Червоний бліцкриг [Володимир Васильович Бешанов] (fb2) читать постранично

Бешанов Володимир ЧЕРВОНИЙ БЛІЦКРИГ

Переклад Дрогомирецького Олега з видання  Бешанов Владимир "КРАСНЫЙ БЛИЦКРИГ", Москва «Издатель Быстров» 2006, 414 с.

ISBN 5-9764-0046-9

Вступ

«Своє завдання як міністр закордонних справ я бачив у тому, щоб якомога більше розширити межі нашої Батьківщини. І, здається, ми зі Сталіном непогано впоралися з цим завданням».

В. М. Молотов

Однією фразою всесоюзний пенсіонер В. М. Молотов, згадуючи справи давно минулих днів, охарактеризував суть більшовицької внутрішньої та зовнішньої політики, незмінною метою якої було створення Всесвітньої Республіки Рад. Цій меті великий диктатор XX століття Й. В. Сталін присвятив своє життя без залишку, до неї він послідовно й наполегливо рухався всі роки. Заради неї творилися свавілля колективізації й дива індустріалізації, грабувалися церкви й розкидався мільйонами Комінтерн, продавалося масло й купувалися гармати, проводилися чистки й відбувалися рекорди, знищувалася опозиція і гнили на копальнях «каери», підписувалися та розривалися союзи й договори, і, оскільки «вільне об'єднання націй в соціалізмі» неможливе «без наполегливої боротьби соціалістичних республік з відсталими державами», десятками тисяч вироблялися танки й літаки. Все інше - заклики до миру, боротьба за «колективну безпеку», крики про оборону, - як казав Йосип Вісаріонович: «Вуаль, вуаль… Усі держави маскуються».

Тільки через призму заповітної Мети стає зрозумілою логіка передвоєнних рішень і вчинків Вождя всіх народів. У тому числі сенс вирішальних для долі світу домовленостей з іншим диктатором, найлютішим ворогом комунізму - Адольфом Гітлером. Символом цілого пакету документів, які й сьогодні не всі доступні вивченню, а можливо, уже й не існують, став радянсько-німецький пакт про ненапад, підписаний 23 серпня 1939 року.

Вчені мужі з Інституту загальної історії Академії наук СРСР майже півстоліття вихваляли мудрість та далекоглядність цього рішення, що дозволило, «спираючись на ленінські принципи зовнішньої політики й використовуючи міжімперіалістичні протиріччя, зірвати підступні плани паліїв війни». Підписання пакту про ненапад «оголило глибокий розкол в капіталістичному світі», дозволило відтермінувати німецьке нашестя і значно відсунути на захід радянський кордон, через що безпека країни сильно «зміцнилася».

Не треба бути академіком, щоб розгледіти переспіви сталінської версії. 3 липня 1941 року, оговтавшись від першого потрясіння, викликаного «віроломством» агресора, Й. В. Сталін виправдовувався перед «братами й сестрами» саме цими аргументами: «Можуть запитати: як могло статися, що Радянський уряд пішов на укладення пакту про ненапад з такими віроломними людьми і нелюдами, як Гітлер і Рібентроп? Чи не була тут допущена з боку Радянського уряду помилка? Звичайно, ні! Пакт про ненапад є пактом про мир між двома державами. Саме такий пакт запропонувала нам Німеччина в 1939 році. Чи міг Радянський уряд відмовитися від такої пропозиції? Я думаю, що жодна миролюбна держава не може відмовитися від мирної угоди з сусідньою державою, якщо на чолі цієї держави стоять навіть такі нелюди й людожери, як Гітлер і Рібентроп. І це, звичайно, за однієї неодмінної умови - якщо мирна угода не зачіпає ні прямо, ні побічно територіальної цілісності, незалежності та честі миролюбної держави. Як відомо, пакт про ненапад між СРСР і Німеччиною є саме таким пактом. Що виграли ми, уклавши з Німеччиною пакт про ненапад? Ми забезпечили нашій країні мир протягом півтора року й можливість підготовки своїх сил для відсічі, якщо фашистська Німеччина ризикнула б напасти на нашу країну всупереч пакту. Це певний виграш для нас і програш для фашистської Німеччини».

Як ми «підготували свої сили для відсічі» - це окрема тема. Але Йосиф Вісаріонович і справді виявився у виграші, пересунувши кордони СРСР на 300-350 кілометрів, «нікого не зачіпаючи». Але ж і Гітлер у програші не залишився.

Радянсько-німецький «Договір про дружбу та кордон», що широко публікувався в радянській пресі, після війни був вилучений з обігу та жодні «історії» та енциклопедії не потрапив. Наприклад, дипломатичний словник у подробицях описує процедуру врегулювання конфлікту, що виник у 1924 році, «у зв'язку з нальотом німецьких поліцейських на торгпредство СРСР у Берліні», а договір про Дружбу не сподобився навіть згадки. Як і заява Молотова про злочинність війни з гітлеризмом. Існування таємних протоколів про розмежування сфер інтересів між Третім Райхом та «Батьківщиною переможного пролетаріату» нашими політиками, істориками й дипломатами заперечувалося категорично, з піною з рота. Хоча на Заході про них знала кожна собака - американці опублікували архіви німецького МЗС ще в 1946 році - і «загрузнувши в болоті фальсифікації, поширювали небилиці про договір та цілі Радянського Союзу». Який