Пригоди Перчиняти й Мурчика в країні Казок [Анатолій Петрович Василенко] (epub) читать постранично

Якось Перченятко з Мурчиком зайшли далеко в ліс до якогось високого паркану. Заглянули з цікавістю за огорожу й відразу ж зрозуміли, що потрапили до країни казок!

Яких тільки див, яких казок не побачили вони там з Мурчиком! Тільки не могли повз несправедливість байдуже проходити.

Врятували від гострих зубів Лисчиних довірливого Колобка. „При нагоді й я вам у пригоді",— сказав їм Колобок. Пішли друзі далі.

Ідуть, коли чують — хтось співає: «Я не Вовк, а ваша мама. Молочка вам принесла".. Це безсоромний вовк тонесеньким голосом благав козеняток двері йому відчинити. Нагнали малюки сіроманця.

Тут саме й мама - Коза підійшла та й каже: „Коли вам скрутно буде, то я у пригоді стану". І на дорогу молочком їх почастувала.

Не сподобалося Лисиці й Вовчику, що якісь пришельці заважають їм, втручаються. От пішли вони до баби Яги за порадою.

„Зроби, бабцю, так,— стали Ягу благати — щоб від цих пакісних Перченяти з котом і духу не лишилося." Пообіцяла їм баба-злюка допомогти.

Ідуть собі Перченятко з Мурчиком, коли бачать — бабуся гірко плаче: „Ой, зламалася ж моя ніженька костяная! Ой, хто ж мені допоможе старенькій?" Знала, облудниця, що добре серце Перченятко мало.

„Чим допомогти вам зможемо? — питає Перченятко.— Кажіть, бабусю". Баба Яга улесливо так і каже:" Принесіть мені, діточки, пляшечку сліз від Змія Гориновича, який у замку за лісом розбійницьким живе. Вам прогулянка цікава буде, а мені — поміч."

„Ой, хитрюща стара! — раділи Вовк з Лисичкою.— Хто ж це бачив, щоб Змій Горинович плакав?! Та й лісом не пройдеш, бо там розбійників, мов комарів на болоті. Ні, не вернутися назад Перченяті з Мурчиком!"

Дорогою до лісу наздогнали наші мандрівники візок. Тихесенько, щоб не почув візник, взяли собі два гарбузи. „Не збідніє цар Горох, — вирішили вони,— а нам вони у пригоді стануть".

У величезному дуплі край дороги жили страшні лісові розбійники. Як завжди, вони займалися своєю улюбленою справою: грабували кожного, хто лісом проїздив.

І раптом... „Мамцю!"— заволали перелякані розбійники, коли побачили страхітливих істот.

"Кидай зброю!"— грізно наказали невідомі.

Несподівано одне страхіття спіткнулося, і тут всі по бачили, що страшна голова, яка від удару розбилася на шматочки, була звичайнісіньким гарбузом. А „страхіття" — Мурчиком!

„Нас ошукали! — закричали з дупла розбійники.— Хапайте їх!“ Та Перченятко з Мурчиком, захопивши зброю розбійників, уже мчали в кареті царівни подалі від небезпеки.

Над усе на світі полюбляв цар Горох гарбузову кашу. і от сьогодні його величність залишився без улюбленої страви. Царський гнів не знав