Політики не брешуть. 10 законів взаємодії політиків і виборців [Вадим Денисенко] (fb2) читать постранично

Передмова

Ця книжка для тих, хто хоче зрозуміти найнезрозуміліше: поведінку політиків і виборців. Чому політики поводяться так дивно. І чому ми з вами, тобто виборці, поводимося не менш химерно, а потім дивуємося своєму вибору: як ми могли їх обрати?

Схожих книжок просто немає. Ні у нас, ні у Європі, ні загалом у світі. Автори мали інтелектуальне нахабство — поставити за мету знайти закони, яким підкоряється світ політики. Маються на увазі не ті законодавчі акти, які продукують парламенти й інші органи влади, а ті ніким не писані закони, які існують стільки, скільки й сама політика.

Усі ми знаємо, що фізики шукають закони, яким підкоряється світ неживої природи. Біологи намагаються розгадати закони життя, а психологи — закони свідомості й підсвідомості. Автори цієї книжки наважилися з таким самим підходом піді­йти до світу політики. Усе це неймовірно цікаво — розгадувати таємниці і знаходити закономірності там, де всі бачили лише мерехтіння випадковостей.

Таких законів у книжці десять. І їх цілком достатньо, щоб після прочитання побачити світ політики новими очима. І головне, щоб краще розуміти, як цей світ функціонує і чому ми, виборці, часто-густо почуваємося обдуреними (спойлер: передусім тому, що ми обдурюємо самі себе, бо так влаштована наша індивідуальна і суспільна свідомість).

Мене особисто вразило те, що автори напрочуд легко піднялися над нашим болотом і охопили оком усю політику — від США до Китаю і від Південної Африки до Росії, хоча найбільшу увагу приділили найближчому до нас досвіду європейських країн. І вони здійснили надзвичайну подорож не лише у просторі, а й у часі — від епохи Другої світової війни до нашого сьогодення.

«Політики не брешуть» — уже сама назва видається провокаційною. Ну хіба таке може бути, щоб вони не обманювали? Автори відкривають нам очі: до відвертої брехні вдаються хіба що недосвідчені політики-неофіти; насправді ж політикам притаманна не брехня, а зрада. І вони доводять це низкою прикладів зі світового та українського політичного життя.

Я можу оцінити роботу над цієї книжкою і відверто сказати: вона величезна. Потрібно було звертатися не лише до політичної історії різних країн світу, а й до наукових досліджень у сфері культурології, психології, нейробіології тощо. І синтезувати все це в одну картину — нову й гармонійну.

Звісно, цю книжку можна було б подати нудною науковоподібною мовою. Але автори писали не для науковців, і навіть не для політиків, а для нас, виборців. Я давно знайомий з обома авторами. Це сильні журналісти і водночас сумлінні дослідники, які знають політику зсередини і при цьому здатні підноситися над нею і бачити її згори. А вдвох, у тандемі, вони просто вражають — і доказом є це видання.

Олексій Кошель, голова Комітету виборців України

Вступ

Політики ніколи не брешуть. Хай як парадоксально це звучить, але політики — навіть якщо це диктатура — справді стараються не брехати. Вони роблять добрі справи, крадуть, зраджують, інколи навіть убивають. А потім знову роблять добрі справи, крадуть, зраджують і навіть убивають, але не брешуть. Це один із тих законів політології, про які ми не хочемо знати.

Узагалі, що ми знаємо про політику? Що всі політики падлюки і сволота, але інколи ми їм віримо, щоб потім розчаровуватися? Це погляд обивателя.

Ми знаємо, що нічого особливо не змінилося з часів Давньої Греції чи Давнього Єгипту. Щоправда, нині набирає обертів нова наука — історична психологія, та загалом механізми й досі крутяться однакові. Це погляд історика.

Ми можемо довго говорити про проблеми свободи, але залишмо це філософам.

Ця книжка не науковий трактат, а спроба осмислити те, що автори дізналися і зрозуміли про політику, пропрацювавши понад двадцять років у політичній журналістиці. Ми виокремили десять універсальних, як нам здається, законів прикладної політології, які однаково працюють у різних суспільствах і навіть у різні епохи. У кожному розділі описано один такий закон і обґрунтовано його на кількох історичних прикладах з різних країн.

Ми не претендуємо на те, що це вичерпний перелік законів політології. Безумовно, їх набагато більше. Однак треба ж із чогось починати.

Закон 1 За два-три місяці людина може забути все

Коли ми говоримо про вибори, то найчастіше нам спадають на думку якісь борди з усміхненими кандидатами, нескінченно довгі розмови по телевізору і маса спаму, який ми щодня споживаємо кілька місяців, а особливо активно в останні тижні перед виборами. Та якщо абстрагуватися від усіх цих надокучливих асоціацій, ми можемо сказати, що вибори — це війна за нашу пам’ять: або за її