Семиліточка [Лідія Дунаєвська] (fb2) читать постранично

СЕМИЛІТОЧКА

Українські народні казки у записах та публікаціях письменників

XIX — поч. XX ст.

Художник КОСТЯНТИН МУЗИКА

Київ «Веселка» 1990

Для молодшого та середнього шкільного віку

ББК 84.2 СЗО

Особливість і цінність цього видання полягає в тому, що збірник складають найяскравіші записи та публікації українських народних казок, зроблені українськими письменниками XIX — поч.

XX століття. Його сторінки несуть живий аромат, живі барви розмовної стихії різних регіонів України того часу.

Упорядкування, передмова та примітки кандидата філологічних наук Л. Ф. Дунаєвської

Рецензент кандидат філологічних наук О. Ю. Бріцина

Редактор А. П. Демиденко

^ 4803640104—233

С-87.90.

М206(04)—90

ISBN 5-301-00655-Х (2-й з-д) © Лідія Дунаевська, 1990,

упорядкування, передмова, примітки. © Костянтин Музика, 1990, ілюстрації.

Золота криниця

Любий друже! Чи задумувався ти над тим, чому живуть і не вмирають народні казки? А безсмертні вони тому, що в них живе і не вмирає сам народ, його мудрість, віра і незгасаюче працелюбство, його джерельна совість та іскрометний жарт. Бо вони упродовж віків були і залишаються чарівними проповідниками доброти й милосердя, яких сьогодні так болісно не вистачає у людських взаєминах. Створювані за сивої давнини, казки, як і уся усна народна творчість, переказувалися із вуст у вуста, від одного оповідача до другого, передаючи аромат свого часу, змальовуючи фольклорний портрет тої місцевості, де розповідалися. Перегортаючи сторінки улюблених казок, ти зрозумієш, що казки — то наші великі вчителі, що спочатку виховують, а вже потім розважають. У казках народ завжди цінує Людину! Не за її соціальним становищем, а за тим, яка вона: добра чи зла, правдива чи підступна, що несе своїм існуванням іншим людям.

Знаходячи в навколишньому «живому» світові чимало схожого до своєї людської поведінки, звичок, наші предки у своїй уяві зображували його подібним до себе — вівці, коти, кози, собаки, кури, зайці, лисиці, вовки, ведмеді тощо в казках говорять, співають, сватаються, одружуються, ходять один до одного в гості, бенкетують, колядують, судяться і т. п. Тобто картини людського життя передаються алегоріями — через образи тварин.

Для української народної казки притаманне зображення краси героя не детальним описуванням зовніш

пості (це може бути зроблено кількома штрихами: позолочена голова, дорогі — мідні, золоті, срібні — шати, відповідно, такий же кінь; викреслено кількома словами: «такий гарний, що й ну!», «такий, що на світі другого такого немає»), а відтворенням чуйності, неодмінно скромності і добрих справ. Не випадково герої довго приховують у казках свою справжню подобу, постають спочатку навіть у потворному вигляді («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону» тощо). Цей традиційний засіб протиставлення використовується з метою захоплення, зміни настроїв читача (слухача).

Чоловіча доблесть виявляється у казках тільки благородством вчинків — у визволенні рідної землі від зміїв або чужоземних напасників, у врятуванні красуні від наглої смерті або завоюванні її серця лицарськими достоїнствами. Богатир-завойовник, носій зла, нечестивець, грабіжник в українських казках неминуче осуджується і гине або, зганьблений і вщент переможений, проганяється геть.

Вірність жінки коханому, материнському обов’язку, готовність до самопожертви заради дітей, чоловіка, брата, батька є тим золотим ідеалом моралі, який зустрічаємо у фольклорі всіх народів.

Система образів української народної казки, її динаміка, діалогізована мова надають оповідачеві широких можливостей для звукової імпровізації — кожного персонажа «грати», наближають її (як ні один інший жанр прозового фольклору) до театру одного актора.

Спробуй і ти, дорогий друже, прочитати будь-яку казочку вголос (особливо добре так читаються казки про тварин) — і відчуєш, що ця гра побудована на мистецьких законах художньої умовності — гротеску. Гротеск у казці — своєрідне художнє вираження людської фантазії. Здавалося б, чи може маленька миша допомогти всьому сімейству вирвати ріпку? А за цим смішним зворушливим сюжетом, що об’єднує ціле гроно персонажів, постає народна мудрість: «Що не комар, то й сила».

Справді, у казках про тварин, чарівних і соціально-побутових — у таких різних за формою, способом зображення оповідях ми бачимо побут українського народу.

Особливо гумористичного настрою надає гротеск так званим докучливим (комулятивним) казкам («Дід, баба і курочка-рябушечка», «Як півник до моря по воду ходив»). Ну що б, здавалося,