Атланти з планети Земля [Василь Головачов] (fb2) читать постранично

- Атланти з планети Земля (и.с. Пригоди. Фантастика) 1.17 Мб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Василь Головачов - Володимир Уткін - Юрій Пригорницький - Олександр Костянтинович Тесленко - Вадим Евентов

Настройки текста:




АТЛАНТИ З ПЛАНЕТИ ЗЕМЛЯ Науково-фантастичні оповідання

Для середнього

та старшого шкільного віку

Упорядник

Михайло Слабошпицький

Художник

Василь Василенко


Вадим Евентов ГОЛОСИ ЗЕМЛІ

— Ох і земля!.. Як камінь! — Віктор шпурнув кирку й виліз із траншеї. Його засмагле, аж чорне, тіло лисніло від поту. — Може, годі? — Віктор, відсапуючись, підійшов до Алфьорова, що морочився біля машини з громіздкими індикаторами.

Алфьоров критично оглянув канаву, взяв жменю сухого крихкого грунту.

Земля порепалася від спеки. Не вгаваючи, скрекотіли коники, пересвистувалися ховрашки, що застигли настороженими стовпчиками. У розжареній блакиті кружляв над степом шуліка.

— Аркозовий пісковик добре тримає звук, — Алфьоров задумливо пожував губами і махнув мені рукою: — Гаразд, іди вмикай.

Над вухом дзижчав вентилятор, але й він не міг зменшити спекоту в тісній будці машини. Три роки ми жили нашим приладом, чиї розпашілі жаром блоки зовсім займали кабіну всюдихода. Давня ідея шефа лабораторії акустики Алфьорова вилилася зрештою у дуже складну електронну схему. З царини божевільних гіпотез вона перекочувала в царину практичного використання. Сто років тому Едісон, примусивши голку огинати мікрорельєф борозенки на обгорнутому фольгою валику фонографа, зумів відтворити штучно законсервований звук. Відтоді звук став надбанням культури — таким же, як і винайдена тисячоліттями раніше писемність. Проте звуки, що лунали на Землі до винаходу Едісона, здавалося, були втрачені для людства назавжди. Наш шеф намагався довести, що це не так. Деякі мінерали гранітно-гнейсових та піщаних порід можуть зберігати в собі інформацію про давно змовклі звуки. Алфьорову вдалося встановити явище, назване ним “загальмованим п’єзоефектом”. Народжений у лабораторії прилад — реставратор звуків РЗ-1 — використав це явище, примусивши заговорити каміння вже не в переносному, а в буквальному розумінні слова.

Мандруючи країною на своєму всюдиході, ми зібрали багату колекцію “викопних” звуків. Біля підніжжя гір, на берегах річок та озер, на лісових галявинах і в степу — скрізь, де на поверхню виходили потрібні нам породи, записували ми сигнали минулих геологічних подій: гуркіт давніх землетрусів та вивержень нині згаслих вулканів, громові перекоти доісторичних гроз і шум прибою давно зниклих морів. Наша унікальна колекція могла служити чудовим доповненням до геологічної історії планети.

Набравши оберти, тонко, по-комариному співав умформер. Розімлілі від жароти Віктор і Алфьоров повернулися в кабіну. Вони всілися позад мене і приготувалися слухати голоси Землі. Я ввімкнув магнітний запис і почав поволі обертати верньєр настроювання. З динаміка долинали загадкове клацання, потріскування, тихі шерехи — звичний шумовий фон, записаний на невеликій глибині.

— Здається, нічого цікавого, — зауважив я. — Звичайна шумова картинка.

— Спробуй прожени ще разочок, — зачепивши мене плечем, промовив за моєю спиною Алфьоров.

Я довів верньєр до упору і почав пересувати настройку в бік зменшення частот. З динаміка, як і раніше, долинали знайомі звуки. Я з жалем подумав про те, що доведеться знов укладатися, лаштуватися в дорогу і колесити степом у пошуках іншого, удачливішого місця.

Раптом у динаміку почувся незвичайний звук, який нагадував торохкотіння швацької машини. Я підсилив гучність, тепер можна було виразно розібрати і частий дріб кулеметної черги.

— Важкий станковий! — Віктор перехилився вперед і дихав мені в потилицю. Всі напружили слух, вражені несподіваним звуковим ефектом, який підніс нам аркозовий пісковик.

Кулемет захлинувся й замовк, десь поряд хриплий голос прокричав: “Танки!..” Знову зататакав кулемет, забахкали гвинтівки, крізь стрілянину долетів рев моторів і пролунали глухі вибухи гранат.

Я обернувся — побачив застиглі обличчя моїх товаришів. Алфьоров уп’явся пальцями в край столу, в потемнілих очах Віктора я прочитав готовність кинутися туди, у гущу бою. Гуркіт вибухів почав оддалятися, бій пересувався кудись убік. Настала ненадійна тиша, і ми почули чийсь стогін і слабкий уривчастий голос: “Пити, братця!.. Пити…”

Це було мовби удар грому. Я побачив, як сполотніло засмагле Вікторове обличчя. Наші погляди мимоволі зупинилися на графині, повному прозорої джерельної води. Стало важко дихати, я до болю прикусив губу.

“Зараз, зараз, любий!.. Потерпи трішечки”, — хтось голосно й натужно дихав, тонкий дівочий голосок заспокоював бійця, чути було, як булькає із фляги вода.

Потім пролунав оглушливий вибух, брязнули гусениці — і все замовкло.

Ми довго сиділи, не в змозі вимовити ані слова. Хоч скільки