Меч Арея [Іван Іванович Білик] (fb2) читать постранично

Іван Білик
Меч Арея

Вступне слово

Дорогий читачу!

Складна й драматична доля судилася книжці, яку Ви тримаєте в своїх руках.

Роман Івана Білика «Меч Арея» вперше побачив світ 1972 року й припав до смаку широкому читацькому загалові, який свою оцінку висловив виразно й однозначно. Книжка блискавично зникла з полиць книгарень. Вона стала бестселером. Про неї багато й голосно говорили, сперечались, але всіх зачарував далекий світ наших пращурів з V століття, загадковий, невідомий, майже міфічний світ, у який доти не зважувався заглянути ніхто з письменників.

Роман кликав до роздумів. Така незбагненна півторатисячолітня часова відстань, — а герої книжки здаються живими, близькими й зрозумілими. Свого головного героя, якого звично називають «гунським царем Аттілою», автор ототожнює з великим київським князем Богданом Гатилом, а літописних «гунів» зображує слов'янами — безпосередніми предками українців. Ця оригінальна, на перший погляд нібито фантастична, гіпотеза романіста — плід ретельного вивчення величезного історичного матеріалу, накопиченого наукою. Останнім часом гіпотеза набуває дедалі більше підтверджень і в знахідках археологів.

Отже, в романі історія нашого йароду продовжується на півтисячоліття в глиб віків, хоча нас ще змалечку переконували, що нібито предки українців з'явились на світ Божий тільки в X сторіччі, та й то в ролі «молодшого брата». До того ж в історичних працях та художніх творах так розміщували на карті Європи стародавні народи й племена, що нам не лишалось місця. Були всі — кельти, готи, фракійці, балти, скіфи, сармати, греки, навіть римляни, — всі, хто завгодно, крім нас. Іван Білик «знайшов місце» на карті пізньої античності й для наших предків. Ось у чому полягає високий патріотичний пафос його роману.

Саме така ідейно-художня тональність викликала лють у функціонерів од культури та ідеології лихих тоталітарних часів. Книжку заборонили, вилучили з бібліотек, частину тиражу, яку не встигли продати, було знищено. Автора піддали злісному цькуванню в пресі, позбавили роботи й права друкуватись.

Проте й такими жандармськими санкціями не можна було навіть за часів стагнації вбити в людях інтерес до свого минулого. Книжка Івана Білика жила й діяла, її читали, вона переходила з рук у руки. Кілька разів книжку було перевидано за кордоном — у Канаді, США, Англії та інших країнах.

І ось настало її нове життя. Книжка знову побачила світ на Батьківщині. Перевидання роману чекали ті, хто вперше познайомився з ним 1972 року. Тим часом виросло нове покоління українців. Відроджується національна свідомість. Безмежно зростає інтерес до історичного минулого рідного народу. Все частіше молоді люди запитують себе й нас: «Хто ми? Звідки ми? Чиї ми діти?..»

Дорогий читачу! Всі ми — діти своїх батьків. У цьому Ви пересвідчитеся, прочитавши роман Івана Білика «Меч Арея», головне значення якого полягає і в тому, що він розбуджує в людині людину, вільну, незалежну, горду й розкуту, людину з почуттям власної гідності в душі й серці.

Олена АПАНОВИЧ

Від видавництва

Шановний читачу!

З першої ж сторінки роману Ви опиняєтеся в незвичайній мовній стихії. Мова історичних творів — це завжди авторський вибір. Чи відтворювати давні події цілком сучасною мовою, чи ж насичувати її елементами архаїки? Чи використати мовне багатство діалектів? Це — майже ювелірна праця, адже мова твору повинна залишатися і образною, і органічною, і зрозумілою.

Звичайно ж, ніхто не годен сказати достеменно, якою мовою говорили наші предки в IV ст. н. е., — з тих часів знаходимо лише кілька записаних слів у творах давніх авторів. Проте немає сумніву в тому, що сучасна мова, й особливо діалекти, які зберігають чимало архаїчних рис, є нащадками попередніх епох. Тому й можливе використання мовних засобів сьогодення для створення особливої атмосфери історичного роману.

У творі Ви зустрінете певну кількість застарілої лексики, для кращого розуміння якої пропонуємо скористатися словничком наприкінці книжки. Але, крім того, є й чимало суто фонетичних діалектизмів і архаїзмів. Наприклад, для того щоб виявити неоднорідність слов'янського моря народностей, Іван Білик звернувся саме до фонетики. Тому й подибуємо діалектні варіанти таких знайомих слів: муж — між — мунж; полохта — плахта; хчеш — хочеш; боронь — брань (битва); местися — мститися; полуніч — північ; возход — схід; секіра — сікира — сокира; крульство — королівство; вил — віл; кинь — кінь; глава — голова тощо. Частина архаїзмів ніби прояснює внутрішню будову слова, його походження: злюб (шлюб, від любити), присьпа (призьба, від присипати), медвідь (мед відає), полоття (плаття, від полотно), горнчар (від горня), боднар (від бодня), част (чаща, від частий) і т. ін.

Зустрінуться й давні граматичні