Арнаутов Виктор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

Микола Сухомозський, Надія Аврамчук

(не)відомі українці

Основи американської школи монументального живопису заклав талановитий митець з Токмака

Віктор Михайлович Арнаутов – художник, графік, ілюстратор, скульптор, педагог, що творив на ниві монументального, станкового живопису, книжкової графіки. 23 листопада виповниться 124 роки з дня народження.

"Мистецтво - це матеріалізація думок та емоцій людей".

Віктор Арнаутов.

Гвинтовими східцями до визнання

Життя Арнаутова нагадує гвинтові східці, які змайстрував абстракціоніст. Той ще кубик Рубика!

З одного боку – "попівський нащадок", білий офіцер, учасник громадянської війни на боці Колчака, політичний емігрант; з другого – американський "лівак", таємний член Компартії США, борець за права народу і, зрештою,"поверненець" до СРСР.

Що за цими акробатичними номерами?

Виклики епохи. Гімназійний випуск відбувся достроково – розпочалася Перша світова війна, яка нагально потребувала людських ресурсів. Кавалерійське училище у прискореному режимі і мобілізація. Нетривала служба, яку, утім, встигли відзначити вищою імперською нагородою – орденом святого Георгія. Безлад серед російських військ, де командирів уже не призначали, а вибирали солдатські комітети (командиром ескадрону став і Арнаутов). На початку 1918-го пішов у відставку, не підозрюючи, що доля закине на внутрішні фронти Уралу та Сибіру (1919). Після поразки військ Верховного правителя, розуміючи як до нього ставиться більшовицька влада, наступного року перебрався до Маньчжурії. Перебиваючись випадковими заробітками, малював. Мріючи про професійну кар'єру.

Непереборне бажання привело до США. Навчання в престижній Каліфорнійській школі витончених мистецтв, а після знайомства з мексиканським класиком, "троцькістом" Дієгою Ріверою тісно співпрацював з ним. На думку більшості мистецтвознавців, саме спілкування з останнім винесло суттєві корективи у погляди Арнаутова. І хоча ті ж експерти визнавали, що у творчому сенсі учень обігнав учителя, світоглядний вплив останнього дався взнаки. Токмаківець почав дивитися на світ через "народну призму" і пензлем реагувати на суспільні виклики.

Один з перших "соціальних" доробків – "Танцювальний марафон" (українською – "Танці донесхочу"), яка відтворила не зовсім гуманну американську атмосферу тих часів: для отримання грошової винагороди учасники мали "викидати колінця" якомога довше – рекорд склав 214 діб. Надзвичайно вразив його і широкомасштабний велелюдний страйк вантажників Тихоокеанського узбережжя, коли поліція розстріляла активістів (1934), на що художник відгукнувся серією ксилографій.

То ж не дивно, що він потрапив до поля зору спецслужб. А коли 1938-го ще й таємно вступив до компартії США (подейкували, аби "задобрити" Кремль для дозволу на повернення до Маріуполя), позначка "Становить загрозу для національної безпеки" міцно за ним закріпилася. Друзів та знайомих не раз опитували-допитували, в авто встановили "жучок". Однак це не зупинило Арнаутова, котрий усе життя небезпідставно вважав: "Якщо мене сьогодні позбавлять права робити публічні заяви в художній формі, це означає, що завтра й всі інші художники можуть бути його позбавлені".

І влаштував черговий "творчий" демарш. Подавши на фестиваль мистецтв кольорову літографію-карикатуру на віце-президента Річарда Ніксона (1955). Організатори висунули ультиматум: або художник забирає епатажну роботу, або вони закривають фестиваль. То ж вибору не залишалося. Але вихід знайшовся: доробок опублікував - та ще й на обкладинці! - популярний журнал "The Nation". Скільки "бесід" відбулося у різних кабінетах, починаючи з президента Стендфордського університету Уолесса Стерлінга, годі й казати.

А паралельно Віктор Михайлович неспішно "пакував валізи", зважившись, разом з дружиною (діти відмовилися) після виходу на пенсію залишити суперечливі США. На нещастя, коли уже придбали квитки, Лідію на смерть збило авто. То ж до Маріуполя прибув сам.

Мешкав у квартирі померлої сестри, доки не отримав двокімнатну власну. Де й оселився з новою дружиною. Згодом вони перебралися до Ленінграду - її рідного міста. Придбали будинок у Вириці - селищі Гатчинського району. Там художник і зустрів бабусю в чорному з косою через плече.

Художник, якому є що сказати

Наш земляк творив у різних жанрах – фреска, панно, іконопис, ксилографія, ліногравюра, портрет, пейзаж, скульптура. Та найпотужніше – у першому.

Знаменна віха – участь в оформленні інтер'єру меморіальної вежі «Койт Тауер» (Coit Tower) у Сан-Франциско, зведеної в пам'ять про пожежників, які героїчно рятували людей під час катастрофічного землетрусу-1906. До проєкту залучили 26 художників та 19 асистентів, а керувати ними доручили Арнаутову. Шість місяців колективної творчості, і мистецький шедевр, про який будуть писати наукові дослідження і який щороку оглядатимуть мільйони туристів з усіх куточків світу, у всій величі постав перед очима містян (1934). Пройде зовсім небагато часу і фреску "Міське життя" назвуть емблемою каліфорнійського муралізму. До речі, серед діючих осіб Арнаутов зобразив і себе, тобто намалював прихований автопортрет.

А ще запоріжчанин разом з Ріверою брав участь у створенні фресок в Національному палаці в Мехіко - "Мексика крізь століття" (1929-1935), палаці Кортеса - "Історія Куернавакі та штату Морелос" (1930-1931), розписував Міністерство охорони здоров'я, Губернаторський палац.

Повернувшись до США, відзначився доробками "Первісна і сучасна медицина", "Діяльність армії в мирний час", оформленням будівлі Всесвітньої бібліотеки, станції метро, низки поштамтів, коледжу в Техасі (1938-1939). Плюс 13 фресок на 1000 квадратних метрах школи імені Джорджа Вашингтона в Сан-Франциско, який назвуть значним внеском в розвиток культури штату.

Не обійшов увагою митець і батьківщину. Зокрема, в Маріуполі доклав рук до створення мозаїчних панно "Від скіфів до космосу" на Будинку зв'язку, будівель місцевого аеровокзалу, середньої школи №54.

Серед ксилографій, мабуть, найщемніша "Прощання", що зображає солдат республіканської армії США, котрі марширують повз братські могили.

Широко відомі і ліногравюри "Дік Максимір", "Збирання бавовни", "Шахтар", "Пам'ятник жертвам фашизму", "Біля моря".

Оформляв книги творів Тараса Шевченка.

Основні персональні виставки

Сан-Франциско                   1931, 1933, 1934, 1935, 1937, 1938,1939, 1940, 1946

Толедо, Стоктон, Трентон            1936

Нью-Йорк                        1938

Стейнфорд                        1939

Київ                               1964, 1966, 1970

Донецьк                        1965

Горлівка                        1965

Маріуполь                         1965

Санкт-Петербург                  2008 (в Музеї-квартирі Йосипа Бродського).

За що в США "убивають" Арнаутова?

У червні 2019 року сенсаційна навіть для США новина сколихнула багатьох. Комітет з питань освіти Сан-Франциско прийняв "нестандартне" рішення: серію із 13 фресок Арнаутова у школі імені Джорджа Вашингтона зафарбувати ($0,6 млн). Чому 2019-го "неправильними" визнаються доробки, які 1936-го сприймалися на "ура"? А тому, що сцени закликають до насильства і нічому хорошому молодь не навчать. А ще - принижують почуття афроамериканців та індіанців. Іншими словами, "несуть в маси" шкідливий ідеологічний заряд.

Зазначимо: левова частка критики дістається двом роботам. На одній - чорні раби працюють на плантації першого президента США, на другій – світоч демократії поруч з трупом індіанця.

На захист фресок піднялися тисячі людей. Аргументували свою позицію у двох площинах: історичній і культурній.

Що стосується першої, то хіба знайдеться фахівець, який насмілиться стверджувати, буцімто ікона американської демократії не мала рабів? Тобто, мова йде про реальні сторінки історії. А члени Комітету бажають зафарбувати правду. Активісти завили про збір підписів під петицією владі, аби долю фресок вирішували виборці (пробне голосування серед жителів міста - 80 відсотків за їх збереження) як об'єктів, що становлять значну історичну та художню цінність.

Чиновники відступилися, запропонувавши закрити фрески підручними матеріалами, що обійдеться на чверть мільйона дорожче. Це ще більше підклало дров до багаття. Скандал розгорівся з новою силою. Захисники Арнаутова обурюються: ті, хто голосував за таке рішення, - вандали, котрі створюють украй небезпечний прецедент. Почесний професор Каліфорнійського університету Роберт Черні, який не з чуток знайомий з творчістю художника, протестантів підтримує: "Арнаутов називав себе соціальним реалістом і наполягав на тому, що художник має бути критиком суспільства".

На сьогодні у протистоянні (понад 400 американських громадян, включаючи художників, письменників, викладачів, підписали петицію з вимогою не чіпати Арнаутова) спостерігається рівновага. Як будуть розгортатися подальші події, покаже час. Але у США знаходиться ще кілька десятків робіт запорізького митця. Головним чином, фресок. І зберігаються вони, в основному, у Каліфорнії та не менш непередбачуваному Техасі. Чи у безпеці?

Нагадаємо: далекого 1953-го до конгресу США уже вносили законопроект про заборону настінного живопису взагалі.

Мессиджі Віктора Арнаутова

В Америці я почувався непроханим гостем, якого впізнавали, але якому ніхто не радий.

Будь-який твір мистецтва - завжди пропаганда, так як воно неминуче формулює певну мету.

Дуже часто туга за рідними місцями охоплювала мене з такою силою і владністю, що я готовий був виїхати негайно. Та обставини перемагали.

Мистецтво має просувати і вести за собою людство до вищого рівня культури.

Я не заперечую важливості Пікассо і сучасних абстракціоністів, але я розглядаю їх живопис як лабораторну роботу. Їх позиція, в першу чергу, аналітична. Сьогодні у нас немає часу на аналіз. Настала пора …приступити до синтезу.

Бути чесним із власним сумлінням.

Усе, …чого я досяг у галузі живопису найперше сконденсувалось, набуло закінченості під впливом Рівери.

Невже фарби, пензлики і олівці художника вважаються знаряддями вбивства? ...Я ціную свої свободи і маю намір захищати свої права, і як громадянин, і як художник.

Відомі особистості про Віктора Арнаутова

Олександр Чернов, член Національної спілки краєзнавців України: "Віктор Арнаутов - найзначніша після Архипа Куїнджі постать в мистецтві серед вихідців з Маріуполя".

Вірджинія Маршалл, президент Союзу чорношкірих викладачів Сан-Франциско: "Картини Арнаутова нагадують мені прадіда і прабабу, яких били і вішали на деревах, і яким говорили, що вони навіть не люди".

Вінс Меттьюз, суперінтендант: "Уперше побачивши ці фрески, я відразу зрозумів, що їх потрібно знищити".

Цікаві факти

Мав братів Євгенія та Леоніда: старший – гардемарин, банківський службовець, емігрант до Чехословаччини, де раптово помер (1939); молодший – чехословацький інженер-будівельник, який після Другої світової війни займався відновленням Карлового мосту.

Емігрував до Китаю (1920), потім США (1925).

За злою іронією долі 1 березня 1938 року його батька-священика, який після смерті дружини Аделаїди готувався до прийняття чернецтва, розстріляли більшовики, а Віктор Арнаутов у цей час вступав до Комуністичної партії США.

Член Сан-Франциського ліберально-лівацького творчого угруповання "Графічна майстерня" (1950-ті).

Старший син Михайло воював з гітлерівцями на території Франції.

Значився учасником федеральної програми допомоги особам з низькими доходами.

Погано знав англійську, тому його промови і статті редагувала дружина Лідія Блонська.

Родина, традиційно збираючись на Різдво, готувала борщ, вінегрет, голубці.

Одну з стін своєї першої майстерні на Вашингтон-стріт, 528 прикрасив фрескою, на якій зобразив друзів та однодумців. У свою чергу, Дієго Рівера нагородив рисами Арнаутова робітника в "Алегорії Каліфорнії".

Полотно "Сталінградський снайпер", передане радянському уряду, демонструвалося в приміщенні ООН під час першої сесії (1945).

Сина Якова, пізніше - американського живописця і скульптора, назвав на честь Рівери, але переплутав, бо Яков насправді – це не Дієго, а Хакобо.

Двічі звертався в Москву з проханням дозволити повернутися (1936, 1947), але йому відмовляли.

На момент знайомства з Ноною Телепоровською та перебувала у шлюбі і мала сина, але розлучилася і, залишивши хлопця на маму, перебралася до коханого.

Особисті папери зберігаються в Смітсонівському інституті американського мистецтва.

З досьє Віктора Арнаутова

Народився 23 листопада 1896 в Успенівці Таврійської губернії (нині – Токмацький район Запорізької області).

Закінчив маріупольську Олександрівську чоловічу гімназію, Єлізаветградське кавалерійське юнкерське училище (1914).

Брав уроки малювання у художника Василя Тарасова, навчався в харбінській емігрантській студії "Лотос" у Михайла Кічігіна (1922-1924), Каліфорнійській школі витончених мистецтв (1926-1929), стажувався у відомого мексиканського митця Дієго Ривери (1929-1931).

Учасник громадянської війни: молодший офіцер, командир ескадрону Литовського уланського полку (1917-1918), прапорщик стрілецької дивізії Збройних Сил Півдня Росії (1919), кавалерійський інструктор у маршала Чжан Дзо-Ліна в Мукдені (1923–1925).

Кавалер ордена святого Георгія.

Член Спілки художників СРСР (1964).

Почесний професор Стенфордського університету (1931).

Голова Ради художників при американській Академії мистецтва.

Член виконавчого комітету Спілки художників Сан-Франциско.

Доробки митця нині зберігаються в колекціях провідних музеїв світу, а фрески прикрашають багато значущих об'єктів в США, Мексиці та Україні.

Перша дружина – дочка помічника військового аташе в Мукдені Лідія Блонська, з якою мали трьох синів - Михайла, Василя, Якова. Загинула, потрапивши в автокатастрофу (1961).

Друга дружина – ленінградська художниця та мистецтвознавець Нонна Володимирівна Толепоровська (побралися 1970-го).

Доробки зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв в Сан-Франциско (США), Державному Руському музеї в Санкт-Петербурзі, куди вдова передала 19 картин, Донецькому художньому музеї, Маріупольському краєзнавчому музеї, численних приватних зібраннях України, США, РФ, включаючи Микиту Хрущова.

Помер 22 (за іншою версією – 29) березня 1979 на дачі під Ленінградом. Похований на Богословському цвинтарі. Наступного року, згідно з заповітом, дружина перевезла урну з прахом до Маріуполя, де підховала до могили матері на старому міському цвинтарі (1980).

Видрукувані мемуари під назвою "Життя наново" у запису донецького журналіста Леоніда Саніна (1965; 1972).

До 110-ї річниці з дня народження в Санкт-Петербурзі вийшов доробок Юрія Іваненка "Віктор Арнаутов: життя і творчість" (2007).

Афоризм на тему

Малювати картини - професія, а продавати їх - справжнє мистецтво.