Акули і дрібна рибка [Адам Пшехшта] (fb2) читать постранично

- Акули і дрібна рибка (пер. полігНОТ) 196 Кб, 34с.  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Адам Пшехшта

Настройки текста:





Акули і дрібна рибка (Вовчий легіон – 8)

Адам Пшехшта

Переклад з польської -- полігНОТ

------------------------------------------------------

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.


Поручик Томчак припав до трофейного німецького траншейного перископа, нервово оглядаючи нейтральну зону. Противник насідав. За годину до цього передові сили танкової дивізії Kempf” розбили дві роти на старанно приготованій, глибоко розташованій, оборонній лінії над Млавою. Це не віщувало нічого доброго на майбутнє…

Німецькі літаки домінували в небі, танкові сили діяли сміливо і професійно, а солдати билися запекло, не шкодуючи ні свого, ні чужого життя. Здавалося, це мало якийсь зв‘язок з одичними технологіями, які повсюди використовувалися III Рейхом. На відміну від росіян, які зосередилися на бойовому використанні цих приладів, німці воліли впливати на психіку власних людей. Скидалося на те, що успішно.

-- Пане поручику, телефон! – вигукнув один з жандармів, що супроводжував Томчака.

Той бігом кинувся до встановленого за п‘ятдесят метрів апарата.

-- Поручик Томчак слухає, -- кинув.

-- Капітан Пажицький, -- представився співрозмовник. – Як там ситуація? Доповідайте! – поквапив нетерпляче.

-- Поки що тримаємося, німці швидше проводять розвідку, ніж нападають.

-- Але…?

-- Ми зазнаємо важких втрат, найбільше нам докучає їхня авіація. Більшість наших солдатів не мають досвіду, а схема бомбардування плюс танкова атака працює ідеально. Вони щойно знищили дві наших роти. Якби ми зупинили їхні літаки…

-- Може Вам ще зірку з неба дістати? – гірко пожартував капітан. – Ми бережемо наші повітряні сили, я чув, керівництво має намір щось зробити з тими нальотами, однак, не раніше, ніж за два дні.

-- Бо?

-- Хуй їх знає! – гаркнув Пажицький. – Гадаєте, Комендант мені доповідає?! Радійте, що вас не турбують “Дробарки”. Саме з ними б‘ються наші найкращі підрозділи. Вчора прорвали оборонні лінії на Волині. Ви повинні були отримати танкову підтримку, але все, що було, пішло на схід.

Тишу, відносну тишу, бо інколи лунали поодинокі постріли, обірвало завивання сирен.

-- По криївках, летять! – заверещав якийсь капрал.

У блакитному, безхмарному небі з‘явилися німецькі літаки, які летіли в ідеальному бойовому порядку. Вони наближалися. Протиповітряна оборона почала обстріл, заскреготали кулемети Гочкіса.

-- Що мені робити? – кинув Томчак капітанові.

Він приїхав з Варшави, щоб оглянути цю ділянку фронту, ознайомитися з ситуацією. Сьогодні вранці закінчив і вислав кур’єром докладний рапорт.

-- Поки що залишайтеся, -- вирішив Пажицький. – Тільки пам‘ятайте: я не дозволяю Вам бавитися в героя! А тепер в криївку!

-- Слухаюсь! -- відповів похмуро Томчак у мовчазну вже слухавку.

-- Пане поручику… -- поквапив його жандарм. Він тримав у бойовій готовності пістолет-кулемет Морса, раз за разом тривожно поглядав на літаки, що наближалися.

-- Ходімо! – вигукнув Томчак, хапаючи випрошену у квартирмейстера гвинтівку Маузера.

Перебуваючи – навіть тимчасово – в окопах, він волів мати під рукою зброю, яка стріляла дальше, ніж на двісті метрів. Вони побігли, швидше відчуваючи, ніж чуючи перші вибухи. Бомби впали на розташований неподалік невеличкий гай. Земля затремтіла, до них долинув тільки довгий гул, який перейшов у тріск.

-- Йобані Штуки! – заверещав Томчак, коли на якусь мить запанувала тиша.

Йому відповіло завивання пікіруючих Юнкерсів і свист падаючих бомб, від якого кров стигла в жилах.

***

Останні вцілілі танки 9TP, ляскаючи гусеницями, вийшли назустріч німцям. На лівому фланзі завирувало, добре замаскована батарея протитанкових Бофорсів впритул обстріляли ворожі машини, було чутно крики польської піхоти, що йшла в контрнаступ. Тоді в небі з‘явилися Юнкерси, вишикувались ешелоном над полем бою. Вони наближалися з метою розбомбити розташовані за лінією окопів міномети, які підтримували атаку.

-- Потрібно повертатися в криївку! – нагадав один з жандармів, що супроводжували Томчака.

Поручик відігнав його нетерплячим рухом руки й закусивши губи, знов почав спостерігати за полем бою. Якщо німці знищать артилерію, оборона лусне; після кількох днів невпинних атак люди були на межі виснаження. Ворог панував у повітрі, підкріплень не надходило…

Поміж літаками почали з‘являтися білі хмаринки – обслуга зеніток робила, що могла. За мить одна з машин звалилася на крило, тягнучи за собою смугу чорного диму, інша розвернулася, однак, решта вміло перелаштувалася і наближалася немов германська Немезида.

-- Пане поручику,






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики