Нірвана, або Also Sprach Zarathustra [Лесь Подерв’янський] (fb2) читать онлайн

Лесь Подерв'янський
Нірвана, або Also Sprach Zarathustra

Король Літр
Трагедія

Дійові особи

Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.

Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.

Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.

Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.

Кєнт, хуліганствующій підліток.

Мєнт, лягавий падло.

Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку п'єси — блазень, згодом — статечна людина, вождь англійського народу.

Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».

Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.

Дiя перша.

Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.

Король Літр.

Ітак, замовкли струни сладкозвучні,

З пизди стирчать всі грифи балалайок,

А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…

Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив

І пер, згинаючись, до себе у комору,

А потім, запираючись в сортирі,

І там, згасаючи від смутку та зневіри,

Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,

Рахував і плакав, пердів беззахисно,

В тупему скаженінні зубами скреготав,

І дикий сморід, цей дух гівна

На вільних білих крилах

Вповзав мені у серце, як гадюка,

І люто в душу срав.

Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,

Шо хуя вже не тільки, шо встромить,

А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -

Герой національний!

Як відомо, герої не їбуться і не сруть!

Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!

О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!

Їбав я всі ці гімни і кантати,

Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,

Коли замість того, щоб когось вжарить

Повинен довго й нудно ти пиздіти

І слухати пиздьож такий же самий.

Я все роздав: всім жебракам, ханигам,

Всім підарасам, йобнутим шакалам:

Нехай вони внесуть корисний внесок

В суспільне будівництво!

Хай їбошать, а я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія — хвороблива квітка із скаженою пиздою.

Король Літр.

Як ти живеш, моя вонюча квітка?

Корделія.

Дивись, татуню, я знайшла гандона.

Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.

З його сріблястих пелюстків, як перли

Стікають сльози росяні яскраві…

Літр.

Не перли то, то малахв'я вонюча!

Це концентрація тих виблядків поганих,

Шо повзають, як блядські мандавошки

По аглицькій землі!

Корделія.

Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!

Їбись конем всі хахалі противні!

Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!

Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…

Король Літр (хтиво пестить її).

Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,

Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,

Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!

Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Гонерілья.

І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!

Король Літр.

Тебе зачав я в пьяному угарі:

Кричав кажан і бився вітер в стелю,

Матуся плакала і реготав пугач.

Тож не пизди!

Рейгана.

Ну, а мене?

Літр.

Тебе так само: на стайні

Раком серед кіньських храпів.

Копита страшно били по підлозі

І комашня летіла на вогонь,

І сумно-сумно каркала ворона…

Корделія.

Ну, а мене?

Літр.

Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,

Його я драв пізніше.

О, молодість! О, юність парубоцька!

Сідайте же скоріш, мої дівчата,

І поможіть мені відкоркувати пляшки!

Бо завтра на світанку я повинен

Зайняти чергу в пункті стеклотари.

Інакше, замість каші гарбузовой

Сосати хуй ми будемо напевно!

Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог.

Дiя друга.

Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині — член палати лордів.

Едгар.

У вухах ще звінить від ахінєї,

Яка я майже три години слухав.

Як на базарі сери розпизділись!

Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,

А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона.

Ця хуйня зоветься демократієй!

Віднині ми разом всі вирішуєм питання,

Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,

Надумав замінити діктатуру на демократію.

А сам полишив владу

І роздав все майно ханигам різним.

Їх серами зробивши, тягар тяжкий

з своїх плечей на їхні положив.

Тепер сидить він в подраних кальсонах,

Збира пляшки порожні і гандони,

Киря шмурдяк, денатурат вонючій

І все, шо десь ворушиться — їбе.

Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів

І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.

Я просто неба жив, як соловейко,

І політуру пив, і самогон,

Тепер возвисився…

Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси

Сидять в палаті серів і балдєють:

Свобода, блядь!

Свобода, блядь!

Свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині — професор Кємбріджського універсітєту.

Едгар.

Здоров, співець народної освіти!

Які діла на ниві благородной?

Едмунд.

На ниві, вдобреній добрячим екскрементом

Проізрастає квіточка блакитна -

Улюблена забавка гомосеків.

І скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.

Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

Які іспользує студєнство прогресивне,

Шоб возродіть статтєве кватроченто?

Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку

Цілим факультетом філософським.

Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі

Ширя своєй вонючою дорогой.

І, хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак-Ямуній, благородний гігант

Камінний, долбойобовидний, про дао

Слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя-китайця, старого імпотента.

Він куана нам загадав:

Де правда? — запитав він.

І пиздив учнів дрином по золупам,

Шоб думали хутчіше, і реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: в народі!

Учитель наказав йому лягати,

І широко відкрити пащу.

Потім, ставши у позу рітуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни — з їхніх тельбухів).

Учитель удруге грізно нас запитує…

У серці! — хтось здуру пиздонув.

Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,

Наш дідусь сивенький прийомами кунхву

Виймає серце у поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів. Тож, втретє

Наш учитель викликає: Де правда,

Йобані кретини, імбецили, олігофрени

І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

У жопі! — заволав я відчайдушно.

Дивлюсь — дідусь всміхнувся лагідненько:

Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Був я в китайському полоні. Альбіон туманний

Колись з Китайом воював завзято.

В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:

Сак-Ямуній! Мудило скам'яніле,

Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.

Дiя третя.

Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.

Літр.

Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.

Нє. Дякую, припиздєний дідуню.

Все харашо.

Літр.

Дивись, мій сину любий:

Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.

В очах — звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці.

Руки сильні танцюють, як китайські баядери

В бардаках Шанхая.

Кєнт.

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих. -

Вони, слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.

А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошкі!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще — старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,

Дивимся на місяць, співаємо пісень,

І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою — книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому — традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привід (зловісно регоче).

Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,

Коли нарід тупим сосновим колом

Їбать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).

Оце і є свобода довгожданна?

Припиздєна богиня мармурова,

З відбитими руками, безголова крилата блядь,

Летюча гордість наша!?

Літр

Ні, юний друже, то звичайне падло,

Яке наділо грязне простирадло.

На йому целку хтось їбав, а може — зарізали когось?

А потім — дельтаплана

Із його змайстрував народний вмілець.

Привід (продовжує кружлять над майданом).

Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!

Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

Хоч рябчіків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік.

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл!

Я — льотчік!

Привид.

Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.

Йорік.

Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!». Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.

Літр (сумно).

Усі перевороти, юний друже,

Одне начало мають і кінець:

Спочатку розбивається склотара,

А потім підкрадається пиздець…

Дiя четверта.

Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко. Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі.

Перший сер.

Ви чули новину, мілорд?

Другий.

А як же! Сьогодні — коронація!

Нетлінну божественну фуражку

Святого завойовника Вільгєльма

Натягнуть на поважного урода,

Шо врятував британськє можновладдя.

Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті в'їзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.

Йорік.

Нє віжу на галавє фуражку!

Шо не ясно, блядь!?!

Сери (хором).

Уже несем, несем!

Святися, царю, твойо чело лілейноє!

Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!

Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно».

Йорік.

Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,

Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли!

Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів!

Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці.

Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло,

Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить

І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче!

Усе завішано портретами мудил!

(тика пальцем в портрети)

Це шо за підараси, вас питаю?!?

Едмунд.

Мілорд! Це гуманісти.

Йорік.

Всіх — к хуям! Повісити оту картину гарну,

Де гуманісти втрьох сидять на конях,

Красиві й сильні лорди бородаті,

І пильно стежать за пархатими жидами!

Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника).

Отак по наглим пикам треба пиздить!

Це суче сім'я Альбіон туманний

Ганьбою вкрило аж по самі яйця!

(помічає портрєт Короля Літра)

А це шо за гандон?!

Перший сер.

То — Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний,

Дав конституцію англійському народу

І наспір виїбав скаженого собаку.

Такого страшного, шо люті каскадери,

На нього дивлячись, наклали повні штані!

Обичай національний наш англійській,

Шоб на парі хуйню робити всяку

Він повернув собі на користь мудро

І виїграв таким чином королевство об'єднане британське!

Йорік.

Я віднині наказую декретом справедливим:

Заборонити все статтеве блядство!

Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам,

А такжє фєтішістам і нєкрофілам,

І з ними — всім, хто любить блядувати,

Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі!

Цей мій декрет — краєугольна цегла

Політики унутрішній.

Дрочити три рази на день — долг патріотичний

Перед вітчизною всіх чесних громадян!

Цнотливо мастурбацієй займаясь,

Почистимо ми наш народ їбучий

Від скверни блядства смрадного! Ура!

Всі сери кричать «Ура» і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає «Падмасковниє вєчєра».

Літр.

Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків!

Шо у бурмі з суворою природой

Викраювали час для ораторій

І плакали в своїх вонючих норах

Від естетичного екстаза.

Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили,

Послухавши ті лагідні балади,

Робилися, як ніжні гімназістки.

І замість м'яса — білі хризантеми,

Жували, обливаючись сльозами…

Йорік.

Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець,

І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!?

Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо

Твою мохнату шкіру зашкарублу

І будемо вмакати м'ясом свіжим в вапно безжалісне!

Літр.

Колись, у сраку я п'яний,

Я виїбав стару дебільну хуну,

Мандрівницю безумну. Я сіфона

Від неї підхопив і лікувався

У Баден-Бадені на водах мінєральних.

Її синка віддав в дебільну школу

К дєгєнєратам на харчі казенні,

І в циркове училище по блату пристроїв,

Шоб на блазня він учився.

І той потворний мій сперматозоїд

Розрісшийся в горбатого урода,

Зробив-такі, кар'єру нехуйову!

Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні,

Шо щастя нам дають!..

Я їх їбати завжди любив! Бо приносити

Радість цій формі безкорисній -

Це крєдо моє творчє.

Любий сину! Іду сюда, урод талановитий!

Я темпераментно їбати тебе буду,

Шоб ріс ти здоровенький і неглупий!

Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами.

Гонерілья.

От бач, як розважається, проклятий!

А ми чекати маємо на кашу,

Голубки три голодні сизокрилі!

Ти, йобнутий папаша! Скіки

Ждати тебе ми будем, поки ти

Склопосуд здавати будеш?

Літр.

Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата

Я вашого їбати буду сумно,

Пригадуючі юність романтичну!

(Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.)

Йорік (несамовито верещить).

Рятуйте, сери добрі! Підараса

Із мене хоче Літр зробить їбучий!

Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю.

Йорік.

Ага-а! Спіймався, хтивий павіане!

Ми кару лютую придумаєм тобі

За всі твої паскудства!

Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі

І будем годувать, шоб ти сказився,

Тими частинами їх курв'ячого тіла!

Гонерілья (налякано).

Нема нічого спільного між нами.

Я бачу в перший раз цього маньяка.

Рейгана.

Я теж його не знаю, мій королю!

Але Корделія частенько з ним їблася!

Корделія.

Їблася, так і шо? Їбеться гніда,

Їбеться вош і бабка Степаніда!

Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна.

Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння,

Я дрочити буду сумлінно Англії на користь. Я на пизду краплину валєр'янкі кокетливо налью,

А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство.

Рейгана і Гонеріл'я.

І ми! І ми!

Йорік.

Хвала жіноцтву!

Всі сери кричать «Ура!», радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тімур і його команда» він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою «Тімур і його команда» по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.

Привид.

Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,

Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?!

А ви — горілочку п'єте і баклажаном солодким снідаєте.

Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,

Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив!

Це вам усім піздєц настане скоро!

Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі,

Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас.

Я на йому тренувавсь!

Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.

Літр.

Оце, герой, товариш бородатий!

Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!

Йорік.

Замовкни, пиздоболе, це — провокація!

Твій цап — шпигун німецький!

Він показав дорогу супостату до штабу нашого.

Йому й тобі — піздєц!

Корделія.

Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!

У мене є гандон із Сінгапура,

Чи, може, із Ганконга, еластичний!

У нього і бугай залізти зможе.

Ми зверху їх зав'яжемо, а самі -

Дивитись будем на тортури страшні

Через резину світлу і прозору!

Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія «Падмасковниє вєчєра».

Йорік.

Накрилася пиздою та епоха,

Шо взад тягнула нас.

Рейгана.

Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!

Я буду грамоті учить, а не паскудству!

Гонерілья.

Я в авіацію піду. І буду пиздить

На дельтаплані бистрому шпіонів!

Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.

Голос Привида.

Піздєц, ха-ха-ха-ха!

Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це — трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій — Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.

Завіса.

Нiрвана

Сюрреалiстичнi нутрощi котєльної, в якiй, однак, затишно приваблюють погляд хазяйськi полицi з кансєрвами, солiннями, маринадами, крупами, милом, макаронами та iншими необхiдними при фiнансовiй кризi i громадянськiй вiйнi речами. У кутку таємниче виблискує iмпортна (i, вочевидь, поцуплена) сантєхнiка з нєржавєйки, схожа на лицарський обладунок. В центрi, бiля манометрiв i кранiв невiдомого призначення, розташований убогий стiл з кришкою з блакитної пластмаси i дiстрофiчними залiзними нiжками. Далi за столом — подертi дверi, на яких де по де нашкрябанi сакральнi заклинання i мiстичнi побажання, здебiльше непристойного характера, а також назви футбольних команд, рок-груп i iншi невiдомi слова iншомовного походження. Краще за все нам видно слово «Nirvana», яке по дiагоналi перетинає дверi, лiтерою «а» упираючись в коротке, але сильне як пострiл слово «fuck». За столом сидять: хазяїн котєльної Вєнiамiн, якого друзi звуть лагiдно Вєнiком, i його друзi Шурон, Йонатан, Вареник i Туз, i апетитно киряють самогонку, в той час коли в темному кутку приємної форми пикатий тєлєвiзор «Sony» показує смiшне i водночас з тим трагiчне кiно. Це не Кустурiца, i не Грiнуей. Це засiдання Верховної Ради.

Депутат. (у тєлєвiзорi). Поки ми з вами отут теревеним, пенсiонери не получають пенсiю, солдати патрони, газовики газ, нафтовики нафту, а в Днiпрi перевелась риба, а в коморах мишi, бо нема що гризти, так що без Росiї нам, товарищi i панове, повний гаплик, що не ясно? (Зал засiдань погрозливо гуде).

Вєнiк. Ну, оце я, хлопцi, прихожу в котєльну, як всiгда, дiстаю пiвлiтра, закуску, помидорчики, сало, я люблю, щоб у мене все по-людськи було, ви ж знаєте, у мене тут ядєрку можна пересидiть, наливаю собi стаканюру, i щось, знаєте, менi мiшає, ну погано, тай годi. Я сюда-туда, ну наче хтось тут є i за спиною дивиться. Я тiкi так рiзко повертаюсь всiєю рамою назад, йо-майо, не повiрите! Отака жаба сидить i на мене дивиться. Главноє, шо iнтєресно, як вона туда попала? Дверi ж зачиненi. Хлопцi, я сразу пойняв — це щось не те: А потiм мене як вдарило! Це Свєтка! Я її так взяв на лопату i думав у пiч кинути, а потiм думаю: «Нi-i!» Йонатан, ну сам подумай, нашо воно менi? Так дверi вiдчинив i у двiр кинув на хрiн. Так Свєтку на слiдуючий день паралiзувало!.. (Вареник при цих словах боягузливо хреститься).

Йонатан. Цариця небесна, спасi i сохранi!

Шурон. Ми якось iдемо з Блiном, коли оце бiля гастроному, шо оце на углу: Ну оце там, де Героїв космоса i Героїв труда: Взяли портвейну, iдем собi. Блiн каже: «Дивись назад, тiльки потихеньку:» Я дивлюсь — отакенний кiт чорний за нами iде! Ми, значить, по Ворошилова i на Зою Космодем'янську. Вiн за нами. Ми у двiр, звiдти бульваром i через Котовського на Павлiка:

Вареник. Якого Павлiка?

Шурон. Морозова! Iде, падлюка! Я так бiля стiни стою, аж спина мокра стала, а Блiн i каже: «Шурон, спакойно! Це вiн не по тебе, це вiн по мене прийшов». Так стоїмо, а вiн тоже стоїть i на нас дивиться, а чорний, як нiч, страшний! А здоровий, як вєнiкiв собака! Коли це Шаленчиха iде, i сразу до мене: «Шурон, а який же ти зробився здоровий та красiвий!» Ну-ну, думаю, ще тiльки цього менi не хватало! Так дулю скрутив i в карманi держу, думаю, давай, базiкай!

Йонатан. А дулю нашо?

Вєнiк. А ти шо, не знаєш? Вона ж робить! Вже двох чоловiкiв поховала, а зараз третього шукає! Ти думаєш, вона просто так бiля цвинтаря живе? Я тобi так, Йонатан, скажу. Просто так нiчого не буває.

Вареник. Точно. Менi Туз книгу читав. Називається «Бхагаватгiта». Там тоже так написано:

Йонатан. Шо Гiта, шо Зiта — всi тьолки прастiтутки.

Депутат (у тєлєвiзорi). А половина депутатiв, шо сидять в сесiйному залi, прийшли сюди з тюрми, а ще по другiй половинi тюрма плаче:(У дверi з написом «Nirvana» гупають).

Йонатан (злякано). Хто там?

Зловiсна тиша, чути тiльки, як вiльно i плавно тече самогонка по широкiй горлянцi Вєнiка.

Вареник. А шо там у тебе таке?

Вєнiк (тихо, зловiсним голосом). Того нiхто не знає. Ключа загубили. Однi кажуть, що там гестапо було, а старий Кiндрат, ну шо ото вiд самогонки помер, казав, шо тiатр:

Туз. Це отой, шо медекспертиза написала: «Тєло прожгло дiван»?

Вєнiк (хрипко). Той самий.

Йонатан. Та: Шо тiатр, шо гестапо — один хуй.

Шурон. А ти шо, в тiатрi був?

Йонатан. Ми з Людкою осiнню в Київ їздили, нашого собаку в'язати. То Людка приїбалась: «Пайдьом в тiатр, да пайдьом в тiатр». То пiшли:

Шурон. I шо?

Йонатан. Та нема на шо дивитись! Однi пiдараси:

Вєнiк. Та, Йонатан, не пизди!

Йонатан. Шо, я пiдарасiв не знаю? Однi пiдараси, i ще прийомчики один одному показують, отi, як їх, джiу-джiтсу! А шо воно там робиться — хуй просциш: Я думав, там хоч актриси такi степеннi будуть, нема жодної! Самi тiльки пiдараси. Ну я бачу таке дiло, то ломанувся в бухвет i там всю другу серiю просидiв. А Людцi сподобалось:

Депутат (у тєлєвiзорi). Нам раньше всi всiгда завiдували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян:

Вєнiк. I ото, буває, вночi гупають, а потiм наче собака скавчить:

Туз. То, мабуть, гестапiвська вiвчарка.

Вєнiк. Я тут одного стрiв з такою. Стою я в галантєрєї i дивлюсь собi зубнi щiтки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сiм копiйок, коли оце заходе в отдєл з собакою i каже: «Покажитє мiнє етот вiдєомагнiтофон». То я йому i кажу: «Откуда ти такой смєлий?» А вiн каже: «З Ракiтного». Я один раз махнув ниткою, то вiн одлетiв на шiсть метрiв двадцять п'ять сантиметрiв. А вiн каже до собаки: «Джек, фас!» То я йому кажу: «Давай сюда твого собаку! Я його порву!»

Йонатан. Менi раз Шаленчиха казала:

Вєнiк. Я тобi, Йонатан, так скажу, тiльки потiм не кажи, шо я не казав:

Йонатан. Ну шо?

Вєнiк. В Шаленчихи мандавошки.

Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу: «Ходiм разом на базар носки продавать. I тобi, i менi вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: „Iгор, я хочу пiва“. Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: „Iгор, я хочу водки“. Я їй кажу: „Шаленчиха, менi так не вигодно,"- а вона: „Какой ти скучний!“ Це я скучний! А вона, блядь, весела! (У дверi з написом „Nirvana“ гупають).

Вєнiк (з п'яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в дверi).

Йонатан. Це як у Нiцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.

Туз. А ти шо, читав?

Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила i почала туди книжки складати, шо на макулатуру обмiняла. Голсуорсi, блядь, про тих, про серiв i серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсi не прочитаю, вона менi давати не буде. Ну я того Голсуорсi хуйнув про серiв, вона менi Нiцше. Я їй кажу: „Люда, ми так не договарювались“.

Вєнiк. Я тобi так скажу, Йонатан, тi стєнки, книги — то все дурне дiло. Всякiй рємонт надо починати з сантєхнiки.

Туз. Ти тоже, Вєнiк розпиздiвся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дiвся, коли нас з Блiном ракiтнянськi пиздили?

Вєнiк. Хлопцi, понiмаєте, тодi так срати захотiлося, прямо бiда. Ну їй бо, не брешу! Не вiрите? Я можу гавно показать!

Хлопцi з насолодою тягнуть самогонку, переварюючи цю iнформацiю. I саме в цю мить входить Шаленчиха. Вона здорова i гарна молодиця, її вульгарне i неохайне вбрання пасує їй краще, нiж вишуканi iталiйськi шмотки українським поп-зiркам. З двох висказаних вище припущень: а) Шаленчиха „робить“; б) у Шаленчихи мандавошки, — ми схиляємося в бiк останнього. В руцi у Шаленчихи клiтчата торба мандрiвних „човникiв“, пiд пахвою — журнал „Парад“.

Шаленчиха. Привiт, „Компана“! Я вам почитати принесла!

Йонатан. А ти вмiєш?

Шаленчиха. (сiдає i без зайвої церемонiї наливає собi гранчака). Ти перед Людкой виябуйся, Йонатан. (Шаленчиха миттєво заливає гранчак в горлянку i смачно хрумкає огiрком). От дивiться, що тут написано (розкриває журнал „Парад“ i читає вголос). „Я, конєчно, нєкотороє врємя очєнь плотно тусовала. Но єслi хто думає, шо бить суперлєдi лєгко, то ето ашибка“.

Вєнiк. Но i трудного тоже нема нiхуя.

Шаленчиха. Це тобi, Вєнiк, всьо лiгко в жизнi дається. А в жiнок жiзнь трудная. Осьо, дивись! (Читає). „Кстатi, благодаря опщенiю з тусовкой я розширiла круг своїх iнтєрєсов, а ето iзбавiло мiня от снобiзма в манєрє одiваться. Хотя порой, когда я надiваю Дону Каран, мiнє кажется, что мiня ето взрослiт“.

Йонатан. А тебе зато Шаленчиха всьо молодiт, яку б хуйню ти не надiла.

У дверi з написом „Nirvana“ гупають, за дверима чути скавучання собаки.

Дєпутат (у тєлєвiзорi). Росiя i Бiларусь — це нашi брати, а брати повиннi жити разом, в однiй хатi, бо як сказав поет: „В однiй хатi — одна правда, й сила, i воля“.

Гупання, скавучання i депутатська промова зливаються в єдину какафонiю.

Вєнiк. Живу, як в дурдомi. Вчора жаба, сьогоднi — цi привиди гестапiвськi!..

Вареник. А зуби тобi хто вибив?

Вєнiк. Зуби — то хуйня. Я того казла знайшов. Вечором прихожу, так легенько дверi вiдчиняю носаком. В хатi його радiхони сидять. Я зразу сокиру в стiл: „Ось-ось-о тобi!“ Питаю: „Де ваш казьол?“

Шурон. А вони?

Вєнiк. Та нiчого. Я взяв дiньгами.

Гупання в дверi i скавучання собаки стали вже звичними. До цього додається ще новий звук. Це звук ключа, яким безпорадно совають у замку.

Вареник (злякано). Блядь, це нiмцi! Пацани, точно!

Шурон (до Йонатана). Йонатан, а шо там у Нiцше про таке написано?

Йонатан. У Нiцше написано: „Не бздо в канiстру!“

Вєнiк пiдбира з пiдлоги важку i гарну деталь сантєхнiки, зроблену з нєржавєйки, i становиться в античнiй позi бiля дверей. Хлопцi озброюються арматурою, Шаленчиха без всяких зусиль дiстає з клiтчатої торби важкi тiски. Гупання, скавучання, приглушенi матюки.

Шурон. Шаленчиха, а шо ти тiски з собою носиш? Шо ти в них зажимаєш?

Шаленчиха. Те, про шо ти подумав. Твої яйця!

Пiд напором потойбiчних сил дверi з „Nirvan-ою“ вiдчиняються. До котєльної входять iстоти, котрi зникли за цими дверима хто зна коли. Це Буратiно, Пьєро, Мальвiна, батько Карло, Дуремар, Карабас-Барабас i пудель Артемон. Всi вони мають дорослий (якщо не сказати старий) вигляд. Буратiно має алкоголiчнi набряки пiд очима, червоний нiс з синiми жилками i невиразного кольору очi. В танцюючих руках вiн несе здоровенний золотий ключик. Пьєро схожий на Вертинського пiсля повернення з емiграцiї. Мальвiна — це типова нетвереза вокзальна повiя пенсiйного вiку. У Карабаса-Барабаса сива, як в Дiда Мороза, борода волочиться по бруднiй пiдлозi. Батька Карла везе на iнвалiдному возику Дуремар, єдиний з усiєї компанiї, хто зовсiм не змiнився. Замикає процесiю облiзлий i сивий пудель Артемон.

Мальвiна (iгриво задирає спiдницю, пiд якою виявляються неапетитнi чулки та резiнки). Ну что, рєб'ята, займемся арiфмєтiкою?

Йонатан. Йдьош до женщiни — возьми пльотку!

Карабас-Барабас (тупо). Пльотку в сємь хвостов: Пльотку в сємь хвостов:

Дєпутат (в тєлєвiзорi). Нiч iскриться i вспихуєт, як большой фонтан. I душа моя — iскрящiйся фонтан:

Кiнець

Йоги

Дiйовi особи

Пiонер Серьожа, йог.

Василь Петрович, йог.

Борiс Глєбович, друг Василя Петровича, йог.

Лазарь Германович, кандидат в йоги.

Зульфiя, хатня робiтниця.

Карпо Герасимович, гамасєк.

Дiя вiдбувається в квартирi Василя Петровича.

Дiя перша.

Кiмната Василя Петровича зроблена з мореного дуба. В нiй красиво розташованi гарнiтури з червоного дерева. Посерединi стирчить рояль „Беккер“. На ньому лежать ананаси. Василь Петрович i Борис Глєбович стоять посеред комнати на головi. Трохи далi, на гарному арабському пуфiку в позi „лотос“ сидить пiонер Серьожа i ковтає бiнта. Всi вони без штанiв. Тривала тиша, пiд час якої чути ковтки пiонера Серьожи.

Василь Петрович (стоячи на головi, до Серьожи). Скiльки?

Серьожа. Пiвтора метри.

Василь Петрович. Ще двадцять сантиметрiв проковтни, Серьожа, i на согоднi досить.

Борiс Глєбович (стоячи на головi). Василь Петрович, де ананаси брав?

Василь Петрович (стоячи на головi). Де брав, там нема.

Серьожа. Я вже проковтнув, Василь Петрович, що тепер робить?

Василь Петрович. Тепер сиди.

Серьожа сидить, Василь Петрович i Борiс Глєюович стоять на головi.

Борiс Глєбович. У мене вже в головi свербить.

Дверi вiдчиняються i входить Лазарь Германович.

Лазарь Германович (стучить во вiдчинених дверях). Тук-тук-тук, можнi до вас?

Василь Петрович. А, Лазарь Германович. Заходь, не соромься.

Лазарь Германович. Менi казали, що у вас тут, як у Африцi. Йоги, ананаси, таке iнше.

Нервово регоче i потирає руки.

Василь Петрович (прицмокує язиком). Уци-ци-ци, а що ще буде, Лазарь Германович! Он лишень знiмайте штани i iдiть до Серьожи, вiн вам покаже.

Лазарь Германович слухняно виконує накази Василя Петровича.

Серьожа (з бiнтом у ротi). Перш за все, шановний, станте рака, йога любить прану.

Борiс Глєбович i Василь Петрович (регочуть, стоячи на головах). Авжеж, авжеж.

Входить Зульфия з мiтлою в руках i заходиться прибирати кiмнату. Вона чимось незадоволена.

Зульфия. Знов ця хурда-мурда.

Борiс Глєбович (до Василя Петровича, пошепки). Василь Петрович, а ну лишень давай з Зульфiї паранджу здеремо.

Василь Петрович (зухвало). Нехай носить. Азiя!

Обидва регочуть. Весь цей час Лазарь Германович марно намагається стати рака.

Василь Петрович. Харош, Лазарь Германович, прана вся через жопу вилiзе.

Борiс Глєбович. Га-га-га-га (регоче).

Серьожа. Василь Петрович, Борiс Глєбович, покажiть йому, бо я вже невзмозi, я ж iще хлопчик.

Борiс Глєбович, Василь Петрович, пiонер Серьожа стають рака, вишикувавшись у шеренгу, сраками до дверей.

Василь Петрович (до Зульфiї). Зульфiя, ти теж вставай.

Зульфiя кида метлу i теж стає рака. Всi стоять мовчки. Тiки Борiс Глєбович регоче.

Василь Петрович. Мовчи. Хай прана iде.

Всi стоять раком. Дверi вiдчиняються i входить Карпо Герасимович — гамасєк. Вiн бачить на полу жопи, а на роялi ананаси.

Карпо Герасимович. Ха. Оце й тобi i на!

Карпо Герасимович бере ананас i починає його їсти. Потiм спльовує шкарлупки i знiмає штани.

Лазарь Германович (боягузливо). Ха, а чули, а десь щось грюкнуло.

Василь Петрович. То, мабуть, прана прийшла.

Завiса.

Свобода

Hа абсолютно темнiй сценi, посеpединi, стиpчать двеpi, убого пiдсвiченi pампою. В жахливiй пiтьмi, як вогники надiї, блищать двi цигаpки. Чути якесь гупання, стогiн залiза, та пpиглушенi матюки, нiби п'янi вантажники намагаються дати pаду важкому pоялю. З того боку, де блищать цигаpки, чути пpиємний чоловiчий голос.

Пpиємний голос.

Тємнiци нахуй pухнут i свобода

Hас встpєтiт pадасно у входа!

Роздається звук, нiби ногою дуже сильно упиздили по двеpям. Двеpi падають i вся сцена заливається життєpадiсним сонячним свiтом так, шо стає видно, pояль, який стоїть на кpаю пpipви, i двох мудил, палячих цигаpки. Повагавшись з хвильку pояль piшуче хуяpить униз, слiдом за двеpима. Десь внизу чути його здивованний металевий зойк.

Один з мудил. Хто сказав „мяу“, блядь?

Завiса

Казка про рєпку, або Хулi не ясно?

Дiйовi особи

Свирид Опанасович, дєдка.

Химка, бабка.

Валька, онука.

Джек, песик.

Мурзiк, котик.

Вєра i Надєжда, мишки.

Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, дослiдники калу.

Дiя перша.

Хата Свирида Опанасовича — забацане мiсце, куди рєдко ступа культура. З вiкна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Iнколи, в ритмiчному оскаженiннi, з диким завиванням i карканням, мимо вiкна проносяться зграї ворон, драконiв, крилатих клопiв i летючих пацюкiв. В цi хвилини в хатi темнiє. Посеред хати сидить Свирид Опанасович у валянках i шапцi-ушанцi, за спиною у нього ружжо, бiля руки лежить гостро наточена сокира, так, що дотягнуться до неї зовсiм не важко. Вiнчає обстановочку опудало крокодила, яке гойдається пiд стелею. На крокодилi де-не-де приклеєнi ярлики готелiв i закордонних спиртних напоїв. Свирид Опанасович видовбує з кишенi коробочку калу, нюхає її, чха i кладе в кишеню назад. Входять мокрi i бруднi дослiдники калу Саломон Самсонович i Африкан Свиридович, вдягнутi у все резинове. В руках у них прибори, якими мiряють кал. У Саломона Самсоновича пiд пахвою невеличкий забитий дракон, вiн швиряє його на стола, як магазiнну курку.

Саломон Самсонович (до дiда). Скажи бабi, шоб борщ зварила. Часником заправить та сметаною, галушками — то, шо нада!

Свирид Опанасович з огидою бере дракона за обляпанi кров'ю зеленi крильця.

Свирид Опанасович. Блядь! Колись я iще пацаном був, то їх зимою в нас не було. Оце, як тiки осiнь, вони своїх дiтей ото позганяють на леваду i вчать лiтати, а потiм посiдають, падли, i тiки м'ясом римигають, ну чисто корови. А через пару тижнiв всi в Африку полетять. I так красiво летять, блядь, строєм, аж земля трясеться. Коли їх главний серне, то i остальнi тоже. Бува, цiлi села гiмном засиплять. Порядок тада у них був!..

Саломон Самсонович. А щас?

Свирид Опанасович. Щас нi. Щас нi в них, нi в нас, кругом порядка нема.

Африкан Свиридович. А щас чого не улiтають, дiду?

Свирид Опанасович. Хуй його зна. Колись порядок був, нахуй, не те, шо сiчас!

Входить Валька, онука Свирида Опанасовича, це здоровенна обiзяна. вдягнута у просте, охайне платтячко.

Валька. Шо ви пиздите, дiду? Раньше, раньше… Шо за ностальгiя, чого вам щас не хвата, тюрми?

Свирид Опанасович. Мовчи, обiзяна йобана, шо ти понiмаєш?

Африкан Свиридович (мрiйливо лапа дракона). Вони таки щас сильно поменшали. Я помню, ще коли малий був, то були такi, як бугаї, а щас такi, як курчата. I шо воно далi буде?

Саломон Самсонович. А хулi тут непонятного? Обичний мутагенез. Дракони меншають до таких розмiрiв, шоб прогодувати свої сiм'ї.

Африкан Свиридович. Зате пацюки стали, як самольоти, а клопи, як сичi.

Саломон Самсонович. Шо ви хочете. Африкан Свиридович? Це жизнь, а жизнь, як в пєснє пойотся. „не кончається“.

Свирид Опанасович (нi до кого не звертаючись). Жизнь хуйовая!.. (З сiней чути шкрябання i завивання Джека.)

Саломон Самсонович. I потом, Африкан Свиридович, подивiться на Дарвiна…

Свирид Опанасович. Ти б на себе подивився, весь в гамнi!..

Саломон Самсонович. А ви не пиздiть зря, Свирид Опанасович, вас пока не спитали. Так от, взглянiтє ширє: спочатку у нас все мале, ну там раковини, спiрохети разнi. Вобшєм, шо я вам розказую, та поїбєнь, то з моря вилiзла. Так?

Африкан Свиридович. Так.

Свирид Опанасович. Так.

Говорячи це, Свирид Опанасович професiйно вiдчикрижує дракону голову i заходиться його обдирать. З сiней знову чути iстеричне скавучання Джека i дряпання його пазурiв.

Саломон Самсонович. Потом знов все велике, динозаври. бронтозаври, всякi там пиздозаври. Так?

Африкан Свиридович. Так.

Свирид Опанасович. Так.

З цими словами Свирид Опанасович кида драконовi тельбухи i голову Джеку, який з гавканням вривається до хати. Джек представляє собою здоровенного упиздня у пiджаку, штанях, чоботах, але з собачою головою. Давлячись м'ясом, Джек страшно гарчить.

Саломон Самсонович. Потiм знов все мале, опять поразводилось всяке падло — мишi, комарi, клопи, пiгмеї, блядь, всякi карлiкi!..

Африкан Свиридович. А слони?

Саломон Самсонович. Якi слони? Ви їх коли-небудь бачили? Ви ще бронтозаврiв би згадали! Хуйня це все! Баснi дiдуся Панаса, не було нiяких слонiв…

Свирид Опанасович (продовжує пиздить дракона на катлєти). Iнтєрєсно у вас получаєтся: слонiв не було, а дiдусь Панас, значить. був?

Саломон Самсонович. I дiдуся Панаса тоже не було, нюханте свiй кал, дiду, i не отвлiкайтєсь. Патом знов все большоє: дракони, як бугаї, бугаї, як я не знаю шо…

Свирид Опанасович (тупо). Як слони.

Свирнд Опанасович роздмухує вогонь i ставить казан з драконом у пiч.

Африкан Свиридович (в'їдливо). Але ж клопи малi, мандавошки iщьо меньшi, я вже не кажу про пацюкiв, самi обичнi пацюки. Мiй тато. як був малий, з ними грався. А щас пiди, пограйся, кожен пацюк, як Б-52! Дракони аж всцикаються…

Саломон Самсонович. Кстатi, яка в них середня швидкiсть?

Африкан Свиридович. Хуй його зна, знаю тiки, шо як летить, не видно. А дракони катострофiчно поменшали, так то тут i Дарвiн ваш не просцить собi хуя, не те шо ми з вами.

Саломон Самсонович. А хулi ми, рядовi аспiранти, наше дiло —. кал.

Африкан Свиридович. Ну, нє скажитє, Саломон Самсонович, наша праця прекрасна, i она нужна людям.

Саломон Самсонович (iз тонкою iронiєю). Особєнно таким, як Валька. Це ж ваш iнститут її розробляв?

Африкан Свиридович. Iнтєрєсно, шо ви iмєєтє против Вальки? Нормальна внучка нормального дєдушкi.

Саломон Самсонович. При чьом здєсь дєдушка? Ви лучшеспитайте, хто її мама? Признайтесь, мама була ваша — лабораторна?

Валька (гордо). Мама була дика.

Африкан Свиридович (запопадливо регоче). От бачите, а ви iще обiжаєте, самi ви лабораторний! Я за вальчиною мамой добряче погасав по джунглях, а она, в свою чергу, мене харашо покусала. Сама запальна, кров гаряча. Азiя!

Саломон Самсонович. Ну, харашо, ну з Валькой ясно. От ви, практiк, розкажiть, а якщо обiзяною буде мужчiна, а женщiна буде обична, шо тагда?

Африкан Свиридович. Всьо буде навпаки, плод буде схож на людину, але з iнтєлєктом обiзяни. Пєрвий закон Менделя, але це тупiковий хiд, у нас навiть завалили дiсєртацiю одного мудака.

Саломон Самсонович. Ну навiщо так жорстоко? Були б гарнi обiзянки.

Африкан Свиридович. Їх нема чого прикрашать, вони i так гарнi. Подивiться на Вальку, бачте, якi в неї зуби, а у вас?

Саломон Самсонович. Хулi зуби, зуби вставить можна, але я їбати б її не став, хiба шо п'яний…

Валька (ображено). А я тобi, дураку, i трєзвому б не дала! Ходить цiлий день весь в гамнi i шо-то вообража. Йобарь найшовся!

Свирид Опанасович. Валька, не пизди. коли старшi балакають!..

Валька. А чого вони обзиваються?

Африкан Свиридович. От ви напрасно питаєтесь, Саломон Самсонович, найтi у Вальки якусь естетику, отталкiваясь от антропоморфностi.

Саломон Самсонович. Ви говорiте понятнєй, Африкан Свиридович.

Африкан Свиридович. Ну от смотрiтє, от ви говорiте, шо Валька некрасiва, а лєбєдь красiвий?

Саломон Самсонович. Красiвий.

Африкан Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакi лапи краснi i пiр'я кругом, тоже красiво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так i остальноє: лєбєдь красiвий, як лєбєдь, а обiзяна, как обiзяна. Хулi не ясно?

Саломон Самсонович. А нiхуя!.. Ну просто iнстiтут красоти!

Валька (пиздить Джека, який з гарчанням доїда голову дракона). Ану, дiду, скажiть йому, шоб Мурзiку лишив. Мурзiк, киць-киць-киць!..

Голос Мурзiка з сiней. Я сiчас…

Входить Мурзiк. здоровенний сибiрський котяра з шерстю, вусами i всiм, чим положено. Вiд звичайного кота Мурзiк вiдрiзняється тiки розмiрами, саблезубiстю i гарним баритоном. Оба дослiдника при видi Мурзiка машинально встають, як це роблять немаючi гiдностi подчиньоннi при видi начальника.

Мурзiк (лагiдно, але дещо зверхи). Сiдiтє, сiдiтє, я етого не люблю. В чьом дєло, Валєнтiна?

Валька (просто показує на пол, де валяються кишки i гарчить Джек). Їж, Мурзiк!

Мурзiк з виразом огиди дивиться на брудну пiдлогу i на хижого Джека, який гарчить i вишкиря зуби iз-пiд стола, i з усiєю силою пиздить його ногою. Переляканий Джек. повизгуючи, вилiлiта з хати, а Мурзiк з виглядом гiдностi сiда за стiл.

Саломон Самсонович (запопадливо виймає з кишенi красiву коробочку iз калом, оздоблену палехською розписсю, i протягує Мурзiку). Понюхайте, це iмпортний, ви такою не нюхали.

Мурзiк. Сам нюхай!

Входить Химка — це звичайна вередлива стара баба. Попоравшись у печi, вона дiстає звiдти казан смачного борщу. Товариство сiда обiдать.

Саломон Самсонович (пошепки, з набитим ротом, до Африкани Свиридовича). А Мурзiка тоже ваш iнстiтут розробляв?

Африкан Свиридович. Нi, це природа. Такого Мурзiка — хуй розробиш. Все, шо ми щас можем, це такi, як Джек або Валька.

Саломон Самсонович. Да! Мурзiк — це Європа!

Африкан Свиридович. Ха! Японiя!

Мурзiк (почувши про Японiю, елегантно витира з вусiв драконовiїй жир). Можете там не шепотiть, я улавлюваю ультразвуки, бачу в цiлковитiй темрявi, читаю мислi на вiдстанi, стрибаю вверх на 20 метрiв, а в довжину — на 50. можу перегризти любе залiзо i поцарапати любу каменюку. За один раз можу виїбати двадцять киць, не при Вальцi будь сказано. Ще продовжувать?

Африкан Свиридович. Ех. нам би так!

Мурзiк. Вам так не буде.

З цими словами Мурзiк хлiбом лiзе в тарiлку i елегантно пiдчищає ним недоїдки, потiм з'їда хлiб i знову витира вуса вiд жиру.

Саломон Самсонович. А скажiтє, Мурзiк…

Мурзiк. …Васильович.

Саломон Самсонович. …Мурзiк Васильович, i не надоїло вам буть отаким суперменом?

Африкан Свиридович (поправля). Суперкотом.

Мурзiк (дуже спокiйно). Ви хотiли пошуткувать, але у вас не вийшло. Нi, не надоїло. Я теж, шановний, мiг би запитать — чи не надоїло вам цiлий день борсатись в чужому калi, але як бачте, я цього не роблю.

Африкан Свиридович. Така вже в нас робота. I потiм кал — це цiкаво.

Мурзiк. Звичайно. Кожному своє.

Саломон Самсонович. Розумiєте. Мурзiк Васильович, кал — дуже цiкава штука. Ви помiтили, то людина, коли посре, завжди оглядається, шоб побачити, скiки вона насрала i якої якостi кал. Їй цiкаво, а цiкавiсть — це шлях в майбутнє.

Мурзiк. Навiщо вам шлях у те, чого у вас нема?

Африкан Свиридович. Ну, не кажiть. У людства зоряне майбутнє, а без кала далеко не полетиш. Вся наша дiяльнiсть — це боротьба з забобонами, ця смiлива патрiотична цiкавiсть — це подвиг!

Мурзiк. Тодi чому всi вашi iнстiтути не спроможнi розробить такого хлопця, як я? Чому у вас виходять однi уроди?

Саломон Самсонович. Цiкаве питання. Будемо полемiзувати.

Саломон Самсонович (ухитряється робить два дiла: полемiзувати i маленькою паличкою зчищать з рєзiнового комбiнезона гавно, а паличку витирать об лаву, на якiй сидить Африкан Свиридович). Розумiєте, Мурзiк Васильович, людина завжди цiкавилася трьома речами. По-перше — своїм калом, по-друге — питками та казнями, i уродами. Дайте їй все це, i вона буде вiдчувать, шо живе не напрасно. Ми — вченi, питки та казнi — то не наше дiло, але кал, але уроди… Давно пройшли, шановнi, тi часи, коли цар Петро iмпортував уродiв за шалену валюту. Тепер маємо своїх i розробляєм все новi i новi моделi. По-перше, ми тепер незалежнi вiл Заходу, i економiя, а ви лiзете тут з своєю красотою, ви нiкому не потрiбнi. Перш за все тому, шо не цiкавi, у вас нема аномалiй, ви просто нудна тварина, у якої все на мiсцi. Той, хто вас робив, — не вчений!

Збуджено жестiкулiруя палочкой з калом, Саломон Самсонович задiває крокодила з iмпортними наклейками, який тихо висiв над головами в товариства. З страшним грюкотом крокодил пада прямо на голову Мурзiку, який з диким нявчанням злякано стриба прямо в бичачий пузир, яким затягнуте убоге вiкно. Мурзiк, заплутавшись у пузирi, вивалюється в страшну непривiтну природу, з якої iнколи продовжує доноситись його несамовите нявчання. Крокодил залишається лежати на столi. Їбало в крокодила пiл час удара розкрилося, як кришка вiд чамайдана. Возбуждьонний Саломон Самсонович кида палочку з гавном крокодилу в гризло i захлопує його кошмарну щелепу.

Саломон Самсонович. Ну, як я йому врiзав, цьому хвастуновi?

Африкан Свиридович. Та не кажи, цi коти вже заїбали, я їх усiх вiддав би на мило!

Баба Химка. Вiн, клятий, мишей зовсiм не чiпа. Каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб мишi поводились з тобою…

Саломон Самсонович. Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович. Топити треба.

Голос з сiней. Не треба.

Входять мишки — Вєра i Надєжда. При першому ж поглядi на них становиться ясно, чому Мурзiк увльокся Толстим. Це здоровеннi тварюки iз частоколом зубiв i великими крилами за плечима. Вєра i Надєжда дуже нагадують страшних птеродактилiв трiасового перiода i ведуть себе соотвєтствєнно.

Вєра. Не треба того ублюдка топить, як трохи пiдросте та зажирiє, ми з Надєю його з'їмо.

Надєжда. Блядь, сука буду!

Надєжда вийма з вуха бичок i розкурює його. Обидвi блядi сидять. розкарячившись, поклавши голi хвости на стола, чухають собi пизди. матюкаються i плюють на пiдлогу.

Африкан Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Якi падорви пратiвнi! Ой, як страшно! Ну, я пожалуй, пайду…

Вєра. Сiдєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англiйськi…

Iз цими словами Африкан Свиридович хоче лiзти в вiкно. Вiн так бздить Вєри i Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Саломон Самсонович. Африкан Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє лiцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лiзьте в дверi!

Вся ця героїчна тiрада пропада даром. Африкан Свиридович, преодолiвши бар'єр пiдвiконня, зника в дикiй природi.

Надєжда. Ну кому це чмо нада? Шо вiн про себе вообража? Я сьоднi так наїлася, шо дивиться на нього не можу!..

Валька. Тато завжди такий, так сидять, пиздять собi, як нормальнi, а потiм раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем…

Вєра. Може, в його совiсть не чиста?..

Валька. Ну, про совiсть нiчого не скажу, бо не бачила.

Саломон Самсонович. Щас врем'я таке дурне, у всiх нерви, всi лiкуються, якiхось прiзракiв та фантомiв бачать, а я от скiки живу — жодного не бачив. А ви, дiду?

Свирид Опанасович. Один раз, як малий був i на левадi кози пас, то з лiсу виїзжають четверо, всi на конях, худi i голi. Всi з косами, а в одного ще вєси магазиннi. Мабуть, шо по сiно поїхали, тiки от вiси нахуя?

Валька. А сiно взвєшивать.

Саломон Самсонович. Та! Та хiба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якiсь казли з дурдому втекли, або ви, дiду, десь чарку йобнули, чи укололись харашо…

Свирид Опанасович. Тада цим не увлєкалiсь, тада порядок був!..

Свирид Опанасович встає i затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвiст, як у сеттера.

Свирид Опанасович (до Химки). Ходiмо стара.

Саломон Самсонович. Куда ви, дiду?

Свирид Опанасович. Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!

Валька. Треба Джека й Мурзiка позвати…

Валька тiка з хати. Мишкi — Вєра i Надєжда, баба Химка i Свирид Опанасович iдуть за нею. Саломон Самсонович один лишається в хатi. вiн дiстає з крокодила обiсрану паличку i продовжує чистить з себе гiвно пiд удалi звуки старовинної пiснi „Дубiнушка“, iсполнєнiєм якої обично супроводжуються фiзичнi зусилля любителiв колективного катарсису.

Завiса.

До хуя масла

На сценi стоїть гидко разкрашений кiоск з продавцем внутрi, бiля кiоска стоїть купка мудил i жде трамвая. Раптом прибiгає захеканий мудило i врiзується головою в кiоск.

Мудило в цегейковiй шапцi. Што такоє? Што, спокойно ходiть нє можетє?

Захеканий мудило (лежачi долi). Там масла дохуя!

Всi мудила. Де?

Захеканий мудило. Там! (Помирає).

Вбiгає другий мудило, вiн кулею прошиває стоячих мудил i зникає.

Мудило в картузi (шуткує). Скорость охуєвающа.

Мудила, якi стоять поруч, тупо смiються.

Мудило в блєстящєму пальтi (впевнено i рiзко). Там масла дохуя!

Мудило в блєстящєму пальтi зникає в напрямi, в якому, по його пiдставi, знаходиться дохуя масла.

Мудило в спортивних штанцях з авоською. Люда, шо ми стоїмо? Щас, знаєш, скiки долбойобiв набiжить?

Мудило в спортивних штанцях i Люда зникають. Вбiгає зразу п'ять здоровенних мудил, вони несуть мiшки, повнi масла, а в зубах у кожного стирчить по цiлiй пачцi. Мудила насилу совають язиками, силячись його прожувать, при цьому вони противно плямкають.

Один з мудил. Ето кайф, марожено!

Всi остовпiло дивляться їм в слiд i стоять, мов хворi стовбняком.

Мудило в цегейковiй шапцi (раптово скаженiє). За мной!

Натовп, спотикаючись, несеться за ним, чути страшенне ревiння, переходяще в жiночий зойк. Продавець висовується з кiоска до половини i з заздрiстю дивиться їм в слiд. З того боку, де знаходиться масло, йдуть молодцеватi мудила. У них маснi їбальники, в руках вони тримають носилки. На носилках лежить дохуя масла. Зверху, прямо на маслi, лежить iще один мудило, вiн блює маслом вниз.

Продавець. Шо з нiм такоє?

Мудило. I з тобою, дєд, таке буде, єслi дохуя масла з'їси.

З того боку, з якого прийшли мудила, чути дике ревiння i зойки, де по де мимо кiоска швидко проносяться все новi i новi орди любителiв масла. Входять мудило в спортивних штанцях i Люда, вони повзуть раком, згинаючись пiд маслом. В очах у них щастя.

Мудило в спортивних штанцях. А я тєбє говорiл, што когда-нiбудь етот дєнь настанєт, ето будєт, а ти нє вєрiла.

Люда. Якщо б знать, можно було б на тачцi под'єхать. Я їбала, його так тащiть!

Входять три мудила, вони несуть мудила в блєстящему пальтi, вмурованого в масло.

Мудило в блєстящєму пальтi. Я всiх вас їбав, подонки, сємєро на одного, фашисти проклятi!

Мудила посмiхаються.

Один з мудил. Будєш пiздєть, ми тєбє i голову в масло засунєм.

Продавець. Хлопцi, шо ви з ним здєлаєтє?

Мудила (регочуть). Кастрiруєм нахуй.

З iншого боку до кiоску риссю надбiгає агресивна старушка.

Агресивна старушка (до старого). Шо сiдiш, старий поц?

Продавець кидає на старушку iспуганий погляд. Старушка убiгає, погрожуючи старому кулаком. Згинаючись пiд маслом, проходить пiдроздiл виховательок дитячого садку. За ними з куском масла в зубах повзе мудило в цегейковiй шапцi. Одна нога в нього безпорадно волочиться по асфальту.

Мудило в цегейковiй шапцi. Дiвчата, задерiть спiдницi, масладам. (Регоче).

Одна з вихователек мєтко жбурля чималий шматок масла йому в голову. Мудило в цегейковiй шапцi iспускає здавлений зойк i здихає. Входить дебела жiнка з вусами, бородавками i куснем масла пiд пахвою.

Жiнка (до продавця). Арон, збирайся додому, сьогоднi я тобi на вечерю гарненько засмажу шматочок масла. (Помiчає труп мудила, який перший принiс звiстку про масло). Арон, хто це?

Арон. Вiн помер. Дай йому трохи масла, вiн його любив.

Опасиста жiнка вiдрiзає шматок масла i кладе в зуби мертвому мудилу. Арон виходить з кiоска i зав'язує дверi на дрiт, нiг у Арона немає. Замiсть нiг у нього маленький возик i два утюжки. Пiдходить трамвай. Вiн абсолютно пустий i блакитний. Арон i дебела жiнка неквапливо прямують на зупинку. Крiм них в трамвай нiхто не сiдає. Сiдаючи в дверi, дебела жiнка бере Арона пiд пахву i разом з Ароном i маслом сiдає в трамвай. Трамвай, подзенькуючи, повiльно суне в блакитну далечiнь пiд натхненнi звуки полонеза Огiнського i здавленi крики любителiв масла.

Завiса.

Рух життя, або Динамо

Сцена поступово освiтлюється мiсячним сяйвом, так що становиться видно сидячого мудила i другого мудила, що стоїть бiля дверей. Раптом зверху падає кiнець, по ньому швидко з'їзжає третiй мудило i дає пизди першому.

Третiй мудило. А ось маєш!

Перший мудило. Ууууу…(йому боляче)

Третiй мудило тiкає. Деякий час на сценi тихо. Другий мудило стоїть бiля дверей i нiчого не робить Прибiгає четвертий мудило

Четвертий мудило. Куди вiн побiг? (Другий мудило мовчить.)

Четвертий мудило. Пизди захотiв? На! (пиздить його.)

Другий мудило падає, четвертий мудило тiкає. Деякий час на сценi тихо. Потiм вбiгає п'ятий мудило.

П'ятий мудило (питає у другого.) Куди вiн побiг?

Другий мудило (пиздить його.) А ось тобi щоб не питав!

П'ятий мудило падає. Вбiгає шостий мудило.

Шостий мудило. Бiжимо туди! (показує.)

Шостий i другий мудили тiкають. П'ятий мудило робить вiдчайдушнi спроби пiднятись, але раптом дверi падають i припизжують його. На сценi з'являється сьомий мудило. На ньому наклеєний напис: „НIХТО В ЦЬОМУ НЕ ВИНУВАТИЙ!!!“

Завiса

Оглавление

Король Літр Трагедія

Нiрвана

Йоги

Свобода

Казка про рєпку, або Хулi не ясно?

До хуя масла

Рух життя, або Динамо