ім’я: Кирило. Дата народження: 19.ХІ.1921 р. Місце народження: Польща, Варшава.

Париж, 20 вересня 1954 року”.

Документи… Листи…

Він віддав життя за Батьківщину, якої ніколи не бачив, маючи від роду всього лиш 23 роки.

Нащадок Олександра Радищева, російського революціонера XVIII століття, автора знаменитої “Подорожі з Петербурга до Москви”, він, як і Олександр Миколайович, вражав людей невтолимою жадобою знань, незвичайним обдаруванням.

Закінчивши гімназію в п’ятнадцять років — бакалавр, перший учень російського корпусу у Версалі. Потім інститут східних мов, Сорбоннський університет, російська консерваторія в Парижі.

“Свої виступи, — згадує Наталя Євгеніївна Третяк, друг сім’ї Радищевих, — Кирило незмінно закінчував “Дубинушкою”. В ці хвилини він перевтілювався в билинного російського богатиря, а його могутній голос звучав з такою силою, що слухачі відразу переносились уявою на береги широкої, величної і непокірної Волги”.

Професор консерваторії В. Бернарді пророчив йому блискучу кар’єру…

Мимоволі порівнюю Кирила з вісімнадцятилітнім студентом Лейпцігського університету Олександром Радищевим. У вересні 1768 року російський посланець у Саксонії захоплено писав Катерині II після розмови з викладачем університету: “Особливо вихваляють… старшого Ушакова, а потім Янова і Радищева, які перевершили сподівання вчителів своїх”.

Кирило любив Росію не менше, ніж Олександр Миколайович.

Народився в сім’ї російських емігрантів, котрі, не розібравшись у вирі революційних подій, намагалися знайти своє щастя на чужині. Емігрантів, які ні на мить не забували свою покинуту Батьківщину і виховували сина в російському дусі.

Як постійне нагадування про Росію, у вітальні висів портрет великого предка — Олександра Миколайовича. Кирило зачитувався його творами. Знаючи, що Олександр Миколайович наполегливо студіював Вольтера, Гельвеція, Дідро, Руссо, Маблі, Кирило захоплено перечитував книги, що формували свого часу революційний світогляд Радищева, вбирав у себе дух волелюбства, бунтарства і боротьби за