Прометей закутий [Есхіл] (fb2) читать онлайн

- Прометей закутий (пер. Борис Тен) (и.с. Вершини світового письменства-37) 91 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Есхіл

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]
  [Оглавление]

Есхіл Прометей закутий

ДІЙОВІ ОСОБИ

Влада й Сила - слуги Зевсові.

Гефест - бог-коваль.

Прометей - титан.

Океан - титан.

Хор Океанід - дочок Океанових.

Іо - діва-телиця, дочка Інахова.

Гермес - вісник Зевсів.

Пролог

Скеляста гірська пустеля. Три божества - Гефест з молотом і ланцюгом в руках, Влада і Сила - підводять в'язня Прометея до скелі.


ВЛАДА

От і прийшли ми аж на самий край землі,

В безлюдну далеч Скіфії пустельної.

Пора, Гефесте, повеління виконать

Отцеве і до кручі стрімковерхої

5]

Оцього міцно прикувать зухвалого

Нерозривними ковами залізними.

Твій квіт укравши, на усе придатного

Вогню він сяйво смертним дав,- за гріх оцей

Повинен кари від богів зазнати він,

10]

Щоб научився Зевсові коритися

І так прихильно до людей не ставився.

О Владо й Сило, волю вже ви Зевсову

Вчинили,- більше вам робити нічого.

А я прикути бога чи наважуся

15]

Родимого до кручі буревійної?

Та зважитись повинен неминуче я,-

Отцевим страшно повелінням нехтувать…

(До Прометея).

Високодумний сину велемудрої

Феміди! Хоч недоброхіть, кайданами

20]

Тебе припну я до бескету голого,

Де ти людського не почуєш голосу

Й обличчя не побачиш; сонцем палений,

Увесь ти почорнієш і радітимеш,

Що світло дня барвистошатна вкрила ніч…

25]

Та знову сонце ранню росу висушить,

І знов тебе ця вічна мука гризтиме -

Бо ще й не народився визволитель твій.

Ось плід твоєї до людей прихильності.

Ти богом бувши, гніву не боявсь богів

30]

І понад міру смертним ти пошану дав -

Отож ці кручі завжди стерегтимеш ти

Без сну й спочинку, ніг не розгинаючи,

І марні будуть скарги всі і лементи,

Бо невблаганне серце у Кропіона,-

35]

Жорстокі завжди ці нові велителі!

ВЛАДА (до Гефеста)

Для чого час на марні жалі гаєш ти

І бога не сахаєшся, ворожого

Богам, що видав людям твій почесний дар?

ГЕФЕСТ

Покровенство і приязнь - то велика річ!

ВЛАДА

40]

Звичайно. А наказу не послухати

Отцевого - ще більше слід боятися?

ГЕФЕСТ

Жорстокий завжди і завзяття повен ти.

ВЛАДА

А сльози проливати - це не ліки теж,

І не трудися марно, не поможе це.

ГЕФЕСТ

45]

Ох, та яке ж огидне ремесло моє!

ВЛАДА

Чого ти нарікаєш? Щиро кажучи,

Причина мук цих - не в твоїй умілості.

ГЕФЕСТ

Хай нею краще інший володітиме.

ВЛАДА

Все можуть боги, тільки не владарити.

50]

Нікому не підлеглий тільки Зевс один.

ГЕФЕСТ

Я знаю це й не буду сперечатися.

ВЛАДА

Ти ланцюгами швидше прив'яжи його,

Щоб батько твого не побачив гаяння.

ГЕФЕСТ

Поглянь-бо, ось готові ланцюги йому.

ВЛАДА

55]

Вклади злочинця руки в них і, молотом

їх заклепавши, міцно до скали прикуй.

ГЕФЕСТ

Готово,- недаремно потрудився я.

ВЛАДА

Міцніше вдар, притисни, не ослаблюй пут,

Він і з кута тісного вміє вимкнути.

ГЕФЕСТ

60]

Одна рука прибита невідривано.

ВЛАДА

Припни ж тепер і другу, щоб мудрій оцей

Дізнався, що від нього не дурніший Зевс.

ГЕФЕСТ

Чи зможе хто, крім в'язня, докорить мені!

ВЛАДА

Тепер ці груди простроми загостреним

65]

Клином залізним і прибий міцніше їх.

ГЕФЕСТ

Ой леле, з мук я плачу Прометеєвих!

ВЛАДА

То ти над ворогом ридаєш Зевсовим?

Не довелось би й над тобою плакати.

ГЕФЕСТ

Очам нестерпне бачиш ти видовище.

ВЛАДА

70]

Я бачу, що приймає він заслужене.

Та ланцюгами й ребра обв'яжи йому.

ГЕФЕСТ

Я знаю й сам, що треба,- не наказуй-бо.

ВЛАДА

Наказувати буду, ще й покрикну я.

Схилися вниз і в кільця гомілки закуй.

ГЕФЕСТ

75]

Готово! Це зробити - невелика річ.

ВЛАДА

Прикуй тепер і ноги процвяховані,-

Суддю в цій справі матимеш суворого.

ГЕФЕСТ

Із постаттю твоєю схожа й мова ця.

ВЛАДА

Сам - будь ласкавий, а моєю гнівністю

80]

І вдачею твердою не кори мене.

ГЕФЕСТ

Ходімо звідси,- тож увесь у путах він.

ВЛАДА (до Прометея)

Тепер зухвальствуй і кради богів дари

Для тих недовгоденних! З тяжких мук твоїх

Здолають, може, смертні увільнить тебе?

85]

Даремно Прометея прозорливого

Ім'я ти маєш - сам-бо потребуєш ти

В недолі Прометея-визволителя.


Гефест, Влада й Сила відходять.


ПРОМЕТЕЙ (сам)

Ефіре божественний! О джерела рік!

О бистрокрилі вітри й незліченної

90]

Морської хвилі гомін! Земле, мати всіх,

І всевидющий сонця круг,- вас кличу я,

Погляньте, що - сам бог - я від богів терплю!

Подивіться, ганебне яке

Мордування довгі тисячі літ

95]

Терпітиму я!

Безчесні які мені вигадав пута

Блаженних богів новий володар.

Ой горе! З теперішніх мук і майбутніх

Я ридаю… Коли ж буде край

Безбережному цьому стражданню?

100]

Що мовлю я! Прийдешнє все виразно я

Передбачаю завжди, й несподіваних

Нещасть нема для мене,- отже, легко

Повинен долю зносити присуджену:

105]

То - нездоланна сила Неминучості.

Та як мені мовчати й як повідати

Про долю нещасливу! Дав-бо смертним я

Почесний дар - за це мене й засуджено:

В сухім стеблі сховавши, джерело вогню

110]

Я переніс таємно, й людям сталося

Воно на всі мистецтва їх навчителем.

Оцей-бо злочин я тепер покутую,

В кайданах лютих просто неба висячи.


Чути шелест у повітрі.


А! а! а!


Наближається хор Океанід.


ПРОМЕТЕЙ

115]

Але що то за шелест і подих незримий?

Чи то боги? чи смертні? чи інше то щось?

Хто до бескетів цих на край світу прийшов

Видивлятись на муки безмежні мої?

Погляньте ж па в'язня, бездольного бога,

120]

На отцевого ворога, всім божествам,

Що входжають до Зевса в покої,

Осоружного тим, що не в міру

До смертних прихильності мав.

Ой, шелест я знову чую пташиний,

125]

І ефір навколо дзвенить

Від помахів крил легковійних.

Та страшить мене все, що надходить.


На крилатій колісниці з'являється хор Океанід.

Парод

ВСТУПНИЙ ХОР

Строфа 1

Ні, не жахайсь! Льотом легким

Ніжну любов ми до оцих

130]

Скель несемо,- ледве вдалось

Нам прихилить хором благань

Серце тверде батька богів,

Нас проводжали буремні вітри…

Брязкіт оков враз долетів

До глибини наших печер,

І, сором забувши святий, босоніж

135]

Прилинули в повозі ми крилатім.

ПРОМЕТЕЙ

Ой леле, леле!

О Тетії плодющої памолодь, дочки

Океану-отця, що котить вали

Довкола землі невсипущим потоком,-

140]

На мене погляньте, дивіться усі,

Як, кайданами скований, тут

На ненавидній варті мушу стоять

Над урвищем скелі стрімкої.

ХОР

Антистрофа 1

О Прометей! Хмарою жах

145]

Нам оповив сповнені сліз

Очі ясні - бачимо ми,

Як на скелі в муках тяжких

Сохне твоє в сором і глум

Сталі міцної вповите тіло.

Небом новий править стерник -

150]

Силою Зевс право нове

Завів на Олімпі, святі прадавні

Закони злочинно зламавши нині.

ПРОМЕТЕЙ

О, коли б під землю він кинув мене,

Під склепіння Аїда, що мертвих ховає,

Аж у тартар безкрайній, і там

155]

Закував жорстоко в кайдани залізні,

Щоб ні бог, ні смертний, ніхто не радів

Із муки моєї!

А тепер - бездольний, забава вітрів,

Ворогам страждаю на втіху.

ХОР

Строфа 2

Та хто з богів, немилосердний,

160]

Із тебе глумував би тут?

Недолею твоєю хто

Не вболіватиме, крім Зевса? Завжди лютий,

Незламний волею, це ж він

владі приборкав своїй

Весь Уранів рід.

165]

Вщухне тоді він, як серце утолить чи силою

Хтось одбере йому власть потужну.

ПРОМЕТЕЙ

Хай у путах ганебних, знеславлений, я

Знемагаю тепер,- я іще знадоблюсь

Блаженних пританові, щоб перед ним

170]

Прозорливо викрити змову нову,

Що берло й пошану йому відбере.

Та мене не облестить розмовами він

Медяними, погрози суворої страх

Таємниці від мене не вирве, аж поки

175]

3 кайданів жорстоких мене звільнить,

І за цю нестерпну ганьбу

Побажає сам заплатити.

ХОР

Антистрофа 2

Відваги повен, ти ніколи

Гіркій біді не улягав.

180]

Та надто вільно мовиш ти,

За тебе душу нам проймає жах пекучий,

За долю журимось твою,-

Як через море страждань

В тиху пристань ти

Сам допливеш, непохильний - бо волею Кроносів

185]

Син, недіймане у нього серце.

ПРОМЕТЕЙ

Я знаю, що лютий, жорстокий Зевс,

Справедливість йому - його самоволя;

Але прийде час -

Злагіднійте він під ударом важким,

190]

Погамує свій безнастанний гнів,

І дружній зі мною закласти союз

Поспішить він до мене назустріч.

Епісод перший

ХОР (Старша Океаніда)

Скажи всю правду, розкажи докладно нам,

В якій провині Зевс, тебе винуючи,

195]

Глумує з тебе тяжко і безчесно так,-

Скажи, як ця розмова не гнітить тебе.

ПРОМЕТЕЙ

Як боляче, як важко це розказувать,

Та гірко ж і мовчати,- так і так болить.

Як боги, вперше почали злоститися

200]

І учинивсь між ними лютий заколот,-

Одні-бо скинуть намагались Кроноса,

Щоб Зевс владарив, інші ж їм противились,

Царем богів Кроніда не бажати,-.

В той час титанам радив якнайкраще я,

205]

Урана й Геї дітям, та умовить їх

Не міг я. Буйним серцем зневажаючи

Ті хитрощі, самою тільки силою

Вони здобути владу сподівалися.

Не раз я чув провіщення від матері

210]

Феміди-Геї (під двома іменнями

Єдина постать), як скінчиться заколот.

Тоді не тиском сили, не потужністю,

А підступом належить подолать богів

(Вони ж мене не вшанували й поглядом,

215]

Коли я перед ними говорив про це).

Тому волів я краще в цих обставинах

Вдвох з матір'ю допомагати Зевсові,

Як-то допомагає вільний вільному.

Безодня чорна тартару моєю лиш

220]

Порадою - і Кроноса одвічного,

І всіх його сподвижників поглинула.

За цю послугу карою жахливою

Владар богів жорстоко відплатив мені.

Властиво-бо усім тиранам хворіти

225]

На боязку до друзів недовірливість.

Питали ви, з якої це причини вій

Глумує так із мене,- все з'ясую вам.

Трон батьківський посівши, між ботами він

Дари почесні поділив і кожному

230]

Дав владу. Тільки для людей знедолених

Не залишив нічого, несь-бо смертний рід

Хотів вій винищити і насадить новий.

Ніхто, крім мене, опір не чинив йому,

А я - наваживсь. Людям я рятунок дав,

235]

Щоб їм, розбитим громами Кроніона,

На чорне дно аїду не спускатися.

За це ось муки зазнаю такої я,

Що й глянуть страшно, а не те, що стерпіти.

До смертних жалісливому - мені жалю

240]

Нема; немилосердний був до мене Зевс,

Але й його неславить, це стидовище.

ХОР

З заліза треба серце мати, з каменю,

З тобою щоб не мучитись стражданнями

Твоїми, Прометену! їх не бачити

245]

Воліли б ми - надав серце в жалощах!

ПРОМЕТЕЙ

На мене друзям гірко вже й дивитися.

….

ХОР

Крім цього, більше не вчинив нічого ти?

ПРОМЕТЕЙ

Позбавив смертних прозирання долі я.

ХОР

Які ж від цього ліки ти їм винайшов?

ПРОМЕТЕЙ

250]

Я їх сліпими наділив надіями.

ХОР

Велику смертним помічі дарував ти цим.

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь, крім того, дав я їм в супутники.

ХОР

Вогнистий промінь - тим недовгоденним дав!

ПРОМЕТЕЙ

Вогонь навчить їх багатьох умілостей.

ХОР

255]

За це тебе Кроніон, так. караючи…

ПРОМЕТЕЙ

Катує, мучить, глуму не послаблює.

ХОР

Невже твоїй недолі і кінця нема?

ПРОМЕТЕЙ

Не буде, якщо сам не схоче Зевс того.

ХОР

Чи схоче ж він? Яка надія? Бачиш ти,

260]

щ0] погрішив? Нелегко нам це мовити

І боляче для тебе. Та облишмо це,-

Шукаймо краще із біди визволення.

ПРОМЕТЕЙ

О, легко тому радити нещасного,

Хто навіть і ногою не торкнувсь біди.

265]

Але ж усе це добре наперед я знав.

Свідомий гріх, свідомий, не зрікаюся,-

Помігши смертним, я себе на муки дав.

Та знемагати в муках не гадав я тут,

На кручі цій високій, у самотності,

270]

На скелях, що мені на долю випали.

Страждань ви не оплакуйте теперішніх -

Зійдіть додолу з колісниці й слухайте,

Що має статись, і про все довідайтесь.

Явіть, явіть увагу,- з тим, хто мучиться,

275]

Помучтесь разом. Тож біда, блукаючи,

Одних сьогодні, других - завтра здибає.

ХОР

Не відмовимо послуху ми

Тобі, Прометею! Ногами легкими

З бистролетного повозу зійдемо ми,

280]

3 ефіру, де птахів прозорі шляхи,

До стрімкої підійдемо скелі,-

Про муки твої -

Бажаємо все ми почути.

На крилатому коні з'являється Океан.

ОКЕАН

Довгу-довгу до краю пройшовши путь,

285]

Я до тебе прибув, Прометею,

Легкокрилого птаха направивши літ

Без удил, зусиллям волі самої.

Знай же, горем і я вболіваю твоїм,

Ще й спорідненість наша до того мене

290]

Спонукає..

А коли б і не рідний ти був, то нікого

Не шануюся так, як тебе.

Що правду я мовлю, дізнаєшся сам,-

Лестити лукаво не личить мені.

295]

Розкажи мені, як же тобі помогти,

Щоб ти не сказав, ніби маєш ти друга,

Вірнішого від Океана.

ПРОМЕТЕЙ

Це що? І ти моєї муки глядачем

Прийшов? Та як ти зважився, покинувши

300]

Одноіменні хвилі й самостворені

Печери кам'яні, в залізородний край

Податись? То для того ти прийшов сюди,

Щоб висловити в горі співчуття мені?

На Зевсового друга, що поміг йому

305]

Здобути тронні владу, подивись тепер,-

Якої муки зазнаю від нього я?

ОКЕАН

Все бачу, Прометею, і порадити

Тебе хотів би якнайкраще, хоч ти й сам

Тямущий. Вдачу виправ, сам себе пізнай

310]

Подивись - новий-бой над богами цар.

А гострими словами будеш кидатись -

Почує Зевс, хоч би й багато вище він

Сидів, і знай - пекучий біль теперішніх

Страждань цих лиш дитячою забавою

315]

Тоді здаватись буде. Погамуй себе,

Нещасний, з мук цих пошукай визволення.

Вже застаріли, може, ці слова мої,

Проте ж відплату й сам високодумної

Розмови, Прометею, розумієш ти,

820]

А все ж ти, й мук зазнавши, непокірливий,

Не поступився, мовби ще бажаючи

Нових собі накликати. Наукою

Скористуйся моєю, на рожен не лізь

І пам'ятай: суворий, самовладний цар

825]

Керує світом. Я ж піду та спробую,

Як із цієї муки врятувать тебе.

А ти - будь спокійніший, не зухваль отак,

Хіба не знаєш, при твоєму розумі,

Яка буває дяка марнословцеві?

ПРОМЕТЕЙ

830]

Тобі я заздрю, бо тепер безвинний ти,

Хоча й на все зі мною разом важився.

Тож не турбуйся мною,- невблаганного

Ти не переконаєш. Стережися-бо,

Щоб і собі цим лиха не накоїти

ОКЕАН

335]

Умієш ближніх краще ти порадити,

Аніж себе, - це знаю з дій, не з слів твоїх.

Отож у путь не заважай іти мені.

Я певен, певен, що твоє визволення

Я в подарунок від Кроніда матиму.

ПРОМЕТЕЙ

340]

Хвалю тебе і завжди буду дякувать

Тобі за це я. Не ослаб ти запалом,

Та не турбуйся,- хоч і як хотів би ти

Мені в пригоді стати, без полегкості

Для мене марно ти себе трудитимеш.

345]

Хай вже мені погано, та не хтів би я,

Щоб іншим це до горя спричинилося.

О ні, й без того тяжко вболіваю я

Недолею Атланта, брата рідного,

Що десь стоїть на Заході далекому,

350]

Стовпи землі і неба - нелегкий тягар -

Могутніми плечима підпираючи.

І жаль мені Тіфона стоголового,

Печери Кілікійської осельника,

Оту потвору, від Землі народжену,-

355]

Приборкану, безсилу; проти всіх богів

Повстав він, і пашіла буйним полум'ям

Із пащі смерть; вогнем Горгони блискало

З очей, які загрожували Зевсові.

Ллє метнув стрілою недріманною

360]

На нього Зевс; упавши з неба, блискавка

Зухвалі нахваляння зупинила враз,

І спопелів він, просто в серце вражений;

Безтямним, розпростертим над протокою

Морською тілом він лежить, пригнічений

365]

Корінням Етни: на вершині сидячи,

Гефест кує залізо. Але вирвуться

Колись із верхогір'їв ріки полум'я

І язиками пожеруть неситими

Рясні поля Сіцілії родючої,

370]

У громі-блисках бурі вогнедишної

Тіфон всепожирущу лютість вивергне,

Сам громом Зевса на вугілля спалений.

Мене не потребуєш ти навчителем,

Отож, як сам умієш, і рятуй себе.

375]

Свою недолю до кінця я витерплю,

Аж поки гнів у серці вщухне Зевсовім.

ОКЕАН

Чи й досі, Прометею, ти не відаєш,

Що слово - лікар гніву найлютішого?

ПРОМЕТЕЙ

Коли завчасно стримувати в серці гнів,

330]

А не тоді гасити, як налає він.

ОКЕАН

Скажи мені, що бачиш небезпечного

В моєму піклуванні та відважності?

ПРОМЕТЕЙ

І нерозважну простоту, і марний труд.»

ОКЕАН

На хворість цю послабувать дозволь мені, -

385]

Дурним здаватись - вигідно розумному.

ПРОМЕТЕЙ

І цю провину за мою вважатимуть.

ОКЕАН

То цим мене додому ти спроваджуєш?

ПРОМЕТЕЙ

Щоб не придбав ти ворога плачем оцим!

ОКЕАН

Того, що на престолі всемогутньому?

ПРОМЕТЕЙ

390]

Остерігайся серце прогнівить йому:

ОКЕАН

Повчальна, Прометею, ця біда твоя

ПРОМЕТЕЙ

Рушай, іди - тримайся свого розуму.

ОКЕАН

Податись у дорогу вже і сам я мав.

Уже-бо птах четвероногий крилами

395]

Розлогу потрясає путь повітряну,-

Спочити дома, в стайні, поспішає він.


Океан відлітає.

Стасим перший

ХОР

Строфа 1

Плачемо ми, о Прометей,

Смуток і жаль - доля твоя!…

Лицями вам струмені сліз,

400]

Мов з джерела, в ніжних очей

Буйно біжать… Нині-бо Зевс,

Повен злоби, власну пиху

За керівний взявши закон, богам прадавнім

405]

Згорда списом грозить могутнім.

Антистрофа 1

Стогін і зойк чути кругом -

Повна ридань ціла земля:

Давніх часів велич твою,

Долю і честь кревних твоїх

410]

Славлять гірким смертні плачем,-

Всі, що живуть на цілині

Азійській, всі зойком в один злилися стогін -

Жаль за твої страждання люті.

Строфа 2

415]

Діви-верхівні з Колхіди,

У боях неполохливі,

Скіфів юрми, що далеко

За болотом Меотіди

Край посідають дикий;

Антистрофа 2

420]

Арабійці - квіт Ареїв,

Стрімковерхого краяни

Города біля Кавказу,-

Враже військо в брязкотінні

Гострокінчастих ратищ.

Епод

425]

Тільки одного раніше ми знали

Титана в сталевокайданових муках,-

Бога Атланта, й понині -

Сила і міць - він хребтом підпирає потужним

Неба важке склепіння…

430]

Ревуть прибоєм, стогнуть буруни,

Ридає моря глибочінь,

Аїду чорна загула безодня,

Журно журкочуть прозорі струмки,-

435]

Джерела рік жалем спливають.

ПРОМЕТЕЙ

Не думайте, що то з сваволі й гордощів

Мовчу я,- в грудях серце розривається,

Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим

440]

Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,-

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

445]

Не для докору людям це розказую,-

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили

І слухавши не чули, в соннім маренні

Ціле життя без просвітку блукаючи.

450]

Не знали ні теслярства, ні підсонячних

Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комашня моторна, десь у темряві

Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них

455]

Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід

І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатпішу винайшов

460]

Науку чисел, ще й письмен сполучення

І творчу дав їм пам'ять - цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

465]

Я віжколюбних коней в колісниці впріг -

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав

Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов,

470]

Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

ХОР

Вже й розум губиш у гапебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

475]

Собі самому ліків не знаходячи.

ПРОМЕТЕЙ

Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості

Й мистецтва,- з них найважливіші ось які:

Хто занедужав, ні пиття цілющого

480]

З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської,-

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи

485]

Установив, і перший сни я визначив,

Що справджуються; роз'яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів,

І льоту хижих, кривопазуристих птиць -

Яка на добре чи на зле провісниця;

490]

Усі пташині з'ясував я звичаї -

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка.

Я показав, якими мають нутрощі

У жертви бути, щоб богам подобатись,

495]

Якими - жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи

Тварин жертовних, викрив перед смертними

Я потаємну вмілість передбачення

В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

500]

Це все - від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані

Скарби - залізо, мідь, срібло і золото -

Він па вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

505]

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея - всі в людей умілості.

ХОР

Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе,-

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,

510]

Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

ПРОМЕТЕЙ

Всевладна Доля вирок не такий дала,-

Ще безліч муки й катувань ще тисячі

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

ХОР

515]

А хто стерничий тої Неминучості?

ПРОМЕТЕЙ

Три Мойри і всепам'ятні Еріннії,

ХОР

Невже сам Зевс їм силою поступиться? -

ПРОМЕТЕЙ

Йому своєї долі не уникнути.

ХОР

Хіба Кронід не завжди царюватиме?

ПРОМЕТЕЙ

520]

Про це вам не дізнатись - не випитуйте.

ХОР

Велику, видно, криєш таємницю ти.

ПРОМЕТЕЙ

Зверніть на інше мову, - розголошувать -

Про це не час, це мушу якнайглибше я

Ховати,- таємниці як дотримаю,

525]

То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

Стасим другий

ХОР

Строфа 1

Зевс можновладний на нас

Хай свою міць не насилає ніколи!

Хай богам ми в жертву благальну принести

530]

Не баримося биків

Там, де хвиль Океана-отця невгавний шум!

Й словом не схибити нам -

535]

Це бажання завжди плекаймо в серці своїм.

Антистрофа 1

Солодко бавити нам

Довгий свій вік в радісно-буйних надіях,

Світлих мрій мед серцю в поживу давати -

Та. від жалю тремтимо,

540]

Зрячи в лютих без ліку муках тебе…

Зевса-бо не боячись,

Ти свавільно смертних шануєш, о Прометей!

Строфа 2

Сподівайся подяки невдячної,

545]

Друже! Поміч яка,

Порятунок який - від тих недовгоденних!

Чи не знав ти - безсиллям кволим, наче мрія,

Рід сліпий людства бездольного спутано.

550]

Смертних водіння ніколи

Вічного ладу не зрушить -

Волі Зевса не здолає.

Антистрофа 2

Від недолі твоєї ми навчені

Цього, о Прометей.

555]

Чи такими тебе піснями всі вітали

Ми навколо купелі шлюбної і ложа

В світлий час радості - втіхи весільної,

В час, як, дарами схиливши,

Нашу сестру Гесіону

За свою ти взяв дружину?

Вбігає божевільна Іо, - в неї на лобі коров'ячі роги.

ІО

Що за край? Що за люди? І хто це стоїть,

Обмаяний бурями; в Путах міцних

На скелі стрімчастій? За злочин який

Він терпить цю кару? Повідай, куди

565]

Я, нещасна, тепер заблукала?

А-а-а!

Знов овід цей жалить мене, бездольну,

Жахає знов пастух тисячоокий -

Аргоса привид, сина Землі!

570]

Зором лукавий - мчить по світах,

Його земля й по смерті не приймає.

І, знедолену, мене гонить він,

Схудлу з голоду, понад рінь морську!

Строфа

575]

Десь дуда гуде восколіплена,

Смутен сон навіваючи…

Ой куди, куди та й завів мене

Блукань довгий шлях?

І за що, Кроніде, за який гріх

На мене наслав ти оцих мук гіркий біль?

О-ой!…

580]

І, оводом жахаючи,

Нещасну діву мучиш божевільну?…

Попали вогнем, під землею скрий,

Морським звірам дай

Мене в поживу, о царю, благань

Не зневаж моїх!

Доволі я блуканнями

Намучилась, а як із муки вимкнути -

І досі я не знаю.

Почуй діви-телиці жальний зойк!

ПРОМЕТЕЙ

Як не почути гнаної злим оводом

590]

Іпаха доньки, що, опікши Зевсові

Коханням серце, Гери гнів накликала

І от - блукає гонами безкраїми.

ІО

Антистрофа

Звідки батькове ім'я знаєш ти?

Хто ж ти сам, безталаннику,

595]

Що біду мою оповів мені,

Безталанниці?

Назвав ти недугу, що велінням

Богівським жалить-сушить мій мозок весь час.

О-ой!…

600]

І скоками шаленими

Сюди я в муках голоду примчала,

Гнана ревністю Гери гнівної.

Чи страждає хто,

О нещасливий, так, як мучусь я?

Та скажи мені,

605]

Що далі перетерпіти

Я ще повинна,- ліками цілющими

Порадь мене, як знаєш.

Озвись! Діві блуденній скажи все,

ПРОМЕТЕЙ

Все розповім я, що почути хочеш ти,

610]

В прості слова загадок не вплітаючи,

Як личить перед другом відкривать уста,-

Вогнеподавця Прометея бачиш ти.

О ти, що смертним спільну користь виявив,

Бездольний Прометею, за що терпиш так?

ПРОМЕТЕЙ

916 Над муками своїми щойно плакав я.

ІО

Тож і для мене ласки не відмовиш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Спитай - якої, і про все дізнаєшся.

ІО

Скажи, хто до бескету прикував тебе?

ПРОМЕТЕЙ

Веління Зевса, а рука Гефестова.

ІО

620]

А за який ти злочин терпиш кару цю?

ПРОМЕТЕЙ

І того досить, що тобі вже мовив я.

ІО

Скажи одно лиш: чи коли настане край

. Блукань оцих для мене, нещасливої?

ПРОМЕТЕЙ

Не знати цього краще, ніж довідатись.

ІО

625]

О, не ховай, що маю-перетерпіти!

ПРОМЕТЕЙ

Тобі цієї не відмовлю послуги.

ІО

Чому ж із відповіддю ти загаявся?

ПРОМЕТЕЙ

Я б рад, та дух боюся твій стривожити.

ІО

Не дбай про мене більше, аніж я сама.

ПРОМЕТЕЙ

630]

Сама ти побажала - ну, то вислухай.

ХОР

Стривай! Частина втіхи хай дістанеться

. І нам. Раніш довідаймось од неї ми,

Як саме ця недуга з нею сталася,

Від тебе ж хай почує про кінець біди.

ПРОМЕТЕЙ

635]

Іо, вчинити ласку їм повинна ти,

Вони ж до того й сестри твому батькові.

Тож радісно і плакать, і жалітися

На долю перед тими, хто, вчуваючи

Жалі твої, сльозами й сам умиється.

ІО

640]

Не знаю, як вас можна не послухати, -

Про все ви в простій повісті почуєте,

Дарма що я крізь сльози повідатиму

Про бурю богонаслану й спотворення

Мені, нещасній, і людського образу.

645]

Не раз у пітьмі ночі сонні видива,

Світлицею витаючи дівочою,

Мені шептали: «О щаслива дівчино,

Пощо дівуєш довго? Шлюб величний ти

Могла б узяти, сам-бо Зевс - опалений

680]

Жаги стрілою і Кіпріди радощі

З тобою хтів би розділить. Божистого

Не відкидайся ложа,- до Лернейських лук,

Де батькові кошари і стада, приходь

Очей жадобу вдовольнити Зевсові».

655]

Щоночі цими снами опанована,

Я мучилась, нещасна, доки батькові-

Розповіла я про вночішні видива.

Провісників в Додону і до Піфії

Він посилав численних, щоб довідались,

660]

Як словом чи ділами догодить богам.

Вони вертались і в неясних висловах

Двозначну, темну відповідь приносили.

Діждав Інах ясної врешті провісті:

Було йому виразно оповіщено -

665]

Мене із дому і з вітчизни вигнати,

Щоб безнастанно по світах блукала я,

А не схотів би, то вогниста блискавка

Спаде від Зевса і попалить рід увесь.

Провіщенню Локсієвому вірячи,

670]

Отець мій з хати рідної прогнав мене.

Обом було нам важко, але Зевсова

Узда його до того приневолила.

І враз я розум і подобу втратила

Й, жалистим гнана оводом, як бачите -

675]

Рогата - мчала скоками шаленими

До джерела Керхнеї добропитної,

До пагір Лернських, і землепароджений

Пастух, гнівоневтомний Аргос гнав мене

І скрізь очима стежив незліченними.

680]

Життя від нього нагла відібрала смерть,

Мене, ж і далі, жалену злим оводом,

Цей з краю в край ганяє божественний бич.

Ти чув усе. Скажи, як можеш, чим моє

Скінчиться лихо. Та, в біді жаліючи,

685]

Мене словами не втішай облудними,-

Нещиру мову слухать - то найгірший біль.

Тренос

ХОР

Ой годі, годі, зупинись!

Та ніколи-бо й не гадали ми,

Що нам слух торкне дивна мова ця

690]

І нестерпучих, непосильних мук оцих

Жахний глум-ганьба

Дволезим вістрям пройме душу нам!

Ой доле, доленько…

695]

Іо нещастя трепетом поймає нас!

ПРОМЕТЕЙ

Зарано, повні страху, ви ридаєте,-

Заждіть, і до останку все почуєте.

ХОР

То говори,- стражденникам так радісно

Кінця скорботи наперед дізнатися.

ПРОМЕТЕЙ

700]

Вас вдовольнив я радо в попередньому

Бажанні - пожадали-бо довідатись

Від неї ви самої про біду її.

Послухайте ж, які Страждання дівчина

Бід гніву Гери має перетерпіти.

705]

А ти, дитя Інахове, слова мої

Складай у серці, щоб блуканням знати край.

Йди на схід сонця крізь поля неорані

І дійдеш до кочів'я Скіфів. В плетених

Наметах, на колесах вік живуть вони

710]

На вольній волі, всі далекосяглими

Озброєні стрілами. Не підходь до них,

Але направ над берегом ступні свої,

Де стогне море під стрімкими скелями.

Ліворуч там Халіби-ковалі живуть,

715]

їх стережися,- дикі, негостинливі

Вони. Йди далі до ріки Напасниці,

Непомилково названої так,- її

Не переходь, неперехідну, поки аж

Хребта Кавказу дійдеш височенного,-

720]

3 його вершин бурхливий рине струмінь цей.

Сусідні зорям перейшовши бескети,

Іди на південь і ватаги здибаєш

Дів-амазонок, що мужів ненавидять,-

При Термодонті й Теміскірі їх житло, -

725]

Де кораблі жахає Салмідеської

Затоки паща - мореплавців мачуха.

Ті амазонки радо проведуть тебе,

І дійдеш ти до Істму Кімерійського -

Тісних воріт приморських. Далі сміливо

730]

Протоку Меотійську перепливеш ти,

І славна в людях пам'ять переправі цій

Зостанеться,- в честь тебе називатимуть

її - Боспор. Європи ґрунт покинувши,

На суходіл Азійський ти дістанешся.

735]

Що ж, цар богів - чи не до всіх однаково

Жорстокий? Зажадавши бог із смертною

, З'єднати ложе, на блукання сам її

Прирік він. І гіркого ж ти, о дівчино,

На шлюб собі спіткала нареченого!

740]

Все, що від мене чула ти сьогодні тут,

Я не назвав би навіть передмовою.

ІО

Ой леле, леле…

ПРОМЕТЕЙ

З болючим зойком знову застогнала ти!

Що ж буде, як і дальші лиха знатимеш?

ХОР

745]

Які ж їй далі муки, чи розкажеш ти?

ПРОМЕТЕЙ

Бурхливе море згуби нещасливої.

ІО

То нащо й жити! Чи не краще з дикої

Верховини сторч головою кинутись,

Об землю вщент розбитись і звільнитися

750]

3 цієї муки! Раз умерти легше-бо,

Ніж день у день так тяжко-гірко мучитись.

ПРОМЕТЕЙ

А як би ти мої страждання стерпіла!

Адже ж мені і вмерти не присуджено,-

Була б та смерть увільненням од мук моїх,

755]

А так - моїм стражданням і кінця нема,

Аж поки Зевс не упаде з державності.

ІО

Невже владання Зевсове повалиться?

ПРОМЕТЕЙ

Раділа б ти, гадаю, це побачивши?

ІО

Чому ж би й ні, як мучусь через нього я!

ПРОМЕТЕЙ

760]

Отож дізнайся - це направду станеться.

ІО

Хто ж самовладці берло відбере йому?

ПРОМЕТЕЙ

Він сам - через бажання нерозсудливі.

ІО

А як? Скажи, як не пошкодить мова ця.

ПРОМЕТЕЙ

До шлюбу ставши, потім жалкуватиме.

ІО

765]

3 богинею чи смертною - скажи мені?

ПРОМЕТЕЙ

Нащо тобі? Невільно говорити це.

ІО

Невже дружина відбере від нього трон?

ПРОМЕТЕЙ

Дитя родивши, від отця могутніше.

ІО

І неспроможний долі він уникнути?

ПРОМЕТЕЙ

770]

Ні, як не буду вільний від кайданів я.

ІО

Хто б проти волі Зевса міг звільнить тебе?

ПРОМЕТЕЙ

Йому з твоїх потомків бути суджено.

ІО

Як кажеш? Син мій із біди звільнить тебе?

ПРОМЕТЕЙ

Так, третій по десятому народженні.

ІО

775]

Нелегко зрозуміти це провіщення.

ПРОМЕТЕЙ

Ти й про свої нещастя не допитуйся.

ІО

Обіцяної ласки не відмов мені.

ПРОМЕТЕЙ

Із двох я подарую щось одне тобі.

ІО

Із чого саме - поясни, хай виберу.

ПРОМЕТЕЙ

780]

Що ж, вибирай - чи про останок мук твоїх

Розповісти, чи про мов визволення?

ХОР

Яви одну ти ласку їй, а другу - нам,

Прохання не занедбуючи нашого:

їй сповісти подальшого блукання шлях,

785]

А нам скажи про твого визволителя.

ПРОМЕТЕЙ

Як хочете, не буду сперечатися,-

Про все, що ви бажали, розкажу я вам.

По-перше, про твою, Іо, блуденну путь -

, Ти;к запиши це на таблицях пам'яті.

790]

Потік той перейшовши, суходолів грань,

Прямуй на пломенистий, сонцесяйний Схід.

Минувши моря гомін, ти добудешся

До передгір Кісфени - піль Горгонових,

Форкіди там домують, з видом лебедів

795]

Три діви староденні,- спільне око в них

І зуб один, ні сонце їм не сяє вдень,

Ні місяць - серед ночі. Недалеко там

Є три Горгони - людоненависниці,

Крилаті сестри змієкосі,- глянувши

800]

На них, людина без дихання падає;

От їх, кажу, і треба стерегтись тобі;

Послухай далі про нові страховища:

Не йди до грифів гостродзьобих, Зевсових

Псів негавкущих; бійся й раті кінної.

803 Тих арімаспів однооких,- житла їх

Вздовж берегів Плутона злотохвильного.

Від них тікай і прийдеш у далекий край

До чорного народу, що при сонячних

Живе джерелах, там, де Ефіоп-ріка.

810]

Йди берегом до водоспадів, де з висот

Біблоських добропитні хвилі котить Ніл

Священний. На трикутну землю виведе

Тебе він в гирло нільське, де тобі, Іо,

Й синам твоїм побудувати висілок

815]

Дано далекий. Що ж для тебе в мові цій

Незрозуміле, темне, то про все мене

Перепитай і знатимеш докладно все,-

Дозвілля в мене більше, ніж хотів би я.

ХОР

Як далі ще розповідати маєш їй,

820]

Щось проминувши, про гіркий блукання шлях,

То говори, - а все сказав, то вияви

До нас ти ласку - пригадай, що просимо.

ПРОМЕТЕЙ

Про шлях мандрівний чула до кінця вона.

Але щоб знала, що не марно слухала,

825. Скажу їй, що раніше перетерпіла,-

Хай доказом це буде на слова мої.

Тож оповідань промину багато я

І до останніх перейду блукань твоїх.

Коли прийшла ти до землі Молоської,

830]

Додони недалеко крутогорої,

Де храм пророчий Зевса Феспротійського,

Там - диво невимовне! - віщим шелестом

Дуби пророчі мовили без загадок,

Що ти дружина славна будеш Зевсові.

835]

Чи ще й тепер ця мова не лестить тебе?

Відтіль, безумством жалена, помчала ти

Шляхом приморським до затоки Рейської

І знов верталась гонами шаленими.

В часи прийдешні - знай це - Іонійською

840]

Оту морську затоку називатимуть

На спогад людям про твою блуденну путь.

Тобі ознака буде це, що розум мій

Далеко більше бачить, ніж одкрито всім.

І їй, і вам я разом далі все скажу,

845]

На слід вернувшись мови попередньої,

В самому гирлі нільськім, на краю землі,

В розлогих плавнях місто Каноб найдеш ти.

Там Зевс тобі поверне розум дотиком

Руки пестливим, і породиш чорного

850]

Епафа, соіменного зародженню

Від Зевса. Урожаї він збиратиме

З землі, що Ніл широководий зрошує.

У поколінні п'ятім п'ятдесят сестер

Вернеться в Аргос, не з бажання власного -

855]

3 братителями шлюбу уникаючи

Покревного… Ті ж у пориві хтивості,

Мов яструби, голубок полюватимуть,

На ловах шлюбу гонячись невловного.

Але не дасть їм заздрий бог дівочих тіл.

860]

Земля Пелазга прийме… вбитих Аресом

Через жіночі руки, що вночі разять;

Дружина кожна віку збавить мужеві,

Мечі дволезі в їх крові купаючи,

Хай втішить так Кіпріда й ворогів моїх!

865]

Одна лиш, любощами зачарована,

Ослабне духом і не вб'є заснулого,

Воліючи вже краще слабодухою,

Аніж смертоубивцею уславитись.

Царів Аргоських з неї розпочнеться рід.

870]

Багато слів потрібно, щоб сказати все.

Із цього роду вийде славний стрілами

Герой,- мене він визволить із мук тяжких.

Від титаніди-матері, прадавньої

Феміди, це провіщення було мені.

875]

Коли і як то буде - надто довго це

Розказувать, та й користі - ніякої.

ІО

Ой леле, ой леле…

Запалало в мені божевілля знов,

Безжального овода гостре жало

880]

Пече без вогню!

І жахається серце, і груди рве,

І обертом очі кружляють мені,

Кудись пориває безумний шал,

І язик мій у спраглих німіє устах,-

885]

Каламутним годі здолати словам

Божевілля навальну хвилю.

(Охоплена божевіллям, Іо втікає).

Стасим третій

Хор

Строфа

Мудрий, о мудрий був той,

В думці хто мав перший, а потім уголос

Нам провістив, що належить

890]

3 рівними шлюб нам брати, далеко-бо

Краще це, ніж, бувши голотою,

Прагнути шлюбу з тією, що в розкошах

Мліє, своїм пишаючись родом.

Антистрофа

Мойри, о мойри, хай з нас

895]

Жодну вам трьом не випадав ніколи

Зріти на Зевсовім ложі!

Хай із небес нам мужа не-відати!

Горне жах нас, немужелюбною

Зрячи дівочість Іо, в гірких блуканнях

900]

Пещену Гери карою злою!

Епод

Ми рівного яе боїмося шлюбу -

Коли б лише любов богів могутніх

Нас не нагляділа ненатлим оком?

Борня то незборенна, невихідна путь.

905]

Що буде а нами? Як нам і куди

Від Зевса, від жаги його тікати?

Ексод

ПРОМЕТЕЙ

Хоч Зевс і гордий серцем - злагіднішає,

До шлюбу він такого-бо ладнається,

Який його із трону скине й царської

910]

Позбавить влади. Отоді-то батькове

Кляття справдиться, що наклав на кривдника,

З престолу Крон упавши стародавнього.

А як з біди такої Зевсу вимкнути -

З богів нікому не добрати способу.

915]

Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,

Він тішиться громами піднебесними,

Хай сипле з рук вогнями-блискавицями.

Та вже не допоможе це ніяк йому -

Впаде безславно і не підведеться вій,,

920]

Такого-бо на себе нездоланного

Тепер противоборника готує він,

Що той палкіше блискавиці полум'я

Знайде і грім грімкіший від небесного;

Морям грозу і землям потрясателя -

925]

Тризубця він розтрощить Посейдонові,-

Тоді довідається Зевс повалений,

Що рабство - це щось інше, аніж влади трон.

ХОР.

Чого бажаєш, те й пророчиш Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ

Не тільки я бажаю, але й буде так.

ХОР

930]

Хтось, видно, і над Зевсом пануватиме?

ПРОМЕТЕЙ

Він кару тяжчу, аніж я, терпітиме.

ХОР

Як слів цих вимовляти не боїшся тиі

ПРОМЕТЕЙ

Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.

ХОР

Наслати муки ще лютіші може він.

ПРОМЕТЕЙ

935]

Хай шле - нема для мене несподіванок.

ХОР

Той мудрий, Адрастеї хто вклоняється.

ПРОМЕТЕЙ

Шануйте ви владущих і улещуйте,

Для мене ж менше від нічого важить Зевс,-

Хай робить що захоче цей короткий час,

940]

Недовго він богами керуватиме.

Та он від Зевса, бачу, посланець біжить -

Прийшов він, певно, із повою звісткою,

Оцей служник тирана новочасного.


З'являється Гермес.


ГЕРМЕС

До тебе, мудрія гостроязикого,

945]

Богів зрадливця, а людей шановника,

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про шлюб отой,

Що через нього, похвалявсь ти, влади він

Позбудеться. Докладно і виразно все

950]

Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти,-

Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити.

ПРОМЕТЕЙ

Яка зарозуміла й гордовита вся

Розмова ця прислужника богівського!

955]

Недавно ви при владі стали й мислите.

У замках безпечальних домувать повік?

Падіння двох тиранів чи не бачив я?

Побачу, як і третій, що при владі є,

Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,

860]

Що цих богів новітніх я злякаюся?

Далеко ще до цього. Поспішай назад

Дорогою, якою і прийшов сюди,-

Нічого ти від мене не дізнаєшся.

ГЕРМЕС

Отож-бо цим зухвальством і сваволею

965]

Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.

ПРОМЕТЕЙ

Свого нещастя на негідне рабство я

Не проміняю,- це запам'ятай собі.

ГЕРМЕС

Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих,

Ніж Зевса-батька вісником довіреним?

ПРОМЕТЕЙ

970]

Отак і треба зневажать зневажників.

ГЕРМЕС

Ти муками своїми мовби тішишся?

ПРОМЕТЕЙ

Я тішуся? Такої ворогам моїм

Жадав би я утіхи, й серед них - тобі.

ГЕРМЕС

За ці нещастя і мене винуєш ти?

ПРОМЕТЕЙ

875]

Скажу одверто,- всіх богів ненавиджу,

За добре злим мені вони віддячили.

ГЕРМЕС

Як подивлюсь я - справді тяжко хворий ти.

ПРОМЕТЕЙ

Як хворість то - ненавидіти ворога.

ГЕРМЕС

Але ти в щасті був би ще нестерпніший!

ПРОМЕТЕЙ

Ой-ой!

ГЕРМЕС

980]

Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ

Старіючи, усього час навчить його.

ГЕРМЕС

А ти ще й досі не навчився розуму.

ПРОМЕТЕЙ

Ба ні,- не розмовляв би я з прислужником.

ГЕРМЕС

Нічого, видно, батькові не скажеш ти?

ПРОМЕТЕЙ

985]

Не дякувать чи можу, власкавлений!

ГЕРМЕС

Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика.

ПРОМЕТЕЙ

Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти,

Якщо від мене сподівавсь довідатись.

Ні мук таких немає, ані хитрощів,

990]

Щоб ними Зевс присилував сказати це,

Аж поки пут ганебних не розв'яже він.

Нехай палючим кидав він полум'ям,

Завіє все снігами білоперими,.

Громами хай загрожує підземними,-

995]

Нічим мене сказати неприсилує,

Кому його належить з трону скинути.

ГЕРМЕС

Побачиш сам, чи допоможе це тобі…'

ПРОМЕТЕЙ

Все передбачив і давно вже зважив я.

ГЕРМЕС

Наважся, о наважся, нерозсудливий,

1000]

Хоч задля мук цих розумніше мислити.

ПРОМЕТЕЙ

Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти.

Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись

Погрози Зевса, стану я, мов женщина,

Благать, кого ненавиджу, й ламатиму

1005]

я руки по-жіночому, щоб змилувавсь

І увільнив з кайданів,- ні, не буде так.

ГЕРМЕС

Багато, але марно розмовляв я тут.

Ні, цього серця не зм'якшить благаннями.

Мов огир неїжджалий, він узду гризе,

1010]

Пручається і з віжками змагається.

Та кволі, недоречні хитрування ці,-

Сама лиш самопевність нерозумного

Не варта аж нічого. Як словам моїм

Ти не скоришся - глянь, якою бурею,-

1015]

Хвилешна хвиля муки неминучої

Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці

Розтрощить батько громом-блискавицею

Полум'яною, і обійми каменю

Твоє сховають тіло. Довгі сповняться

1020]

Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти

Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес,

Шматки великі рватиме пожадливо

Від твого тіла, і щодня приходити

Цей буде гість незваний і печінкою

1025]

Живитися твоєю почорнілою.

Стражданням цим не дожидай закінчення,

Покіль з богів котрий у тяжких муках цих

Тебе заступить і в Аїд безпремінний

За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.

1030]

Над цим подумай. Не хвальба порожня то,

А вирок найсуворіший, бо в Зевсових

Устах нема неправди, свого слова він

Додержує. Тож роздивись, роздумайся

І не вважай зарозумілих гордощів

1035]

За кращі від звичайної розважності.

ХОР

Здається, все до речі говорив Гермес:

Пихи позбутись радить він і мудрої

Розважності шукати. Тож послухайся,

Ганьба для мудрих - помилки триматися.

ПРОМЕТЕЙ

1040]

Все я знав наперед, що звістив він мені.

Мук зазнати ворогу від ворогів -

Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню

Дволезого кучері, неба ефір

Хай від грому, від натиску буйних вітрів

1045]

Розірветься на частки: землю важку

Аж до самих основ, до коріння її,

Переможний хай похитне буревій;

В шумуванні шаленім хвилі морські

Хай сплетуться з шляхами небесних світил.

1050]

В вировому коловертні долі нехай

Закинуть в Тартару чорну глибінь

Моє знесилене тіло - на смерть

Ніколи мене не вбити!

ГЕРМЕС

Такі розмови, такий рішенець

1055]

Лише від безумця можна почути!

Та й чи довго йому збожеволіти в цій

Недолі й шаленість послабити чим?

(До Океанід).

Але ви, що стражденним горем його

Вболіваєте тужно,- швидше біжіть

1060]

Якнайдалі від цих непривітних місць.

Щоб розум ясний не змутило вам

Неослабне грому рикання.

ХОР

Говори щось інше, такої порадь,

Щоб послухали ми, не до мислі-бо нам

1065]

Своє ти промовив нестерпне слово.

На негідний учинок підбурюєш нащо?

Ми готові все перетерпіти з ним,

А до зрадників вчились ненависті ми,

І з пороків усіх

1070]

Для нас найогидніша зрада.

ГЕРМЕС

Отож пам'ятайте, вам мовив я все

Наперед,- як надійде нещастя, тоді

Вже на долю не ремствуйте і не кажіть,

Що вас кинув в біду несподівану Зевс.

1075]

Ні, не він, а самі себе губите ви.

Бо, знаючи все, не нагло, як стій,

Не таємним опинитесь відступом ви

В невихідних тенетах Ати-біди,-

Заплутає вас недоумство.

ПРОМЕТЕЙ

1080]

де в розмовах нікчемних, а справді земля

Захиталась, і грому лупи глухі

Вже ревуть недалеко, грізних блискавиць

Вже спалахують завитні полум'яні,

1085]

І куряву вихри крутять, женуть.

Супротивні вітри летять звідусіль

В незрименному герці,- заколот, бій,

Вітрове повстання! В страшній боротьбі

Все змішалось - повітря і хвилі морські!

1090]

Всю цю бурю наслав розлючений Зевс,

Щоб мене вжахнути.

О пречесна мати моя, о ефіре,

Що світлом усіх обіймаєш, поглянь -

Я страждаю безвинно.


При громі й блискавицях скеля з Прометеєм провалюється в безодню.



Оглавление

  • ДІЙОВІ ОСОБИ
  • Пролог
  • Парод
  • Стасим перший
  • Епод
  • Стасим другий
  • Тренос
  • Стасим третій
  • Епод
  • Ексод