Омріяний Рим [Боріс Джонсон] (fb2) читать постранично

Боріс Джонсон Омріяний Рим

Присвячено Джасперу Ґріффіну,

Джонатану Барнсу,

Освіну Мюррею

й пам’яті Олівера Ліна

Зміст

Вступ • 9

ЧАСТИНА ПЕРША. ВПЛИВ РИМУ • 11

Розділ перший. Апокаліпсис у лісі • 12

Розділ другий. Далеке римське дзеркало • 37

ЧАСТИНА ДРУГА. У ЦЕНТРІ ПАВУТИНИ • 65

Розділ третій. Майстер пропаганди • 66

Розділ четвертий. Август Цезар та Ісус Христос • 92

ЧАСТИНА ТРЕТЯ. ЯК ЦЬОГО ДОСЯГАЙ РИМЛЯНИ • 113

Розділ п’ятий. Громадянство • 114

Розділ шостий. Грецький спадок • 124

Розділ сьомий. Війна за еліти • 133

Розділ восьмий. Римська економічна спільнота: хочеш Паксу — плати таксу • 140

Розділ дев’ятий. Уніфікація смаків • 154

Розділ десятий. Пригоди галла Лукко • 163

Розділ одинадцятий. Ігри • 172

Розділ дванадцятий. Єдина валюта • 180

ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА. ЩО ПІШЛО НЕ ТАК? • 185

Розділ тринадцятий. Християни, варвари і варвари-християни • 186

Розділ чотирнадцятий. А далі прийшли мусульмани • 204

Подяка • 250

Вступ

Ідея цієї книжки виникла в мене багато років тому, коли я працював журналістом у Брюсселі й жив біля самої Європейської комісії — місця, з якого походять усі сьогоднішні намагання об’єднати Європу. Частенько я виходив на пробіжку навколо прекрасної модернової площі Амбіорікса й дивувався тому, як сучасні бельгійці пишаються цим зрадливим полководцем, на честь якого її названо.

Амбіорікс був правителем ебуронів, 54 року до н. е. він зчинив бунт проти Цезаря й розбив римлян поблизу міста, що в ті часи звалося Atuatuca Tungrorum, а нині це фламандське місто Тонґерен. Столиця Бельгії увічнила цю невеличку перемогу над потужною Римською імперією. Є тут вулиця, названа на честь Тонґрена, і вулиця Ебуронів. Пригадую, як цікаво мені стало, що тут, у цьому епіцентрі проведення експерименту з об’єднання різних націй, досі вшановують, хай тільки й у назвах вулиць, перші паростки національного спротиву.

Що було не так із тим Амбіоріксом? Чому він та його плем’я диких протобельгійців так затято опиралися благам цивілізації? Я замислився, наскільки сильним був романоскептицизм у часи римської Європи за аналогією з євроскептицизмом у сучасному ЄС.

Мені пригадалися слова, укладені Тацітом в уста британського ватажка Калгака, і його пристрасна апеляція до прадавнього свободолюбства. «Нам, британцям, рабство не відоме!»^[1] — проголосив він, і ці слова донині лунають в останній вечір серії променадних концертів BBC^[2].

Чи правильно це було? Невже римлянам випало переступити через усеохопне почуття національної гордості, і якщо так, як їм це вдалося? Як їм вдалося поширити серед різних народів спільну європейську — римську — ідентичність, коли сьогодні нам лишається тільки мріяти про неї?

Ця книжка є спробою пояснити, як римлянам поталанило влаштувати цю неймовірну справу, а почнемо ми з поразки, якої вони зазнали від рук одного з найкмітливіших і найефективніших романоскептиків того часу.

Частина перша Вплив Риму

Розділ перший Апокаліпсис у лісі

Важко сказати, якої саме миті Публій Квінтілій Вар збагнув, який він бовдур, але можна припустити, що сталося це, коли обабіч від його війська варвари затягнули бойовий клич: затулившись щитом, германські воїни загуділи свій моторошний baritus. Коли вся шеренга починала гудіти, затулившись щитами, цей звук нагадував хор діджеріду^[3] Рольфа Гарріса^[4]. Загальний ефект від нього мав справляти на ворога гнітюче враження.

Хай навіть Вар і був таким тугодумом, який не одразу збагнув, що воно таке — той baritus, можна припустити, що, коли перший грубо обтесаний спис, просвистівши в повітрі, прохромив першого римського легіонера, полководець, у чиїх вухах досі стояло передсмертне харчання бідолахи, почав гарячково міркувати, на яких це землях він опинився, і планувати контрнаступ.

Це сталося неподалік сучасного міста Оснабрюк, у місцині під назвою Калкріз, нині типово німецької доглянутої округи. Сьогодні тут розкинулися луки, протягнуті телефонні лінії, є канал і скрізь стоять акуратні німецькі будиночки. Утім, якщо приглянутися ближче, тут досі можна побачити те саме болото на півночі, той-таки крутий пагорб на півдні й той самий прохід між ними, 220 метрів завширшки.

А ще там і сьогодні стоять залишки муру, за яким сховалися варвари. Можна легко уявити собі, як, прямуючи зі сходу на захід, Вар зі своїми трьома легіонами