Хтозна-чому, але Миколка відчував до Овсія відразу. Укупі з іншими хлопчаками він шпурляв
Овсієві в широку спину крем’яхи. А коли той озирався, щоразу розгублено і здивовано, Миколка
припускав навтьоки, ховаючись у першому-ліпшому завулку.
Гавань була невелика. Сюди морем везли вантажі з Оранжерейного архіпелагу — чудові фрукти,
земні й марсіянські. Звідси, із гавані, відправляли на архіпелаг товари, потрібні людям, що
працювали в оранжереях. Туди везли електронні мікроскопи, різні біостимулятори, прискорювачі
росту рослин. Люди на архіпелазі ставили наукові досліди. А всю чорнову роботу виконували
роботи.
Працювали роботи і в гавані.
Овсій теж був робот — неповороткий, вайлуватий робот прадавнього випуску, з прямокутним
тулубом і довгими шестипалими кінцівками.
Якось камінь, що його влучно пожбурив Миколка, попав роботові в один із вразливих вузлів.
Овсій здригнув. Заблимали фотоелементи-очі, і низький голос добродушно пробуркотів:
— Не виводьте мене з ладу, юні земляни!
По цих словах робот повернувся й перевальки попростував до вантажного лайнера.
Принишклі шибайголови простежили, як Овсій, зійшовши трапом, ступив на борт атомохода,
вислухав якийсь наказ капітана й покачуляв до трюму…
Останнім часом у Овсієвій пам’яті зринали видіння, пов’язані з Зеленим містечком, озером
Відпочинку, тривалими й небезпечними пошуками в горах, — власне, найчастіше пригадувалося йому
те, що люди називають раннім дитинством. Чому саме ці марення ставали йому на думці? Важко
сказати. В усякому разі, сам добрати що до чого Овсій не міг, а до послуг техніка він не
вдавався. Та й кому охота копирсатися в системі півторастолітньої давності, котра безнадійно
застаріла! Адже останнім часом у людей з’явились нові, такі чудові помічники! А Овсій… Ну що ж?
Працює — і гаразд. Однак він ще міцний — поскрипить…
За довге існування Овсієві випало бачити немало. Та все, що було по тому, як він залишив
Зелене містечко… Ні, не те щоб забулося, стерлось із пам’яті… Іонні блоки хоч і позеленіли від
часу, але надійно бережуть усю інформацію, накопичену Овсієм протягом багатьох десятиліть. Одначе
факт лишався фактом. Овсієві дуже рідко пригадувались червоні піски марсіянських пустель, у яких
він допомагав землянам споруджувати перші міста. Так само зрідка йому спадала на думку
лабораторія-супутник на Фобосі, куди він невдовзі переїхав. І вже зовсім вряди-годи зринали в
уяві безмежні синюваті поля на Венері, де буяла колосиста пшениця…
Ні, мабуть, неправильно було б твердити, що пізніші роки канули в забуття: цей вислів
стосувався б скоріше людини, аніж робота. Просто давніші події видавались Овсієві яскравішими і в
спогадах посідали набагато більше місця.
З найбільшою приємністю Овсій пригадував той день, що був перший із перших. Увечері, коли
робота в порту кінчалася, Овсій любив, залізши в затишний куточок величезного пакгаузу, поринути
в тихий плин спогадів. Збоку здавалося, старий робот умер. Подеколи до нього стурбовано підходив
черговий інженер. Та, вгледівши Овсіїв фотоелемент, що блимав у пітьмі, заспокоєний ішов собі
геть.
А Овсій знову поринав у нетрі спогадів.
…Який-бо він яскравий, той перший день свободи! Сонце світило якось особливо. О, це зовсім
не те, що ловити його тепле проміння крізь фрамуги біолабораторії. Тут, на просторі, не
обмеженому стінами і стелею, навіть сонце видавалося зовсім іншим. Овсій подумав, що сонце таке ж
ласкаве та щедре, як Микола Михайлович, його вихователь.
Двері за Овсієм зачинились, і він опинився на терасі сам. “Бетон”, — визначив він,
обережно помацавши підлогу. Широку терасу облямовували низькі бильця із брунатним пластиковим
кантом. “Пластик потемнів од часу”, — автоматично відзначив Овсій.
Він ступив кілька непевних кроків. Його пальці весь час ворушилися, тремтіли з напруження.
Ще б пак! Сьогодні вперше Микола Михайлович дозволив Овсієві самостійно вийти на полігон, поза
будь-яким наглядом та контролем.
Крок, іще крок. Тераса здається безмежною.
Нарешті Овсій дійшов до балюстради, міцно обхопив пальцями алюмінієвий стовп. І зразу
заспокоївся. Кінець кінцем він у думках переживав усе це не один раз.
Тепер можна братися до збору інформації. Овсій знав: увечері вихователь обов’язково
прогляне блоки його пам’яті. Тільки сьогодні там будуть відомості, що він їх набув не з
довідників
Последние комментарии
7 часов 29 минут назад
7 часов 42 минут назад
8 часов 15 минут назад
8 часов 48 минут назад
1 день 18 минут назад
1 день 27 минут назад