Безмірна залежність [Лола Астра] (fb2) читать онлайн

Лола Астра БЕЗМІРНА ЗАЛЕЖНІСТЬ

Вступ

Люди з'являються в нашому житті невипадково. Звичайно, не хотілося б, щоб вони завдавали нам болю, але часом це неминуче.

Зустріч з Ним змінила все в моєму світі, принесла багато щастя, але й море сліз, проте у підсумку — неймовірний розвиток мене як людини, особистості, а головне як жінки.

Ця зустріч — магія, диво, любов… справжнісіньке кохання!

Він унікальний… найособливіший, найрозумніший, наймудріший, найсильніший, мужній, щедрий, найвеселіший, найкрасивіший. Найкращий. Най, най… Він пізнав сутність життя. Він подарував мені світ. Як же сталося так, що моє життя в одну мить змінилося? Зараз розповім…

23.08.2017

I — За наше випадкове…

Я прокинулася від того, що чоловік поцілував мене в щічку, збираючись на роботу.

— Слухай, — сказав він, — сьогодні йду на день народження друга. Дай мені грошей, я свої на ремонт машини витратив.

— Візьми в гаманці, — відповіла я з заплющеними очима.

— Тисячу гривень, не менше?

— Знущаєшся? А що ми їсти будемо? Чому ти не сказав заздалегідь, я б все спланувала?

— Твої плани вже набридли. Гаразд, я позичу гроші в іншому місці, — розлютився він і кинув гаманець на диван.

— Стривай! — я побігла за ним, але двері зачинилися.

І знову смуток. І знову зіпсований день. Збираючись на роботу, я увімкнула свого улюбленого Джима Моррісона. Останнім часом лише його пісні мене й тішили, до того ж, я давно нічим так не захоплювалася.

* * *

— Привіт, моя маленька! — вигукнула моя колега Настя, коли я увійшла до кабінету. — Я тобі вже чай приготувала. Я так скучила!

Як же я любила Настю! Вона по-особливому, зворушливо опікувалася мною. Стала мені найкращою подругою… я дуже цінувала все це.

— Як там твій Джим? — запитала вона.

— Зараз перевірю, — я посміхнулася і взяла до рук телефон, — подивимося, які новини в його групі. О, Настю, подивися, до мене в друзі проситься його фанат! Ого, він навіть мені написав!

— Швидко показуй! — Настя підбігла до мене.

Ми із цікавістю розглядали сторінку якогось Андрія Аполлона, дослідили його профіль, присвячений Моррісону і чомусь Уїтні Х'юстон, а потім перейшли до надісланого повідомлення.

«Привіт, буду радий знайомству!»

– І це все, що спроможний написати фанат фанату? — я закотила очі. — А на вигляд з претензією на унікальність.

Але все ж я відповіла. Хто б міг подумати, що цей хлопчина зіпсує мені віртуальне життя. Занадто швидко він викликав в мені довіру розповідями про свій глибокий внутрішній світ, і наскільки сильне його захоплення Джимом: саме тому він і створив групу на його честь, в яку я із задоволенням вступила, роблячи репости і систематично все коментуючи, бажаючи підтримати Андрійка.

Але незабаром навколо групи розгорівся справжній скандал: виявилося, що всі матеріали (фотографії, пісні, відео) були ним «вкрадені» з так званої офіційної групи.

І варто було мені йому сказати хоч слово з цього приводу, як я вислухала від нього купу гидот по повній програмі. На додаток, він мене ще й в чорний список додав.

— Це взагалі нормально? — обурювалася я Насті. — Я бажаю помсти! І у мене вже є план!

— Який же? — Настя посміхалася. Мої історії її розважали.

— А ось він! — я урочисто витягла з сумочки нову сім-карту. — Я зареєструюся у соціальній мережі під іншим ім'ям, увійду до нього в довіру, а потім поверну йому його ж бридкі слова.

— О, відмінна ідея! Скажи тільки, а як у тебе справи з чоловіком? Ви з ним хоч спілкуєтеся чи ти і вдома постійно в інтернеті?

Я почервоніла. Настя була права, але мої посиденьки в інтернеті були наслідком, а не причиною.

Отже, мій фейковий аккаунт був створений, і мені потрібно було терміново знайти собі купу друзів, що мало створити враження, наче сторінка належить реальній людині.

І тут я вирішила стати прихильницею Уїтні Х'юстон, вступила до групи, створеної тим же Андрієм на її честь. Там я і почала шукати друзів. Ось тільки додавала я не всіх, а тільки цікавих особистостей.

Сторінка одного хлопця так мене розсмішила, що я зайшлася щирим сміхом.

– Ілля, а ти потішний, — сказала я вголос (добре, що була у цей час одна), вдивляючись в його фото. Добрі очі, наївна посмішка. Щось у його вигляді говорило мені про те, що він відкритий, чуйний, хоча й зовсім не простий. Можливо, впертий. — Що ж, а вас, Ілля, я безумовно додаю в друзі! — промовила я, відправляючи запит і вперше відчуваючи легке хвилювання: прийме він його чи ні?

Але мій запит було прийнято, і тепер мені відкрився доступ не тільки до його фотографій і постів, але й до коментарів. Який Ілля, такі у нього і друзі. Під кожним фото коментарі-шедеври. Читаючи їх, я дізнавалась, що його найліпший друг — такий собі Денис, і що Ілля постійно дозволяє оточуючим кепкувати над ним, але ті своєю чергою роблять це делікатно, не ображаючи. Іллю поважали: це відчувалось досить явно і впливало на друзів, і на мене в тому числі. Незважаючи на деякі прояви вульгарності, мати, було щось у його поведінці, що свідчило про розум, порядність, культуру, благородність, витонченість. Він був цікавою особистістю.

Минув деякий час перш ніж я зважилася залишити на його сторінці перший коментар, і Ілля його оцінив. Так і почалася наша «дружба».

II — «Дружба»

Ми почали листуватися. Просто так. Я нічого до нього не відчувала, але з Іллею дійсно було так легко і весело. Я ще ніколи не спілкувалася з такими чоловіками, хоча у спілкуванні в соцмережах мала багатий досвід, чого не скажеш про реальні стосунки.

Ми з Іллею любили коментувати записи та фото одне одного, причому робили це вишукано. В приватному листуванні Ілля уникав розповідати про себе: незважаючи на відкритий прояв емоцій, все, що стосувалося конкретних побутових речей, було від мене приховано.

Про Андрія, через якого я й створила фейкову сторінку, я вже давно забула, і тепер спілкувалася тільки з Іллею. Але мені хотілося, щоб він листувався зі мною справжньою, на моїй справжній сторінці, він повинен був знати, що я заміжня, як я виглядаю, мої реальні захоплення.

І ось одного разу, зовсім неочікувано, я попросилася до нього у друзі зі своєї справжньої сторінки. І він мене додав.

Почалося найсмішніше: одночасне листування Іллі зі мною справжньою і фейковою. І що ж я помітила? Реальна я подобалася йому більше. Напевно, справа була в тому, що реальній мені він міг довіряти по-справжньому. Причини ж його можливої недовіри я зрозуміла потім, коли дізналася, що у Іллі була дівчина Олена.

Я не знала, чи була вона дівчиною колишньою, але судячи з того, як у соцмережі до неї ставилися друзі Іллі, особливо Денис, відносини у них були не найкращими. Мені було шкода її, бо я через це пройшла і знала, що таке нерозділене кохання і залежність. Тепер я була щаслива, заміжня і більше не відчувала цих пекельних мук. Але я не створювала для Олени жодної загрози, Ілля як чоловік мене не хвилював, тому й не відчувала провини, продовжуючи спілкуватися з ним.

Проте з часом мені набрид мій фейковий аккаунт, і я вирішила зізнатися Іллі, хто я насправді.

«От дияволиця! Я так і знав!», — тільки й відповів він, і з моїм двійником було покінчено.

III — Довіра

«Я бухгалтер у страховій компанії. А ти?»

«Ти ді-джей?»

«І все ж — ким ти працюєш?»

«Не сміши мене! Якщо тобі 18, то мені 40 років!»

«Так у тебе день народження в березні, липні або жовтні?»

З вами таке бувало, що ви нічого не знаєте про людину, але довіряєте їй безмежно? Я вважала Іллю своїм справжнім віртуальним другом. Не єдиним, звичайно, адже я вела листування з багатьма дівчатами, хлопцями. З Іллею ми могли обмінятися декількома повідомленнями на місяць, а могли і цілий день витратити на листування. Зазвичай він відповідав не одразу, іноді зникав на кілька днів, а на всі питання про себе відбивався жартами. Але мені було байдуже: він був просто віртуальним другом, з ним було весело, але не більше.

До того ж, були моменти, які мене в ньому коробили: вживав багато нецензурних слів, матюкався по повній програмі. Міг бути навіть вульгарним. Міг запросто написати коментар стосовно моєї фігури, і мене це дуже бентежило, він не мав права виявляти таку нестриманість відносно мене. Але листування з ним припинити я не могла. Мене притягували його внутрішня сила, мудрування, впевненість, мені імпонували його настанови. Здебільшого ми обговорювали фільми і музику, іноді замислювалися і над сенсом життя.

До речі, дещо про себе він все ж розповів: мав медичнуосвіту, і йому було 37 років! Можливо, тому мене до нього й тягнуло — він був дорослим, хоча потяг цей був не як до чоловіка. Ні в якому разі! Адже я була щасливою в шлюбі.

— Любий, чим займемося на вихідних? Так хочеться відключити телефони і просто піти погуляти. Поїхали до річки чи до лісу, будемо гуляти, тримаючись за руки.

— Це, звичайно, класно, — відповідав мені чоловік, — але сьогодні я зустрічаюся з друзями.

Ця фраза завжди різала мене боляче по серцю, бо означала тільки одне:

— Отже, ти знову повернешся невідомо коли? І чому ти не попередив заздалегідь? Я б теж кудись з подругами пішла.

— Так домовся зараз, у чому проблема?

Не було жодної проблеми. Просто мені хотілося проводити вільний час з коханим, а він хотів бути з друзями. Але минали дні, місяці, і мені починало подобатися проводити вечори на самоті, і відсутність чоловіка вдома все менше і рідше викликала у мене сум.

* * *

«Щоб ти здохла!»

«Воу-воу-воу! Прошу, полегше!», — відповіла я на коментар Олени до мого посту в Іллі на сторінці.

Це вперше Олена написала мені гидоту. Мене це збентежило і трохи напружило, адже ми з Іллею просто флудили у нього на «стіні».

«Слухай, Олено, закрий рота!», — написав Денис, але раптом всі коментарі зникли.

«Ілля, що все це означає?», — написала я йому.

«Не звертай уваги, це моя колишня. Я видалив всі коментарі».

«Ого, вона тебе досі кохає і не може забути? Це так мило».

«Ти знаєш, не так вже й мило. Якщо вона тобі буде ще щось писати, додавай її одразу в чорний список, добре?»

«Гаразд».

Минав час. Кожен жив своїм життям. Я змінила роботу. Кумедний випадок стався зі мною, коли я проходила медогляд при влаштуванні на нове місце. Мені призначили зробити кардіограму. Цю процедуру проводив зовсім юний хлопець (мабуть, інтерн), чия молодість і гарненька зовнішність мене трохи збентежили. Але що поробиш, кардіограму потрібно було зробити. І дивна річ: коли він доторкнувся до мене руками, я чомусь згадала про Іллю, адже я знала, що він лікар або був ним колись. Я уявила його в білому халаті, такого веселого бабія, що доглядає за своїми пацієнтками. Мені стало весело, і я вирішила обов'язково поділитися цим враженням з ним. Це я і зробила ввечері, після чого отримала ще одну порцію гидот від Олени (так уже збіглося, що в цей вечір вона знову про мене згадала) і безліч жартів від Іллі. Мене це лише потішило. Так життя минало далі.

* * *

Як я жила? Що відбувалося в моїй долі? Як моя найміцніша, чиста і невинна любов до чоловіка докотилася до того, що я почала скаржитися на неї Іллі? А він лише слухав і співчував, не даючи порад, був обережний. Коли намагався фліртувати, я все різко обривала, і ми поверталися до колишнього жартівливого спілкування.

Коли жінка живе з чоловіком, який її не цінує, вона згасає. Він може любити її, але якщо він нею не захоплюється, а лише дорікає і повчає, вона втрачає себе. Не можна цього допускати. Одного разу, коли я в черговий раз була на самоті вдома, я раптом відчула, що дуже сумую за чоловіком і хочу повернути ті дні, коли ми разом проводили вечори, дивилися фільми, гуляли. І я написала йому:

«Ти скоро повернешся додому?»

Відповідь надійшла швидко:

«А навіщо мені додому? Щоб знову слухати твої дурні розмови?»

Саме в цей момент я зрозуміла, що це кінець нашого кохання. Я проплакала всю ніч, а коли мій чоловік повернувся додому, на нього чекала вже інша я — байдужа, розчарована жінка, яка відпустила його, яка більше не кохала…

Звичайно, він не помітив цієї зміни, ми спілкувалися, були навіть близькі, ось тільки я більше нічого не відчувала. Мою любов знецінили, а разом з нею — і жінку в мені.

Напевно, тому мене немов струмом ударило, коли одного ранку я отримала від Іллі повідомлення: він надіслав мені пісню і написав: «Не знаю чому, але цілий ранок я слухаю її і думаю про тебе».

Це була пісня про кохання, секс, про чудову дівчину, від якої головний герой був у захваті. І слухаючи її, Ілля думав про мене? Невже я могла викликати в когось подібні почуття? Жінка, загнана у кут моєї душі, раптом стрепенулася, вона підняла голову і з надією подивилася на мене. В той день Ілля мене врятував, сам того не усвідомлюючи.

Пісня була відверта, з матами, але справжня, душевна, жива. Я вийшла на кухню і поставила її на повтор, насолоджуючись собою і своєю красою.

— Господи, що ти слухаєш? — чоловік увійшов на кухню з похмурим обличчям.

— Пісню про кохання, — відповіла я, посміхаючись, але зменшуючи гучність.

— Щось ти все більше і більше деградуєш, — сказав він зі сміхом.

Неприємно. Але ні, цього разу йому не вдалося потрапити в ціль.

— В чому ти бачиш деградацію? — запитала я різко.

— Матюки на всю квартиру, вульгарності. Де тут така витончена, інтелектуальна музика, яку ти зазвичай слухаєш? Ти ж у нас поціновувач піднесеного, — із сарказмом запитав він.

— Так, я, нарешті, відкрила очі. Головне, щоб душа була в усьому, і не має значення, в які слова це огортається. Важливо, щоб серце співало і тепло розливалося по тілу. А щодо деградації: людина, яка пізнала життя, не потребує красивих слів, їй нема необхідності нічого нікому доводити, вона живе в гармонії зі собою, і інших не чіпає.

— Зрозуміло, — сказав чоловік тихо і подивився на мене з докором, — ось тільки коли я з тобою ділюся тим, що мені подобається, ти лише кривишся.

— Стривай, ти взагалі мене соромишся, боїшся, як би я не зганьбила тебе — такого ділового і класного — в компанії твоїх друзів.

— Так ти поводь себе нормально!

— Я нормальна! — закричала я на всю квартиру, але він вже мене не слухав і вийшов з кухні. О, він умів залишати мене наодинці з моїми проблемами. Мені залишилося тільки вимкнути музику, тому що тепер вона завдавала болю, і я просто розплакалася.

* * *

«Ілля, благаю, будь в мережі. Ти мені зараз так потрібен!»

Був ранок наступного дня. Я як завжди була одна. Зайшла в соцмережу і побачила в повідомленнях дуже багато бридких слів на свою адресу від… Іллі! Хтось створив фейкову сторінку з його ім'ям і фотографіями, і, судячи з усього, зробив розсилку нібито від його імені не тільки мені одній. Я зробила скріншоти цієї сторінки і отриманих повідомлень і, затамувавши подих, чекала, коли в мережі з'явиться справжній Ілля.

«Я тут, крихітко! Що трапилося?»

Побачивши скріншоти, Ілля сторопів, але не втратив самовладання і почуття гумору.

«Так, з боку Олени це вже конкретний перебір», — просто написав він.

«А мені її шкода, вона любить тебе».

«Навряд чи таку поведінку можна назвати любов'ю».

«Любов — це взагалі жахлива річ. Вона приносить лише біль і страждання. Одному жити набагато краще. Коли я розлучуся з чоловіком (а це станеться, судячи з усього, вже скоро), я більше ніколи не полюблю».

«Бачу, в тебе зовсім вже безнадійний випадок. Ти настільки шаблонно розмірковуєш».

«Шаблонно?», — я здивувалася такому зауваженню Іллі, але він все пояснив:

«Всі кажуть подібні слова в надії на те, що їх переконають у протилежному, а ти скажи правду, будь щирою з собою і тільки спробуй заявити, що тобі не потрібне кохання!»

«Хм. Ти правий. Потрібне, ще й як! Хочу єднання душ, споріднення, вічної любові».

«Ось бачиш! І це абсолютно нормальне бажання для будь-якої жінки».

На мій подив, ми листувалися з Іллею кілька годин поспіль. Такого з нами ще не було. Він допоміг мені в цей день, підняв мені настрій, зарядив енергією.

«Як шкода, що він далеко, ми могли б стати близькими друзями. Він дивовижний», — вперше промайнула в моїй голові така думка, але я швидко її відігнала від себе і повернулася до своєї реальності.

IV — Розлучення

Четвер. Перша година ночі. Нарешті, я почула, як ключ у замку повертається, і двері відчинилися. Чоловік прийшов додому. Я схопилася з ліжка і вийшла зі спальні.

— А я не сплю, — сказала я, намагаючись посміхатися. Весь тиждень він приходив пізно, коли я вже спала, уникаючи спілкування зі мною. Як утворилася ця прірва, на жаль, ми обидва не знали.

— Так, я бачу, — чоловік теж спробував посміхнутися, але це вийшло жалюгідно.

Я повернулася до спальні і лягла, чекаючи, коли він прийде спати, і ми зможемо поговорити. Але він засів надовго на кухні, навмисно, я це точно знала, і десь приблизно через годину я все ж заснула.

П'ятниця. Субота. Все теж саме. І ось у неділю я не витримала.

— Я не можу так більше, — сказала я вранці, коли він знову одягався, щоб кудись піти, — я не збираюся терпіти таке ставлення. Збирай речі та йди.

— Добре, — просто відповів він і, не змінюючи своїх планів, знову кудись пішов на цілий день.

Свої речі він забрав на наступному тижні. В той день я повернулася з роботи додому близько восьмої вечора, переживши дуже напружений день, і побачила, що його немає. Він забрав абсолютно всі свої речі, залишивши тільки подарунки, що я йому дарувала, завдавши цим вчинком ще більшого болю. Звичайно, я плакала. Але… Я почала вільно дихати. Мені було прикро, що він пішов, нічого не пояснивши, але я, нарешті, відчула себе живою, я почала пізнавати себе.

Так, мені було самотньо. Нестерпно сумно повертатися в порожню квартиру, де тебе ніхто не чекає, особливо, коли за вікном осінь, темно, холодно, дощить. Мене рятували книжки, музика, фільми, робота допізна, зустрічі з друзями. І, безумовно, інтернет, спілкування, порожні розмови, аби згаяти час, Ілля.

Він жартував, підбадьорював мене, не боявся. Багато хлопців-друзів почали мене уникати, чомусь вважаючи, що тепер у мене є на них якісь плани. А Ілля не боявся. Він дозволяв собі флірт: саме те, що мені було потрібно у цей період.

«У тебе не можна закохуватися. Ні. Як тільки це відбудеться, я буду слабкою і захочу твого тепла. І що ти тоді будеш робити?»

«Я буду цьому дуже радий. Ти приїдеш до мене, і ми відмінно проведемо час».

Напевно, тоді я вперше подумала про те, що зустріч з Іллею дійсно могла б стати реальністю. Це був грудень: такий холодний і похмурий, без снігу і відчуття дива у повітрі, але з надією, що все ж десь попереду на мене чекає щастя. Можливо, це відбувалося завдяки компліментам Іллі: з ним я відчувала себе красивою. Але ні, я не сприймала його всерйоз, проте була йому дуже вдячна, він був мені потрібен.

І саме тоді до мене повернувся чоловік. Приїхав увечері, під приводом, що забув якісь свої документи забрати. Ми сиділи на кухні і пили чай. Потім він почав каятися, що багато чого зрозумів і усвідомив, зробив висновки.

— Ти найкраща, чудова дружина. На інших я дивитися не можу. Вони порожні, — він говорив, і в його очах блищали сльози. Ось тільки я вже і так знала, що я чудова.

— Мені без тебе добре, — просто відповіла я, бо завжди казала щиро про свої почуття. Краще обірвати все одразу, ніж мучити людину.

Коли він пішов, я довго плакала. Чи правильно я вчинила? Нелегко відпускати людину, з якою був щасливий. Може, варто було почати все з початку? Вибір — одна з найжорсткіших особливостей нашого життя.

Я заходила на сторінки своїх друзів, намагаючись відволіктися. Ілля… Цікаво, як він? Прокоментувала один його запис і далі намагалась займатися своїми справами. Але на душі було сумно, майбутнє лякало. В принципі, я його взагалі не бачила, з'явилася клята апатія. Оселилася в душі, полонила її і тиснула, тиснула…

Звук з ноутбука повернув мене в реальність. Один новий коментар. У передчутті того, що це Ілля і зараз він розрадить мене, я його відкрила.

«Здохни, тварюко!»

Ось тільки я не очікувала, що це не Ілля.

«Олено, це ти?», — написала я і поставила усміхнений смайлик.

Денис одразу ж лайкнув мій коментар.

Олена вже не вперше писала мені гидоти з різних сторінок (напевно, це були аккаунти її друзів), мені завжди було цікаво, звідки в ній стільки ненависті до мене. Швидше за все, вона дуже страждала. На її справжній сторінці я вже давно була в чорному списку, тому я вирішила написати їй туди, звідки був відправлений останній коментар.

«Олено, поговори зі мною. Чому ти так поводишся? Поділися своїм болем, і я підтримаю тебе. Я знаю, що таке нерозділене кохання. Я не бажаю тобі зла. Давай поговоримо», — написала я.

«Це не Олена, вона мене попросила», — надійшла через деякий час відповідь.

«Якщо ти її друг, то підтримай її. Їй потрібні зараз справжні друзі».

Це було останнє повідомлення, яке мені вдалося відправити, бо мене знову додали до чорного списку. Але образливі коментарі зі сторінки Іллі зникли, і я теж видалила свої. Іллі я про цей інцидент вирішила не розповідати, бо видалення коментарів свідчило про бажання Олени забути про конфлікт.

Минав час, і довгоочікувана свобода мене вже не тішила. Така я людина: якщо мені нікому дарувати свою любов, я згасаю. Мої дні почали перетворюватися в сіру безвихідь: я прокидалася з тугою в грудях, ніщо не приносило задоволення, я не вірила у світле майбутнє.

«Пупсику, вітаю тебе з Днем Святого Валентина! Солоденька, моя маленька…»

І все у тому ж дусі. Це писав Ілля. Але і ці повідомлення вже не піднімали мені настрою: вони були порожніми.

«Ти всім розіслав свої однакові повідомлення?» — запитала я.

«Ні, тільки таким сексуальним дівчатам, як ти», — грайливо відповів він.

«Мені набридли твої вульгарності, набридли твої нещирі смайлики. Я вимагаю до себе поваги!» — написала я.

«Уті-путі, моя крихітко», — була відповідь. Все як завжди. Ані краплинки серйозності! І якщо раніше це мене потішало, то тепер — дратувало.

І я перестала йому відповідати. Ілля написав ще кілька повідомлень, які я проігнорувала. Мені було зараз не до порожнього спілкування: як-не-як, день всіх закоханих, а я одна, нікого немає поруч, ніхто мене не любить, і я ні в кого не закохана.

У мене почалося щось на кштал депресії, хоча ні, скоріш продовжувалося моє сіре безглузде життя, від якого вже не рятувало навіть спілкування в соцмережах, тому що все було порожнім і безглуздим.

Так минув весь лютий, настала весна. Щось в душі стрепенулося, і з'явилася маленька надія, що мрії все ж таки здійсняться. Я знову почала дивитися з цікавістю на оточуючих, зустрічі зі щасливими подругами вже не викликали смутку.

Я здивувалася, коли отримала повідомлення від Іллі:

«Добре, нехай буде по-твоєму. Я більше ніколи не буду надсилати тобі смайлики, звертатися до тебе, як до жінки. Тільки діловий стиль спілкування, щоб ти, не дай Боже, не образилася».

Я посміхнулася. Вже давно забула про нашу перепалку, а Ілля пам'ятав. Дивно, напевно, вперше він висловлював хоч якісь емоції, зробив хоч якісь висновки. Він не хотів втрачати наше спілкування — це було приємно.

«Що ти, Іллюша, все в порядку! Я на тебе не злилася. Спілкуємося як завжди! Просто був складний період у житті».

Так все і повернулося на свої місця, та тільки мені все ще не хотілося ближчого спілкування. Наближався квітень. Весна в самому розпалі, а мені нікому подарувати свою любов. На роботі почалися дуже напружені дні, доводилося затримуватися допізна. Тим прикріше було повертатися в порожню квартиру, готувати вечерю, яку крім мене більше ніхто не їв, лягати у холодне ліжко, де не було кому мене обійняти і зігріти.

З колишнім чоловіком ми іноді спілкувалися і бачилися, але це були жалюгідні спроби, імітація чогось… Сама не знаю, чого. Інтелігентного спілкування? Дружби? Неначе я щиро могла бажати йому щастя, коли сама була на межі нервового зриву.

Так, саме в ці напружені дні мені не вистачало легкості Іллі, яка так дратувала мене буквально місяць тому.

Ніколи не забуду цей день. 26 березня 2017 року. День, коли я зайшла на сторінку Іллі і вперше за довгий час вирішила подивитися його фотографії, вдивитися в його очі.

І ось — це сталося. Мене наче вдарило струмом. В його очах я раптом побачила стільки ніжності, тепла, невитраченої любові, яку йому теж не було кому дарувати. Він жив за кордоном, працював, намагався якось крутитися, заробляти, триматися на плаву, у нього не було часу побудувати справжні відносини, яких він так потребував. Мені раптом так сильно захотілося опинитися в його обіймах, подарувати йому свою любов, допомогти знову повірити в неї. Напевно, його багато разів обманювали, тому він такий закритий, він боїться оголити свої почуття знову. Ми були знайомі вже два роки, йому тепер було 39. Скільки мудрості було в ньому, скільки сили!

— О Ілля, як же я раніше цього не помічала? — вигукнула я в розпачі і почала писати йому. Ми давно не листувалися, здебільшого, через моє небажання. До того ж, його давно не було онлайн, тому він, напевно, повинен був сильно здивуватися, читаючи це:

«Ілля, ми з тобою вже так давно знаємо одне одного. Давай виведемо наше спілкування на новий рівень, спробуємо дізнатися одне про одного більше. Може, ми з тобою поговоримо по телефону? Запиши мій номер… У тебе дуже гарні очі!».

Я відправила повідомлення і затамувала подих. Ілля часто не відповідав мені по кілька днів, тому що не завжди був на зв'язку. Тому тепер мені залишалося лише набратися терпіння і чекати.

Хто б міг подумати, що він так раптово мені сподобається? Чому я написала, що у нього гарні очі? Чому тільки очі? Та тому, що Ілля був далеко не красень. Він ніколи мені не подобався зовні, але який сенс у тому, що мій чоловік мав ідеальну зовнішність, якщо його краса не зробила мене щасливою? А ось очі Іллі були виразні, сповнені тепла, хотілося дивитися в них, дивитися…

У дні очікування від нього відповіді я заново пізнавала його: читала його записи, перечитувала наші коментарі, розглядала його фотографії, — і моє серце стискалося від розчулення і розпачу. Мені навіть фізично було боляче від того, що його немає поруч.

«Врятуй мене. Врятуй мене, Ілля, від цього безглуздого життя», — повторювала я про себе, посилаючи у небо свою любов до нього. Я потребувала цієї магії, і ось це сталося — я знову загорілася, я знову почала відчувати. Тепер я була не одна. Я знала, що Ілля відповість мені взаємністю, хоча і хвилювалася в очікуванні відповіді. Я завжди знала, що подобаюся йому. Він був таким дорослим. Цей зв'язок міг стати справжнім дивом. У той же час я розуміла, що це буде складно, адже він постійно жартував, був несерйозним і не завжди щирим. Але, можливо, тепер він відкриє мені душу?

V — Квітень

«Це першоквітневий жарт?», — через кілька днів надійшла відповідь від Іллі. Я стрепенулася.

«Ні, ти мені дійсно подобаєшся».

«Малятко, ти просто майстер несподіванок. Так довго мені не писала, а тепер так неочікувано», — Ілля додав до цього повідомлення ще кілька милих і ніжних слів, але вони абсолютно не стосувалися того, подобаюся я йому чи ні, чи зателефонує він.

«Отже, ти не подзвониш?», — затамувавши подих, запитала я, але Ілля того дня так мені і не відповів. Але я звикла до його зникнень, тому продовжувала жити своїм життям. А життя моє тим часом кипіло. Я дуже інтенсивно готувалася до важливої аудиторської перевірки, від якої залежала подальша доля мого підприємства. Що казати, я сильно хвилювалась.

«Чого ж, можна і зателефонувати», — відповів мені Ілля за день до початку перевірки.

«О, як же я рада, що ти написав! — захоплено почала я писати, — завтра у мене такий складний день! Починається серйозна податкова перевірка, за результати якої відповім я особисто. Я так хвилююся!»

«А ти одягни завтра джинси, в яких твоя дупка буде класно обтягнута, і перевіряючі будуть від тебе у захваті!»

«Ілля! Зараз не час!» — обурилася я, і все-таки посміхнулася.

Ми трохи поговорили, як в старі добрі часи, а потім він знову зник. Добре було з ним, затишно, і я спокійно лягла спати. А, прокинувшись вранці, побачила від нього повідомлення:

«Моя мила дівчинко, зараз ти спиш і бачиш солодкі сни, а я пишу тобі, щоб вранці ти прокинулася і посміхнулася. Ти просто чудова, і я знаю точно, що сьогодні на роботі всі будуть від тебе в захваті. Ти обов'язково їх переможеш: і якщо не розумом, то своїм карколомним виглядом — це точно!»

— О, Ілля! — я вперше поцілувала екран телефону.

Звичайно, він зарядив мене енергією, радістю, позитивом. Вперше з тих пір, як пішов мій чоловік, я відчула, що не одна. Я готова була гори звернути.

Що я і зробила. Перевіряючі були налаштовані доброзичливо, і перевірка, як виявилося, не обіцяла нічого поганого. Я була щаслива! Після обіду я, нарешті, вирішила написати Іллі і подякувати йому за підтримку, але він випередив мене.

Коли мій телефон завібрував від вхідного повідомлення в месенджері і на екрані вперше висвітився мобільний номер Іллі, в моїй душі все перевернулося.

«Бейбі, як ти?», — просто написав Ілля, а для мене це були найголовніші слова в житті, тому що він турбувався про мене. І буквально через кілька хвилин він мені зателефонував у месенджері. Тремтячими руками я прийняла виклик.

— Бейбі, — перше слово, яке я почула з його вуст.

Обоє розсміялися, і більше ані слова одне одному не сказали. Нам двом було все в дивину, ми отримували велике задоволення, слухаючи сміх одне одного і не знали, що сказати. Але раптом до кабінету зайшов один з моїх керівників.

— Вибач, начальник прийшов, — прошепотіла я в слухавку.

Ілля скинув виклик, продовжуючи при цьому сміятися. О, скільки позитиву було в ньому! Він заряджав мене енергією.

«Бейбі… Тепер це моє улюблене слово», — написала я йому. Але Ілля не відповів.

Якщо чесно, я думала, що тепер він почне писати і телефонувати мені частіше, обговорювати зі мною своє життя, ділитися тим, як минув його день. Але коли я задавала банальні питання, такі як: «Що нового на роботі? Як справи?» — ніколи не отримувала на них відповіді. Він продовжував жартувати і зникати, тобто відповідав на мої повідомлення не одразу, а приблизно через день.

Так минув всього один тиждень, а я вже змучилася в очікуванні якоїсь конкретики. Незважаючи на свою несерйозність, Ілля завжди знаходив потрібні слова, щоб запалити мене, зробити комплімент, похвалити, і я літала в хмарах від кожного його повідомлення. І тепер мені хотілося більшого!

Записи в щоденнику того періоду:

«Мені подобається Ілля. Мене переповнює ніжність до нього. Він здається мені таким зворушливим. Так, мабуть, це головне слово, яке його характеризує. Мені потрібно відкладати гроші, щоб мати можливість зустрітися з ним. Не варто сподіватися, що він сам до мене примчить. В першу чергу це потрібно саме мені. Я дуже хочу насолоджуватися його близькістю, мати можливість просто листуватися, іноді телефонувати. Не хочеться все псувати своїми вимогами, це не призведе ні до чого хорошого.

13.04.2017, 12:35

Я знаю, що не можна постійно думати про іншу людину, але у мене не виходить. Я думаю про мого Іллю. Потрібно відпустити ситуацію, дати людині свободу, не чіпати його, але я все одно думаю. Мені подобається мріяти про нього. У той же час я, як істинна егоїстка, потребуюйого уваги. Та ж він мені нічого не винен! Але мені так потрібна чиясь підтримка. У мене стільки турбот, я виснажена. Так хочеться, щоб хтось шепотів мені приємні речі або хоча б писав ніжності. Напевно, той факт, що він не пише мені вже два дні, дещо означає. Я повинна змиритися з цим і задовольнятися малим.

13.04.2017, 17:40»

Разом з батьками я поїхала до столиці — в гості до тітки. Була розбита. Ілля не відповідав мені вже два дні. Мені було важко зрозуміти його поведінку: якщо я йому подобаюся, то невже складно приділити мені увагу хоч на п'ять хвилин?

Ми сиділи за столом, а у мене всередині сидів ком. Мені хотілося плакати, але як пояснити ці сльози батькам, тітці: що я менше ніж за два тижні закохалася в хлопця з Німеччини, з яким, можливо, ми ніколи не побачимось? Так, саме через це я плакала. Для Іллі це все був жарт, і я знала, що це захоплення роз'ятрить мені душу, після себе не залишивши нічого. Він був занадто далеко, щоб все могло стати реальністю.

«Іллюша, ти так потрібен мені саме зараз.

14.04.2017, 08:10»

Поскаржившись на головний біль, я пішла в іншу кімнату. Просто лежала на ліжку і дивилася в стелю, просто чекала, коли ж зникне ниюче почуття у грудях.

«Сумно. Хочеться, аби Ілля написав. Нехай якусь дрібницю в своєму репертуарі, але щоб на душі стало світліше. Сьогодні, напевно, потрібно страждати, але від цього не легше. Іллюша! Почуй мене! Будь ласка, не ігноруй мене, не уникай, не грайся зі мною. Можливо, краще напиши, що я тобі не потрібна, але тільки не грай. Будь щирим. Знати б, що ти відчуваєш, знати б тебе. Іллюша, ти весь цей час був поруч, а я тебе не помічала. З тобою було весело. Все було так просто, а тепер все складно. І я розумію, що мені потрібно набратися терпіння, і він напише мені і заспокоїть. Але його немає поруч вже майже три дні, і я розумію, що якби хотів, він би мені написав. На жаль.

14.04.2017, 16:15»

— Люба, що з тобою? — тітка зайшла до кімнати і сіла на ліжко.

Сльози вмить бризнули з моїх очей, і я кинулася в її обійми.

— Пам'ятаєш, я розповідала тобі про хлопця з Німеччини? Я розумію, що це нерозумно, але я плачу через нього, точніше, через те, що це все так нереально.

— Чому нереально? — запитала вона, посміхаючись. — Все реально. Розкажи мені про нього.

Тітка заспокоїла мене, зарядила спокоєм, надією. Дійсно, адже Ілля мені нічого не винен, мені потрібно просто насолоджуватися нашим спілкуванням, а все інше відбудеться само собою. Я знову почала посміхатися.

Коли ми вийшли прогулятися, я купила собі заспокійливі пігулки, і мені остаточно полегшало. А ввечері Ілля написав мені. Як завжди свої жарти. В очікуванні від нього порції компліментів, я надіслала йому свою фотографію.

«Боже, яке невдале фото! Ти на ньому якась зелена», — написав Ілля, а у мене аж серце стислося від образи.

«Ти грубий і жорстокий!», — написала я.

«Тоді ти коза», — просто відповів він, і я знову розплакалася. На ці слова мені не було чого відповісти, і я відклала телефон якнайдалі від себе.

Поверталися ми додому поїздом. Вночі я прокинулася від повідомлення:

«От і добре! Не хочеш спілкуватися, не треба!»

Перебуваючи в напівдрімоті і тому не контролюючи себе, я відповіла:

«Люблю тебе, а ти так зі мною», — після чого я відключила інтернет і заснула.

Вранці все постало переді мною в іншому світлі. Можливо, це пігулки подіяли, але вся образа на Іллю зникла. Адже він завжди був жартівником і буркотуном, чому він повинен був змінитися зараз? Приїхавши додому, я написала йому повідомлення:

«Ілля, вибач і розслабся. Щось мене не в той бік понесло. Про яку любов може йти мова? Це було хвилинне запаморочення, але воно вже минуло. Просто мені не вистачає близькості, ось і все».

Через деякий час мій телефон завібрував.

«Справді? Мила, я теж тебе люблю! О, хоча… Це вже втратило актуальність. Адже любов по-українськи, вона така: сьогодні є, а завтра немає. Надовго ж тебе вистачило… Сподіваюся, той мужик, якого ти зустріла, тебе задовольнив».

Я завмерла від цього повідомлення. Невже йому було неприємно? Хоча… Навряд чи. Напевно, він жартував.

«Я знаю, що ти зараз тільки робиш вигляд, що ревнуєш, але мені приємно. Не було ніякого чоловіка, просто я відчула, що починаю до тебе прив'язуватися, ось і вирішила припинити цю романтичну нісенітницю, щоб не втратити тебе. Це якщо бути абсолютно щирою».

«Мила моя, ти дивовижна. Ти дійсно існуєш у цьому світі? Справжня жінка повинна бути саме такою: щирою і відкритою. Це її природа, сутність. Ти квітка, яку потрібно берегти, щоб вона розцвіла. І ти мене не втратиш».

Хіба це були не найпрекрасніші слова в моєму житті, які я коли-небудь чула? Я була на сьомому небі від щастя. Ілля виявився саме таким, яким я його уявляла. До мене повернулися колишня впевненість і почуття гумору, і ми продовжили наше спілкування вже весело, без напруги.

«Коли ж я почую твій прекрасний голос?», — написала я, жартуючи, але в глибині душі сподіваючись, що він зателефонує.

«Скоро, ось тільки кілька сирих яєць вип'ю, щоб голос гарно лунав».

Я розсміялася. Я як раз виходила з магазину, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Хвилювання, передчуття, радість.

— Слухаю.

І знову його сміх. І я теж розсміялася. Це була наша перша повноцінна розмова. Ми спілкувалися легко, немов знали одне одного тисячу років. Він смішив мене, розповідав веселі історії зі свого життя, повчав мене.

– І що ж ти придбала в магазині? — запитав він.

— Чіпси.

— Чіпси? О боги! Ти себе не бережеш.

— Тільки не кажи, що ти за здоровий спосіб життя!

— Взагалі-то так!

– І ти навіть не п'єш?

— Рідко, хоча не приховую — я б хотів бути тією чіпсиною, яку ти з'їси.

Це звучало надто добре, аби бути правдою. Але це відбувалося насправді. Чари. Ми пробалакали цілу годину, а потім ніжно попрощалися. О, скільки енергії я отримала в той вечір, якою щасливою я була!

«Пігулки допомогли. Вони дозволили мені відпустити ситуацію, перестати накручувати себе, думати про погане, пред'являти Іллі претензії. Я рада, що заспокоїлася. Він зателефонував мені сьогодні, і все стало так реально. Не знаю, про що він думає, але, принаймні, він зі мною милий. І він не соромиться, він каже що і коли хоче, він вільний. Саме цього я і потребую. Мені було добре з ним. Сподіваюся, що ми з ним зустрінемося, було б тільки бажання, особливо з його боку. Сподіваюся, що він в мені не розчарувався. Сьогодні я була з ним щирою, і якщо він це приймає, я щаслива.

17.04.2017, 22:03»

* * *

Спілкування з Іллею тепер стало легким. Ми обмінювалися кількома повідомленнями на день, і мені було цього достатньо. Я просто знала, що він у мене є, що саме йому я можу написати в скрутну хвилину, і він буде поруч. Хоча коли він не відповідав мені дуже довго, я трохи хвилювалася. Напевно, він багато працював і втомлювався, тому не завжди відповідав одразу. Але хто я йому, щоб вимагати уваги? Потрібно навчитись насолоджуватися тим, що є.

«Присутнє деяке хвилювання, тривога. Ми з Іллею занадто різні. Не знаю, чи є у нас хоч найменший шанс. Мені здалося, що Ілля захотів пізнати мене краще, але раптом він вважає мене не надто розумною? З іншого боку, з ним я і не повинна бути розумною. Важко зрозуміти. Я лише дуже боюся чергового зриву або залежності. Не хочу чекати його повідомлень і страждати. Хочу насолоджуватися моментом. Сподіваюся, що у мене це вийде. Ілля розумний і впевнений в собі, йому неможливо запудрити мізки, обдурити. Тому я сподіваюся, що моя щирість зможе розтопити його серце. Хоча сумніваюся, що він кинеться до мене, забувши про все. Між нами дуже багато перешкод. І все ж я сподіваюся на зустріч. Це дійсно реально, було б тільки бажання. Він мені подобається, ось і все.

19.04.2017, 17:20

Сумно якось в ці два дні. Мені не вистачає спілкування, тепла. Цікаво, чим займається Ілля? Я плачу ці два вечори, впиваючись жалістю до себе, хоча й добре розумію, що це неправильно. Насправді у мене все добре. Проблема в тому, що я до сих пір відчуваю себе приниженою після розлучення з чоловіком. Мені досі боляче згадувати про те, як він мене залишив, не сказавши ані слова. Тільки нова любов може залікувати мої рани. Але цієї любові немає. Мені дуже хочеться обіймати когось вечорами.

20.04.2017, 21:40»

Я мало не впустила телефон з рук, коли побачила, що Ілля мені телефонує. Минув тиждень з нашої останньої розмови, і ось він дзвонить знову. Без моїх прохань, натяків. Він просто захотів почути мій голос!

Ми говорили чотири години! Мені здається, я ще ні з ким так довго не спілкувалася по телефону, хіба що коли ми разом з найкращою подругою разом робили домашні завдання в школі.

Розмови були про все і ні про що одночасно. З Іллею завжди так було, і той факт, що тепер я чула його голос, а не читала повідомлення, нічого не змінював.

Я до сих пір не знала, де і ким він працює, хоча він охоче розповідав про своє минуле: про сім'ю, навчання, як він покинув Росію, про свою першу роботу в Іспанії, роботу в Швейцарії, своїх колишніх дівчат, життя в Німеччині. Але з усіх його оповідань я дізналася тільки одне: йому сподобалося жити в Німеччині, недалеко від нього жила сестра з чоловіком і дітьми. А ще я зрозуміла, що у нього не було справжніх друзів: він спілкувався з чоловіком сестри і двома студентами Михайлом і Алісою — кращими друзями його колишньої дівчини Олени. Саме вони його з нею і познайомили.

— Так ви з нею вже не зустрічаєтеся?

— Ні, але якби я захотів, вона була б не проти. А ти? Чому ви розійшлися з чоловіком?

— Не знаю. Так вийшло, — я намагалася говорити невимушено, — мабуть, минуло кохання. Ми розійшлися друзями, іноді спілкуємося, бачимося по роботі.

— А дітлахи у вас є?

— Ні, на щастя.

— А чому? Не виходило або не хотіли? Ви все-таки довго разом були.

— Так вийшло. Спочатку не були готові до дітей, а потім розлучилися. Загалом, я тепер самотня вовчиця.

Ілля розсміявся.

— Це добре. Було б гірше, якби в свої 28 років ти була незайманою.

— О, починається! І що в цьому поганого?

— Незайманість в такому віці — це ознака психічних відхилень.

— Ось ще! Ні, це ознака того, що чоловікам подобаються стерви, а не нормальні дівчата. Порядність нині не в моді.

– І знову ти увімкнула своє шаблонне мислення. Порядність — це зовсім не те, що важливо в стосунках. Чоловікові від жінки потрібно тільки дві речі: щоб вона його кохала і була гарячою в ліжку. Все інше, що ви собі вигадуєте, особливо щодо щирості, внутрішнього світу, розуму, — це маячня.

Я слухала Іллю із захватом. Він був таким мудрим, знав відповіді на всі запитання, у нього була своя думка про все. Він подобався мені все більше і більше.

— Ти такий розумний, — сказала я, — і серйозний.

— Так і є.

– І дуже хороший. Із того, що ти розповідав мені про свою роботу, я це зрозуміла. Ти м'який.

— До речі, так, на відміну від тебе! Ти жорстка.

— Що ти маєш на увазі?

— Пам'ятаєш, як ти не писала мені і не відповідала? Я б так не зміг, а ти простоігнорувала мене. Поводила себе, як стерво.

— У мене був складний період в житті.

— Ти могла хоча б з ввічливості щось написати.

— Я не думала, що для тебе це має значення. Я взагалі не розумію, чому для тебе такі важливі смайлики, лайки, коментарі. Це якось не в'яжеться з тобою справжнім.

— А що в цьому поганого? Один лайк може підняти комусь настрій.

— А розсилка однакових повідомлень всім?

— Ну, це вже моє право. Якщо хочу, розішлю всім однакові, якщо ні, то кожному щось особливе напишу. Тут немає рецепту. Як хочу, так і роблю.

Це була пуста розмова, але вона не вкладалася в моїй голові. Як Ілля, якому було 39 років, так серйозно про це розмірковував? Але я не могла заглянути йому в душу і дізнатися, жартує він чи ні, і чому він дружить зі студентами, а не своїми ровесниками. Чому він був самотнім, я здогадувалася: він не був гарним і багатим, важко і багато працював, у нього просто не було часу на відносини.

— У мене взагалі зазвичай перше побачення воно ж і останнє, — казав він, — після нього мені не передзвонюють, ось і я мовчу. Напевно, в цьому сенсі я трохи лінивий.

Я багато дізналася з цієї чотирьохгодинної розмови, і Ілля після цього почав мені подобатися ще більше. Тому що він був щирим і не боявся проявити свою слабкість.

«Мені сумно. Останнім часом я всім незадоволена, сильно хвилююся, спалахую від злості від кожного погляду і слова в мій бік. Ілля телефонував мені в суботу, це було прекрасно. Майже 4 години ми з ним розмовляли. Його голос заворожує, він говорить, а у мене всередині все перегортається. Мені здалося, що ми з ним схожі. В нас однаково поєднуються скромність і вульгарність. Він розумний. Він цікавий, він вміє зводити з розуму, але він і серйозний, моральний. Дідько, я так хочу його, я так хочу до нього. Поговорила з ним, і все стало таким реальним. Сподіваюся, що одного разу ми з ним зустрінемося. Мрію про майбутню зустріч.

25.04.2017, 17:00

Я знаю, що ми з Іллею не будемо разом. Мені потрібно заспокоїтися і викинути цю нісенітницю з голови. Навряд чи для нього це серйозно. Впевнена, він почав сумніватися. Нам нереально бути разом. Але я б дуже хотіла з ним просто побачитися. Іллюша! Почуй мене зараз!

26.04.2017, 18:15

Найскладніше — це припинити чекати, припинити будувати плани. Цей щоденник допомагає мені впоратися, але не рятує від почуттів. Бракує тепла, хоча б віртуального. А коли Ілля поруч, все здається реальним. Зараз я буду перечитувати його повідомлення. Він діє на мене, як заспокійливе. Він відноситься до тієї категорії чоловіків, до якої завжди тяглася моя душа. Він не з тих, хто любить принижувати, знущатися, самостверджуватися за інший рахунок. Він ставиться до мене з повагою. Ах, як шкода, що він так далеко. Це може стати серйозною проблемою, він може злякатися і почати уникати мене. Але сподіваюся, що він вже дорослий і не вчинить так зі мною.

26.04.2017, 22:02»

Після нашої розмови Ілля знову зник на декілька днів, але мене це не турбувало, адже все тільки починалося. Його не було онлайн, отже, він працював, і я йому теж не писала, щоб не турбувати. Але через три дні вже сумувала за ним дуже. Особливо після того, як втратила свідомість, чого зі мною не траплялося років сім-вісім.

Це сталося після зустрічі з подругою, коли я їхала додому в автобусі. Було спекотно, і я розв'язала шарфик, але вже через мить отямилася на підлозі автобуса. На щастя, люди навколо виявилися дуже добрими і турботливими: мені поступилися місцем, надали першу допомогу, провели додому.

Коли ти закоханий, тобі хочеться ділитися печалями і радощами з коханою людиною, ти відчуваєш себе захищеним, тому що ти не один. Це відчуття і робить тебе щасливим. Тому тільки-но я прийшла до тями, мені захотілося поділитися тим, що сталося, з Іллею, хотілося, щоб він пожалів мене, підтримав. І я написала йому про те, що трапилося. Але він нічого не відповів — його не було в мережі.

«Хочу, аби Іллюша прив'язався до мене так само сильно, як і я до нього, або ще сильніше: щоб думав і мріяв про мене кожного дня, почав писати і телефонувати мені частіше. Хочу, щоб він полюбив мене по-справжньому, а я любитиму його. Щоб він запропонував нам зустрітися в реальному житті, і зустріч дійсно відбулася. Хочу, щоб ми з ним обнімалися, цілувалися, кохалися, бачилися частіше, побудували справжні, міцні, серйозні стосунки. Хочу бути з ним щасливою. Щоб ми поважали одне одного, кохали, хотіли, щоб не набридали одне одному, щоб у нас були однакові погляди на життя, щоб ми були щасливі разом, щоб не сварилися і жили весело і в достатку. Хочу бути гарною і люблячою дружиною, дівчиною, коханкою, і щоб мене любили, цінували, поважали, дбали про мене. Хочу прокинутися цього ранку і побачити від нього повідомлення, причому таке, яке вселить у мене впевненість. Хочу світитися від щастя й усвідомлення того, що мене кохають, кожного дня. Хочу, щоб всі ці бажання здійснилися якомога швидше!

29.04.2017, 00:11»

Наступного дня він з'явився в соцмережі приблизно опівдні. Почав розміщувати у себе на сторінці нові записи, ставити лайки, активно коментувати записи своїх друзів. Але мені він нічого не відповідав. Я заходила в мережу кожних п'ять хвилин, а то й частіше, хоча була в цей час в гостях у батьків. Мама жваво мені щось розповідала, а я з хвилюванням дивилася в телефон.

І, о диво, коли мама махнула на мене рукою і вийшла з кімнати, я, нарешті, побачила довгоочікуване повідомлення від нього. Це була картинка з написом «Привіт, bitch!»

Мене накрило хвилею розчарування. Що це взагалі за ставлення до мене? Друге слово було затемнено, але це не завадило мені його прочитати. Яка неповага — звертатися до мене такими словами!

Цілий день Ілля був в мережі, активно лайкав, коментував і, напевно, спілкувався з іншими дівчатами, а на моє повідомлення зумів написати тільки це? У пориві гніву я відповіла:

«Що це за нешанобливе ставлення до мене? Ти занадто несерйозний. Не очікувала від тебе такого. Тобі потрібна дівчина простіша. Не пиши мені більше, якщо це все, що ти можеш мені сказати».

«ОК», — надійшла коротка відповідь, і я миттєво опустилася з небес на землю. Мій колишній чоловік теж завжди так відповідав, коли ми сварилися, я ненавиділа це слово. Залишок дня був остаточно зіпсований, а ще вранці було стільки надій.

«Бажання не здійснилося! Ненавиджу своє життя! Я відпустила Іллю, а він цьому і радий. Напевно, думає, що я хвора істеричка, а це означає, що він мене не розуміє. Він більше не напише, мені залишається забути його, але це так боляче. Не знаю, як пережити ці дні на самоті. Цілих три вихідних дні! Вчора я чекала, що він напише мені щось миле й добре, а він знову просто віджартовувався. Сидів в мережі, але мені не писав. Напевно, спілкувався з іншими дівчатами. А мені так боляче і прикро від усвідомлення того, що я йому не подобаюся. Моє життя — це лайно. Коли я вже помру? Я хочу припинити відчувати, я не хочу більше закохуватися. Я ненавиджу чоловіків за їхню черствість і дурість. Я їх усіх зневажаю, щоб вони всі вимерли! Я не хочу жити. Я втомилася плакати кожного дня. Я хочу померти.

30.04.2017, 0 9:43»

Заспокоєння не прийшло і наступного дня. Я прокинулася вранці й одразу — в телефон, а там нічого. Хвилювання здавлювало груди, я не хотіла втрачати Іллю, адже він розумів мене, робив щасливою, і сам він потребував тепла і ніжності. О, як же я хотіла все виправити. І я написала йому листа:

«І все ж я не можу відповідати на твою байдужість байдужістю. Краще я буду слабкою, але подарую тобі всю ту ніжність, яку відчуваю до тебе. Ти мені подобаєшся, Іллюша. Твої очі і перші зморшки під ними, твої щічки і брови, ніжні губи, сильні руки, твої доброта і зворушливість, вихованість, порядність і щось ще: якийсь біль, недовіра, такий сильний контроль себе і своїх емоцій. Ти постійно у захисті. Або я взагалі вже нічого не розумію в цьому житті! Я стільки разів намагалася викликати в тобі емоції, але весь час натикаюся на стіну. Звичайно, я тебе трохи ідеалізую, але я хочу цього, а ще хочу, щоб ти знав, наскільки ти дивовижний. І я не хочу втрачати тебе хоча б як друга, з яким можна бути самою собою.

Ти сильний, а сильний ніколи не скривдить слабшого. Тому ти мене не ображаєш, намагаючись залагодити всі гострі кути, перевести делікатні теми на жарти. Але, напевно, краще просто дружити, аніж фліртувати з жалю. Тому ми можемо все це залишити, забути, і все буде як раніше. Я не хочу втрачати таку прекрасну людину у своєму житті. Я хочу, щоб ти посміхався, радів.

Ти, напевно, знову віджартуєшся, і все буде як раніше, тільки краще тоді без романтики, я заспокоюся рано чи пізно, і все налагодиться.

Тобі все це можна писати, тому що ти не з тих, хто насміхатиметься. Ти завжди будеш в тій ролі, яку сам для себе обереш. А я буду захоплюватися тобою в будь-якому випадку, доки ти будеш мені це дозволяти. Тільки, будь ласка, будь щирим. Не бійся завдати біль, прогнати, не жалій. Ти розумієш зараз, що я маю на увазі, ти все завжди розумієш. Пробач мене, Іллюша, якщо я тебе вчора образила».

З нетерпінням я чекала, коли ж Ілля з'явиться в мережі і прочитає мого листа. І це сталося! Коли я побачила, що він набирає повідомлення, то вся затремтіла.

«Мила, — написав він, — ти просто ангел, але зараз я їду до сестри, вже стою на порозі. Цілую тебе сильно і ніжно. І з добрим ранком, рідна!»

Знову купа смайликів, порожніх слів. Ілля так мене і не почув або взагалі не читав моє повідомлення, тому що поспішав.

Тепер мені залишалося тільки чекати.

«Я написала Іллі дуже ніжного і відвертого листа, щоб помиритися. Він знову почав писати мені порожні слова, які довели, що повідомлення він навіть не читав, як завжди віджартувався. Якщо він повернеться від сестри і продовжить жартувати, хоча я попросила в листі не робити цього більше, то я буду зав'язувати з усім цим і намагатися забути його. Я рада, що написала йому, мені одразу стало легше. Хотілося б, щоб у нас з ним щось вийшло, щоб він був саме таким, яким я його уявляю.

30.04.2017, 17:38»

VI — Травень

Але Ілля не писав. Я втомилася в очікуванні хоч найменшої звісточки, адже він був у мережі.

«Тепер можна майже з упевненістю сказати, що Ілля відштовхнув мене. Він нічого мені не відповів, сидить онлайн. Напевно, листується з іншою, з якою легше. Сумно. Але не так боляче, як учора. Переживу. Але мені шкода, що Ілля не захотів розкрити мені свій внутрішній світ, поділитися своїм болем. Я намагалася стати йому справжнім близьким другом, але він не захотів відвертості. Сподіваюся, я зможу пережити це швидко і як найменш болісно. Моє серце вже не витримує. Дякую музиці, яку я слухаю, вона принаймні дарує мені віру в себе і своє краще майбутнє.

01.05.2017, 13:40»

Я була у розпачі, коли він все ж зателефонував мені (в глибині душі я знала, що це станеться, але не могла дочекатися).

— Алло, — сказала я радісно, налаштовуючись на тривалу та ніжну розмову. Чомусь іншого я не очікувала.

— Маковцева, ти чого мені мозок виносиш? — почав він наче різко, назвавши мене на прізвище, але якось грайливо, жартівливо.

— А чому ти мені нецензурні слова надсилаєш?

— Якщо ти не знаєш англійської мови, то запитай мене, і я перекладу. Я знаю англійську майже ідеально. У цього слова багато значень, а не тільки те, що ти подумала, — я спробувала щось відповісти, але Ілля мене перебив, — думаєш, розмістила кілька записів англійською на своїй сторінці, тож знаєш її? Але це не так!

— Слухай, я маю право говорити те, що хочу і коли захочу, — сказала я впевнено, але намагаючись звести все до жарту. Я хотіла ще щось сказати, але побачила, що розмова перервалася. Я спробувала передзвонити, але Ілля не відповідав.

«Напевно, йому хтось зателефонував по мобільному зв'язку», — подумала я і покірно почала чекати, коли він зателефонує.

«Ілля зателефонував мені. Зараз йому, напевно, хтось подзвонив, тому що розмова перервалася. Сподіваюся, він мені зателефонує знову. Хочу поговорити з ним. Сльози завжди змінюються посмішкою.

01.05.2017, 21:49

Він не телефонує. А я, як справжня дурепа, чекаю. Дідько! Я все більше і більше від нього залежу. Не знаю, як бути. Чому він з кимось зараз так довго розмовляє? Цей хтось йому важливіший за мене. Я допускаю такий варіант, тільки якщо він розмовляє з кимось із рідних чи по роботі. Всі інші варіанти — не варіант, тому що я б з усіма розпрощалася, аби тільки почути його голос. Саме в цьому моя проблема. Як же я хочу, щоб він зателефонував. Іллюша! Почуй мене!

01.05.2017, 22:02»

Час минав, а Ілля не телефонував, і через годину я йому написала:

«Невже наша розмова закінчена?», — в кінці повідомлення я поставила сумний смайлик.

«До чого ці крокодилячі сльози? — відповів Ілля. — Я просто сиджу зараз у шоці від того, скільки бруду мені вилили на голову».

«Тобто? Що я такого сказала?», — я здивувалася і трохи образилася, адже це він повів себе нешанобливо, він не відповідав на мої повідомлення і, виявляється, він кинув слухавку.

«Я не маленький хлопчик, щоб терпіти, коли мені сідають на шию і ноги звішують, — продовжував строчити він, — ти поводишся, як стерво, яка вважає, що їй усе дозволено».

Таких звинувачень я ніяк не очікувала. Але невже в його душі були почуття, якщо він на мене ображався?

«Почекай, почнемо з того, що це ти мене образив неповажною поведінкою. Це ти мені не писав, не відповідав, а потім раптом образився. Замість добрих слів одразу на мене накинувся. Мені теж прикро. Я так чекала твого дзвінка, а ти…»

«А я просто отетерів, коли ти на мене нагримала. Телефонуєш коханій дівчині, хочеш почути її голос, а вона грубіянить і поводиться з тобою як стерво».

Я так і не зрозуміла, чим завинила, але мені дуже хотілося почути його голос.

«Пробач, якщо образила», — написала я, і Ілля одразу ж мені передзвонив.

— Якщо чесно, — сказав він, — я не бачив, що там написано слово «bitch», слово затемнено було, я тільки «привіт» бачив, коли завантажував тобі картинку.

— Так чому ти одразу мені не сказав про це?

— Так ти на мене з претензіями накинулася!

– Ілля, не сміши мене! — почала я, але зупинилася: раптом він знову обірве розмову.

— Я взагалі за те, щоб всі конфлікти обговорювати.

— Я помітила.

— Ось ти, Маковцева, пишеш мені такі довгі листи, а толку нуль. До речі, мені дуже сподобався твій останній лист. Ти взагалі останнім часом мене приємно дивуєш, проявляючи свою жіночність. Адже я раніше вважав тебе дивною: ти так агресивно завжди реагувала, коли я поводився з тобою як з жінкою.

— Я ж заміжня була.

— Так, така поведінка була правильною тоді. І я радий, що тепер ти не така. Тобі б ще викинути ці романтичні нісенітниці з голови і розслабитися. Тобі не треба дивитися дурні романтичні комедії, індійські фільми, читати любовні романи. У тебе викривлене сприйняття дійсності, тобі потрібно навчитися жити сьогоденням і радіти цьому.

— А ти маєш рацію. Який же ти мудрий! — вигукнула я захоплено.

— Звичайно, — самовдоволено відповів він.

— Ти їздив до сестри. Як вона?

Розмова увійшла у звичне русло. Ілля говорив спокійно, виважено. О, як же мені було добре з ним. Мені подобалася його внутрішня сила, і що він не дозволяє собою командувати. Його образа на мене й агресія оголили його слабкість переді мною. Йому 39 років, а мені 28, і я викликаю в ньому емоції. Що може бути краще?

«Вперше за кілька місяців до мене повернулося натхнення! І надихнув мене Ілля. Сьогодні я прокинулася така щаслива, сповнена сил. Ми вчора все-таки розмовляли по телефону. Ми вчора сильно лаялися, знати б, серйозно він образився і чи насправді йому було прикро. Чи був він дійсно щирим зі мною? Не знаю, але те, що між нами відбувається, зводить мене з розуму. Він вказує мені на недоліки. Сподіваюся, що я стану кращою.

02.05.2017, 14:44»

* * *

Ілля телефонував і писав мені тепер кожного дня. Чому? Може, тому, що в мені він бачив ту дівчину, з якою йому не потрібно було прикидатися, і він міг бути самим собою? Мені подобалося прокидатися вранці, вмикати інтернет і отримувати від нього повідомлення.

Він любив скидати мені різні смішні відео, що висміюють людську дурість, корисливість. Часто я отримувала від нього політичні ролики, і ми активно їх обговорювали. Це відбувалося протягом дня, а ввечері він мені телефонував, нехай ненадовго, але обов'язково, аби побажати гарних снів. Іноді він писав непристойні речі, шепотів, як хоче притулитися до мене в ліжку, і що я можу уявляти, як він лежить поруч і пестить мене. Від таких слів у мене перехоплювало подих, мені було ніяково, але саме в такі моменти я відчувала себе справжньою жінкою, що для мене було незвично.

«Я вважаю, що всі мої проблеми від того, що я дуже багато думаю, планую, боюся майбутнього і зовсім не живу сьогоднішнім днем. Не знаю, як з цим боротися. Якщо так буде продовжуватися і надалі, я буду завжди нещасною, я просто збожеволію. Ні, я так не хочу. Я хочу радіти тому, що маю тут і зараз. Я хочу насолоджуватися спілкуванням з Іллею, не відчуваючи сорому і докорів сумління, не думаючи про наслідки, просто жити тут і зараз.

05.05.2017, 17:00»

Моє серце завмерло, і я зрозуміла, що дійсно йому подобаюсь, коли він надіслав мені пісню якоїсь невідомої групи Аффінаж «Мрія», у якій були слова: «В холодной темноте, на языке огня со мной поговори, со мной поговори. Все знаешь про меня, знаешь, что внутри…»

І ось від цих слів у пісні моє серце стислося. Так, вона була про нас, про наші нічні розмови. Невже я дійсно так добре його знала?

Того дня, коли він надіслав мені цю пісню, я навіть трохи злякалася: я раптом зрозуміла, що можу завдати йому болю, якщо він відкриє мені своє серце. Він був таким щирим. Того дня ми трохи ще листувалися, але він знову з романтичного героя перетворився на веселого і самовдоволеного хлопчину, немов сам злякався своєї щирості.

Але наступного дня, коли я була на роботі, Ілля знову написав і зателефонував: просто так, аби побажати мені гарного дня. А я… Я злякалася, як і раніше. Адже я завжди боялася чоловіків, які виявляли до мене справжній інтерес. Я вимкнула інтернет і вирішила привести свої думки до ладу. А ввечері, увімкнувши його знову, побачила від Іллі пропущений виклик і його фотографію зі словами «Іду гуляти».

«Відмінна футболка! Добре тобі відпочити», — написала я, задоволена і розлючена одночасно через його пропущений виклик.

Він не відповів, і наступного дня також мовчав. А мені вже знову не вистачало його милих слів. Дивна я особа: пише — я лякаюся, не пише — сумно…

«Сумую за тобою», — написала я через день.

«Я теж сумую дуже», — просто відповів Ілля, але так і не зателефонував.

— Поліно, оце ти наївна! — сказав мені на роботі колега Андрій, з яким я сиділа в одному кабінеті, який знав нашу з Іллею історію. — Це все несерйозно. Якщо чесно, мені взагалі здається, що він з тобою спілкується від нудьги. Сама поміркуй: йому майже сорок років, і ти хочеш сказати, що у нього нікого немає?

— А ти його зовнішність бачив? — запитала я, намагаючись жартувати, щоб приховати те, як неприємно було чути його слова.

— Ну, це так, — Андрій розсміявся, і розмову було закінчено.

«На мене напали сльози, і я знову беруся за цей щоденник. Це неможливо бути з таким чоловіком, як Ілля: таким чудовим і добрим, милим, зворушливим. Скільки жінок його хотіли, а чого хоче він? Знати б, що він не такий, як усі, і з ним дійсно не потрібно грати, прикидатися. Я плачу. Весь минулий тиждень він дарував мені радість, писав, дзвонив кожного дня. А позавчора взагалі надіслав таку зворушливу пісню. Але вчора я так і не почула його прекрасний голос, і сьогодні він мовчить. Якщо сьогодні від нього не буде звістки, то завтра я буду розбита. Адже повинна розуміти, що він вільний робити все, що хоче і бути з ким хоче. Але я сумую. Хочу до нього. Він подарував мені дуже багато щастя і надії. Я просила цього не робити, а він подарував.

09.05.2017, 15:28

Плачу. Андрій як завжди правду сказав. Ілля пише і телефонує тільки від нудьги, тому зараз і слова не може написати.

09.05.2017, 19:21»

Але Ілля все ж зателефонував мені ввечері.

— Я завтра їду на чемпіонат Європи з хокею, — сказав він.

— О ні! Так тебе не буде на зв'язку?

— Не буде, ти ж знаєш: новий мобільний телефон все ніяк не придбаю, а планшет з собою брати не буду.

— Взагалі-то, це чудово. Ти ж любиш хокей, не можна втрачати такий шанс. А з ким їдеш?

— З Михайлом — студентом (тим самим, який познайомив Іллю з Оленою). Він всю поїздку й організував. Три дні на зв'язку мене точно не буде.

— Ох, я буду сумувати. Нехай тебе і не буде на зв'язку, але я все одно буду тобі писати, добре?

— Звичайно, моя маленька. Але ж ти й сама будеш розважатися на Євробаченні.

— Так! Не можу дочекатися! Це просто здійснення мрії!

Так ми і попрощалися. Я навіть злегка зраділа нашій розлуці, мені потрібно було багато чого обміркувати. Але раділа я недовго, і наступного дня в моєму серці з'явилися хвилювання і сумніви: а раптом Ілля мене забуде або знайде собі іншу?

«Невже Ілля був мені посланий в цьому житті тільки для того, аби я змогла забути чоловіка? Ні, я не хочу цього! Я хочу, щоб Ілля був поруч якомога довше. Сьогодні він їде, не знаю, що буду робити без нього. У той же час мені потрібно менше від нього залежати, бути самодостатньою, сильною, вільною. Але чим далі він від мене віддаляється, тим більше я хочу до нього. Ще два дні тому я сумнівалася, а тепер потребую його кожну секунду. Знати б, хто я для нього. Знати б, чи є у нас шанс. Як же я хочу його побачити. Я хочу його принаймні почути! Я дуже сподіваюся, що цей період залежності скоро мине, не можна ж сходити з розуму вічно. Сьогодні потрібно раніше лягти спати і про все забути. Люблю тебе, Ілля. Попрощайся зі мною хоча б сьогодні. Я так хочу почути твій голос ще раз, доки вся ця казка не скінчилася. Тому що я впевнена — ти не потребуєш мене, як я потребую тебе, і скоро ти будеш уникати мене. Я повинна бути до цього готовою. Сама винна, розпустила перед ним нюні, оголила душу.

10.05.2017, 12:39»

Від хвилювання я почала коментувати і лайкати записи на його сторінці в соцмережі, відчуваючи при цьому сором від того, що я йому набридаю.

«Здається, я конкретно виношу йому мозок. Не знаю навіть, що тепер робити. Це все через те, що я по вуха в нього закохалася. Забула про себе і своє життя. Поліно, дай йому спокій.

10.05.2017, 15:50»

Але Ілля у черговий раз мене приємно здивував, зателефонувавши знову.

— Від'їзд на один день відклали, — лише сказав він, а для мене це було ціле море задоволення — знову з ним спілкуватися.

«Я хочу написати слова подяки Іллі за те, що він багато в чому мені допоміг. Ілля надихнув мене почати жити з чистого аркуша. Він багато чому мене вчить, завдяки йому я розвиваюся. Він робить мені компліменти, і я розквітаю, він вчить мене жити і нічого не боятись. З іншого боку, той факт, що він такий спокійний і безстрашний поруч зі мною, свідчить про те, що він не переживає за наші відносини, він не буде страждати, якщо все закінчиться. Але він ні за ким не буде страждати, ось в чому фішка. Він тільки на вигляд такий пофігист, який нічого не відчуває, а насправді вразливий і моральний, він хоче любові, поваги, дружби, надійності. Я хотіла б це йому дати. Йому теж потрібно чути добрі слова, йому теж потрібно повірити в себе. Сподіваюся, у мене вийде зробити його щасливим, не чекаючи нічого у відповідь. Іллюша, дякую тобі, і будь щасливий!

11.05.2017, 18:10»

* * *

І все ж ми роз'їхалися: він у Кельн на чемпіонат з хокею, а я до Києва на Євробачення.

Це були прекрасні моменти життя, які я прожила з тіткою і своєю подругою. Я відчувала себе спокійно, захищено, адже я була тепер не одна — у мене був Ілля, і я могла просто насолоджуватися прекрасним шоу, яке я обожнювала з дитинства.

Ми були на денному фіналі, а ввечері вже вдома дивилися повноцінний фінал у прямому ефірі. Ось тільки до вечора з'явилося деяке хвилювання в душі. Ми з Іллею не спілкувалися вже три дні. Він не писав мені, а я йому, бо не хотіла показувати, як сильно залежу від нього, як сумую. Адже, на його думку, я зараз розважалася, а не думала про нього. А все ж думала і боялася, що він більше не напише.

Вже була майже північ, коли мій телефон завібрував.

«Доброї ночі», — написав він.

Яке ж щастя мене охопило! Неймовірне відчуття перемоги, моєї правоти: так, дивіться всі, Ілля дійсно існує, він думає про мене, пише мені, сумує. Не тільки він існує в моєму житті, але і я в його. Я вже давно не відчувала нічого подібного. Повне єднання душ!

«О! Ти вже повернувся? Це чудово. А я ще на Євробаченні. Завтра надішлю фотозвіт. На добраніч!», — написала я, на що Ілля надіслав сплячий смайлик. Це було прекрасне закінчення чудового дня — 13 травня 2017 року.

А наступного дня почалися нові переживання: раптом напишу йому, а він не відповість? Але чому? Чому в моїй голові були подібні думки? Чому підсвідомо я відчувала тривогу, розуміла, що Ілля не може бути серйозним. Чому?

У будь-якому випадку, як і обіцяла, я надіслала Іллі свої фото з концерту. І він відповів мені, написавши, яка я прекрасна. Але всередині щось продовжувало мене гризти. Я пам'ятаю, як поверталася поїздом додому, зв'язку не було і повідомлення від Іллі не надходили, а я чомусь плакала. Я морально втомилася. Може, розуміла, що те, що відбувається між нами, — це лише красиві слова, а я вже хотіла більшого. Ще чомусь в голові крутилося питання — чи зателефонує він мені сьогодні? Його дзвінок в цей день був для мене важливий, адже він повинен був скучити за мною, чи не так?

Але ось уже дев'ять вечора, я вдома, а Ілля не телефонує. Мені потрібно збиратися на роботу, готуватися до наступного тижня, прийняти душ, приготувати їжу, а я не можу нічого робити: в голові Ілля, і він мене не відпускає. Сяк-так я все ж зробила над собою зусилля і впоралася з домашніми справами.

Коли я вже готувалась лягати спати, то почула довгоочікуваний дзвінок, немов Ілля дочекався, поки я звільнюся, щоб приділити йому час.

— Згадував мене? — запитала я, коли ми вже мило розмовляли.

— Кожну секунду думав про тебе! — вигукнув Ілля, і ми обоє розсміялися.

— Я, звичайно, із задоволенням слухаю твої лестощі, але на таку відверту брехню не куплюся.

— Гаразд, зізнаюся, згадував тебе кожних 20 хвилин.

— Це звучить вже більш переконливо.

— Я дійсно скучив. І взагалі, я б дуже хотів до тебе у гості.

— Правда? — серце шалено забилося: це були саме ті слова, які останнім часом я дуже хотіла почути. — Це було б чудово! Тим більше, що я купила для тебе невеличкий сувенір на Євробаченні — в офіційному магазинчику.

— Вау! Як мило. Як взагалі все пройшло?

Ми говорили і говорили, не в змозі відірватися одне від одного.

— Яка твоя заробітна плата в євро? — запитав Ілля, коли ми завели розмову про роботу.

— О, Боже, — я зніяковіла, — як раз нещодавно конвертувала подумки. Ти впевнений, що хочеш почути цю цифру?

— Звичайно. Мені цікаво, скільки заробляють в Україні відомі бухгалтери.

— По-перше, я не відома, а по-друге, близько 250 євро.

Ілля довго сміявся над цією цифрою. А мені стало якось неприємно.

— Гаразд, я втомилася трохи, давай бажати одне одному на добраніч, — я намагалася говорити бадьоро.

— Гей, ти чого образилася? — запитав він ніжно. — Надай відповідь мені ще на одне питання: куди б ти хотіла поїхати у відпустку?

— Не знаю, мені все одно, — продовжила я ще трохи невдоволено.

— У мене є подруга в турагенції, я можу у неї з'ясувати деталі, і ми могли б разом кудись податись.

— Так, це було б чудово. Тоді дізнавайся, і будемо планувати, — я одразу повеселішала.

— Все-таки з чоловіком ти розлучилася давно, саме час починати отримувати задоволення. Я можу тобі в цьому допомогти.

Усе всередині мене перевернулося від передчуття, від ніжності, яка мене переповнювала. Ілля казав серйозно. Він справді хотів зустрітися.

* * *

Він телефонував мені усі наступні дні, і взагалі у нас все було чудово. Ніколи не забуду, як він вперше зателефонував мені по відео.

— Щойно з роботи прийшов, — сказав Ілля, — ну, ось він я.

Мені навіть здалося, що він трохи хвилюється, адже не був красенем, завжди ходив в кепці, яка приховувала його лисину. І зараз теж був у ній. Його хвилювання мене розчулило, я дивилася на нього з ніжністю.

Ми були трохи збентежені і не знали, що сказати. Ілля навіть бовкнув недоречну фразу «Може, хоч груди покажеш», — але я ніяк не відреагувала на ці слова, бо знала — він хвилюється сильніше за мене. Мабуть, тому ми досить швидко попрощалися.

Приблизно через годину я написала йому, що дуже рада була його побачити, а він одразу мені передзвонив.

Я дуже раділа, коли Ілля писав мені в робочий час. Чи телефонував. Це бадьорило мій дух на цілий день, з’являлося почуття власної важливості — я була комусь потрібна. Наступного дня після нашої розмови по відео Ілля надіслав мені своє фото в трусах, і душа моя знітилась від хвилювання.

«Ось, купив собі сьогодні, — написав він. — Ох, вибач, рука здригнулася, камера з'їхала», — і Ілля надіслав мені ще одне фото в такому ж ракурсі, але вже в інших трусах.

Якщо чесно… Так, мені подобалося те, що він робив. Я завжди була надто правильною і нудною, мене вважали занудою, навіть Ілля. Але з ним було затишно, ми одне одного досить добре знали, все здавалося таким природним.

«Червоні краще, — відповіла я. — Одягнеш їх, коли ми зустрінемося».

«Якщо знімеш, одягну».

«Що ти зі мною робиш, Ілля? Зі мною такого ще не було. Нам потрібно поводити себе пристойно, адже я на роботі, а ти зводиш мене з розуму».

«І це абсолютно нормально для справжньої жінки. Хотів би я зараз опинитися у тебе на роботі, біля твоїх ніг, під робочим столом…»

«Я щаслива! Дуже щаслива! Ілля прекрасний! Я не вірю, що він у мене є. Ми не можемо насититися одне одним, і вперше за довгий час я відчуваю заспокоєння. Він сказав, що хоче приїхати до мене. Хіба це не диво з див? Ніколи б не подумала, що він це скаже. Це неймовірно.

17.05.2017, 09:31»

Увечері Ілля знову зателефонував мені по відео. Ми розмовляли всього кілька хвилин, все ще були збентежені. Але цього разу він був без кепки… і без футболки. Ні, Ілля не опускав своєї камери вниз, нічого вульгарного, але я змогла його гарненько роздивитися: волосся на голові не було, на обличчі вже з'явилися перші зморшки, помітні на злегка зіпрілій шкірі, груди волохаті. Переді мною не був хлопець моєї мрії, абсолютно ні. До того ж, було щось в його погляді грубе, немов неосвічений брудний робітник сидів переді мною. Не знаю, звідки у мене виникла така асоціація, напевно, через матюки, що з легкістю злітали з його язика, і я навіть трохи злякалася. Ілля був людиною не з мого кола, ми не підходили одне одному.

Наступного дня вранці я була в фіскальній службі, коли Ілля надіслав мені нові фото: він лежить на дивані в зелених трусах, а на ногах у нього — шоколадка.

«Доброго ранку, мила, саме час поснідати справжнім шоколадом з Франції. Пригощайся».

Він написав ще декілька повідомлень, але я йому не відповідала, бо здавала звіт. Та й не знала я, що відповісти. Його активність і наполегливість почали мене трохи лякати, тому що з’явилась невпевненість, чи це мій чоловік. А я з людьми завжди щира. Для мене все було серйозно, нехай навіть і на відстані.

Після надання звіту я відповіла Іллі, а він — тільки ввечері. Напевно, знову багато роботи навалилося.

* * *

Близько тижня Ілля мені не телефонував, тільки писав. І знову я запалилася, і знову я за ним сумувала. Думала, що, може, він образився, відчув холод з моєї сторони. Тоді наскільки ж добре він відчував людей. А, може, як і я, трохи злякався того, як сильно нас тягне одне до одного. Ілля тільки на вигляд здавався легковажним парубком, а насправді був іншим. Він сам мені зізнавався, що оточуючі вважали його бабієм, а насправді у нього було не так уже й багато жінок. Йому подобалося і те, що у мене крім чоловіка нікого не було. Ми були багато в чому схожі, тільки сприйняття життя у нас було різне: у мене надмірно серйозне, а у нього занадто легке. Його навіть оштрафували якось на 60 євро, тому що запізнювався, не встиг купити квиток і вирішив проїхатися в поїзді зайцем. Ось таким був Ілля. Зате він вчив мене легкості, він взагалі багато чому мене вчив. Був зовсім іншим, відмінним від тих людей, з якими я зазвичай спілкувалася. Тому так, мені не вистачало його дзвінків.

«Вже шостий день він мені не телефонує. Як я розумію, він зайнятий, але міг би і попередити. Сумую за ним, хочу знову почути його голос. Я щаслива, що він у мене є, і не хочу, щоб це змінилося. Мені його бракує. Напевно, я сильно розслабилася, перестала цінувати те, що маю. Це навіть добре, що так все відбувається. Але сподіваюся, що сьогодні або завтра почую його голос. Поки що я не вірю, що він більше не хоче зі мною спілкуватися… Головне — не панікувати, не втратити самовладання.

24.05.2017, 17:40»

Сама я телефонувати Іллі не наважувалася. Я ніколи не могла зрозуміти, на зв'язку він чи ні. Вранці, до години дванадцятої, повідомлення йому не доставлялися. У соціальних мережах ми практично не спілкувалися, тому що з 1 червня в Україні повинні були обмежити доступ до однієї з них. Ми перейшли повністю на месенджери, в яких не відображалося, чи є Ілля в мережі чи ні, бо він вимкнув цю функцію. Тому я покірно чекала, коли він сам мені зателефонує. Але повідомлення я могла писати йому першою. Писав мені першим і він.

«Господи, сьогодні свято. Дозволь мені попросити тебе про дещо. Нехай Іллюша мені сьогодні зателефонує або напише ще до вечора і ввечері. Нехай в наші відносини повернеться любов і ніжність. Дозволь розкрити його душу, зацікавити. Прошу, Господи, нехай він мене покохає, захоче зустрічі, нехай ми зустрінемося якомога швидше, мені з ним так добре, хочу бути з ним. Допоможи нам бути разом. Хочу побачитися з ним цього літа. Господи, допоможи нашим почуттям, які тільки зароджуються. Нехай вони лише зміцнюються. Хочу бути з ним. Нехай буде так! Я чекаю від нього вісточки сьогодні, і це буде щось особливе, тому що я сподіваюся, що ти передаси йому мою любов, він наповниться нею і зрозуміє, що хоче бути зі мною, і відправить цю любов мені. Хочу, щоб ми обоє купалися в нашому коханні. Господи, виконай ці мої бажання, допоможи! Люблю тебе. Дякую!

25.05.2017, 09:46»

Так, я молилася про Іллю. Я часто молилася за нього, просила дати мені сил, терпіння, мудрості в стосунках з ним. Я не хотіла від нього залежати, лише сподівалася, аби цього разу все у мене вийшло.

Ілля зателефонував. Вищі сили почули мої молитви, хіба таке можливо? Ілля знову був у грайливому настрої, шепотів мені різні ніжності, трохи вульгарності, казав про те, яка я прекрасна, захоплювався мною. Як же мені не вистачало цього протягом всього мого життя.

— Завтра я йду на день народження подруги, а післязавтра стану хресною її дитини, — промовила я гордо.

— Це відповідальна місія, ти добре все обміркувала?

— Ти ж сам хресний свого племінника.

— Так, я прийняв на себе і несу цю відповідальність.

— А у тебе самого дітей хоч немає?

— Ні, якось не склалося з цим. Хоча сім'я, діти — це важливо. Я взагалі вважаю, що світ тримається завдяки тому, що є жінки, які можуть приводити до ладу чоловіків.

— Не можу не погодитися з цим твердженням, — я посміхалася: мені безумовно подобалося те, що він говорив.

— Так що ж ти, завтра пити будеш?

— Так, сподіваюся на це, мені потрібно розслабитися.

— Сильно не захоплюйся, алкоголь — це гидота.

— Добре, багато пити не буду.

«Господи! Дякую тобі за здійснення мого бажання! Ти просто дива твориш, коли справа стосується Іллюші! Дякую! Дякую! Дякую! Ти дуже добрий до мене!

25.05.2017, 17:15»

Наступного дня я сиділа з дівчатками в ресторані. Сфотографувавши свою страву (якісь нйокки), я надіслала це Іллі.

«Навіть не буду питати, що це таке», — написав він, поставивши купу переляканих смайликів.

«Я скучив, точніше, «Він» скучив», — написав він згодом і надіслав своє фото. Точніше, «Його» фото.

«Ілля, ти чого? Я ж з подругами!», — написала я.

«Можеш навіть показати їм. Хай дивляться і заздрять, — Ілля надіслав ще одне фото, — до речі, а де твої фотки? Я чекаю».

«Почекай, доки я додому повернуся», — відповіла я. Мені не хотілося надсилати йому свої непристойні фото, але я бажала якомога швидше опинитися вдома, щоб знову почути його голос, поговорити. Всі ці вульгарності… так, це було збуджуюче, але лише тому, що сам Ілля, його душа, торкнулися мого серця. Я була закохана.

У компанії дівчаток мені одразу стало нудно. Я чекала, коли вечірка закінчиться, і я приїду додому. Я хвилювалася, що коли повернуся, Ілля вже буде спати, і тоді я не зможу насолодитися його компанією.

Ледве переступивши поріг квартири, я зателефонувала йому.

— Нарешті! Я майже заснув, — сонно пробурмотів Ілля. — Я не зрозумів, де фото?

Я розсміялася.

— Фото йому подавай. І так мене збентежив повним ходом. Я не могла розслабитися в компанії подружок.

— Ну що? Напилася?

— Ні, не сильно. Чомусь не захотілося. Як минув твій день?

— Так, ти мені зуби не заговорюй, краще фото скидай. Я чекаю.

Мене ці слова образили. Я не любила такі вульгарності, не відчувала в них потреби. У мене не було бажання споглядати його принади в усій красі. Тим більше, я не хотіла показувати йому себе.

— Слухай, якщо тобі від мене потрібні тільки фото, то давай побажаємо одне одному на добраніч.

— На добраніч, — просто сказав Ілля.

— Гарних снів, — відповіла я.

Було дуже неприємно. Я почекала ще десь півгодини, думаючи, що, може, Ілля ще зателефонує або напише, але він мовчав. З одного боку, я розуміла, чому він ображений: він надіслав мені свої фото, був доволі відкритим і чекав того ж від мене. Але з іншого боку — я його про це не просила. Це було його бажання. Але чому я повинна робити те, чого не хочу?

Наступного дня я була на хрестинах доньки своєї кращої подруги. Обряд у церкві відбувся урочисто, малятко зовсім не плакало, потім ми пішли в кафе.

Було близько другої години дня, а Ілля все мовчав. Захмілівший новоспечений кум сів поруч зі мною і обійняв мене за плечі.

— Ну, що, кума, знаєш багато анекдотів про відносини куми і кума?

Я відсунулася від нього і подивилася на його дружину, але вона лише посміхалася, спостерігаючи за усім. А мені було неприємно, і я показала це всім своїм виглядом.

— Ти така скована і стримана, — сказав мені кум, сміючись, і, нарешті, відсунувся.

Від його слів мені стало сумно. Ілля теж мені це говорив. Може, я дійсно була дикою? Може, я дійсно жила неправильно? Туга за Іллею повернулася до мене, я так захотіла до нього, раптом здалося, що саме він може врятувати мене від тієї прірви самотності, в яку я сама себе заганяю.

«Ілля, — написала я, — тільки що до мене залицявся кум. Коли я від нього відсторонилася, він сказав, що я дика. Невже це дійсно так, і ти мав рацію? Я нічого не розумію в цьому житті».

Відповідь не змусила на себе довго чекати:

«Чого ж ти баришся? Запали з ним. Бажаю вам щастя».

«До чого тут це? Я ж написала, що зупинила його. Він мені не потрібен. Просто сам факт того, що мені неприємні такі загравання, — це нормально чи ні?»

«Для тебе нормально плювати людям у душу. Тому я не знаю, що для тебе нормально, а що ні».

«Плювати в душу? Ти вважаєш, що я нагадила тобі в душу через те, що не надіслала свої інтимні фото? А чому я повинна робити те, що не хочу? Ти сам казав, що я повинна жити собі на втіху».

«ОК», — надійшла коротка відповідь.

О, як же я ненавиділа подібні, повні байдужості, відповіді!

«Що «ОК»? Це все, що ти можеш сказати?»

«Так».

«Звичайно, ти ж вважаєш себе класним, а всі навколо відстій. Молодець, так тримати. Ти можеш ображатися на мене з будь-якого приводу, а я ще й негативний герой?»

«Ти вважаєш себе кращою за інших. Вважаєш себе особливою, при цьому не роблячи нічого доброго для оточуючих».

Був вечір, я давно вже була вдома, а ми продовжували нашу словесну перепалку, що виникла з нічого. І я не могла зрозуміти, чому Ілля вважає мене розпещеною егоїсткою, чому він вважає мене зарозумілою.

«Може, ти справді маєш рацію. Можливо, я не вмію любити, — написала я, тому що вже просто втомилася, — тоді тобі варто було від самого початку триматися від мене подалі. Але у тебе ще є час додати мене в чорний список».

«Що за маячню ти верзеш?»

«Чому маячню? Все одно наше спілкування не має сенсу. Пишемо красиво про кохання, навіть не знаючи достатньо одне одного».

«Все зрозуміло. Адже це любов по-українськи. Вона саме така. Тільки слова, і більш нічого», — відповів Ілля.

«Неначе для тебе це не прості слова. Так, я жахлива людина, біжи від мене якомога далі».

Була вже перша година ночі, а ми все ще обмінювалися люб’язностями. Я не знала, що думати, а коли побачила, що Ілля мені телефонує, відчула полегшення.

— Маковцева, ти нормальна? Чого тобі не спиться? Ти собі день зіпсувала, вирішила і мені його зіпсувати? — Ілля буквально горлав у слухавку. Я спробувала щось заперечити, але він грубо обірвав мене. — Мовчи, і послухай мене. Це був останній раз, коли я терпів твій винос мозку. Якщо ти вирішиш це повторити, я просто не буду тобі відповідати. Це зрозуміло?

— Так, — просто відповіла я. Моє обличчя палало, мені було неприємно все це чути.

— Вчора ти повелася зі мною як справжнісіньке стерво, — продовжував він грубо, — я, як дурень, дивився квитки на сайті, думав прилетіти до тебе на вихідні дні, а потім зрозумів, що прилечу і залишуся стояти в аеропорту, тому що від тебе можна очікувати чого завгодно. Ти постійно кажеш про якийсь глибокий внутрішній світ. Так ось, засунь свій надзвичайно глибокий внутрішній світ, свій червоний диплом в одне місце, тому що це нікому не потрібно. Ти мене зрозуміла?

— Так, — відповіла я з сумом. Я допускала, що образилаІллю, але не могла зрозуміти, навіщо потрібно бути зі мною настільки зневажливим. Коли на мене кричать, я відразу замовкаю, не можу накричати у відповідь, тому що на грубість немає сенсу відповідати тим самим. — Чому ти так злишся?

— Ти розпочала листування на весь день. Сама не спиш, і мені всі нерви вимотала. Пишеш якусь нісенітницю, що все наше спілкування — це, виявляється, ніщо. Ти така вся класна, чиста, невинна, особлива, а я типу клоун, який повинен тебе веселити!

— Що за дурниці! — я не витримала. — Ніяка я не особлива. Хоча якщо і так, то точно не стерво. Вчора я хотіла почути твій голос, поговорити, а ти відразу на мене накинувся з фотографіями. Ти сам не любиш, коли на тебе тиснуть, так чому ти так сприйняв мою відмову? Я на замовлення не працюю.

— Звичайно, адже у тебе і любові-то до мене немає, які вже там фото.

— Любов є, але вона віртуальна. Ти ж сам розумієш, що те, що між нами відбувається, це всього лише ілюзія.

— Ти думаєш шаблонно, а удаєш із себе таку розумну.

— Добре, я все зрозуміла! — тепер і мені увірвався терпець, я заволала: ненавиділа, коли мене називали поверхневою особистістю, тому що це була абсолютна неправда. — Чого ти хочеш?

Ілля кинув слухавку. Але буквально через декілька секунд передзвонив.

— Мила, — сказав він абсолютно спокійним голосом, — як твої справи?

Я зрозуміла, що Ілля вирішив забути про конфлікт: він зрозумів мене і причини моєї поведінки. А я усвідомила, що він був ображений, і поводився, як дитина. Така його поведінка мене лише розчулила.

— Нормально, — відповіла я трохи стримано, — напевно, це була наша перша справжня віртуальна сварка. Проте ми все обговорили.

— Більше я на твої з'ясування відносин не буду реагувати.

— Чому це? Мені навіть сподобалося, як ти кричиш, — прошепотіла я.

— Маковцева, — прошепотів Ілля пристрасно, — ти просто божевільна. Ти неймовірна. Що ти робиш зі мною?

— Те ж, що і ти зі мною.

— Подивися на мене, — Ілля включив відео, а я розсміялася, бо почувала себе абсолютно щасливою, — тепер я знаю, що ти дійсно кохаєш мене. Так може сміятися тільки закохана жінка, — шепотів Ілля, а у мене все всередині переверталося від його слів.

— Кохаю, так, — повторила я за ним, — тому що ти чудовий. І хоч ти не любиш подібні розмови, але саме у тебе прекрасний внутрішній світ.

Ілля лише посміхнувся і відвів погляд. Він був ще й сором'язливим.

Ми ще трохи поговорили і побажали одне одному на добраніч. Ілля був таким ніжним і милим, що я вирішила подякувати йому за це, і, нарешті надіслати своє фото.

«Я кохаю тебе, Поліно. Ти найкрасивіша дівчина у світі», — написав мені Ілля.

Я посміхнулась. На душі було добре від того, що ми помирилися, і я знову була не одна. Але дещо мене турбувало: чому Ілля кричав на мене, чому він не цінував мій внутрішній світ? А, може, він має рацію, але тоді всі мої погляди і принципи втрачали сенс.

Я заплуталася, і тому перед сном звернулася до Бога: молилася, просила аби він подав мені знак, допоміг зрозуміти, що несе Ілля в собі для мене: правду, новий сенс життя чи небезпеку.

Знак не змусив на себе довго чекати: Ілля мені наснився. Між нами було кохання уві сні, але не віртуальне, ні, він був поруч, обіймав, цілував. Все здавалося таким ідеальним. Але раптом Ілля розізлився, почав кричати на мене, а коли замахнувся на мене кулаком, я прокинулася. Цей знак засмутив мене, і з самого ранку я була без настрою.

«Я плачу. Мені сумно. Хто я? Невже я справді погана і взагалі — абсолютна посередність з претензією на унікальність? Або просто люди недалекі намагаються мене опустити, принизити, щоб порівняти з собою? А раптом я всього лише зарозуміла дурепа, яка реально не заслуговує на щастя? Може, у мене манія величі? Тоді чому я так себе ненавиджу? Як зрозуміти, хто я і як мені жити? Які рішення мені приймати? Я заплуталась. Ілля все це оголив, вивернув навиворіт і кинув мені в обличчя. А я тепер сиджу і нічого не розумію. Хіба можна вірити всьому, що він говорить? Але якщо я не повірю, хіба стане кращим моє життя? Хто він для мене? Я нічого не розумію. Якщо тлумачити мій сон, то Ілля є небезпечним, хоча в цілому сон був приємним, але я прокинулася саме тоді, коли він завдавав мені болю. Може, варто триматися від нього подалі? Не знаю, але поки мені потрібна тиша. Я дуже втомилася.

28.05.2017, 17:39»

Під вечір мій поганий настрій розвіявся, коли Ілля написав мені, а потім зателефонував. Я саме готувала вечерю.

— Як завжди будеш їсти щось шкідливе? — запитав він, сміючись.

— Можливо, але, на щастя, ти про це не дізнаєшся.

— Ех, Маковцева, а міг до тебе прилетіти, якби ти нормально себе поводила.

— Отже, ще не час, — відповіла я спокійно, тому що після вчорашнього не була впевнена у правильності того, що між нами відбувається.

— Твоя правда, ще не настав відповідний момент. То що ж ти їси?

Наступного дня Ілля знову почав писати мені непристойні повідомлення, у мій робочий час. Я була в кабінеті начальника, коли він зателефонував. Замість того, щоб сконцентруватись на завданні, яке отримувала, — постійно думала: скоріше б почути його голос.

Вийшовши з роботи, я зателефонувала йому:

— Ти погана дівчинка, Маковцева, мені доведеться тебе покарати, — сказав він грайливо.

— Не зводь мене з розуму, милий, я все-таки в громадському місці. Ти то ніжний, то грубий. Мені це подобається.

— Я буду з тобою таким, як ти захочеш. Можу носити на руках, можу принижувати. Все дуже просто: я кохаю тебе і готовий робити все, що ти схочеш.

– Ілля…

Він насправді був різним. Але не на мої прохання, а сам по собі. То писав такі романтичні слова, що серце стискалося, то писав вульгарності, що все всередині зводило від збудження, то писав дурниці, жарти, грубості, а я сміялася, злилася, ображалася.

— Як поживає моя свинка і її хвіст? — говорив він мені наступного дня, коли зателефонував, а я бігла вулицею на обід.

— Який хвіст? Що за маячня?

— Скажи, а хвіст у свинки прямий чи закручений?

— Ти хворий? — запитала я роздратовано, але він лише сміявся.

Ми продовжили розмову, він щось розповідав, я відповідала, але всередині мене зростала образа.

— Навіщо ти це сказав? — запитала я, коли підійшла до будівлі і нам потрібно було прощатися. — Ти образив мене своїми словами щодо свині.

Ілля розсміявся. Я згодна, що це звучало безглуздо, але саме тому це і було прикро.

— Поліно, ти, напевно, мене ще не дуже добре знаєш, тому я скажу тобі — я ніколи не буваю серйозним. Я завжди жартую, і ти не повинна на мене за це ображатися ні за яких обставин.

— Хм. Отже, твої слова про кохання теж жарт?

— Ні, це правда. Такими речами не жартують. До речі, я давно не бачив свою кохану, увімкни відео.

— Ні, — відповіла я, посміхаючись. Ми рідко спілкувалися по відео, і я все ще ніяковіла. — Я сьогодні навіть не нафарбована.

— От і добре, я не люблю всю цю косметику. Дай хоч одним оком поглянути на тебе.

— Гаразд, ось вона я, — на кілька секунд я увімкнула відео і помахала Іллі рукою, — побажай мені удачі, у мене складний робочий день.

— Я впевнений, що ти будеш на висоті. Ти зведеш керівництво з розуму своєю красою.

– Ілля…

Ілля… Ілля… Ілля…

«Сумую за ним. Після всього, що було, хочу його кожної миті, думаю про нього постійно. Ох вже цей Ілля. Він такий пристрасний, просто зводить мене з розуму, заводить з півоберта. Дуже хвилююся, що він охолоне до мене, як тільки я розчинюся в ньому. Це мене лякає. Але який же це кайф знати, що він у мене є. Я кохаю його. Я шалено щаслива! Це неймовірне задоволення бути з ним поруч. Він унікальна людина. Таких, як він, мало, або я з такими ніколи не спілкувалася раніше. Він просто дивовижний. З ним хочеться просто насолоджуватися тим, що є, не думаючи про наслідки, не думаючи про майбутнє. Це був чудовий місяць — травень!

31.05.2017, 17:35»

VII — Червень

Травень був прекрасний. Наша з Іллею любов розцвіла, і якщо в квітні я сумнівалася, що між нами можуть зав'язатися справжні стосунки, то у травні все стало реальним. Хоча негативний досвід минулих відносин часто вселяв у мене невпевненість.

— Я йду сьогодні у кіно, — говорила я Іллі.

— Дуже добре, чекаю від тебе фотографії.

— О, я можу тобі надіслати їх цілу купу, але невже тобі дійсно це цікаво?

— Мила, ти можеш писати мені скільки хочеш і коли завгодно. Можливо, я не одразу тобі відповім, але завжди із задоволенням буду тебе читати.

Скільки разів я була щирою з Іллею, і жодного разу його це не відштовхнуло. Нарешті, я зустріла чоловіка, з яким могла бути самою собою, хоча це не означало, що він поділяв мої інтереси.

— Коли ми зустрінемося, я змушу тебе подивитися «Девдаса»! — сміялась я, лякаючи його переглядом мого улюбленого індійського фільму.

– Із задоволенням, — спокійно відповідав він і додавав, — ти будеш дивитися фільм, а я буду робити з тобою все, що захочу.

Таким чином Ілля і прив'язав мене до себе: я думала про нього вдень і вночі, наше листування не переривалося. Ми могли говорити до глибокої ночі, а на ранок вже бажати приємного дня. Я розквітала з ним, розкривалася, відчувала себе справжньою жінкою: найкрасивішою і жаданою.

«Сумую за Іллею, не вистачає його голосу, грайливих повідомлень. Дуже боюся, що набридну йому або він втратить інтерес. Хочеться чути від нього про те, як він потребує мене, як сильно я йому подобаюся. Він мені навіть сниться вночі. Іллюша, милий, будь поруч, прошу тебе. Я так тебе люблю. Я віддала йому своє серце, я до нього прикипіла, стала вразливою. Тепер важливо нічого не зіпсувати.

01.06.2017, 11:57»

Але червень із самого початку якось не задався. Хоча ні, я пам'ятаю, як в перших числах червня він написав мені ніжне повідомлення про наше кохання, а перед сном я вирішила потішити його кількома своїми фото, адже він казав писати йому завжди. Прокинулася наступного ранку, а відповіді від нього немає. Я вирішила не засмучуватися, тим більше, що на мене чекав прекрасний день: як-не-як похід на пляж з подругою.

Ох, ми з нею добре випили, і я надіслала ще кілька повідомлень Іллі з описом того, як я відпочиваю. Але він мовчав. Залишок дня я перебувала в очікуванні звістки від нього, лягла спати в надії, що вранці отримаю від нього відповідь, але і наступного дня на мене чекала тиша. Я почала прокручувати в голові наші останні бесіди, переживати, що сказала або написала щось, що могло його образити. Я хвилювалася.

Перечитуючи наше листування, випадково натиснула не на ту кнопку та зателефонувала йому. Швидко відключивши виклик, я написала: «Вибач, це випадково. Сподіваюся, я тебе нічим не образила».

Ілля знову нічого не написав, і, виснажена морально остаточно, я лягла спати.

«Я втомилася. Я дуже втомилася чекати від Іллі повідомлення. Як так можна? Писати і дзвонити щодня, а потім просто зникати? Вже другий день він не телефонує і не пише. І це після тих відвертих фото, які я йому надіслала. А ще у п'ятницю він писав, що кохає мене дуже сильно. Чому він не сказав мені, що його не буде на зв'язку? Що ж це за любов така, що я постійно перебуваю у напрузі? Як мені пережити сьогоднішній вечір і завтрашній день? Раніше я любила вихідні, а тепер мені страшно і сумно, тому що Іллі немає поруч. Може, він собі когось знайшов? Хіба не міг одразу сказати мені правду? Я в смутку. Не знаю, як пережити ці дні.

04.06.2017, 18:52»

А на ранок я все ж виявила довгоочікувані повідомлення. Він написав, як я чудово виглядаю на фотографіях і ще:

«А чому ти набрала мене випадково? Ти можеш телефонувати мені в будь-який час, я завжди радий тебе чути».

Це виглядало трохи смішно, бо який сенс дзвонити Іллі, якщо його немає на зв'язку?

«Я сумую за тобою. Бракує твого голосу, тепла», — написала я, і знову весь день марно чекала на відповідь, тому що отримала її лише наступного ранку:

«Пупсику мій, але від перестановки днів формула кохання не змінюється. Я знаю, що ти вже спиш, але хочу побажати тобі солодких снів. Нехай тобі насниться все те, про що ти мрієш».

Ці слова зігріли мене, але ненадовго. Складно звикнути до одного повідомлення на день, точніше, пізно вночі, коли до цього тобі писали і телефонували кожного дня. Хоча не варто забувати, що Ілля і раніше зникав, і мені слід нормально це сприймати.

«Складно мені, ось що я скажу. Сумую за Іллею, не вистачає його тепла, любові і ніжності. Хочу покірно його чекати, але погані думки лізуть в голову. Головна з них — чому я не можу без нього, а він може без мене? Він не потребує мене так само сильно, як я його. Але в той же час я згадую його повідомлення, надіслані у п'ятницю до того, як він зник: вони були сповнені любові і ніжності. Він сам сказав: від перестановки днів формула любові не змінюється. Бентежить те, що він надто м'який і може не наважитися відштовхнути мене. А з іншого боку, скільки разів він на мене кричав і був зовсім не м'який. Одне я знаю точно: ми зустрінемося, я впевнена в цьому. Я хочу бути з ним, отже, так і буде!

06.06.2017, 0 7:50»

Я давно помітила, що коли Іллі довго немає на зв'язку, найбільше я нервую вранці, а до вечора в голові все впорядковується, з'являються позитивні думки, я немов приходжу до тями.

Так і цього разу. Цілий день сиділа на роботі і мучилася, хотіла написати йому гнівного листа, запитати, куди він зник, що трапилося, а ближче до вечора така ніжність мене охопила, таке безмірне кохання, що я написала:

«Милий, дуже сумую за тобою і чекаю з нетерпінням, коли ти вирішиш всі свої справи і знову будеш зі мною. Просто знай — я кохаю тебе і чекаю».

«У мене все чудово! Я люблю Іллю, а він любить мене! Більше нічого не має значення. Я буду чекати, кохати його, і знаю точно, що він буде поруч. От і все. Мрію про довгоочікувану зустріч. Це буде прекрасно. Головне — не завагітніти від нього. Хоча… Чому б і ні? Хочу кохати і бути коханою. Життя одне, і воно прекрасне. Ілля поруч, що ще мені потрібно? Ми будемо щасливі.

06.06.2017, 17:30»

Але Ілля так і не відповів. Коли наступного дня я прокинулася, а повідомлення від нього не було, я розплакалася.

«Як не крути, а мені боляче від того, що Ілля мені не пише. Він не кохає мене, якщо може так просто обходитися без мене. За ці чотири дні він жодного разу не сказав, що сумує або любить. Мені дуже боляче. Я так боюся, що це кінець, адже все так гарно починалося. Як знайти в собі сили і не писати йому більше, щоб дізнатися, значу я щось для нього чи ні? Ілля, невже ти мене підведеш? Невже все виявилося порожнечею, лише словами? Чому я тобі повірила? Я думала, що ми з тобою щирі одне з одним, не розчаруй мене, не вбивай остаточно віру в любов. Я не можу повірити, що це кінець.

07.06.2017, 08:26»

Він написав мені під вечір, і вперше за довгий час це було дійсно щось по суті:

«Ти просто ангел, справжня жінка. Ти знаєш, як зробити свого чоловіка щасливим. Але нічого не вдієш: так вже вийшло, що я весь тиждень у другу зміну».

Нарешті, він хоч щось написав про свою роботу, адже скільки разів я не намагалася дізнатися, ким він працює, Ілля вперто мовчав. Не те щоб для мене це було принципово важливо, просто його таємничість у цьому питанні мене дивувала і трохи бентежила.

Все одно було якось дивно. Ілля писав мені про любов, телефонував кожного дня, а потім зникав, міг не писати по два дні. Чому він не попередив мене, що його не буде на зв'язку, якщо між нами кохання? Адже якби він сказав «Мила, мене не буде на зв'язку чотири дні, але не хвилюйся, як тільки звільнюся, я тобі напишу», — то я б не хвилювалася всі ці дні через те, що він мене забув. А так він лише писав гарні слова, що і дивувало: начебто говорить красиво, а часу приділити не може. А от я завжди відкладала всі свої справи, щоб поговорити з ним.

«Дивне почуття в моїй душі. Я не вірю Іллі, його словам. Хоча тільки час покаже. Якщо він приїде, то всі мої побоювання і підозри можна буде викреслити, бо цим він доведе щирість своїх слів. А якщо він так і буде просто красиво говорити, то сподіваюся, я зможу його швидко забути. Цікаво, він справді проти шаблонної поведінки, чи де-факто виявиться, що він такий же, як і всі? Тільки час покаже, але як же важко чекати.

07.06.2017, 22:32»

Я розуміла, що Ілля працює і, можливо, він сильно втомлюється, у нього немає часу і сил на повідомлення. Тому я сумувала і нудьгувала, але знала, що він не зникне, а обов'язково повернеться, потрібно тільки чекати.

Саме в цей час сталася подія, після якої я полюбила його ще сильніше.

У місті в одному з арт-кафе проходив творчий вечір поета-початківця. Мені було сумно, і я вирішила піти туди. Арт-кафе — це щось нове, продиктоване часом, саме для молодого покоління. Тут було самообслуговування: хочеш пити — постав чайник, хочеш їсти — відкрий холодильник. Все це було для мене в новинку, тому я тихенько сіла за вільний столик і почала чекати на появу поета.

«Прийшла на поетичний вечір, щоб не думати про Іллю. Стосунки — це складно. Не думаю, що він мене любить. Питання в тому, чи люблю я?

08.06.2017, 18:54»

Поетом виявився ще зовсім юний хлопець, можливо, йому не було й 20 років. Він читав вірші і прозу, і було в його творах щось особливе: не просто набір слів, а багатий словниковий запас. Він не ліпив складні конструкції, щоб виставити з себе великого лінгвіста, проте слова поєднував вміло і грамотно. Але це лише питання техніки. А скільки в цих творах було душі! Так, він презирливо говорив про кохання, але скільки пережитого болю було в цьому презирстві. Однозначно, він вмів відчувати, він хотів, щоб хтось врятував його від самотності. У його віршах я побачила себе.

— А зараз я хочу прочитати вам дещо з пізньої творчості, і мені цікава ваша думка: чи не занадто я зловживаю матом.

Він почав читати. Все та ж глибина, але до чого ці лайливі слова? І я згадала Іллю, точніше, його слова: «Говорити матом — це теж мистецтво. Одна справа просто матюкатися, а інша — робити це так, щоб зачепити душу».

Я посміхнулась. Цей хлопець явно сподобався б Іллі.

– І що ви скажете? — запитав юнак, коли закінчив читати. — Чи не перегнув палицю?

— Матюків забагато, — сказала раптом я.

— Так? — він подивився на мене.

— Так. Ви дуже тонко відчуваєте цей світ. Але подібними словами ви можете налякати читача і викликати відразу.

Він посміхнувся:

— Мені не потрібні читачі, які шаблонно мислять, — сказав він з гордістю, і я знову згадала Іллю.

— О, я прекрасно розумію, що ви маєте на увазі. Але, можливо, деякі люди із задоволенням позбулися б шаблонного мислення, ознайомившись з вашою творчістю, але через те, що вона сповнена нецензурної мови, ваша книга не витримає цензури і так ніколи не вийде у світ.

Поет подивився на мене серйозно.

— Я вас зрозумів і подумаю над цим.

Поверталася з поетичного вечора я щасливою. Мені здалося, ніби я стала ще ближче до Іллі. Я опинилася в його світі, де він був своїм, а я чужою. Цей світ був сповнений щирості і глибини, всього того, що наповнювало Іллю.

Я набрала його номер, але він не відповів.

«Зателефонуй мені, коли зможеш. Я була на поетичному вечорі — це було прекрасно! Там було безліч твоїх однодумців».

Але Ілля не передзвонив.

Наступного дня я довго чекала, що він напише мені. Так і не дочекавшись, але ще сповнена ніжністю до нього, із захопленням я почала описувати Іллі у повідомленні свої емоції з приводу вчорашнього вечора. Говорила із запалом про те, який він особливий, як багато всього знає в цьому світі, а як мало знаю я. Піднесла його, а себе опустила, але я хотіла йому це писати, він заслуговував на ці слова. У Іллі було складне життя, і я хотіла зігрівати його душу своєю любов'ю.

«Напевно, сьогоднішнє повідомлення було зайвим. Я себе остаточно опустила. У той же час я сподіваюся на адекватну і душевну реакцію з його боку. А якщо її не буде або вона буде холодною, це просто означатиме, що Ілля не для мене, що він не відчуває мою душу, і я для нього не така важлива, як він для мене. Зараз я відчуваю заспокоєння, я впораюся з усім, все буде добре. Якщо ми не повинні бути разом, якщо немає любові, то нічого його не втримає. Якщо почуття є, і вони справжні, то ми здолаємо будь-які перешкоди.

09.06.2017, 15:16»

Приблизно через годину я зателефонувала йому, але він знову не відповів.

«Як же мені це все набридло», — написала я Іллі під вечір і видалила його номер, щоб більше не писати всілякі дурниці.

І через півгодини я побачила таку вже рідну аватарку, яка висвітилася на екрані мого телефону. Ілля телефонував. Але я чомусь була така виснажена тривалим очікуванням, що навіть не відповіла. Здавалося б, чому я така засмучена, адже він не зникає на тижні, пише про кохання до мене, просто багато працює. Але складно тримати себе в руках, коли людини, яка тобі необхідна у певну мить, немає поруч, коли ти хочеш поділитися з нею печалями і радощами, а її немає на зв'язку. Невже складно виділити дві хвилини на день, аби написати хоч слово?

«Мила, ти де?» — написав Ілля, але я не відповідала.

«Дзвінки не проходять і повідомлення теж, — продовжував він, — я телефоную тобі».

Але ніяких пропущених викликів від нього більше не було.

«Не знаю, про що ти, у мене зі зв'язком все в порядку», — написала я і почала в черговий раз чекати на відповідь.

Але Ілля більше не писав. А наступного дня, вже перед сном, я все-таки не витримала і почала строчити йому нові повідомлення:

«Невже складно пояснити, де ти і що з тобою? Якщо я тобі набридла, будь чесний, і ми покінчимо з цим, я від тебе відстану. Прожени мене, додай в чорний список, щоб я тебе не діставала, це хоча б буде чесно».

Після таких послань, мене охопило хвилювання: а раптом Ілля просто напише «ОК»? Адже він і раніше так писав. І що тоді я буду без нього робити? Адже з ним так добре…

«Ні, — почала я знову писати, — не роби цього. Побудь зі мною ще трохи. Просто… Мені так хочеться бути особливою в твоєму житті, а не однією з багатьох».

Написавши це, я, нарешті, змогла заснути.

На ранок повідомлень від Іллі не було.

«Я не божеволію, ні, просто мені шалено сумно. Знаю, що все переживу. Тільки не хочу більше знову переживати любов. Стаю слабкою, принижуюсь, я ніщо зараз, а Ілля на коні. Зі щемним жалем згадую, як ще зовсім недавно все було так добре і чарівно, я була не одна, існували «ми з Іллею», були якісь плани, мрії, а тепер нічого немає. Чи з'явиться він ще коли-небудь? Навіть якщо і так, я все одно буду відчувати біль, тому що буду знати, що для нього все це не так важливо, як для мене, інакше він знайшов би спосіб мені написати. Як пережити біль? Чому я не вірю чоловікам? Чому я знову хочу принизитись і написати йому в черговий раз? Розтоптати себе, впасти йому в ноги, я інакше не можу. Відчуваю себе нікчемою. Як пережити це і не писати йому більше? Як? Як же мені боляче, я постійно плачу. Не хочу любити більше ніколи! Божечку, допоможи мені пережити цей біль. Не посилай в моє життя більше нікого, я не хочу нікого любити!

11.06.2017, 12:22»

Я трохи поплакала під сумні пісні, які він колись мені надсилав, але більше не могла перебувати вдома, інакше знову почала б писати йому листи, вимагаючи того, чого він не міг мені дати, — уваги.

І я поїхала до церкви. Душа рвалася туди, де я могла знайти заспокоєння, попросити про допомогу, повірити в диво. Після молитви за Іллю мені стало легше. Чи варто казати про те, що коли я поверталася додому, мій телефон завібрував?

«Я так і не зрозумів: тебе проганяти чи ні? Повір, ти дуже особлива. Особливіше вже нікуди».

О, як же я цілувала улюблений телефон від щастя, дякувала Богові за ці прекрасні миті. Ілля не злився, він звів все до жарту. Він знову був поруч, що мені ще потрібно? Навіщо я мучила себе і його?

Увечері Ілля зателефонував мені. Він був трохи сумний, сказав, що у нього голова болить, але при цьому був балакучим, був радий мене чути, просто втомився.

— Коли я отримав від тебе повідомлення «вирішуй всі свої справи, а я буду просто чекати на тебе», то одразу зрозумів, що скоро буде вибух.

Я розсміялася:

— Просто я не звикла, коли зникають без попередження. У мене завжди все за планом, і я нервую, коли щось не так. До того ж в тих рідкісних повідомленнях, що ти писав, не було ані слова про те, що ти за мною сумуєш.

— Як не було? Такого не може бути! Навіть якщо і не було, то, безумовно, малося на увазі.

— А ще ти зник після того, як я скинула тобі непристойне фото, тому я хвилювалася, — продовжила я ділитися своїми переживаннями.

— Так на тому фото нічого такого не видно, — Ілля сміявся, і мені ставало легше.

Він багато всього розповідав у цей вечір, переважно про свою минулу роботу. Скаржився, ділився, питав мою думку. Це були розповіді про те, як його використовували, не доплачували гроші, зраджували друзі.

— Ти просто дуже м'який, — сказала я, — ось тебе і намагаються образити. Але це добре, що надалі ти припиняєш з такими людьми спілкуватися, вони не потрібні в твоєму житті.

— Так і є. Слухай, у мене навіть голова перестала боліти після розмови з тобою. Ти добре на мене впливаєш.

Я посміхнулась.

— Може, — продовжував він, — я навіть поїду до Франца сьогодні.

— До кого?

— До Франца — це чоловік моєї сестри. Вона з дітьми в Тюмень на батьківщину поїхала, і він давно кличе мене в гості.

— О, це означає, що тебе знову не буде на зв'язку?

— Так, планшет я з собою брати не буду.

— На скільки днів ти плануєш ще зникнути через свою роботу?

— Не знаю, як вийде.

Ми з Іллею попрощалися, і я щаслива, нарешті, змогла зайнятися своїми справами. Спілкування з ним сьогодні було особливим: він не матюкався, не казав непристойні речі, був серйозним, щирим, нам було затишно одне з одним. Я не повинна була на нього тиснути, ображатися через його відсутність. Він уже дорослий чоловік, втомився від з'ясування відносин. Мені слід було це розуміти і приймати. Тим більше, все насправді було добре.

«Вчора мені було нестерпно боляче і сумно, і я поїхала до церкви. Я молилася за Іллю, щоб він був поруч або щоб я легко пережила біль втрати. Коли я їхала додому, Ілля написав мені. Це було справжнє диво. Вчора він багато всього мені розповів про своє життя. Я хочу до нього. Дуже хочу. Мені здається, ми зближаємося духовно все сильніше, тому що він почав менше говорити про вульгарні речі. О, Іллюшо, як же я хочу бути з тобою. Відчуй мою любов! Будь щасливим! Боже, спасибі тобі за диво — бути з Іллею, спілкуватися з ним. Дай мені мудрості не зіпсувати наші стосунки, знайти золоту середину в наших відносинах, щоб наш зв'язок тільки посилювався, аби довгоочікувана зустріч відбулася якомога швидше. Кохаю його!

12.06.2017, 12:40»

— Як учора сходив у гості? — запитала я наступного дня, коли Ілля зателефонував (все знову стало на свої місця, Ілля повернувся).

— Я вчора все ж не пішов, сьогодні до нього поїду.

— Ох, ще один вечір без тебе, — зітхнула я.

— Чому ж? Адже зараз я з тобою. Я тобі розповідав, як мене кинули на велику суму грошей?

Ілля знову розповів мені купу смішних і не дуже історій. Цього разу це були спогади про те, як його колишній начальник зраджував своїй дружині, і як Іллі це не подобалося.

— Я розумію, що кожен чоловік у своєму житті зраджує жінці, це закладено у нього природою, але не до такої ж міри! — сказав він.

— Кожен зраджує?

— Так, крихітко. А якщо не зраджує, то це свідчить про те, що з ним щось не так. Хоча мені здається, що Франц не зраджує моїй сестрі. Він її боїться.

«Або любить», — подумала я про себе.

— Я впевнена, що мій тато не зраджував мамі, — сказав я вголос, а Ілля розсміявся.

— Думай, звичайно. Хоча я свого батька теж не підозрюю. Якось не було ніколи приводу в ньому засумніватися.

— Ось бачиш! — я зраділа. З розповідей Іллі я давно вже зрозуміла, що у нього гарна, міцна сім'я, а це означає, що Ілля також буде чудовим чоловіком.

— Мене так тягне до тебе, — раптом прошепотів Ілля.

— Так, і мене до тебе, — промуркотіла я, але зненацька в моїй душі зародився смуток, і я поспішила поділитися ним, — тільки ти не подумай, що мене до тебе тягне тому, що в Україні у мене нікого немає. Просто саме ти мені дуже подобаєшся.

— У мене тут теж не тяжке становище, — відповів Ілля, і я посміхнулася.

Через деякий час нам довелося попрощатися, бо Ілля мав їхати до Франца. Залишок дня я ходила щаслива, мріяла, планувала, раділа. Ближче до півночі я вже так замріялася, уявляючи Іллю поруч із собою, що відчула прямо фізичний біль від того, що це не так. Може, він уже повернувся додому? Мені раптом захотілося його потішити, зробити щось приємне, і я взяла до рук телефон.

Зробивши декілька фото, я надіслала їх йому зі словами:

«Коханий, весь вечір думаю про тебе, мрію про зустріч. Уявляю, як ти лежиш поруч, обіймаєш мене, цілуєш, і в душі від цих думок метелики пурхають. Люблю тебе дуже».

Мої повідомлення були доставлені, і мені залишилося тільки чекати. Минуло декілька хвилин. Я збиралася вже лягати спати, але телефон завібрував від вхідного повідомлення. Проте на екрані висвітився незнайомий німецький номер, і я все зрозуміла — це була Олена.

«Досить надсилати дурні фото», — написала вона. Серце шалено закалатало в грудях.

«Ілля, як ти міг?», — написала я йому і розплакалася.

Купа думок і страхів закрутилася в моїй голові: як вона побачила фото? Чи є у неї інше наше листування? Звідки у неї взагалі мій номер телефону? Що з Іллею? Може, вона пробралася до нього в квартиру, поки його немає вдома? Може, вона вкрала у нього планшет і зараз він не може мені написати? Може, вона давно прив'язала його номер телефону і месенджер до свого комп'ютера і бачить все його листування? Може, вона вже видалила мій номер і повідомлення з його планшета, і Ілля більше не зможе мені написати? Може, вона напала на нього?

Чим більше я розмірковувала над цим, тим сильніше переконувалася, що Ілля до цього не причетний. Але від цього не легше. Серце все ще вистрибувало з грудей.

«Ілля, передзвони мені, як тільки повернешся додому. Я не ляжу спати, доки ти не зателефонуєш», — написала я.

В очікуванні його дзвінка, я переверталася в ліжку до першої години ночі, в грудях все здавлювало від страху і сорому, що Олена знає все про наше листування, що у неї є мій номер телефону, мої фотографії, а ще від болю, що Ілля, можливо, мене зрадив. Ні, ні, цього не могло бути, адже ми тільки сьогодні з ним спілкувалися. Він, швидше за все, навіть не знає, що відбувається. А, можливо, прямо в цей момент він з нею свариться, видаляє мої фото з її телефону, відбирає свій планшет.

Я не могла більше чекати і сама зателефонувала йому, але Ілля не відповів. А через кілька секунд знову надійшло повідомлення:

«Як же ти набридла», — написала Олена. Я вирішила їй відповісти, щоб дізнатися більше інформації.

«Де Ілля?»

«Навіщо він тобі?»

«Звідки у тебе його планшет?»

«Ми разом живемо».

Я посміхнулася, адже це було неможливо, і продовжила:

«Чому ж ти тільки зараз мені пишеш?»

«Я і раніше тобі писала в соцмережі. А взагалі, мені просто весело читати твої повідомлення, ми з Іллею сміємося над ними. Ти така наївна».

«Добре. Зателефонуйте мені зараз по відео, я хочу вас побачити», — написала я.

«Завтра. Вже пізно, дитину розбудимо. У нас донька. Просто не чіпай його більше», — написала Олена і надіслала фото якогось немовляти. Звичайно, її та Іллі на цьому фото не було.

Я припинила відповідати, і вона більше не писала. Все всередині боліло, це було нестерпно, особливо тому, що Іллі не було на зв'язку, щоб все пояснити. Це була страшна ніч, вся пітна, я часто прокидалася в жаху, уявляючи, як вони з Іллею розглядають мої фотографії і сміються. Ілля дуже неконфліктна і м'яка людина. Можливо, я йому набридла, але він побоявся мені про це сказати і попросив Олену це зробити за нього? І чому він так і не повернувся ночувати додому?

Коли я вранці прийшла на роботу, на мені лиця не було, сльози текли мимоволі, хотілося вити, але я розуміла, що це не допоможе. Чекала на Андрія, який знав нашу з Іллею історію і міг щось порадити. Мамі і тітці, з якою я була близька з самого дитинства, я не хотіла нічого розповідати, не хотіла засмучувати їх тим, що так сильно прив'язалася до віртуального спілкування.

— Андрію! — я кинулася до нього, як тільки він увійшов до кабінету, і знову розплакалася.

— Кажи, — просто сказав він.

— Я не буду говорити, я покажу. А ти повинен мене навчити заходити в соцмережу, яку заблокували в Україні. Мені потрібно побачити, що відбувається в Іллі на сторінці.

Ми вийшли на вулицю, і я показала Андрію нічне листування.

— Так, — сказав він після того, як все прочитав, — насамперед видали це все, заблокуй її і ніколи не пиши їй більше. Вона не повинна мати можливість отруювати твоє життя.

Так ми і зробили. Потім обхідним шляхом розблокували соцмережу, і я зайшла на сторінку Іллі.

— Дивно, він був онлайн цієї ночі, розміщував на своїй сторінці жарти, — сказала я здивовано.

— Якщо він нормальний мужик і не винен, то сьогодні він повинен вийти на зв'язок. Якщо ні, додаси в чорний список і його. Я ж казав, що він дивний.

Андрій довго мене втішав, намагався заспокоїти, ось тільки йому це погано вдавалося, тому що слова «забудь ти про нього» не могли мене заспокоїти. Як можна забути людину, яка подарувала стільки щастя?

Тяжкість у грудях не зникала, ниючий біль не відступав. Я все думала, як мені дізнатися, що трапилося. Іллі я писати і телефонувати більше не хотіла. І я згадала про його кращого друга з Тюмені, Дениса, який часто писав Олені образливі слова на сторінці Іллі. Точно, Денис повинен був знати правду. Тим більше, ми кілька разів перекидалися коментарями, і мені здалося, що він нормально до мене ставиться. У будь-якому випадку, він мене знає. До того ж, йому всього 21 рік, і у нього є дівчина, тобто його душа відкрита і чиста, і він повинен зрозуміти мої муки.

Я відправила йому запит на додавання в друзі і написала повідомлення: «Денисе, привіт. Я подруга Іллі. Останнім часом у мене з ним склалося дуже тепле спілкування. Але вчора Олена прочитала наше з ним листування і написала мені купу бридких речей. Вона сказала, що вони живуть разом і у них є дитина. Ілля на зв'язок не виходить. Я змучилася, нічого не розумію. Благаю, поговори зі мною!»

Денис одразу вийшов на зв'язок:

«Вибач, не можу додати тебе в друзі — дівчина розсердиться. Довго з тобою листуватися теж не можу, я ціную наші з нею стосунки. Олена божевільна, не вір їй, немає в них ніяких дітей, все неправда. Як вона прочитала листування, я не знаю. На мої дзвінки Ілля теж не відповідає».

Мені одразу полегшало.

«Спасибі тобі величезне! Я більше писати тобі не буду, тільки хочу попросити: якщо Ілля скаже тобі, що я йому набридла, напиши мені про це. Він може не наважитися сказати мені про це прямо. Я адекватна людина, я залишу його. Дуже хвилююсь. У нас ніби як любов була, в гості одне до одного збиралися».

«Я зрозумів тебе. Він розповідав про любов і про гості».

«Він казав тобі про мене? Не може бути!»

«Розповідав. Мені немає сенсу тобі брехати».

Денис мене заспокоїв і навіть повернув трохи до життя, подарував надію, що все ще може добре вирішитися. Як же я була йому вдячна. Я написала йому безліч подяк і побажала щастя. Він повівся зі мною як справжній друг.

Але Ілля в цей день так і не вийшов на зв'язок. У соцмережі його теж онлайн не було. Настрій у мене був жахливий, мені потрібно було поділитися з кимось своїм болем, і тому я все ж розповіла про все мамі і тітці. Вони були налаштовані досить оптимістично і вважали, що Ілля обов'язково з'явиться, чим мене і заспокоїли, тому спала я вночі більш-менш спокійно.

Наступного дня мені все ще було важко.

«Диво скінчилося так само швидко, як і розпочалося. У понеділок сталася жахлива річ. Олена прочитала наше з Іллею листування, написала мені купу гидот, а сам Ілля вчора так і не вийшов на зв'язок. Я думала, що помру. Господи, хоч би з ним все було добре. Я всією душею сподіваюся, що він не причетний до її витівок і не хотів заподіяти мені біль. Але моя віра дуже слабка. Я морально гину. І фізично теж. Сподіваюся, що цей біль скоро мине. Сьогодні трохи краще, ніж учора. Мені не повинно бути соромно за свої почуття, це йому має бути соромно за те, що він не був зі мною чесним, хоча я слабо вірю в його зраду. Той Ілля, якого я знала, не міг мене підвести. Але, можливо, я завжди помилялася.

14.06.2017, 0 8:30»

Я починала миритися з тим, що Ілля може зникнути назавжди. Андрій допомагав мені відволікатися, забравши мій телефон і відключивши інтернет. Я намагалася не думати про Іллю.

Після обіду Андрій пішов у справах і повернув мені телефон. Звичайно ж, я запустила інтернет. Ілля написав:

«Увімкнув телефон, а тут справжній цирк вже встигли влаштувати. Ну ви даєте. Піду до цирку — сміятися вже не буду».

Ще був один пропущений виклик від нього.

«Це ти чи не ти? Я вже боюся тобі писати, — почала я друкувати тремтячими руками. — Ти не уявляєш, як я нервувала в ці дні. Думала, що це кінець».

«Мила, ти про таке взагалі не повинна була думати. Перед тим як мучити себе, запитай мене, чи є для цього привід».

Після цих слів він мені передзвонив.

— Маковцева, що ти тут влаштувала? — запитав він ніжно. — Я увімкнув інтернет, дивлюся: від тебе повідомлення, від Дениса. Я був просто шокований. Ось так історія розгорнулася за моєю спиною!

— Де ти був так довго? — почала я свій допит.

— У Франца, я ж казав, — відповів він спокійно, — залишився у нього ночувати, тому що від них ближче на роботу добиратися. Вчора ввечері пізно прийшов додому й одразу спати ліг. А зараз повернувся з роботи і побачив цей жах.

– Ілля, звідки в неї наше листування? Тобі ж Денис перекинув скріншоти нашого з нею листування? Вона знала про фото і бачила, що я тобі телефоную.

— Я бачив скріншоти, але ж це неможливо! Це, напевно, збіг. Не могла вона бачити наші повідомлення!

— Але у неї ще й мій номер телефону є. Звідки?

— А ось цього я ніяк не знаю. Ти у себе на сторінці його не публікувала?

— Ні, ніколи. До того ж, вона у мене в соцмережі заблокована.

— Слухай, а чому ти одразу не додала її в чорний список, коли вона тобі написала? Я ж тебе попереджав. Вона божевільна, вона таку маячню може нести. Її не треба слухати, тим більше, спілкуватися з нею, а одразу блокувати. Я їй уже зателефонував, сказав, що час вже припиняти ці дурниці, а вона почала нести чергові нісенітниці, що ти їй теж якісь образи писала.

— Нехай покаже тобі скріншоти! Я все наше листування надіслала Денису! — тепер вже почала виправдовуватися я. — А вступила я з нею в розмову, аби потім показати тобі, що вона написала.

— Тоді добре, все правильно.

— Я так вдячна твоєму Денису за підтримку! Ти не уявляєш, як мені було погано. Мене всі тут заспокоювали. Якщо я тобі набридну…

— Я знаю — сказати тобі про це прямо. Ми це вже обговорювали.

— У мене є один молодий чоловік, який вже протягом тринадцяти років то з'являється, то зникає. Багато років тому він освідчився мені, а потім без пояснень зник. Це дуже жорстоко. Я не хочу ще хоч раз пережити цей біль.

— Цей хлопець хворий, якщо стільки років просто говорить і нічого не робить. Ми з тобою лише два місяці близько спілкуємося, а вже шукаємо можливість зустрітися. Може, якраз через спілкування з ним у тебе такий складний підхід до життя.

— Можливо, — погодилася я. Тепер мені було спокійно. Ілля — такий розумний, мудрий, сильний — знову був поруч, він все пояснив. Ні, не все, звичайно… І раптом я ще дещо згадала. — Слухай, ти казав, що доступу до інтернету в тебе не було, але в соцмережі ти був онлайн у той вечір до пізньої ночі.

— Так. У сестри з комп'ютера заходив. У них моя сторінка автоматично запускається, тому що тільки я з їх комп'ютера на цьому сайті сиджу.

— Зрозуміло, — я знову заспокоїлася, — до речі, я питала знайомих програмістів, і вони підтвердили, що Олена могла встановити месенджер з твоїм номером телефону собі на комп'ютер, коли ви з нею ще зустрічалися, і тепер може мати доступ до всього твого листування, зокрема, і до моїх фотографій.

— Чудових, до речі, фотографій! Ти прекрасна, — заявив Ілля захоплено. — А щодо можливості читати листування я запитаю у свого друга Михайла, того, що тут в Німеччині живе, він геній в цих питаннях.

— До речі, якщо одного разу ти знову зникнеш, то через скільки днів я повинна бити на сполох? І у кого мені питати, що сталося?

— Більше ніж на тиждень я не зникну, і тільки якщо у відрядженні буду. До Дениса і звертайся.

— А чому не до Михайла? Адже він з тобою в одному місті живе. Він поруч, і повинен бути в курсі всього.

— Денис хоч і в Тюмені, але він мій найближчий друг. Саме він про мене все знає.

«Так, це правда, адже саме йому Ілля розповів про нас», — подумала я і остаточно заспокоїлася.

— Гаразд, Ілля, мені пора йти працювати, а то я в ці дні взагалі нічого робити не могла. Час повертатися до життя!

Ми попрощалися, і я, нарешті, змогла повернутися до роботи. Зателефонувала мамі, всім, хто знав про те, що сталося, хто підтримав мене в ці дні, коли, здавалося, я можу збожеволіти.

— Ти ж розумієш, що питання, яким чином Олена прочитала ваше листування, так і залишилося відкритим? І Іллі доведеться це пояснити, — сказала мені тітка, і вона була права. Але я знала, що ми навряд чи з Іллею будемо ще раз повертатися до цієї розмови.

А взагалі, я дуже втомилася. Була морально виснажена. Мені захотілося банальної тиші, аби тільки ні про що не думати. Увечері я приготувала собі гарячий шоколад, поставила комедію, яку Ілля мені давно радив подивитися, вимкнула інтернет і, нарешті, змогла трохи розслабитися.

Начебто все було добре, але осад залишився. До того ж, питання, чи є у Олени мої фото, залишалося без відповіді. Я була рада, що Ілля зателефонував їй, нагримав, намагався мене захистити. Але він зовсім не хотів захищати себе. Невже йому було все одно, що хтось читає нас? Але я втомилася про це думати, і о десятій годині вечора вже лягла спати.

«Скажу чесно: всесвіт, боги, ангели всіляко оберігали мене в ці півтора дні. Всіма знаками, снами (дякувати Богу, мені був дарований повноцінний сон) вони переконували мене, що все буде добре. Особлива подяка Денису, який підтримав мене у важку хвилину, проявивши себе справжнімчоловіком і другом. І особлива вдячність Іллі. Він зателефонував і заспокоїв мене. Ось тільки я зараз відчуваю цілковите спустошення. Мені було настільки погано всі ці дні, що зараз, по-перше, я до сих пір відчуваю якесь хвилювання, а, по-друге, певну апатію. Не хочеться більше боротися, хочеться дати Іллі час відпочити, подумати, все вирішити. Для мене було важливо знати, що він не відморозився від мене, тепер я спокійна і готова дати йому свободу дій. Він не зникне, а я поки теж морально відпочину. Всі події вибили мене з колії. Я занадто багато думаю — це знищує моє життя. Треба прийти до тями.

14.06.2017, 21: 55»

Прокинувшись вранці, я побачила, що Ілля телефонував мені після десятої, а потім написав: «Ну, гаразд, тоді на добраніч».

Ближче до обіду я йому написала:

«Вибач, вчора рано спати лягла, дуже втомилася».

«Щоб більше такого не було, а то отримаєш по дупці».

Я посміхнулася такій відповіді. Я взагалі завжди посміхалася, коли Ілля був на зв'язку. Він оточив мене в ці дні величезною турботою. Хоча питання Олени мене все ще хвилювало.

— Я змінив всі паролі, в тому числі, і на розблокування планшета. Хоча її фізичний контакт з планшетом виключений, — сказав Ілля, коли зателефонував мені.

— А у неї є ключі від твоєї квартири?

— Цілком ймовірно, що є. Колись ми жили разом близько місяця, вона могла тоді зробити собі дублікат.

— Ох, тоді тобі потрібно змінити замки!

Ілля розсміявся:

— Ти така чарівна, Полінко!

— Чому ти так несерйозно до цього ставишся? А раптом я приїду до тебе в гості, а вона пробереться до квартири і нападе на мене?

— Звідки вона дізнається, що ти приїхала? В будь-якому випадку, у нас є варіант сховатися в готелі, — продовжував жартувати він.

— А якщо вона викладе наші фото в мережу?

— Чи тобі не однаково? Кому потрібні ці фото?

— Ти правий. Навіть якщо вона це і зробить, я не залишуся в боргу. У мене є знайомі юристи, і я зможу притягнути її до відповідальності.

Ілля ніяк не прокоментував мою загрозу. В черговий раз в мою голову закралася думка, що для мене наше з Іллею спілкування набагато важливіше і цінніше, ніж для нього.

«Я тільки що чітко відчула (і від цього стислося серце), що Ілля мене не любить і йому на мене начхати. В принципі, його сум'яття і сумніви мені зрозумілі, тому що я дуже вже за нього чіпляюся.

16.06.2017, 14:11»

І все ж мої сумніви зникли, а впевненість в нашій взаємній любові зміцніла, коли настали вихідні. Напередодні в п'ятницю ми проговорили з Іллею до півночі, не в силах відірватися одне від одного. Я поділилася з ним планами придбати собі босоніжки, і ранок суботи розпочався з його ніжних слів:

«Прокидайся, мила, я цілую тебе міцно-міцно. І чекаю фотографії твоїх прекрасних ніжок в босоніжках. Я допоможу їх тобі вибрати».

Якщо чесно, мене це напружило. Я їхала до торгового центру разом із мамою і не хотіла відволікатися на Іллю. Тим більше, фотографувати кожну пару взуття і відправляти йому, чекати реакції. Ні, це все не входило до моїх планів. Але Ілля так хотів взяти в цьому участь, що я не могла йому відмовити. До того ж, вчора він сказав, що у нього прекрасний смак.

Ілля дійсно мені допоміг. Я купила одну пару, яка сподобалася йому, і другу, що сподобалася мені. Потім я поїхала в гості до батьків, а Ілля продовжував писати мені повідомлення, хоча і знав, що я зайнята. Він ніби не міг насититися мною, нудьгував, писав дуже романтичні слова, а коли, годині о восьмій вечора, я отримала повідомлення «Поцілуй мене негайно», то зрозуміла, що шалено хочу додому.

І ця ніч дійсно виявилася шаленою.

— Знаєш, — зізнався Ілля, — я ще ніколи ні з ким не спілкувався так близько, як з тобою. Ні з ким. І найдивніше, що вражає навіть мене, це те, що ці два місяці, доки ми з тобою так близько спілкуємося, у мене взагалі немає бажання спілкуватися з іншими дівчатами. Раніше я легко всім писав, а тепер просто не хочу. Тому що є ти. Мене тягне до тебе. Тільки про тебе згадаю, як одразу виникає непереборне бажання.

Звичайно, після цих слів я була готова на все заради Іллі, я не думала про Олену, про те, що вона може все читати, бачити, я повністю віддалася пориву пристрасті, і, хоч це було і віртуально, але нітрохи не поступалося справжній інтимній близькості. Я не соромилася і не боялася, тому що я була коханою жінкою і сама любила, я не була заміжня і нікого не обманювала. Я робила те, що є цілком природним, коли чоловік і жінка кохають одне одного.

Але і після наших пустощів божевільна ніч тривала. Ілля все не відпускав мене, і ми вирішили вдатися до спогадів про наше знайомство. Ілля відкрив наше найбільш раннє листування в соцмережі і почав читати вголос наші повідомлення.

— О Боже! І це я тобі писала? — неодноразово повторювала я. Як виявилося, між нами було тяжіння завжди, тепер це простежувалося, коли ми перечитували абсолютно всі повідомлення на 120 аркушах. Ілля читав листи десь до половини четвертої ранку, а потім підсумував:

— Судячи з усього, ми подобалися одне одному з самого початку, але поводили себе стримано й обережно.

— Я була заміжня.

— Я знаю. Але якщо чесно, я ні за що б не подумав, що ти виявишся такою.

— Якою?

— Справжньою жінкою. Дівчиною моєї мрії.

Напевно, це була одна з наших найкращих ночей, проведених разом. Ми були близькі повністю, у всіх сенсах, і ми були щасливі.

— Ми з тобою очманілі від любові, як підлітки, — сказав Ілля, і ці слова найкраще характеризували наш стан.

— Слухай, напевно, вже дійсно час спати, — сказала я йому о четвертій годині ранку.

— Думаю, що так. Мила, я вкладаю тебе спати і цілую ніжно-ніжно. Я кохаю тебе. Якщо ти не зможеш заснути, то одразу телефонуй мені, і я заспіваю тобі колискову.

Так ми і попрощалися, і я заснула зі щасливою посмішкою, нічого не боячись, знаючи точно, що все прекрасно.

Наступного дня ми обоє були втомленими, що не завадило нам, однак, трохи потеревенити.

— Ох, Маковцева, ти втомила мене вчора, — сказав Ілля, і я трохи зніяковіла. Але він був ніжний зі мною, просто виснажений, та й я відчувала себе не краще. — Сьогодні я точно вже не зможу тобі писати, очі болять, вчора ми з тобою дали жару. Кохана, ти просто диво.

Ми говорили недовго, але мені і цього вистачило, аби зрозуміти і в черговий раз пересвідчитися, що у нас все добре. А зрозуміла я це, коли різко, під час розмови, Ілля буквально заволав у слухавку:

— Дідька лисого! Диявол! Ти нереально крута! Ти офігенна! Я не можу стримувати себе!

Це був наче крик душі, що вирвався назовні, ніби його всього розпирало зсередини від ніжності, від того, що я так далеко, від того, як сильно він мене кохає. Я дуже добре його розуміла, адже відчувала те ж саме. Одне його слово, і я б все кинула і примчала до нього.

«За два дні багато що змінилося. Ми з Іллею цими ночами робили те, що нормальним людям і не снилося. Чому не може бути добре завжди? Чому я налаштовую себе на негатив? Мені страшно, але я хочу вірити Іллі та його словам. Він сказав, що любить мене, що з ним таке спілкування відбувається вперше, що він не думає про інших дівчат. Це були головні зізнання вчорашнього дня, і я їх ціную. Не хочу його втрачати, хворію без нього, хочу його шалено, сумую за ним, люблю. Час швидко біжить, вже в липні, можливо, все вирішиться. Якщо він зрадить мене або Олена вчинить підлість, в будь-якому випадку все буде добре. Насправді мені повинно бути все одно на всі ці підлянки. Нехай всі йдуть в дупу.

18.06.2017, 18:15»

Наступного дня Ілля не зателефонував і не написав. Звичайно, йому потрібно було відпочити, він втомився, ми і так без перерви спілкувалися п'ять днів. Мені варто було б займатися своїми справами, теж відпочивати, от тільки мені не був потрібен відпочинок від Іллі. Але він і так часто виявляв ініціативу, можливо, мені теж слід було це зробити, хоча вчора я перша йому написала, після чого він зателефонував. У будь-якому випадку, я вирішила просто побажати йому на добраніч, аби не набридати. Що я і зробила, і зі спокійною душею лягла спати.

«Цілий день Ілля не пише. Боязко, що так і не напише. Але потрібно дивитися страху у вічі. Якщо не напише, отже, я йому не потрібна. Ці дні перетворяться на тортури — це я вже точно знаю. Найприкріше, коли людина не сумує за тобою так само сильно, як ти за нею. Але мені потрібно триматися. Я не буду йому писати, лише побажаю добрих снів. А завтра буде ще складніше, але у мене немає вибору. Я можу тільки чекати.

19.06.2017, 17:20»

Я прокинулася вранці, а відповіді від нього не було. Здивувалася, але, напевно, він просто працював, адже так вже бувало раніше. Я ніби й розуміла, що все добре і не варто хвилюватися, але все одно хвилювалася: а раптом він зник назавжди? Може, він зрозумів, що я йому не потрібна, втратив інтерес?

«Не знаю, як бути і що відчувати. Раптом він так і не повернеться? Раптом я нікому не потрібна через мої недоліки? Я не гідна Іллі, він занадто класний для мене. Не знаю, як це прийняти, треба просто змиритися.

20.06.2017, 14:15»

Цілий день я чекала, що Ілля мені напише, в соцмережах його не було онлайн, отже, він був зайнятий. Тому, наповнивши свою душу ніжністю, я знову побажала йому на добраніч перед тим, як самій лягти спати, але вже з якимось хвилюванням у душі: а раптом відповіді вранці так і не буде?

Мої страхи підтвердились. Включивши вранці інтернет, повідомлення від Іллі так і не прийшло, і мене почало трохи трусити від хвилювання. Але потрібно було збиратися та йти на роботу, а ввечері я йшла до театру, де змогла б відволіктися.

На роботі була нервовою, розсіяною, а після обіду побачила, що Ілля був онлайн. Це означало, що він вже вдома і скоро мені напише. І ось вже був вечір, я сиділа в театрі, чекала на початок вистави, а Ілля весь цей час сидів у соцмережі, коментував чужі пости, лайкав чиїсь записи, але мені не писав нічого.

«Мені нудно», — співав зі сцени Євгеній Онєгін, а Тетяна писала йому листа. О, як же це було актуально для мене. І я теж взяла до рук телефон.

«Що, отримав своє і зник? Забув про мене зовсім», — написала я Іллі.

Здавалося б, навіщо я це зробила? Особливо перебуваючи в опері, та ще на такій виставі, де якраз засуджувалися подібні дії з боку дівчини.

Складно контролювати емоції, коли ти в чомусь не впевнений, але хочеш знати. Я не була впевнена в Іллі, щось було не так. Чому він зник на три дні після всього, що було, після всіх цих освідчень в коханні? Тому я і нервувала і, можливо, робила помилку, виявляючи емоції.

«Маковцева, не будь дурепою», — відповів Ілля.

«Це все, що ти можеш мені сказати?»

«Так», — просто написав він.

Мене охопив відчай, і я почала писати:

«Якщо це кінець, то так і скажи, а не зникай. Вибач, що набридала. Я відпускаю тебе, Ілля, будь щасливий. Я не можу тебе тримати, знаючи, що для тебе все це не так важливо, як для мене».

Антракт давно закінчився, опера тривала, мій запланований відпочинок був зіпсований, я сиділа над телефоном і чекала від Іллі відповіді. Сама винна — не треба було йому писати. Надійшло повідомлення:

«Що ж, це твоє рішення, хоча мені й неприємно це чути. Але я не можу на тебе тиснути — правами чоловіка не володію».

«Ти знаєш, що я не хочу тебе втрачати. Проте ти зникаєш, а я хвилююся. Після всього, що було, ти не пишеш, не відповідаєш. Тобі все одно, що я хвилююся. На мої запитання ти просто відповів «Не будь дурепою»…»

«Ти перебільшуєш, малятко. Зателефонуй мені».

Але я не могла подзвонити — я була в театрі. І не могла вже дочекатися, коли вистава скінчиться. Кінцівку опери я просиділа в напрузі, всередині все переверталося. Хотіла почути його голос, щоб він мене заспокоїв, розвіяв усі сумніви і страхи, відчуття самотності і безвиході. Тому коли завіса опустилася, я буквально вибігла з театру на вулицю й одразу зателефонувала Іллі.

— Так, люба, — відповів він весело.

— Куди ти зник? Цілих три дні мовчиш, — одразу накинулася я.

— Я нікуди не зникав, — Ілля розсміявся.

— Я бажала тобі на добраніч два дні поспіль, а ти навіть не відповідав. Чому?

— Мила, ти така чарівна, — Ілля продовжував сміятися, — вигадала всілякі дурниці.

— Дурниці? Мої переживання для тебе — це лише дурниці? Ти казав про любов, а навіть на повідомлення не відповідав. Не писав мені три дні!

— Не три, — почав він заперечувати, — якраз сьогодні я хотів тобі написати, але ти мене випередила.

Тепер розсміялася я:

— Звичайно, зараз ти можеш так казати, адже я вже написала тобі першою. Просто відповідай: чому ти мовчав, якщо ти нібито мене кохаєш? Ти не згадував і не думав про мене?

— Я не збираюся звітувати і пояснювати, чому і як я себе поводжу, — спокійно відповів Ілля.

— Звичайно, адже ми одне одному ніхто. Я все зрозуміла. Я дійсно дурепа, бо серйозно сприйняла наше спілкування. Для тебе це все жарт, і для мене тепер також так буде.

— Не починай, крихітко.

— Ні, мовчи, я все зрозуміла. Тобі начхати на мене і мої почуття. Все зрозуміло, — повторила я, точніше, практично прокричала в слухавку і вимкнула телефон.

Увімкнула я його вже тоді, коли прийшла додому, і з розчаруванням побачила, що Ілля мені не телефонував і нічого не писав. Я розплакалася і знову його набрала.

— Я слухаю, мила, — відповів він ніжно.

— Ти навіть не передзвонив, — спробувала обуритися я.

— Ти кинула слухавку. Сенс телефонувати у такому випадку? Я чекав, доки ти заспокоїшся.

— Невже тобі було абсолютно все одно, що я страждала, хвилювалася? — запитала я, схлипуючи. — Я розумію, що ти не писав, бо був зайнятий, але я побажала тобі на добраніч, а ти навіть не відповів.

— Кохана, — прошепотів він ніжно, — якби я знав, що ти так засмутишся через це, то, звичайно, відповів би тобі. Я ніколи б не подумав, що на таке можна образитися. Поліночко, ти одна така у всьому всесвіті, саме тому я тебе так сильно люблю.

— Чому ж ти мені не писав? — в черговий раз повторила я своє запитання.

— Ти повинна була це зрозуміти ще минулого разу, коли ми спілкувалися. У нас з тобою був такий марафон, що я втомився. Я така людина, іноді мені потрібно побути на самоті.

Слова Іллі мене заспокоїли. Він все пояснив. Дійсно, адже йому вже 39 років. Він холостяк, звик до самотності. Звичайно, йому хочеться іноді побути на самоті. А я тільки даремно виявила слабкість, даремно нервувала. Потрібно було дати йому свободу, бути легкою, просто кохати його. Тепер мені потрібно було все виправити.

— Мила, ні про що не хвилюйся. Все добре. Розслабся. Ти дуже близько все сприймаєш до серця. Насолоджуйся тим, що є зараз.

— Ти правий. Так і буду робити.

Наступного дня я була легкою і веселою в листуванні з ним, мені самій було добре, і я випромінювала цей стан зовні.

І ввечері Ілля зателефонував мені по відео. Ми вперше говорили довго, близько півгодини, дивлячись одне одному у вічі. Тепер ми могли гарненько роздивитися одне одного. І я залишилася задоволеною тим, що побачила.

— Ти дуже красива, — сказав Ілля, коли ми прощалися, — і це правда. Я навіть не очікував, що настільки. І сміх мені твій подобається, він такий справжній. Нарешті, я його побачив.

Я була на сьомому небі від щастя, почувши це. Ілля дивився на мене із захопленням, немов не міг повірити, що може мені подобатися.

На вихідних ми трохи посварилися, але швидко потім помирилися. Вся справа в тому, що він телефонував мені до цього два дні поспіль, але пізно, коли я вже спала. І коли в черговий раз, в неділю вранці, побачивши, що він знову телефонував мені вночі, я написала Іллі, що скучила, він відповів:

«Щось не помітно».

«Чим я тебе образила?», — запитала я і почала нудитися в тривалому очікуванні його відповіді.

На щастя, Ілля не дуже довго наді мною знущався (годину або дві) і знову зателефонував мені по відео. Він обідав і розмовляв зі мною одночасно, а ось я нічого не могла робити: тільки сиділа і дивилась на нього. Це мене турбувало: Ілля не соромився на моїх очах займатися своїми справами, а я залишала всі справи заради нього. Це було неправильно, але мені подобалося заповнювати своє життя ним.

Увечері він побажав мені на добраніч, і мені стало спокійно, але ненадовго. Щось всередині мучило мене, якесь відчуття. Але яке? Хоча ні, я знала яке, але вперто закривала на це очі. Мені не подобалося те, чим ми займалися: мені не подобалося надсилати йому свої непристойні фотографії та писати щось інтимне. Так, це приносило фізичне задоволення, але потім залишалося якесь дивне відчуття, немов я брудна. Це почуття переслідувало мене завжди при зближенні з чоловіками, через це я зараз і намагалася подолати свій сором, вважаючи, що саме тепер вчиняю правильно. До того ж, ми з Іллею кохали одне одного.

А ще мене хвилював той факт, що я не могла сказати Іллі «ні», боялася його засмутити, і я не могла зрозуміти: це проблеми у мене в голові, чи це він так вміло вибудував наші відносини, повністю підпорядкувавши мене собі.

Відчувала, що Ілля так і не відкрив свою душу до кінця у той час, як моє серце перед ним було навстіж; в наших відносинах лідером був він, проте мені хотілося більше поваги до себе. Але потім я згадувала, скільки всього хорошого він приніс у моє життя: щастя, нові надії, нові знання, розвиток мене як жінки й особистості. У той же час все, що він для мене робив, — це всього лише слова. Наприклад, я просила його написати мені перелік страв, щоб почати харчуватися здоровою їжею, але він так цього і не зробив. Мені довелося самій написати список, який вимальовувався з його розмов. І ось ще: днями він пообіцяв мені замовити вінілову платівку, бо в Україну немає доставки, але я глибоко сумнівалася, що він це зробить. Ось і запитання — чому я це дозволяю, хоча насправді мене це не влаштовує? Я боюся самотності — ось відповідь. А чи люблю я справжнього Іллю? А якщо ні, то чому тоді так страждаю, коли він зникає?

У будь-якому випадку, я знала, що завтра знову почнеться те ж саме: я буду чекати його повідомлень, нервувати, що він знову зникне, і, можливо, плакати, писати йому слізні повідомлення, принижуватися.

«Ці дні промайнули як в тумані. Ілля не писав мені, поки я знову не влаштувала скандал. У середу він заспокоював мене, а я плакала, в четвер ми розмовляли по відео, в п'ятницю листувалися, а коли він зателефонував, я вже спала. У суботу листувалися зовсім трохи, він знову дзвонив, коли я спала. У неділю знову спілкувалися по відео. Я написала йому листа, але не відправила. У ньому я детально описую свої острахи і почуття. Якщо він дійсно кохає мене, то оцінить мої пориви. Але вчора ввечері він сам побажав мені на добраніч, і мені стало спокійніше. Тепер починається черговий етап очікування вісточки. Боязно.

26.06.2017, 07:46»

Наступного дня Ілля не телефонував і не писав. Я весь день читала безліч психологічних статей, намагаючись себе налаштувати на позитив. Дати йому свободу — саме це я повинна була зробити. А я лише хвилювалася, що зробила щось не так, і він зник назавжди. Всього один день, а моя душа плакала, і серце розривалося.

Але я втримала себе від вчинення дурниць, і наступного дня була нагороджена сповна. Ілля сам мені написав. Запитав, чи була я коли-небудь з чоловіком-росіянином. І я прийняла гру. Я була такою щасливою, що він написав першим, і мені було байдуже, про що ми розмовляємо, головне — він був поруч, він не зник.

«Ілля написав мені сьогодні дуже неочікувано. Хто б міг подумати, що він просто візьме і напише? Мораль така — не нервувати, не панікувати, вміти відпускати ситуацію, дати Іллі свободу. Гадаю, що я повинна впоратися зі своїми емоціями, інакше нічого у нас не вийде.

27.06.2017, 16:25»

Кінець місяця був незабутнім: Ілля писав і телефонував кожного дня. Посеред тижня у мене був вихідний (День Конституції України). Цього дня я проводила час із подругами, але Ілля не давав мені продихнути, постійно писав, скидав свої фото, вимагав, щоб я теж зробила декілька і відправила йому.

«Ілля, що ти робиш? Я з подругами!»

«А мені все одно. Знайди тихе місце».

І що я? Пішла шукати! Не знаю, чому, але мені було боязко не виконати наказ Іллі, хоча це була лише частина нашої любовної гри. Його гри.

У будь-якому випадку, в черговий раз я з нетерпінням чекала, коли зустріч з подругами закінчиться, і я буду з ним. І ввечері я повністю віддалася в його владу, знову втративши над собою контроль.

Ілля був ідеальним коханцем, хоч і віртуальним. Він завжди дбав про те, аби в першу чергу я отримала задоволення, а все інше для нього не мало значення.

— Це і є кохання, малятко, — шепотів він мені в той вечір, — заради цього і варто жити.

«Знати б мені, що у Іллі на серці. Хочу довіряти йому, хочу вірити, хочу давати йому свободу, хочу, щоб все у нас було добре, хочу, щоб ми зустрілися. Хочу, аби зі мною Ілля відчував себе щасливим, справжнім чоловіком. Тому що мені він дарує відчуття неземного щастя. Я не знаю, чи правильно ми вчиняємо, але це чарівно, коли чоловік тебе хоче, це неймовірно. Дякую тобі, Ілля, за ці прекрасні моменти. Люблю тебе. Сподіваюся, що впораюся з труднощами, які можуть ще виникнути.

29.06.2017, 0 9:25»

Не встигла я почати хвилюватися, що Ілля знову зникне, як він зателефонував мені наступного дня. Я, нарешті, відчула себе впевнено і трохи розслабилася. Але Ілля не дозволив мені довго радіти:

— Полінонько, завтра я їду до Риму.

Мій прекрасний настрій моментально зник, тому що це означало тільки одне — Іллі знову не буде на зв'язку.

— А коли ти повернешся? — запитала я, вже здогадуючись, якою буде відповідь, і я не помилилася.

— Не знаю. Мабуть, не раніше вівторка (а говорили ми у четвер), але до п'ятниці вже точно.

Невже він не знав, коли повернеться? Безумовно, знав, та не хотів мені казати. Але нічого, я і це проковтнула.

— Я не міг відмовитися від такої можливості, — почав він виправдовуватися, — я в Римі був кілька років назад і лише проїздом. А зараз запропонували дуже дешеву поїздку. Вона взагалі для студентів буде.

Дивна думка мене охопила:

— Олена теж їде?

— Не знаю. Якщо навіть і так, то мені це байдуже.

— Зрозуміло. Зв'язку з тобою не буде?

— Не думаю, що у мене там буде інтернет. А бігати шукати інтернет-кафе я теж не збираюся.

Зрозуміло… Але ще буквально тиждень тому Ілля питав, коли у мене день народження.

«5 липня», — відповіла я тоді.

«Ти мене запрошуєш?» — запитав він. Ми спілкувалися по відео, і я бачила його очі в той момент: він дійсно хотів би приїхати.

«Звичайно, запрошую!» — відповіла я.

«Це добре. Не факт, що у мене вийде, але це було б чудово, — сказав Ілля так ніжно, що мені раптом здалося, що ця зустріч така реальна. Але він повернув мене на землю. — Але якщо ні, нагадай мені принаймні про свій день народження, не будь стервом. Гаразд?»

— Ти образилася, чи як? — Ілля вирвав мене зі спогадів.

Я гірко посміхнулася:

— Ні, все добре. Лише подумала, що зараз ти поїдеш до Риму, витратиш там усі гроші, а на поїздку до мене нічого не залишиться.

— Що ти таке кажеш, кохана? Ця поїздка виявилася дуже спонтанною, і я погодився лише тому, що дешево. Ніяких грошей я не витрачу.

— Я сподівалася, що ми побачимося в липні.

— Може, і побачимось. Але якщо ні, то точно у вересні, у мене якраз відпустка буде. Ми побачимося у будь-якому випадку, а інакше неможливо. Пам'ятай це завжди.

Його слова мене заспокоїли, він говорив так переконливо, що сумнівів просто не могло залишатися.

— До речі, чому ти зникла з соцмережі? Без тебе там дуже сумно.

— Через всю цю історію з Оленою. Не хочу, щоб вона мене діставала своїми образами.

— Ну, що за дурниці ти кажеш? Відновлюй сторінку швидше.

— Ні, навіть не проси! — сказала я, і раптом зв'язок обірвався.

Я почала чекати, коли Ілля передзвонить, потім сама набрала його, але він не відповів.

«Гей, ти що образився?» — запитала я.

«А ти як гадаєш», — була відповідь.

«Хм. І на що ж?»

«Сама подумай».

Але тільки я почала думати, Ілля мені передзвонив і ми продовжили розмову, наче нічого не сталося.

У цей день я повністю була оповита його ніжністю і турботою. Перед сном він надіслав мені миле відео з тваринами, потім знову зателефонував, наговорив купу ніжностей і слів про кохання. Але все одно мені було сумно, тому що тепер я не знала, коли почую його знову. Адже Ілля сам зізнався, що заради мене не буде шукати інтернет. Принаймні, це було щиро. Або це свідчило про його байдужість?

— Що для тебе означає повага у відносинах? — запитала я.

— Цікаве питання. І складне. Я вважаю, що словами про повагу підміняють любов. Повага і стосунки — це різні речі, і вони не повинні творити тендем.

— Але чому?

— Тому що поважати я можу знайомого, колегу, тих людей, з якими моє спілкування не може виходити за певні рамки. Тебе ж я можу кохати і можу бути з тобою абсолютно чесним і відкритим, не дотримуючись будь-яких норм ввічливості або удаваної поваги. В коханні це недоречно.

Я зрозуміла хід його думок, у чомусь з ним погодилася, але багато в чому залишилася при своїй думці. Судячи зі стилю спілкування, Ілля, напевно, не до кінця розумів, що таке щира повага, без гри і удаваності.

— Час лягати спати, — прошепотіла я сумно.

— Мила, я буду шалено за тобою сумувати. Завтра перед від’їздом я напишу або зателефоную. Але в будь-якому випадку, не сумуй, я скоро повернуся.

«Але коли?» — промайнуло у мене в голові, проте я знала, що відповіді на це питання не отримаю, навіть якщо спитаю.

Тільки ми закінчили розмову, як Ілля почав надсилати мені повідомлення:

«Люблю тебе… Ти найкраща… Най-най! Вже за тобою шалено сумую… Кохаю, кохаю, кохаю…»

Ілля любив мене, інакше для чого йому потрібно було все це? Сенс? Я повинна була вірити йому, вірити в нас і насолоджуватися тим, що відбувається, не думаючи про майбутнє.

«Хочу кохати Іллю. Хочу, аби він кохав мене. Сподіваюся, що це реально, що одного разу він дасть те, що мені потрібно. Я знаю, що ми зустрінемося, інакше бути не може. Ми хочемо цього, отже, зустріч відбудеться!

30.06.2017, 12:20»

Наступного дня після обіду я була у керівника в кабінеті, коли від Іллі надійшло повідомлення:

«Мила, їду. Буду дуже сумувати!»

«До побачення, коханий, відпочивай, насолоджуйся! А я буду любити тебе і чекати», — відповіла я, адже мені справді залишалось тільки чекати. Знаючи себе, я, на жаль, розуміла, що ці дні перетворяться на тортури, адже я давно перестала жити своїм власним життям.

«Ілля сьогодні їде до Риму. З вівторка кожного дня він приділяв мені увагу, надсилав милі повідомлення, попередив, що їде, красиво попрощався. Три дні все буде добре, я буду мирно його чекати, а з вівторка почну нервувати. Треба просто відпустити ситуацію. Мені добре з тобою, Ілля, мені так добре з тобою. Я бажаю тобі вдалої поїздки, аби ти отримав масу вражень і задоволень, і щоб вечорами ти згадував мене і сумував. Кохаю тебе, мій милий Ілля.

30.06.2017, 16:05»

VIII — Липень

І ось почався найскладніший період — очікування, страх перед майбутнім, бажання передбачити, бажання заснути і прокинутися лише тоді, коли все буде добре. І в той же час мені було цікаво: як скоро Ілля про мене згадає, якщо я не буду йому писати, а буду смиренно чекати? Але як набратися цієї самої смиренності? Після розлучення з чоловіком я була слабкою, я прикипіла до уваги Іллі, його компліментів, тому що після розлучення дуже цього потребувала. І тепер без нього мені здавалося, що я в темряві, нікому не потрібна, і щастя навколо не видно.

Перші три дні без Іллі я провела займаючись собою: відвідала салон краси, купила собі новий одяг; готувалася до святкування дня народження. Здавалося б, можна і розслабитися, проте на душі було неспокійно. Я все одно сподівалася, що Ілля скучить за мною і напише, надішле якесь фото, але він мовчав.

Я поділилася нашою історією взаємин зі своєю подругою — дуже розумною і досвідченою дівчиною — але її слова мене зовсім не втішили. Вона сказала, що Ілля, безумовно, мені бреше, а насправді живе з Оленою, зі мною лише від нудьги коротає час. Масла у вогонь на четвертий день підлив і Андрій, сказавши, що якщо чоловік кохає, то він завжди знайде спосіб написати і зателефонувати своїй жінці.

— Не буває і дня, — сказав він, — аби я не подзвонив своїй дівчині. Поліно, навіщо він тобі потрібен? Йому майже 40 років, у нього не було дружини, ні дітей, він одягається як підліток, поводиться як клоун, тільки красиво говорить. Хотів би, вже давно б до тебе приїхав.

Я намагалася виправдовувати його, але, по суті, мені нічого було сказати. Так і є. Чому? Чому він не писав? Напевно, навіть не згадував. А, може, вже знайшов собі когось? Наприкінці червня, коли у нас все було добре, я написала йому листа, але не відправила. Тепер він втратив свою актуальність, все втрачало сенс.

«Тільки щоденнику я можу вилити свій біль. Я обливаюся сльозами, мене з'їдають страх і біль. Юля, Андрій, вони кажуть, що Іллі начхати на мене. Це так боляче. Але що вони знають? А що знаю я? Я нічого не знаю про його почуття, мені дуже страшно. Сподіваюся, я переживу цей удар гідно, знати б, як мені бути. Чи повернеться він? Зателефонує? Напише? Як цього дочекатися? Як бути сильною? Як зрозуміти, як правильно? Чи варто писати йому? Швидше б минув цей біль. Просто моя душа потребує любові. Це сенс мого життя — дарувати свою любов оточуючим, ні, не їм, а одному єдиному. Але умовності руйнують мою душу — я відчуваю себе приниженою, даруючи любов. Але ж не цьому мене вчив Ілля, він казав, що я повинна любити безкорисливо. Мені страшно йому писати, я боюся, що він на зв'язку, але не бажає зі мною спілкуватися. З іншого боку, потрібно дивитися правді у вічі. Але я ще не готова видалити його номер телефону, хоча варто було б. Мені нестерпно боляче. Хочу до Іллі, але хочу, аби і він хотів до мене.

04.07.2017, 10:00»

А тим часом мій день народження наближався. Мені потрібно було триматися, ні за що не писати йому першою. Але хіба кохала я його по-справжньому, якщо намагалася контролювати свої емоції? Де ж та безкорислива любов тоді? А чи любив мене він? Кохав, безумовно, кохав. Як вмів, так і робив це.

Чотири дні без нього стали тортурами. Замість того щоб відпочити, привести свої справи і думки до ладу, я думала про майбутнє і не бачила в ньому нічого втішного.

«Мені боляче і страшно. Я боюся, що Ілля більше не з'явиться, що він зустрів іншу і я йому більше не потрібна. Це дуже страшно. Не хочу, щоб він просто зник, хочу, аби він хоча б щиро поговорив зі мною. Сама писати йому боюся, щоб не набриднути. Напевно, завтра ввечері зірвуся, хоча не слід писати йому, все-таки це мій день народження, не варто псувати свято. Завтра мені буде важко, але сподіваюся, я впораюся.

04.07.2017, 21:25»

Я вирішила відпустити ситуацію, чекати дій від Іллі, самій нічого не робити і не нагадувати йому, якщо він забуде мене привітати. Адже він попереджав, що може забути.

І ось довгоочікуваний день настав. День мого народження. Напевно, вперше за все своє життя я прокинулася того ранку в сумному, приреченому настрої. Зібралася, пішла на роботу, приймала вітання, видавлювала з себе посмішки і чекала…

Коли начальниця побажала мені кохання зі словами «Хто не любив, той не жив», я розплакалася. Впевнена, всі думали, що я плачу через розлучення з чоловіком, але знали б вони…

Я намагалася контролювати свої емоції, проте коли мама запитала мене, чи привітав мене Ілля, зірвалася.

«Обіцяла не бути стервом, тому нагадую», — написала я Іллі, прикріпила до повідомлення пісню про день народження і закріпила все це смайликом, що посміхається.

Повідомлення було доставлено, отже, підключення до інтернету в Іллі було. Не міг же він залишити планшет вдома і поїхати до Італії без нього. Мене це засмутило.

«Сумую за тобою дуже в ці дні», — написалая і знову відправила.

«Напевно, зовсім забув мене», — додала я ще хвилин через п'ятнадцять і, нарешті, зайнялася роботою. Я вимкнула інтернет, аби не перебувати кожну хвилину в напрузі. Але всередині мене все переверталося. Після обіду я повинна була святкувати свій день народження з колегами, а після роботи — з батьками в ресторані. Але зараз мені було не до веселощів.

— Йдемо! — сказав Андрій в обід, бачачи мій стан. Ми пішли в кафе, він нагодував мене, напоїв, за все заплатив. Намагався мене веселити, жартував, відволікав усіма силами. Я посміхалася, але це все було удавано. Я мріяла якнайшвидше опинитися в тиші та запустити інтернет.

Але коли я це зробила і побачила, що Ілля так і не відповів, мене кинуло в жар, всередині щось обірвалося, я відчула цілковиту безвихідь, захотілося кричати, вити, битися головою об стіну.

«Все ясно, ти точно собі когось знайшов. Міг би і сказати. Ти ж обіцяв, що будеш зі мною щирим».

Ледве я написала це, як мене понесло далі, і я вже не змогла зупинитися.

«Якщо розлюбив мене, то так і скажи, не варто боятися і жаліти мене. Тільки не треба було мені гори щастя і любові обіцяти. Кінець, так кінець».

«Я так кохаю тебе, Ілля, а ти мене ні. Ну, добре, тоді я відпускаю тебе. І бажаю тобі щастя. Пишу ці слова і плачу. Мій милий Ілля, будь щасливий. Мені дуже шкода, що так все скінчилося».

«Я більше не буду тебе турбувати. Вибач, що лізла до тебе зі своєю любов'ю. Не хочеш відповідати — не треба. Але додай мене тоді до чорного списку, аби я зрозуміла, що не потрібна тобі».

Останнє повідомлення я скопіювала і відправила йому ще в одному месенджері.

Ілля мовчав. В голову почали лізти інші думки: раптом він ці повідомлення не бачить? Може, його планшет дійсно вдома, а він у Римі? Може, він десь на екскурсії? А, може, просто на роботі? Адже минуло лише кілька годин з мого першого повідомлення. Але раптом панічний стан нахлинув на мене з новою силою, і я почала писати йому в соцмережах. Я зайшла в ту мережу, де він практично ніколи не бував. Мені хотілося описати йому свої почуття, але щоб він не скоро це прочитав. Просто шалено хотілося поділитися своїм болем. Я знайшла лист, який написала для Іллі ще в червні, але так і не відправила. Якраз зараз настав час це зробити. У ньому я описувала всі свої переживання, сумніви, турботи, все своє кохання до нього. Насамкінець я додала:

«Сьогодні мене вітали з днем народження. Одна жінка мені сказала, що мій чоловік втратив багато, відпустивши мене. Так ось, Ілля, ти втрачаєш мене. Своєю байдужістю, нещирістю ти мене втрачаєш».

Я відправила це повідомлення і хотіла вже забути про все, відпустити ситуацію, набратися терпіння і чекати, але в черговий раз мене кинуло в жар, коли я побачила, що Ілля з'явився онлайн у цій соцмережі, хоча ніколи туди не заходив. Повідомлення було прочитано. Виходить, він бачив і інші мої повідомлення, був на зв'язку і просто ігнорував мене? Мої руки тремтіли, коли я зателефонувала йому, але він не відповів.

«Ілля, напиши мені хоч рядок. Нагримай на мене, скажи «Прощавай», але не мовчи. Ілля, благаю», — написалая все в тій же соцмережі, і він знову все прочитав, але не відповів.

Цього дня мій світ було знищено. Я напилася валер'янки, але краще мені не стало. Залишилося ще одне місце, де я Іллі ще не писала. Це була та заблокована соцмережа, з якої я нещодавно видалила свій профіль. Відновивши сторінку, я почала шукати Іллю в списку своїх друзів, але його там не виявилося. Він видалив мене з друзів. Я обливалася сльозами і шукала його. І ось в пошуку з'явилася його сторінка. «Не заблокував», — перше, що промайнуло в голові. Ілля був активним користувачем саме цього сайту, але він не заходив сюди вже п'ять днів з тих пір, як поїхав до Риму. Але як тоді він прочитав мої повідомлення в месенджерах?

Спочатку ніжність, потім образа, злість, а після усього — чергове приниження, спроба достукатися, викликати хоч якусь реакцію — ось, через що я пройшла сьогодні. Але відсутність Іллі п'ять днів на його основній сторінці вселяло надію, що сталося непорозуміння. Можливо, іншу його сторінку зламали. Може, мої повідомлення прочитала Олена, адже у неї, можливо, була прив'язка до його месенджера, через який вона могла зайти на його сторінку в тій соцмережі.

Безліч думок крутилося в моїй голові, але основна була така — Ілля мене кинув, він зник і не захотів зі мною поговорити відверто. Всі повідомлення були доставлені, а десь і прочитані, він видалив мене з друзів. Все закінчилося. І вся казка розвалилася. Але як? Адже він писав, що буде сумувати…

День тривав занадто довго, а вже ввечері щасливі батьки чекали мене в ресторані, щоб привітати улюблену дочку. Я розридалася прямо за столиком у них на очах. Мені було шкода, що я псую їм свято, але я не могла себе контролювати. Це було занадто боляче. Я розповіла їм усе.

— Більше не пиши йому, — сказала мама. — Ти зробила все, що могла для вашої любові. Він її не гідний. Якщо ти потрібна йому, він з'явиться. Хоча я б на твоєму місці з ним більше не спілкувалася.

Бідолашні батьки. У мене не було апетиту, і через мене вони теж нічим не хотіли пригощатися. Це був найжахливіший день народження в моєму житті. У якийсь момент мені навіть здалося, що я втрачаю свідомість. Зі мною подібного на нервовому ґрунті ніколи не відбувалося. Я реально злякалася, тому, коли мама запропонувала поїхати на ніч до них, я погодилася. В той день я була як робот: все робила на автоматі, нічого не бачила і не чула навколо.

Коли ми приїхали додому, я одразу почала збиратися спати, щоб скоріше забутися, в надії, що вранці, можливо, мені стане легше. Але на цьому мої «подарунки» не скінчилися. Перед сном я знову запустила інтернет і побачила повідомлення… від Олени. Минулого разу я заблокувала її номер телефону тільки в одному месенджері, і ось вона знайшла мене в іншому.

«Ілля не напише тобі жодного рядка. Ми з ним у Римі. Просто залиш його в спокої».

До повідомлення було прикріплене якесь відео, але, пам'ятаючи слова Іллі, я одразу все видалила і нічого не дивилася. Лягла в ліжко. Серце шалено калатало. Мама лежала поруч, але я не могла їй сказати про це повідомлення, інакше розплакалася б і вже не змогла б заснути. Але я так і не зімкнула очей. Найжахливіше полягало у тому, що я явно відчувала злість до себе за те, що взагалі написала Іллі. Адже якби я контролювала свої емоції, цього всього не сталося, я просто чекала б його і сумувала, але у мене хоча б залишалися надії і мрії, самоповага…

На жаль, ранок не приніс мені позбавлення від болю. Апетит не повернувся, хвилювання з грудей нікуди не зникло, в душі оселилася безнадійність. Як так сталося, що людина, яку я знала так давно, виявилася зовсім іншою, не такою, якою здавалася весь цей час? Невже я так помилилася? Ні, не могло цього статися. Або могло?

«Вчора я написала Іллі, а він не відповів. А ввечері мені написала Олена, щоб я залишила їх у спокої. Вона знову прочитала все наше листування. Сьогодні я видалила свій аккаунт із соцмережі остаточно, видалила його номер телефону. Це жахливо. Якщо він так зі мною вчинив, нехай це буде на його совісті. Олена нехай задавиться своєю отрутою, на мене це не вплине, що б вона не задумала. У неї не вийде мене зломити. Якщо Іллі я не потрібна, то і він мені не потрібен. Якщо в усьому скоєному немає його провини, я вислухаю його. І все буде добре в будь-якому випадку.

06.07.2017, 08:15

Душа все ще болить, але я тримаюся. Головне, не розклеїтися остаточно. Дати йому свободу. Нехай буде щасливий. Він і вона, якщо вони разом. Важливо, аби вони більше не завдавали мені болю. Дай мені сили, Господи. Нехай все це якомога швидше закінчиться, тому що я божеволію, постійно звинувачуючи себе. О, вищі сили, дайте мені мужності пережити ці страшні дні!

06.07.2017, 10:30»

У будь-якому випадку, я зробила вже все, що від мене залежало, але нічого не могла змінити. Ілля зник, можливо, назавжди. І мені треба було вчитися жити без нього. Йому не було прощення, якщо він бачив всі мої повідомлення, сповнені болю, і наплював на них, розтоптав мої почуття.

Але в грудях щось болісно стискалося, варто було мені лише згадати про те, які щасливі моменти у нас були. Дуже складно було змиритися з тим, що це кінець.

Дні минали дуже повільно, я ніби не жила, а майбутні вихідні шалено лякали. Новим ударом була для мене поява Іллі онлайн на його основній сторінці в соцмережі (так, я в черговий раз відновила свою сторінку). Тобто з Риму він вже точно повернувся, отже, бачив всі мої повідомлення. І мовчав. Мені було прикро, що мої почуття нічого для нього не важать. Мені треба було забути його, уявити, що в моєму житті його ніколи не існувало.

«Я не вірю, що Ілля може бути таким жорстоким! Цього не може бути. Навіть якби він злякався відносин, той Ілля, якого я знаю, обов'язково зі мною був би відвертим. Мені страшно. Як бути? Я не хочу йти додому, не хочу знову занурюватися в свою самотність. Як пережити біль? Як пережити те, що його більше не буде в моєму житті? Господи, зглянься наді мною, дозволь мені пережити це якомога швидше! Не знищуй мене, не добивай ще більшими проблемами, не дозволь їм знищити або заплямувати мою честь, скористатися моєю наївністю. Благаю тебе, Боже! Нехай ця ситуація вирішиться якомога швидше і найкращим способом! Нехай Ілля повернеться. Нехай на всі запитання знайдуться відповіді. Благаю!

07.07.2017, 18:20

Сьогодні мої очі розпухлі від сліз. Всі думки про Іллю. Не знаю, але я не можу повірити, що він навмисне завдає мені болю. Цього не може бути. Я абсолютно не знаю, як мені вчинити. Я в повному відчаї. Не вірю. Плачу, вмираю, не хочу більше відчувати цей біль. Тільки молитви мені допомагають. Ілля, благаю, почуй мене.

09.07.2017, 22:25»

Вихідні виявилися найскладнішим випробуванням, тому що я залишилася наодинці з собою. Не життя, а існування, нездатність що-небудь робити, тупий біль. Біль. Біль. Біль. Тяжкість у грудях вже тиждень мене не покидала. Я не могла жити в невіданні, я повинна була дізнатися, що сталося. Але яким чином? У його друга Дениса, якому я писала минулого разу, зникла функція «Написати повідомлення», до того ж, його дівчина могла розлютитися. Залишався інший друг Іллі — Михайло з Німеччини, але він був другом також і Олени.

Найстрашніше полягало ще у тому, що зростало почуття провини, а образ Іллі почав очищатися, прояснюватися. Почуття провини — жахливий стан, тому що тобі починаєздаватися, що ти повинен і можеш все виправити, забуваючи, що якщо між закоханими насправді все добре, то виправляти нічого не потрібно.

Початок нового робочого тижня не приніс полегшення, біль не ослаб, а почуття провини ще більше посилилося. Мені не варто було писати йому погані речі, не розібравшись у тому, що сталося насправді. Можливо, Іллі немає на зв'язку, тому що він ще не повернувся з Риму? Писати йому більше я не наважувалася, адже всі мої повідомлення могла читати Олена, я не хотіла ризикувати. І я знову почала думати про Михайла, який жив з Оленою в одному гуртожитку і познайомив її з Іллею. Так, він був її другом, але він був чоловіком, у нього була дівчина, Ілля відгукувався про нього як про дуже розумного хлопця. Мені здалося, що він збереже наше листування в таємниці.

«Добрий день, Михайле. Я — Поліна, подруга Іллі. Останнім часом у нас з ним склалося романтичне спілкування, ми збиралися одне до одного в гості. Але Ілля поїхав до Риму, і з тих пір не виходить на зв'язок, а Олена написала мені, що вони разом. Я у відчаї. Зглянься хоч ти наді мною. Скажи, вони дійсно разом? Ілля вже повернувся з Риму?»

Михайло прочитав це повідомлення досить швидко і, на щастя, відповів:

«Ілля з Риму повернувся, але що у них відбувається з Оленою, не знаю, тому що не отримував від них звісток вже давно», — написав він досить стримано. Відчувалося, що я для нього чужа людина, не те, що для Дениса з Тюмені, який точно був на моєму боці.

«Ти б не міг зателефонувати Іллі і сказати, що я його шукаю? Просто Олена вже не в перший раз читає наше з ним листування, і я боюся йому знову писати. І, будь ласка, не говори їй про те, що я тобі написала».

Михайло не відповів, але я вирішила трохи почекати, а потім знову написати йому.

А ще я написала одній подрузі Іллі — Насті. Він про неї відгукувався дуже тепло, казав, що у них колись було романтичне спілкування, але потім вона вийшла заміж. Можливо, вона знала його справжню історію з Оленою. Насті я описала свої почуття, переказала нашу історію. Чомусь я була абсолютно впевнена, що вона, як жінка, зрозуміє мене. Так і виявилося.

«Мені Олена ніколи нічого поганого не писала, але Ілля казав мені, що вона його колишня дівчина. Що у нього з нею зараз, не знаю, ми давно з ним не спілкувалися. Знаєш, я знаю Іллю вже шість років, і за цей час ми з ним так і не зустрілися. Він непоганий хлопець, але у мене склалося враження, що він ще не подорослішав. А ще він волелюбний, тому, якщо ти хочеш бути з ним, тобі доведеться самій до нього їхати. Ну, це моя думка тільки. Не хвилюйся, я нічого йому не скажу. Пам'ятай: якщо доля, то ви обов'язково будете разом».

Ось такі гарні слова мені написала Настя, і я зрозуміла, чому Ілля до неї так добре ставився. Її слова підбадьорили мене, але ненадовго. Після обіду я отримала чергове повідомлення від Олени. Писала вона в соцмережі з якоїсь невідомої сторінки:

«Ти хвора? Припини писати нашим спільним друзям, інакше я напишу твоєму чоловікові і родичам і розповім, чим ти займаєшся. Залиш Іллю в спокої!»

Повідомлення мене засмутило і потішило одночасно. Олена не була близька з Іллею і не читала наше листування, бо в іншому випадку вона знала б, що з чоловіком я розлучилася. Мене цей факт дуже потішив. А засмучувало те, що Михайло розповів їй про моє повідомлення.

«Чому ти їй все розповів? Адже я просила не казати», — написала я йому і переслала скріншот її повідомлення.

«Я нічого їй не казав, а лише зателефонував Іллі і передав йому твоє прохання. Якщо вона про це дізналася, то висновки роби сама. Співчуваю», — відповів Михайло.

Його слова завдали мені болю. Денис казав, що в Іллі з Оленою нічого немає, а Михайло не знав точно, але співчував мені. Чи можна було йому вірити, адже він був другом Олени? У будь-якому випадку, він зателефонував Іллі, мені залишалося чекати. Але Ілля мовчав. Я намагалася змиритися з цим, смиренно прийняти все, що відбувається навколо. Мама, тітка, друзі, колеги — всі говорили, що Ілля підступна людина, що він вчинив погано і жорстоко, він негідник. А я? Я відчувала почуття провини, образи, болю і пекучого бажання повернути все назад. Серце болісно стискалося, і сльози мимоволі наповнювали очі, варто було мені згадати, як добре нам було раніше, коли він мені писав, телефонував. А я все зіпсувала своїми претензіями! Адже Настя підтвердила, що він волелюбний, а я тиснула на нього.

«Скільки надій було раніше. Тепер немає нічого. Я переживу. Думати і говорити про нього боляче. Це такий постійний біль, який все здавлює в грудях. Все минає, і це мине.

11.07.2017, 10:20

Я навіть не хочу більше знати відповідь на запитання, яке вічно мучило мене, — чому він так зі мною вчинив? Хочеться просто про все забути. Забути, як страшний сон. Його не існувало. Його не було. Я сама винна, сама собі його вигадала. Вищі сили попереджали мене через сни, а я не вірила. Все мине. Я точно знаю.

11.07.2017, 10:22

Я весь час звинувачую себе в тому, що тиснула на Іллю, винесла йому мозок претензіями та вимогами, а якщо подумати: звідки вона дізналася, що я пишу йому, коли він був в Римі? Напевно, вони були разом, і все у них було добре. А я все звинувачую себе і звинувачую. Ні, я не буду як вона, я не буду писати гидоти людям, я буду сподіватися, що цей біль одного разу вщухне. От і все. І треба звикнути до думки, що це кінець, не вірити, не чекати, не надіятися. Я щиро бажаю йому щастя, але вірю, що ані він, ані Олена не заподіють мені ще більшого болю. Він навіть з друзів мене видалив. Господи, на що я сподівалася? Що він полюбить мене, і ми будемо жити щасливо разом? Це нереально. Але з ним все здавалося реальним, ось у чому біда. А для нього так і залишилося грою. Ілля, як же я сумую…

11.07.2017, 18:15»

Безрезультатно чекаючи від Іллі звісток, я зателефонувала за підтримкою тітці. Описала їй свої почуття, повідомила про бажання помиритися з ним.

— Ти ж не збираєшся перед ним вибачатися? — мою тітку явно не вразили виправдання, які я вигадала для Іллі. Я мовчала, і вона продовжила. — Послухай, ти зараз хочеш повести себе так, як зазвичай поводяться жінки, яких б'ють чоловіки. Ця людина не привітала тебе з днем народження, поїхала до Риму з іншою, не відповідала на твої повідомлення. За що ти хочеш вибачатися?

— Не знаю, — прошепотіла я.

— Не знаєш, бо тобі нема за що просити вибачення. Це він повинен вибачитися і пояснити, чому він посмів ігнорувати тебе. Будемо чесними: якби він по-справжньому тебе кохав, то обов'язково знайшов би можливість привітати тебе. Адже він не в село поїхав, а до Риму. Як би ти вчинила на його місці?

— Я б безперечно його привітала, — прошепотіла я, — зателефонувала по мобільному зв'язку, витратила гроші, знайшла інтернет-кафе, але зробила б це. Але доступ до інтернету у нього був. Просто, можливо, це все Оленині витівки?

— Можливо. Але чому тоді він до сих пір не вийшов на зв'язок?

Мені не було чого відповісти. Тітка, безумовно, була права. Але тільки вона одного не знала — цього ранку я вже написала Іллі:

«Я хочу вибачитися. Мені не слід було писати твоєму другові. Після всього, що сталося, я розумію, що нічого вже не буде як раніше. Але я така, яка є. Можливо, одного разу я стану сильною і буду контролювати свої емоції. Мені варто було дати тобі свободу, а я тебе залюбила. Вибач. Якщо захочеш, то пиши мені принаймні як друг».

Мені все ще не вірилося, що Ілля з власної волі так зі мною вчинив. Це якось не в'язалося з тією людиною, яку я знала вже більше двох років, людиною, яка завжди була мені другом, відповідала на всі повідомлення, нехай іноді з запізненням, вміла мене розвеселити, зробити приємне. Куди зник той Ілля? Ні, це все непорозуміння, не може цього бути!

Але при всьому цьому я не сподівалася на відповідь від Іллі. Занадто багато часу минуло, проте мені хотілося вибачитися і жити спокійно далі, аби більше не звинувачувати себе.

Я була у фіскальній службі, коли мій телефон завібрував:

«Потрібно писати завжди мені, а не друзям. Добре, що ти це розумієш. Залюбила? Це від якого слова? Вперше чую».

Серце вискакувало з грудей. Яке щастя! Яке диво! Ілля! Той самий Ілля повернувся! Я вирішила не відповідати йому одразу, не набридати своїми повідомленнями, але довго триматися не змогла.

«Від слова «любити», тобто любити занадто сильно. Я зрозумію, якщо ти більше не захочеш спілкуватися. Хоча я б хотіла продовжити. Рада, що ти написав».

Тільки написавши це, я, нарешті, задумалася: Ілля не спитав, що сталося, нічого не пояснив, отже, він все знав і розумів, і дійсно не відповідав мені тому, що я йому набридла своїми претензіями. Мої почуття його не цікавили. Невже він справді мене не кохав? У будь-якому випадку, він написав, і тепер ми могли закінчити спілкування на добрій ноті.

«Що я відчуваю сьогодні? Я лягла вчора спати і прокинулася сьогодні в жахливому стані — з почуттям провини. Мені раптом здалося, що це я в усьому винна і що Ілля просто ображається на мене. Я зрозуміла, що мені не варто було писати його другу, ганьбити себе і його, взагалі не варто було писати. Тому я написала йому знову. Вибачилася за свою поведінку. І здивувалася, коли Ілля мені відповів. Мене це заспокоїло, залишок дня я бадьора, у мене прилив сил, робота виконується як в минулі добрі часи, мозок працює. Я відповіла Іллі, але він більше не пише. В моїй душі зараз якесь розчарування. Він ображався на мене в той час, коли моє серце розривалося. Мені складно це зрозуміти, я спантеличена, але дуже сподіваюся, що, можливо, тепер я зумію його відпустити. По суті, я ж йому не потрібна. І все ж я сподіваюся, що він мені ще напише. Я дуже цього хочу.

12.07.2017, 16:30

І все одно мені боляче, що так все вийшло. Боляче, але я відчуваю, що почну одужувати. Дякую, Господи, за це повідомлення від нього. Я хоча б зрозуміла, що він все бачив, читав, знає. Це головне. Ніщо не стало перешкодою на нашому шляху. Шкода, що він не відповідає, але я впораюся. Тепер впораюся.

12.07.2017, 17:31»

Увечері Ілля знову мені відповів:

«Як я можу припинити спілкування з такою дівчиною? Тим більше, коли у неї такий багатий словниковий запас любовної лексики. Я б не відмовився від лекції».

Ілля жартував, і це тішило — отже, не сердиться.

Поступово наше спілкування відновлювалося, і я поверталася до життя. Хвилювання в душі зникало після його повідомлень, а коли він довго мовчав, тяжкість і страх поверталися.

Я теж намагалася писати йому не часто, аби не набридати. Але він писав мені ще рідше. Наприклад, наступного дня він так і не з'явився, але вночі, коли я вже спала, скинув близько двадцяти пропущених викликів і написав пару ніжних слів. Так ми і спілкувалися: одним-двома повідомленнями на день.

Я нікому не сказала, що Ілля знову мені пише, бо довелося б зізнатися, що я сама перед ним вибачилася. Мене б не зрозуміли. Всі вважали, що Ілля грає моїми почуттями, а можливо, навіть сміється наді мною. Але моє серце не могло мене обманювати, я ніколи не помилялася в людях. Просто Ілля дорожив своєю свободою.

Я не наважувалася писати йому про своє кохання. Хвилювалася, що він знову зникне. А ще я розуміла, що тільки моє мовчання може торкнутися чогось в його душі, і тоді він зрозуміє, що я потрібна йому. Тому я з усіх сил намагалася бути стриманою.

Можливість зникнути з його життя і дати час все обміркувати мені випадала наприкінці липня — ми їхали з мамою на море. Я дуже раділа, що вона їде разом зі мною, тому що наодинці з собою — без Іллі — це було б нестерпно. Я думала про те, що, можливо, перед від'їздом мені варто написати Іллі про свої почуття, і на два тижні просто відключити інтернет. Дати Іллі час визначитися, зрозуміти, хоче він бути зі мною чи ні, набратися сил і бути щирим, адже він не любив завдавати людям болю.

Але все залежало від того, як буде складатися наше спілкування до моєї відпустки, а поки я задовольнялася лише його нечастими повідомленнями. Він мені не телефонував.

«Вчора ввечері Ілля ще раз написав, а зараз все одно мовчить. На душі хвилювання: такий тягучий біль через те, що все так скінчилося. Я дуже хочу бути з ним, але він теж повинен хотіти. Якщо він повернеться, то я… Я сама поїду до нього у вересні! Я зроблю це! Але я повинна дати йому свободу. Але як же я хочу, аби він сумував за мною. Ілля, Боже, прошу вас, дайте мені сил пережити це і прийняти поразку гідно.

13.07.2017, 12:05

Сьогодні мені дуже сумно. Не погано і не нестерпно боляче, а дуже сумно. Сумно втрачати, відпускати, але ж я повинна дати Іллі свободу. Я зробила все, що могла, але я не можу вплинути на його почуття. Занадто пізно. Я молюся Богу про смирення, я хочу гідно прийняти його нелюбов, я хочу побажати Іллі щастя. І якщо він так і не повернеться, я повинна поважати його рішення.

13.07.2017, 18:03

Він пише мені один раз на декілька годин. Пише і зникає. Пише і зникає. А я чекаю його смиренно. Не знаю, але саме зараз, в цю хвилину, я раптом відчула, що все буде добре, все може стати реальністю. Як шкода, що це відчуття скоро мине, і мене знову накриє хвилею зневіри.

15.07.2017, 18:24

І все ж боляче. Це постійне хвилювання в грудях протягом двох тижнів. Невже воно ніколи не зникне? Напевно, коли це станеться, я буду абсолютно щасливою. Як же важко!

15.07.2017, 18:53

Якщо Ілля знову відкриється, скаже мені про кохання, повернеться, буде таким, як раніше, більше писатиме, знову зателефонує, якщо я відчую, що він не знущається наді мною, то я виправлюся, я стану спокійною, я повірю йому остаточно, я розслаблюсь. Але мені потрібен цей шанс. Як же я хочу до нього!

15.07.2017, 19:31

Не знаю, що й гадати. Що у нього в голові? Чи думає він про мене взагалі? Ми зараз граємося одне з одним, тримаємося на відстані, а раптом це кінець? А може, навпаки — початок? Після всіх з'ясувань стосунків, можливо, ми просто почнемо спокійно спілкуватися? Хто знає. Скоро я поїду, що станеться за ці дні? Що залишиться від нашої любові? Ілля, мені просто хочеться відчути тебе, побути поруч, частіше спілкуватися. Я не хочу, аби все скінчилося саме так… Я більше не пишу йому про любов, не випрошую її, ми стримані, так все може і затихнути.

17.07.2017,07:50

Написала Іллі, а повідомлення вже більше двох годин не доставлено. І знову тривога на душі, що я вже в нього в чорному списку і так далі, хоча розумом усвідомлюю, що це не так, інакше не було б таких повідомлень і 40 пропущених викликів. Ми граємо наші ролі, нам весело, ось тільки моєму серцю гірко від того. Через три дні я їду на море. Відчуваю якусь смиренність, тому що до від'їзду я не в силах на щось вплинути, я можу лише покірно чекати: напише мені Ілля, зателефонує, чи буде доставлено моє повідомлення взагалі. Нікому не кажу про те, що Ілля повернувся, мені не потрібні нічиї поради. Я не хочу думати про будь-чиє ставлення до цього. Занадто багато людей втягнуто в складну ситуацію мого життя. Мені потрібен спокій. І Іллі також.

17.07.2017, 17:00

У мене дивний стан. Почуття болю минуло, я змирилася з тим, що Ілля мене не кохає, але все одно чекаю і сподіваюся. Хочу його повідомлень, дзвінків, почути його голос. Я уявляю, як дарую йому свободу в надії, що це оновить наші почуття, а не знищить. Ось чого я хочу — почати все спочатку. Але тепер я боюся відкривати душу, казати про любов. Мені боязко.

18.07.2017, 14:33»

Останній день на роботі перед відпусткою минав в шаленому темпі. Протягом тижня я змогла зосередитися на якісному виконанні своїх функцій, і тепер мені залишилося лише трохи напружитися, а потім — насолоджуватися відпочинком. Хоча… Кого я обманювала? Було страшно, адже я знала, що моя відпустка може перетворитися на справжнє пекло, якщо Ілля знову зникне.

Я сиділа на нараді. Мене з'їдали тривога і страх, а ще якась приреченість, коли раптом Ілля написав мені:

«Як же я хочу стояти перед тобою на колінах і цілувати тебе всю. Кохана моя».

Я ожила. Напевно, це було перше повідомлення за весь тиждень, коли Ілля, нарешті, виявив емоції. О, яке ж це було щастя! Він почав писати мені те, що було невід'ємною частиною нашого спілкування ще в червні. І ось тепер все поверталося на свої місця.

Безумовно, я підхопила його настрій і почала активно підігравати йому. Але в самий розпал наших палких ніжностей Ілля раптово перестав мені писати. Може, на роботу пішов? Я хоч і засмутилася через це, але в цілому була дуже щасливою. Вперше за весь час після тривалих непорозумінь ми повернулися до звичного спілкування. Отже, можливо, в Іллі залишалися до мене почуття?

Наступного дня я поїхала у Київ до тітки, ми мали піти на концерт легендарної рок-групи, а з Києва я їхала до Одеси.

Ілля все ще мовчав, і я вже починала хвилюватися, що він знову зник. Він поводився непередбачувано. Цілий день я знемагала в очікуванні концерту, постійно заглядала в телефон, плакала. І все сильніше в моїй голові зміцнювалася думка, що я повинна написати Іллі прощального листа і відключити інтернет на час відпустки. Не хотілося провести два тижні в очікуванні і сльозах.

Ця рок-група була однією з моїх найулюбленіших, я чекала її концерту більше півроку, але тепер не могла ані очікувати майбутнє шоу, ані насолоджуватися ним.

Уже там, на стадіоні, коли глядачі ревли від захвату, я плакала. Кожна пісня про любов боляче стискала моє серце.

– Ілля, милий мій, почуй мене. Відчуй всю мою любов, візьми її. Будь щасливий, коханий мій, це все, що мені потрібно, — шепотіла я тихо, дивлячись в небо і мріючи про те, аби вся позитивна енергетика цього концерту перейшла до Іллі.

Об 11 годині ночі концерт закінчився, мобільний інтернет не працював через велику кількість людей, я не знала, писав мені Ілля чи ні, мені хотілося спати, я нервувала, а навколо були люди, і я не могла просто взяти і завити, виплеснути весь свій біль назовні.

І ось, опинившись вдома, я, нарешті, змогла увімкнути інтернет. Пропущені виклики від Іллі о 19:37, 21:40, 23:00. Справжні пропущені виклики. Він дійсно хотів зі мною поговорити. Я одразу зателефонувала йому, але він не відповів. Було вже за північ.

«Що тобі потрібно?» — написав він через п'ять хвилин. Ілля часто писав в такій манері, тому я не образилася.

«Тільки прийшла з концерту. Це було неперевершено!» — відповіла я.

Хвилин через п'ять Ілля зателефонував. Це була наша перша розмова за 19 днів. І все відбувалося так, наче ми і не припиняли спілкуватися.

— То як минув концерт? Розкажи.

— О, я ще ніколи не була на такому чудовому шоу! Правда, організація заходу не дуже. Повільно пропускали людей через контроль. Я запізнилася через це на одну пісню, а хтось запізнився навіть на п'ять!

— Кепські справи.

Ілля жартував, щось розповідав, а у мене в голові були чіткі запитання.

— Скажи, ми з тобою ще плануємо зустріч? — запитала я, набравшись сміливості.

— Маковцева, не дратуй мене.

— Тобто? Так чи ні? Просто дай відповідь.

— Я ж кажу — не дратуй мене своїми дурними запитаннями.

— Невже так складно відповісти?

— Звичайно, що плануємо! — сказав Ілля, і я відчула полегшення.

— Дуже добре, тоді плануємо на вересень. Я завтра їду до Одеси на море.

— Ось як? А як же наша зустріч у липні?

— Приїжджай. Якщо ти приїдеш, я нікуди не поїду. Або ти можеш приїхати до Одеси. Відпочинемо на морі.

Але Ілля лише розсміявся.

— Проміняла мене на море, — заявив він.

— Одне твоє слово, і я все скасую.

— Не варто, у мене зараз все одно не вийде. У вересні, так у вересні.

— Ти не привітав мене з днем народження. Я писала тобі, а ти не відповідав. А потім мені написала Олена, що ви разом у Римі, — я зважилася торкнутися болючої теми.

— Так, ви знову розвели безлад, — спокійно відповів Ілля.

— Ми?

Він розсміявся:

— Так. Олена також була в Римі. Ми жили в одному номері вп'ятьох. Як я розумію, вона побачила, як твої повідомлення висвічуються на моєму планшеті, коли я виходив з номера, а потім написала тобі.

— А ось ти мені так і не відповів.

— Звичайно, не відповів! По-перше, про твій день народження я забув, мені соромно за це. І раптом я отримав від тебе купу гнівних повідомлень. Я просто сторопів і нічого не зрозумів.

— Я так чекала від тебе хоч слова, а ти зник. Мені було боляче. І Михайло… Він написав, що співчуває мені.

— Так, з Михайлом взагалі цікаво вийшло. Він зателефонував і сказав, що ти йому написала. Я знову розлютився. Навіщо потрібно було його чіпати?

— Тому що ти не відповідав, а я хвилювалася. Потім Олена знову мені написала, зажадала, аби я більше не писала вашим спільним друзям. Це ти їй наказав написати мені?

— Ні, звичайно, я нічого їй не говорив.

— Михайло сказав, що також їй нічого не казав.

— Ну, йому в цьому питанні не варто довіряти. Він дружить з Оленою вже давно, вони разом за однією партою сиділи. Він більше її друг, аніж мій.

Після цих слів мені стало легше. Ілля все пояснив, нарешті, був щирим, і все стало на свої місця. Ми поговорили ще про все на світі, а потім почали прощатися.

— Мила, я був шалено радий тебе чути. Я цілую тебе міцно-міцно. Ти моє диво, — прошепотів він мені перед сном, і я лягла спати зі щасливою посмішкою.

На мене чекала прекрасна відпустка в Одесі, і тепер відключати інтернет я не збиралася.

Одеса

Відпочинок розпочався чудово. Я їхала в поїзді Київ-Одеса, і всю дорогу слухала музику і читала. На душі вперше за місяць було відчуття спокою. Мама вже чекала на мене в Одесі.

Зустрівшись на вокзалі, ми сіли в таксі і поїхали в санаторій. О, як же нам тут сподобалося! Нас швидко поселили в комфортний номер, і ми одразу вирушили на обід. Їжа була дивовижною, я давно так ситно не їла, тому що практично нічого собі не готувала, особливо в останні місяці.

Потім ми вирушили на пляж. Я була вперше в Одесі, а на морі не була вже два роки. Насолоджувалася кожним промінчиком сонця, відчувала кожну краплю води на своїй шкірі. Яке блаженство чекало на мене у найближчі дванадцять днів, який спокій.

Я вийшла з моря, а на мене вже очікувало повідомлення від Іллі. Між нами знову розпочалося легке, невимушене листування. Все налагодилось. Я так довго страждала, що тепер могла заслужено знову бути щасливою.

«Все ніби налагодилося в той же день — у вівторок. Ілля писав мені повідомлення як раніше: такі пристрасні і ніжні. Але потім раптом припинив відповідати. Я дуже засмутилася і нервувала. У середу (вчора) я поїхала до Києва на концерт. Дуже хвилювалася, цілий день плакала, навіть на концерті не могла розслабитися, тому що Ілля мені не писав. І ось коли я вже повернулася додому, побачила від нього повідомлення і пропущені дзвінки. І він вперше за весь липень мені зателефонував. Ми говорили майже годину, і все було, як раніше. І ось сьогодні я приїхала до Одеси. Я не змогла вимкнути інтернет і зникнути. Ні, я буду покірно чекати кожного дня повідомлень від нього. Ось сьогодні він мені написав, а зараз знову мовчить. Але що буде завтра, ніхто не знає. Вперше за весь липень я сьогодні практично не хвилювалася.

20.07.2017, 20:39»

З дороги я дуже втомилася і вже о дев'ятій лежала в ліжку. Ми листувалися.

«Дуже втомилася, милий. Збираюся лягати спати. На добраніч», — написала я і вимкнула інтернет, але, не зумівши заснути, знову взяла телефон до рук.

«Кохана, звичайно, відпочивай. Цілую тебе ніжно. Солодких снів», — написав Ілля і зателефонував, але через те, що інтернет був відключений, я не змогла відповісти. Тому лягла спати з почуттям легкого роздратування, бо не знала, коли Ілля тепер знову зателефонує. І навіщо я вимкнула інтернет? Я дуже на себе злилася. А наступного дня я вже нервувала, бо не знала, як бути тепер, — писати йому першою чи чекати?

«Я люблю Іллю, і нічого не можу з цим вдіяти. Я хочу зустрітися з ним. Зараз мене переповнює така ніжність до нього. І все одно хвилювання. Я не знаю, як поводитися, щоб він мене любив, щоб у нас все було добре. Хочеться написати йому, але я себе стримую. І в той же час боюся, що він просто про мене забуде. Будь ласка, Боже, вкажи мені правильний шлях у спілкуванні з Іллею. Благаю.

21.07.2017, 12:20»

А ввечері Ілля сам мені написав, і я знову була на сьомому небі від щастя. Він давав мені поради, як правильно харчуватися в ситуації, коли нас тут так щільно годували. Але ми недовго листувалися, на моє останнє повідомлення він так і не відповів, і мені довелося сумувати в тривалому очікуванні.

«Намагаюся себе налаштувати на позитив. Хочу вірити в наше майбутнє. Все можливо, ми з Іллею зустрінемося. Коли мене починають переповнювати страхи і сумніви, я повертаюся до цього щоденника, перечитую свої запис, і переконуюся в тому, що всі ці страхи переслідували мене завжди, і завжди все закінчувалося добре. Потрібно вірити Іллі, вірити в його любов, довіряти йому, дарувати свободу. Я кохаю його, незважаючи ні на що. Цікаво, що ж на нас чекає далі? Сподіваюся, я не буду більше так страждати, як раніше. Кохаю тебе, Ілля.

22.07.2017, 11:53»

Ілля не змусив себе занадто довго чекати (ніщо не могло зрівнятися з моїм очікуванням, коли він був у Римі), і наступного дня, коли я повернулася з пляжу, мене чекала від нього звістка: він повчав мене правильно пити кефір. Зав'язалася розмова, яка повільно перейшла у романтичне листування.

«Я мрію, — писав Ілля, — про те, як у вересні ти опинишся в моїх обіймах. Спочатку у вересні, а потім і назавжди».

«Ілля, милий, так і буде. Все в наших руках», — писала я тремтячими руками, настільки його слова зачепили струни моєї душі. Поруч сиділа мама і щось розповідала мені про тата, а я лише посміхалася і мрійливо дивилася вдалечінь.

«З'явилося те саме відчуття тепла, про яке я завжди мріяла. З'явився спокій від усвідомлення того, що ми з Іллею разом, він є у мене, а я у нього, ми кохаємо одне одного. Ох, хоч би це почуття спокою завжди було зі мною. Так хочеться, аби у нас все вийшло. Ілля дійсно хоче зустрітися у вересні, й у мене немає підстав йому не вірити. Тепло, яке випромінюють наші відносини, зігріває мені душу, дарує радість і спокій. Сподіваюся, що тепер моя любов стане справжньою, і я не буду більше на нього тиснути.

23.07.2017, 12:40»

Поступово в моїй душі знову почала з'являтися впевненість в «нас» і наших відносинах. Мені вже не було страшно писати йому першою. Ілля знову був на зв'язку і не збирався нікуди зникати.

В обід я надіслала йому романтичну пісню, і він відповів:

«Боже, яка страшна співачка! Ну, і смак у тебе!» — безапеляційно заявив він. Але я лише посміхнулася на це: в музиці у нас були абсолютно різні уподобання. Хоча я сподівалася, що він оцінить слова пісні.

Весь вечір він писав мені ласкаві, ніжні повідомлення, примішуючи до них легкі еротичні послання, які зводили мене з розуму. Але я не могла дозволити собі зайвого в присутності мами, і мені довелося швидко побажати Іллі на добраніч.

«Добраніч, кохана. Люблю тебе так, як нікого ніколи не любив. Ти найпрекрасніша дівчина у всьому всесвіті. Солодких снів, мила. Цілую тебе тисячу разів».

Безперечно, саме в цьому повідомленні я повністю впізнала Іллю, з яким попрощалася в кінці червня, коли він поїхав до Риму. Він остаточно повернувся. На душі було так спокійно, що навіть не було потреби в постійних зізнаннях в любові, досить було просто знати, що ми є одне в одного.

«Вчора ми з Іллею тепло поговорили, я не думала про те, що він мені чогось не додає, і все було просто чудово. Сьогодні і завтра я не буду йому писати, я дарую йому свободу, я довіряю йому. Наше кохання не стане слабшим від того, що ми з ним будемо одне від одного відпочивати. Головне — довіряти і знати, що скоро ми будемо разом. Люблю Іллю. Чекаю з нетерпінням зустрічі.

24.07.2017, 12:49»

Наступного ранку я прокинулася щасливою і заспокоєною, впевненою в завтрашньому дні. Ми з мамою прекрасно відпочивали, я відчувала, як мій фізичний стан поліпшується. Нарешті трохи набрала вагу, тому що за останні півтора місяці сильно схудла, переживши сильніший стрес, ніж після розлучення з чоловіком. До речі, тепер з колишнім чоловіком у мене були нормальні, дружні відносини, шкода, що ми не спілкувалися так раніше. Але тепер це вже не мало значення.

Загалом, настрій у мене був чудовий, доки після обіду тітка не надіслала мені посилання на одну статтю про психологічне насильство. Я знала, навіщо вона це зробила: моя тітка дуже мудра і добре розбирається в людях. Ще тоді, коли Ілля зник перший раз в червні і мені написала Олена, вона сказала, що я не можу залишити цю ситуацію без уваги. Події в Римі остаточно відвернули її від Іллі, особливо той факт, що він так і не вийшов на зв'язок, доки я знову не написала йому першою. А ще її чомусь дуже образило, що він не привітав мене з днем народження, хоча для мене це було не так вже й важливо.

У будь-якому випадку, стаття справила враження, і мій настрій знову зіпсувся. Я раптом згадала, яким холодним і жорстоким був Ілля на початку липня. Така поведінка свідчила про одне — він мене не кохає. Але чому ж тоді він пише про любов тепер? Ні, це було непорозумінням. Ми разом пережили стільки прекрасних моментів, він кохає мене… Кохає, але він одинак, йому потрібен час. Проте бажання писати йому що-небудь в цей день у мене зникло.

«Тітка знову повернула мене до похмурих думок. Надіслала мені посилання на статтю про психологічне насильство як нагадування, що те, що сталося між мною та Іллею — це ненормально. Мене це привело до тями. Потрібно припинити тішити себе ілюзіями, ні на що не сподіватися, нічому не вірити. Але це мої стосунки з Іллею, а не їхні! Я краще його знаю! І я знаю, що у вересні він буде поруч. Моє ж завдання — подарувати йому свободу.

24.07.2017, 13:41»

Ілля вмів створювати незабутні моменти. Він сам мені зателефонував. Шкода, що я була на пляжі і не змогла відповісти. Опинившись в номері і побачивши пропущений виклик, я одразу передзвонила, але Ілля не відповів. Я знала, що він передзвонить, але очікування вивело мене з рівноваги. Вперше за ці п'ять днів у мене зник апетит. За вечерею я практично нічого не їла.

У цей вечір ми з мамою запланували поїздку в місто. Коли ми їхали в трамваї, Ілля зателефонував, але я не відповіла, бо було дуже гамірно, і я все одно нічого не почула б.

«Я в транспорті, тут дуже гамірно, не можу говорити», — написала я йому.

«Мені начхати. Якщо я телефоную, то ти повинна відповідати».

«Я зателефоную тобі, коли повернуся в номер. Це буде близько дев'ятої вечора».

Але Ілля нічого не писав. Коли ми з мамою вийшли з трамвая, я передзвонила йому, але він знову не відповів.

«Злюка», — написала я і спробувала зосередитися на тому, що відбувається навколо, хоча тепер це було складно — я хвилювалася через те, що Ілля на мене образився.

Коли ми їхали назад, я знову зателефонувала йому.

— Кохана! — вигукнув він, відповівши на мій виклик. — Нарешті, я вже зачекався.

— Я ще не звільнилася. Десь через сорок хвилин вже приїду.

— Поспішай, я вже не можу чекати. Скучив. Зараз надішлю фото, аби ти побачила, як сильно я скучив.

– Ілля!

— Усе! Я пішов фотографуватись. А ти — бігом додому! — і він завершив розмову.

Але буквально через п'ять хвилин почав писати мені непристойні повідомлення і висилати свої фото.

«Як тільки приїдеш, ти зробиш десять своїх фотографій і відішлеш мені», — написав він.

Мені це не сподобалось. Після Риму Ілля більше не просив мене це робити. І мені було так набагато комфортніше. До того ж, він повинен був розуміти, що я не вдома зараз, а в санаторії, серед людей.

«Ілля, я ніяк не зможу цього зробити, я живу не одна в номері».

«Мені абсолютно все одно, як ти це зробиш, але без фотографій можеш мені не писати».

Мені подобалося, коли Ілля мною командував, хоча одного разу ми через це вже сварилися (це було ще на початку літа). Тоді я написала йому «Це вже занадто», і він припинив відповідати мені, доки я не запитала прямо, на що він образився.

«Я так радів, що вигадав щось цікаве для нас обох, оригінальне, незвичне. Так старався, а ти як завжди не оцінила», — пояснив тоді він.

З тих пір я намагалася цінувати його вигадки, але сьогодні це був точно перебір. Але я так скучила за ним…

О десятій вечора я вийшла з номера в хол, де вже нікого не було, і зателефонувала Іллі. Він не відповів.

«Я чекаю», — просто написав він.

«Ілля, ти повинен мене зрозуміти, я не одна».

«Вигадай що-небудь», — сказав він. Я знову зателефонувала йому, але він не взяв слухавку.

«Я стою зараз в коридорі, як дурепа, телефоную тобі, а ти мовчиш. Мені повернутися у номер? Сенсу знову телефонувати немає?»

Ілля мовчав. Зараз було б правильно вимкнути інтернет, піти в номер і лягти спати. Але я вже знала, що буде потім: Ілля буде мовчати, а я буду сумувати, плакати, вибачатися. Я знала, що буду відчувати себе приниженою або відчувати почуття провини, або просто страждати. Тому я пішла шукати затишне містечко, щоб зробити вульгарні фотографії…

«Я кохаю тебе, — написав мені Ілля, коли все скінчилося, — у всьому світі немає нікого прекрасніше за тебе. Я не вірю, що зустрів тебе. Ти справжня жінка, найкраща, найулюбленіша. Тільки ти можеш зробити мене щасливим. Кохаю. Кохаю. Кохаю…»

«Кохаю. На добраніч», — просто відповіла я, не бажаючи більше ані бачити, ані чути його. Так, я також отримала задоволення, так, це було чарівно. Але чи варто було це мого душевного спокою? Мене морально зґвалтували. Ілля казав, що любить мене, але в той же час він поводився зі мною непристойно. Але я сама йому це дозволила, я сама це терпіла, а могла припинити в будь-який момент. Але я не хотіла його втрачати. Ілля був особливою людиною, незвичайною, ми підходили одне одному. Принаймні, зі мною він був самим собою, і я цінувала хоча б це. Він так себе висловлював, іноді, можливо, був грубий, але він кохав мене. Кохав, як умів.

Я втомилася. Повернувшись у номер, я відразу лягла спати, намагаючись забути про своє приниження. Намагаючись його пробачити або забути. Мені не хотілося про нього думати.

«Ілля точно не кохає мене. У його поведінці немає ані краплі любові, поваги, розуміння. Але ж я сама погодилася на такі умови, тому мені немає сенсу нити і засмучуватися. Сама все вирішила. Сама обрала такий шлях. Сама за ним побігла. Я зараз так втомилася, що навіть не хочу йому писати і телефонувати. Мені потрібно морально відпочити.

25.07.2017, 12:50»

Наступного дня я відпочивала від Іллі. Мені зовсім не хотілося з ним спілкуватися. Ми з мамою їздили на екскурсію по Одесі, і я розвіялася, заспокоїлася, пробачила і себе, і його. До мене повернулися світлі думки, і я знову почала мріяти.

«Ілля мені вчора не написав. Але зі мною все гаразд. На душі спокій, хоча й є деяке хвилювання. Та я знаю, що він не зникне, це точно. Може вщухнути наша пристрасть, зникнути наш запал, і тоді зустрічі не буде. Але ми все одно залишимося друзями. Життя таке коротке, ми не повинні втратити одне одного, це я знаю точно. Я не шкодую ні про одну мить, що була в нашому спілкуванні. Я знаю, що найкраще ще попереду. Наша зустріч з Іллею неминуча.

26.07.2017, 12:46»

Прокинувшись наступного ранку, я в першу чергу перевірила пошту: Ілля не писав. Але нічого, так само, як я втомилася від нього, він теж, найімовірніше, хотів відпочити.

Ближче до вечора ми з мамою пішли до монастиря. Це я її попросила. Останнім часом у мене була потреба помолитися, я бажала єднання з вищими силами: це вселяло у мене надію і навіть впевненість, що все буде добре.

У монастирі я молилася: аби ситуація з Іллею вирішилася якнайшвидше, аби я змогла зрозуміти, що він насправді до мене відчуває, аби мій біль минув. Я почала сумувати за ним. Хвилювання поверталося.

«Ілля мені сьогодні не написав. Я хвилююся. Мені тривожно. Сподіваюся, що все в порядку, і це не кінець. А якщо кінець, то молю Господа, щоб я впоралася з цим якомога скоріше. Мені просто потрібно змиритися і прийняти все, що має статися.

26.07.2017, 21:07»

Весь наступний день я намагалася налаштувати себе на позитивну хвилю, але нічого не виходило. Я плакала з самого ранку: крадькома, аби мати не помітила. Варто було їй відлучитися, і на очах виступали сльози.

— Ой, я забула телефон у номері. Почекай мене тут, — сказала мені мама, коли ми вже спустилися вниз, у хол санаторію, щоб йти обідати. Вона пішла, а я присіла в крісло. Сльози знову покотилися по щоках.

— Посварилися з мамою? — запитав мене чоловік, який сидів у сусідньому кріслі.

— Так, — відповіла я просто так, щоб нічого не пояснювати.

— Ви не турбуйтеся, з рідними завжди так. Мене Гриша звуть. А вас?

— Поліна, — я спробувала посміхнутися.

— Складно відпочивати на морі з мамою. Вам потрібно розвіятися. Давайте обміняємося номерами телефонів, зателефонуємо, погуляємо по місту.

«Бачиш, Ілля, я подобаюся чоловікам, подобаюся, а ось ти мене втрачаєш», — подумала я.

— Звичайно, записуйте.

Гриша записав мій номер, і ми попрощалися. Але від цього знайомства мій настрій не поліпшився. На додаток, в кінці дня я відчула, що застудилася. Апетит зник, я практично нічого не їла, а мамі казала, що всьому виною моя застуда. Мій відпочинок ставав все «краще і краще», а все через те, що Ілля мовчав.

«Сьогодні третій день, як Ілля мені не пише. Важко сказати, що я відчуваю, але це точно не панічний стан, як раніше. Хочу прийняти його мовчання смиренно. Якщо напишу сама, відчуватиму себе приниженою, а я цього не хочу… Мені сумно, нелегко втрачати те, що дарувало такі прекрасні хвилини щастя, але я не можу насильно тримати Іллю поруч. Мені складно, але я впораюся. Я вирішила, що не напишу йому, доки не дочитаю Еріха Фромма «Мистецтво любити». Мені не варто поспішати, доки я все добре не зважу і не обміркую.

27.07.2017, 12:19

Мені так важко, коли навколо люди і через це я не можу дати волю почуттям. Знати б, як мені вчинити. Як поводити себе? Хто-небудь може мені підказати? Чому ж так складно прийняти рішення? Я боюся писати Іллі. А що я йому напишу? Боюся, що він не відповість або відповість холодно, або все зведе до жарту, або подумає, що я нав'язуюсь, вимолюю собі увагу. Як же складно дарувати любов без умов і застережень. Зрозуміти б, чи варто її дарувати чи потрібно вирвати з коренем. Третій день тортур триває. Я втомилася від людей, хочу додому, в свою мушлю, мені набрид цей гамір, він не дає зосередитися на своїх відчуттях. Хочу до Іллі, хочу в його обійми. Іллюша, люблю тебе, як можу. Прийми мене до себе, візьми в своє серце. Не можу написати йому це, тому пишу тут.

27.07.2017, 18:25»

З самого ранку наступного дня я вже вся була на взводі. Ілля так нічого не написав. Починався четвертий день його мовчання. Невже йому дійсно було все одно, що зі мною, як я? Невже він не хотів почути мій голос, запитати, як я відпочиваю? А до чого тоді були всі ці слова про неземне кохання? Мене всю трясло від душевного болю, через хворобу я не пішла на пляж, минулого вечора я не відповіла на дзвінок Гриші. Я знову схудла. Можливо, Ілля, чекав на повідомлення від мене? І я написала:

«Привіт, милий, думаю про тебе. Відпочиваю добре, море тепле, тільки трохи застудилася».

Ще в кінці червня Ілля обіцяв мені замовити платівку одного з моїх улюблених виконавців. Я вирішила, що сам він про це не згадає (як і про мій день народження), і надіслала йому посилання, за яким можна було цю платівку замовити.

«Це та сама платівка. Буду дуже вдячна, якщо ти її замовиш. Гроші я поверну».

Коли я написала йому, мені стало трохи легше, немов я знову зробила все, що від мене залежало. Лишалося тільки чекати.

«Звичайно ж, зірвалася і написала Іллі. Ні, не претензії, намагалася бути радісною і веселою. Залишилося тільки набратися терпіння і дочекатися його відповіді. Напевно, коли повернуся з моря, мені потрібно буде розійтися з ним. Найстрашніше, що він мене відпустить. Море не вилікувало мене, мені потрібно було попрощатися з ним ще раніше. Ілля не кохає мене, але я все ще тішу себе ілюзією. Головне, що я не заважаю йому, нехай мені буде боляче, але він нехай буде вільним.

28.07.2017, 11:06»

Чекати довелося довго. Після обіду я поїхала ще на одну екскурсію. В автобусі познайомилася з одним чоловіком — він виявився теж з Тюмені, як і мій Ілля. Я дивилася на цього чоловіка, як на дивину, намагаючись впізнати в ньому риси свого коханого. Ми дуже мило спілкувалися, я розповіла йому про Іллю. Чоловік посміхався, слухаючи мене, а потім просто сказав:

— Та ну, не мають ваші стосунки майбутнього! Це всього лише інтернет!

Було неприємно це чути, тим більше, що він був не першим, хто мені таке казав. Потім він ставив мені запитання про Іллю: ким працює, скільки заробляє, хто його батьки, де саме живе, коли ми зустрінемося. А я не знала відповіді на жодне з цих запитань. Невже я зовсім не знала Іллю?

На прощання цей чоловік подарував мені магнітик із зображенням Тюмені зі словами «Покажеш Іллі по відео».

Ось тільки я в цьому сумнівалася, тому що він все ще мовчав.

«Ілля нічого не написав. Може, працює? Я ніколи цього не дізнаюся. Сьогодні їздила на екскурсію, і зі мною поруч в автобусі сидів чоловік з Тюмені. Навіть уявити не могла, що з Тюмені приїдуть до Одеси! У нього говір, інтонації, акцент, гумор — все, як у Іллі. Все ж відчувається різниця в менталітеті. Але чоловік виявився дуже добрим і душевним. Впевнена, що Ілля такий же. Я налаштувала себе на позитив, почуваю себе добре. Я не можу вже ні на що вплинути, на милування нема силування, тому точно знаю, що все буде добре.

28.07.2017, 19:30»

Вранці я насамперед схопила до рук телефон.

«Думати про мене потрібно частіше, а фотографій надсилати більше», — ось і все, що він мені написав.

«Просто не хотіла тебе відволікати», — відповіла я жартівливо, розуміючи, що знову буду весь день мучитися в очікуванні хоча б слова у відповідь.

Півдня я була поглинена думками про Іллю. Я вседумала, гадала, чому він так написав. Може, образився, що я довго йому не писала? Скучив, і сам цього злякався? Можливо, наша сварка на початку місяця змусила його засумніватися в щирості моїх почуттів? Може, мені варто було сказати йому, який він дорогий мені, що нічого не змінилося, і я так само сильно його кохаю? Поділитися з ним своїми страхами, розкрити душу, стати ще ближчою? Можливо, якщо я це зроблю, Ілля розкриється переді мною остаточно? І я написала:

«Мій милий Ілля. Любий мій. Я пишу тобі цього листа, тому що мене переповнює ніжність до тебе. І страх. Після того, що сталося в Римі, мені стало страшно відкривати свої почуття. Ти завдав мені багато болю. Але я про все забула. Все погане зникло, тому що я знаю тебе — ти найщиріша і найчуйніша людина в моєму житті. Ти пізнав цей світ, відчуваєш його. Ти робиш мене щасливою, і я хочу зробити щасливим тебе. Можливо, іноді я роблю помилки. Пробач мені це, навчи мене, як правильно. Я довіряю тобі. Ти не уявляєш, як багато значиш для мене. Люблю тебе всією душею. Шкода, що не можна прокричати це прямо в серце. Ілля, приїжджай до мене на будь-які вихідні серпня, а я приїду до тебе в вересні. Це будуть найкращі дні в моєму житті. Ми не можемо так жорстоко обійтися з нашим коханням».

О, як же мені стало добре і спокійно. Це було найкраще моє зізнання Іллі. Найщиріше, відверте. Хоча ні. Я згадала, що писала йому про свої почуття і в квітні, і в травні, і на початку місяця (коли це прочитала Олена). Так, писала. Але саме зараз, можливо, все зміниться.

«Дочитую «Мистецтво любити». Автор описує види «псевдолюбові», яка з'являється у людей з психічними розладами, неврозами. Я була впевнена, що потраплю під якийсь вид такої любові, але цього не сталося. Напевно, я все ж вмію любити, просто ще не зустріла людину, з якою б сталася взаємність. Сьогодні вперше за останні три тижні я написала Іллі про те, як сильно люблю його. Він не відповідає, ще не прочитав. Але можливо, прочитав, тільки я про це не знаю. Я вже вимотала всю свою душу, скоріше б все закінчилося або почалося по-справжньому. Якщо він так нічого і не відповість, я більше не буду вигадувати йому виправдань, а буду знати, що він не готовий до стосунків зі мною. Звичайно, це прикро. Я впевнена, що якби ми жили поруч, то, безумовно, зустрічалися б. Я завжди мріяла про такого хлопця. Прикро, що відстань все знищила: почуття Іллі не такі сильні, щоб піддатися пориву і приїхати. Якби він розкрив своє серце і сказав чесно: «Поліно, я хочу реально бути з тобою, але розумію, що у нас на шляху безліч перешкод. Я не приїду, але я хочу, аби ти приїхала, і ми спробували побудувати стосунки», — це принаймні було б щиро. Але він може щодня писати мені про кохання, про майбутню зустріч, а потім зникати на кілька днів, мовчати, ігнорувати мої запитання. Я змирилася з цим, прийняла цю його рису характеру, тому що кохаю його. До того ж, розумію, що цих проблем не було б, якби не відстань між нами. Я вже навіть не ображаюся, що він не хоче писати мені і телефонувати, я заспокоїлася, люблю його щирою любов'ю. Просто хочу вже якогось чіткого розуміння. От і все.

29.07.2017, 18:10»

Ввечері я побачила, що Ілля онлайн, але моє повідомлення залишалося непрочитаним. Я вже сумнівалася, що він дійсно їх читає. Як я розумію, всі повідомлення Ілля бачив у спливаючих вікнах, і він відкривав їх лише тоді, коли хотів на них відповісти. Тому завжди виходило так, що Ілля одразу відповідає на повідомлення, ось тільки він міг не читати його кілька днів.

Цього разу мені довелося чекати всього кілька годин, перш ніж я все ж побачила довгоочікувану відповідь на мій крик душі. Тремтячими руками я відкрила вхідні повідомлення.

«Пупсику мій, ти просто диво. Ти просто дівчинка моєї мрії», — написав Ілля і вийшов з мережі.

Моє серце стиснулося від розчарування, але я задушила в собі сльози. Ні, Ілля не міг написати так мало на всі мої зізнання, на моє прохання приїхати, на мої слова про той біль, якій він мені заподіяв. Напевно, йому просто потрібно йти на роботу, а коли повернеться, він точно напише більше. У будь-якому випадку, мене тішило те, що він не відштовхнув мене. Я була дівчинкою його мрії. Що ж, хоча б це мені написав. Але я розуміла, що мені на ці його слова нема чого відповісти, адже я і так сказала все, що могла, і навіть більше.

Наступного ранку нових листів від Іллі не було, але і в мережі весь цей час він не з'являвся, тому зі спокійною душею я пішла з мамою на пляж. Нарешті я почала одужувати, і останні два дні могла провести на сонці. Як могла, я приховувала від мами свій смуток, але вона все бачила і розуміла, просто не хотіла ятрити мої рани.

На дзвінки та повідомлення Гриші я не відповідала, бо не горіла бажанням з ним бачитися, спілкуватися, тому що розуміла, що в цей час я буду думками не з ним, і це завдасть ще більшого болю.

«Вчора Ілля написав мені коротке повідомлення, що я дівчинка його мрії. Після цього він не написав нічого, і в мережі весь час його немає. Я намагаюся боротися з сумом. Мені боляче, але в той же час є і заспокоєння: я зробила все, що могла, я подарувала йому всю свою любов, відкрила душу. Якщо в його душі цей вогонь не палає, то я не зможу змусити його мене покохати. Звичайно, в глибині душі я ще вірю і сподіваюся, але віра згасає. Я дуже втомилася сподіватися і чекати кожної миті. Я зробила все, що могла. Не варто більше заважати Іллі жити.

30.07.2017, 14:31»

Після обіду я постійно заглядала в телефон, але Іллі не було онлайн. Прийнявши душ перед вечерею, одягнувшись, нафарбувавшись, я знову перевірила соцмережу: повідомлень не було, але Ілля… він був в мережі і навіть розмістив на своїй сторінці декілька веселих записів. І саме зараз він був онлайн, але нічого мені не писав. Про те, що кохає, що йому також боляче усвідомлювати те, як сильно я страждала, що він збирається приїхати. Нічого.

— Зробити тобі зачіску? — запитала мама. Я мовчки кивнула і підійшла до неї. Раніше я не дозволяла їй торкатися мого волосся, але зараз я хотіла хоч якось відволіктися.

Вона стояла позаду, розчісувала мене і щось розповідала, а у мене по щоках текли сльози. Раптом я вихопила з її рук гребінець і впала в її обійми, розплакавшись.

— Він тобі не пише? — запитала вона, і я їй показала наше останнє листування.

— Він зараз у мережі, але більше нічого не пише. Я дівчинка його мрії — ось його відповідь на всі мої відверті зізнання.

— Я благаю тебе — зітри його зі свого життя, це все пусте, — сказала мати, і я розплакалася ще сильніше, — ти вся схудла, постійно на нервах, хіба це нормально? Він не приїде, Поліно, для нього це все гра. Він з Оленою.

— Ні! Вони точно не разом! Ні! — запротестувала я.

— Він лежить на дивані і пише тобі, а коли потрібно діяти, мовчить. Він нічого не зробить. Тобі взагалі потрібно припинити з ним спілкуватися.

— Мамо, — я не закінчила речення, але знову її обійняла, і вона заколисувала мене, поки я не прийшла до тями.

Після вечері ми пішли на прогулянку. Довго ходили містом, набережною, говорили про чоловіків, стосунки, життя.

— Чоловіки — ледачі боягузи, — казала мати, — з ними завжди потрібно грати, контролювати себе, інакше вони просто тікають. Ніколи не можна розслаблятися. Ось Ілля твій казав, що не любить, коли дівчина користується косметикою, ходить на підборах, але коли він по фотографіях допомагав тобі обрати босоніжки, то йому сподобалися ті, що на підборах. І так у всьому. Тільки відкриєш їм душу, вони в неї плюють.

Багато в чому я не була згідна з мамою, але обговорюючи з нею Іллю, я відчувала себе краще.

«Ілля був онлайн, але так нічого мені не написав. Біль. Глухий біль. Коли він мине? Одне питання: за що мені все це? За що? Чому я відчуваю цей біль? Навіщо він мені? Аби я більше нікого не полюбила? У чому тоді сенс життя? У грі і жорстокості? Я ніколи собі не пробачу, що так мучила свою душу останні місяці. Пробач мене, моя душа, за завданий біль. Ми більше не будемо нікому вірити і любити.

30.07.2017, 18:32

Мені стало трохи легше, принаймні, зможу заснути. Сон завжди мене рятує. Молю Бога тільки про одне — аби він дав мені сил відпустити Іллю. Нехай буде щасливий.

30.07.2017, 22:14»

Настало 31 липня. Увечері ми повинні були виїхати додому. Я чекала цього з нетерпінням, хоч і боялася опинитися одна в квартирі, наодинці з сумними думками. І все ж це було краще, аніж постійно бути серед людей. До того ж, я повинна була вийти на роботу, де змогла б відволіктися. Проте майбутнє мене лякало, нічого не тішило і здавалося, що біль ніколи не мине.

«31 травня я написала, що місяць травень був прекрасний. Шкода, що не можу сказати цього про липень, бо він жахливий, сповнений слізьми, болем і розчаруванням. В моїй душі оселилося хвилювання. Вчуся жити без Іллі. На щастя, я повертаюся сьогодні додому, заберуся до своєї мушлі, буду жити в своєму світі, де більше ніхто не завдасть мені болю. Всі ми помремо рано чи пізно, тож яка різниця, буду я одна або з кимось, чи будуть у мене діти? Все брехня, все обман, я не вірю більше в кохання і те, що своєю щирістю, своїм світлом можна зцілювати серця. Нікому це не потрібно. Коли я забуду Іллю, отримаю звільнення, я більше нікому не буду вірити. Все ж вищі сили мене почули, і подарували його мовчання у відповідь на мої зізнання. І тепер мені буде легше забути. Навіщо він казав мені про любов? Навіщо дарував надію, розкрив мене? Навіщо він це зробив, якщо так легко після всього викинув наше кохання на смітник? Це був жахливий місяць — липень.

31.07.2017, 12:41»

День тягнувся довго, як і всі мої дні без Іллі, але й він підійшов до кінця. І ось ми з мамою вже стелили постіль в поїзді. Я мріяла скоріше заснути і забутися. Перед сном знову перевірила пошту — повідомлень від Іллі не було.

«Господи, коли це все закінчиться? — запитала я подумки і закрила очі. — Прощавай, Одесо, прощавай, Ілля».

IX — Серпень

Ранок. Потяг. Спала дуже погано. Намагалася вночі перевірити пошту, але в дорозі інтернет не працював. Треба вставати, збирати речі, здавати постіль. Ми вже в'їжджали до міста, і інтернет повинен був працювати. З надією я увійшла в соцмережу (в месенджері повідомлень не було), але там було порожньо. Може, Іллі не було онлайн весь цей час? Я зайшла на його сторінку, а там на мене чекав сюрприз.

«Користувач обмежив доступ до своєї сторінки».

Ілля додав мене в чорний список. Ілля додав мене в чорний список. Ілля. Додав. Мене. В. Чорний. Список.

«Ілля додав мене в чорний список».

– Ілля додав мене в чорний список, — сказала я вголос. Обличчя мами змінилося та осунулося від болю. Вона почала щось говорити, але я її не чула. Це стало остаточним ударом, у вухах дзвеніло, мені хотілося кричати і битися головою об стінку.

Як можна було так вчинити? Без пояснень, без причин? Адже Ілля обіцяв, що буде чесний зі мною, якщо розлюбить. Він обіцяв! Я хотіла померти. Або заснути і прокинутися, коли біль вщухне.

Прибувши на вокзал, ми з мамою поїхали до них з татом. Він зустрічав нас, купив багато смачної їжі. В інший час я була б щасливою, але не тепер. Біль був таким же сильним, як і на мій день народження — декілька разів мені здавалося, що я можу втратити свідомість.

І все ж моє життя тривало: мені потрібно було йти до перукарні і на манікюр, оскільки наступного дня я вже виходила на роботу. Я не знала, як переживу цей день, як переживу ніч. Всередині боліло, все нагадувало про нього.

Але я пішла до перукаря, зробила зачіску, а тепер йшла на манікюр. Життя тривало, і я повинна була існувати далі. Було близько п'ятої вечора, я підходила до салону, коли мій телефон завібрував.

«Ти не просто повинна мене турбувати, але і рятувати від натовпів прихильниць, які мене переслідують».

Ілля відповів мені в месенджері на останнє повідомлення, яке я написала йому кілька днів тому. Що ж це за знущання таке? Перевірила соцмережу — як і раніше, я була там заблокована.

«Я врятую тебе, будь певен. Але дозволь мені дізнатися, з якого дива я у тебе в чорному списку?»

Ілля ще не відповів, але я вже була в манікюрному салоні і зайняла своє місце. Мені довелося вимкнути звук, і на одну годину я повинна була відволіктися від усього. На цю годину до мене повернувся такий-сякий спокій, адже Ілля все ж повернувся. Я гадала, що це кінець, а тепер розуміла, що це було неможливо. Так, я мала рацію — Ілля не вчинив би так зі мною. Може, це випадково сталося? Скоро я про все дізнаюся, він пояснить.

Дивно, спочатку я ображалася на Іллю за те, що на мої зізнання в любові він відповів коротким повідомленням, а тепер ладна була пробачити йому навіть те, що він мене заблокував лише тому, що він, в результаті, не зник.

Як тільки я звільнилася, то одразу схопила до рук телефон.

«Поспішай, мила, на тебе вся надія», — написав Ілля з приводу свого порятунку. І жодного рядка пояснень.

Я зателефонувала йому, але він не відповів.

«Ти так нічого не написав щодо чорного списку. Зателефонуй мені негайно. Ти весь час кажеш про кохання, але поводишся дивно. Поясни, що сталося. Не знущайся наді мною».

«Додивлюся фільм і тоді зателефоную», — відповів Ілля, а я в цей момент готова була розбити телефон. Яка неповага до мене, відверте знущання, насмішка, які я продовжувала терпіти, тому що… Не знаю, чому.

«Тобто? Тобі фільм подивитися важливіше, аніж мене заспокоїти?»

«Я не розумію, в чому проблема, малятко», — спокійно відповів Ілля.

«Нема проблеми. Сиди і дивися свій фільм. Дякую за біль, який ти мені завдав», — написала я тремтячими руками. Усередині все переверталося від хвилювання. Я вже приїхала додому, потрібно було готуватися до майбутнього робочого дня, а я просто сиділа на підлозі і дивилася в одну точку.

Ілля зателефонував.

— О, невже фільм закінчився? — запитала я, відповідаючи на дзвінок.

— Ні, через тебе довелося поставити на паузу.

— Чому ти мене заблокував?

Ілля розсміявся.

— Я не знаю, про що ти кажеш, кохана.

— Не сміши мене, все ти знаєш. Навіщо ти це зробив?

— Я не додавав тебе в чорний список, — я почула, як він щось натискає в телефоні, а потім він додав, — сама перевір.

Я запустила соцмережу, зайшла на його сторінку, і тепер вона була доступна. Зрозуміло було, що він розблокував мене тільки зараз, під час розмови.

— Невже ти не розумієш, що такими діями завдаєш мені болю?

— Поліно, ти знаєш мене багато років, я завжди був таким, я люблю жартувати.

— Твої жарти несмішні. Я розкрила тобі душу в останньому листі, довірилася, а ти так зі мною.

— Я тобі відповів. Це ти потім мовчала.

— А що я могла написати, коли і так вже все сказала? Твоя відповідь складалася з одного речення. Ти нічого не сказав з приводу нашої зустрічі.

— Не потрібно стояти наді мною з секундоміром і вимагати відповіді. Такі рішення швидко не приймаються. Я ще думаю над цим.

Я не знайшла, що на це відповісти. Ілля мав рацію. Дійсно, чого я хотіла? Тільки несповна розуму людина все кидає і мчить на край землі. Серйозна людина завжди повинна думати про наслідки.

— Я знаю, що ти мене не кохаєш, — прошепотіла я, — принаймні, не так сильно, як я тебе.

— Не кажи так, люба. Щось ти себе конкретно накрутила.

— За весь липень ти мені зателефонував три рази.

— Я ж не винен, що ти на морі була.

— Але я ж завжди була на зв'язку.

— Я телефонував тобі кожного дня в червні. Поліно, розслабся, не накручуй себе. Краще розкажи, як ти відпочила.

— О, це було чудово, — і я розповіла Іллі про свій відпочинок. Ми так давно не спілкувалися, я дуже скучила за ним: Ілля був прекрасним співрозмовником, завжди міг підтримати розмову, стільки всього знав. Він дуже здивувався, що його земляк теж відпочивав в Одесі. — Просто він любить Україну, — пояснила я, — і він передавав тобі вітання.

— А як щодо інших чоловіків, які до тебе загравали?

— Були і такі, — відповіла я, згадуючи Гришу, — ось тільки ніхто мені не цікавий. Ти ж знаєш мене, я довго зближуюсь з людьми, і у мене завищені вимоги. А ти торкнувся мого серця, і це прекрасно.

— Це відповідь справжньої жінки, — промуркотів Ілля в слухавку, — і на цій прекрасній ноті я змушений тебе покинути.

– Ілля, ні! Як же, — закричала я, але він різко обірвав розмову. — Як же так? Чому? — я схопилася за голову. Мені завжди було його мало. Чому не можна було попрощатися зі мною? І все ж це краще, аніж нічого.

Підзарядившись трохи енергією, я пішла готувати вечерю. Потім зателефонувала мамі і сказала, що Ілля повернувся.

– І як він все пояснив? — суворим тоном запитала вона.

— Сказав, що це був жарт.

— Жарт? Поліно, ти повинна припинити з ним спілкування. Ти себе так занапастиш. Ти постійно у стресі, я боюся за твоє психічне здоров'я.

Я мовчала. Справа в тому, що я і сама вже за себе боялася, але ніяк не могла обірвати цей зв'язок. Ілля був потрібен мені як повітря.

— Я приїду до тебе на наступних вихідних, — продовжувала мати, — візьму різні трави. Зробимо тобі заспокійливі ванни, будемо пити трав'яний чай.

— Так, мамо, дякую, мені дійсно це потрібно, — і ми попрощалися.

Трохи пізніше Ілля знову мені зателефонував.

— Чому ти кинув слухавку? — запитала я.

— У мене виникли невідкладні справи.

— Зрозуміло. До речі, мою книгу скачують. Я дуже цьому рада (рік тому я опублікувала у видавництві електронну книгу і дуже пишалася цим; це був повноцінний роман, і всі близькі прочитали його; коли я повідомила Іллі про свою книгу — тоді ми були лише друзями — він відреагував на цю подію досить байдуже).

— Молодець, мила. Скажи, а чому її досі у мене немає?

— А ти хочеш її прочитати? — зраділа я.

— Звичайно. Я повинен знати, що в твоїй голові.

— Я тобі надішлю посилання.

— Добре. Я, звичайно, не гарантую, що прочитаю її найближчим часом, але ти все одно надішли.

«Все зрозуміло, — промайнула в моїй голові думка розчарування, — знову гарні обіцянки».

— До речі, ти замовив мені платівку? — запитала я. — Посилання я тобі тиждень тому ще скинула.

— Платівку? Так, саме зараз цим і займуся, — знову різко сказав Ілля і відключив розмову.

Мене це розлютило. Захотілося написати йому купу образливих слів, але раптом я зрозуміла, що це нічого не змінить. Ілля не кохає мене. Дивно, але я не заплакала. Напевно, втомилася від постійних сліз. Прийнявши як даність цей факт, я просто лягла спати.

«Я знаю без сумнівів — Ілля мене не кохає. Це все, що я знаю. Сьогодні вранці я прокинулася, а він мене заблокував. Я думала, що помру. А потім ввечері він написав мені, наче нічого не сталося. Я ледве випросила у нього телефонний дзвінок, ми поговорили, але зараз він знову припинив розмову під приводом того, що подивиться мені платівку в інтернеті. Але я ж знаю, що нічого він не подивиться. Йому начхати на мене. Не знаю, як відпустити його подумки. Він мене морально вб'є, він взагалі не страждає, йому взагалі немає справи до моїх почуттів. Він жорстока людина. Він не приїде, і це навіть на краще. Мені потрібно забути його якомога швидше!

01.08.2017, 20:31»

Прокинулася вранці і, як завжди, в хвилюванні і тривозі полізла в телефон. 69 пропущених викликів від Іллі і повідомлення: «Бейбі, зателефонуй мені негайно. Це дуже терміново». І все це близько опівночі.

Ці дзвінки і повідомлення мене не потішили: Ілля всього лише жартував. Спеціально дочекався, доки я засну, і почав свою гру. І все ж так краще, аніж якби він взагалі про мене не згадав.

Після обіду я вирішила підіграти йому і написала:

«О, ні! Що ж трапилося?»

До вечора відповіді все ще не було, але ніжність до Іллі почала повертатися. Ніжність і якась смиренність. Адже я вже зрозуміла, що Ілля мене не любить, тоді яке право я маю від нього що-небудь вимагати? Я сама вигадала цю любов, а він почав мені підігравати. Можливо, він навіть жалів мене після мого розлучення з чоловіком. Ілля завжди був несерйозним, відповідав на повідомлення з затримкою іноді в два-три дні. Чому він повинен змінюватися зараз? Він такий, який є, і я повинна це прийняти. З такими думками я заснула.

«Якщо подумати, Ілля ніколи мені не відповідав одразу, я завжди довго чекала його відповіді, але довіряла йому і знала, що він нікуди не зникне. Зараз я повністю пригнічена, морально вбита, накручена і не можу адекватно оцінювати ситуацію. Забула, як завжди у нас все було, і тепер все псую. Я не в силах що-небудь змінити, повинна тільки чекати. Але не думаю, що повинна відчувати почуття провини за своє кохання. Якби Ілля любив мене, то всього цього не сталося б.

02.08.2017, 16:50»

Наступного ранку я побачила від нього відповідь:

«А ти хіба не здогадуєшся?» — написав він опівночі.

Я лише посміхнулася. Мої смиренність і прийняття його нелюбові не минули на ранок, і я відчула щось, схоже на звільнення. Адже якби я раніше знала, що Ілля мене не кохає, мені було б легше його забути. А я зрозуміла це тільки зараз. Що ж, краще пізно, аніж ніколи. Тепер я могла стати йому другом, як у минулі часи, бо втрачати зв'язок з такою унікальною людиною я просто не могла.

«Я не відчуваю болю, я не відчуваю безнадії. Все як рукою зняло, коли я зрозуміла, що Ілля мене не кохає. Немов диво сталося. Дякую за цей спокій вищим силам! Вперше я відчуваю спокій навіть вранці! Сподіваюся, що це почуття не мине. Найголовніше, що на Іллю я зовсім не ображаюся і щиро бажаю йому щастя.

03.08.2017, 10:10»

Я намагалася підтримати жартівливий тон бесіди, але під вечір смуток знову почав повертатися. Чи не знущався Ілля наді мною? Адже він казав про кохання, одного разу навіть хотів приїхати. Я все зіпсувала своєю вибагливістю, мені варто було бути легкою і веселою. А тепер уже пізно що-небудь виправити. Ілля відповідав мені рідко, напевно, боявся знову переступити межу. Спілкування сходило нанівець. Любов була втрачена, плани були зруйновані. Залишалася лише надія на дружнє спілкування, аби не почувати себе самотньо.

«Сумно. Не минає і дня, аби я тут щось не писала. Просто завжди сумно прощатися з планами, мріями, зі своєю любов'ю. Я ні про що не шкодую, але буду сумувати за тими прекрасними днями, проведеними з Іллею. Знаю, що він ще напише, можливо, колись зателефонує, але нічого вже не буде так, як раніше. Він не закоханий, а я розчарована. Моє кохання лежить на звалищі, але в цьому ніхто не винен, я ні на кого не ображаюся. Просто таке життя. Тепер мені немає чого чекати, вечори знову стануть нудними. Таке життя. Але я знову почала посміхатися, і у мене з'явився апетит.

03.08.2017, 16:15»

Я ледве дожила до вихідних, задовольняючись одним повідомленням від Іллі на день. А в суботу до мене приїхала мати із заспокійливими травами. Коли вона увійшла до квартири і подивилася на мене, її обличчя спотворилося від болю і жалю. Від цього мої очі вмить наповнилися сльозами.

— Не треба на мене так дивитися, у мене все добре. Краще, аніж було, принаймні.

Та незважаючи на те що мені дійсно було краще, життєвих сил, енергії у мене зовсім не було: мама сама приготувала мені їжу на тиждень, заварила трави і приготувала заспокійливу ванну.

Коли я занурилася в воду, то миттєво відчула заспокоєння. Думки просто зникли. О, чому так добре не могло бути завжди? Ілля? Хто такий Ілля? Та в чому взагалі проблема? Все чудово! Не хоче мені писати, нехай не пише. Якщо схоче — напише. Це ж все так просто і легко. Потрібно далі жити і насолоджуватися життям.

— Ці ванни потрібно приймати через день, — сказала мати, коли ми прощалися. — Самостійно наступного разу впораєшся?

— Звичайно! Це просто чудові відчуття. Не можу дочекатися післязавтра!

Залишок дня я провела в гарному настрої, і вперше за довгий час заснула зі світлими думками в голові.

«Спілкування сходить нанівець, але моє завдання — залишити Іллі приємні спогади. Нехай знає, що я не злюся і не ображаюся, я його друг, і нехай він буде щасливий. Ще тиждень-два, максимум три, і я почну зцілюватися, адже вічно люди не страждають. Ми обоє будемо щасливі, шкода, що не разом. Шкода, що він мене не покохав. А я кохаю дуже.

05.08.2017, 20:45»

Наступного дня Ілля написав мені в соцмережі. Я здивувалась. Він відповів на якесь моє старе повідомлення, яке вже давно було без відповіді, і на це я лише посміхнулася. Прийшов час розставити крапки.

«Ілля, я знаю, що все вже не так, як раніше. Наше романтичне спілкування наближається до логічного завершення. Пропоную перейти в режим дружби, тому що наше кохання згасло. Та й чи було воно? Я із задоволенням буду твоїм другом, тому що не хочу тебе втрачати».

Мені стало легше від того, що я написала. Я хотіла звільнення, я цього потребувала.

«Нічого собі заява! — відповів Ілля. — Я в шоці. Сказати, що я здивований, нічого не сказати. Що ж, на милування нема силування».

«Припини, Ілля, — я все ще намагалася мислити тверезо, але його повідомлення знову торкнулося моєї душі, — ти ж мене не любиш. Все нормально, я розумію. Можливо, це я все зіпсувала».

«Що ж, якщо все зіпсовано остаточно і без вороття… пропоную все почати спочатку».

«Що?» — у мене буквально щелепа відвисла від цих слів, і руки затремтіли. Невже я йому дійсно була потрібна?

«Привіт. Як справи? — почав Ілля. — Як тебе звати?»

Я розсміялася. Ось вмів він зняти напруження, завжди це майстерно робив! І знову я була у нього на гачку, але як же я цьому зраділа!

«Іллюша, — я знову спробувала достукатися до його серця, — ти знаєш, як багато для мене важиш. Я не можу зрозуміти, жарт для тебе це все чи ні? Одне твоє слово, і більше я ніколи не засумніваюся в нас. Я буду вірити і чекати. Скажи, мені чекати на тебе?»

«Кохана, ти просто диво, — відповів він, — всі поцілунки цього світу я дарую тобі», — і Ілля надіслав мені купу смайликів у вигляді сердечок і поцілунків.

«Ти не відповів на запитання», — написала я, і він знову зник. Минуло півгодини, а він не відповідав, і повідомлення було непрочитаним. І ось в моїй голові з'явилася думка: а раптом Ілля дійсно завжди бачить повідомлення одразу, скажімо, у спливаючих вікнах свого планшета, але відкриває їх лише тоді, коли збирається відповісти? Я вже замислювалася над цим раніше, але і зараз засмутилася не менше, і я вирішила перевірити свою здогадку, написавши йому те, що він хотів чути (хоча, кого я обманюю, я просто хотіла, аби Ілля знову вийшов на зв'язок):

«Хоча знаєш, милий, неважливо, приїдеш ти чи ні. Головне, що ми кохаємо одне одного зараз. І це найпрекрасніше почуття у світі».

Ілля з'явився в мережі миттєво, а потім зателефонував. У цей вечір ми не могли насититися одне одним, у всіх сенсах. Ми розмовляли по аудіо, відео, листувалися — цей вечір і початок ночі були повністю нашими.

— Те, що між нами відбувається, Поліно, і є кохання, а не те, яким його вважають оточуючі. Ніхто не любить так, як любимо ми, — шепотів мені в той вечір Ілля, а я летіла з ним на сьоме небо.

— Я більше не буду сумніватися в нас, я буду вірити, ні, я буду знати, що ми кохаємо одне одного. Все інше не має значення, — казала я і відчувала, що починаю нове життя, де не буде місця сумнівам і стражданням.

«Я повністю змінюю своє життя! Я вирішила більше не чекати на Іллю, а насолоджуватися тим, що у нас є зараз. Я обіцяла собі, що якщо Ілля повернеться до мене не тільки фізично, але й духовно, то я буду вірити в наші стосунки. Настав час бути щасливою, не замислюючись над наслідками, адже своїми діями я нікому не завдаю шкоди. Ілля вчора повернувся до мене, те, що між нами відбувалося, було чудово! Навіщо тоді гадати, приїде він чи ні, якщо нам добре і так? Потрібно ловити момент, що я і буду робити!

07.08.2017, 09:35»

Вранці я прокинулася абсолютно щасливою: до мене повернулася жага жити! Шкода лише, що не працездатність: півдня замість вирішення службових завдань, я присвятила складанню плану поліпшення моїх стосунків з Іллею. Це був детальний план на кожен день до кінця року, в якому я чітко розписала, коли мені писати йому і що саме, коли мовчати, коли варто заговорити про майбутню зустріч, як поводити себе, якщо зустріч не відбудеться. Я роздрукувала афірмації, які ввечері розвісила по квартирі, зі словами «Ілля приїде до тебе в 2017 році, Ілля кохає тебе». Я почала читати книгу про методику здійснення бажань, повісила біля робочого столу фрази про безкорисливу любов. Все це було зроблено з однією метою — дарувати Іллі любов, не вимагаючи нічого натомість. Я повинна була змінити себе, тому що в першу чергу страждала саме я: варто було Іллі зникнути хоч на день, я починала хвилюватися, що він зник назавжди. Але якби я дарувала йому свободу і безкорисливу любов, не відчувала б цього болю.

Думка про те, що тепер я буду просто кохати, не вимагаючи нічого натомість, зігрівала мені душу, і перед сном, дотримуючись свого плану, я побажала Іллі приємних снів. І незважаючи на те, що вранці я так і не побачила від нього відповіді, я все одно була в гарному настрої, адже Ілля мені нічого не винен за мою любов. Я просто мріяла і насолоджувалася спогадами.

«Моя проблема в тому, що я абсолютно не вмію насолоджуватися моментом, постійно думаю про майбутнє, причому завжди негативно. Якщо мені кажуть, що люблять, я не вірю і не радію цьому, а хвилююся через те, що завтра все зміниться. Але я пообіцяла собі, що більше в стосунках з Іллею це не повториться, і повинна виконати цю обіцянку. Він сказав, що кохає, що мені ще потрібно? Навіщо думати за нього? Не потрібно нічого від нього вимагати і чекати, потрібно робити те, що мені самій хочеться, і все тоді буде добре.

07.08.2017, 16:34

Мені стало добре і спокійно, незважаючи на те, що Ілля мені вчора не відповів. Я просто буду кохати. Любов вимагає дисциплінованості та зосередженості, якраз другому я хочу навчитися: жити сьогоднішнім, теперішнім моментом, саме цього я хочу, адже чим більше я думаю про майбутнє, тим швидше воно вислизає. Я буду кохати його і дарувати свою любов, а він нехай вирішує: приймати її чи ні.

08.08.2017, 08:00

Хочу, аби ми з Іллею зустрілися в цьому році в вересні. З моїм коханим Іллею.

08.08.2017, 08:08»

Моїй радості не було меж, коли я побачила в його плейлисті в соцмережі пісню про кохання на відстані. Ілля слухав досить грубу музику, пісні з матюками, але ця була не такою. Я знала точно: ця пісня була про нас з Іллею, саме про мене він думав, коли слухав її, а це означало лише те, що він кохає мене.

«Все, що я можу, це дарувати Іллі свою любов, кохати його без застережень, не чекати нічого у відповідь. Мені нестерпно сильно хочеться до нього, але я не можу нав'язуватися. Він сам повинен прийняти рішення, а моє завдання — просто любити його. Вчора я знайшла в його плейлисті пісню про кохання по листуванню. Я впевнена, що це про мене. Ілля зворушливий і чутливий — я завжди це знала. Ах, якби він захотів бути зі мною…

09.08.2017, 08:57»

Але ось мені знову стало сумно, адже на моє останнє повідомлення він так і не відповів. Причиною суму став алкоголь: у колеги по роботі був день народження, і ми святкували. Я випила вина, і замість радості з'явилося відчуття безвиході, бажання написати Іллі, сказати, як сильно я його люблю. Але я повинна була діяти за планом, суворо його дотримуватися. Не знаю, яким чином я себе зупинила, але легше мені від цього не стало. Хотілося до Іллі шалено, хотілося подарувати йому свою любов, зігріти серце, але я не сміла цього робити. О Ілля!

«Я хочу плакати. Вперше за чотири дні я хочу плакати. Але не буду, мені потрібно бути сильною і вірити. Іллюша, любий мій, я дуже сильно хочу до тебе, хочу бути в твоїх обіймах, зануритися в твої очі. Я кохаю тебе самою справжньою любов'ю, на яку тільки здатна. Я бажаю тобі щастя, такого, яке ти сам для себе хочеш. Ти найкращий. Ти мені дуже дорогий. Нехай у тебе все завжди буде добре. Кохаю до безтями, більше за життя. Більше за життя.

09.08.2017, 15:59»

І ось Ілля почув мене. Увечері він написав мені. Я намагалася надсилати у відповідь веселі повідомлення, але йому було не до сміху — сьогодні був день народження його улюбленої співачки Уїтні Х'юстон.

«Ти повинна зараз же послухати десять її пісень!»

«Добре, послухаю. Ти теж насолоджуйся музикою. Не буду тебе відволікати», — відповіла я м'яко, намагаючись приховати розчарування від того, що розмова у нас сьогодні вийшла короткою.

«Ти сьогодні правильно себе поводиш — як справжня любляча жінка. Частіше б так. А то останнім часом взагалі нестерпна».

«Я намагатимуся», — відповіла я, радіючи компліменту й усвідомлюючи, що контроль емоцій приніс свої плоди.

Здавалося, краще бути не може, але Ілля мені зателефонував.

— Ти вже послухала десять пісень?

— Звичайно! А ти?

— Ні, мене вистачило лише на дві. Завжди, коли я слухаю її довго, то починаю плакати, — відповів Ілля.

Від цих слів моє серце стислося.

— Досі шкодую, що так і не пішов на її концерт, коли була можливість, — продовжував він. — Завжди з тремтінням згадую ті часи, коли я збирав гроші на її диски, шукав плакати, переглядав концерти, фільми. Якби мені запропонували мустанг в обмін на ці спогади, я ні за що не погодився б.

Напевно, таким лагідним та ніжним Ілля не був ще ніколи. Саме такого Іллю я свого часу покохала і зараз в черговий раз переконалася, що не вигадала його — він дійсно був таким, яким я його відчувала.

Ми недовго говорили, тому що було вже пізно, але після розмови він надіслав мені посилання на кліп Уїтні. «Я вірю в нас» — так називалася пісня. Так, я теж тепер вірила.

Наступного дня я перечитувала наше листування знову і знову. Тепер я суворо дотримувалася плану, і все виходило. Важливо було не набридати йому, не тиснути, насолоджуватися тим, що є. Мені здавалося, що в мене починає виходити. Тому, коли я випадково натиснула в нашому чаті на кнопку «виклик», то готова була волосся на собі рвати. Як же я на себе злилася в цей момент! Хоч я і швидко відбила, але в листуванні вже відобразився вихідний дзвінок від мене. І тепер я знову опинилася в «режимі очікування».

Але через півгодини Ілля мені передзвонив.

— Ти телефонувала? — запитав він.

Дивно, але це, схоже, був перший раз, коли Ілля мені передзвонив. У мене вже давно була фобія писати і телефонувати йому першою, тому що він мав звичку зникати. Але ось він зателефонував, і на душі стало так добре.

Ми не змогли довго говорити, бо мені потрібно було виконати термінове завдання керівника. Але це була прекрасна подія. Все дійсно почалося спочатку. Ми переживали другий медовий місяць. Після такого сумного липня я просто не могла повірити в своє щастя.

«У мене все добре! Сьогодні вищі сили дещо зробили: я випадково набрала Іллю і дуже здивувалася, коли він передзвонив. Я навіть не чекала його дзвінка. Вчора він телефонував мені. Він розповідав мені про те, як любив Уїтні Х'юстон. Своєю любов'ю до неї він так нагадав мені мене. Дивно, що я не одна така в світі. Ми дуже схожі. Ілля дуже чутлива людина, але я не повинна забувати, що він мені нічого не винен і вільний робити все, що хоче. Я повинна бути йому другом, підтримкою, коханкою, а не наглядачем. Він заслуговує на щиру любов.

10.08.2017, 16:03»

Наступного дня Ілля не зник, а знову зателефонував мені. Ми з ним фантазували про майбутню зустріч, а потім перейшли до листування.

«Скажи, а ти мене кохаєш?» — запитав Ілля. Звичайно, він питав про це тому, що я давно не казала йому про свої почуття відкрито і щиро. Боялася.

«Кохаю. Дуже сильно. А ти мене?» — поставила я зустрічне запитання. Хоч я і знала його відповідь, але все ж хвилювалася, що зараз він почне жартувати.

«Я — так. Я кохаю тебе всю. Я люблю тебе як жінку, подругу, співрозмовницю, письменницю, принцесу, володарку найкрасивішого тіла. Як найріднішу і близьку людину в світі».

Ні! Ні! Ні! Це не могло бути правдою. Це було неземне щастя, нереальне.

«Ти робиш мене найщасливішою дівчиною в світі. Ілля! Ти найкращий чоловік у всьому всесвіті!»

«Кохана… Так і повинно бути, адже ми кохаємо одне одного. А зараз я буду вкладати тебе спати. Поцілуй мене, а я поцілую тебе, моя дівчинко. Солодких снів. Спи, моє маленьке янголятко».

«Добраніч, милий».

Неймовірний спокій огорнув мою душу, неймовірне щастя наповнило мене, в мені прокинулися впевненість у собі, усвідомлення своєї жіночої сили, привабливості, чарівності, краси. Хіба цей світ не створений для того, аби люди жили в любові? Я готова була дарувати свою любов Іллі завжди, доки він її прийматиме.

Все складалося чудово. Ми прекрасно поспілкувалися, а наступного дня я повинна була їхати до Дніпра в гості до подруги. Весь день я хотіла присвятити спілкуванню з нею, відключивши інтернет. Іллі я не сказала, що їду, просто не було слушної нагоди. Але я раділа, що мене не буде на зв'язку, тому що, по-перше, у мене не буде можливості набридати йому, а, по-друге, він мав нагоду скучити за мною.

Усе складалося за моїм планом, і я була спокійна. Але все виявилося навіть краще, тому що Ілля знову зателефонував мені! Я саме їхала в автобусі.

— Сьогодні я буду відпочивати зі своєю подругою, тому на зв'язку мене не буде, — попередила я його.

— Не питання, відпочивай, але фотографії я буду чекати, — сказав він спокійно.

«О, ні, знову фотографії», — промайнуло у мене в голові. Я взагалі не любила фотографуватися, а тепер повинна була це робити на першу вимогу, інакше Ілля міг образитися. Але ж я попередила, що мене не буде на зв'язку, тому мала право спокійно провести вечір.

— Я спробую щось вигадати, — сказала я, а потім почав зникати зв'язок, і ми попрощалися.

«Треба буде зробити йому якесь фото навпроти фонтану і попрощатися, інакше він буде відволікати мене весь вечір», — подумала я, виходячи з автобуса.

І ось я була в Дніпрі. Тут я провела свої студентські роки, знайшла друзів, отримала чудову освіту. Це були добрі роки, але моє нинішнє життя, незважаючи на всі злети і падіння в особистому житті, подобалося мені більше. Дніпро не став для мене другою домівкою, дім у мене був поки тільки один.

Подружка зустріла мене, і ми поїхали до неї додому.

— Ти почувай себе, як вдома, а я швидко в магазин збігаю, — сказала вона, і я залишилася на самоті.

Замість того, аби сісти і відпочити, я почала позувати перед камерою телефону. Зробивши декілька вдалих фото, я надіслала їх Іллі зі словами: «Привіт з Дніпра! Цілую тебе. Я побігла». З почуттям виконаного обов'язку я вимкнула інтернет і готова була весело проводити час.

Але нічого не вийшло: подрузі дали термінове завдання на роботі, і тепер їй весь вечір доводилось сидіти за ноутбуком, а я була наодинці із собою. Я могла написати Іллі, але щось стримувало мене. Коли він кудись ішов, він ніколи не був для мене доступний, а ось я завжди відповідала блискавично на кожен його дзвінок і повідомлення. Я хотіла, аби він скучив за мною, думав про те, що йому мене не вистачає, і щоб він знав, що я також буваю іноді зайнята. Тому я вирішила йому не писати, хоча через кілька годин я все ж увімкнула інтернет і побачила від нього повідомлення:

«І це все? Ні, так не годиться. Хочу ще фото!»

Я посміхнулася, але нічого не відповіла. Адже я вже написала, що на зв'язку мене не буде, а варто було тільки вступити в діалог, і невідомо, чим би все скінчилося. До того ж, з подружкою ми спілкувалися, просто наші плани повеселитися довелося відкласти до кращих часів.

Але чому мені було так тривожно на душі? Шалено хотілося написати Іллі. З цим відчуттям я лягла спати, але не могла заснути, на новому місці було незатишно. Я переверталася в ліжку півночі, а потім все-таки не витримала і взяла до рук телефон. Було близько третьої години ранку, почався новий день, і за моїм планом у цей день я могла написати йому, що я і збиралася зробити.

Але дивна річ мені кинулася в очі: у двох месенджерах, через які ми спілкувалися, зникли його аватарки. Я відправила йому повідомлення, але воно не було доставлено. А ще зник статус — «в мережі» Ілля чи ні і коли він заходив в месенджер останнього разу. Невже знову? Мене кинуло в жар. В кінці липня він це зробив в соцмережі, а тепер в месенджерах. Ілля заблокував мене.

Я ніколи не забуду цей момент, коли в чужій квартирі я впала на коліна і почала молитися: про те, щоб Ілля не зник назавжди і щоб все вирішилося якомога швидше, інакше я просто збожеволію. Тепер я розуміла, що в цю ніч так і не засну. Я запустила соцмережу і зайшла на його сторінку: тут він мене не заблокував, і я написала йому повідомлення:

«Милий, я спала жахливо і вирішила написати тобі про те, який ти в мене чудовий і як сильно я тебе кохаю. Але мені здалося, чи ти додав мене в чорний список? Будь ласка, не роби так більше, адже ми кохаємо одне одного».

Залишалося тільки чекати. Знесилена, я знову лягла в ліжко. Ілля не дозволив мені навіть один день провести без нього. Він провчив мене. Я думала, що він буде сумувати за мною, а він зробив так, що тепер саме я страждала в очікуванні.

Ранок промайнув немов у тумані: я швидко зібрала свої речі і попрощалася з подругою, аби ні про що з нею не говорити. У мене не було сил навіть видавити з себе посмішку.

Приїхала на автовокзал, купила квиток і сіла в залі очікування.

«Тому що не можна бути на світі нахабною такою», — написав мені Ілля в месенджері. Він розблокував мене, як тільки прочитав повідомлення! Він не мучив мене.

«Ти ненормальний? — написала я. — Неподобство! Ні на один день не можна залишити!»

«Ахахах! Смішно написала, — відповів Ілля, — будеш знати, як бути неслухняною!»

«Зізнаюся, мені приємно, що ти так до мене прикипів», — написала я, посміхаючись. Я була дуже задоволена своїм останнім повідомленням, тому що тепер, якщо Ілля вирішить знову мене заблокувати, це буде означати його слабкість, ніби він дійсно страждає, а не знущається наді мною.

Назад додому я їхала вже в піднесеному настрої, хоча Ілля мені більше не відповідав. Він прочитав моє повідомлення, тому що був весь цей час онлайн (з серпня він активував в своєму месенджері інформацію про його статус в мережі). Якщо він був онлайн, то, напевно, листувався з кимось іншим. Не знаю чому, але мене раптом накрило хвилею ревнощів. Ілля казав, що в цьому месенджері він спілкується тільки зі мною. Може, він перечитує наші повідомлення? Я йому зателефонувала, але було зайнято.

«Хм. Телефонуютобі, а у тебе зайнято. Невже ти собі вже когось знайшов?» — написала я, поставивши в кінці безліч смайликів, вдаючи, ніби жартую і мені насправді все одно.

Ілля не відповідав довго. Я вже приїхала на автовокзал свого міста і вийшла з автобуса, коли мій телефон, нарешті, завібрував.

«Знайшов, але через твої дзвінки і повідомлення рибка зірвалася з гачка, тому я повертаюся до тебе».

Я розсміялася. Ілля завжди міг обійти гострі кути, не сказавши нічого конкретного, але в той же час заспокоїти.

«Ти мені нічого не винен, Ілля, і можеш спілкуватися з ким хочеш. Від цього моя любов до тебе не стане слабшою. До того ж, я тобі довіряю і вірю в нас», — написала я, тому що мене переповнювала абсолютна ніжність до нього.

«Ти просто дівчина моєї мрії. Ти одна така у всьому світі. Я тебе обожнюю».

Я остаточно заспокоїлася і була рада, що змогла приборкати свої ревнощі. Коли я поводила себе спокійно, все у нас з Іллею було добре. І не треба нічого вигадувати — просто дій за планом, і все буде чудово. Але непотрібні думки завжди заважали мені жити. І зараз, незважаючи на те що все було добре, я хвилювалася, бо Ілля першим не заговорить про нашу зустріч, а нагадувати йому в черговий раз мені теж не хотілося. Такий бурхливий розвиток наших стосунків не мав сенсу без зустрічі. Ілля казав в кінці червня, що у вересні ми гарантовано зустрінемося, чи означало це, що він до мене приїде, або все залежало від мене?

«У п'ятницю Ілля написав, як сильно мене кохає: як жінку, подругу, співрозмовницю, письменницю, красуню, як найріднішу і близьку людину в світі. Ні, він не може брехати. А вчора він зателефонував, він хотів почути мій голос. Як шкода, що я їхала до Дніпра і не змогла з ним довго говорити. Цієї ночі я жахливо спала і вирішила написати йому. Я була вражена, коли побачила, що він додав мене в чорний список. Одразу зрозуміла, що він образився, але від цього не легше. Це завжди стрес і хвилювання, що він більше не хоче зі мною спілкуватися. Але і цього разу я вирішила не «качати права», а м'яко попросила його цього не робити. І Ілля майже одразу як побачив моє повідомлення розблокував мене, і все повернулося на свої місця. Та все одно ця ситуація похитнула мою впевненість, знадобилося кілька годин, щоб я повністю прийшла до тями. У нас з Іллею зараз все добре, я боюся лише одного — що ми з ним так і не зустрінемося, я боюся його про це питати. Як же я мрію про зустріч!

13.08.2017, 21:19»

У будь-якому випадку, поки що я діяла за планом, а в плані на ці дні було чітко написано: побажати Іллі доброго ранку і гарного дня і не заводити розмов про майбутню зустріч до останнього тижня серпня.

Тому наступного дня вранці я написала:

«Доброго ранку, милий. Гарного тобі дня. Нехай все проходить чудово! Цілую тебе!»

Зазвичай Ілля з'являвся в мережі приблизно об одинадцятій годині ранку, а то і пізніше, тому я дуже здивувалася, коли через десять хвилин він відповів:

«Так, сьогодні мені дуже потрібно, щоб день був вдалим. Побажай мені ще грошей побільше. Сьогодні це особливо актуально».

«Я не просто тобі їх бажаю, але і точно знаю, що ти їх отримаєш. У тебе все вийде, тому що ти найкращий!»

Напевно, в Іллі щось трапилося, якщо він так рано був на ногах і навіть просив побажати йому успіху. Зазвичай він ніколи не виявляв подібну слабкість. Я почала за нього хвилюватися.

«В цей день я хочу загадати бажання, щоб у мого коханого Іллі все було добре незалежно від того, разом ми чи ні. Нехай його постійно супроводжує успіх, фінансові справи постійно покращуються, добробут поліпшується з кожним днем. Нехай його життя буде сповнене коханням та радістю. Нехай мій Іллюша буде щасливий!

14.08.2017, 09:02»

В обідню перерву я вирішила забігти до церкви неподалік і помолитися про те, щоб у Іллі все було добре.

Коли я вийшла з церкви, то побачила від Іллі пропущений виклик. Я передзвонила, але він не відповів. А коли я була роботі, він зателефонував мені по відео, але я була не одна в кабінеті, і не могла відповісти. Я передзвонила по аудіо, але Ілля відбив.

«Ілля, я не можу говорити по відео, я не одна».

«Мені все одно, зателефонуй мені негайно», — відповів він.

Можливо, у нього щось трапилося, тому я вийшла з кабінету, знайшла затишне містечко і зателефонувала йому по відео.

— Привіт, — сказав він, бігаючи по квартирі і збираючи речі.

— Привіт! Що трапилося? — запитала я занепокоєно.

— Я сьогодні йду до суду!

— О Боже! Що сталося? Тебе в чомусь звинувачують? Це кримінальна справа? — я розхвилювалася.

— Ні, це справа з роботодавцем, — Ілля посміхнувся, — так що сьогодні я повернуся додому або багатим, або бідним. Ти знаєш, як мені поводитися там?

— Будь ввічливим, не сперечайся з суддею. Все буде добре, яким би чином справа не закінчилася. Напиши мені потім.

— Напишу. Гаразд, мені пора бігти. Цілую тебе, — Ілля надіслав мені повітряний поцілунок.

— А я тебе.

Через кілька годин Ілля знову мені написав. Він чекав початку судового засідання і надіслав мені декілька своїх фото з написом «Думаю про те, на що витрачу отримані гроші». Ми трохи потеревенили, а потім він припинив відповідати. Напевно, почалося слухання. Я дуже хотіла, щоб він виграв. Мій колишній чоловік часто казав мені, що я приношу йому невдачу. Він жартував, але мені б не хотілося, щоб Ілля теж думав про щось подібне.

«Коли у нас з Іллею все добре, здається, що так буде завжди і що я більше ніколи не буду нервувати. Я довіряю йому, мрію про нього. Коли він мовчить, я спокійно займаюся своїми справами. Але чому так не може бути завжди? Чому? Я хочу, щоб у нас з Іллею все завжди було добре. Нехай буде так!

14.08.2017, 17:39»

Ввечері я не витримала і запитала, як пройшов суд, а Ілля знову лише віджартувався, але результат не написав. Напевно, програв. Але він був веселий, і я заспокоїлася.

Давно у нас з Іллею не було все так добре. Вже майже два тижні ми практично безперервно спілкувалися. Такого не було навіть в червні, а в травні ми ще не були такі близькі. Він міг відповідати з запізненням, проте не зникав, і я почувала себе спокійно. Але все одно тривога періодично поверталася. Я не відчувала, що Ілля зі мною повністю відкритий. Напевно, це відбувалося через те, що він був далеко. І знову мої думки поверталися до майбутньої зустрічі, і знову виникав страх, що вона так і не відбудеться. Все частіше з’являлися думки про те, чи варто мені першою поїхати до нього, якщо він не захоче сам до мене приїхати. Хотілося запитати його про це, але я діяла за планом (на щастя, мені це поки вдавалося), і стримувала свої емоційні пориви всіма силами.

«У мене манія. Ось чому, коли все добре, я все одно нервую? Адже як же так — все добре, не може такого бути, напевно, я чогось не знаю, а насправді все погано. Це жахливе відчуття, коли не можеш насолоджуватися життям тут і зараз. Мене це засмучує. Треба боротися з подібними емоціями, але всередині щось стискається. Треба глибоко дихати. Адже все реально добре, мені б насолоджуватися, а я…

15.08.2017, 14:20

Люблю Іллю, вмираю, так хочу його побачити. Потрібно взяти себе в руки, включити розум, але я шалено сильно хочу до нього. Може, варто самій поїхати?

16.08.2017, 11:08

Хотіла знову написати сльозливі повідомлення Іллі, але, на щастя, зупинилася. Хотіла спитати про нашу зустріч, сказати, що готова сама приїхати, але мені вистачило сил не поспішати. Ілля сам повинен прийняти рішення, він повинен за мною скучити, що вже казати про зустріч. Я пишаюся собою, тим, що змогла впоратися з емоціями, вони мене ще жодного разу не приводили ні до чого доброго. І не потрібно забувати, що Ілля мені нічого не винен за мою любов.

16.08.2017, 11:59»

І вищі сили винагороджували мене за терпіння: Ілля сам мені телефонував.

Він подзвонив мені ввечері. Я була така щаслива. Ми начебто зараз і часто спілкувалися, але то в робочий час, коли я не могла довго говорити, то пізно вночі, коли нам було не до банальних розмов — нас поглинала пристрасть. Тому простий дзвінок увечері свідчив про те, що Ілля хоче почути мій голос і поговорити про життя.

У цьому місяці я насправді суворо дотримувалася свого плану, основною ідеєю якого було дарувати Іллі свободу, нічого не вимагати, не ображатися, бути завжди веселою і поступливою. Так я себе поводила і цього разу. Ілля розповідав мені про свій раціон, які продукти він зазвичай їсть, які страви готує.

— О, я теж такі купую. До речі, на вихідних я навіть приготувала їх! — почала я радісно. Але Ілля мене перебив:

— А хіба я тебе питав?

Від таких слів я просто розгубилася і замовкла, а він розсміявся:

— Я жартую. Ну, давай, розповідай.

Ось тільки бажання що-небудь розповідати у мене зникло.

«Стоп, Поліно, все в порядку. Він просто жартівник, він навіть не зрозумів, що міг тебе образити. Розслабся, це дрібниця», — почала я подумки з собою розмовляти.

Набравши в груди повітря, посміхнувшись, я прийшла до тями, видихнула і знову весело продовжила розмову.

Наступного дня Ілля зателефонував мені по відео. Я скучила за ним, давно його не бачила — більше двох днів.

— Привіт. Мені повинен був Денис зателефонувати, але щось зайнятий він. Як ти? — запитав він.

— Добре, — відповіла я, мріючи про те, щоб Денис так йому і не передзвонив. Поговорити з ним п'ять хвилин і попрощатися — це було занадто мало. — До речі, ти так і не розповів мені, як пройшов твій суд.

— А що розповідати? Обібрали мене як липку, — розсміявся Ілля і повернувся до мене спиною, — залишили мене з голою дупкою.

Тепер розсміялися обоє. Мені подобалося спілкуватися з Іллею по відео: я бачила його очі, посмішку, емоції. Він завжди дивився на мене з якимось захопленням, яке мене заспокоювало. У такі моменти я знала Іллю, відчувала кожен рух його серця і могла бути з ним абсолютно щирою.

— Я хочу тебе про щось попросити, — почала я — не додавай мене більше в чорний список. Я знаю, що ти робиш це не зі зла, але мені такі дії заподіюють біль, я починаю хвилюватися.

— Я це вже зрозумів, — Ілля виглядав збентеженим, — більше цього робити не буду.

З ним завжди можна було домовитися, але це потрібно було робити весело, грайливо, інакше він міг просто ігнорувати мої прохання.

Раптом зв'язок перервався. Я передзвонила, але він не відповів. Напевно, йому зателефонував Денис. Вони спілкувалися в іншому месенджері, якого у мене не було, і я не могла перевірити, в мережі там Ілля чи ні. Але завдяки тому що зв'язок перервався, я змогла зайнятися своїми справами, наприклад, зробити собі чергову заспокійливу ванну. Це тривало годину. Занурившись у воду, я взяла до рук телефон. Ілля був в мережі, отже, повинен був мені зателефонувати. Але він цього не робив. Чи означало це, що він спілкується з кимось іншим? Я знову набрала його, але у нього виявилося зайнято, як і на минулих вихідних. Але ж він казав, що спілкується в цьому месенджері тільки зі мною.

Цього разу ванна мене не заспокоювала. Я лежала у воді і постійно заглядала в телефон, а Ілля був у мережі, він все ще з кимось розмовляв. Але нічого: ось він договорить, побачить мої дзвінки й обов'язково зателефонує, адже ми не договорили. Заспокоївшись трохи, я відключила інтернет, щоб хоч десять хвилин побути в тиші, наодинці з собою, але мене вистачило хвилин на п'ять. Я знову запустила месенджер, а Іллі вже не було онлайн. Він, без сумніву, бачив пропущений виклик від мене, але не передзвонив. Точно спілкувався в ці дні з іншою!

«Все зрозуміло! Міг би одразу сказати, що у тебе хтось є. Навіщо було брехати? Більше не буду тобі набридати і тривожити», — написала я, абсолютно не контролюючи себе. Вилізла з ванни і кинулася в ліжко. Мені потрібно було терміново заснути, щоб забутися. Але я не могла. Переверталася в ліжку, а серце шалено калатало, все тіло горіло, у мене був жар. Через півгодини я знову включила інтернет.

«Маковцева, що взагалі відбувається? Зовсім вже знахабніла?», — написав Ілля, і мені миттєво стало легше.

«Вибач, у тебе було зайнято, а ти казав, що ні з ким крім мене в цьому месенджері не спілкуєшся. Напевно, тобі треба триматися від мене подалі. Я божевільна. Хіба таку, як я, можна любити?»

Мені було сумно, я відчувала себе пригніченою, тому і написала таке принизливе повідомлення. Але для мене було важливо, що Ілля не зник, і тепер я змогла заснути.

На ранок я прокинулася і побачила його відповідь:

«Можна любити, навіть потрібно».

Чому Ілля не сказав, з ким розмовляв? Це мене б заспокоїло, але він лише написав кілька ніжних фраз, суть яких нічого не змінювала — він з кимось спілкувався. І мовчить про нашу зустріч. Якщо і я буду мовчати, то що тоді? Невже ми так і не зустрінемося?

Я розплакалася. Вчора я порушила план, і все полетіло шкереберть. Я зірвала зі стін всі афірмації про те, що Ілля приїде до мене, видалила з телефону всі книги про здійснення бажань, розірвала на дрібні шматочки так ретельно складений план, примовляючи:

— Молодець, Поліно, ти знову все зіпсувала.

Тепер з почуттям виконаного обов'язку я вирушила на роботу, ось тільки зосередитися ні на чому не могла. Мені хотілося поговорити з Іллею, запитати, коли ми побачимося, дізнатися його плани, але в цей час його точно ще не було на зв'язку. Не знаю чому, але з кожною хвилиною мені ставало все гірше і гірше, і я знову почала йому писати, молити про зустріч, звинувачувати в несерйозності, клястися у вічному коханні. У якийсь момент я схаменулася і видалила всі свої повідомлення.

«Щось мене понесло, — знову написала я, намагаючись цього разу звести все до жарту, — все це тому, що хвилююся, бо ти далеко. На відстані завжди так. Нічого не зміниться, доки ми не зустрінемося, і ти мене не поцілуєш».

Приблизно через півгодини моє повідомлення було доставлено, а ще через деякий час Ілля з'явився в мережі, але нічого мені не відповів.

«Звичайно, на що я могла сподіватися: хто ти, а хто я? Мені варто було одразу зрозуміти, що у мене немає шансів».

Чому я це написала? Навіщо потрібно було так принижувати себе? Якщо чесно, було вже абсолютно все одно.

«А ось тепер це безумовно кінець. Вищі сили готували мене до цього більш слабкими ударами в червні, липні, аби зараз я це пережила більш-менш стерпно. А ще вчора вранці я прокинулася від його ніжного повідомлення. Але під вечір сама все зіпсувала. Написала купу шмаркливих і не дуже повідомлень, немов з ланцюга зірвалася. Він ще намагався все звести до жарту, але сьогодні вранці я продовжила: 7 сльозливих, принизливих повідомлень, потім я їх видалила і намагалася теж пожартувати. Але він прочитав повідомлення і нічого не відповів, і я все закріпила повідомленням, в якому принизилась остаточно, сказала, що я ніщо, а він все, що я навіть не могла мріяти про такого чоловіка, як він. От і все. Своїми руками менше ніж за півдня я знищила чотири місяці романтичного спілкування. Цьому всьому була причина — Ілля не хоче приїхати до мене, а я не можу спілкуватися без логічного продовження, мені так хотілося зустрічі. Сподіваюся, що я більше не буду принижуватися і не буду йому писати. Варто зрозуміти, що його мовчання говорить саме за себе. Він дійсно класний, а я лайно.

18.08.2017, 12:41»

Мені потрібно було їхати в фіскальну службу. Напевно, це мене врятувало від можливих дурниць. Зате коли я повернулася на роботу, Ілля, нарешті, мені відповів:

«Кохана, наші бажання щодо зустрічі дивним чином збігаються».

Користуючись тим, що Ілля був у мережі, я швидко йому написала:

«Так ми з тобою побачимось у вересні?»

«Звичайно», — було одне слово. Це була дуже коротка відповідь, але вона дарувала мені надію.

«Пробач мені, щось я розхвилювалася. Просто хочу тебе шалено. А більше мені ніхто не потрібен».

«Це тому, що ти ідеальна дівчина. Саме так і поводяться справжні люблячі жінки — вони хочуть тільки одного чоловіка. А я кохаю одну тебе».

Ці слова зігріли мою душу, але Ілля так і не написав «Я приїду». Спілкуючись з ним вже досить довго, я зрозуміла, що він надто пасивний. Йому може бути банально ліньки що-небудь змінити в своєму житті, а потім буде з сумом згадувати про втрачені можливості. Мені так хотілося донести йому це, але він ніби не чув. Або не розумів, що потім може пошкодувати.

«Життя таке коротке, Ілля, так хочеться провести молодість з тим, кого кохаєш по-справжньому, до кого тягнеться душа. Так не хочеться втрачати нашу любов тільки через відстань», — написала я.

«Ми будемо молодими ще дуже довго, і ми будемо разом, я буду носити тебе на руках. Ти квітка, а я твоє сонечко, яке тебе зігріває і до якого ти тягнешся. А разом ми — кохання».

«Так, кохання. Справжнісіньке», — відповіла я тремтячими руками. Те, що Ілля написав, було настільки зворушливо, що мені захотілося пішки прибігти до нього.

«Ілля пише мені зараз такі ніжності, а я розумію, що він не приїде. Це все, що я знаю. Він кохає мене, як вміє, але він не приїде. Не знаю, як бути. Як прийняти це? Я хочу запропонувати йому приїхати самій, але боюся, що він навіть цього не захоче. Сумно. Я впораюсь. Не варто було вірити і прив'язуватися.

18.08.2017, 18:05»

Ввечері Ілля відновив наше грайливе листування, яке затяглося на дві години, а потім, після того як ми були втомленими, але щасливими і задоволеними, зателефонував мені по відео.

— Як же я люблю це твоє задоволене обличчя, — сказав він, посміхаючись.

— На себе подивися, — промуркотіла я.

— Так що, мила, коли ти приїдеш? — запитав він так спокійно, наче питання було вирішене.

«Як я і гадала», — промайнуло у мене в голові, і моя щаслива посмішка зникла.

— Але ж я ще в травні казала, що мені страшно їхати до тебе першою, і я просила тебе приїхати самому, — мій голос звучав слабко, тому що я розуміла: що б я не сказала, Ілля вже прийняв рішення. Він не приїде. І якщо я хочу побачити його, то повинна сама їхати. Але його слова мене трохи заспокоїли:

— Зрозумій, кохана, я шалено хочу тебе побачити. Не можу вже дочекатися. Але відпустку мені в вересні не нададуть, я не можу вирватися. Та й тобі більше сподобається побачити Німеччину. Хіба ти так не вважаєш?

«Може, він не бреше?» — в моїй душі знову відживала надія.

— Не знаю, Ілля, мені б хотілося, щоб приїхав ти.

— Але ж я хотів приїхати на початку літа, а ти тоді себе дивно повела.

«Так і знала, що він про це згадає», — промайнуло в голові.

— Тобто я винна?

— Я такого не казав. Просто так вийшло. Тоді я міг, а зараз ні. Це було б чудово, якби ти приїхала.

— Так, чудово, — повторила я, обдумуючи варіанти приїзду. — Ти надішлеш мені запрошення?

— Ні, не зможу. У мене маленька площа квартири, ніхто не дозволить.

— Отже, мені доведеться ще бронювати й оплачувати готель?

— Навіщо оплачувати? Може, броні вистачить? Я запитаю у своєї подруги з туристичної агенції.

– І треба буде ще з датою визначитися, — додала я.

— Звичайно. Чим швидше вирішимо всі організаційні питання і придбаємо квитки, тим радісніше нам буде: ми будемо жити і передчувати нашу зустріч. Що може бути прекрасніше?

Ілля умів переконувати. Все справді було дуже просто і здавалося реальністю.

«Спілкувалися з Іллею до третьої години ранку. Обговорювали нашу зустріч у вересні. Він хоче, щоб я приїхала до нього. Не знаю, як бути. Дуже хочу бути з ним, дуже хочу спробувати, але минулий невдалий досвід лякає мене. Ілля дійсно хоче зустрічі, для мене це дуже важливо. Знати б, як правильно вчинити. Боюся, що ця поїздка може стати фатальною як покарання за те, що я не слідувала вказівкам знаків. А знаки такі: завжди, коли я виявляю ініціативу, це погано закінчується. Хочу до Іллі, він зводить мене з розуму. Ця ніч була неймовірною.

19.08.2017, 10:23»

Наступного дня я поїхала на зустріч з подругами з надією розвіятися, відволіктися і, можливо, прийняти правильне рішення. Коли я поверталася ввечері з кафе, то вирішила перевірити свою сторінку в соцмережі, куди вже давно не заходила. Коли я побачила в повідомленнях послання від незнайомої дівчини, я одразу зрозуміла — це Олена. У повідомленні було фото закордонного паспорта Іллі зі словами: «Сказати тобі ще, де його дружина і діти зареєстровані?»

Я лише посміхнулася на цю дурість, додала таємничу незнайомку в чорний список, а скріншот повідомлення надіслала Іллі.

Він відповів пізно, коли я вже лягала в ліжко.

«Як же ви мені набридли! Досить вже влаштовувати сварки!», — написав він, і мене ці слова зачепили.

«А я тут до чого? Я одразу в чорний список її додала. Але я ж повинна попередити про те, що твої особисті дані використовуються іншими людьми».

«Ти все правильно зробила. Мені плювати на персональні дані, мені важлива тільки ти».

«Тоді я можу спокійно лягати спати», — відповіла я, і ми мило попрощалися.

Всі вихідні я дуже хвилювалася, місця собі не знаходила. Мені необхідно було прийняти важливе рішення: їхати до Іллі чи ні? Особистий досвід і досвід інших людей, друзі, мати, тітка говорили мені про те, що приїхати повинен Ілля, тим більше, після всього, що було, після всіх зривів і пролитих сліз. Розуміла це і я, але не могла втратити його просто через те, що ми не можемо вирішити, хто приїде першим. Всі були проти, і тільки одна подруга мене підтримала. Вона сама вже кілька років жила в Німеччині і вважала, що для мене це чудова нагода побачити іншу країну.

Я зателефонувала їй і все розповіла. Ось тільки її, а потім і мене збентежив один момент.

— Поліно, я нещодавно брала запрошення для своєї мами. Розмір житлової площі ніхто в мене не питав. Скільки років він живе в Німеччині?

— Близько семи років.

— Хочеш сказати, він до сих пір не знає, як брати запрошення? Я заплатила за нього п'ять євро. Тут щось нечисто. Спитай його.

Її слова мене схвилювали, цілий день я ходила в роздумах, а наступного — написала все Іллі. Я писала спокійно: розповіла, як оформити запрошення; що я вже дізналася, скільки коштують квитки; попросила його уточнити дату, коли мені приїхати.

«Хвилююся. Не знаю, як бути. Що робити? Їхати, не їхати? А раптом не вийде? Переживаю, але в той же час смакую. Варто зважитися, варто ризикнути, інакше для чого тоді жити?

Написала Іллі запитання про мою поїздку і щодо запрошення. Повідомлення поки що не доставлені, його немає на зв'язку. Я дуже хвилююся. Боюся, що він знову зникне, почне ухилятися від зустрічі, не захоче брати для мене запрошення. Дуже боюся, тому що тоді це буде означати, що Ілля не той, за кого себе видавав, а це боляче. Господи, благаю тебе, Ісусе, нехай Ілля виявиться надійним, я так хочу з ним побачитися. Благаю!

21.08.2017, 14:10»

Але на мої конкретні запитання Ілля знову лише віджартувався:

«П'ять євро? Так багато? Так і знав, що тобі від мене потрібні лише гроші! Коли я вже зустріну дівчину, яка буде цінувати мій внутрішній світ, а не розмір гаманця?»

Але мені вже було не до сміху.

«Ти можеш хоч іноді бути серйозним? Ти можеш відповісти конкретно? Або для тебе це жарт? Я, між іншим, нервую. І якщо ти не візьмеш мені запрошення, мені доведеться витратити ще мінімум двісті євро на проживання».

Через деякий час Ілля відповів:

«Відкрию тобі секрет, малятко: всі серйозні справи вирішуються весело і в жартівливій формі. Це тобі на майбутнє. А питанням цим я займуся, якщо ти не будеш виносити мені мозок».

І знову Ілля мене заспокоїв, але з'явилося хвилювання вже з іншого приводу: тоді, на початку червня, коли Ілля хотів приїхати, він був захоплений мною, а зараз його порив згас, якщо він вже цього не хотів. Мені стало дуже сумно від усвідомлення цього, і я написала про свої переживання Іллі.

«Поліно, не винось мені мозок, я знову повторююся. Ми живемо не в червні, а в серпні, так давай їм насолоджуватися».

«Ти маєш рацію, ти, як завжди, правий».

Я була вже вдома і набирала собі ванну. На плиті заварювалися заспокійливі трави, і я чекала на церемонію занурення в воду, як на рятівний круг. Ці дні, незважаючи на те що Ілля, здавалося б, завжди був на зв'язку і ми навіть домовилися про зустріч, були дуже напруженими. Він начебто був зі мною, але все здавалося таким нестабільним, тому що він не давав відповіді на конкретні запитання. Якби я його не любила, все було б інакше…

Мені потрібно було по-справжньому розслабитися, тому я відключила інтернет. Було близько десятої вечора, коли я занурилася в воду. Цього разу я довго ніжилася у ванній, відчуваючи, як спокій і гармонія сповнюють мою душу. У ці півгодини Ілля зник з мого життя, і це виявилося так добре. Але він повернувся, тільки-но я опинилася в кімнаті і ввімкнула інтернет. Два пропущених виклики. І ось його аватарка знову висвітилася на екрані. Я одразу відповіла, але він відбив виклик. Я посміхнулася, але це була гірка усмішка: Ілля знову грався, думаючи, що я вже сплю. Я зателефонувала йому, але він не відповів, чим тільки підтвердив мої здогади.

«Ілля, навіть мені така поведінка може набриднути», — написала я. Через деякий час надійшла відповідь:

«Вже набридла, судячи з усього».

«Поки що ні, я просто ванну приймала. Зателефонуй мені».

«Ні. Доведеться мені шукати нову дівчину, яка не миється».

Написавши це, він все ж зателефонував, але був ще трохи ображений, а я намагалася його розвеселити.

— Скажи, а ти хоч іноді носиш костюми?

— Я раніше тільки їх і носив. У мене було стільки сорочок. Пам'ятаєш фото, де я стою біля сакури в смугастій сорочці? Так ось, вона дуже коштовна.

— О, я тебе уявляю одягненим у діловому стилі, — почала я мрійливо (я вже давно уявляла його в білій сорочці, чорних брюках, танцюючого зі мною, притискаючого мене до себе міцно-міцно — все це я збиралася йому описати), — але ось саме та сорочка мені не подобається. Я…

— Не подобається?

— Ні, але я тебе уявляла…

— Це говорить лише про те, що у тебе просто немає смаку! — знову перебив мене Ілля.

Ми говорили по відео, і я бачила вираз його обличчя: задоволена усмішка від того, що він мені помстився. Мій же вигляд був жалюгідним: я відвернулася, щоб не видати себе, інакше почала б плакати. Проте Ілля різко змінив тему, почав жартувати, хвалити мене, казати, яка я гарна та як сильно він чекає на зустріч. Нарешті я знову розслабилася і посміхнулася: Ілля ж не зі зла мені нагрубив, не варто критикувати його стиль одягу, от і все.

— До речі, ти так і не додав мене в друзі в соцмережі, з якої видалив, — згадала я, коли знову посмілішала. Ілля розсміявся, а я продовжила. — Тобі смішно, а мені ні. Це прикро. Адже я нібито твоя кохана й єдина дівчина, але ти видаляєш мене з друзів. Це неприємно. — Тут мене понесло. — Тобі все одно, що я повинна переплачувати гроші за готель, тому що ти не хочеш взяти мені запрошення. І Олена все ніяк не вгамовується!

— Вона знову тобі дошкуляла?

— Ні, але мені і того, що було, достатньо. Ми начебто з тобою разом, але ти так несерйозно поводишся, що я абсолютно ні в чому не впевнена. Мене ображає такий твій підхід до наших стосунків.

— Кохана, ти повинна зрозуміти, що такий вже в мене характер. Я завжди жартую. Ось і зараз я скажу, що твоя заявка на додавання в друзі знаходиться у мене на розгляді. Хіба це не смішно? Я завжди всіх веселю, такий мій стиль. І, до речі, ще дещо… Щодо дати поїздки і запрошення. Ти мене ще не дуже добре знаєш, тому я зізнаюся, що людина я досить незібрана. Нагадуй мені про зустріч. Я займуся усіма питаннями, і з датою ми визначимося, і з запрошенням, тільки дай мені час.

— Дати час, але не пускати все на самоплив?

— Саме так!

— Ох, ти і ледар! Нічого, я за тебе візьмуся! — сказала я вже весело. Всі образи зникли, тому що Ілля говорив зі мною щиро. Тільки це мало значення, а всі його недоліки відходили на другий план.

Наступного ранку хвилювання знову повернулося: як можна любити і при цьому не робити нічого для наближення довгоочікуваної зустрічі? Якось дивно це. І що буде, коли я не квапитиму Іллю? І це його ставлення до мене: немов я дурепа, — якось зневажливо, чи що… Мені стало страшно: якщо зараз Ілля кричить на мене, керує мною, то що буде після зустрічі, коли я віддамся йому повністю?

«Вчора ввечері Ілля зателефонував. Три прекрасні години разом… А сьогодні вранці — страх. Ні, з Іллею все добре, але я боюся майбутнього. Досвід минулого лякає. Я так хочу до нього, але раптом він буде ігнорувати мене, принижувати, ображати, уникати? Раптом я відчую його нелюбов? Раптом він зникне після того, як я поїду? Раптом у мене буде нервовий зрив? Мені дуже страшно, але я все одно зроблю це, в черговий раз я зроблю спробу на шляху до щастя. Хоч би все у нас вийшло. Ісусе, благаю…

22.08.2017, 11:15»

Але Ілля немов відчув мій неспокій і зателефонував мені після обіду. Він був говіркий і навіть, нарешті, розповів, як відбувся суд.

— Ти переміг? — я здивувалася тому, що він не поділився зі мною такою радісною новиною раніше. А ще стало прикро — адже раніше казав, що його обібрали. — То ти тепер казково багатий?

— Щось на кшталт цього. Як-небудь розповім докладно суть спору.

— Добре, — я подивилася на годинник, — любий, мені, на жаль, потрібно з тобою попрощатися, дуже багато роботи: потрібно готувати звіт, а перед цим у мене нарада.

— Звичайно, без проблем. Я цілую тебе, люба, моє курча, моя маленька, — прошепотів Ілля.

День минув добре, я відчувала себе впевнено і спокійно, у нас з Іллею все було добре, надійно, стабільно. Те, що лякало вчора, сьогодні здавалося дурним страхом. Майбутня зустріч здавалася реальною. Треба дізнатися дату, на яку потрібно придбати квиток, і тоді Ілля вже не відкрутиться — я одразу його куплю. Був вівторок, а ми домовилися, що до наступного понеділка з усім визначимося. Залишалося тільки чекати і час від часу нагадувати.

Перед сном я написала Іллі ніжне повідомлення з побажанням солодких снів і, як він і просив, нагадала про те, аби він планував нашу зустріч.

Вночі я спала солодко, прокинулася в чудовому настрої. Незважаючи на те, що Ілля мені нічого не відповів, все одно відчувала себе прекрасно.

«Ілля зателефонував мені вчора сам! Яке ж це щастя і заспокоєння, коли ти відчуваєш надійність. Усвідомлення того, що він поруч і нікуди не зникне, дарує відчуття спокою, впевненості, що все у нас реально. І все буде добре. Увечері я написала йому два повідомлення, прокинулася вранці, а відповіді немає. Але я не засмутилася, тому що вірю в нас. Напевно, він просто втомився. Нехай відпочиває. Якщо не напише мені сьогодні, то тоді, звичайно, я знову почну хвилюватися. А якщо не напише і завтра, то повернуться сльози. Але Ілля не вчинить так зі мною, не зможе! Адже він кохає мене! Сумую за ним.

23.08.2017, 08:30»

Протягом дня мій настрій знову змінився. Ілля був постійно онлайн, що в соцмережі, що в месенджерах. Він робив репости, лайкав чужі записи, коментував і абсолютно не згадував мене. Чому я так сильно нервувала? Чому я йому не довіряла? Швидше за все, проблема була в мені, але я часто поверталася подумки до своїх минулих стосунків і з подивом кожного разу переконувалася, що раніше я так себе не поводила. В інших стосунках все завжди було зрозуміло і прозоро, а в цих я постійно перебувала в напрузі і не знала, чия в цьому вина: моя чи Іллі. Щось мені підказувало, що люблячі люди не поводяться так, як він. Але якщо згадати початок місяця, то я вже тоді знала, що Ілля мене не любить. Так чому ж вимагала любові зараз? Просто він дуже багато мені обіцяв, складно було не повірити.

«Ілля нічого мені не пише цілий день. Хочу плакати. Він не кохає мене. Міг хоч слово написати, враховуючи, що я йому перша написала, а він не відповідає. Не треба було взагалі йому писати. Мені боляче. Страшно. Не хочу його втрачати. Немає сили далі жити в такій напрузі. Мені потрібне диво, інакше я зійду з розуму. О, диво, станься якомога швидше! Моя душа втомилася страждати. Він не кохає мене. Або кохає? Тоді чому мовчить? Біль. Як же я втомилася від болю!

23.08.2017 15:45»

І все ж диво сталося — Ілля повернув мене до списку своїх друзів у соцмережі. Я шалено зраділа. Написала йому, що не підведу, адже тепер я знову потрапила до його списку довірених осіб. Після цього почала вивчати його сторінку, на якій для мене тепер було доступно більше інформації. Я побачила його фотографії з Риму, побачила коментарі до його записів, і з ким він спілкувався весь цей час. В принципі, все було добре, причин для занепокоєння не було. Ось тільки одне запитання мене трохи засмутило: цікаво, хто його фотографував у Римі? Олена?

Ілля так і не вийшов зі мною на зв'язок цього дня, а наступного написав одне повідомлення:

«А? Що? Я вже про щось забув?»

Мені здається, це мистецтво — відповідати на повідомлення таким чином, щоб співрозмовник так і не отримав потрібну інформацію, але при цьому залишився задоволеним.

Я, як завжди, потрапила в свою ж пастку: вирішила не відповідати йому якомога довше, щоб не я мучилася, а він, але в підсумку, коли через годину я не витримала і все ж написала йому, Іллі вже не було на зв'язку до кінця дня. І весь цей час я турбувалася через те, що, можливо, він кудись поїхав на кілька днів, а я про це не буду знати, бо не відповіла одразу на повідомлення.

На щастя, наступного дня вранці я отримала від нього відео, присвячене Дню Незалежності України, а ще ближче до обіду він зателефонував мені по відео сам. Було так затишно: ми разом обідали. Ілля все просив мене показати, що я їм, але я лише жартувала.

— Ти завжди кажеш, що я вживаю нездорову їжу, тому не буду тобі показувати.

— Де це чувано: ми з тобою займалися віртуальним сексом, проте їжу ти показувати соромишся!

– Ілля!

Ми розсміялися.

— Але я не можу з тобою довго розмовляти, — сказала я з сумом, — мені через півгодини треба вже виходити, я йду з подругою в кіно.

— Ти завжди то в кіно, то в кафе, то на квест. Якось одноманітно.

— Ти сам в кіно коли востаннє ходив?

— Десь у червні, здається.

Мені подобалися такі наші бесіди. Начебто ні про що, але вони зближували найбільше. Я вирішила не псувати собі настрій і не нагадувала Іллі щодо поїздки. Ми мило поспілкувалися і ледве попрощалися. Я навіть засмутилася, що йду на зустріч.

Але з подругою ми чудово провели час! Фільм був дивовижний, про кохання. Він мене надихнув, і я ще більше переконалася в тому, що обов'язково поїду до Іллі. У фільмі були слова: «Люби безмірно. Любов із мірою нікчемна». Ці слова мене так зачепили, що коли я повернулася додому, то написала їх Іллі і додала: «Так і є. Ілля, я тебе… Ну, ти і так знаєш».

«З учорашнього дня мене переповнює ніжність до Іллі, а ще повна довіра. Звичайно, є тривога, але позитивні думки переважають. Він чудовий, він заслуговує на все найкраще, що тільки є в цьому світі! Кохаю його! О, як же я мрію про зустріч! Якщо вона так і не відбудеться, то це буде справжня всесвітня несправедливість! Звичайно, я перебільшую, але коли люди закохані, вони повинні бути разом. О Боже, благаю, допоможи нам зустрітися. Я так його люблю. Я так хочу зробити його щасливим, подарувати тепло і ніжність. Він потребує цього, як і я.

26.08.2017, 11:57»

У той день він так і не відповів, але наступного дня написав:

«Ні, не знаю. Про що ти?»

«Про кохання», — відповіла я.

Через півгодини Ілля зателефонував. Ми трохи поговорили, потім попрощалися, щоб зайнятися своїми справами, а ввечері почалося наше інтимне листування. Він надсилав мені звукові повідомлення: які ж слова він мені шепотів! Їх же він мені повторив, коли трохи пізніше зателефонував. Він зводив мене з розуму. А як горіли його очі, як він дивився на мене! Наше єднання було абсолютним, ми ідеально одне одному підходили. Він завжди дбав про те, щоб в першу чергу мені було добре, і у нього виходило: з ним я була по-справжньому щасливою.

Це був тригодинний марафон, який перервався лише тому, що у мене зник інтернет. Коли він зателефонував повторно, то ми вже просто спілкувалися.

— Я не можу намилуватися твоїм щасливим обличчям, — прошепотів Ілля. — Ти розумієш, що наша з тобою любов справжнісінька? Люди вважають, що вони живуть разом, створюють сім'ю і мають право говорити про кохання. Але ні, це у нас з тобою кохання, а не в них.

— Я знаю. Те, що відбувається між нами, такого більше ні в кого немає. Я з тобою найщасливіша у світі. А ти у мене найкращий.

Ми трохи поговорили, а потім Ілля сказав:

— Кохана, мені потрібно сходити до магазину, бо він через годину зачиняється.

— Звичайно, йди.

— Але я навряд чи тобі зможу сьогодні зателефонувати знову. До мене скоро Михайло у гості приїде, його Аліса поїхала на батьківщину, так він тепер до мене часто їсти приходить. Швидше за все, він піде пізно.

— Добре, — я посміхнулася, але трохи засмучено, і Ілля це помітив.

— Якщо хочеш, коли Михайло приїде, я тобі зателефоную по відео, аби ти бачила, що це дійсно він, а не якась дівчина.

— Не треба, я тобі довіряю.

— Я просто розумію, що це якось дивно: ми з тобою розмовляли, а тут хтось повинен прийти.

– Ілля, — я знову посміхнулася, — ти мені нічого не винен, це по-перше, а по-друге, я знаю, що до тебе прийде саме Михайло. Сенс тобі брехати мені? Все в порядку, не хвилюйся.

— Кохана, ти просто диво, — сказав Ілля ніжно і, можу заприсягтися, що в цей момент він дивився на мене так, як ніколи раніше: в погляді крім кохання і захоплення були ніжність і турбота. Він хвилювався за мене, не хотів засмучувати. Це був один з найкращих днів, який ми провели разом.

Вранці я прокинулася і побачила, що Ілля мені телефонував після опівночі, а потім написав: «Кохана…»

Як же у нас все чудово! Зі спокійною душею я вирішила прибратися в квартирі, приготувати смачну їжу, а вже потім написати Іллі.

Близько опівдня мій телефон задзвонив. Це був Андрій, мій колега з роботи. Я відповіла.

— Як ти гадаєш, хто проситься до мене в друзі? — одразу почав він.

— Хто ж? — запитала я.

– Ілля Полтавцев.

— Що? — я осіла на підлогу. — Ти жартуєш?

— Ні. Ілля з Мюнхена. Заручений. Тут є його фотографії з цією дівчиною.

— Боже. Саме прізвище «Полтавцев» зазначене?

— Так.

— Отже, це та стара сторінка, з якої Олена вже колись мені писала більше року тому. Вона тоді з цієї сторінки гидоти його друзям розсилала, а потім заблокувала мене. Надішли мені їхні фотографії. Благаю, Андрію, видали запит, заблокуй і краще взагалі поскаржся на сторінку.

— Добре. Зараз все зроблю.

Через деякий час він надіслав їхні фото. Це були фото з Риму. Ілля й Олена обіймалися на них. Він дивився на неї так ніжно і тягнувся до неї губами.

Дивно, але я не заплакала. Серце тільки шалено калатало. Я переслала ці фото Іллі, а сама зайшла до соцмережі. Як вона посміла надсилати запити моїм друзям? Добре, що раніше я передбачила таку ситуацію і почистила свій список друзів, а частину з них приховала зі списку.

Я почала заходити на сторінки своїх друзів і перевіряти, чи є вже у них в друзях Олена. Якщо я бачила її в їхньому списку, то одразу просила їх заблокувати цю скажену дівчину.

Потім мені написав Ілля:

«Знову починається».

«Знову? Ти з нею цілувався в Римі. Я в шоці!»

«Це старі фотографії».

«Одяг той самий! У тебе на сторінці фотки з Риму, і ти на них в цьому ж одязі!»

«Одягу багато не буває. Слухай, з тебе поганий детектив. Не намагайся шукати докази».

«Тоді зателефонуй мені і все поясни».

Ілля зателефонував, і я йому все докладно розповіла.

— Вона явно перегинає палицю. Тепер і я в шоці, — сказав Ілля.

— До речі, деяким твоїм друзям вона теж запити надіслала.

— Ось ще не вистачало, щоб вона людям від мого імені гидоти писала.

— А якщо вона розішле моїм друзям наше листування?

— Як? У неї немає нашого листування. Не хвилюйся з цього приводу.

— Ти цілувався з нею в Римі, — раптом згадала я.

— Ні! Це старі фотографії.

— Ти ж казав, що не був раніше в Римі.

— Як не був? Ти що? Для когось і півроку означає, що не був.

— Ти в тому ж одязі.

– І що? Я повинен на всіх фото бути в різному одязі?

– Ілля, не роби з мене дурепу! Чому ти не скажеш мені правду?

Він лише розсміявся.

— Ти можеш бути щирим? — запитала я втомлено.

— Слухай, а чому ти спілкуєшся з колишнім чоловіком? — запитав він різко.

— Що?

Раптом почалися поміхи, і зв'язок перервався. Ілля зателефонував знову, але ми одне одного не чули. Після декількох невдалих спроб він припинив спроби додзвонитися, а я зателефонувала мамі. Вона вислухала мене і заспокоїла:

— Поліно, адже він чоловік. Було б дивно, якби він з жінками не спілкувався.

— Дійсно, — я трохи розслабилася.

— Цікаво, чому вона так за нього б'ється? Ти не повинна їй поступатися.

— Правда?

— Звичайно. Не можна здаватися. До того ж, він каже, що кохає тебе. Я до сих пір згадую ті слова, які він тобі шепотів в аудіо-повідомленні. Мені таких слів ніхто за все життя не казав.

Я посміхнулась. Мені стало легше, і я написала Іллі:

«Мені начхати на Олену і її підступні вчинки. Це не вплине на нашу любов. Мрію про зустріч».

«Кохана, — відповів одразу ж Ілля, — наші мрії збігаються».

Після цього він зателефонував, і ми говорили вже спокійно, як зазвичай.

— Ось ти засмучуєшся, а жертва в цій ситуації я, — сказав Ілля, — вона розжене всіх моїх шанувальниць такими фотографіями.

Ми розсміялися. Була неділя. Понеділок — це крайній термін, коли ми повинні були вирішити питання щодо моєї поїздки до нього.

— Зараз до мене приїде Михайло, — сказав він.

— Знову?

— Так, він тут поблизу працює, забіжить на обідню перерву. До речі, ось він і прийшов.

Я почула, як Ілля відчиняє двері і вітає когось. У відповідь почувся чоловічий голос. Жіночих голосів не було чути.

— Мила моя, — сказав Ілля у присутності Михайла, — я змушений з тобою попрощатися. Цілую тебе міцно-міцно.

– І я тебе. Михайлу передавай вітання.

— Чуєш, друже? Тобі привіт.

– Їй теж, — пролунав голос Михайла.

— Бувай, люба, — промуркотів Ілля, і я залишилася одна.

І відчула себе чомусь обдуреною. Щоб якось прояснити для себе ситуацію, я зателефонувала тітці і все їй розповіла.

— Поліно, це точно липневі фотографії. Ти розумієш, що на твій день народження, коли ти чекала від Іллі поздоровлень, він був з Оленою, він цілував її, а про тебе навіть не згадував?

— Так, але ж він чоловік…

— Якщо він чоловік, то нехай відповідає за свої слова. Щовін конкретно зробив, щоб бути з тобою? Крім слів, я більше нічого досі не побачила.

— Просто він не може приїхати.

— Але з Оленою в Рим він поїхати зміг.

Ці слова мене боляче вдарили, але вони були правдою.

— Ти гадаєш, мені потрібно розійтися з ним?

— Я думаю, що ти не повинна сприймати його серйозно. Кращий варіант — це розійтися, тому що він не приїде, Поліно, і він ніколи не збирався це зробити.

– І він сміявся наді мною. Ти права. Зараз напишу йому, попрошу зателефонувати, коли він звільниться. І поговорю з ним. Я так втомилася, він постійно тримає мене в напрузі. Не каже мені правди, не підтримує, коли мені потрібен, зникає.

— Він не поважає тебе, — просто сказала тітка, і в цих словах була вся правда, тому й було так гірко.

Я поговорила з тіткою і написала Іллі, попросивши зателефонувати. Потім мені подзвонила мама.

— Знаєш, — сказала вона, — я тобі порадила боротися за нього, але потім раптом відчула якесь неприємне почуття приниженості, бруду. Він недобре поводиться, навіть з цією дівчиною.

— Так, мамо, я знаю. Я вже прийняла рішення, що припиню з ним стосунки. Чекаю на його дзвінок.

— Це правильне рішення, донечко. Абсолютно правильне.

А день починався так добре. Ще вранці я будувала плани, а тепер готувалася до найгіршого. Ілля не телефонував, і мене почали долати сумніви. Може, мені варто було простіше до всього ставитися? Потрібно вірити Іллі. І взагалі, він сказав, що буде сьогодні зайнятий, а я лізу до нього з повідомленнями. Потрібно це виправити. І я написала йому:

«Я хочу запропонувати тобі спілкуватися відтепер в секретному чаті, щоб нас ніхто не читав, саме тому просила тебе зателефонувати».

Ілля цього дня так і не вийшов на зв'язок, а я, лягаючи спати, дійшла висновку, що з Іллею все ж треба буде серйозно поговорити. Завтра якраз понеділок. Якщо він так і не визначиться щодо дати мого приїзду і мого проживання, то мені доведеться з ним розійтися. Думки про те, як він цілувався з Оленою, я відганяла геть, хоча, напевно, це була найбільша зрада з його боку, а я просто закрила на це очі. Найвища ступінь приниження!

Сон мій був тривожним, і я прокинулася раніше будильника. Включила інтернет, запустила месенджери — повідомлень від Іллі не було. Відкрила соцмережу — одне непрочитане. Я чомусь одразу зрозуміла, що це повідомлення буде неприємним. І не помилилася. Це писала Олена з чергової незнайомої сторінки:

«Секретний чат? Не сміши мене, ми з Іллею разом живемо. А ваше листування скопійоване, і я розішлю його всім твоїм друзям, якщо ви продовжите спілкуватися в тому ж дусі».

Моє серце стислося від болю. Скільки разів за останні місяці я була в переднепритомному стані? Скільки разів мені здавалося, що я божеволію? І все через Іллю, точніше, його відсутність, бездіяльність, легковажність або… жорстокість. Раптом жахлива думка прийшла мені в голову: що, якщо він був у курсі всіх цих образ? Був їх ініціатором? Біль змінився панікою. Незважаючи на те, що на годиннику була всього п'ята ранку, я більше не могла чекати, доки Ілля мені зателефонує, тому я переслала йому повідомлення Олени і написала:

«Ось тепер все стало на свої місця. У неї є доступ до нашого листування. Я вірю тобі, я знаю, що ти не бажаєш мені зла, але твої вчинки говорять самі за себе. Як ти розумієш, після такого я не можу до тебе приїхати. Але якщо всі твої слова про кохання правдиві, то ти приїдеш до мене, а я буду чекати на тебе. Я кохаю тебе, Ілля, нехай моя любов зігріває тебе в сумні моменти життя. Як нагадування про неї, надсилаю тобі свій щоденник».

Більше я не стулила очей — після таких погроз заснути практично неможливо. Вона бачила моє повідомлення про секретний чат, і де тоді гарантія, що наше листування дійсно не було скопійовано? А враховуючи, що вона надіслала запити на додавання моїм друзям, я більше не могла ризикувати і видалила свою сторінку з соцмережі остаточно. В іншій соцмережі, де ми з Іллею практично не спілкувалися (він ніколи не бував на ній онлайн, за виключенням мого дня народження), я додала його, Олену, Михайла й Алісу в чорний список, і тепер ми просто зникли з очей одне одного.

Тепер Олена не могла дістати моїх друзів, і я могла трохи заспокоїтися, хоча бурхлива фантазія вже малювала в уяві інші картини: що вона викладе мої фото на сайті повій або зламає мої месенджери й отримає доступ до моїх контактів. Від такої думки мене кинуло в жар, і я забула навіть про те, що сьогодні ми з Іллею розійшлися. Але ж так і було. Це вольове рішення я прийняла тому, що мені набридло страждати і чекати хоч якихось дій. Він не міг захистити мене від своєї колишньої дівчини. Не міг чи не хотів? І чи була вона колишньою? А чи хотів він взагалі, щоб я приїхала? Тепер я ні в чому не була впевненою.

Коли почуття відчаю минуло, залишився тільки біль, і тоді я заплакала. Це було вже на роботі, після обіду. Мене з'їдали біль, відчай, відчуття, що мене ошукали, зрадили, використали.

Почувши звук вхідного повідомлення, я здригнулася. Ілля.

«Мила моя, я теж тебе шалено кохаю. Щоденник? Вау, це найкращий подарунок, який може подарувати дівчина своєму чоловікові. Ти просто диво. Обожнюю тебе!»

Я гірко посміхнулася. Він ніяк не прокоментував мої слова про те, що я не приїду, нічого не сказав з приводу повідомлення Олени. Лише порожні слова про кохання. Як так? Невже йому було все одно, що мені боляче? Мені погрожували, а йому плювати. Наше листування читали, а він немов цього не помічав, закривав на все очі. І все ж я відповіла:

«Не знаю, що тобі тепер писати, враховуючи, що у нас є постійні читачі».

У відповідь я отримала звукове повідомлення, в якому Ілля двадцять секунд просто сміявся, а в кінці сказав: «Ти просто чудова, моя крихітко».

Користуючись тим, що він на зв'язку, я йому зателефонувала.

— Люба, ти така кумедна, — одразу почав він, сміючись.

— Може, ти поясниш мені, що сталося? Як вона знову прочитала моє повідомлення?

— Та не могла вона нічого прочитати. Це просто збіг, — сказав Ілля спокійно, навіть не намагаючись вигадати гідне виправдання.

— Не роби з мене дурепу. Спочатку ти кажеш, що ви не цілувалися в Римі, тепер — що це просто збіг. Ти можеш сказати мені правду? Невже це так складно? Невже тобі все одно, що вона погрожує розіслати наше листування друзям? Невже тобі начхати?

— Немає в неї нашого листування! І взагалі, це я тебе повинен запитати: чому твої друзі пишуть мені образливі слова?

— Що ти маєш на увазі?

— Мені одна з твоїх подруг написала: «Не знаю, хто ви і що вам потрібно, але відчепіться від мене і моїх друзів». Якась Юлія Долгорукова.

«Юленько, мила», — подумала я з вдячністю. Хоч хтось за мене заступився. Вона одна з небагатьох, хто знав мою історію з Іллею, і він їй одразу не сподобався.

– Ілля, не змінюй тему, — сказала я і глибоко вдихнула перш ніж сказати такі важливі слова, — якщо ти зараз не скажеш мені правду, я… я більше не буду з тобою спілкуватися.

Розмова перервалася. Я зателефонувала знову, але Ілля не відповів. Виходить, він просто кинув слухавку, коли я поставила умову.

«Все зрозуміло, — написала я йому, — отже, ви з нею разом і смієтеся наді мною. Навіщо тоді все це було? Якщо ти не цінуєш нас і наші стосунки, тоді який сенс продовжувати? Залишайся з нею, якщо вона краща. Я б пробачила тобі все, якби ти був щирим зі мною. Але щирості немає».

Через дві години Ілля написав:

«Тобто ти мене кидаєш? Так і знав. Ти так себе поводила останнім часом, що я здогадувався, що ти до цього ведеш. Навіщо ж тоді…»

Знову порожні слова. Він грався мною, сміявся, можливо, навіть спеціально знущався. У будь-якому випадку, я втомилася. І я йому не відповіла. Я сказала, що якщо він не буде щирим, то спілкування більше не буде, і тепер я повинна була тримати своє слово. Ілля зовсім мене не поважав, не цінував. Все було грою. Можливо, вони з Оленою дійсно жили разом? Але як же тоді пояснити всі його дзвінки? Ні, треба було викинути все це з голови, точніше, його. Від мене вже нічого не залежало. Я розкрилася перед ним повністю, віддала всю себе, була щирою і попросила від нього того ж. Якщо він не готовий до цього, то я аж ніяк не можу нічого змінити.

Звичайно, я плакала. Прямо на роботі. Я зателефонувала мамі, тітці, вони мене підтримували, як могли. Весь вечір ми з тіткою листувалися. Якби не вона, я б збожеволіла. Дуже складно було не почати знову свої намагання донести до Іллі мій біль. Але коли я хотіла йому відповісти, я згадувала, як раніше він реагував на всі мої спроби достукатися до його серця. Адже нічого не зміниться: слова залишаться лише словами, інакше ми б вже давно були разом. Тому я плакала, але зберігала мовчання.

Близько дев'ятої вечора Ілля надіслав мені смайлик. Я мовчала. О десятій він надіслав мені своє фото. Вульгарне фото. Це мене остаточно вбило. Такою приниженою я себе ще не відчувала. Невже він думав, що нічого не змінилося? Невже він вважав, що надішле фото, і я розтану? Якої ж низької думки він був про мене.

«Поцілуй Його, Він так за тобою скучив», — написав Ілля, і я зрозуміла, що дійсно тепер боюся цієї людини. Він поводив себе абсолютно неадекватно. Я не відповідала, але він продовжував надсилати фото та писати вульгарності, а потім написав:

«Ось ти яка! Набрехала мені про кохання! Іншого я від тебе не очікував!»

Я вимкнула інтернет. Це було нестерпно боляче. До цього моменту я навіть не уявляла, як низько впала у його очах. Виходить, я була для нього лише об'єктом сексуальних утіх? Страх перед цією людиною затуляв все, тому я навіть не плакала від болю втрати. Я хотіла, щоб він просто зник. Адже якби він хвилювався за наші стосунки, то неодмінно зателефонував і спробував все обговорити, а він лише насміхався наді мною.

Перед сном я знову включила інтернет і одразу отримала чергову порцію його фото зі словами «Хочу тебе». Я все це видалила. Але мені надійшло ще одне повідомлення з незнайомого номера.

«Олена», — приречено подумала я і відкрила його.

І знову я мало не втратила свідомість, коли побачила своє власне повідомлення, яке я надіслала Іллі у свій день народження. Нижче було дописано:

«Ти нікчема, тебе нема за що любити. З тобою можна лише пограти віртуально, а в реальності ти нікому не потрібна».

Я читала це крізь рядки, потім швидко видалила повідомлення і заблокувала номер. Олена не брехала — у неї дійсно було наше листування. Хоча те повідомлення, яке вона переслала, я надіслала Іллі не в месенджері, а в тій соцмережі, в якій ми були лише друзями і ніколи не спілкувалися. Ілля тоді казав мені, що ніякого повідомлення від мене там не отримував, хоча стояла відмітка, що воно прочитане. Може, у неї був доступ до його сторінки? Але ні, вона ж бачила і повідомлення в месенджері щодо секретного чату. Вони безперечно були разом.

Ні! Ні! Ні! Нестерпно боляче було про це думати. Я лягла спати в надії забутися, але всю ніч лише переверталася з боку на бік. Мені було страшно: які ж образи я отримаю від цієї парочки завтра?

На щастя, вранці в телефоні нових повідомлень не було. Я видихнула з полегшенням і вирушила на роботу. Бігла туди за порятунком від страху і самотності, і в колективі відчула себе краще. Загрози Олени вже не здавалися такими страшними, а Ілля став таким чужим і далеким. Я розповіла про події вечора тітці, і ми вирішили, що Олені потрібно написати щось у відповідь, інакше вона не відстане. Іллі, звичайно ж, я вирішила більше не писати і не відповідати. А сенс? Щоб знову почалося все спочатку?

Тільки-но я трохи відволіклася, як мій телефон завібрував:

«Можеш не читати мої повідомлення, — написав Ілля, — але знай, що тоді я твої читати також не буду».

Я знову розплакалася. Це були справжні тортури — мовчати, коли так хотілося, щоб все було, як раніше. Але факт залишався фактом — Ілля брехав мені, і я не хотіла надалі залишатися наївною дурепою. Я була гідна кращого ставлення до себе.

Незважаючи на сльози, робота вперше за місяць вдавалася.

— Нарешті я знову в справі, — сказала я своєму керівнику, коли він мене похвалив, і він з розумінням посміхнувся.

Прийшовши додому, я зважилася надіслати повідомлення Олені. Цілий день я не знала, чи варто це робити, але мені потрібно було показати їй, що я не дам себе ображати. Я розблокувала її номер і написала:

«Олено, якщо ти не припиниш писати і поводитись підступно, тобою зацікавляться правоохоронні органи».

Повідомлення було доставлено, і я швидко заблокувала її знову. Тепер настав момент істини: або вона відчепиться від мене, або мені доведеться втілювати свої погрози в життя. Олена таки скоїла злочин, вкравши наше листування, і я не збиралася дозволяти ображати себе надалі.

Морально я була виснажена, і о десятій вечора вже лягла спати. Але через хвилювання і страшні сни близько опівночі я прокинулася і увімкнула інтернет. Повідомлень від Олени не було. Але… О 22:30 три пропущених виклики від Іллі і повідомлення: «Що ж, кохання по-українськи — воно таке…»

Він телефонував доволі рано, отже, дійсно хотів поговорити. Я натиснула на кнопку «виклик», але у Іллі виявилося зайнято.

«Отже, це знак — не варто з ним говорити», — подумала я і лягла спати. Тепер я могла заснути спокійно.

Наступного дня ані Ілля, ані Олена мені не писали. І наступного дня також. Я повинна була радіти, але ж я знала, що ще не раз пошкодую про своє рішення, ще не раз буду тягнутися до телефону, бажаючи написати Іллі; ще не раз буду здригатися від звуку вхідних дзвінків і повідомлень в надії, що це він; ще не раз буду плакати. Але назад шляху не було. Ілля сам повинен був прийняти рішення.

«Сьогодні 31 серпня. Хто б міг подумати, що все закінчиться так швидко? Насправді. 27 серпня я побачила фотографії Іллі та Олени з Риму. Вони цілувалися. Ілля сказав, що це старі фото, але це виявилося неправдою. Вночі я отримала від неї повідомлення з погрозами розіслати наше з Іллею листування всім моїм друзям. Але я все ще продовжувала вірити Іллі. Мені довелося видалитися з соціальної мережі. Я переслала йому її загрози і сказала, що після всього я не зможу приїхати до нього. Але Ілля відреагував байдуже, йому було начхати, що мене можуть зганьбити. Коли я зажадала від нього пояснень, він кинув слухавку, і я прийняла вольове рішення — мені не потрібен цей біль. Написала йому останнє повідомлення про те, що зрозуміла, — вони з Оленою разом, що я готова була пробачити його, якби він був щирим. У відповідь я отримала чергове порожнє повідомлення «Так ти мене кидаєш?». І я припинила відповідати. Це було 28 серпня. Він писав мені багато ввечері, але писав вульгарності, намагався змусити мене почувати себе винуватою, абсолютно не намагаючись пояснити, чому він цілувався з нею в Римі і звідки у неї наше листування. А вночі я отримала від неї чергове повідомлення з образами, до того ж, вона повністю скопіювала і переслала мені моє ж повідомлення, яке я надсилала Іллі в інший соцмережі в свій день народження, коли вони були в Римі. 29 серпня він зателефонував і написав, але вже тоді, коли я спала. Я написала Олені, щоб вона припинила себе так поводити, інакше нею займуться відповідні служби Німеччини. 30 серпня ані він, ані вона мені не писали і не телефонували.

Що я відчуваю? Біль. Розчарування. Смуток. Він був нещирим зі мною. Він зрадив нас. Він не захистив мене. Він нічого не пояснив. Я буду сумувати за ним. Але я переживу, мені доведеться його забути. Я бажаю йому щастя. Але я йду, бо не хочу відчувати цей біль постійно.

31.08.2017, 08:21»

X — Вересень

Ілля мовчав. Мені було дуже складно в ці дні. Кожного дня я плакала і намагалася відігнати ті солодкі спогади, які нас пов'язували, натомість намагалася згадати все те погане, що він зробив, але щоранку я поверталася до однієї і тієї ж думки — можливо, варто було йому тоді відповісти, спробувати поговорити?

— А хіба ти не намагалася? — питала тітка. — Хіба ж не він кинув слухавку, коли ти зажадала пояснень?

— Може, треба було з ним м'якіше поводитись? — невпевнено питала я.

— Ти що! Згадай: він не привітав тебе з днем народження, в цей час він був у Римі з іншою. Він ніколи не думав про реальну зустріч, йому подобалися компліменти, які ти йому казала. От і все. Що ти взагалі про нього знаєш?

— Ти маєш на увазі, де він працює? Де він живе? Нічого не знаю.

— Тому що він не хотів пускати тебе в своє життя — все дуже просто.

Боляче. Дуже боляче було від цих слів. Але потрібно було змиритися, що все було грою, Ілля ніколи не сприймав мене серйозно.

Спочатку було боляче від того, що він посміявся наді мною. Але боляче було і тоді, коли я думала про те, що Ілля невинуватий, а я сама своїми руками все зруйнувала. А ще іноді я уявляла, що Ілля страждає без мене, проте гордість не дозволяє йому зробити крок назустріч. Але мені страшно було писати йому: боялася повторення всього того жаху знову, і відчувала, що Ілля все одно не скаже правду. Який сенс продовжувати?

Іноді мені ставало легше. Варто визнати, що в цілому мені було спокійніше в ці дні: постійне хвилювання у грудях зникло. Так, мені було сумно і самотньо, але я жила, усвідомлювала, що мені потрібно просто пережити цей період, і все налагодиться, а головне — все мине, і мені не доведеться більше жити надіями і випрошувати у Іллі увагу.

Життя тривало… Шкода, що я не могла дізнатися правду, так було б легше. Шкода, що я пам'ятала його номер телефону напам'ять. Шкода, що Олена з'явилася і все зруйнувала. Але тепер я сумнівалася, чи наша зустріч відбулася б, навіть якби Олени не було. Я була ніким в житті Іллі, лише розвагою на час нудьги. Саме ці думки я постійно намагалася відігнати від себе.

«Два дні поспіль плакала, але під вечір все минуло. Мені знову добре і спокійно. Я плачу не через Іллю, а через свою самотність. Страшно, сумно, коли нікого немає поруч. Ілля був зі мною так довго. Хоч я і страждала, але ми були щасливі, я була щаслива. Він так і залишився загадкою, так і не розкрився, не довірився, і я ніколи не дізнаюся правду. Це боляче, це прикро, але я не можу нічого змінити. Нехай буде щасливий.

02.09.2017, 23:23

Мені важко. У наших відносинах ще ніколи не було такого тривалого мовчання. Рим не рахується, тому що в липні мовчання переривала я. Я шкодую про те, що не відповіла йому минулого вівторка, дуже шкодую. Мені боляче, кожного дня плачу. Я забула все те погане, що він зробив мені, все пробачила. Але я не можу йому написати, мені страшно, я боюся нових принижень і залежності, адже тільки зараз, мені здається, я починаю вириватися з-під його впливу. Але раптом він дійсно невинуватий? Тоді чому мені так боляче? Не варто йому писати і повторювати ті самі помилки. Потрібно намагатися забути. Той Ілля, якого я вигадала, не існує. А справжнього Іллю я не пізнаю ніколи.

05.09.2017, 21:28

Мені добре. О, хоч би мені було добре і завтра, і післязавтра. Я відпустила почуття провини, пробачила себе, зрозуміла, що зробила все, що було в моїх силах. Це перше. А друге — я зрозуміла, що це не я втратила Іллю, а він мене. Він поводив себе жахливо, тому я нічого не втратила. А ось його точно більше ніколи не полюбить така дівчина, як я. Я не збираюся його жаліти, намагатися зрозуміти. Це він повинен за мене боротися. Сподіваюся, що більше думки про нього не завдаватимуть мені болю. Сподіваюся, що скоро я подарую своє кохання достойній людині.

07.09.2017, 22:14

Цілий день все було добре. Надвечір почало повертатися хвилювання. Треба заспокоїтися. Сьогодні майже про нього не думала. Намагаюся не згадувати болючі моменти. Не хочу думати про те, що одного разу він покохає іншу і буде з нею особливим. Хочу, щоб не тільки він, але і я принесла щось в його життя, не хочу відчувати себе винуватою за те, що ми не разом. Хотілося б, аби Ілля був невинуватим, щоб він повернувся до мене, щоб ми зустрілися.

08.09.2017, 21:39»

Все відбувалося хвилями: то я про нього не згадувала і здавалося, що моє життя тепер налагодиться, то я починала себе звинувачувати і плакала, все здавалося порожнім і безнадійним, немов я втратила кохання всього свого життя. До того ж, мій страх, що Ілля і Олена в змові і дійсно опублікують наше листування, теж не давав спокою.

Так минуло майже два тижні, але довгоочікуване полегшення не приходило. Вранці в неділю я прокинулася в особливо тужливому стані; душа дуже боліла, і майже весь день я плакала не в силі знайти розраду. Вирішивши хоч трохи відволіктися, я включила комедію, відключила звук в телефоні і занурилася в фільм. Не скажу, що у мене вийшло повністю відволіктися, але я не плакала протягом двох годин. Проте фільм закінчився, і я знову потягнулася до телефону. Нічого.

Я закрила очі, намагаючись впоратися з емоціями, а коли відкрила їх, то побачила пропущений відеодзвінок від Іллі й одне видалене повідомлення. Поговорити він не хотів, адже припинив виклик буквально через секунду. Та й повідомлення своє одразу ж видалив. Але він пам'ятав про мене — тільки це мало значення, він хотів звернути на себе увагу. Мій настрій моментально покращився. Ще через півгодини Ілля створив секретний чат, надіслав повідомлення в ньому і знову видалив. Ілля завжди майстерно грав, в цьому йому не було рівних. Щоб відповісти йому що-небудь, навіть не йшлося, але того дня він мене врятував.

«Сьогодні плакала з самого ранку — якась туга і тривога на мене навалилися. Тупий біль, сум за Іллєю. І дещо трапилося. Я побачила пропущений відеодзвінок від нього. Зайшла в чат і побачила, що він видалив повідомлення. А ще через півгодини він написав мені в секретному чаті і знову видалив повідомлення. Він грався зі мною, адже якби насправді хотів поговорити, то написав би мені про це. Я хочу, щоб він скучив за мною, усвідомив свої помилки і захотів бути зі мною. А повторення минулого болю мені не потрібно. Але я рада, що він не забув. Хоча він і забавляється, але пам'ятає.

10.09.2017, 21:28»

Наступного дня вранці він повторив свої дії, тільки цього разу я встигла побачити, що саме він надіслав: фото пустельного пляжу. Тобто Ілля не про любов мені писав, а просто грався.

А ще він змінив свою аватарку. Його обличчя… воно було таким самовдоволеним, пихатим, жорстоким, немов він казав: «Подивимося, чия візьме». Я боялася його.

«Сьогодні вранці він знову надіслав мені повідомлення в секретному чаті і знову видалив. Але я встигла його побачити. Він надіслав фото якоїсь набережної. І все. Це все, що він зробив. Навіщо? Чому? Це переломний момент. Ми не спілкуємося вже два тижні. Вчора він вирішив перевірити, чи кинуся я до нього при найменших рухах з його боку. Сьогодні він вирішив перевірити ще раз. Але я не кинулася. Тому що я не хочу, щоб все повторилося, я хочу, щоб було краще. І тепер він або забуде мене, або зрозуміє, що я йому потрібна. Ах, якби…

11.09.2017, 11:49»

Радість від того, що Ілля мене не забув, поступово ставала тугою, тому що в душі почала зароджуватися надія. Може, він сумує, може, одного разу він все ж зрозуміє… Єдине, що я знала точно: його дії виправдати неможливо. Він дійсно був з Оленою, дійсно брехав. Врятувати ситуацію могло тільки щире каяття, і більше нічого.

«Все в порядку, але не ідеально. Хочу, щоб Ілля повернувся, щоб він скучив за мною, почав тужити, захотів серйозно поговорити, приїхати. Хочу, щоб він згадав всі мої слова про кохання, всю мою ніжність, довіру і захотів знову це відчути. Хочу, щоб він покохав мене і зумів, нарешті, розкрити свою душу. А того, що було раніше, я не хочу. Зі здриганням я згадую ті хвилини приниження, коли він ігнорував мене, сміявся наді мною, обманював, звинувачував. Так, я готова забути образи і почати спочатку, якщо він все зрозуміє і поверне мене. Якщо це кохання було лише моєю вигадкою, то мені доведеться просто його забути. Хочу нормальних, здорових відносин.

12.09.2017, 11:31

Я постійно думаю про Іллю, прокручую в голові можливі варіанти відновлення стосунків. Але у всіх своїх мріях (навіть у них!) я не можу виправдати його поведінку. Він міг би тільки визнати свої помилки, вибачитися і сказати, що йому мене не вистачає. Але чим більше часу минає, тим краще я розумію, що цього не станеться. Він не буде заради мене змінювати своє життя. І це навіть логічно, ми ніхто одне одному, це я вигадала собі кохання. Але його вина у тому, що пообіцяв мені так багато. А я, наївна, повірила. Тільки випадок міг би звести нас разом, але подивимося правді у вічі: мине час, все забудеться, а наше кохання просто зникне — зломлене, воно доживає свої останні тижні, а потім таки зникне, воно не змогло розвинутися, його занадто часто і довго били, і ніхто не готовий взятися за його реанімацію. Мені дуже шкода мого кохання, я кожного дня плачу. Ми з Іллею злочинці — вбили любов. Найприкріше, що і це все забудеться, а вся моя енергія так і залишиться в мені і не буде подарована нікому.

14.09.2017, 07:48»

Але в очах оточуючих я виглядала веселіше, ніж зазвичай. Мені багато хто казав, що у мене, нарешті, з'явилася посмішка на обличчі. З однією з моїх колег ми взагалі влаштували фотосесію, зробили безліч красивих і смішних фото, на яких я виглядала абсолютно безтурботною. Одну з них, на якій я висунула язика, я поставила на аватарку в своєму месенджері. Я зробила це того дня, коли мені було особливо сумно.

Вже минуло більше двох тижнів як ми припинили спілкування, а я тільки зараз замислилася над одним питанням. Коли Ілля телефонував мені останнього разу наприкінці серпня, і я опівночі йому передзвонила, у нього було зайнято. Цікаво, він побачив пропущений виклик від мене?

Щоб з'ясувати це, я провела кілька експериментів зі своїми колегами і з'ясувала: так, він бачив, що я телефонувала. Отже, він побачив, але не зателефонував знову. Це відкриття мене дуже засмутило, я відчула себе в черговий раз приниженою, обдуреною…

Раптом мій телефон завібрував… Ілля надіслав мені смайлик з висунутим язиком. Що вже тут сказати! У цей момент він мене врятував від усіх похмурих думок.

«Дивне почуття в мені. Точніше, гамма почуттів. Змінила фото в месенджері, на якому я показую язика, і Ілля буквально через годину надіслав мені смайлик з язиком. Як майстерно він грає. Боюся його. З іншого боку, хочу, щоб він повернув мене. Проте, я нічого йому не пишу, не хочу знову чекати і сподіватися. Він повинен сам прийняти рішення. Мені приємно, що він про мене думає, але в той же час я розумію, що це всього лише гра, інакше він би вже давно зателефонував і написав. Потрібно відпустити ситуацію і просто чекати. Чекати і вірити.

15.09.2017, 20:32»

Ці «об’явлення» Іллі надавали мені сили, але після них наставали дні, сповнені сумнівів і переживань. Раптом потрібно його пробачити, на все закрити очі? Що, якщо це все було лише непорозумінням? Тоді чому він так нічого не пояснив? За ці тижні без нього я наплакалась вдосталь. Якщо я десь чула фразу «Потрібно боротися за своє кохання», моє серце болісно стискалося. Але хіба я недостатньо боролася? І тоді я згадувала ті моменти, коли розкривала Іллі душу, а він зникав.

Сенс брехати самій собі? У липні щось сталося, Ілля припинив мене поважати і цінувати, він принижував мене і навіть відкрито знущався, а я все терпіла. Але у мене в голові не вкладалося, чому тоді в серпні він був поруч цілих три тижні? Весь час був на зв'язку, писав, телефонував, відповідав, заспокоював мене. Потім переді мною з'являлася Олена з нашим листуванням. Звідки воно у неї? Від відповіді на це питання залежало все, але мені не судилося її дізнатись. І все ж я не вірила, що Ілля був з нею у змові, це було б занадто. Хіба що вони дійсно були разом, у них була донька, як Олена мені писала, і я лише забавляла їх, задовольняла їх хвору уяву. Але і це було якось нелогічно. Що ж виходить? Ілля просто був інертним і не хотів будувати зі мною стосунки? Йому подобалося мріяти і слухати мої оди про кохання? Отже, одного разу він покохає когось по-справжньому і буде готовий заради неї гори звернути? А ким тоді була для нього я? У такі моменти я просто вмирала, а потім думала: Іллі майже сорок років, а він ніколи, судячи з усього, не кохав? Ця думка мене заспокоювала, і тоді з'являлася інша: як я можу говорити про любов до нього, якщо я така егоїстка і не бажаю йому кохання і щастя? А чи заслуговує він на щастя?

З такими суперечливими думками я боролася кожного дня. Бували моменти коли мені здавалося, що я отримала довгоочікувану свободу, але потім знову з'являвся страх. Так я і жила. У будь-якому випадку, зараз краще, аніж коли я цілодобово чекала від Іллі звісточки.

«Вчора мені було добре, а сьогодні дуже погано, і я навіть не знаю через що саме. Усередині туга, сльози самі мимоволі ллються. Я знову хочу померти. В голові у мене думки про Іллю. Мені боляче, що все закінчилося, що наша любов, точніше, моя любов, так і затихне рано чи пізно і не знайде виходу. Де він? Де та людина, яка полюбить мене такою, якою я є? І чому це не Ілля? Чому, Господи, чому? Невже він не відчуває те ж саме, що і я? Невже ми більше ніколи не заговоримо, не напишемо одне одному, не зустрінемося? Невже все це сталося тільки заради того, щоб я в черговий раз переконалася, що не можна бути щирою, не можна кохати всім серцем, дарувати себе? Навіщо мені ця аксіома? Як же мені боляче. Коли це життя вже закінчиться? Ілля, як ти міг так зі мною вчинити? Ілля, благаю тебе, повернися, поверни мене, розкрий свою душу, будь чоловіком, вибачся, покохай мене! Адже ти ніколи мене не любив.

17.09.2017, 18:15

Два дні було погано, а сьогодні добре. Майже не згадувала про Іллю. Хоч би так було завжди. Пишу про нього, і це викликає неприємні спогади. Але сьогодні я не плакала, і це чудово. Невже такий і буде кінець? Так, напевно, так і буде. Головне більше не страждати.

19.09.2017, 18:12»

Щоб якось відволіктися, я почала заповнювати свої дні, особливо вихідні, подіями: театри, кіно, зустрічі з друзями, батьками. Але не завжди це допомагало.

Я була на техно-фестивалі. Він тривав два дні з ранку до вечора. Здавалося б, це прекрасний спосіб відволіктися на вихідних, але ось уже неділя, я сиджу в залі і дивлюся на виступи лекторів, зліва від мене сидить хлопець і щось захоплено мені розповідає, а мені так сумно, всередині щось стискається, давить у грудях, що навіть страшно додому повертатися. Від смутку я вирішила змінити свої аватарки в месенджерах на більш спокійні, адже висунутий язичок не відповідав моєму настрою. А може, я чекала, що Ілля якось відреагує на цю зміну?

Коли через півгодини після цього мій телефон завібрував, я зрозуміла — це він.

«А де твій милий язичок?», — запитав Ілля.

По моєму тілу розлилося тепло, і страх кудись зник.

— Я мушу йти, — сказала я хлопцю зліва від мене, і ми попрощалися.

На вулиці я зателефонувала тітці. Причина моєї радості була зрозумілою: вперше за три з невеликим тижні Ілля мені написав повноцінне повідомлення і не видалив його.

— Тільки не кажи, що тепер ти його пробачила, — невдоволено сказала тітка.

— Ні, звичайно, я не буду йому відповідати. Просто ділюся з тобою. Не хочу накоїти дурниць.

— Правильно. Ти повинна пам'ятати, що ця людина нічого для тебе не зробила і…

— Стривай, він ще щось написав, — сказала я тремтячим голосом.

— Читай!

— «Що ж, якщо тобі все одно, то і мені також. Можеш не відповідати. Я завжди обіцяв тебе любити, і я завжди виконую свої обіцянки. Така вже я людина», — зачитала я.

— Що ти думаєш з цього приводу? — запитала тітка.

— Він, певно, знущається. Це він виконує свої обіцянки?

— Саме так! Він навіть платівку тобі не купив!

Ми почали згадувати всі обіцянки, які Ілля не виконав, і я вирішила йому написати «Ти не виконав жодної своєї обіцянки». Але тільки я вирішила відповісти, як побачила, що Ілля ще щось пише.

«Я зрозумів, чому у нас так все вийшло, — писав він, — в червні я вже хотів приїхати, але через твою поведінку зустріч не відбулася. Зараз ти також все зіпсувала, і я знаю, чому, — ти просто гралася мною і моїми почуттями. Для тебе я був лише віртуальною розвагою. Це боляче, і це залишиться на твоїй совісті».

— Як майстерно написано, — сказала тітка. — Що б ти йому відповіла? Я особисто за те, щоб не відповідати.

— Я не можу мовчати, читаючи такі слова. Хочу пояснити йому, що це не так, що справа в Олені, але я не хочу починати з ним листуватися. Я хочу, щоб він пояснив, що ж сталося тоді в серпні.

Порадившись з тіткою і мамою, я написала Іллі відповідь:

«Ти так нічого не зрозумів. Вітання Олені».

Відповідь надійшла майже одразу:

«Я зрозумів все крім одного: кому вітання? Мене не цікавлять сторонні люди, мене цікавиш тільки ти».

Знову порожні слова. Ілля знову мене підвів. Замість того, щоб пояснити, він завів свою власну платівку. Я не відповіла йому, видалила всі повідомлення і знову спробувала забутися. Тепер потрібно було починати все спочатку.

«Важко мені було в ці дні: сумно, самотньо. Плакала, тужила за Іллею. Сьогодні знову змінила фотографію в месенджері, і Ілля мені написав. Як я буду жити далі? Знову хвилювання у грудях, тому що нічого не змінилося, хоча він сьогодні вперше за всі ці дні написав мені хоч щось по суті. Але він продовжує мною маніпулювати. Принаймні, намагається. Спочатку він написав порожню фразу, намагаючись звести все до жарту. А потім почав знову мене звинувачувати, що це я його використовувала, що це я його образила, а не він мене. Прикро, боляче, що він так зі мною. Але я йому відповіла коротко: передала вітання Олені. А він відповів, що ліві люди його не цікавлять, його цікавлю лише я. Так, це приємно, але це не так. Ілля нічого не зрозумів. Ілля… Чому ти так зі мною? Він вміє завдавати болю. Як шкода, що він не може бути щирим. Як би я хотіла, щоб щось в нас вийшло, а він так зі мною. Ілля…

24.09.2017, 20:33»

Звичайно ж, я мучилася, що так і не відповіла йому. Але муки мої тривали недовго.

«Поліно, почитай цю статтю про маніпуляторів-нарцисів, — написала мені подруга, — мені здається, тобі буде корисно про це дізнатися».

Я перейшла за посиланням. У цей день мій світ перевернувся. Ось, що я дізналася:

— таких хлопців, як Ілля, дуже багато: вони в усьому звинувачують інших, особливо, коли самі винуваті;

— йому подобається дивитися на те, як ти страждаєш;

— тобі не можна казати йому про свій біль, тому що він звинуватить у ньому тебе;

— «якби не ти, у нас все було б добре» — він завжди це повторює;

— ухиляється від розмов про майбутнє;

— його неможливо змінити або зцілити своїм коханням, він ніколи не зміниться, єдиний вихід — утікати;

— спочатку все ідеально, ви немов споріднені душі, він заповнює твій світ собою, а потім починається пекло;

— у ваших стосунках правила гри постійно змінюються, тому під нього неможливо налаштуватися;

— справа не в тобі, будь-яка дівчина може потрапити в залежність від такої людини;

— він не здатний кохати нікого і ніколи;

— він сам створює проблеми у ваших стосунках, але не своїми руками (в моєму випадку це робилося руками Олени);

— всі його колишні, за його словами, просто жахливі люди.

Я зіставила все прочитане з Іллею, і ось що у мене вийшло. У всіх конфліктах Ілля виявляв благородство, мовляв, так і бути, я тебе вибачаю. Що б не трапилося, я була винна, навіть на свій день народження. Коли я висловила йому своє невдоволення, він просто зник. І це при тому, що Ілля любив повторювати, що для нього не проблема вибачитися перед людиною, якщо він дійсно не правий. Він ніколи не міг чітко сказати, коли ми зустрінемося. Що й казати, я до сих пір не знала, чим він займається в Німеччині. Раніше він телефонував мені кожного дня, а потім почав зникати. А Олена?

Вперше за весь цей час мені стало її шкода по-справжньому, адже вона теж його жертва. Всі вважали її навіженою, а вона просто потрапила в залежність, божеволіє без нього, тому що він, напевно, навіть зараз каже їй про кохання, але звинувачує в тому, що через її поведінку у них нічого не вийшло.

Усвідомлення всього цього просто підірвало мій світ. Я насправді весь цей час звинувачувала себе, а виходить, що я нормальна людина. Як же добре мені стало на душі, коли все в голові склалося в одне ціле. Якби я прочитала цю статтю місяць назад, нічого б не змінилося, але зараз я була готова прийняти цю інформацію. І, нарешті, я почала дихати вільно.

«Тепер точно буду мучитися, що не відповіла Іллі, не дала нам ще один шанс. Хоча розумію, що від цього нічого б не змінилося. Але я все ще вірю і чекаю. Якщо буде нестерпно боляче, напишу йому. Але ситуація після цього не поліпшиться. О Ілля, почуй мене.

25.09.2017, 0 7:54

Я заспокоїлась. Мені подруга надіслала дивовижну статтю про маніпуляцію. Все повністю про Іллю. Він не кохає мене, він не здатний любити. Олена його жертва. І я також, але я вчасно змогла виплутатися. Це був прекрасний досвід, дуже корисний, хоч і шалено болісний. Сподіваюся, що тепер я врятована.

25.09.2017, 20:44

Сьогодні про Іллю практично не думала, а коли згадувала, то вже не відчувала болю, тому що все зрозуміла. Виявляється, таких маніпуляторів, як він, дуже багато. Отже, він не особливий, а тому мені немає сенсу за ним страждати. Яке щастя відчувати цю свободу. Вся туга минула, і самотність більше не лякає. Життя прекрасне.

26.09.2017, 17:38

Господи, я давно до тебе не зверталася. Я хочу подякувати тобі, Ісусу, вам ангели, архангели, святі, за те, що ви допомогли мені пережити цей страшний біль. Ви подарували мені заспокоєння і душевну рівновагу. Дякую вам за цей досвід і можливість почати нове життя.

27.09.2017, 17:58»

Тим часом, 28 вересня минув рівно місяць, як я припинила з ним спілкування. Я вирішила відзначити цю подію, накупивши різної смакоти і подивившись гарну комедію. Вже кілька днів я зовсім не страждала, а якщо і згадувала про Іллю, то вже без болю. Напевно, факт того, що справа не в мені, а в ньому, заспокоїв мене, і я знову відчула себе нормальною людиною. Моя самооцінка почала відновлюватися.

Я сиділа на дивані, їла, дивилася фільм, коли мій телефон завібрував. І я вже знала — це він. Я підвелася з дивана, але підійшла не до телефону, а до вікна:

— Господи, навіщо ти так зі мною? Адже все тільки почало налагоджуватися.

А потім я взяла до рук телефон.

«Я прилетів», — написав Ілля.

Душа зрадницьки стрепенулася, але я її заткнула. Почалася телефонна конференція з мамою і тіткою.

— Ти ж розумієш, що він не приїхав?

— Звичайно. Якби приїхав, то, по-перше, попередив би заздалегідь, по-друге, він повідомив би про це інакше. Але мені потрібно йому відповісти, бо потім він напише, що я мовчала, і він змушений був полетіти назад.

— Ти права. Запитай його, чи він з Оленою приїхав?

Ми розсміялися. Я так і зробила.

Хвилин через двадцять Ілля відповів:

«Ні, один. Тільки не роби вигляд, що не знаєш, як сильно я кохаю тебе».

— Нісенітниця, — сказала я, — знову тільки слова.

— А іншого і не буде, — сказала мама.

— Він ніколи не хотів нічого серйозного, — підтвердила тітка.

Зізнаюся, мені було трохи сумно, що його слова виявилися брехнею. Я не могла вступити з ним зараз в діалог, адже він так і не відповів на запитання, яке я задала йому в серпні — звідки в Олени наше листування?

Через півгодини Ілля написав знову, і це було вже не миле повідомлення:

«Подобається вдавати з себе стерву? Відмінно, продовжуй сидіти зі скривдженим обличчям, але знай — тільки ти винна в ситуації, що склалася. Це твій вибір. Ти могла обрати нас, і зараз ми б обіймалися і кохалися, але ти вирішила ображатися. Що ж, справа твоя, тільки не кажи, що винен хтось інший».

Мене почало трясти від хвилювання. Як він міг звинувачувати мене, коли все було так очевидно: адже Олена… Але я вже так втомилася пояснювати йому.

— Ти впевнена, що хочеш йому відповісти? — запитала мама.

— Так, — відповіла я сумно, — я не хочу вступати з ним в діалог, але він повинен знати, що справа в Олені.

— Він і так це знає.

— Так, але… я повинна відповісти.

«Твій вибір — Олена», — відповіла я Іллі і затамувала подих. Його останнє повідомлення мене засмутило, позбавило впевненості, посіяло сумнів.

«Це вже не смішно, — написав Ілля, — це ти вирішила ображатися».

Було близько опівночі, я втомилася, фільм раптом став нецікавим, апетит зник. Ні, я не хотіла продовжувати це безумство, тому вимкнула інтернет і лягла спати.

Вранці я побачила ще одне повідомлення від Іллі. Воно було ще більш грубим:

«Що ж, якщо ти настільки хвора, що ладна ображатися через таку дрібницю, то будь ласка. Всім все одно плювати на таких стерв, як ти. Продовжуй в тому ж дусі і жодному чоловікові ти не будеш потрібна. Справжньому чоловікові потрібна справжня жінка, а не така дурепа, як ти. Така правда життя, нічого особистого».

А ближче до обіду Ілля додав:

«Ось, що означає любов по-українськи: ти продажна жінка, знайшла собі когось багатшого і залишила мене. Що ж, напевно, це не твоя провина. Швидше за все, у тебе це на генетичному рівні закладено».

Якщо вранці я і була засмучена, то останнє повідомлення мене швидше розсмішило, аніж засмутило. Його заяви були настільки безглузді, що я знову переконалася — зі мною все в порядку, а з ним — не впевнена. І все ж у глибині душі я розуміла, що насправді Ілля не думає так, як пише. Питання було в одному: він ненавидів мене і хотів заподіяти біль або хотів повернути мене, викликавши мене подібними повідомленнями на діалог? У будь-якому випадку, я мовчала: після таких образ не могла з ним спілкуватися. Ілля мав вибачитися.

Вночі він зателефонував, коли я, ясна річ, вже спала. Наступного дня в суботу він надіслав мені повідомлення і знову видалив. Це було смішно, але я розуміла, що такими діями він мене задобрює, а я не хотіла давати слабину. Я повинна бути сильною. Більше ніяких принижень.

«З четверга Ілля пише мені. Сьогодні субота. Він почав з того, що приїхав до мене. Як жорстоко з його боку. Потім зізнався в коханні, потім почав звинувачувати, ображати, телефонувати, але вночі, тому що не хоче нічого обговорювати, він грає. Але на душі мені все одно не дуже добре. Щойно я почала радіти життю, як він знову за своє — намагається прив'язати мене до себе. Але я ніяк не реагую. А що яможу? Після всього, що він зробив… Якби він вибачився, можливо, я дала б слабину. Але зараз, після всіх його образ, я не можу з ним спілкуватися. Ілля не здатний любити. На жаль. Тим часом, ми не спілкуємося вже більше місяця.

30.09.2017, 19:32»

XI — Жовтень

1 жовтня. Неділя. Близько третьої години дня. Весь ранок я не знаходила собі місця. Передчувала. Коли завібрував телефон, я була готова.

«Я зробив нові фотографії», — написав Ілля і видалив повідомлення.

«Хочеш подивитися?»

«Погоджуйся».

Повідомлення зникли і… Ілля зателефонував. Вперше за весь цей час Ілля телефонував мені вдень. І я готова була відповісти.

— Привіт, Ілля, — сказала я спокійно.

Він розсміявся, напевно, не очікував, що я відповім.

— Люба, ти ріжеш мене без ножа своїм привітанням, — сказав він, сміючись.

– Ілля, — продовжила я незворушно, — якщо тобі є що мені сказати, кажи. Якщо немає, то, — ці слова далися мені понад силу, — будемо прощатися.

Він знову розсміявся і кинув слухавку.

«Насильно милим не будеш», — написав він.

«Тільки не звинувачуй мене більше в тому, що я не захотіла тебе вислухати».

«Такій знахабнілій дівці пояснювати щось немає бажання. Справжнього чоловіка неможливо пробити дурними претензіями. Якщо твоя мета — спекулювати скривдженим обличчям, пошукай іншого дурника. А зі мною будеш поводити себе так, як я сказав».

Мене почало трясти від обурення:

«Я більше не збираюся терпіти твоє зневажливе ставлення. Будь щасливий. Ти зустрінеш дівчину своєї мрії».

«Та йди ти у дупу! Будеш і далі ображатися? Відмінно. Хоча моєї провини ні в чому немає. Але яке це має значення?»

«Якщо пам'ятаєш, коли я хотіла все з'ясувати, ти кинув слухавку».

«Мені довелося це зробити, тому що ти поводилася огидно. Свої фантазії засунь в одне місце».

«Якщо я така погана, то не пиши і не телефонуй мені більше».

«Дуже добре. Продовжуй в тому ж дусі, і тоді завжди будеш самотня. Ти поводиш себе по-чоловічому. Знаєш, коли зможеш спілкуватися як жінка, телефонуй».

Цим повідомленням Ілля заганяв мене в пастку, і мені довелося продовжити листування:

«Після того болю, що ти мені заподіяв, я не буду тобі більше писати. Ти ображав мене, принижував, але досить. Я не маю наміру це більше терпіти. Живи як хочеш».

«Це не я, це ти заподіяла собі біль, коли, не розібравшись, припинила зі мною спілкуватися. Ти завдала болю і мені. Моєї провини в тій ситуації не було, але ти не захотіла все дізнатися. Люблячі дівчата так не чинять. Не пиши дурниць, я набагато розумніший. Я за цей час стільки раз тобі писав і телефонував, проте ти мовчала. Ти не знаєш, що таке кохання».

«Мені не потрібен чоловік, який говорить про велике кохання, а в цей час цілується з іншою. Мені потрібні нормальні стосунки».

«А свою поведінку ти вважаєш нормальною? Твоя любов існує тільки в книжках».

Ця розмова починала мене втомлювати. Агресія Іллі мене дратувала, бо я не могла йому нічого пояснити — він мене не чув.

«Це все, що ти можеш сказати?» — запитала я.

«Я, принаймні, щось по суті кажу на відміну від тебе. Я кинув слухавку тоді, тому що жінка не повинна так розмовляти з чоловіком. Я завжди був з тобою щирим».

«Я не знаю, що сказати. Це було боляче», — написала я більш м'яко, тому що його слова про щирість мене злегка приспали.

«Боляче? Так ти сама в цьому винна. Ось мені боляче, тому що я залишився без найромантичнішої відпустки у своєму житті. Твоя поведінка була огидною. Для мене все не було грою на відміну від тебе».

Ілля знову швидко спустив мене з небес на землю своєю жорстокістю. Як же я від цього втомилася. Сенс був щось йому пояснювати? І я відповіла:

«Що ж, тоді розходимося. Не хочу більше завдавати тобі болю».

«Якщо це твоє рішення… Такі, як ти, поруч до перших труднощів. Не дай Боже пізнати тебе в біді».

«Ти і не пізнаєш», — написала я. Ілля, нарешті, теж замовк. Невже кінець? Я не знала, радіти цьому чи ні. Хвилин через десять Ілля написав знову:

«Пізнаю. Коли в тебе відпустка?»

«Ось тільки не треба порожніх слів і обіцянок».

Ілля зателефонував.

— Привіт.

— Привіт.

— Так ти вже була у відпустці? — запитав він.

— Я не приїду до тебе.

— Це неважливо. Так була чи ні?

— Ні. Може, нарешті, розкажеш, що тоді сталося? Але спочатку відповідай: фото з Риму були зроблені цього літа?

— Так.

— Чому ти одразу не сказав? Якщо ви разом або періодично зустрічаєтеся, я маю право знати.

— Ми не зустрічаємося. Це просто фото, ми на них не цілуємося навіть. Просто позували.

— Я взагалі не розумію, чому ти поїхав до Риму з дівчиною, яку називаєш божевільною.

— Я ж багато разів пояснював: це була дуже дешева поїздка, всього двадцять євро, я не міг від неї відмовитися.

— Це ціна нашого кохання?

— Не кажи так, — почав Ілля солодким голосом.

— Гаразд, проїхали. Тепер розкажи мені, як вона в черговий раз прочитала наше листування.

— Тільки обіцяй, що ти мені повіриш.

— Я повірю.

— У той день Михайло прийшов до мене в гості ввечері і чомусь привів її. Ну, я ж не міг перед її носом двері зачинити? Ми сиділи, спілкувалися, музику слухали. Я вийшов в туалет, повертаюся, а у неї в руках мій планшет, і вона вже в месенджері сидить. Я у неї відібрав його відразу, але вона, напевно, вже встигла прочитати твоє повідомлення.

— Зрозуміло. Невже було складно одразу сказати?

— Ти розмовляла зі мною таким тоном, що я нічого не хотів тобі пояснювати.

— От тільки не треба мене звинувачувати! — відповіла я жорстко.

— Добре, не буду. Якщо тобі так буде легше, я можу взяти провину за все, що сталося, на себе.

— Нарешті! Знаєш, Ілля, — я почала говорити, — цей місяць я багато думала про те, що між нами відбувалося. Я оголювала перед тобою свою душу, своє тіло. Це здавалося мені так природно, так правильно, хоча в цілому мені така поведінка не властива. Але Олена все це знецінила, очорнила, а ти дозволив їй це зробити. Те чисте і світле почуття, яке було між нами, знецінилося, і це сумно. Я більше не можу, як раніше, надсилати тобі свої фото, і не хочу, щоб ти змушував мене робити те, що для мене неприйнятно.

— Я не збираюся тебе змушувати. Якщо у тебе є свої межі, я не буду їх порушувати. Я хочу продовжувати будувати з тобою відносини. Я досі планую зустрітися. Я скучив за тобою, кохана.

— Ми занадто рано почали говорити про кохання. Ми не зробили для нашої любові нічого, і ти це знаєш.

— У нас кохання, і навіть не смій сперечатися зі мною, — заявив Ілля.

Ми трохи поговорили, але я не мала сили спілкуватися.

– Ілля, я так втомилася. Наше листування мене знесилило. Давай попрощаємося.

— Добре, мила, відпочивай, я був шалено щасливий тебе чути. Так тобі дадуть відпустку в жовтні?

— Дадуть, куди вони подінуться, — я посміхнулася. Його слова про можливу зустріч зігрівали.

Ми попрощалися, і я залишилася наодинці зі своїми почуттями. В голові крутилася тільки одна думка — я не хочу, щоб все було так, як раніше. Під час розмови я сказала Іллі, що якщо Олена буде продовжувати читати наше листування, то я напишу на неї заяву в поліцію. Може, Ілля з нею поговорить. Він взяв провину за те, що трапилося, на себе, але так і не вибачився. Тепер я знову повинна чекати зустрічі, нагадувати йому, прохати? Я втомилася від цього. Мені було страшно, що пекло знову повториться.

«Руки тремтять, в душі хвилювання, все перевертається. Ілля зателефонував мені. О Господи, я не знаю, що робити. Що робити? Я боюся, що знову довірюся йому, відкрию свою душу. Він такий переконливий. Він усе пояснив, продовжуючи у той же час звинувачувати мене. Такий у нього характер. Але в мені знову засяяла надія. І від цього дуже страшно. Не хочу чекати і мріяти знову. Що буде далі? Вчора я молилася Господу про те, щоб він вказав мені правильний шлях, і Ілля зателефонував. Що чекає на мене далі? Що?

01.10.2017, 20:15»

О десятій вечора Ілля зателефонував, щоб побажати мені на добраніч, а потім ще й повідомлення написав, побажавши солодких снів. Я не відповіла, адже сказала йому, що мені не потрібні порожні слова. Мені було страшно. Спокійні дні, схоже, залишаться в минулому.

Весь наступний день в моїй душі було сум’яття: Ілля в черговий раз зникне чи тепер все зміниться; він приїде чи знову будуть порожні обіцянки; може, варто було вчора відповісти на його повідомлення? Як же все було складно!

«Все погано. Я відчуваю, як моя залежність повертається, я не знаю, як бути, що робити: проявляти ініціативу чи ні? Звичайно, після всього, що було, я не повинна цього робити, але його милі слова, кинуті мені, як кістка собаці, починають підступно діяти, і все погане знову забувається. Яка ж я нікчема! Ні, нехай моя душа болить, але я нізащо не повторю колишніх помилок. Я повинна пам'ятати, що ця людина мене обманювала, що якщо спілкування з ним припиниться я нічого не втрачу… Я повинна бути сильною, жити своїм життям, і нізащо не вірити йому більше! Господи, дай мені сили і терпіння!

02.10.2017, 14:22»

Наступного ранку мені стало ще гірше. Ілля мовчав. Навіщо він взагалі тоді телефонував мені? До чого був цей цирк? Все зрозуміло — щоб повернути мене, довести, що він все ще має наді мною владу. Ох, як же мені було боляче, особливо сьогодні: я плакала цілий день, але знала — нізащо не напишу йому більше.

«Мені погано. Ілля ображав мене, принижував, звинувачував, обзивав, а потім написав і сказав кілька красивих фраз, і ось уже два дні я сама не своя в очікуванні його повідомлень. Знову повірила. Добре, що він про це не дізнається: я, на щастя, стала сильнішою і більше не буду принижуватись, але мені прикро за себе, що я знову виявилася занадто довірливою. Треба бути сильною, мати почуття власної гідності, тим більше, після всіх його образ. Я така дурепа, аж соромно за себе.

03.10.2017, 16:03»

Увечері ми з мамою поїхали на концерт колись відомої рок-групи (до речі, з Німеччини). Було нереально круто. Електрогітара творила дива. Коли публіка співала разом із групою, я також волала у все горло: «Ілля, пішов геть!» Це допомагало і веселило мене.

Але коли ми вже їхали по домівках, поганий настрій повернувся. Зайшовши до квартири, я дала волю почуттям і розплакалася. Одинадцята вечора, Ілля мовчить два дні, але ж я думала…

На екрані висвітилася фотографія Іллі — він телефонував. З подивом я дивилася в телефон, не вірячи своєму щастю, а потім відповіла.

— Привіт, — сказав він ніжно, — ти ще не спиш?

— Ще ні, але збираюся.

— А що у тебе з голосом? Застудилася? — запитав він дбайливо, наче йому було не байдуже.

— Так, трохи, — збрехала я, адже не могла зізнатися, що плакала.

— Бережи себе, малятко.

— А я тільки з концерту повернулася…

Ми говорили приблизно півгодини, а потім мило попрощалися. Точніше, я намагалася поводити себе стримано, а Ілля був дуже ніжний зі мною. Я лягла спати щасливою і заспокоєною, а наступного ранку прокинулася з усвідомленням того, що я знову не одна. Тепло розливалося по моєму тілу. Я намагалася контролювати себе, але щастя сповнило мою душу.

Як в старі добрі наші часи, Ілля написав мені в обід. Він майже одразу відповідав на мої повідомлення, а я намагалася писати менше і рідше.

Увечері він зателефонував. Користуючись тим, що Ілля в ці дні був досить товариським, я вирішила обговорити нашу зустріч, і в черговий раз на мене чекало розчарування.

— Яка різниця, хто до кого перший приїде, — завів Ілля свою платівку, і я відразу все зрозуміла, — у мене дійсно зараз щільний графік. Я не зможу вирватися з роботи ані в жовтні, ані в листопаді. Я вважаю, у тебе просто грошей немає на поїздку. Я готовий тобі її оплатити. До того ж, в Німеччині набагато цікавіше, ніж в Україні, ти не можеш з цим посперечатися.

— Отже, ти не приїдеш? — приречено запитала я.

— Я не кажу, що не приїду, але навряд чи зможу це зробити в найближчі місяці.

— Проте з Оленою ти до Риму поїхав.

— Так я на один день тоді вирвався.

— Взагалі-то ти мені тоді казав, що взяв відгули на роботі, — Ілля почав нести якусь нісенітницю, адже у Римі він був довше, але я вже його не слухала.

— Гаразд, — сказала я весело, — зізнаюся: у мене дійсно немає грошей. Оплати мені поїздку.

— На коли?

— На будь-які дні. Я візьму відпустку. Приїду тоді, коли ти скажеш.

— Ось це вже нормальна розмова, — радісно заявив Ілля, ось тільки за вечір він більше жодного разу не повернувся до планування нашої зустрічі.

Два рази під час нашої розмови він кидав слухавку: перший раз, коли я сказала, що більше не буду висилати йому свої фото; а другий — коли я заявила, що якщо не подобаюся йому такою, яка є, нехай буде з Оленою. У будь-якому випадку, ми помирилися, коли заговорили про зустріч.

— Я так сумував за тобою, ти навіть собі не уявляєш, — прошепотів Ілля. — Ось сьогодні я відчуваю, що у нас дійсно все добре. Ти повернулася.

— Я теж сумувала, — дала я невелику слабину.

Ця розмова була корисною для нас, ми багато вирішили, обговорили, але я дуже боялася, що Ілля знову почне мною маніпулювати. Було страшно.

«Ілля телефонував два дні поспіль. Здавалося б, все в порядку, але я відчуваю себе приниженою, перестаю себе поважати через те, що спілкуюся з ним після всього, що сталося. Тим більше, він сказав, що не приїде. Він хоче, щоб я приїхала, і навіть пообіцяв все оплатити. Але навіть якщо він все це зробить, я буду відчувати себе ще гірше. Не знаю, що робити. Краще б він зник!

05.10.2017, 08:04»

Наступного дня він написав мені після обіду:

«Привіт, кохана. Як ти після вчорашньої бесіди?»

Ох, як же я любила такі повідомлення. Банальний прояв турботи у вигляді запитання «як ти?» від Іллі — це була велика рідкість, тому цим повідомленням він моментально розтопив моє серце. Але я контролювала себе. Тепер я вчиняла, як він: читала повідомлення у спливаючому вікні, але не відкривала його. Таким чином, воно залишалося непрочитаним до тих пір, доки я не вирішу відповісти. Тепер я зрозуміла, що Ілля так робив завжди, і це було неприємне відкриття.

А ще ми тепер спілкувалися в новому — третьому за рахунком — месенджері. Ілля сам запропонував перейти в нього, щоб бути впевненими, що Олена не зможе читати наше листування. Така турбота про нашу приватність теж мене приємно здивувала.

«Я в порядку, — відповіла я Іллі, — настрій гарний, працюю. Ти як?»

Дивно, але Ілля відповідав на всі повідомлення протягом 5-10 хвилин, чого раніше не було. Зате я насилу змушувала себе писати йому через півгодини і більше. Справа в тому, що я все ще відчувала себе обдуреною. Ілля помирився зі мною, пообіцявши приїхати, але як тільки домігся свого, дав задній хід. Що тепер? Невже все повториться? Мені було страшно, що він знову захоче обмінюватися непристойними фотографіями, що я не зможу йому в цьому відмовити. Ні, я повинна бути сильною. Може, не варто було йому вірити? І все ж я відповідала йому. Коли Ілля був на зв'язку, навіть не вірилося, що він може зникнути або спеціально заподіяти біль. Але, на жаль, це відбувалося вже не раз, і мені слід було контролювати свої емоції.

А ще мені було цікаво, чи спитає Ілля, як моє здоров'я, адже я казала йому, що застудилася. Я не помилилася — Ілля про це навіть не згадав.

І все ж своїми повідомленнями, сповненими ніжності і любові, швидкими відповідями він зародив в моєму серці надію, що, можливо, він дійсно за мною сумував і хотів бути зі мною. А раптом це насправді так?

Увечері, коли я вже була вдома, то відповіла на чергове його повідомлення, але він більше не писав, і я лягла спати. Дивно, але я не нервувала — просто відчувала, що Ілля не зникне. Не цього разу.

Прокинулася вранці і виявила від нього послання. Як я і думала — все в порядку. Ось тільки почуття приниженості мене ніяк не залишало. Після обіду я йому відповіла, і потім він знову мені написав. Усе те ж саме: порожні слова про кохання, купа смайликів, сердечок. Усе те, що прив'язувало мене до нього, але втрачало будь-який сенс, коли він просто зникав і залишав мене одну.

На чергове таке повідомлення я навіть не відповіла: втомилася. Відчувала себе спустошеною, мені було соромно перед собою за те, що я знову йому повірила, адже в глибині душі я розуміла, що не повинна цього робити.

Увечері у нас на роботі був корпоратив. Ми зібралися в ресторані: їли, танцювали, трохи випивали. Чим більше часу минало з моменту його останнього повідомлення, тим більш сумно мені ставало. Він міг би і зателефонувати, але мовчав. Коли я зрозуміла, що спілкування з колегами мене вже не тішить, я попрощалася з ними і поїхала додому.

Напевно, це алкоголь на мене подіяв, і я знову відчула ніжність до Іллі. Як він міг зателефонувати, якщо я йому так і не відповіла? Якщо я хочу, щоб у нас все налагодилося, я повинна його пробачити і повірити йому знову. І я написала:

«Тільки повернулася з корпоративної вечірки, було весело. Збираюся лягати спати. На добраніч. Солодких тобі снів».

Минуло півгодини, була вже північ, а Ілля ще не відповів, моє повідомлення лишалось непрочитаним. Якихось тридцять хвилин, а я знову відчувала себе приниженою. У цьому третьому месенджері можна було видалити повідомлення безслідно, і якщо одержувач його не бачив, то навіть не дізнався б про його існування. Тому, згадавши, скільки страждань приніс мені Ілля, скільки разів він брехав мені, зникав, знущався наді мною, принижував, не вчинив жодного вчинку заради нас, — я видалила своє повідомлення.

Але буквально через дві хвилин Ілля написав:

«А куди зникло твоє повідомлення щодо вечірки? Начебто було, а тепер немає. Або ти спеціально його видалила?»

Тієї ж миті, коли я прочитала це повідомлення, я зателефонувала йому, але він не відповів.

«А чому ти не береш слухавку?» — поставила я зустрічне запитання. Але Ілля мовчав, його не було в мережі. Мене почало трусити від хвилювання, цей жахливий стан очікування вісточки повернувся, і я зрозуміла, що знову програла.

В черговий раз, не контролюючи себе, я написала:

«Так, я видалила те повідомлення. І правильно зробила, тому що ти навіть на телефонний дзвінок відповісти не можеш. Як в старі добрі часи».

Ще близько півгодини я просиділа нерухомо в очікуванні відповіді, а потім все ж лягла спати, відключивши інтернет.

Я прокидалася кілька разів посеред ночі, перевіряла месенджери, але Іллі ніде не було онлайн. Звичайно, він бачив моє повідомлення. Не міг він мені написати і раптово, в ту ж секунду, відключити інтернет. Він цілеспрямовано його не відкривав. Вирішив мене провчити або як це назвати інакше?

Вранці я була розбита повністю, як після історії з Римом. Пекельний біль все стиснув у моїх грудях. Я просто знала, що Ілля зник. Знала, що він напише ще, але точно не в найближчі дні. Немов Олена раптом постукала в його двері, і він відключив інтернет. Або він на мене образився за те, що я видалила своє повідомлення? Тепер він знав, що я намагалася себе контролювати і не писати йому, тепер він знову отримав наді мною владу. Або образився, або просто знущався, коли зрозумів, що я, як і раніше, слабка.

«Я не здивована, — написала мені тітка, коли я розповіла їй про те, що сталося, — ти зробила кілька помилок: знову проявила емоції і стала вразливою; зізналася, що сама видалила повідомлення, тим самим показавши йому свою слабкість; страждаєш зараз. Невже ти знову йому повірила?»

«Не те щоб повірила. Просто я прийшла з вечірки, була трохи п'яна. Мені так хотілося тепла».

«Це в черговий раз доводить, що не можна нічого робити в пориві почуттів і емоцій. Потрібно завжди продумувати свої кроки наперед».

«Отже, я знову все зіпсувала?»

«Ти зіпсувала свій емоційний стан. Тепер знову доведеться відновлювати свої позиції, але для цього потрібно чекати, доки він з'явиться. Ти нічого не зіпсувала, це Ілля такий. Напевно, він зараз з Оленою».

Ох, як же мені було погано. Як на зло, почалися вихідні, і я не могла відволіктися на роботі. На щастя, прийшла в гості мама, і залишок дня я провела в її обіймах, ридаючи.

– І що ти в ньому знайшла? — постійно повторювала вона, але від цих слів мені не ставало легше.

Так, я сама собі вигадала Іллю, якого полюбила. Він завжди зникав, завжди жартував. Чому я вважала, що він може бути іншим? І все ж я сподівалася, що він вийде на зв'язок. Але Ілля цілий день мовчав.

«Дуже добре, мрії збуваються — він зник. Чи тішить мене це? Ні. Тому що я знову почала вірити. Він писав кожного дня, а вчора різко зник, як тоді — на мій день народження. Він припинив мені відповідати, а сьогодні так і не вийшов на зв'язок. Напевно, він з Оленою. Цілий день я плакала. Перед сном мені стало легше. Час припинити ці стосунки, але я дуже боюся, що потім буду відчувати себе винуватою, що не дала нам шанс. Що й казати, я вже відчуваю свою провину. Це безумство. Цієї ночі я майже не спала, прокинулася о третій ночі, полізла в телефон, а він так і не написав. Життя жорстоке і жахливе. Ілля заподіює тільки біль, а я все чекаю, що він зрозуміє, як сильно я йому потрібна.

07.10.2017, 22:04»

Прокинулася наступного ранку — повідомлень від нього немає, в мережу не заходив. І знову сльози. Невже це кінець? Не вірилося, що він повернувся в моє життя, тільки аби помститися, адже він міг вигадати більш витончений спосіб. Але так різко зникнути? Він зник до того, як я зізналася, що видалила повідомлення. Він навіть не відповів на мій дзвінок. Боляче.

«Мені дуже боляче і важко. Дуже. Не віриться, що одного разу цей біль зникне. Вже півроку я відчуваю біль. Чому він наді мною знущається? Єдиною моєю помилкою була лише щирість з ним. Чому я повинна страждати через те, що кохаю? Люди — жахливі створіння. Я все втратила, я нічого і не мала. Ілля знову мене розтоптав. І десь далеко в глибині душі ще жевріє образ того Іллі, якого я собі вигадала, але як же я помилилася!

08.10.2017, 11:10»

Моїм стражданням не було видно ні кінця, ні краю. Невже так буде завжди? Чому я знову дозволила загнати себе в кут? Чому сподівалася, що все зміниться? В черговий раз я мріяла, щоб вихідні скоріше минули: де таке бачено? А ще краще було б заснути і прокинутися, коли все скінчиться.

І ось настав довгоочікуваний понеділок. Увімкнула інтернет, і серце завмерло в надії, коли я побачила повідомлення в месенджері. Я запустила його, і мене кинуло в жар: мені надійшло сповіщення, що Олена приєдналася до месенджера. На щастя, вона не встигла написати мені образливих речей, і я швидко її заблокувала. Господи, як добре, що я внесла всі її номери в телефонну книгу і вчасно встигла відреагувати. Чергова образа розбила б мені серце.

Але що б це могло означати? Це черговий збіг чи вона спеціально завантажила собі месенджер, аби написати мені образи? Якщо так, тоді вона знала, що ми з Іллею знову спілкуємося, тобто вони були разом. І знову це відчуття: ніби я брудна і не можу відмитися. Мої підозри підтвердилися, коли через кілька годин вона з'явилася в мережі, а потім вся інформація про неї зникла, тобто вона теж мене заблокувала. Отже, стежила за моїм аккаунтом. Жахливо. Це просто жахливо.

Я, як могла, зібрала залишки своєї душі в кулак і повернулася до роботи. Щоб трохи відволіктися, я листувалася з подругою, коли від Іллі надійшло повідомлення:

«Дуже добре. Отже, це у тебе така тактика», — написав він, але коли я відкрила листування, повідомлення вже було видалено. Як побитий пес, я швидко почала друкувати відповідь:

«Давай про все забудемо. Якщо ми хочемо побудувати справжні стосунки, нам потрібно припинити поводити себе по-дитячому. Якщо ти, звичайно, хочеш відносин. І взагалі — це ти зник на всі вихідні. З ким ти був?»

Я поставила в кінці багато смайликів, маскуючи тим самим своє приниження. Ілля відповів години через три:

«Твоє повідомлення мені сподобалося, крім слів «якщо ти». Вмієш ти все зіпсувати. Краще ти мені скажи, з ким була весь цей час. Не хвилюйся — я все пробачу».

Я зателефонувала тітці.

— Знову почалася порожнеча, — втомлено сказала я.

— Так, замість того, щоб пояснити, чому він не відповідав тобі два дні, знову віджартувався. Однак тепер ти знаєш, що потрібно робити. Чи не так? — запитала вона.

— Припинити з ним спілкування?

— Ти дала йому шанс, і знову переконалася в тому, що нічого не змінилося. Він не хоче реальних стосунків з тобою. Зрозумій це.

— Знаю. Гаразд, дякую, — відповіла я сумно, але вже знаючи, що буду робити далі.

«З ким я була? З тобою, звичайно», — написала я Іллі, зводячи наше спілкування до жарту.

«А я був поруч з тобою», — відповів він приблизно через годину.

На цьому наше листування припинилося.

«Я знову змирилася з тим, що це кінець. Ілля мені вчора хоч і написав, але все це було нещиро, награно. І я розумію, що всі його слова були порожнечею. Мені сумно, але я в порядку. А ще: сьогодні у мене з'явилося щире бажання, щоб Ілля був щасливий. Хочу, щоб він покохав когось по-справжньому, почав жити по-новому, знайшов сенс, знайшов свій шлях. Якщо це станеться, то все було недарма. Я готова відпустити його і щиро бажаю йому щастя і любові з іншою.

10.10.2017, 23:13»

Різні думки роїлися в моїй голові. Ми начебто не були в сварці, були разом, але Ілля мені більше не писав і не телефонував. І знову одне запитання долало мене: чому?

— Він чекає свого дня народження, — сказала тітка, — і коли ти не привітаєш його, він образиться і скаже, що ти знищила вашу заплановану романтичну відпустку в жовтні.

У Іллі 20 жовтня був день народження. Так, це була проблема.

— Ти ж не збираєшся його вітати? Його потрібно в цей день додати в чорний список. Відключи телефон на цілий день.

Я чула багато порад, але намагалася прислухатися до своїх справжніх відчуттів. Спочатку я дійсно вирішила додати його в чорний список за день до свята. Але я не була впевнена у правильності такого рішення. Чи була я готова остаточно спалити мости? А раптом після цього він розсердиться і знайде спосіб помститися? З іншого боку, блокування назавжди усуне його з мого життя, і з часом я зможу його забути. Чи хочу я його забути?

Чомусь образи на Іллю не було. Спочатку я дивувалася, потім спробувала змиритися, але головне — я його пробачила. І виправдала. Іноді до мене знову поверталися смуток і біль, туга за ним. Іноді ставало легше, іноді було нестерпно. І все ж без нього було спокійніше, хоч і самотньо.

«Ілля не пише і не телефонує всі ці дні. Боляче було дуже, зараз терпимо. Знати б, чому він так себе поводить. Дуже хочеться зателефонувати йому, написати, але я не можу. Я втрачаю його остаточно. Щоранку плачу, але він повинен сам прийняти рішення. Хочу написати йому прощального листа, але не впевнена, що це правильне рішення. Вчора знову молилася в церкві, просила Бога, щоб все вирішилося до 20 жовтня — його дня народження. Мені шкода Іллю, він втратив найвідданішу собачку в своєму житті — мене. Я все ще не знаю, як бути. Я втомилася страждати.

16.10.2017, 11:48»

В ті моменти, коли все здавалося безнадійним, я починала писати йому лист. Це був мій запасний варіант на випадок, якщо до Нового року я так і не зможу його забути, мій подарунок йому. Звичайно, цей лист нічого не змінить, адже стільки разів я намагалася бути щирою, а він мене немов не чув, тому чергові зізнання навряд могли чимось допомогти. До того ж, я пообіцяла собі, що більше не буду перед ним принижуватися. А все ж думка про те, що у мене є запасний варіант, рятувала мене в ці дні і допомогла прийняти рішення: я не буду вітати Іллю з днем народження, але і блокувати його теж не буду. Нехай все йде само собою, і якщо до Нового року мій біль не вщухне, я напишу йому. Можливо, і він багато чого обміркує до того моменту. І я писала, писала без зупинки, а коли настав день його народження, я стала спокійнішою, тому що до цього часу звільнила свою душу від нескінченного плину думок.

Так, його день народження настав тоді, коли мої рани вже трохи затягнулися. Цього дня я вирішила, що нізащо не повинна залишатися наодинці з собою, тому ввечері ми з мамою пішли до театру. Але вистава мене не втішила. Я думала, що зможу відволіктися, але смуток все ж повернувся. Було б дивно, якби цього не сталося в такий день. Але я його пережила і не привітала Іллю. Відтепер я зобов'язана була почати нове життя.

«Сьогодні у Іллі день народження. Я його не привітала. Але я бажаю йому щастя. Сподіваюся, що одного разу вся ситуація з ним проясниться, і я дізнаюся істину, а поки Ілля — це той чоловік, який завдав мені пекельного болю. Ще ніколи я так не страждала. Ніколи. Прощавай, Ілля, ти сам захотів таку кінцівку. Це не моя провина, хоч ти і намагався мене звинуватити. Будь щасливий. HappyBirthday!

20.10.2017, 23:06»

Я боялася реакції Іллі на те, що я його не привітала. Іноді він міг бути агресивним і грубим. Він міг написати мені купу неприємних слів, знову звинуватити мене в тому, що я все знищила. Але цього не сталося.

Я прокинулася наступного ранку і не побачила гнівних повідомлень. І мені стало набагато легше. Я почала дихати. Зникла тяжкість у грудях. Чи надовго?

«Сьогодні у мене чудовий настрій! І я знаю, що так буде тепер завжди! Біль минув, і я готова рухатися далі. В душі немає ані краплі образи на Іллю, є бажання, щоб він був щасливий. Немає бажання квапити події, нехай все йде своєю чергою. Моя душа сповнена натхнення. Я не зламалася. Я все ще люблю цей світ, адже він прекрасний.

23.10.2017, 22:27»

Минали дні. Ні, все-таки не завжди я відчувала цілковитий спокій, іноді тужила за Іллею, іноді мені ставало його шкода. Я чомусь дуже глибоко останнім часом почала відчувати його самотність. Можливо, лист, який я писала йому всі ці дні, дав мені якесь розуміння його способу життя. Я описувала в ньому, яким бачу Іллю: і переді мною був чоловік нещасливий, самотній, що потребує тепла, але абсолютно не здатний взяти на себе відповідальність. Він був великою дитиною. Чи готова була я взяти на себе таку ношу: постійно доглядати за ним, терпіти його дитячі витівки, нести відповідальність в сім'ї за двох? Чи могла я, якщо сама була такою ж? Що я зробила для Іллі? Я теж красиво говорила, і я теж нічого не робила. Можливо, ми зустрілися, щоб я, нарешті, замислилась над своєю поведінкою, власними недоліками?

Іноді подібні думки мене засмучували: коли я розуміла, що теж недосконала. Але хіба тоді, у вже такому далекому серпні, я не намагалася з усіх сил? Хіба він не припинив остаточно мене поважати і цінувати саме в серпні?

Ось що дивно, — коли Ілля мовчав, я починала його виправдовувати.

Тиждень минув спокійно, на вихідних ми з батьками поїхали в гості до тітки. Я дуже чекала на зустріч із нею, мені здавалося, що вона відповість на всі мої запитання, і мені стане легше. Але минав час, а всі навколо поводилися зі мною так, ніби нічого не сталося, ніби в моєму житті все прекрасно. Ілля згадувався, як минуле, забуте, відживше своє. Напевно, тому він вирішив про себе нагадати.

Була одинадцята вечора, ми дивилися фігурне катання. Звук в моєму телефоні був вимкнений, але моя рука раптом до нього потягнулася.

«Дякую».

Одне повідомлення від Іллі і смайлик. Одне слово, і в ньому все.

— А за що він дякує? — запитала мама.

— Це ж очевидно. За те, що не привітала його з днем народження, — це було зрозуміло, я дуже добре його знала.

— Ти задоволена? Адже ми цього хотіли, він біситься, думає про тебе.

— Не знаю, — відповіла я. Коли Ілля мовчав, я думала, що він може обмірковувати свою поведінку, тужити за мною, сумувати. Але коли він писав, це було більш схоже на гру з його боку, тому що його слова не несли в собі каяття. Тому я була засмучена. Серце шалено калатало.

— Ти ж не думаєш, що він насправді засмучений? — запитала тітка, і це запитання повернуло мене до реальності.

— Ні, звичайно. Ясна річ, що відповідати я не буду.

Приблизно через півгодини Ілля, гадаючи, що я сплю, скинув мені три виклики, а я додивилася фігурне катання і лягла спати, просячи Господа допомогти мені прийняти правильне рішення.

Вночі мені наснилося, що я відповіла Іллі, і він додав мене в чорний список. Це і було рішення: я повинна була мовчати. Коли я поверталася в поїзді додому, довго задавалася запитанням: як так відбувається, що такий близький і рідний Ілля перетворився на людину, яку я боюся? Події літа, такі солодкі і пристрасні, були тепер такі далекі. Ілля став чужим. Особливо, коли він поводив себе так, як учора. Він не готовий серйозно обговорювати наші з ним проблеми, стосунки, але при цьому не відпускає мене, як дитина не випускає з рук іграшку.

«Ілля написав мені 28 числа, в суботу. Всього одне слово — «Дякую». А через півгодини скинув три виклики. І все це вночі, коли я сплю, щоб я не змогла відповісти. Так і закінчується наше так зване кохання. Мені шкода, що все так вийшло, але серце вже не стискається від болю. Будуть ще болючі моменти, бажання написати йому, все кинути, прибігти і припасти до його ніг. Але я повинна змиритися з тим, що йому це не потрібно. Якби я була йому потрібна, все склалося б інакше. Так і закінчується епоха Іллі. Навіть не віриться. Сподіваюся, він буде щасливий. Сподіваюся, буду і я.

31.10.2017, 18:29»

XII — Листопад

Дивно, але я його пробачила. Якесь розуміння прийшло мені в голову: це просто хлопець з Німеччини, і я для нього просто дівчина з України. Він хотів розвеселити мене, коли мені було самотньо, а це кохання я сама собі вигадала. Хіба він не має права на реальні побачення, реальний секс? Хіба я б відмовилася зараз від зустрічі з реальним чоловіком? Кого я обманюю? А якби ви жили в одному місті? Зізнайся собі, Поліно, невже тобі подобаються такі чоловіки, як він: несерйозні, незібрані, недисципліновані, непунктуальні, вульгарні, що матюкаються, не бувають щирими, брешуть? Адже весь цей час ти трималася за той образ Іллі, який сама собі вигадала, коли побачила в соцмережі його фото з племінником на руках. Він здавався таким зворушливим тоді, здавалось, він буде найкращим татом, найкращим чоловіком. І саме за цей образ ти вхопилася, як за соломинку. Так, іноді Ілля дійсно казав розумні і мудрі слова про сім'ю, стосунки, але в ці ж красиві промови він вплітав матюки, вульгарності, брутальності. Коли настав той момент, що ти почала з цим миритися, Поліно? Чому заради цих стосунків ти втратила себе? Не дивно, що Ілля перестав тебе поважати і влітку поводився з тобою так зневажливо.

Коли я усвідомила, що не прийняла Іллю насправді таким, яким він є, тоді і прийшло зцілення. Я зрозуміла, що не тільки Ілля, але і я була егоїстичною в цих стосунках. В черговий раз я переконалася, що ми дуже різні, але в глобальному, на жаль, схожі. І я дійшла більш глибинного висновку: доки я не позбудуся свого егоїзму, не стану добрішою, не навчуся любити безкорисливо, я не зможу себе поважати. А лише почавши поважати себе, я перестану залежати від стосунків, стану самодостатньою, і ось тоді знайду щастя в любові.

Я розробила «План доброти» на два місяці: від дрібниць на кшталт «принести на роботу цукерки», до участі у волонтерських проектах. Я дуже надихнулася цією ідеєю, і почала діяти.

Мені стало легше практично одразу, немов я тільки зараз почала відкривати себе справжню, розуміти, хто я насправді. І кому варто було за це дякувати? Іллі.

Я дописала свого листа. Залишалося дочекатися Нового року, щоб відправити його. Просто так, аби зігріти його серце. Можливо, Ілля спеціально завдавав мені болю, хоча моя душа відмовлялася в це вірити, але моє завдання полягало в тому, щоб подарувати йому якомога більше тепла, якого бракувало в його житті.

«Цей запис по-справжньому потаємний. Я все ж вирішила надіслати Іллі листа на Новий Рік. Він вже у мене на сім сторінок, за два місяці стане ще більшим. Не знаю, чому, але я маю потребу у цьому листі, і вірю в невинуватість Іллі. Боюся тільки, що до того моменту все стане вже неактуальним або Ілля вже буде не один. З іншого боку, значить, не судилося. Мені здається, що тепер я все зможу пережити. До того ж, якщо він когось полюбить щиро, то все дійсно було недарма, і я в ньому не помилилася.

02.11.2017, 16:27»

Коли Ілля повернувся, я була до цього готовою. Була п'ятниця, я була на роботі, мій телефон завібрував.

«Дякую, мила, — написав Ілля, — ось вже не очікував, що ти не поздоровиш мене з днем народження».

І знову серце зрадливо стислося. Цього разу я не могла мовчати, не хотілося злити Іллю, до того ж, ми не сварилися.

«Як я могла забути? Пробач мені, милий, запрацювалася! З днем народження! Щастя, любові, здоров'я, здійснення всіх бажань!» — написала я.

«Дякую, люба. Тільки ти могла написати таке оригінальне привітання», — відповів він.

А я відправила йому смайлик. Мені потрібно було контролювати себе, тому я лише поверхнево читала його повідомлення, намагаючись вловити лише суть. Але я знала: всі вихідні я буду знову чекати на нього. На щастя, Ілля написав мені наступного дня. Але на щастя чи на біду? Адже я тільки зцілилася, і ось знову його красиві слова про те, що він сумував.

«Так це ж ти зник», — відповіла я.

«Ось тільки не треба брехати. Ти нічого не відписала на моє останнє повідомлення!»

«Так ти ні про що не питав. До того ж, це ти тоді зник на два дні, як в старі часи».

«Але я ж повернувся, а ти так і не відповіла».

«Гаразд, проїхали, що вже зараз про це говорити», — відповіла я. Був уже вечір, я готувалася до сну. Наше листування тривало півдня, тому що тепер я відповідала йому з великими інтервалами, як робив завжди він зі мною. Ось тільки сам він тепер відповідав досить швидко. Напевно, скучив за три тижні. Потім він зателефонував. По відео.

— Привіт, сорокарічний! — прокричала я, і ми розсміялися. Між тим, ми не бачили одне одного з кінця серпня.

— Ти схудла, — сказав Ілля.

— А ти постарів.

Дідько, з ним знову було чудово, немов не було ніякої перерви в спілкуванні. Все здавалося так просто, коли Ілля був поруч, чому ж так погано ставало потім? Завжди здавалося, що так, ось тепер все буде інакше, але потім весь біль повторювався. Саме тому я повинна була себе контролювати. Ілля не любить тебе, ти лише віртуальна подруга, він не приїде, це лише гра…

— Як там Олена? — запитала я.

— Я з нею не спілкуюся.

— Як же так? Після всіх тих поцілунків?

Ілля різко крутнув головою, даючи зрозуміти, що йому неприємно про неї розмовляти, і я чомусь повірила йому.

— Я багато чого зрозуміла, Ілля, за цей час. Ти ніколи нічого не був мені винен. Все було віртуально, це я вигадала собі якусь реальність. Але зараз… Знаєш, я не хочу так спілкуватися. Ми казали гучні слова про кохання, але я скажу так: ти подобаєшся мені, Ілля, я хочу зустрітися. Мені не потрібне порожнє спілкування, і я готова все припинити зараз.

— Я теж хочу зустрічі, — відповів Ілля, дивлячись мені у вічі.

— Так? І коли ж ми зустрінемося? Коли ти визначишся? До п'ятниці встигнеш?

— Звичайно, встигну, — відповів він і посміхнувся.

— Отже, я очікую, що до п'ятниці ти зникнеш або Олена знову мені напише щось бридке?

Ілля розсміявся: він все розумів і не заперечував.

— Ти мені краще скажи, чому три тижні тому ти не відповіла на моє повідомлення?

— А що я могла на нього відповісти?

— Хоча б смайлик надіслати!

— Смайлик? Добре, буду мати на увазі. Але мене більше цікавить, чому Олена зареєструвалася в цьому месенджері, як тільки ми почали в ньому спілкуватися?

— Я не знаю, — відповів Ілля, — вона вже давно в цьому месенджері. І бовтається у мене в чорному списку.

У Іллі завжди були відповіді на всі запитання, а у мене було ще одне: коли тепер він з'явиться наступного разу? Як же не хотілося повторення тих тортур.

— Знаєш, мені було добре в ці дні, — сказала я щиро, — а тепер знову почнеться хвилювання. Давай домовимося: наступного разу ти напишеш мені першим, і тоді я не буду нервувати. Гаразд?

— Без проблем, я напишу тобі завтра, — сказав Ілля, а потім якось так пронизливо посміхнувся і сказав, — це навіть добре, що ти не привітала мене з днем народження, бо я тебе не привітав також.

Мені здається, це були найголовніші і найщиріші слова того вечора.

Коли ми попрощалися, і я лягла спати, мене мучило тільки одне запитання: чи зможу я тепер не страждати? Чи зможу я спокійно спілкуватися з Іллею, не чекаючи від нього ніяких вчинків? Ми говорили про зустріч, але ми стільки разів про це говорили, невже я все ще готова була йому вірити? Ні, тепер я була сильною і мала все здолати.

І все ж наступного дня я хвилювалася: боялася, що Ілля мені так і не напише. Це було легке хвилювання, не панічний страх, але воно було. Ілля написав мені після обіду:

«Спиш, люба? Спи, мила, відпочивай».

Дурне, пусте повідомлення, а я від нього розплилася в усмішці. Але не відповіла одразу. Я не повинна була виказувати своїх емоцій, що легко мені вдавалось як тільки я змирилась і прийняла той факт, що ми з Іллею ніколи не будемо разом, він лише мій віртуальний друг з Німеччини. Саме в жовтні у мене з’явились ці відчуття,і я не мала права втратити їх.

Через дві години я відповіла йому, після чого він теж довго не писав. Принаймні, це був тепер рівноцінний обмін. Ілля завжди відповідав мені не одразу, і тепер ми були на рівних умовах. Перед сном ми побажали одне одному на добраніч.

Наступного дня я не писала йому, а він зателефонував мені, коли я вже спала.

«Ілля знову повернувся. Він написав у п'ятницю, в суботу, в неділю. Зателефонував мені по відео. Я не знаю як бути. Вирішила нічого від нього не чекати, бути йому другом, але це складно, коли він каже про кохання і знову обіцяє зустріч. А ще я боюся, що Олена знову з'явиться, я не хочу більше страждати. З іншого боку, після всього, що було, я вже нічого не повинна боятися. Потрібно зрозуміти, що Ілля просто забавляється, що зустрічі не буде, сприймати це як спільне захоплення, пригоду. Потрібно купити заспокійливий чай. Ілля більше не повинен ятрити мою душу. Поки він поводить себе так, як раніше поводився в квітні, травні — в ті місяці, коли був відкритим. Може, він зрозумів, що я більше не тримаюсь наших стосунків, і припинив мене боятися? А, може, Олена зникла, і він від нудьги взявся за старе. Подивимося. Я все витримаю, все подолаю. Адже це життя, і воно прекрасне. Я буду просто жити і радіти.

06.11.2017, 08:54»

Побачивши вранці пропущений виклик, я вирішила, що зателефоную Іллі ввечері, коли будуповністю вільна, але він порушив мої плани, зателефонувавши сам. Ілля знову подзвонив по відео, і ми довго говорили. В цей день я дізналася дуже цікавий факт: Ілля жив у чоловічому гуртожитку. У нього була маленька кімната, а душ і туалет були на поверсі загальними для всіх мешканців.

«Ось чому він не міг отримати мені запрошення», — промайнуло у мене в голові.

А ще, напевно, це була перша правда, яку він мені сказав. Проте п'ятниця наближалася (день, коли ми повинні були визначитися з датою зустрічі), а я вже не була впевнена, що мені це потрібно: знову нагадувати, просити, вимолювати. Це був всього лише віртуальний знайомий, який ніколи не стане реальним. Мені не варто було втрачати голову.

«Хочу поділитися своїми думками. Спілкування з Іллею стало спокійнішим. Чи надовго? У мене таке враження, ніби перерва в спілкуванні тривалістю два місяці позитивно на нас вплинула, причому друга перерва в жовтні мала особливо позитивний ефект. Коли Ілля з'явився в жовтні, він ніби хотів затвердити свої позиції, але при цьому і я не хотіла поступатися своїми. У підсумку, ми припинили спілкування. Коли Ілля повернувся в листопаді, він припинив вимагати, й я стала м'якшою. Той факт, що я не привітала його з днем народження, теж зіграв позитивну роль. Ми немов поквиталися. Якщо чесно, зараз все так, немов у травні, хоча я розумію, що Ілля ще не раз зникне і Олена з'явиться, хоча, можливо, і ні. Поки я тільки визначаюся з тим, як мені слід поводитися. Єдине, що я точно знаю, — більше не буду страждати, будь-яку подію зустріну гідно і з посмішкою. Подивимося, що буде далі.

08.11.2017, 17:03»

Мені вдавалося контролювати себе в ці дні. Весь тиждень я хотіла написати йому ввечері і просто побажати гарних снів, але всі шість днів він мене випереджав і телефонував першим. Це було дивне відчуття заспокоєння: знати, що все під контролем. І щоб його не втрачати, потрібно було просто не виявляти емоцій, не бути сентиментальною та вразливою.

Та все ж невелику слабкість я проявила. Була неділя, я дивилася виставу в театрі — балет «Кармен». Балет захопив мене, сповнив мою душу емоціями, бажанням любові, потребою поділитися почуттями з оточуючими. З Іллею.

«Не роби цього, не пиши йому, — зупиняла мене твереза думка, — але ж весь тиждень він писав і телефонував мені першим, можна один раз і проявити ініціативу, написати щось нейтральне».

Ось тільки нейтральне не вийшло:

«І все ж чудово, що ми зустрілися», — написала я Іллі в антракті.

Він не відповів і мовчав весь наступний день. Онлайн він не з'являвся. Може, був на роботі? І знову повернулося легке хвилювання, адже тепер саме моє повідомлення залишалося непрочитаним, а не його.

Коли у вівторок він написав черговий жарт, все, що було написано раніше, втратило свою актуальність. А до мене почали повертатися думки про зустріч. Чи побачимося ми колись? До чого все це, якщо немає майбутнього? Чому я повинна страждати і нервувати, якщо ми навіть ніколи не обіймемося, не посміхнемося одне одному, не поговоримо, не подивимося одне одному в вічі?

«Милий, п'ятниця вже минула. Ти визначився щодо нашої зустрічі? Навіть твій любовний гороскоп на листопад радить вирушити в подорож», — написала я жартівливо, але він мовчав весь день.

«Ілля знову зник. Я тримаюся. Начебто нормально переношу, але все ж мені важко. Розумію, що від мене нічого не залежить, що потрібно просто чекати, прийняти все як є. Але мені сумно. Як шкода, що я все це відчуваю. Я повинна знову боротися з собою, та ще й робити вигляд перед оточуючими, що все добре. Довго мені ще чекати? І все ж мені легше, ніж раніше. Все налагодиться, просто потрібен час. Гірше вже не буде. Я впораюсь. Але дивно: він писав і телефонував мені десять днів поспіль, а тепер просто зник. Сподіваюся, що скоро все вирішиться остаточно.

15.11.2017, 13:36»

Вранці я прокинулася і побачила від Іллі найпрекрасніше у світі повідомлення:

«Я майже визначився, люба, як ти можеш в мені сумніватися? Можливо, ми дійсно надто стримуємо свої пориви, адже в справах любові без них не обійтися».

Невже Ілля насправді так вважав? Якщо так, то я була просто на сьомому небі від щастя. Йому сорок років, але ось він пише про пориви, він думає про нас і, можливо, навіть планує зустріч.

«Я впевнена, що ти приймеш правильне рішення», — відповіла я, намагаючись не тиснути на нього і не ставити конкретних запитань.

Але коли Ілля після обіду написав мені одне тільки слово «Звичайно», мені знову стало сумно. Захотілося закричати, накричати, сказати щось образливе, почати вимагати. Але чого чекати? Ніжності і романтики? Хіба я могла змусити Іллю робити те, чого він не хоче? Майже вісім місяців близького спілкування навчили мене, що Ілля не підкорятиметься нікому, він буде чинити так, як хоче. Ти сама його обрала, Поліно, не можеш забути його — терпи.

«Знову у нас з Іллею, як мені здається, все скінчилося. Вчора я написала йому: запитала, чи визначився він з датою нашої зустрічі. Прокинулася вранці і побачила від нього повідомлення, що потрібно жити поривами і так далі. Я написала йому, що вірю, що він прийме правильне рішення, на що він коротко відповів «Звичайно». Якось не дуже приємно. Я знову зробила все, що могла, мені стало легше. Хід за Іллею. Але я вже зрозуміла, що тепер він зникне знову, тому що йому нічого мені дати. Нехай буде щасливий. Все одно було чудово.

16.11.2017, 12:40»

Я надіслала йому просто милий смайлик.

Те, що я не написала йому ніяких гнівних повідомлень, ще не свідчило, що я заспокоїлася. В душі почало зароджуватися розуміння того, що моя залежність повертається: я знову мрію про зустріч, чекаю повідомлень, Ілля знову стає реальним. Поділитися цим з близькими я не могла: було соромно, що я знову дозволила йому обплутати мене павутиною порожніх обіцянок і красивих слів. І я розуміла, що не зможу і надалі так спілкуватися, Іллю потрібно було додати в чорний список.

Я переконалася в цьому остаточно ввечері, коли Ілля також надіслав мені смайлик, точніше, картинку з будівлею вокзалу.

Не знаю, що на мене найшло, але я почала поводити себе неадекватно:

«О, милий, ти їдеш до мене? Я така щаслива! Тобі купити квитки на потяг з Києва до мого міста?»

Ілля вирішив трохи підіграти:

«Звичайно, бери і якнайшвидше!»

«На коли брати? О котрій прилітаєш?»

«Бери на ранок. Поспішай, я не можу більше чекати».

Я зателефонувала Іллі, але він не відповів.

«Милий, нам потрібно обговорити конкретну годину, я готова придбати квитки», — написала я, але Ілля більше не відповідав.

Я відчувала себе божевільною — реально готова була придбати ці квитки на поїзд і надіслати йому, аби він знав: для мене це серйозно. Впевнена, що Ілля розумів це, тому й мовчав. Ще одне його повідомлення, і відбувся б вибух. Через дві години я трохи прийшла до тями і знову написала йому:

«Не хвилюйся, Ілля, я жартувала. Я ж знаю, що ти не приїдеш. Хоча, якщо чесно, я втомилася від порожніх обіцянок».

Ілля продовжував мовчати, і я лягла спати.

Я не пам'ятаю, коли він мені відповів: наступного дня чи через день, але це була чергова порожня фраза:

«Знаєш, я теж втомився. Піду нап'юся з горя. Якщо хтось спитає, всі претензії до Маковцевої».

Начебто весело, можна і далі мило спілкуватися, але що потім? Нічого. Адже зустрічі не буде. Ілля не хоче цього. Що робити? Тільки чорний список міг мене врятувати, але для цього потрібен був привід. Я не могла просто так взяти і заблокувати Іллю, бо відчувала б себе винуватою в тому, що сама відмовилася від кохання, своїми власними руками все знищила. Але скільки ще можна було страждати?

Була субота. Я, знесилена, лежала в ліжку і не знала, як бути. Лист. Так, мій прощальний лист, який я готувала на Новий рік! Може, настав час відправити його зараз? Я кинулася до ноутбука і знову почала друкувати. Сльози лилися по моїх щоках, але в той же час мені ставало легше. Ось зараз я надішлю Іллі все це, і він знатиме, як сильно я його кохаю… Стоп.

Скільки разів я писала йому про свої почуття і що отримувала натомість? Лише порожні обіцянки. А скільки разів він казав мені, що я начиталася любовних романів і поводжусь як дитина? А його ставлення до прощальних листів?

«Замість того щоб вирішувати проблеми, ви пишете листи і прощаєтеся. Чого ви цим домагаєтеся? Хочете піти — йдіть, не потрібно зайвих слів», — сказав мені Ілля одного разу.

Я знову розплакалася. Я не могла достукатися до його серця, він не відкривав мені свою душу. Що б я не написала, це нічого не змінить. Але далі так спілкуватися я вже не маю сили, це знищить мене. А просто піти… Ні, я собі цього ніколи не пробачу.

Я злегка переробила листа. З прощального він перетворився на опис моїх почуттів до нього. Це була моя остання спроба достукатися до нього. І я його відправила:

«Коханий, коли у нас все тільки починалося, ти робив все, щоб наше спілкування було найромантичнішим і дивовижнішим у світі. В один прекрасний момент мені раптом здалося, що ми насправді можемо бути разом, з'явилися мрії, а потім біль від того, що вони не можуть втілитися в реальність. Але ти і тут мені підіграв, створюючи ілюзію, що кохаєш мене безмірно, але не віртуально, а по-справжньому, і я повірила.

Я знала тебе ідеально. Для мене ти був розумним, мудрим, ніжним, романтичним, вразливим. Ну, ти це і так знаєш, я багато разів тобі про це казала. Я була впевнена, що ти самотній лише тому, що навколо тебе пусті дівчата, які не відчувають твоє серце, яким потрібні лише гроші, які не можуть зрозуміти всю твою особливість. А я розуміла. Присягаюся, я розуміла, і так хотіла, щоб і ти зрозумів — я поруч, я не ворог, — і щоб ти відкрив мені душу, був щирим зі мною в усьому. Коли людина закохана, вона стає вразливою. Закохавшись у тебе, я стала слабкою, але не дурепою. І мені так хотілося, щоб і ти був щирим зі мною. Скільки разів ти брехав? Але ні, це я брехала собі, обманювалася, закривала очі на те, що ти, на жаль, не кохаєш мене.

Минув час, а я все ще люблю. І ні про що не шкодую. З тобою я щаслива. Це те кохання, яке ніколи не забудеться, це ті відчуття, які хочеться, щоб вони тривали, тривали, тривали…

Ти тільки не забувай, що ти найкращий. Тому що ти забув, ти здався, ти не той хлопець, який вірить у світло і добро, у справжнє кохання. В твоїй душі, незважаючи на те, що ти це заперечуєш з усієї сили, вже оселився страх перед змінами, перед коханням, перед майбутнім. Ти не хочеш ризикувати, не хочеш божеволіти. Для мене все з тобою нове, а ти вже давно втомився, ти не віриш, що тебе можна по-справжньому кохати, а якщо і виникає така думка, то одразу з'являється і страх: а що буде далі? Впевнена, що ще п'ять років тому наша зустріч відбулася б негайно… А зараз…

А може, я все це вигадала, і ти просто з нею, ви щасливі разом, а про мене згадуєте зі сміхом. Що ж, я не проти. Я хочу, щоб ти кохав і був коханим. І щоб ти був щасливий. Ти щасливий? Я ось щаслива, що знаю тебе, і мені не соромно ні за одну секунду моєї слабкості перед тобою.

Я постійно думаю про те, чому так все складається? Чому наше кохання не розвивається, так і залишається лише в наших мріях? Чому ти даруєш мені надію, якщо знаєш від початку, що я тобі не потрібна? Мені не потрібна жалість, мені потрібні любов, щирість.

Ти завжди тримаєш мене на відстані: ні слова про те, як твої справи, як минув твій день, як пройшов твій суд, де ти працюєш. Це неприємно, коли з тобою не діляться нічим, коли ти потрібен тільки для красивих слів.

Якби я не будувала плани, а просто пливла за течією, то все зараз було б добре. А знаєш чому? Тому що мені було б все одно. Але хіба так повинно бути в любові? Чому ми вчасно не зупинилися? Ти ж досвідченіший, мудріший, ти міг зупинити все це. Замість цього я боюся втратити тебе не тільки як кохану людину, але і як друга.

Я знаю, що ти гарна людина. Просто знаю це. Я ще ніколи не помилялася в людях. Я вигадала тебе? Можливо, але тільки твою любов до себе. У всьому іншому я не помилилася: ти найкращий чоловік на землі, ти не хочеш обтяжувати себе стосунками, бо знаєш, що будеш найкращим чоловіком у світі, і тоді тобі доведеться нести відповідальність не тільки за себе. Цього ти і боїшся. Але тут ніхто не зможе переконати тебе, крім тебе самого. А може, ти просто не зустрів ту дівчину, яка розбудить в тобі бажання боротися і йти до кінця. Спочатку мені було дуже боляче усвідомити, що це не я, але зараз я просто хочу, щоб ти був щасливий, нехай і з іншою.

Чого ти боїшся, Ілля? Чого ти хочеш від життя? Чи віриш ти в любов? Чи кохав ти коли-небудь? Ти вважаєш, що всі навколо ускладнюють собі життя, а потрібно пливти за течією. Ти пливеш за нею, ти один. Я в захваті від того, що ти відчуваєш себе гармонійно на самоті, але тоді не варто казати мені гучних слів про кохання.

Я вважала, що у нас все налагодиться і проясниться, коли ми зустрінемося. Я гадала, що все, що відбувається, — це лише непорозуміння, що зустріч все змінить і розставить по місцях. Але я втомилася від того, що тебе немає на зв'язку тоді, коли ти мені потрібен.

Неможливо ображатися на людину, яка подарувала мені стільки радості, світла, надій. Нехай все марно, нехай немає майбутнього, але я була такою щасливою, такою живою. Наша любов була перемогою над усім світом, тому що ніхто так любити не вмів.

Я кохаю того Іллю, якого знаю.

Я пам'ятаю наше перше спілкування по відео. Це був кінець квітня або вже травень? У вас була страшна злива, і ти прийшов втомлений з роботи. Ти подивився на мене, поправив кепку і якось так невпевнено сказав: «Ну, ось він я». Мені здалося чи ти тоді хвилювався? Саме тому приблизно через годину-півтори я написала, як рада була тебе побачити, і ти мені після цього зателефонував. Якось все просто і легко у нас виходило. Все було взаємно. А потім… Чому ти не сказав мені, що я роблю щось не так? Або, може, ти сам злякався того, наскільки близькими ми стали одне одному? Адже ти ділився зі мною тим, як втомився на роботі, а влітку навіть не відповідав на питання про те, як минув твій день. Ти закрив свій реальний світ від мене, окреслив межі. І чим сильніше ти наводив кордони, тим більш знервованою і підозріливою я ставала. Сам поміркуй: в квітні я не була впевнена в твоїй симпатії і писала тобі купу слізних повідомлень, але ти запевнив мене, що все добре, я відчула це, і весь травень ми провели чудово; а потім ти почав відгороджуватися від мене, зникати, немов намагався встановити контроль над ситуацією. А краще б ми жили поривами і насолоджувалися нашими новими почуттями, аніж думали, хто кого повинен підім'яти під себе.

Правда одна — ти не хочеш бути зі мною, інакше все було б по-іншому. У глибині душі я все ще сподіваюся, що одного дня в твоєму серці щось стрепенеться, і ти захочеш реальності. Кожного разу, коли ти повертаєшся, я думаю, що тепер все буде інакше, але історія повторюється раз за разом. І справа не в Олені, справа в твоїй нелюбові до мене.

Я злюся на себе за свою слабкість, за те, що не можу бути холоднокровною. Але, можливо, справа не тільки в мені. Ти біжиш, Ілля, біжиш від любові. Ти красиво говориш, ти можеш навіть щиро вважати, що це я винна, що я тисну на тебе, але скільки місяців, років я ще повинна чекати? Коли я стану гідною твоєї уваги, твого кохання? Ні, я не вірю, що я тобі абсолютно байдужа. Я ж дівчинка твоєї мрії. Але ти злякався. Чому? Злякався, що наше спілкування не має майбутнього, що ти не зможеш нічого мені дати, що ми ніколи не зможемо жити разом? Чому ти відмовляєшся від свого щастя? Хіба ми не були б щасливі в твоїй маленькій кімнатці? Були б, але за умови абсолютної любові і щирості. Але ми навіть не зустрілися, щоб зрозуміти, хто ми одне одному насправді.

Не будемо одне одного обманювати — чоловік, коли він закоханий, готовий усе подолати заради коханої жінки. Я так хочу, щоб дні з тобою стали найкращими в моєму житті, я так хочу відчути твоє тепло, відчути твоє тіло, твої губи, твої руки на собі… Чому? Я не припиняю питати себе! Чому ми не разом, Ілля? Чому на мене справжню у тебе немає часу?

Я до сих пір вірю, що мій Ілля (той самий, вигаданий мною Ілля), читаючи це, відчує хвилювання десь там, в місці сонячного сплетіння, і серце його заб'ється частіше. І раптом крила виростуть за його спиною, і він відчує — це воно. Він — мій Ілля — зателефонує мені і вперше розповість всю правду. Або напише. Ні, він не зобов'язаний мене кохати, але це той Ілля, який завжди в першу чергу був моїм другом. Це той Ілля, який заради коханої міг гори звернути. Цей Ілля принциповий, справедливий, чесний, шанує традиції. Це той Ілля, який став хресним свого племінника. Таким я його знаю і відчуваю.

Я не буду тобі більше нагадувати про зустріч, просити, ображатися. Але і чекати вічно я не можу. Ми знаємо одне одного близько трьох років, здається, це достатній термін, аби визначитися, чи потрібно нам це надалі.

Мені страшно тобі писати все це. Я боюся тебе розізлити, викликати агресію. Чому так вийшло, що я почала тебе боятися? У чому ми припустилися помилки? Мені здається, що у відповідь я отримаю купу звинувачень, які розіб'ють мені серце. Мені страшно, тому що я не можу повірити в те, що могла так сильно в тобі помилитися. Я не помилилася, не може такого бути, тому я зі спокійною душею відправляю тобі цього листа.

Як ми раніше жили, не знаючи одне одного? Як ми будемо жити надалі не разом? Це диво — наша зустріч. Таке диво відбувається тільки раз в житті.

Я кохаю тебе, Ілля і бажаю тобі щастя. Ти найкращий чоловік у світі. Ілля, відчуй мене серцем!»

Залишалося чекати, коли Ілля прочитає лист. Мій план був такий — я чекаю, коли він вийде на зв'язок, запитую про майбутню зустріч, ми визначаємось з датою, а якщо він так нічого не вирішить, я додам його в чорний список.

Очікування мене з'їдало, і я вирішила поділитися своїми переживаннями з тіткою.

«Невже ти знову потрапила в його павутиння?» — запитала вона після моїх зізнань.

«Так, але я намагаюся вирватися».

«Ти не вирвешся. Ти знову в руках маніпулятора. А потрібно бігти. Заблокуй його зараз».

«Ні, не можу. Мене з'їсть почуття провини».

«Як ти можеш звинувачувати себе після того, що він зробив з тобою? Впевнена, що ти його не позбудешся, якщо будеш встановлювати йому строки — він завжди вигадуватиме непередбачені обставини, що заважають вашій зустрічі. Коли він вийде на зв'язок, принизся до кінця, роби, що хочеш, але отримай від нього відмову від зустрічі. І одразу блокуй».

Слова тітки ще сильніше мене схвилювали, але Ілля все ще не прочитав моє повідомлення. Я зайшла в інший месенджер, і побачила його там онлайн, і це мене дуже розлютило. Я почала писати:

«Ілля, ти знову з нею? Якщо так, то бажаю вам щастя. Ми ніколи не побачимось, так? Чому ти не можеш назвати мені конкретну дату? Ти не хочеш зустрічі? Невже все було грою? Вибач тоді. Більше я тебе непокоїти не буду».

Чекати довелося недовго, Ілля з'явився протягом десяти хвилин.

«Що ж, я тебе пробачаю, ти ж не зі зла, — написав він, а потім додав, — Маковцева, ти не перестаєш мене дивувати!»

«Коли ти приїдеш?» — запитала я.

«А ти?»

«Ілля, я не можу так більше спілкуватися. У листі я описала свої почуття. Мені боляче».

«Не хочеш, так не хочеш, на милування нема силування».

«Я знаю, що ти не хочеш зустрічі».

«Хочу, але моє прагнення не взаємне», — відповів він.

«Якщо захочеш приїхати, я буду чекати», — написала я тремтячими руками.

«Я теж буду чекати. Ласкаво прошу», — надійшлахолодна відповідь.

«Все зрозуміло. Отже, ти не приїдеш?»

«А ти? Я теж все зрозумів».

«Прощавай».

«Прощавай», — спокійно завершив розмову Ілля.

Я посміхнулась. Ось тепер і вирішилося питання зустрічі — її не буде. Я тільки-но почала відкривати налаштування, щоб заблокувати Іллю, коли він зателефонував мені по відео.

— Маковцева, що з тобою? — запитав він, і тут я розридалася.

— Навіщо ти мучиш мене? Якщо ти не плануєш зустрітися, то давай з усім покінчимо. Просто скажи, і ми залишимося друзями. Навіщо спілкуватися даремно? Я повинна знати правду. Будь ласка, не жалій мене, будь щирим.

Ілля дивився на мене уважно і мовчав. Ні, в його очах не було глузування, він не виглядав задоволеним. Зрештою він сказав:

— Я не можу зрозуміти, що трапилося. Ми тільки недавно знову почали спілкуватися, а ти так розхвилювалася. Так, мила, даю тобі п'ять хвилин: вмийся, завари собі чай, заспокійся, і я тобі передзвоню.

Але коли ми закінчили розмову, я розплакалася ще сильніше.

«Ми ніколи, ніколи не будемо разом!» — крутилося у мене в голові. У нас немає майбутнього, Ілля мене не кохає, і мені треба з цим змиритися. Телефон завібрував.

«Я прочитав твого листа, — написав Ілля, — у мене немає слів».

Через хвилину він зателефонував.

— Маковцева, що ж ти робиш зі мною? Я від твого листа аж просльозився, — сказав Ілля, ніжно посміхаючись, і мені здалося, що його очі дійсно трохи блищать від сліз.

— Рада, що ти прочитав його, — я посміхнулася, — і я вже заспокоїлася.

Ми трохи поговорили, вже спокійно, як завжди, а потім він несподівано сказав:

— Я точно визначуся щодо зустрічі до 30 листопада.

Я розсміялася:

— Добре, тебе ніхто за язика не тягнув.

Я була дуже рада, що Ілля сам встановив строки. Тепер мені залишалося тільки дочекатися першого грудня і покінчити з нашим спілкуванням, тому що таке кохання зводило мене з розуму в буквальному сенсі.

— Покажи мені свої груди перед сном, мила, — сказав Ілля, коли ми прощалися.

— Гей, ми ж домовлялися! — вигукнула я, і моє серце стислося.

— Але ж це не фото, яке теоретично може хтось побачити. Це відео, я один, і хочу подивитися на груди коханої жінки.

«Якщо ти відмовишся, це стане приводом для того, щоб не зустрітися. Я повинна поводити себе ідеально, щоб не відчувати почуття провини, коли все полетить до біса», — подумала я, і мені довелося виконати його прохання.

— Ти чудова, — прошепотів Ілля, розглядаючи мене, і, не зважаючи на зніяковіння, від його компліментів я розквітла.

Після нашої розмови я прийшла до тями, мені стало легше, і я вирішила, що б не трапилося, будь-якою ціною дочекатися 30 листопада без сварок, бути ідеальною, поступливою, аби не зіпсувати все. В іншому випадку я не зможу додати Іллю в чорний список.

«Ілля не зник. В суботу у мене був невеликий зрив, я захотіла все припинити, і мені потрібно було домогтися від Іллі зізнання, що ми таки не зустрінемося. Але не вийшло. Він пообіцяв, що до 30 листопада точно визначиться з датою зустрічі в грудні. Що ж, мої муки продовжуються, але я сподіваюся на швидке звільнення. Я знаю, що Ілля так нічого і не вирішить, але тепер я поставлю крапку: коли він в черговий раз лише буде жартувати, я додам його до чорного списку і почну нове життя. А доки я буду робити все для нього в ці дні, щоб він ні в чому мене не звинуватив. Я надіслала йому лист про свої почуття, таким чином, мені не доведеться нічого йому писати перед блокуванням. Він і так все зрозуміє. Головне, щоб він мене не перехитрив. Що ж це за стосунки такі, коли я боюся його? Знати б, що він відчуває насправді. Швидше б прийшло 30 листопада.

20.11.2017, 11:15»

Все вийшло з-під контролю буквально через два дні. Він зателефонував мені ввечері, і ми мило спілкувалися. Взагалі, коли Ілля повернувся до мене в листопаді, ми спілкувалися так, як мені завжди подобалося: про життя, роботу, прості речі, ми не вели вульгарних бесід, і я почувала себе комфортно. Але цього разу Ілля почав згадувати неприємні для мене вульгарні історії зі свого життя.

– І ось ми з нею вже приїхали в будинок розпусти, щоб організувати секс утрьох…

– Ілля, прошу тебе, не розповідай мені подібні речі, це неприємно чути.

– І раптом вона каже: «Ні, це дорого», а я їй: «Ну, тоді хоч ти піди».

Я прямо фізично відчула біль. Дуже складно пояснити характер цього болю: немов, спілкуючись з Іллею, я забруднююсь, і в той же час не можу без нього, тому що повністю потрапила під його вплив. Те, що він казав, було для мене неприйнятно, і не тому, що я така вся правильна, ні, просто я б не хотіла бачити свого чоловіка з іншою жінкою. Мене б це морально вбило. Ні, не для мене подібні розваги.

— Будь ласка, зупинись, — сказала я, але Ілля мене не чув. Коли він, нарешті, закінчив свою розповідь, я запитала, — Невже ти вважаєш це нормальним і пишаєшся цією історією?

— Чи пишаюся я тим, що для сексу втрьох ми звернулися до повії? Ні, звичайно, чим тут пишатися?

— Я б не хотіла таким займатися.

— До цього приходить практично кожна пара через кілька років стосунків. Але рішення, безумовно, повинно прийматися спільно.

Я трохи розслабилася:

— Що ж, ти мене заспокоїв тим, що не пишаєшся цією подією.

— Авжеж, нема чим пишатися. Але є одна історія, коли я дуже пишався своєю дівчиною.

— Чи не вистачить вже про неї розповідати?

— Тобі сподобається, — Ілля знову проігнорував мої заперечення. — Отже, ми були в нічному клубі, а там якраз стриптиз показували, і ведучий запрошував бажаючих на сцену. Я кажу своїй: «Іди, чого ти соромишся?»

– І вона пішла? — запитала я, і по моїх щоках мимоволі потекли сльози.

— Звичайно, пішла! Спочатку не хотіла, вона у мене була сором'язлива, але пішла і потім їй навіть сподобалося.

— Замовкни! — закричала я. — Повія твоя дівчина!

Я кинула слухавку і розридалася. Я не могла зрозуміти, що зі мною сталося. Чому Іллі це подобалося? Чому він не ревнував свою дівчину? Чому він хотів, щоб її розглядали інші чоловіки? Багно. Це було брудно. А раптом Ілля одного разу захоче, щоб так зробила і я?

«Вибач, але навряд чи я стану твоєю ідеальною дівчиною», — написала я йому.

Він не відповідав. Напевно, образився, що я слухавку кинула. Я зателефонувала, але він не відповів. І раптом мене знову накрило хвилею паніки: тепер він використає цей мій спалах як привід, аби скасувати нашу зустріч! Господи, я стільки болю пережила цього літа, що тепер чекала каверзи від Іллі у всьому. Мені потрібно було все виправити. За ніч я написала йому близько п'яти повідомлень. Я не могла заснути, серце шалено калатало, було страшно, що Ілля більше ніколи мені не відповість.

«Ілля, ти знаєш життя краще за інших. Ти пізнав цей світ. Ти говориш щиро про ті речі, про які більшість мовчить. Ілля, навчи мене жити, прошу тебе. Пробач, що кинула слухавку, я знову тебе підвела. Я хочу бути кращою. Допоможи мені, коханий. Тільки не зникай, благаю», — написала я йому о четвертій ранку, і після цього на пару годин змогла заснути.

Вранці я була розбита, я не бачила свого майбутнього без Іллі. Як тепер мені жити з тим почуттям, що я знову все зіпсувала? Все було як в тумані, але мені потрібно було працювати, йти на нараду, виглядати спокійною і впевненою. Проте я розуміла, що цей день перетвориться на тортури.

Я помилялася. О десятій ранку Ілля мені написав:

«Кохана, чого ти? Все добре! У мене просто телефон розрядився. А як тільки зарядився… Ну, ось пишу тобі. Люблю тебе, малятко».

О, це повідомлення повернуло мене до життя. Я просто здійнялася в небо від щастя, зовсім забувши про причину, через яку кинула вчора слухавку. Ця причина спливла трохи пізніше, коли я вже заспокоїлася, а Ілля написав ще одне повідомлення:

«Звичайно, я готовий навчити тебе жити. Для цього тобі всього лише потрібно роздягнутися. Адже в цьому і полягає головний секрет відносин між чоловіком і жінкою».

Невже дійсно в цьому секрет? Я залежала від Іллі, не могла без нього, але не розділяла його поглядів. До чого все це було, якщо ми такі різні, якщо ми так далеко одне від одного і ніколи не будемо разом? І якого Іллю я любила, а який він насправді? Я весь час сподівалася, що одного разу Ілля розкриється, довіриться мені, а раптом він уже давно розкрився? Раптом це і є справжній Ілля — мріє лише про секс, бажає сексу втрьох і щоб його дівчина танцювала стриптиз перед натовпом роззяв? Хіба я зможу йому це дати, не зламавши себе при цьому?

Бруд. Я знову відчула себе брудною, і мені стало нестерпно боляче. Не такого Іллю я кохаю, не такого. Але біля нього мене тримає лише надія, що одного разу він зміниться, хоча ні, не зміниться, а розкриє свою вразливу і чисту душу.

До вечора я була морально спустошена, а Ілля знову почав натякати на вульгарності.

«Вибач, милий, але я дуже хочу спати, адже за всю ніч не стулила очей. На добраніч, коханий, солодких снів», — написала я йому о дев'ятій вечора і відключила інтернет. Я не хотіла його ані бачити, ані чути.

Мені потрібно було зрозуміти себе: чому я до сих пір з ним, якщо його спосіб життя і його погляди створюють в моїй душі дискомфорт? Раніше я вважала, що не знаю, як правильно жити, що Ілля мене навчить, що він все знає. Можливо, він і знав більше мого, але я ніколи не роздягнуся перед натовпом незнайомих людей, і я ніколи не буду дивитися, як мій чоловік займається сексом з іншою. Це зламає, знищить мене — ту саму Поліну, яку створив Бог, всесвіт, природа, — мене унікальну. Напевно, я вперше замислилася, а чи насправді знає Ілля це життя? Він не приймав мої внутрішні переконання, а нав'язував свої. А найстрашніше — коли я починала пручатися, він вмикав абсолютну байдужість, ніби неважливо, чи буду я в його житті чи ні, і мені доводилося йти на поступки, щоб не втратити його. Раптом одного разу, аби не втратити Іллю, мені доведеться танцювати стриптиз в нічному клубі? Мене це жахало.

«Вчора Ілля поводився незвично: говорив багато непристойностей, які мені неприємно було чути. Я зірвалася і кинула слухавку. Потім писала йому всю ніч, а він мовчав. Я не стулила очей, серце шалено калатало. На щастя, вранці він повернувся, сказав, що телефон розрядився. Потім знову перейшов до вульгарностей, і мене накрило жахливе відчуття, ніби я брудна. Це почуття гризло мене весь день, повернувся страх перед Іллею, він раптом здався мені таким жахливим. І я не підтримала його, сказала, що лягаю спати. Мені здається, що він образився, але зараз мені все одно. Я розбита, я втратила своє «я». Будь що буде. Я не можу так більше.

21.11.2017, 22:00»

Наступного дня я спробувала описати свої страхи тітці, але вона відреагувала досить стримано — була розчарована в мені і не розуміла, чому я не бачу таких очевидних речей. Ілля для неї помер ще у серпні.

І я залишилася одна зі своїми страхами, тепер мені самій потрібно було приймати рішення. Але Ілля допоміг мені.

Був вечір, коли мій телефон завібрував. Це було голосове повідомлення від Іллі. Я увімкнула його і почула дитячі голоси.

«Обережно, Максиме», — почула я голос Іллі, а потім його сміх. Він був в гостях у сестри, це були голоси його племінників.

Надійшло ще одне голосове повідомлення: хтось грав на піаніно, а Ілля підспівував.

«Гарно співаєш», — написала я.

«А племінник відмінно грає, — відповів він майже одразу, — ось тільки кусається страшно. Що робити?»

«Вкуси його у відповідь».

«Гарна ідея».

Ми листувалися приблизно півгодини. Ілля відповідав одразу, а не як зазвичай, він писав про своїх племінників, і в його повідомленнях було стільки тепла.

«Мила, я пішов вкладати дітлахів спати. І тебе разом з ними. Люблю тебе. Спи, моя маленька принцесо», — написав він.

Неможливо описатите тепло, яке розлилося в мені того вечора. Не передати словами усвідомлення того, що сталося зі мною того дня. Ілля був справжнім, живим, у нього були почуття, емоції, він любив своїх племінників. Не знаю чому, але це було дуже важливо. Я пам'ятаю, як впала на коліна і розплакалася від щастя:

— Господи, Ілля хороший! Я така щаслива! Отже, він вміє любити. Отже, у нього все буде добре. Благаю, — молилася я, — нехай у нього все буде добре. Тепер я знаю, що все в порядку, він справжній, добрий, саме такий, яким я його уявляла. Нехай він буде щасливий. Господи, нехай він знайде свій шлях. Він заслуговує на все найкраще, що є у цьому світі. І якщо заради його щастя потрібно пожертвувати нашим коханням, я готова! Я готова подарувати йому свободу, аби він був щасливий. Прошу для себе лише одного, Господи, нехай мої муки тривають не дуже довго. Спасибі тобі, Боже, за цей прекрасний день, коли я пізнала справжнього Іллю: найкращого і найдобрішого у світі.

Я лягала спати абсолютно щасливою. Я знайшла гармонію, знаючи, що Ілля на правильному шляху, і що все у нього буде добре зі мною чи без мене. Я готова була подарувати йому свободу. Мені здається, що тепер я кохала його по-справжньому.

Наступного дня це почуття піднесеності не зникло, і я зробила останній запис у своєму щоденнику:

«Вчора був дивовижний день… Ілля був в гостях у сестри, бавився зі своїми племінниками і писав мені. Він був на зв'язку, розповідав про дітей, надсилав голосові повідомлення, він був саме тим Іллею, якого я завжди кохала… Як мені тепер бути? Завжди після такого єднання він зникав. І мені страшно, що так станеться і зараз. Але що б не трапилося, я дуже щаслива, що вчора, перебуваючи в теплі, серед людей, які його люблять, Ілля думав про мене, я існувала в його світі. Напевно, це найцінніший спогад про нього, який назавжди залишиться зі мною.

23.11.2017, 13:45»

Більше не потрібні були слова — я кохала Іллю за будь-яких обставин, і якщо він не хотів стосунків зі мною, я повинна була поважати його вибір.

Увечері Ілля зателефонував мені по відео. Його обличчя розпухло від алергії, і він виглядав особливо зворушливо.

— Може, ти підеш відпочивати, тобі ж погано, — пропонувала я йому, але він відповідав:

— Ні, тільки кохання справжньої жінки може мене вилікувати.

Ми говорили довго, напевно, дві години. Я відчувала єднання наших душ і почувала себе абсолютно щасливою.

— Знаєш, що ще допоможе мені швидше одужати? — запитав він. — Твої груди.

Щось всередині болісно кольнуло. Хто цей Ілля? Хто він? Мені так хотілося сказати «Милий, будь ласка, не треба», але раптом це стало б причиною того, що Ілля не захоче зустрітися? І я почала знімати футболку.

— О, так, люба, я відчуваю себе вже набагато краще, — промуркотів Ілля.

— Ага, — сказала я з гіркою посмішкою, — а я відчуваю себе дурепою.

— Чому? — запитав Ілля, але я вирішила змінити тему.

— Коханий, я рада, що тобі краще. Відпочивай, милий.

— Добраніч, кохана.

Ми ще декілька хвилин шепотіли одне одному ніжності, а потім попрощалися. Коли я лягла спати, у мене в голові була тільки одна думка: «Нічого, залишилося потерпіти всього тиждень, і все закінчиться».

Наступного дня була п'ятниця, і Ілля зателефонував мені знову. Як же було добре, коли він був на зв'язку: все було так стабільно, надійно, просто і спокійно. У такі дні я почувала себе впевнено і знала, що все добре.

— Так що, плануємо зустріч на січень? — запитав мене він.

— Січень? — я розсміялася. — Все зрозуміло з тобою. Зараз січень, потім лютий, березень, а потім — ніколи.

— Отже, у грудні?

— Бажано. Ми можемо разом зустріти Новий рік, — сказала я, сама не вірячи в реальність своїх ідей.

— У двадцятих числах грудня я їду в Тюмень. Зустрічатиму Новий рік з батьками, я цього вже багато років не робив.

— Ну, це святе, — я посміхнулася.

— А як щодо початку грудня? Перша половина?

Питання Іллі мене здивували: невже він справді мене про це запитував? Я знала, що він несерйозно, але вирішила підіграти.

— Ти можеш приїхати будь-якого дня, я візьму відпустку.

— Я не зможу приїхати, я відвідую курси німецької мови, я заплатив за них двісті євро.

— Але ж я казала, що мені страшно їхати, — почала я із сумом. Нічого не змінилося, я як завжди танцювала під його дудку, грала за його правилами.

— Мила, ця поїздка для тебе буде дуже корисною: ти побуваєш в Європі, зустрінешся зі мною, відмінно проведеш час. Що ти там у себе в місті не бачила?

— Так, але ти чоловік. Я так хотіла, щоб ти першим зробив крок.

— Стривай, ти так красиво кажеш про любов, пишеш такі довгі листи, але при цьому готова відмовитися від зустрічі тільки тому, що я не зможу приїхати першим?

Це звучало переконливо, я мовчала, а Ілля продовжив:

— Це трохи дивно, тобі не здається, виявляти таку впертість в питанні кохання. Ми з тобою обоє красиво говоримо, ти звинувачуєш мене в тому, що я нічого не роблю, але ж і ти не хочеш нічого робити. Чим ти тоді краща за мене?

Я замислилася над цими словами. Здається, Ілля дійсно мав рацію. Я готова була відмовитися від зустрічі з ним лише через якусь гордість?

— Добре, милий, я приїду, — сказала я, — точно приїду. Я зможу вирватися днів на п'ять на початку грудня, до 10 числа. Безумовно, зможу. Але! Як ми й обговорювали в жовтні, якщо я їду до тебе, то ти купуєш квитки. Коли приїдеш ти, квитки придбаю я. При зустрічі віддаємо одне одному частину вартості. Це потрібно для рівноцінного обміну: не тільки я, але і ти повинен вкласти зусилля в нашу зустріч.

— Без проблем, дитинко, я, навпаки, дуже радий, що сьогодні ми, нарешті, по-справжньому почали планувати нашу зустріч, — Ілля дійсно виглядав задоволеним, — тоді після вихідних я піду до своєї подружки Маші з турагенції, яка завжди мені квитки купує, і про все дізнаюся.

Я посміхалася. Було приємно, зворушливо, але і страшно: тепер Ілля міг запросто злякатися і зникнути, я надто добре його знала.

— Я хочу ще про щось запитати, — почав Ілля, — що вчора трапилося?

— Що ти маєш на увазі?

— Коли я попросив тебе показати груди. В чому проблема? Ми ніби як разом. Я навіть не просив фото, а просто показати. Знову-таки, ти так легко пишеш про кохання, і з такою тяжкістю його демонструєш.

— Просто мені складно це робити після того, що сталося влітку.

— Влітку ми з тобою немов з ланцюга зірвалися, згоден. Ми майже не спілкувалися, бо коли чули одне одного, одразу збуджувалися. Але зараз все інакше, ми з’ясували всі наші непорозуміння, ми плануємо зустріч, а ти знову стала стриманою.

— Я тебе почула, — відповіла я, розуміючи, що слова Іллі необхідно обміркувати.

— Це добре, — Ілля посміхнувся, — пам'ятай, що ти можеш робити все, що тобі завгодно. Захочеш поговорити про високі матерії, пишеш про це, захочеш сексу, просто кажеш. І все. Не потрібно намагатися контролювати свої емоції, багато думати. Просто роби так, як хочеш.

«Ох, Ілля, якби ти завжди був на зв'язку, так і було б», — подумала я про себе, але чомусь не наважилася сказати вголос.

Ми довго ще говорили. Нам було добре, ми любили одне одного. А коли прощалися, до мене повернувся страх — Ілля міг тепер зникнути назавжди. Але з іншого боку, його можна було зрозуміти — це був важливий крок, на який повинні були наважитися ми обоє. Мені теж необхідно було все добре обміркувати. Попереду були вихідні, а це означало, що я залишуся зі своїми страхами на самоті.

У суботу Ілля мені не писав і не телефонував. Це було передбачувано, тож я не засмутилася, адже сама весь час розмірковувала про те, чи потрібно мені все це. Були сльози, особливо, коли я розповіла про можливу зустріч мамі. Вона злякалась.

— Ти хочеш стати однією з багатьох? — запитала вона, намагаючись повернути мені здоровий глузд, але замість цього отримала зворотну реакцію — я прийняла рішення:

— Так, мамо, хочу. І якщо він дійсно купить мені квитки, то я поїду до нього.

У неділю Ілля теж мовчав, а я починала панікувати, адже вже вирішила їхати. Я не могла йому про це написати, не хотіла нав'язуватися, тиснути, просити, а потім плакати, кричати, ображатися, вибачатися. Я повинна була бути готовою до того, що Ілля знову все зведе до жарту і зустрічі не буде. Насправді це було дуже очікувано. Проте я плакала і боялася, що все закінчиться. Невже тепер він зникне? І чи варто мені самій звести все до жарту, аби тільки його не втрачати?

Понеділок був вже нестерпний. Ця тяжкість у грудях просто вбивала. Аби її позбутися, хотілося написати йому, зателефонувати, почути, все обговорити і вирішити. Але з Іллею це було неможливо — він у більшості випадків не відповідав мені одразу.

Після обіду я все ж таки не витримала і написала йому, вирішивши звести все до жарту:

«Запитала на роботі — мені не дадуть відпустку».

Частково це було правдою через реорганізацію, яка відбувалася на підприємстві, але я могла взяти відпустку за свій рахунок, це не було проблемою. Проблема була лише одна — Ілля не хотів цієї зустрічі. Минав час, моє повідомлення не було прочитано, Іллі не було в мережі, а мене долали сумніви. Навіщо я сама відмовилася від зустрічі? Навіщо полегшила йому вибір? Так ти ніколи не дізнаєшся про його справжні наміри і почуття, ніколи не поставиш крапку. Тому я написала ще одне повідомлення:

«Іллюша, я щаслива! Нашу реорганізацію відклали. Я зможу взяти відпустку!»

Іллі весь день не було в мережі, а я весь цей час мучилася, страждала, плакала. Перед сном я знову йому написала:

«Я надіслала тобі перше повідомлення, тому що хотіла звести все до жарту. Я боялася, що ти зникнеш, бо не захочеш зустрічі. Коли я вже припиню тебе боятися? Час вже зрозуміти, що ти кохаєш мене і бажаєш мені добра. І я люблю тебе. У будь-якому випадку, якщо ти захочеш, я приїду».

Це був виснажливий день, і коли я лягала спати, то була настільки знесилена, що змирилася з тим фактом, що зустріч відбудеться тільки в моїх снах.

Я прокинулася серед ночі й одразу взяла до рук телефон. Там були повідомлення від Іллі в різних месенджерах.

«Маковцева, ти там жива? Куди зникла? Як минув твій день?»

«Мила, ти як завжди дуже красиво пишеш. Але що ж все це означає? Ти не зможеш приїхати?»

На щастя, я так багато плакала напередодні, що повідомлення Іллі мене не зачепило. Я ж знала, що так все і буде, тому лягла знову спати, написавши лише: «Хіба ти неуважно прочитав моє останнє повідомлення?»

Вже вранці я прочитала його відповідь: «Останнє повідомлення? Зараз почитаю, якщо ти так кажеш».

Я нічого не відповіла і почала збиратися на роботу. Справ у мене було багато, майже з самого ранку я вже була в фіскальній службі.

Я чекала зборів комісії з приводу поданої скарги, коли мій телефон завібрував. Я здивувалася, коли побачила, що це Ілля, так рано він практично ніколи не писав.

«Так де ж це повідомлення? Щось я не бачу такого».

Я посміхнулася. Який жаль, що я любила Іллю. З ним було б весело, якби ми були просто друзями. Але мені залишалося тільки змиритися і грати далі.

«Не бачиш? Дивно. Але нічого страшного».

«О! Щойно побачив!»

«Який ти неуважний».

«А чому ти слухавку не береш?» — різко змінив тему Ілля. Я підіграла:

«А ти? Телефоную тобі з самого ранку!»

«Швидко бери слухавку! Я кому сказав?»

«Вже взяла. Ау! Ти де? І знову зник…»

Цими повідомленнями ми обмінювалися протягом декількох годин, і, нарешті, Ілля зателефонував.

— Я їду за квитками, — сказав він.

— Ага, звичайно, — я розсміялася.

— Ні, справді. Дивитися дати, які миобговорювали?

— Так, саме ці, — сказала я, трохи надихнувшись.

— Тоді я поїхав. Зателефоную тобі з агенції.

Після розмови я хотіла бігти до начальниці і запитати щодо відпустки, але потім зупинилася: напевно, Ілля скаже, що на ці дати немає квитків або вигадає інше виправдання. Тому я просто повернулася до роботи, а з тим фактом, що ми не зустрінемося, я змирилася ще вчора.

Приблизно через годину Ілля зателефонував:

– Є квитки на ці дати, — сказав він, — брати?

— Бери, — відповіла я спокійно, знаючи, що він цього не зробить.

— Але врахуй, якщо я купую квитки, то ти маєш приїхати.

— Я приїду.

— До речі, Маша каже, що у вас квитки можуть бути дешевшими. Може, у себе ще попитаєш в агенціях?

«А ось і кінець моїй подорожі», — подумала я.

— Ні, милий, у мене абсолютно немає часу на роботі. Бери квитки ти. Я точно приїду.

— Тоді напиши своє ім'я латиницею і свою електронну адресу.

— Зараз.

А ось після цієї розмови я пішла до начальниці уточнити щодо відпустки. Вона дозволила.

«Невже ми зустрінемося?» — написала я Іллі.

«Звісно. А чому б і ні?» — відповів він.

Через десять хвилин на мою електронну пошту надійшов посадковий талон в дві сторони.

«Я кохаю тебе, ти найкращий», — написала я Іллі.

Він зателефонував.

— Ти отримала квитки?

— Так, мені не віриться, що ми зустрінемося!

— Здивована, що я все-таки це зробив?

— Ще б пак!

— Я сам досі в шоці. Відчуваю себе суперменом. До мене ще ніколи не приїжджала дівчина.

— Сьогодні ти зробив мене найщасливішою дівчиною у всьому світі. Ти справжній чоловік.

— Кохана, зовсім скоро ти опинишся в моїх обіймах. Ти ще на роботі?

— Так, і на мене всі дивляться з докором, тому що я весь день замість роботи з тобою спілкуюся.

— Тоді зателефонуй мені, коли звільнишся, добре?

— Звичайно.

Вперше за день я видихнула з полегшенням і спробувала обміркувати те, що сталося. Ілля придбав мені квитки. Хіба таке можливо? Хіба це не найщасливіша подія в моєму житті? Хіба цей вчинок не свідчить про його кохання? У це складно було повірити. Немов втілилися в життя всі мої мрії. Це було нереально, чарівно. По моєму тілу розтікалося тепло.

І, звичайно, мені було страшно. Події літа наклали свій відбиток на наші стосунки, і я хвилювалася: квитки могли виявитися несправжніми; він міг не зустріти мене в аеропорту; він міг зустріти мене разом з Оленою, щоб посміятися; він міг використовувати мене тільки заради сексу; він міг мене зґвалтувати зі своїми друзями; він міг знущатися наді мною і принижувати, він міг мене ігнорувати; він міг робити все, що завгодно. А раптом це його помста за те, що я припинила з ним спілкуватися влітку? Раптом на мене чекає розплата?

Але в цій ситуації, коли я кохала його до безтями, коли я хотіла вірити в нього і в те, що я в ньому не помилилася, мені залишалося тільки одне — довіряти. Я забула про все, що було поганого раніше, залишила тільки добрі спогади. Ілля повернув мене, він перетворив наш віртуальний зв'язок на реальність, він хотів бути зі мною — це все, у що я повинна була вірити.

Коли ми спілкувалися ввечері, він був у сестри, і її чоловік передав мені вітання: вони знали, що я приїду. Хіба це не черговий доказ? Потім Ілля повертався додому, а я його супроводжувала.

— Як гадаєш, мені чекати на поїзд двадцять хвилин, на якому можуть бути контролери, або йти на трамвай, але доведеться довше їхати?

— Ти все ще їздиш без квитка?

— Звичайно! І ти зі мною платити за проїзд також не будеш.

– Ілля, я вимагаю, аби ти купив мені квиток!

— А я кажу, що ти можеш повністю покластися на мене.

— Завтра я почну приготування: потрібно десь забронювати житло, оформити страховий поліс, придбати квитки до Києва і назад. Я дуже хвилююся!

— Не хвилюйся, а насолоджуйся процесом, сонечко, адже це прекрасний період.

Так і було. До поїздки лишалося сім днів, і мені багато чого треба було встигнути зробити. На щастя, Ілля в ці дні не зникав, міг іноді довго не відповідати, але все ж був поруч, і потроху мої страхи відійшли на другий план.

А ось рідні мене не підтримували. Тітка була розчарована: вона не вірила Іллі і в те, що він дивним чином в одну мить змінився. Вона не могла зрозуміти, як, переживши стільки страждань, сліз, брехні, я все ще вірила йому. Мама малювала в своїй уяві найгірші картини: що мене пограбують, вб'ють і так далі.

Я теж хвилювалася, і мені було важко через те, що я повинна всіх переконувати, заспокоювати, а самій мені ні з ким все обговорити. За цей тиждень я змучилася, схудла ще сильніше, не могла нічого їсти і робити, окрім як готуватися до поїздки.

Але в ці дні зі мною був Ілля, і ми вдвох були проти всього світу. Чи вірила я, що він змінився? Людина не змінюється, але вона може розкрити свою справжню сутність. Влітку Ілля не кохав мене, я подобалася йому, але не більше. Розлука допомогла йому усвідомити, що він сумує за мною, тужить. Він повернув мене. І якщо на початку листопада він ще сумнівався щодо зустрічі, то мій лист остаточно щось перевернув у його душі, і він розкрився. Я думаю, всі його вульгарності, матюки — це лише ширма, за якою він приховує свої страхи. Зрозумівши, що я кохаю його, незважаючи на те, що він небагатий і живе в гуртожитку, що я бачу його душу, а не оболонку, Ілля відкрився і вирішив зробити крок у реальність.

І ось я стояла в аеропорту Борисполя. Вперше в житті я летіла в країну Євросоюзу, вперше була в аеропорту одна. Мені було страшно. Чи зустріне мене Ілля?

Я пройшла всі контролі й опинилася в терміналі. Отже, квиток був дійсним. Потім мені зателефонував Ілля і почав уточнювати деталі:

— В аеропорту Мюнхена є безкоштовний wi-fi, підключися до нього і зателефонуй мені, — сказав він, — ти хоч дійсно летиш?

— А ти не чуєш, як тут посадки оголошують? — запитала я в той самий момент, як оголошували рейс на Мюнхен. — Мені треба бігти, а то ще спізнюся на літак.

— До речі, якщо раптом я буду спізнюватися, а я завжди це роблю (згадай, як я повинен був бути у сестри о другій годині дня, а прийшов о сьомій), не хвилюйся: проходь всі процедури, виходь у термінал, сідай на лавочку і чекай на мене. Зараз я буду на курсах німецької, а потім одразу помчу в аеропорт.

— Добре, коханий, до зустрічі. Не можу вже дочекатися.

— Я також. Цілую тебе, мила, і дуже люблю.

XIII — Мюнхен

День перший

— Алло, я вже прилетіла, стою в черзі на паспортний контроль.

— Я вже біжу. Уявляєш, два рейси до аеропорту скасували. Але скоро все ж подадуть поїзд.

Я розсміялася, радіючи з того, що Ілля на зв'язку, що він не додав мене в чорний список, поки я летіла, що він не змушує мене нервувати, не жартує в такий відповідальний момент.

— Нічого страшного, — сказала я, — наш рейс затримали майже на годину, так що мені не доведеться довго чекати. Я зателефоную, коли пройду всі контролі.

Незважаючи на те, що мій закордонний паспорт був без єдиної позначки, митницю я пройшла легко. У мене нічого не питали, не перевіряли, лише побажали гарного відпочинку. Я отримала свій багаж, за вказівниками вийшла до загальної зали аеропорту, де стояли лавочки, про які казав Ілля.

— Ти де? — запитала я по телефону. Якщо чесно, в цей момент до мене повернулося хвилювання. Настав момент істини: зустріне мене Ілля чи все було частиною його плану морально знищити мене.

— Я в іншому терміналі. Зараз під'їду. Буду через п'ять хвилин.

Я сіла на лавочку, швидко розчесалася і нафарбувала губи. Підключила роумінг. Зателефонувала мамі і тітці. Відповіла всім, хто писав мені, доки я летіла. З'їла цукерку. Подивилася в дзеркало. Поправила одяг. Підняла голову. Побачила Іллю.

Щастя. Ось, що охопило мене, коли я побачила його: мій друг з соцмережі стояв неподалік і дивився на мене, посміхаючись. Такий, яким я його й уявляла: червоні кросівки, сині джинси, чорна футболка зі смішним написом, темно-коричнева шкіряна куртка, на шиї великі білі навушники, посмішка на обличчі, на очах сонцезахисні окуляри, на голові кепка. Такий, яким я його завжди і знала: веселий хлопець, блазень, який веселив усіх, але таїв у собі стільки глибини, тепла, любові. Він чекав на мене. Він хотів бути зі мною.

Я підхопилася на ноги і кинулася до нього. Ілля простягнув до мене руки і міцно стиснув в обіймах. Від нього смачно пахло, він поголився. Він чекав на мене і готувався.

— Як же я рада тебе бачити, — сказала я і поцілувала його в щічку.

— Взаємно, мила. Де твоя сумка? — запитав Ілля, і ми пішли по неї. — Ти така худенька, ти хоч їси, Маковцева?

Я розсміялася:

— Як же я мріяла побачити цю кепку, ці навушники.

Він посміхнувся і нахилився за сумкою, а потім різко розвернувся до мене і поцілував. Наш перший поцілунок, і одразу такий пристрасний, напористий. Ніколи, клянуся, ніколи я не відчувала нічого подібного. Моє сонячне сплетіння вибухало від надлишку метеликів, які там пурхали. Під час поцілунку Ілля передав мені своїм язиком жувальну гумку, а потім прошепотів:

— Пригощайся, люба.

Тримаючись за руки, ми рушили до виходу. Аеропорт був величезним, і вже на першому ескалаторі Ілля знову потягнувся до моїх губ зі словами:

— Поверни мені мою жуйку.

Він цілував мене і притискав до себе на кожному ескалаторі. Я не пам'ятаю, про що ми балакали, мабуть, обговорювали архітектуру навколо. А я нічого не чула, бо у вухах гуло, серце вискакувало з грудей, всередині все переверталося. Я була сповнена коханням.

Ми спустилися в метро.

— Мені потрібно купити проїзний квиток, — сказала я.

— Не сміши мене, Маковцева, я беру твої поїздки повністю під свою відповідальність.

— Ні, і ще раз ні. Я хочу за себе платити. Допоможи мені придбати квиток.

— Ми, звичайно, можемо це зробити, але їде наш потяг, а наступний хвилин двадцять доведеться чекати. Так що стрибай за мною.

І я стрибнула. Було незвично і соромно їхати без квитка, але Ілля міцно стискав мене в своїх обіймах, і мені поступово ставало все одно.

Ми вийшли на якійсь зупинці біля вокзалу, і Ілля повів мене в магазин.

— Зараз ми купимо хліб і поїдемо додому. У цьому магазині найкращий хліб у всьому Мюнхені.

«Боже, який він класний», — подумала я.

— До речі, тут можна взяти кілька шматочків хліба безкоштовно, — сказав Ілля, загортаючи в серветку дві скибочки.

Коли ми вийшли з магазину, Ілля швидко показав мені пам'ятки архітектури, які були розташовані поблизу, і ми пішли на автобусну зупинку.

— Ти будеш реєструватися в хостелі? — запитав він.

— Не знаю, — відповіла я. Насправді я вже втомилася і хотіла опинитися в теплі.

— Тоді підкинемо монетку, я завжди так роблю. Орел — їдемо додому, решка — до хостелу.

Випала решка.

— Дідько, треба їхати, — сказав Ілля невдоволено, але посміхаючись.

Але до хостелу ми не доїхали, бо сіли не на той автобус.

— Весь час плутаю номери, — виправдовувався Ілля, коли ми вийшли на зупинці, — але нічого, нам трохи залишилося їхати. Почекаємо потрібний маршрут, і скоро будемо вдома. До речі, — він подивився на мене і посміхнувся, — як я тобі? Такий же, як ти собі уявляла?

— Так, один в один. А я?

— Ти теж, — відповів він, пригортаючи мене до себе, — тільки гадав, що ти крупніша. Ти дуже худенька, але в цьому немає нічого поганого.

Він знову мене поцілував. І знову. Він притиснувся до мене всім тілом, і метелики всередині знову запурхали.

— Відчуваєш мене? — прошепотів він. — Хочу скоріше опинитися з тобою наодинці.

Я нічого не відповідала. Мені здається, я лише червоніла і зніяковіло опускала очі. Мені ніколи не казали нічого подібного. Це було щастя.

В автобусі він продовжував мене цілувати і пестити руками. На щастя, людей навколо практично не було, і ми до всіх сиділи спиною.

— От дідько, ти класно цілуєшся. Відчуваю, що сьогодні нам буде добре.

Я лише промуркотіла щось у відповідь, насолоджуючись кожною миттю.

Погано пам'ятаю дорогу від зупинки до гуртожитку Іллі: там були маленькі будиночки, прикрашені до Різдва, я ними захоплювалася; магазин, в якому Ілля зазвичай здійснював покупки; досить брудно, тому що нещодавно пройшов дощ, а Ілля вирішив скоротити шлях і піти не асфальтованим, а ґрунтовим шляхом. Ось, мабуть, і все, що я запам'ятала.

Коли ми їхали в ліфті, я знову почала хвилюватися: раптом в його кімнаті на нас буде хтось чекати, наприклад, Олена або його друзі? Раптом шляху назад не буде? Але його і так вже не було: я йшла за Іллею та не збиралася тікати.

Ілля відчинив двері, і я увійшла всередину.

— Роззувайся одразу ж, ані кроку вперед, і руки мий, — сказав він, що я і зробила.

В кімнаті нікого не було. Це нескладно було одразу зрозуміти, тому що вона була маленькою, нічого не втаїлося від мого погляду.

— Я поставлю твою сумку біля вікна, — сказав Ілля.

— Добре, а я зараз швидко перевдягнуся, — відповіла я, коли він поставив сумку і пішов мити руки.

Я дістала одяг, швидко зняла светр і одягла футболку. Взялася за блискавку джинсів, але Ілля мене зупинив. Злегка посміхаючись, він посадив мене на стілець і почав розстібати блискавку сам. Він мовчки зняв з мене джинси, шкарпетки, а потім колготки. Взявши до рук мою ногу, він почав цілувати кожен пальчик на ній, а я просто нерухомо сиділа і милувалася цим видовищем. Я бачила, як Ілля кайфує від того, що робить, і жінка в мені прокидалася. Потім він ніжно переніс мене на ліжко й огорнув пристрастю, про яку я навіть мріяти не могла, бо не знала, що так буває.

Я ніколи не забуду цей найперший раз.

— Обережно, Ілля, мені буде боляче.

— Не буде. Не хвилюйся, я повільно.

Але це було не повільно. І це було не боляче. Це було саме так, як потрібно: ніжно, пристрасно, ідеально.

І ненаситно. Ілля не зупинявся, не відпускав мене. Він абсолютно не дбав про своє задоволення, тільки про моє. Але мене це вибивало з сили.

– Іллюша, я дуже втомилася, я хочу води, — шепотіла я.

— Зараз, зараз, — казав він, але не випускав зі своєї хватки.

— Я вже вибилася з сили. Не можу більше, — повторила я в черговий раз.

І Ілля, нарешті, зупинився.

— Добре, кохана, тоді готуйся, через десять хвилин буде вечеря. А ти поки полежи, посидь в інтернеті.

— Ні, почекай. Спочатку я віддам тобі подарунки.

Ілля був здивований і дуже задоволений. Я привезла подарунки не тільки йому, але і його сестрі, племінникам і навіть Маші з турагенції, яка купила мені квитки. Браслетики, які я купила ще в травні на Євробаченні, Ілля одразу надів, і зайнявся приготуванням вечері.

Я в цей час написала мамі, тітці, а вже потім озирнулася довкола: маленька кімнатка, розміром з кухню в стандартній квартирі, з умивальником, декількома тумбочками, двома столами, чотирма стільцями, шафою, ліжком, холодильником і балконом. Меблі старі, фіранка на вікні брудна. Так як місця було замало, а речей багато, здавалося, що кімната захаращена, хоча пилу не було, і підлога була чистою.

— Сходимо перед вечерею в душ? — запитала я.

— Давай після вечері.

— Мені некомфортно, я хочу змити з себе все.

— Не сміши мене. Що там змивати?

— Цей чоловічий егоїзм мене бісить, — сказала я і побачила, що Ілля замислився.

— Гаразд, йдемо. Бери рушник, взувай шльопанці. Я теж тоді душ прийму, — Ілля подав мені рушник. — А в туалет хочеш?

— Ні поки що, — і, на щастя, я сказала правду.

— Тоді серветки брати не буду.

— Гей, а чиї це шльопанці такі маленькі?

— Це сестри, — відповів Ілля.

«Звичайно, так я і повірила», — подумала я. Напевно, в них ходила Олена. Хоча, як показали наступні дні, жіночих речей в кімнаті Іллі не було.

Ми пішли в душ. Він знаходився на тому ж поверсі, і, на щастя, там нікого у цей час не було. Було всього дві кабінки.

— А буває так, що всі кабінки зайняті?

— Практично ніколи, — сказав Ілля, роздягаючись, — я не люблю, до речі, митися під одним душем.

— Я теж. Так що не хвилюйся, я сама з усім впораюся.

Я зайшла до кабінки, але Ілля пішов за мною.

— Я повинен прослідкувати, аби ти була абсолютно чистою, — просто пояснив він.

Він повністю мене помив: поливав душем, намилював моє волосся, тіло, змивав з мене піну, а потім витирав насухо рушником. Ілля повторював цю процедуру всі дні, доки я була у нього, а коли ми йшли до кімнати, незмінно повторював:

— Тільки нічого не чіпай тут руками.

У Іллі був невеликий пунктик щодо мікробів: він часто мив руки, протирав підлогу, а підошву моїх капців навіть продезінфікував. Мене це не турбувало, бо він не боявся торкатися мене і цілувати.

— А тепер довгоочікувана вечеря! Час поповнювати втрачені в наших любовних втіхах запаси енергії.

Вечеря, на перший погляд, здавалася не багатою, але була дуже ситною. На житній хліб Ілля намазав плавлений сир, зверху поклав дрібно порізаний часник, потім ковбасу і накрив все ще одним шматком хліба. Паралельно він постійно пхав мені до рота сири різних сортів, консервовані овочі, хамон, горішки, давав запивати все це йогуртом.

— Мені вже не лізе, Ілля, я наїлася.

— Давай ще трохи. Останній раз, відкривай рот.

Таких останніх разів було стільки, скільки потрібно було, щоб доїсти свій бутерброд. Зараз він нагадував мою маму, яка хитрістю завжди домагалася того, аби я все з'їла. Смак сиру і йогурта був мені незвичний. Я пам'ятала слова Іллі про те, що він часто купує прострочені продукти, щоб заощадити. Крадькома я подивилася термін придатності на упаковці: все було в порядку. Ілля виконав моє прохання і купив все свіже.

— Я дуже наїлася, не можу більше. Мені потрібно полежати, — сказала я і лягла в ліжко.

Прибравши зі столу, Ілля ліг поруч.

— Полежимо трохи, а потім постелю собі на підлозі і будемо спати, — сказав він, обіймаючи мене і притискаючи до себе.

— Ти мав рацію, коли казав, що на цьому ліжку місця тільки для одного вистачить.

— Так. Але, до речі, я не можу спати з кимось в одному ліжку. Я можу обіймати скільки завгодно, чекати поки дівчина засне, але спати поруч не можу.

— Як же ти спав з дівчиною, з якою разом шість років жив?

— Насилу, — відповів він, перебираючи пальці на моїх руках. — Знаєш, ні в однієї моєї дівчини ніколи не було такого гарного манікюру. Твої нігті просто дивовижні, а пальчики такі маленькі, — і він почав цілувати кожен з них.

Це було приємно чути. Я притулилася до нього ще сильніше. Моя голова покоїлася на його плечі. Він обіймав мене, гладив, іноді просто так цілував мене в чоло. Колись давно я лежала так зі своїм чоловіком. А більше ні з ким. Ілля дарував мені відчуття жіночності, я знову відчувала себе красивою і бажаною. З ним можна було бути справжньою. І все це описувалося одним словом — щастя. Неможливе щастя.

Ми довго ще так лежали, а потім все ж розійшлися по своїх місцях: я залишилася на ліжку, а Ілля постелив собі на підлозі. І ми заснули.

День другий

Було близько сьомої ранку, а мені не спалося. І в туалет хотілося. Тому я встала, переступила через Іллю і підійшла до умивальника, біля якого стояло відро спеціально для моєї потреби. Прикро, але відсутність туалету в кімнаті була для мене проблемою, проте не для Іллі, який справляв свою потребу прямо в раковину і вважав це нормальним. Він міг пристосуватися до будь-яких умов. Чи змогла б я так жити, якби ми були разом? Що за питання: звичайно, якби тільки він завжди був таким, як учора. Дивно, як складно часом було спілкуватися з Іллею на відстані, а вчора було так чарівно. Ідеально навіть. Тому умови того місця, де ми були разом, мене не хвилювали.

Я повернулася у ліжко і спробувала заснути. Раптом Ілля різко підхопився зі свого матраца, схопив у руки серветку, встав на ліжко і потягнувся до стелі.

— Бісові клопи! — пробурчав він.

– І давно вони у тебе?

— Так, вони по всьому гуртожитку розвелися. Раніше ще більше було, а зараз бувають дні, коли я взагалі їх не бачу.

— О, тоді мені пощастило, — сказала я, машинально натягуючи ковдру вище, щоб вони до мене не дісталися. — До речі, бачу, ти поміняв постіль.

— Звичайно, ти ж просила, — Ілля посміхнувся, — що ж, якщо ми вже прокинулися, пропоную поснідати, але спочатку полежимо трохи.

Ілля забрався до мене під ковдру, і ми довго обнімалися і цілувалися, насолоджуючись близькістю. Ілля увімкнув свою улюблену музику, яка, звичайно, була не для моїх вух: вульгарні тексти про секс, примітивні мелодії, аморальні тексти. Це було все те, що я так сильно завжди зневажала.

— Скажи, Ілля, а коли ти робиш записи в соцмережі всіляких непристойностей, ставиш безліч лайків, робиш селфі і випинаєш на фотографіях губи, як дівчина, — ти ж таким чином висміюєш дурість тих, хто все це любить робити?

Ілля замислився.

— Якоюсь мірою так, — відповів він, — але селфі мені робити подобається.

– І слухати пісні з матюками?

— Та ти вслухайся в них. Це ж музичні шедеври!

І я почала слухати. Так, це дійсно були смішні пісні, і я сміялася над текстами разом з Іллею. Але чи хотіла б я слухати їх завжди, якби ми жили разом?

— А тепер я займуся сніданком. Поставлю чайник.

— Тобі допомогти?

— Навряд чи ти зможеш, — сказав Ілля, показуючи мені електрочайник, в якому не було зверху кришки, — тут потрібна особлива майстерність, щоб нічого не розлити і щоб накип не потрапив до чашок.

— Дуже добре, тоді я відпочиваю, — я з задоволенням відкинулася на подушки.

— Ось це правильно. Жінка повинна відпочивати.

– І тобі зовсім не складно самому все робити по хаті?

— Зовсім нескладно, навіть подобається.

«Він чудовий, тому і самотній», — промайнуло у мене в голові в той час, як Ілля наливав окріп у банку, в якій заварював чай. Він теж не досяг в цій справі майстерності, тому що вода розтеклася по столу. На щастя, він був застелений газетою.

— Чай тобі сподобається, в ньому багато трав і ягід, які я рву і збираю у дворі. Я тобі навіть фотку дерева колись надсилав, пам'ятаєш?

— Пам'ятаю, — відповіла я, посміхаючись. Як же я його любила!

Коли все було готове, Ілля подав «сніданок у ліжко», як він це назвав: поставив два стільці біля ліжка, на них — наші чашки з чаєм, тарілки з печивом, сухофруктами і шоколадом.

— Ось яким повинен бути корисний сніданок кожної людини, — сказав він, забираючись до мене під ковдру, і ми почали їсти.

Потім ми лежали, дивилися смішні ролики в інтернеті, кохалися. Я відчувала, що вперше за кілька років відпочиваю по-справжньому. Мені не потрібно було нічого робити: просто лежати і любити.

А ще…

— Я хочу в туалет, — нарешті наважилася сказати я вже під вечір.

— Не питання, йдемо, — сказав Ілля, — зараз візьму серветки.

Він дістав їх з тумбочки, і ми вийшли в коридор. Цікаво, чому Ілля не користувався туалетним папером? Він немов прочитав мої думки:

— Я папір не купую. Беру серветки в магазинах або у кафе, коли заходжу туди.

— А якщо не ходиш? — здивувалася я.

— Поки що проблем з цим не виникало.

Так, Ілля жив зовсім небагато. Дивно, адже в квітні він казав, що платить сімсот євро податків як працюючий чоловік і що у нього досить непогані доходи. Напевно, він був зовсім невибагливий. Що ж, моє ставлення до грошей завжди було нейтральним, тому фінансові труднощі мене не лякали. Бути поруч з таким чуйним, ніжним, турботливим, люблячим Іллею — ось справжня радість.

На щастя, в туалеті нікого не було. Ілля пішов в душ і дав мені можливість усамітнитися. Потім ми разом прийняли душ і повернулися в наше улюблене місце — ліжко. Як і всі закохані парочки, ми почали обговорювати інших і сміятися над їхніми стосунками, радіючи з того, що у нас все інакше.

— А мої друзі — студенти Михайло і Аліса, — почав Ілля, — уявляєш, ніколи навіть не обіймаються і не цілуються. Я тільки один раз бачив, як вона поклала голову йому на плече.

— А вони точно зустрічаються? — розсміялася я.

— Так, тому що я бачив, як вони сваряться. Коли вони переїжджали, Аліса почала вередувати, не могла якусь річ знайти, а без неї не хотіла їхати. Машина внизу вже чекала, тоді Михайло її схопив і силою поволік. Я тоді, до речі, вперше бачив його таким злим і владним.

— Знаю, що б ти зробив на його місці: залишив би її одну і поїхав.

Ілля розсміявся і поцілував мене в скроню.

— Твоя правда, але я б обов'язково потім повернувся.

— Правда?

— Звичайно. Але взагалі, коли виникає конфлікт, жінка повинна заспокоїти чоловіка, а не злити його ще сильніше. Щодо мене, то дівчина не повинна ображатися на мої вчинки, я маю відчувати свободу дій. Коли я одного разу посварився з Оленою, вона мене так вивела з себе, що я виштовхав її за двері.

— Гей, це жорстоко!

— Повір мені, вона на це заслуговувала. Вона тоді вкрала мій паспорт і погрожувала його знищити, якщо я не вийду до неї на вулицю. А іноді могла і в двері мої дзвонити годинами.

— Жах. І ти їй не відчиняв?

— А навіщо? А ще, коли ми вже не спілкувалися, вона написала моїй сестрі, що вагітна. Після цього сестра сказала, що більше ніколи не хоче її ані бачити, ані чути.

– І я її розумію. Ти ж з Оленою більше не зустрічаєшся? — спитала я прямо про те, що і так знала.

— Ні, не зустрічаюся, — відповів Ілля, — ми і не зустрічалися ніколи. Це був лише секс. А пристрасть ніколи не призводить ні до чого путнього. Інша моя колишня взагалі пила якісь краплі, щоб сильніше збуджуватися. У підсумку, я уникав з нею зустрічей. Ми з нею ніколи душевно не спілкувалися, тільки секс на вихідних. Але чомусь, коли я вирішив це припинити, вона страшенно образилася.

— Вона кохала тебе.

— Як вона могла кохати? Кохання — воно не таке. Але я не можу сказати, що вона була поганою. Або що Олена погана, а ти добра. Чи навпаки. Всі ви абсолютно різні, з плюсами і мінусами.

— Звісно, так і є, — погодилася я, поклавши голову на його плече.

— А одна дівчина мене просто благала, аби я зробив їй дитину.

— А ти що? Може, у тебе дійсно є діти?

— Я відмовився. Але хіба було б погано, якби вони у мене були?

— Ні, для мене це не має значення. А що буде, якщо я раптом завагітнію?

— Обов'язково мені скажи про це. І не смій нічого робити з дитиною.

— Ніколи.

Ми цілий день розмовляли і не могли наговоритися. З Іллею було так легко. Це був мій чоловік. Зустріч все розставила по своїх місцях. Поступово, але влучно. Мені дуже сподобалося, що сьогодні він не відгукувався занадто погано про Олену, адже чоловіки не повинні зневажливо ставитися навіть до колишніх своїх жінок.

Я йому теж розповіла про причини розлучення з чоловіком, про минулі зв'язки. Я не бідкалася і не скаржилася, адже з усіма залишилася в приятельських стосунках.

А ввечері, коли вечеряли, ми знову повернулися до його друзів.

— Вони такі нудні і нецікаві. Кожного разу після їжі вони вимивають чашки від нальоту.

– І правильно роблять, — сказала я, відпиваючи йогурт з чашки, що не милася, напевно, місяцями.

— Навіщо витрачати на це свій час? Це як прасування білизни — кому це потрібно?

— Це необхідно для власного комфорту!

— Особисто мені все одно, на чому лежати і з якої чашки пити. Це все пусте.

Я не була з ним згідна, але хіба Ілля не був щасливий в таких умовах? А якщо був, то невже тоді всілякі дрібниці, на кшталт брудного посуду, мають значення? Хіба я не була б з ним щасливою в цій маленькій кімнатці на м'ятому ліжку, якби він завжди поводив себе так, як зараз? А саме зараз він годував мене йогуртом з ложечки, розповідав смішні анекдоти, цілував мене в щічку. Невже це все відбувалося насправді?

Коли ми лягали спати, я написала рідним, що все добре, а потім ми почали трохи планувати наступний день.

— Завтра на курсах німецької у мене тести, так що я не можу їх пропустити.

— Я піду з тобою, почекаю на тебе, погуляю. Не хочу тут одна залишатися, — сказала я. Якщо чесно, мені було страшно, що Олена може вломитися до кімнати, поки Іллі не буде, але я про це промовчала.

— Добре, поїдемо разом. Тоді підйом о сьомій ранку, курси будуть тривати з дев'ятої до дванадцятої. Походиш по місту, а до дванадцятої підійдеш до студентського кафе. Там і зустрінемося.

— Дуже добре, обожнюю планувати. Бачиш, навіть у тебе виходить.

Ми обоє розсміялися і побажали одне одному на добраніч.

День третій

— Підйом, Маковцева, ми проспали, — сказав тихо Ілля, і я розплющила очі.

— Як проспали? У мене ж будильник на 7 годину ранку був виставлений! — я схопила телефон, але він був відключений. — Гей, а що це з ним?

— Тобі вночі якісь повідомлення надходили, і я його вимкнув.

— Якого…, — почала я, але Ілля не дав договорити.

— Зараз пів на восьму, треба поспішати.

Ілля заварив чай, ми наспіх поснідали. Я почала швидко збиратися, а ось він особливо не поспішав: то танцює, співає, то дивиться щось у телефоні, то футболку не може обрати, то кепку. У підсумку, я повністю одягнена, вже навіть в чоботях, чекала на Іллю ще хвилин десять, а потім ми бігом кинулися на станцію метро, аби не спізнитися на потяг.

— Ми запізнюємося на тести, — засмучено сказала я, коли ми вже їхали.

— Тебе це не повинно турбувати. Розслабся. Жінка повинна бути завжди на півкроку позаду від чоловіка, а він повинен все вирішувати. Ось, наприклад, вранці ти вже стояла в дверях, а я тільки одягався. Повинно бути навпаки. Розумієш?

— Так, ти абсолютно правий! — сказала я радісно, адже тільки зараз зрозуміла, як це чудово, напевно, бути позаду і не брати на себе тягар відповідальності. — Спробую так жити.

Ми вийшли через дві зупинки, і Ілля показав мені будівлю, в якій навчався.

— Там, на першому поверсі, є їдальня. Приходь туди до дванадцятої, після курсів я теж туди спущуся. А зараз я покажу тобі, якою вулицею йти, щоб потрапити до супермаркету.

Ілля провів мене трохи по вулиці, задав маршрут руху, поцілував мене, і я рушила у свою першу прогулянку по Мюнхену на самоті. Раптом я почула, як Ілля кричить мені щось услід, і обернулася: він читав якісь рядки зі своєї улюбленої пісні. Він робив це голосно, російською мовою, перехожі його не розуміли, тільки я. І Ілля кайфував від цього. Напевно, це було однією з причин, чому йому подобалося тут жити. Він був вільний робити і казати все, що схоче, навколо не було родичів, друзів, кого-небудь, хто міг його засудити, дорікнути. Він почувався тут вільним. Я помахала йому рукою, і ми розійшлися.

У мене в запасі було цілих три години, і я вирішила погуляти, купити подарунки рідним, можливо, і собі.

Вперше я була в іншій країні одна. На щастя, завдяки спілкуванню з Іллею, ще в квітні я почала вчити німецьку мову. Мені знадобилися ці знання, коли я робила свої перші покупки в магазині. Купила подарунки рідним, собі не знайшла нічого цікавого, зате натрапила на католицький собор. Моєму щастю не було меж. Звичайно, я зайшла всередину, сіла на одну з лавок, які я так часто бачила в зарубіжних фільмах, і почала молитися за Іллю і його щастя. Я дякувала Богові за ці прекрасні дні поруч із ним.

Потім я просто блукала вуличками Мюнхена. Я дуже люблю Україну і своє рідне місто, тому німецький мегаполіс мене особливо не вразив. Так, красиве місто, чисте, з гарною транспортною інфраструктурою, але я не була впевнена, що залишила б своє колишнє життя заради проживання у ньому. Хіба що заради Іллі.

До дванадцятої години я була вже в студентському кафе і навіть замовила собі каву. Мені було трохи лячно, що Ілля не прийде. Дивно, я провела з ним два чудових дні, але коли його не було поруч, знову з'являвся страх, що він щось замислив, зникне, вирішить пожартувати. На щастя, гроші і документи були при мені.

Коли я почала вже планувати, як одна буду шукати дорогу додому або до хостелу, Ілля з'явився в дверях, і я заспокоїлася. Ми випили кави (я спеціально приготувала для нього один євро і тридцять центів, купила шоколадку), зробили наше перше селфі разом і поїхали на екскурсію містом.

— Куди ми підемо? — запитала я.

— Насамперед ми зараз зробимо кілька фотографій біля пам'яток архітектури. А взагалі, я знаю, куди потрібно вести туристів. Так що, за мною! До речі, я дуже гарний фотограф, ти в цьому скоро переконаєшся.

Ілля сфотографував мене біля пам'ятників невідомих мені особистостей, а потім повів на вулицю, де розташовувалися будинки розпусти.

— Проституція в Німеччині легалізована, і зараз я покажу тобі, як облаштовано будинок розпусти, — він зупинився біля входу в одну з будівель, — заходь.

— Ні! Ти що? Мені страшно туди заходити.

— Не бійся, — і Ілля зайшов всередину. Мені не лишалося нічого іншого, як увійти слідом за ним.

Ми піднялися сходами на другий поверх, і переді мною з'явилося безліч кімнат з відкритими дверима. В одній з них сиділа оголена дівчина. Наші з нею погляди зустрілися, вона виглядала розгубленою, і мені стало соромно. Я побігла вниз сходами і вибігла на вулицю. Ілля вийшов слідом за мною.

— Ти чого так швидко пішла?

— Мені стало незручно перед цією дівчиною, — відповіла я, а потім розсміялася, — але це було дійсно круто. Дякую, що привів мене сюди. Проте, я хотіла б тепер подивитися на справжні пам'ятки архітектури.

— Тепер ми зможемо це зробити з почуттям виконаного обов'язку, — сказав Ілля, — але по дорозі подивимося ще на місцевих наркоманів і зайдемо до сексшопу. Подивишся на іншу сторону Мюнхену.

Я була вдячна Іллі за цю пригоду. Ніколи не була в подібних місцях, і мені стало цікаво.

— Знаєш, що я тільки що згадав? У мене ж прийом у лікаря-алерголога призначений на день твого від'їзду. Опівдні. А ти о котрій відлітаєш?

— Приблизно в цей же час. І що ти думаєш робити? — запитала я.

— Не знаю. Я не можу пропустити цей прийом — сестра мене вб'є.

Його відповідь мене засмутила.

— Тобто я повинна сама розбиратися зі своїм від'їздом? — запитала я роздратовано.

— Маковцева, не дратуй мене. Потрібно спокійно обговорювати всі питання. Я тому і заговорив про це, аби вирішити проблему. Ми обов'язково що-небудь вигадаємо, а ти поводься спокійно, — Ілля теж говорив з роздратуванням.

Я одразу згадала свого чоловіка, який завжди скаржився на те, що я занадто гостро реагую на всілякі дрібниці. Напевно, я дійсно поводила себе не найкращим чином.

— Просто мені не хочеться летіти, навіть не попрощавшись з тобою.

— Мені теж. Тому і кажу — щось обов'язково вирішимо. До речі, тут недалеко від будинків розпусти, — Ілля розсміявся, — знаходиться турагенція, в якій Маша працює. Зайдемо до неї, подаруємо твій подарунок?

— Так, звичайно!

Ми зайшли в офісну будівлю, піднялися на другий поверх і ввійшли до її кабінету.

— Маша у відпустці, — сказала нам її колега, — а ви щось хотіли?

— Так, мабуть, — відповів Ілля та перейшов на німецьку мову. Я почула слово «Іспанія». Усвідомивши, що Ілля не хоче, щоб я розуміла, про що він говорить, я вийшла з кабінету. Мені стало дуже сумно. Коли він вийшов, і ми попрямували до виходу, я намагалася на нього не дивитися.

— Що це з тобою? — запитав він, коли ми вийшли на вулицю.

— Все добре, — відповіла я.

— Щось не видно. Давай кажи, що не так. До речі, це не ти мені телефонувала? — Ілля простягнув мені свій телефон, і я побачила пропущений виклик з казахстанського номера.

— Ні, це не я, це твоя Олена! — відповіла я грубо.

— Чого ти так вважаєш? Я гадав, що це ти. Бачиш, цього номера у мене в телефонній книзі немає.

— А то ти не знаєш, що це код Казахстану. Я знаю, тому що з такого номера мені в серпні всілякі образи писали. Може, навіть саме з цього.

— Так, — Ілля обійняв мене за плечі, — не накручуй себе. Бачиш, я ж не відповів на виклик. Мені все одно, хто телефонував. Я просто гадав, що це ти. І що сталося, коли ми були в турагенції? Кажи як є.

— Ти почав розмовляти з нею німецькою, тобто не хотів, щоб я розуміла. І ти казав щось про Іспанію.

Ілля розсміявся:

— Я говорив німецькою тому, що ця жінка завжди на неї переходить при розмові зі мною. Цього разу я вирішив її випередити. І так, я хочу одного разу поїхати до Іспанії, я кілька років там не був. Це просто плани, нічого конкретного.

Я почала заспокоюватися. Почуття, що Ілля виштовхує мене зі свого реального життя, почало відступати.

— Я теж хочу до Іспанії, — сказала я.

— От і добре. Буду мати це на увазі.

— Чому ти цілувався з Оленою в Римі? — раптом запитала я. Так завжди буває в конфлікті: спливають на поверхню всі невирішені питання. Ілля деякий час йшов попереду, а я його наздоганяла, потім він все ж відповів:

— Вона попросила по старій дружбі зробити кілька романтичних знімків, і я погодився.

Я вирішила вдовольнитися такою відповіддю і більше ніколи не повертатися до цієї теми.

Ми обійшли центр Мюнхена і побували скрізь, де я хотіла. По дорозі ми зустріли колегу Іллі за попередньою роботою, який ледь його впізнав і був дуже здивований бачити поруч із ним дівчину.

— Я знаю, куди ми зараз підемо і трохи відпочинемо — в п'ятизірковий готель, — урочисто оголосив Ілля.

— А нас туди впустять?

— Звичайно. Я часто туди заходжу, просто щоб посидіти і відпочити. А які там туалети! Ти просто зобов'язана зробити там селфі!

Що може бути особливого в п'ятизірковому готелі? Так, там було гарно, і ми зробили кілька фото. Але я хотіла йти далі, адже мені було некомфортно, все тут було не для нас. Проте Ілля насолоджувався кожною миттю, сидячи у великому кріслі в холі і попиваючи воду з лимоном.

— А тепер ти повинна оцінити цей туалет, — сказав він, хапаючи мою сумку і штовхаючи мене до дверей, — йди і роздивись все уважно.

Мені було смішно. Так, туалет був також гарний, але що особливого може в ньому бути? Потім я згадала, що Ілля жив без зручностей у своїй кімнаті і, напевно, тому з такою повагою ставився до подібної розкоші.

Коли я вийшла, Іллі не було там, де ми розійшлися. Я озирнулася, повернулася в хол, а потім назад, але його ніде не було. У Іллі була моя сумка з телефоном, документами, грошима, і мені стало страшно. А раптом саме зараз настав той момент, коли він вирішив помститися? Я знову пройшлася коридорами готелю, а коли повернулася назад, почала плакати. Що мені робити без документів і грошей в чужій країні?

— Вам допомогти? — звернувся до мене працівник готелю англійською мовою. У мене залишалася одна надія.

— Прошу вас, не могли б ви зайти до чоловічої вбиральні і покликати Іллю. Я не знаю, там він чи ні.

Молодий чоловік виконав моє прохання, і через кілька секунд слідом за ним вийшов Ілля з моєї сумкою.

— Попереджати треба, — сказала я, вихоплюючи з його рук сумочку.

— Ти чого? — здивовано запитав він.

Що я могла йому відповісти? Що на третій день нашого спілкування досі йому не довіряю і чекаю підступних вчинків?

Я спробувала посміхнутися:

— Ти забрав мою сумку і зник. Я подумала, що ти вирішив пожартувати і десь ховаєшся.

— Ні, я просто робив селфі в туалеті, — Ілля уважно на мене дивився, — Маковцева, ти добре почуваєш себе? Завелася на рівному місці. Йдемо до торгового центру, там перекусимо, і ти прийдеш до тями.

Коли ми йшли, я заглянула в свою сумку: вона була наповнена серветками. Так ось що робив Ілля насправді: він запасався туалетним папером. Вся моя образа на нього минула.

У торговому центрі ми сіли за столик, і Ілля дістав булочки, які купив для нас ще вдень.

— Ти дуже знервована і швидко втомлюєшся, тому що мало їси, — почав він мене повчати, — це не діло. У тебе хворобливий вигляд. Ти розумієш, що повинна краще харчуватися?

Я пропускала його слова повз вуха, але коли ми перекусили, мені дійсно стало значно краще.

— Ти маєш рацію, Ілля, обіцяю, що буду їсти більше, — я посміхнулася, — я знову себе відмінно почуваю і готова продовжувати нашу подорож.

— Тоді обирай: йдемо в круте місце пити каву або в круту крамницю аудіотехніки? В такому місці ти точно ніколи більше не побуваєш.

— З огляду на те, що ми вже перекусили, йдемо до крамниці, а каву вип'ємо в інший день.

І ми пішли до крамниці. Хоча це місце складно було назвати крамницею в класичному сенсі. Це було величезне приміщення зі скляними кімнатами, в яких стояло безліч найрізноманітніших музичних центрів, програвачів платівок, колонок, навушників різних моделей, розмірів, кольорів, дешевих і шалено дорогих. У цих кімнатах можна було закриватися і слухати музику. Ілля мав рацію — таке дивовижне місце я навряд чи могла ще десь побачити.

Ми засіли в одній з кімнат і увімкнули музику. Такого звучання я ще ніколи не чула. Я навіть закрила очі від задоволення і на деякий час полетіла.

Коли я подивилася на Іллю, він виглядав абсолютно щасливим.

— Я обожнюю музику, — тихо промовив він, і це захоплення було написано на його обличчі. Напевно, музика переносила Іллю в інший світ, де він міг бути тим, ким хотів бути завжди, де у нього було все, що душі завгодно, де він жив, а не існував. Як би я хотіла бути в цьому світі поруч з ним. Зрозуміло тепер, чому він постійно вдома вмикає музику: це єдине, що робить його щасливим, відволікає від дійсності. Цікаво, якби ми були разом, він би слухав мою улюблену музику?

Ми провели в цьому дивовижному місці близько двох годин, а потім втомлені, але задоволені, поїхали додому.

Наближаючись до будинку, я вже хвилювалася. З моїм мобільним зв'язком щось сталося, і всі ці дні в Німеччині я не могла писати повідомлення і телефонувати, зі мною також ніхто не міг зв'язатися. Інтернет працював тільки через wi-fi, і виходить, що весь день мене не було на зв'язку. Рідні, напевно, хвилювалися.

Так і виявилося: варто було мені переступити поріг будинку, як на телефон посипалося безліч повідомлень від мами. Я одразу їй зателефонувала і почула, що вона плаче. Насилу я все ж її заспокоїла, а потім сказала:

– І все ж, я попередила вранці, що їду гуляти. Чому я повинна хвилюватися через те, що ви нервуєте, замість того, аби відпочивати і насолоджуватися?

— Не говори таких слів мамі, вона і так пригнічена, — прошепотів Ілля, і я пом'якшала.

Коли ми з мамою договорили, я спробувала виправдатися:

— Розумієш, ми завжди в курсі справ одне одного. Ми все знаємо одне про одного, кожного дня спілкуємося. Іноді від цього хочеться відпочити, особливо, коли я поруч з тобою.

— Кожного дня телефонуєте одне одному? — Ілля був вражений. — Тепер зрозуміло, чому ти така напружена. Гаразд, давай вечеряти. Сьогодні у нас дуже смачна салямі. Завтра субота, нам обов'язково потрібно буде сходити до крамниці, тому що в неділю тут нічого не працює.

– Із задоволенням піду до магазину! Мені потрібно купити шоколад своїм племінникам.

— Шоколадки я їм і так дам. Ти ж бачила, як їх у мене багато.

Було приємно це чути. Ілля був щедрим, придбав мені квитки на літак, готовий був пригощати моїх племінників. І я дещо згадала. Взявши свій гаманець, я дістала сто євро та поклала їх на холодильник.

— Ми домовлялися, що за квитки ми платимо навпіл. Коли ти до мене приїдеш, вчинимо таким же чином.

Ілля зробив вигляд, що не чує мене, і продовжувавнакривати на стіл. Думаю, він не хотів нагадувати про гроші, але ми так домовлялися, до того ж, я дала йому менше половини.

Після того як ми повечеряли і прийняли душ, Ілля ліг поруч зі мною і сховав у своїх обіймах. Ми знову дивилися смішні ролики в інтернеті, цілувалися, обнімалися. Він розповідав веселі історії зі свого життя. Але одна з них мене не потішила. Він знову почав розповідати про дівчат.

— Йдемо ми якось з одним знайомим по Тюмені, а попереду дівчина-білявка. Молода зовсім, років двадцять. Мені друг каже: «Слабо, Ілюха, номер телефону взяти?». Ну, довелося йти знайомитися. Номер телефону я, звичайно, отримав. Показати тобі її?

— Не потрібно. І взагалі, я не хочу про це розмовляти, — сказала я, трохи від нього відсторонюючись.

— Ось вона, — Ілля проігнорував мене і почав показувати фото в месенджері.

— Навіщо ти це робиш? — не витримала я. — Мені неприємно слухати, як ти спілкуєшся з якоюсь дівкою.

— Ти чого? Ми не спілкуємося. Хоча нещодавно вона мені надіслала смайлик. Я сам не зрозумів, навіщо.

— Ось з нею і спілкуйся, — сказала я, відвертаючись до стіни.

— Кохана, що ти таке кажеш? — почав Ілля, намагаючись розвернути мене до себе, але я відштовхнула його руку.

Деякий час ми лежали мовчки. Я все чекала, коли він обійме мене і заспокоїть, але замість цього почула:

— Саме це я мав на увазі, коли казав про свободу своїх дій і висловлювань.

— Твоя свобода не повинна завдавати оточуючим біль.

На це Ілля нічого не відповів, а ліг на свій матрац на підлозі. Настала гнітюча тиша. Він щось дивився в своєму телефоні, а я згорнулася калачиком на ліжку. Я одразу згадала його розповідь про те, як одного разу, коли Олена жила у нього цілий місяць, вони посварилися і більше двадцяти днів не спілкувалися. Ілля вмів контролювати свої емоції і вичікувати. Якщо він ображався, то примирення від нього не чекай. А я не хотіла провести дні, що лишилися, в тиші. Так, я вважала, що він не правий, але я не хотіла псувати наш відпочинок. Ця ситуація нагадала мені вічні суперечки з чоловіком, і у мене не було бажання це повторювати. Я розвернулася до Іллі і простягнула до нього руки:

— Йди до мене.

— Навіщо? — запитав він ображено, але не грубо.

— Просто йди до мене.

Ілля не грав на моїх почуттях і не знущався, а відразу ліг до мене і міцно-міцно обійняв.

— Пробач мені, — прошепотіла я, повертаючи тим самим йому його свободу.

— Ця дівчина взагалі для мене нічого не значить. Просто це кумедна історія, і я вирішив її розповісти, — почав виправдовуватися Ілля, і я була рада, що він намагається мені все пояснити.

— Я знаю, я все зрозуміла, — прошепотіла я, притискаючись до нього ще сильніше.

— Знаєш, раніше я б подумав, що ти просто примхливе стерво, що виносить мозок, але тепер я розумію, чому ти так себе поводиш. Ти немов загнане в кут мишеня, білка в колесі. Ти викладаєшся на роботі, вдома у тебе вічний контроль. Ти в постійній напрузі, тому така знервована.

Чи то втома, чи то правдивість його слів подіяли, але я розплакалась.

— Що ти! Не треба, — Ілля погладив мене по голові, — почни жити для себе. Не для батьків, друзів, мене. Ні, тільки для себе. Ти повинна робити те, що хочеш, і не думати про почуття оточуючих. Припини жити для них.

— Добре, Ілля, не буду, — сказала я, приходячи до тями і заспокоюючись. Як же добре він знав мене. Як же сильно я кохала його і потребувала цієї його мудрості і підтримки.

Довгий час ми лежали в тиші, лише стукіт наших сердець, що бились в унісон, лише голоси сусідів за стіною. Але нам було не до них, між нами відбувалося справжнє єднання.

— А я ж не працюю, — сказав Ілля тихо і трохи невпевнено.

— Тобто? — запитала я і завмерла.

— З травня не працюю. Живу на допомогу по безробіттю — одна тисяча євро на місяць.

Для мене ця новина була як грім серед ясного неба. Виходить, весь цей час Ілля мене обманював? Я хотіла обуритися, але вчасно схаменулася: Ілля починав казати правду, і я повинна була його підтримати.

— Так ось чому ти судився з роботодавцем у серпні?

— Так, і виграв, між іншим, — відповів він, і я відчула, що він розслабляється. Почав захоплено розповідати мені про той судовий процес.

— Ти, звичайно, ще той негідник, — сказала я жартівливо, — всі ці місяці брехав мені.

— Не завжди. У мене були дрібні заробітки.

— Знаєш, все це не має значення. Головне, що тепер ти зі мною щирий. Дякую тобі за це.

Мені здається, що саме зараз ми стали по-справжньому близькими одне одному.

День четвертий

Вранці я прокинулася рано, але Іллю не будила. Озирнулася, оглянула кімнату і подивилася на все з іншого боку. Ілля не працював. Тепер все стало на свої місця, і вся його брехня була виправдана. Збрехавши одного разу, він вже не міг сказати мені правду, тому поводився так влітку, на початку осені: не був упевнений, що готовий переді мною відкритися. Але тепер все було інакше. Нарешті Ілля був абсолютно щирим, і я могла йому вірити. Він відкрився зовсім з іншого боку. Вчора він сказав, що не збирається працювати, доки йому платять допомогу по безробіттю. Виходить, таке життя його цілком влаштовує. А чи є місце для мене в цьому його житті? Чи захоче він одного разу зробити хоч щось для того, аби я була поруч? Або його влаштовує самотність? Тепер я точно знала, що він кохає мене, але чи готовий він боротися за нас: знайти роботу, зняти іншу квартиру, допомогти мені з переїздом, облаштуванням? Чи все залежить тільки від мене?

Від роздумів мене відволік Ілля, який прокинувся і почав потягатися. Потім він відразу ліг до мене, і ми віддалися коханню. Ми дуже довго лежали в тиші, насолоджуючись одне одним, а потім Ілля увімкнув музику і зайнявся приготуванням сніданку, а я почала листуватися з рідними. Дивно, але я тільки зараз подумки зауважила, що Ілля всі ці дні ні з ким не спілкувався по телефону, не заглядав у нього, не писав повідомлень. Він був повністю зі мною, і це було приємно. Я взагалі помітила, що Ілля не залежить від усіх цих месенджерів, соцмереж, і в моїй голові почало прояснюватися, чому іноді його не було на зв'язку, він довго не відповідав, не телефонував: Ілля просто не заглядав у свій телефон. Чудово було це усвідомити. Тепер я могла не хвилюватися, якщо він не буде довго відповідати.

І знову від думок мене відволік Ілля, розповідаючи якусь кумедну історію.

– І він сказав, що я дебіл! — закінчив він і розсміявся.

— Стривай, — я прийшла до тями від його слів, — хто тобі таке сказав?

— Тренер нашої місцевої юнацької збірної з хокею після спілкування в соцмережі.

— Та як він посмів? — обурилася я. — Адже він зовсім тебе не знає!

— Тепер знає, — знову залився сміхом він. Іллю ніколи не хвилювало, що про нього думають. Але чому люди над ним потішалися?

— Вони просто не розуміють, який ти насправді, не бачать і не відчувають. Напевно, багато хто тебе не розуміє, — я піднялася з ліжка, щоб обійняти Іллю, але він підхопив мене, і ми закружляли у танці під його улюблену нецензурну музику.

— Насправді я практично всім при першій зустрічі подобаюся. Бачиш, я вмію ідеально підлаштовуватися під людей.

— Зі мною ти можеш бути справжнім, — сказала я, і він мене поцілував.

Через декілька годин мій телефон завібрував.

— О, це нагадування, що потрібно пройти кілька уроків німецької мови, — сказала я, — хочеш подивитися, як я це роблю?

Я запустила додаток і почала займатися, а Ілля сидів поруч і спостерігав.

— Ти так швидко даєш відповіді, — сказав він здивовано, а я лише розсміялася. — Молодець, навіть я так швидко не відповів би.

«Хм, і чому він такий здивований? Невже в його житті не було жодної розумної дівчини?» — подумала я.

Коли ми закінчили наш урок, я пішла до холодильника, щоб взяти нам щось смачненьке, і дещо побачила: на його дверцятах висіло фото Іллі з Оленою. Фото було старим (я його бачила ще років зо два тому на його сторінці), розірваним посередині, а потім склеєним.

— Симпатичне фото, — сказала я, знімаючи його з холодильника і показуючи Іллі.

— О, воно досі там висить? Викинь його, — просто сказав він.

Я вже четвертий день була поруч з ним і багато чого зрозуміла: Ілля був незібраним, недисциплінованим, непунктуальним, ледачим, безвідповідальним, розсіяним. Так, він точно міг жити і не помічати цього фото. До того ж, вже більше трьох місяців Олена мені не дошкуляла, отже, вони стовідсотково не зустрічалися. Ілля був зараз зі мною, а не з нею, він купив мені квитки. Він поїхав з нею влітку до Риму, тому що так мало бачив у своєму житті і не міг не скористатися такою можливістю. Я не могла його за це осуджувати. Олена залишилася в минулому, а зараз були тільки він і я. Тому я повісила їхнє фото назад на холодильник, і більше про нього не згадувала.

Після обіду ми, нарешті, почали збиратися до крамниці. Ілля заніс з балкона в кімнату два величезних пакети:

— Потрібно сміття винести. А в іншому пакеті пляшки, здамо їх сьогодні в магазині.

– Їх так багато, — здивувалася я тому, як багато він п'є.

— Ну, це не тільки мої. Якщо я йду вулицею і бачу якусь нормальну пляшку, то кладу її в свій рюкзак.

— О, — все, що я змогла на це сказати.

— До речі, ось відмінна пляшечка, — сказав Ілля, коли ми вийшли на вулицю і викинули сміття.

— Ні, ні, тільки не при мені, — сказала я, і ми пішли до крамниці.

— Ти не розумієш, це не такий збір пляшок, як у вас. Вартість тари включена до вартості напою, і держава просто повертає нам витрачені гроші. Автомати з прийому пластикових пляшок у всіх магазинах встановлені. Зараз сама все побачиш.

Ми прийшли у крамницю і попрямували до автомата. За одну пляшку автомат нараховував близько п'ятнадцяти центів, але в Іллі їх було так багато, за них усіх ми отримали квитанцію майже на 5 євро.

Потім ми зайнялися покупками. Ілля дозволив мені самій обрати сир, ковбасу, напої. Взявши все необхідне, зробивши фото навпроти полиць з пляшками пива, ми попрямували до каси.

— От дідько, — вилаявся Ілля, відкривши свій пакет для продуктів, — минулого разу в нього пролився йогурт, а я забув помити. Тепер все буде брудним.

«Як же це на тебе схоже», — подумала я з ніжністю.

— Візьми, будь ласка, нам додому побільше одноразових пакетів, — попросив Ілля, коли розраховувався, і я слухняно все зробила. А потім ми пішли додому. Вже не пам'ятаю, про що ми говорили, нам просто було добре вдвох і комфортно. Я багато чого зрозуміла тепер, і стала більш спокійно реагувати на слова і вчинки Іллі, адже це єдине, що у нього було — право говорити, можливість мріяти, робити дурниці, сидіти в соцмережі, раз у житті поїхати до Риму, адже він не працював, тулився в маленькій кімнаті. Все, що у нього було, — це спогади.

Тому, коли ввечері Ілля почав знову розповідати про одну дівчину, яка одного разу попросила прихистити її у себе на кілька днів, я анітрохи не засмутилася. А Ілля і не став розвивати цю тему.

— У будь-якому випадку, вона провела тут тільки одну ніч, а потім переїхала в інше місце, — закінчив він.

«І я розумію, чому вона це зробила», — подумала я, оглядаючи його кімнату.

— А ти? — запитав Ілля. — Казала, що восени з якимось хлопцем ходила каву пити. І що, тільки цим все обмежилося?

— Так, більше я не захотіла бачитися з ним, — відповіла я, цілуючи Іллю в щічку.

— Чому?

— Тому що він — не ти.

Ілля розсміявся, і я знову його поцілувала.

— Ти навіть не уявляєш, який ти особливий. Ти найкращий у світі.

Пізніше я задала Іллі запитання:

— Скажи, а ти зовсім мене не ревнуєш через те, що я каву з кимось п'ю?

— Анітрохи. Кава — це дрібниці. Звичайно, якби ви цілувалися або щось більше, то тоді мені було б неприємно. А кава — це нестрашно.

— Я теж так гадаю. Знаєш, я багато чого зрозуміла. Я знаю, що ми далеко одне від одного, у кожного своє життя. Я дарую тобі свободу, тому що кохаю щиро, по-справжньому. Я розумію, що ти можеш бачитися з іншими дівчатами, тільки, будь ласка, не розповідай мені про це. Я не хочу про них знати.

— Кохана, ти просто диво, — сказав Ілля, лягаючи поруч зі мною й міцно обіймаючи. — Які інші? Що за розмови? Давай краще музику послухаємо, кліпи подивимося.

— Давай. До речі, завтра нам потрібно поїхати в центр, я хочу сходити з тобою в кафе, купити собі щось з одягу, а ще фотографуватися.

— Звичайно, мила, все зробимо.

Мені було дуже шкода, що цей день добігав кінця, як і вся моя поїздка. Жити далі без Іллі мені здавалося неможливим.

День п'ятий

Останній день разом. Він був ідеальний.

— Я кохаю тебе, я так сильно кохаю тебе, — казав мені Ілля, стоячи переді мною на колінах, і очі його не були порожніми, ні.

Ми цілувалися, обнімалися, кохалися весь день. Ми так і не поїхали в місто, тому що не хотіли втрачати ці дорогоцінні хвилини близькості.

— Поїдемо завтра зранку перед аеропортом і виконаємо всі пункти твого списку.

— А як же твій лікар?

— Мені все одно, я не піду до нього, я буду з тобою.

Ілля навіть не слухав цього дня свою звичну музику: сьогодні звучали тільки романтичні пісні. Ми лежали, моя голова покоїлася на його грудях. Тиша, спокій, радість, ніжність, безмірна любов.

«Ілля… Ілля… Мій милий Ілля… Як же складно тобі живеться. Як мало людей тебе розуміє. Твій стиль життя, твої думки, почуття — все відображає твій внутрішній світ, сповнений болем, сумнівами і глибоким розумінням сутності речей. Я б все віддала за те, щоб прожити з тобою ось так все життя: в цій маленькій кімнатці, без роботи і грошей, але в твоїх обіймах. Чому мені потрібно їхати тоді, коли тільки зараз я по-справжньому пізнала тебе? Коли ми побачимося наступного разу? Я знаю, що ти кохаєш мене, але чи вистачить тобі рішучості, сміливості, сили долати перешкоди, щоб бути зі мною, чи ти здасися, навіть не спробувавши? Чи достукалася я до твого серця? Я відчуваю, що ти мені відкрився, але чи не відгородишся ти від мене знову? Кохаю тебе. Наше єднання душ зводить мене з розуму. Як не померти від надлишку почуттів? Як злитися ще сильніше і глибше?»

З моїх очей потекли сльози. Якраз в цей момент Ілля почав гладити моє обличчя.

— Гей, що сталося? — прошепотів він.

— Нічого, це від щастя, — відповіла я, даючи волю емоціям.

— Мила, кохана моя! — Ілля почав цілувати мої сльозинки, притискаючись до мене всім тілом. Я була йому потрібна так сильно, як і він мені. Це були найчарівніші хвилини мого життя, заради яких варто було страждати раніше.

— Я дуже щасливий, — сказав Ілля трохи пізніше, коли я заспокоїлася, і ми просто розмовляли, — зі мною ще такого не було. Ти зі мною вже стільки днів, а я не втомився, мені добре з тобою і легко. У мене ні з ким раніше такого не було.

— Я розумію, про що ти кажеш. Зі мною те саме відбувається.

Пізніше ми повечеряли, прийняли душ, я зібрала сумку, і ми знову повернулися в ліжко. Було вже за північ.

— Пора лягати спати, але я ще трохи полежу поруч, буду обіймати тебе, — сказав Ілля тихенько.

А через кілька хвилин я зрозуміла, що Ілля заснув. Ілля. Заснув. Обіймаючи. Мене. Але ж він ніколи не міг заснути поруч з кимось, особливо в обіймах. А сьогодні він мирно сопів, притискаючи мене до себе. Насолоджуючись цією близькістю, я і сама заснула. Не знаю, скільки ми проспали у такій позі, лише пізно вночі Ілля прокинувся і переліг на підлогу.

День шостий

Будильник задзвенів о сьомій ранку. Після другої був мій рейс, в аеропорту потрібно бути приблизно о першій годині дня, а до цього нам потрібно багато чого встигнути.

Обійми, поцілунки, душ, сніданок, збір сумки, довгий вибір кепки, яку Ілля хотів одягнути. І ось без п'яти дев'ять ми стрімголов бігли на станцію метро на поїзд, який повинен був прибути о дев'ятій, а наступний лише через двадцять хвилин.

Але ми встигли! Ілля заскочив у вагон першим і одразу пішов вперед перевірити, чи немає контролерів. Я заскочила в вагон слідом за ним, і ми вирушили в нашу останню спільну подорож Мюнхеном.

— Який твій план? — запитав Ілля.

— Мені потрібно зробити якомога більше фотографій, в тому числі і з тобою. Хочу наше спільне фото на пам'ять. Мені потрібно купити собі щось з одягу і випити з тобою кави в якомусь кафе. Давай почнемо з Різдвяного ярмарку. Поїхали туди.

Ілля відмінно справлявся з роллю фотографа: він фотографував мене всюди, де тільки можна, і цей пункт мого плану ми виконали швидко.

Я хотіла придбати собі щось з одягу, і ми попрямували до торгового центру. Довго ходили по різних крамницях, але часу було замало, і мені складно було прийняти рішення.

— Мені подобається цей светр, — показала я Іллі рожевий светр з паєтками.

— Не впевнений, — відповів він, і я відклала його в сторону.

— Ми не встигнемо нічого знайти, — сумно сказала я. — Давай я приміряю цей, а потім вирішимо.

Ми пішли до кабінки для примірки, де Ілля накинувся на мене і почав цілувати.

— Ти чого? — запротестувала я.

— А як же прощальний секс? — прошепотів він.

— Ні, милий, не в громадському ж місці. Точно ні.

Ілля знехотя відпустив мене, і я одягла светр.

— Непогано, — сказав він, оглядаючи мене, — трохи завеликий, зате завдяки цьому не видно, яка ти худа. Так що схвалюю.

— Дуже добре, тоді беремо і біжимо до кафе.

Коли ми вийшли з крамниці, я згадала ще дещо.

— Хочу зробити спільне фото!

— Звичайно, давай. Зараз попрошу когось нас сфотографувати.

Ілля звернувся до хлопця, який проходив повз нас, і простягнув йому свій телефон. Обійнявши мене за талію, Ілля подав знак хлопцеві, і він нас сфотографував. Але мені було цього замало.

— Я не хочу так, — сказала я засмучено і навіть роздратовано.

— А як ти хочеш?

— Хочу фотографії, як у тебе з Оленою в Римі. Ти її наче не любиш, проте фото у вас такі, які бувають тільки у солодкої парочки. А мене ти обережно обіймаєш, немов ми просто друзі.

Я розхвилювалася, але Ілля не дозволив мені накручувати себе далі.

— Чого ж ти одразу не сказала? Іди сюди, — він посадив мене поруч із собою, і ми почали нашу романтичну фотосесію як справжня пара закоханих.

— Це те, що потрібно, — сказала я задоволено, коли ми закінчили.

— Якби одразу сказала, то ми тільки так і фотографувалися б, — розсміявся Ілля. — До речі, фото без мого дозволу нікуди не викладай.

— Не буду, звичайно. Я поважаю твою приватність. А тепер в кафе!

Ілля привів мене до ресторану при п'ятизірковому готелі. Я одразу впізнала це місце: у Олени на сторінці також були фотографії звідси. Ілля водив нас однаковими місцями. З іншого боку, він показував нам те, що знав сам, і я з цього приводу на нього не ображалась.

Ілля замовив мені капучіно, а собі американо, і я ніколи до цього дня не пила більш смачної кави. Потім ми зробили кілька фото.

— Ти казала, що тобі ніхто ніколи не ставив засос. Саме зараз час це виправити, — прошепотів Ілля і вп'явся мені в шию.

Я розуміла, що мені буде цього не вистачати. Як же жити далі без мого Іллі: відкритого, веселого, уважного, турботливого? Коли ми побачимося знову? Він подарував мені незабутні дні, все було так, як я і мріяла. Він турбувався про мене, привів в чудове місце, хоча грошей у нього мало. Справжній чоловік. Найкращий.

— Нам, напевно, вже час йти?

— Так, аеропорт чекає, — з сумом сказала я.

— Йдемо, розрахуємося і поїдемо, — Ілля взяв мене за руку, і ми підійшли до стійки.

— Десять євро, — сказав офіціант.

Ілля почав нишпорити по кишенях.

— Дідько, я гаманець вдома забув, — сказав він і подивився на мене винувато. — Доведеться тобі заплатити, мила.

Мої очі округлилися від подиву, тому що це руйнувало весь той образ Іллі, який виконує всі мої бажання і всі свої обіцянки. Адже він обіцяв пригостити мене в кафе ще навесні, коли ми вперше завели розмову про зустріч.

Я розплатилася і пішла до виходу.

— Тобі сподобалося це місце? — запитав Ілля весело, вдаючи, що не помічає мого розчарування.

— Дуже, — процідила я крізь зуби.

— Мені здається чи ти образилася?

— Просто… Ти ж обіцяв! — розлютилася я. — Мені хотілося, щоб ти дбав про мене, а ти забув гаманець. Це образливо.

Ілля знову почав нишпорити по кишенях.

— Ой, — сказав він, дістаючи з кишені джинсів свій гаманець, — він дивним чином знайшовся!

Ілля вдоволено посміхався. Навіщо він це зробив? Щоб не платити? Або щоб перевірити мене?

— Дуже добре, можеш вважати мене меркантильним стервом, — сказала я, вириваючись вперед.

У вухах дзвеніло. Ну, чому, чому все не могло бути ідеально? Тепер Ілля думає, що мені потрібні його гроші, що я жадібна! Чому я образилася? Адже він казав, що любить свободу дій, а я не пройшла його перевірки.

Я розвернулася і різко обняла його. Ілля відразу ж притиснув мене до себе.

— Пробач мені. Я так хочу бути такою ж сильною і вільною, як ти, але у мене не завжди виходить.

— Я знаю і бачу, що ти намагаєшся, але ще сильно залежиш від думки оточуючих. Тобі важливо, хто що подумає, якщо дізнається, що ти заплатила за цю каву, а не я. Але насправді це не має ніякого значення.

— Ти маєш рацію, ти у всьому правий. Як же добре ти знаєш це життя. Суспільство тисне на мене зі своїми кліше, немов воно краще знає, що мені потрібно. Але ж ми щасливі разом, і це найголовніше.

— Абсолютно вірно, люба, так і є. До того ж, ти повинна пам'ятати про особливості мого характеру. Мені різні ідеї можуть прийти в голову, і я хочу, щоб їх завжди підтримували.

Ми знову почали обніматися і цілуватися, конфлікт було вичерпано, і на душі знову стало легко і світло. Але попереду на нас чекала розлука — ми наближалися до станції метро.

Їхали мовчки. Ілля стояв і стежив за тим, аби не ввійшли контролери, а я сиділа в його навушниках і слухала музику. Іноді ми переглядалися, і він посилав мені повітряні поцілунки. А один раз нахилився, щоб поцілувати, і передав язичком мені свою жуйку. Як в перший день зустрічі. Ставало сумно. І безнадійно. Занадто багато перешкод було на нашому шляху, щоб ми змогли бути разом. А з іншого боку, ще місяць назад я б нізащо не повірила, що ми зустрінемося. Але це диво сталося. Все ж мрії збуваються — тепер я це точно знала. Я подарувала Іллі свободу, і він повернувся. Дивовижна, найпрекрасніша історія кохання.

— Я все думаю, де б ми могли зайнятися прощальним сексом, — сказав Ілля, озираючись на всі боки, коли ми вже були в аеропорту.

— Ніде, і взагалі, мені вже час проходити контроль. Залишилася година до вильоту.

— Давай посидимо трохи, — сказав Ілля, і ми сіли на лавочку.

Він щось розповідав, жартував, але я його не чула. Земля йшла з-під ніг, мені було душно, неспокійно. Як я тепер без нього?

— Запрошую тебе до себе в гості, — трохи відчужено сказала я, знаючи, що з Іллею неможливо будувати плани, що майбутнє разом вельми туманне і сумнівне. Але Ілля мав знати, що я буду на нього чекати.

— Спасибі, мила, мені дуже приємно це чути, — промуркотів він, і мені було цього достатньо.

— Що ж, мені вже час, — я підвелася, — де тут паспортний контроль?

— Так от він, — сказав Ілля, розвернувши мене на сто вісімдесят градусів.

— Так близько? — прошепотіла я.

— Так, люба, зовсім поряд, — Ілля взяв мене за руку, і ми попрямували до стійки.

Всього один рух — показати свій паспорт і квиток, зробити один крок, — і назад шляху вже немає.

— О Боже, — з моїх очей потекли сльози.

— Кохана, ти чого? — Ілля почав цілувати мене. — Не хвилюйся, поверну я твої десять євро, коли приїду до тебе, навіщо через це плакати!

Я розсміялася, але нова хвиля сліз знову змила мою посмішку.

— А якщо я теж зараз почну плакати? Га? — запитав Ілля, цілуючи мої мокрі щоки. — Ми ж все навколо своїми сльозами заллємо.

— Ти правий. Вже час, — я спробувала взяти себе в руки і простягнула службовцю аеропорту паспорт і квиток.

Він перевірив мої документи і повернув їх, тепер я повинна була стати до черги на паспортний контроль. Туди Ілля вже не міг йти. Але він все ж заступив за межу і почав несамовито мене цілувати.

— Я кохаю тебе, — прошепотів він.

– І я кохаю. Я напишу, коли приїду.

— Звичайно, напиши.

І все ж нам довелося відірватися одне від одного, і я відпустила його руку. Назавжди?

Ілля стояв за лінією весь час, доки я була в черзі, а потім проходила контроль. І ось я його пройшла. Мені потрібно було повернути за ріг і зникнути. Я подивилася на Іллю: він послав мені повітряний поцілунок. Сльози знову покотилися по щоках. Я ніколи не зустріну нікого хоч віддалено схожого на нього. Чому ми не разом? Чи є у нас шанс?

— Я люблю тебе, — прошепотіла я, а Ілля намалював в повітрі сердечко.

І я пішла. Це потрібно було зробити.

Я довго потім плакала, спочатку в терміналі, потім в літаку. Невже кінець? Ні, благаю, Господи, ні! Я не зможу без нього. Він найкращий. Тільки його люблю. Ілля! Іллюша!

XIV — Розв'язка

Частина перша

І ось настав момент істини: зникне Ілля після нашої зустрічі чи ні? Коли літак приземлився, й я опинилася в рідній Україні, я відразу ж запустила інтернет, щоб перевірити, чи не додав він мене в чорний список. Ні, на щастя, не додав.

Я поїхала до тітки, побула у неї кілька годин і вирушила на вокзал: мені потрібно було повертатися додому. У поїзді я вирішила написати Іллі:

«Я вже в поїзді, їду додому. Все добре. Незвично якось без тебе. На добраніч».

Було страшно. Я знала, що Ілля відповість, але переживала, що він зробить це з ввічливості, що він буде відсторонюватися від мене, а потім і зовсім зникне. А це буде дуже боляче. На жаль, Ілля був не з тих чоловіків, хто прямо може сказати «ні», він боїться відкритих конфліктів, любить ховати голову в пісок, і мені доведеться самій здогадуватися про те, що сталося.

Це була болісна ніч, тому що Ілля мені так і не відповів.

Наступного ранку відразу з вокзалу я поїхала на роботу. Ніхто там не знав, де і з ким я була, крім моєї начальниці і двох дівчаток, з якими ми разом сиділи в кабінеті. Я розповіла їм про те, якими щасливими ми були з Іллею в ці дні, поділилася своїми страхами.

— Не хвилюйся, — сказала одна з дівчаток. — Він уже не той, яким був колись, він відповість тобі, а потім і приїде. Може, ще весілля ваше зіграємо. Все буде добре.

— Ах, якби, — зітхнула я і в черговий раз заглянула в телефон. Ще було рано, Ілля, швидше за все, спав, і все ж на душі було неспокійно.

Ілля написав мені о другій годині дня:

«Кохана, не забудь зайти до вагону-ресторану і купити всіляких смаколиків, які ми з тобою так полюбляємо».

Я зітхнула з полегшенням. Повідомлення було в стилі Іллі, і в ньому я не відчула ніякої відчуженості.

«Я вже повним ходом працюю. Але, до речі, почала ставитися до всього спокійніше. Зустріч з тобою на мене добре вплинула».

Ілля відповів приблизно через три години:

«А у мене біля будинку сьогодні вертоліт пролітав! Я просто був в шоці!»

Ілля надіслав фото з видом зі свого вікна, і я дійсно побачила вертоліт. Я вирішила одразу йому не відповідати, щоб наше спілкування повернулося в колишнє спокійне русло. Коли я була з ним у Німеччині, то побачила, що Ілля рідко заглядає в месенджери, тому відповідає із запізненням, і щоб не набридати йому, я теж повинна була себе контролювати.

Але через п'ять хвилин Ілля надіслав мені ще одне повідомлення. Це було відео.

«Ну, що, — питав він, дивлячись в камеру, — вдома вже?»

Відео було зовсім коротким, він стояв на станції метро. Це означало, що Ілля йшов по вулиці і думав про мене, надіслав це відео, посміхався на ньому так лагідно і трохи невпевнено, немов теж хвилювався, що я зникну. Ні, коханий, не бійся, я завжди з тобою, моя любов завжди поруч.

Його повідомлення мене заспокоїло: все було, як раніше, а може, і краще, адже тепер я знала справжнього Іллю і його характер. Я його розуміла.

Наступного дня вранці я надіслала Іллі фото в светрі, який ми разом купили, зі словами: «Впізнаєш?»

Трохи пізніше він відповів: «Впізнаю фігуру своєї коханої жінки».

Що сказати, я була щасливою.

Увечері, перебуваючи в доброму гуморі, я поїхала до батьків. Подарувала їм сувеніри, показала зроблені фото та розповіла про Іллю.

— Поруч з тобою на фотографіях навіть він виглядає красивим, — сказала мама. Її збентежило, в яких умовах живе Ілля і що він не працює, але його добре ставлення до мене розтопило її серце, і вона перейнялася до нього симпатією.

— Наше розставання восени змінило його, мамо, — казала я захоплено, — я відчуваю, що він змінився, я йому подобаюся. Питання полягає тільки у відстані і його інертності, він може просто не захотіти змінювати своє життя.

— Але невже ти б змогла жити в таких умовах? Збирати пляшки? — обережно запитала мама. — Сприймай його як звичайного коханця, але не коханого, з яким можна побудувати серйозні стосунки.

— Намагаюся, — відповіла я, зітхаючи. Але як пояснити мамі, що тепер я без Іллі не зможу?

Увечері, абсолютно несподівано, на мене чекав сюрприз — Ілля зателефонував. Так, я йому безперечно небайдужа! Нічого не змінилося! Ми розмовляли, як і раніше, про все і ні про що, жартували, згадували зустріч.

— А я вчора у сестри був, — сказав він. — Подарував їй і дітям твої подарунки.

— О, і як їм? — я була щаслива це чути.

— Сподобалися! Сестра дуже здивувалася, а племінник мій, уявляєш, розфарбував тигра в кольори українського прапора. Я навіть сфотографував, зараз надішлю.

Ілля робив мене частиною свого життя. Олені був закритий доступ до його сім'ї, а для мене ці двері починали відкриватися. А все тому, що я поважала Іллю і його світ, я хотіла і намагалася любити його безкорисливо, дарувати свободу і нічого не вимагати натомість.

— А коли ти їдеш до Тюмені провідати батьків?

— Певно ще не знаю. На наступному тижні. Може, в середу, — відповів він, і я здивувалася такій відповіді.

— Ти хоч попрощайся зі мною. Я буду за тобою сумувати.

— Звичайно, я тобі скажу. Не хвилюйся.

Трохи пізніше ми побажали одне одному на добраніч, і я щаслива лягла спати.

Наступного дня я не писала Іллі, щоб не набридати. Нічого не змінилося — я так само повинна була контролювати свої емоції і дії, аби не пропасти остаточно, не впасти в цілковиту залежність. Ілля теж мені не писав, але, знаючи його, я розуміла, що йому потрібно відпочити без мене, подумати, занадто багато всього між нами сталося. Йому треба було вирішити для себе, чи потрібно йому все це.

За весь день він так і не написав, і я лягла спати, а на ранок виявила від нього пропущений виклик. Я зраділа, хоча і гнівалася на себе за те, що відключила інтернет на ніч.

Я написала йому, побажала гарного дня, а в обід Ілля надіслав мені два якихось аудіофайли: це виявився реп у виконанні його друга Дениса з Тюмені, який в такій формі запрошував Іллю в гості.

«У тебе чудові друзі. Дивись, як сильно вони хочуть тебе бачити», — написала я йому.

Весь час після обіду Ілля був онлайн в месенджері. Звичайно, він спілкувався зі своїми друзями, адже всі ці дні він був зі мною, а тепер відпочивав. Я нормально до цього ставилася і чекала, коли Ілля сам захоче мені написати.

І я дочекалася. В цей день я не відключила інтернет на ніч, і коли почула довгоочікуваний дзвінок, одразу схопила телефон.

— Не спиш ще? — запитав Ілля по відео.

— Тільки лягла, — відповіла я, увімкнувши світло.

— А я сьогодні курси пропустив, потрібно завтра піти.

— Твої курси і в суботу проходять?

— Ні, але ж завтра п'ятниця.

Я розсміялася. Так, це був мій милий, незібраний і розсіяний Ілля. Як після такого можна було ображатися на нього, якщо він довго не відповідав?

— Любий, ти пропустив вже два дні навчання, сьогодні п'ятниця.

— Я в шоці, — сказав Ілля здивовано, а потім розсміявся.

Ми говорили близько години, після чого почали прощатися.

— Надішли мені своє фото перед сном, я скучив.

— Звичайно, любий, звичайно, — прошепотіла я.

Я вже не боялася робити фото та надсилати їх Іллі, адже ми тепер були парою, і я знову довіряла йому. Але цього разу не було нічого непристойного, все було красиво, як і все наше кохання.

І все одно я не любила, коли ми так ідеально прощалися, бо після цього я не знала, хто кому першим повинен писати або телефонувати, і чи не зникне Ілля знову.

Але все ж наступний день я провела досить спокійно, навіть встигла прибрати в квартирі і щось приготувати. Ілля так і не написав, і я розуміла, що в неділю мені доведеться або чекати, або написати йому першою, а потім мучитися в очікуванні відповіді.

Питання полягало в тому, чому я до сих пір хвилююся з цього приводу. Щось не так, якщо я переживаю через такі дрібниці. Звідки таке відчуття? Що не так?

Ситуацію відпустити не вийшло, і в неділю я вирішила зробити Іллі сюрприз: я теж записала йому реп. Короткий, всього чотири рядки і вісім секунд в цілому, але мені дуже хотілося його потішити.

І ось вранці я надіслала Іллі цей запис і фото, на якому тримала в руках чашку чаю, а поруч лежав шоколад з Німеччини.

«Мій новий манікюр, твій чай і німецький шоколад. Все, як ти любиш», — написала я.

Я не очікувала на швидку відповідь, тому поснідала і почала готуватися до приходу мами — вона хотіла мене відвідати.

Але приблизно через півгодини від Іллі посипалися повідомлення: спочатку аудіо, де він захоплювався моїми віршами і прекрасними пальчиками, а потім і відео, де він казав:

«Ти вже прокинулася, мила? Де ти? Чим займаєшся?»

Я збиралась надіслати йому у відповідь декілька своїх фото, але в двері подзвонила мати. Я зустріла її, обняла, поцілувала, а сама в цей час думала, що ж написати Іллі. Я могла сказати йому, що у мене в гостях мама, але тоді наше спілкування перервалося б, а так у мене був шанс, що Ілля зателефонує мені ввечері.

— Зараз, мамо, почекай секунду, я відповім Іллі, — сказала я, посміхаючись.

Я написала йому нейтральне повідомлення про свої домашні справи і запитала, як він.

— Ти написала йому, що я прийшла, чи будеш тепер весь час дивитися в телефон, чекаючи на відповідь? — запитала мама, і я винувато посміхнулася.

— Друге, — відповіла я й обійняла її, — не захотіла його відпускати.

Мама пробула у мене до самого вечора, і за цей час Ілля відповів мені тільки один раз, а я постійно чекала його повідомлень. Коли мама вже збиралася додому, мій телефон завібрував.

«Ти десь викладала наші фото? Якщо так, то де і які?» — запитав Ілля.

Я швидко відповіла:

«З тобою я фото не викладала. Щось трапилося?»

Я почала нервувати. На щастя, Ілля відповів швидко, але його повідомлення мене не потішило:

«Відповідай на запитання: де і які фото?»

Мені стало прикро.

«Злякався, що твої фото побачать інші твої дівчата? Не хвилюйся, я їх ніде не публікувала, як і обіцяла. Тільки аватарки свої в мессенджерах змінила, ти їх і сам бачиш».

«Звичайно, я боюся. Справжній чоловік завжди готовий до зради», — відповів Ілля хвилин через десять, але і це повідомлення мене не заспокоїло.

Я вже провела маму додому, і тепер писала Іллі гнівне повідомлення. Протягом тижня після нашого розставання я поводилась тихо, спокійно, контролювала себе, не тиснула на нього, дарувала свободу, а він… боявся, що хтось про нас дізнається. Це було неприємно, адже я гадала, що для нього це так само серйозно, як і для мене. Саме це я йому і написала, додавши в кінці: «Сьогодні ти спустив мене з небес на землю».

«Маковцева, ти в своєму репертуарі», — написав мені Ілля.

«Чому ти поставив мені це запитання?»

«Тому що захотів. Ще запитання є?»

«Що мені робити?»

«Мила, тобі нічого робити не потрібно, просто розслабся».

«Не можу. Мені тебе не вистачає, сумую за тобою».

Я намагалася заспокоїтися, але не могла. Зсередини з'їдала туга. Ілля не кохав мене, якщо соромився. Але як же так? Як же тоді всі ці красиві зізнання? А вчинки? Адже він купив мені квитки! І все ж у мене вийшло взяти себе в руки, і я повернулася до побутових справ: почала готуватися до майбутнього робочого тижня, повечеряла, прийняла душ, а потім знову запустила інтернет.

«Як сильно ти за мною сумуєш? Хочу цілувати тебе всю», — написав мені Ілля, і я зрозуміла, що він налаштований на грайливий лад. Знову лише одними словами Ілля довів мене до піку насолоди. Він завжди вмів зводити мене з розуму. Після цього він одразу мені зателефонував.

— Маковцева, — прошепотів він, — я не можу, я так тебе кохаю. Ти така неймовірна, навіть коли виносиш мені мозок.

Побачивши Іллю таким, я одразу заспокоїлася.

— Правда? — запитала я.

— Звичайно. Ти зводиш мене з розуму. Я довго без тебе не зможу, ти, безумовно, будеш мені потрібна влітку: буде спекотно, на тобі буде коротенька спідничка — о, це неймовірно!

Чи означало це, що Ілля планує нашу наступну зустріч влітку? Я могла про це тільки мріяти.

— Пробач, мене сьогодні щось понесло, я почала нервувати. Добре, що ти скоро поїдеш, і ми не будемо декілька тижнів спілкуватися. Нам потрібно відпочити. Я знову починаю забагато думати про тебе, з цим потрібно боротися.

— До речі, Олена якось дізналася, що ти була в мене, тому я і запитав тебе про фото.

— О, ні! — я схопилася за голову. — Тепер мені варто очікувати купу гидот.

— Та не хвилюйся! Просто в чорний список додавай і все.

— Але як вона могла дізнатися? І як ти дізнався про це?

— Вона розмовляла з Алісою і сказала їй, що знає про нашу зустріч. Це ж Олена — у неї безліч номерів, лівих аккаунтів в інтернеті. З твоїх фотографій зрозуміла, напевно.

— А тепер мені дійсно страшно, — сказала я приречено.

— Чого ти? Недобре, звичайно, вийшло. Скоро Новий рік, не хочеться, щоб у когось свято було зіпсоване.

— Так, — відповіла я, не зовсім розуміючи, кого саме Ілля має на увазі, але вирішила не зациклюватися на цьому. — Ти вже готуєшся до поїздки?

— Починаю. Сьогодні шнапс купив, — відповів Ілля, встаючи з ліжка, — зараз покажу.

— Прикольно, — сказала я, розглядаючи пляшки, — гадаю, їм сподобається.

– І я так вважаю, тому що віскі, коньяк — це банально. Хочу ще собі черевики теплі купити, а то у мене тільки кросівки, а Тюмень — це не Мюнхен.

— Покажеш потім, що придбав.

— А ще я зробив для тебе фотосесію, — Ілля мило посміхнувся, — зараз надішлю.

У мене щелепа відпала, коли Ілля надіслав мені фото, на яких він лежав у ліжку в моїх трусиках. Виходить, він їх у мене вкрав! Виглядав він дуже кумедно, і я одразу зрозуміла, що ці фото, безперечно, будуть моїми найулюбленішими.

Ми чудово поспілкувалися, обговорюючи його майбутню поїздку і запевняючи одне одного у вічній любові. Ми були разом, однією командою. Він все мені пояснив, розвіяв усі сумніви, і тепер я хвилювалася тільки через те, що він не попрощається зі мною, коли поїде. Орієнтовно, квиток у нього був куплений на середу, але точно я не знала і боялася, що він просто зникне.

Тому коли наступного дня, в понеділок, він так і не написав, я почала хвилюватися ще сильніше. Розумом усвідомлювала, що він зайнятий, готується до від'їзду, але важко було контролювати емоції. Я постійно слухала пісні, які Ілля вмикав мені в Німеччині, і плакала. Чому я не могла насолоджуватися життям без Іллі, звідки така залежність? Зі мною ніколи не відбувалося нічого подібного. Чи є в цьому моя провина чи поведінка Іллі на мене так впливала?

У вівторок я майже панікувала. Не знала, як бути: писати йому самій чи чекати звісточки. А раптом він просто полетить і місяць від нього не буде звісток? Ілля сказав, правда, що у його батьків є інтернет, іноді він буде на зв'язку й обов'язково привітає мене з Новим роком, але я так хотіла, щоб три тижні ми провели одне без одного. Нам багато чого потрібно було осмислити, а мені треба було ще й позбутися цієї клятої залежності.

У будь-якому випадку, мені було так погано, що я почала писати всім своїм друзям, які знали про наші з Іллею відносини, і питала їхніх порад. Але ніхто з них не міг зрозуміти, в чому проблема. А як я могла пояснити їм, що Ілля завжди робить тільки те, що хоче, і в один прекрасний момент він може просто не захотіти мені зателефонувати? Як пояснити, що я кохаю людину, якій не довіряю, яка вже не раз мені брехала і завдавала болю? А все через його недисциплінованість, лінь і відстань між нами. На жаль, друзі мені не допомогли.

Допоміг Ілля. Після обіду він надіслав мені фото з продуктової крамниці.

«Бачу, у тебе підготовка в самому розпалі. Вдалого шопінгу», — відповіла я йому і заспокоїлася.

Залишок дня я провела в чудовому настрої, адже виявилося, що Ілля пам'ятає про мене, навіть коли збирається в дорогу. Все ж я в черговий раз переконувалася, що сама вигадую собі проблеми і треба, нарешті, вірити йому беззастережно.

Близько десятої години вечора Ілля мені зателефонував.

— Ой, стільки голосів навколо. Ти де? — запитала я.

— В аеропорту! — крикнув Ілля.

Але був всього лише вівторок.

— О, ні! Ти вже їдеш?

— Ага, звичайно! Їду, блін, — роздратовано відповів Ілля, — я забув паспорт!

— Жартуєш? — я розсміялася.

— Ні! Оце я ідіот! Лох, дурень! Тільки що мені довелося купити квиток на завтра! Я витратив зайвих двісті євро тільки через свою безвідповідальність!

— Мені дуже шкода, Ілля. Але, напевно, так мало статися. Це на краще.

— Як я міг, Маковцева, як я міг? — простогнав Ілля в слухавку.

— Якщо чесно, то це весело, — я не втрималася і розсміялася.

— Весело? — вигукнув Ілля, але його голос пом'якшав. — Наді мною всі сміятися тепер будуть.

— Так ти не кажи нікому.

— Скажу, нехай порадіють. Ох, який же я злий на себе! У мене в чемодані ковбаса! Що мені робити, аби вона не зіпсувалася? Розпаковувати валізу, дістати її і покласти в холодильник, а вранці знову пакувати речі?

— Навіщо? Просто постав валізу на балкон, на вулиці ж холодно, там ковбаса не зіпсується.

— О, точно, — сказав Ілля здивовано. До чого ж безпорадний він зараз був. І на нього я колись злилася? Тепер все остаточно прояснилося: Ілля дійсно вічно витав у хмарах, жив у своєму світі. Ображатися на нього за його мовчання, відсутність повідомлень, дзвінків було безглуздо — він робив це не спеціально, просто він такий.

Весь час, поки Ілля їхав додому, ми говорили. Він потребував моєї підтримки. Саме мені він зателефонував у цей момент, бо знав — я завжди його підтримаю.

— Зараз дещо тобі надішлю, — сказав він, і через декілька секунд я побачила фото його нових черевиків: вони були синіми, незвичний колір.

«О, вони в твоєму стилі», — написала я, і Ілля мені передзвонив.

— Тобі сподобались?

— Так, дуже. У Тюмені всі будуть у захваті. Вони зимові?

— Ні, звичайно, зимові набагато дорожчі, а ці ще й гарні. Ти знаєш, що може мене зараз хоч якось заспокоїти?

– І що ж?

— Вигляд твоїх прекрасних грудей.

Я розсміялася.

— Добре, надішлю тобі перед сном.

— А я тобі. Я щеодну фотосесію для тебе влаштував, доки збирався в аеропорт.

— О, буду чекати з нетерпінням. Рада, що ти повеселішав.

— Та яке там! Я дуже злий! Все ж правильно зробив, що не поклав у валізу сир.

— Сир? — здивувалася я.

— А я нічого не казав? Мені сестра дала сир дуже дорогий з цвіллю, щоб я батькам відвіз. Але у нього такий специфічний запах, що я не ризикнув взяти його з собою, щоб не було неприємного запаху навколо мене. Зараз би мені точно довелося розпаковувати валізу, аби дістати його, а так просто винесу на балкон.

— А як же сир для батьків? — запитала я здивовано.

— Куплю їм звичайний в Тюмені, — просто відповів Ілля, і я знову переконалася в тому, що даремно вимагала до себе особливого ставлення, адже навіть з батьками він поводив себе так, як хотілося і було комфортно саме йому. — Люба, у тебе вже пізно, а мені все одно ще довго їхати, знову не в той автобус сів. Ти можеш спати, відпочивай. Цілую тебе міцно-міцно.

— Дякую, любий. Коли приїдеш додому, одразу паспорт пошукай. І пам'ятай, що все на краще. Надішлю тобі фото для підняття настрою!

— Чекаю!

Я вислала Іллі фото своїх грудей.

«Ти у мене найкрасивіша у світі», — написав він і відправив мені близько п'яти своїх фото.

Боже, як же сильно я його любила! Але ж і Ілля любив мене. У хвилину смутку, невдачі він звернувся до мене, він не посоромився при мені бути слабким, сумним. І я повинна була це цінувати.

Зі спокійною душею я лягла спати, молячись про те, щоб Ілля знайшов свій паспорт і без проблем відлетів наступного дня.

У середу вранці у мене було дуже багато роботи, до того ж, я знала, що в цей день Ілля відлітає і йому потрібно готуватися, тому я не нервувала, а спокійно займалася своїми справами.

Я їхала здавати звіти, коли відчула, що мій телефон в сумочці вібрує: Ілля телефонував по відео. З неділі я завжди була з Іллею на зв'язку, бо в будь-який момент він міг поїхати і сказати про це в останню хвилину. Тому, як тільки трамвай зупинився і я вийшла, то одразу йому передзвонила.

— Вітання! — прокричала я і помахала Іллі рукою, а потім розсміялася. — Я думала, ти в дорогу збираєшся, а ти на ліжку розлігся.

— А ти куди біжиш? — Ілля позіхнув і солодко потягнувся.

— До фіскальної служби. До речі, дивись, — я почала повертати камеру, — це саме центр міста!

— Невже? — Ілля дивився на все, посміхаючись, і його гарний настрій передався і мені.

— Давай говорити без відео, а то мені дорогу потрібно переходити.

— Добре.

Ілля «провів» мене до потрібного кабінету, але навіть і там ми не могли попрощатися. Ось поїде Ілля, і коли наступного разу я почую його голос?

— Коханий, мені потрібно йти, скоро мене покличуть, — з сумом сказала я.

— Добре, добре, — відповів він, — цілую тебе!

– І я.

Але Ілля не мав наміру прощатися, і хвилин через п'ять скинув мені смішну пісню про мою професію.

«Ти не пісні мені надсилай, а збирайся в дорогу!»

«Звичайно, зараз, ось тільки посплю трохи».

«Не спати! Або хоча б будильник постав», — написала я повчально.

У відповідь Ілля надіслав відео, на якому лежав із заплющеними очима і хропів. Я розсміялася. Напевно, тепер це було моє найулюбленіше відео з ним.

Так ми листувалися з невеликими перервами близько двох годин, потім Ілля скинув мені інтерв'ю з його улюбленим співаком. Я відповіла, що буду дивитися це ввечері і думати про нього, і спілкування наше припинилося. Вже був післяобідній час, Іллі точно пора було вже збиратися, тому я анітрохи не засмутилася, а змогла, нарешті, повернутися до роботи. Одне я знала точно: сьогодні Ілля відлітає, і з завтрашнього дня я зможу спокійно жити, не чекаючи від нього дзвінків і повідомлень.

Я вечеряла, коли надійшло повідомлення від Іллі. Я одразу зрозуміла, що він, швидше за все, в аеропорту. Так і виявилося. Він надіслав мені фото з duty-free, де сидів за столиком з келихом віскі.

«За тебе, люба!» — написав він.

Найперша думка була: а з ким це він п'є? — але я швидко її відігнала.

«Правильно! Саме час випити на доріжку», — відповіла я.

Потім Ілля почав надсилати смішні повідомлення:

«До вильоту десять секунд».

«П'ять секунд».

«О, ми злітаємо!»

«Тисяча метрів над рівнем моря».

«П'ять тисяч метрів».

«Десять тисяч».

«Прямо в космос».

«Давай, давай. Надішли мені фото», — написала я, сміючись.

Але Ілля цього не зробив. Він зателефонував.

— Що ти, вже скоро вилітаєш?

— Не знаю ще. Ми півтори години просиділи в літаку, потім без пояснень нам сказали покинути літак, і ми всі зараз сидимо в залі очікування.

— Ого. Неподобство!

— Тут навіть пронеслась чутка, що перенесуть виліт на завтра. Я просто в шоці. А міг ще вчора полетіти, якби не був дурнем. Зараз приїжджим нададуть номери в готелі, а мені назад додому їхати доведеться.

— Це ж ще не точно.

— Стривай, якесь оголошення, — Ілля деякий час щось слухав, до мене доносився лише нерозбірливий шум. — Все-таки скасували рейс на сьогодні, — Ілля зітхнув, по його голосу я чула, що він засмучений і нервує. — Гаразд, я піду дізнаватися деталі.

— Звісно, йди. Бувай!

Ми попрощалися, і я продовжила займатися своїми справами. Приблизно через годину я написала йому і запитала, як справи, але він довго не відповідав, і я лягла спати.

Вночі, близько опівночі, мене розбудило його повідомлення. Воно було голосовим:

«Це просто неподобство, але все чудово. У мене по-іншому бути не може. Чекаємо».

Голос Іллі був втомленим. Бідолаха.

«Тримайся!» — написала я і знову заснула.

Вранці від Іллі звісток не було, хоча моє повідомлення він прочитав. Я трохи хвилювалася, адже не знала, відлетів він чи ні. Зайшла на сайт аеропорту і почала дивитися розклад. Дійсно, вчорашній рейс Іллі перенесли на першу годину дня. Що ж, це був момент істини: попрощається він зі мною чи ні?

Дивно, але Ілля не змусив на себе довго чекати і близько дев'ятої ранку, вже в іншому месенджері, він надіслав мені фото: він сидів у кафе і тримав у руці келих шампанського:

«Ось так годують в аеропорту. Королівський сніданок».

«Я ж казала, що все буде на краще», — написала я.

Ілля любив мене, однозначно, любив. Всі ці дні він був поруч, його реальний світ став і моїм. Ми були справжньою парою, яка все ділила разом.

Трохи пізніше він змінив аватарку в месенджері: його голова лежала на білій подушці, і він підпирав її своєю рукою. Його погляд був загадковим, на губах грала посмішка. Який же він був гарний!

«Ти просто красень!» — не втрималася я і написала йому. Дивно, я давно не писала йому так спонтанно: останні два місяці і навіть довше я намагалася контролювати всі свої слова і дії, але Ілля їхав, а я відчувала стільки ніжності до нього.

Була друга година дня, його рейс знову затримували, і я все ще не знала, коли він вилітає.

«Ти це про кого?» — відповів він несподівано.

«Про тебе, коханий! А ось і я!» — написала я і надіслала йому своє фото з букетом троянд у руках.

«Хм. А хто це тобі квіти дарує?»

«На роботі колеги».

«Зрозуміло, можеш більше нічого не казати. Який вже там я для тебе красень…»

«Іллюша, що ти! Просто фото красиве, я хотіла, щоб ти мною милувався, як я тобою».

«Ну, звичайно, давай, до побачення», — написав Ілля, але я не вірила, що він міг на мене образитися.

«Я кохаю тебе і сумую, а ти прощаєшся», — відповіла я, але Ілля більше не писав.

Через п'ять хвилин я вже почала хвилюватися, а ще через п'ять побачила відеодзвінок від Іллі. І незважаючи на те, що в цей час я йшла коридором свого підприємства і до мене підійшов начальник, я все одно відповіла на виклик і відійшла в сторону, показуючи всім, що зайнята.

На екрані телефону з'явився Ілля. Я миттєво торкнулася своїм вказівним пальцем до губ, показуючи йому, щоб він говорив тихо. Але Ілля і так мовчав, він сидів у літаку, а чув мене через навушники.

— Ти вже вилітаєш? — запитала я.

— Уже, — він посміхнувся і послав мені повітряний поцілунок. — Зараз злетимо, — він піднявся з місця і показав мені салон літака.

— Люблю тебе, милий. Гарного тобі відпочинку. Насолоджуйся життям. Буду сумувати, — я помахала йому рукою, посилаючи десятки поцілунків, а Ілля ніжно посміхався і щось шепотів одними губами, доки зв'язок не перервався.

О, диво! Це було навіть прекрасніше, ніж я могла собі уявити. Ілля зателефонував мені з літака. З усіх близьких йому людей цю коротку мить він розділив зі мною. Отже, я була для нього особливою, а може, й єдиною. Він зробив мені сюрприз. Впевнена, що він з самого початку планував так зробити. Я відчувала, що ми з Іллею після зустрічі стали ще ближчими, він розкривався переді мною. Можливо, зустріч з батьками допоможе йому визначитися, а розлука зі мною зміцнить його кохання. Може, після повернення до Німеччини Ілля стане більш серйозним і захоче побудувати зі мною справжні стосунки.

А поки я могла спокійно готуватися до новорічних свят, не чекати від Іллі повідомлень, дзвінків. Хіба що на Новий рік, адже він обіцяв мене привітати. Нам потрібен був час, щоб зробити наше кохання ще міцнішим.

Частина друга

22 грудня 2017 року

Наступного дня я спокійно працювала, сподіваючись, що нарешті буду зосереджена на роботі. Я вважалася одним з кращих працівників, але починаючи з літа вічно витала в хмарах, мені важко було зібратися з думками, у мене практично ніколи не було сили працювати якісно і швидко. Тепер настав час знову повернутися до ладу.

Після обіду, коли я дійсно вже втягнулася в робочий процес, мій телефон завібрував.

«На жаль, не втримався», — надійшло повідомлення від Іллі. Я завмерла. Він написав мені в тому месенджері, де останнього разу я написала йому підбадьорююче повідомлення «Тримайся». І ось тепер він відповів, даючи мені тим самим зрозуміти, що він уже вдома і все добре.

Але ж… я хотіла відпочити. А тепер мені знову треба було чекати, адже на це повідомлення я не могла не відповісти.

«Так і знала, що одразу підеш в загул», — написала я жартівливо, і знову повернулася до звичайного стану очікування. Але Ілля мені так і не відповів.

23 грудня 2017 року

Весь день він мовчав, а мені чомусь було неспокійно на душі. Після його повідомлення я знову почала чекати і тепер боялася, що Новий рік буде зіпсований. Залишалося сподіватися, що більше він не буде мені писати, і до свят я заспокоюся.

Дивно, чому я не раділа його вчорашньому повідомленню, адже воно свідчило про те, що він пам'ятає про мене? Але, напевно, мені було б легше, якби Ілля просто написав мені «Люба, я прилетів, все добре», а я б відповіла «Відпочивай, коханий» і нічого не чекала б у відповідь. Але тепер я постійно перевіряла, чи прочитав він моє повідомлення, чи був у мережі, замість того, аби займатися своїми справами.

24 грудня 2017 року

У мене в гостях були подруги, і я зізналася їм, що їздила до Іллі. Вони були дуже здивовані, тому що до цього дня вважали Іллю негідником, який знущається з мене, а тепер вони не знали, що й гадати. Я поділилася з ними своїми переживаннями з приводу того, що Ілля зникне або не захоче кардинально змінювати своє життя, щоб бути разом, але хіба могли вони мені чимось допомогти?

Коли вони пішли, я знесилена лягла на диван і включила пісню, під яку плакала від щастя в обіймах Іллі.

Мій телефон завібрував. Ілля надіслав мені фото з Тюмені: він був в якомусь спортивному залі, а на одному з фото я побачила на його руках браслетики, які подарувала при зустрічі. Від щастя у мене запаморочилося у голові.

«Коханий, ти надів мій подарунок! Це так мило. Обожнюю тебе», — написала я і надіслала йому своє фото з корпоративу, який відбувся на моїй роботі в п'ятницю.

Весь вечір я милувалася Іллею. Він пам'ятав про мене — це головне.

25 грудня 2017 року

Я була на роботі, коли о десятій ранку отримала від нього відповідь:

«Що це за люди поруч з тобою? А ти у мене красуня. Залікове фото».

Я посміхнулася:

«Це просто мої колеги на корпоративі. А я сумую за тобою і цілую багато, багато разів».

Я намагалася писати кожне повідомлення як побажання і не ставити зайвих запитань, щоб не боятися не отримати відповідь. Я вже давно звикла до того, що Ілля не відповідає на питання, він їх ставить, він не з'являється тоді, коли мені потрібен, а тоді, коли я потрібна йому. Я прийняла це, я кохала його таким, яким він є, тому не ображалася на нього, а щоб уникнути переживань і страждань, намагалася контролювати, що і коли я пишу йому. Тому ніяких запитань, тільки ніжні любовні повідомлення.

Я навіть здивувалася, коли ввечері Ілля мені знову написав:

«Скільки?» — він мав на увазі, скільки разів я його поцілую.

Я вирішила зробити йому приємне і надіслати своє фото, але зробити його теплим, затишним, щоб Ілля захотів бути поруч. І ось що вийшло: на фото було видно мої ніжки на дивані і те, як я тримаю чашку гарячого чаю, а на чашці були намальовані червоні губки; в кадрі також було видно прикрашену новорічну ялинку і телевізор, по якому показували його улюблене гумористичне шоу.

Я надіслала йому це фото зі словами: «Не вистачає тебе поруч», — і весь залишок дня відчувала радість від того, що подарувала Іллі частинку свого тепла.

26 грудня 2017 року

Я відчувала якесь дивне почуття: ніби між мною та Іллею виник невидимий зв'язок. Я прокинулася посеред ночі, близько п'ятої ранку, і увімкнула інтернет. На мессенджер одразу надійшло повідомлення від Іллі. Відкрила його і побачила, що Ілля онлайн і пише мені ще. Дивно, що я прокинулася саме тоді, коли він мені писав.

«Мені потрібно дуже багато поцілунків, — написав він, а потім додав, — і без зупинки».

Я посміхнулася і поцілувала екран телефону. До підйому на роботу залишалася ще година, і я вирішила поспати. Але через півгодини мене знову розбудив звук вхідного повідомлення. Воно було голосовим:

«Кохана, ти вже й ялинку прикрасила? Моя ж ти Снігуронька, а я твій Дід Мороз».

Тут я вже не змогла більше спати, і до самого дзвінка будильника слухала його голос, а потім написала:

«Яке ж щастя прокидатися під твій голос. Ти справжній чоловік, тому буду цілувати тільки тебе».

Відповіді в цей день я вже не очікувала, але коли прийшла на роботу, то виявила її:

«Я справжнісінький, так що бережися».

«Я тебе не боюся», — відповіла я, і на сьогодні це було все, що ми сказали одне одному.

27 грудня 2017 року

«Яка ти смілива у мене! Не очікував», — написав Ілля о десятій ранку і надіслав фото: він стояв біля великої ялинки, на якій висіли жовто-блакитні іграшки під прапор України. Це було дуже зворушливо з його боку. Я була просто в захваті.

«Яка красива ялинка й який цікавий чоловік стоїть поруч з нею. Мені здається, він мені ідеально підходить».

Мені було спокійно в ці дні. Подобалася наша різниця в часі, яка становила три години, і те, що повідомлення я отримувала вранці, а не ввечері, і що не потрібно мучитися в очікуванні. Коли Ілля був у Німеччині, все було навпаки, а зараз, якщо він не писав мені до обіду, то і ввечері можна було не чекати звісток. Так було легше. Тому, відповівши йому, я могла спокійно присвятити залишок дня роботі.

28 грудня 2017 року

Цього дня мені довелося чекати трохи довше звичного, Ілля написав тільки після другої години дня. Точніше, він надіслав своє фото з написом «Ти моя маленька дівчинка». На фото на ньому знову були подаровані мною браслетики. Ілля мене явно балував своєю увагою.

У відповідь я надіслала йому своє фото з підписом «Ти мій великий хлопчик».

Більше на зв'язок він цього дня не виходив, у мережі не з'являвся. Тепер він був у мережі тільки тоді, коли писав мені, в інших месенджерах я теж не бачила його онлайн. Тобто Ілля виходив в інтернет тільки для того, щоб спілкуватися зі мною. Я цінувала це, і на душі ставало спокійніше. Звичайно, трохи шкода, що я не відпочивала в ці дні, але все ж з Іллею було в сто разів краще, хоч я і хвилювалася. Але хіба це його провина, якщо я не вміла насолоджуватися життям без нього? Він і так робив для мене дуже багато. Знаючи його, я розуміла, що він дійсно зі мною поводиться по-особливому, і кохала його за це ще сильніше.

29 грудня 2017 року

«Серденько, кохаю тебе дуже сильно. Реально дуже сильно. Ти навіть не уявляєш, як», — написав мені Ілля о восьмій ранку, і моє серце стислося від ніжності. Як же спокійно і надійно мені було в ці шість днів, коли він писав мені кожного дня. Такі гарні слова заряджали мене спокоєм на весь день, і тепер я могла мріяти або прокручувати в голові події нашої зустрічі: наші поцілунки, пестощі, дотики. Адже коли я повернулася з Німеччини, боялася навіть згадувати все те, що між нами було, оскільки відчувала страх, що Ілля просто зникне, а спогади перетворяться на нестерпний біль.

«Ти просто янгол. Мій янгол. Кохаю тебе і дуже сумую», — відповіла я і подумала про те, що після його слів про кохання, навіть якщо він не напише мені наступного дня, я все одно буду щасливою, радісною, безстрашною. Ілля казав, що кохає, отже, це було правдою. Йому не було сенсу брехати, він міг спокійно не писати мені всі ці дні, але він був поруч. Він хотів бути поруч.

30 грудня 2017 року

Наближався Новий рік, вихідні не давали відволіктися від Іллі, адже я не працювала, а Ілля мені не писав. І ніби добре все було, і я розуміла, що не повинен він мені писати кожного дня, проте на душі було тривожно. Раптом на батьківщині він зустрів свою любов? Раптом він не привітає мене зі святом? Раптом зрозуміє, що не готовий змінювати своє життя заради мене?

Але потім я слухала його голосові повідомлення, перечитувала його останнє зізнання в коханні і розуміла, що все гаразд.

Загалом, день минув непогано. Я все ще насолоджувалася прекрасними спогадами і мріяла.

31 грудня 2017 року

Новий рік я зустрічала у батьків. Зранку приготувала декілька страв, і як тільки була готова, поїхала до них. Періодично я перевіряла, чи є Ілля в мережі хоча б в одному з месенджерів, але його ніде не було онлайн. Дивно, адже сьогодні свято. Навіть якщо він не хоче привітати мене, він вітатиме інших своїх друзів. Він у будь-якому разі повинен вийти на зв'язок до півночі.

Але він не вийшов. Коли в Україні пробило північ, у Іллі була приблизно третя година ночі, а він жодного разу не з'явився в мережі. Я посміхалася батькам, намагалася розслабитися, а в голові крутилася думка: раптом з ним щось трапилося? Це абсолютно не було схоже на Іллю, такого товариського і веселого.

Проте я надіслала йому своє привітання, яке підготувала заздалегідь:

«Іллюша, з Новим роком тебе! Я бажаю тобі залишатися таким, який ти є: живим і сильним, справжнім, кращим. На відміну від багатьох ти зберіг у своїй душі себе справжнього, ти живий, і я тебе за це поважаю. Нехай всі твої бажання здійснюються!

І як же без романтичної частини привітання? Пам'ятаєш, ми лежали в ліжку, і я плакала від щастя? Так ось, що б не трапилося, пам'ятай: ти найкращий чоловік у світі, який може зробити жінку по-справжньому щасливою. Нехай у тебе буде те кохання, про яке ти мрієш. І пам'ятай, я за тобою хоч на край світу піду. І це правда. Кохаю тебе».

Все написане було правдою. Я багато разів після зустрічі задавала собі запитання, чи готова я жити з Іллею в тих умовах, в яких живе він: без зручностей, кухні, туалетного паперу, праски, фена, заощаджуючи на всьому. Чи готова я залишити свою чисту квартиру з прекрасним ремонтом, роботу, хорошу зарплатню заради того Іллі, якого я пізнала в Німеччині? І відповідь була: беззаперечно так. Ілля мав це знати: гроші не мали значення. Мав значення тільки він.

01 січня 2018 року

Іллі все ще не було на зв'язку. Я не втрималася і поділилася хвилюванням з мамою, але вона мене заспокоїла:

— Я думаю, він просто втомився від віртуального життя. Він з батьками, бажає хоч трохи побути в тиші і спокої. Він написав тобі в п'ятницю, що кохає, і спокійно може займатися своїми справами.

— На відміну від мене, — я зітхнула. — Аби тільки з ним нічого не трапилося. Очікування так болісно для мене минає.

02 січня 2018 року

З самого ранку я плакала. З Іллею точно щось сталося, він не міг не вийти на зв'язок в святкові дні, це абсолютно на нього не схоже. А якщо з ним біда, як я про це дізнаюся? І як мені пережити це? Як жити далі без нього? Я прокручувала в голові найгірші сценарії і навіть думала, що поїду до Тюмені, якщо він так і не вийде на зв'язок до кінця місяця.

Був робочий день, але працювати не було сили. Я перебувала в постійному хвилюванні і напрузі. А в обідню перерву я пішла до церкви і молилася про те, щоб Ілля був живий і здоровий. Аби полегшити свої страждання, я написала про ситуацію, що склалася, своїм друзям, але наді мною тільки посміялися:

«Та п'є він!»

«Йому просто плювати на тебе!»

«Не хвилюйся, відпусти ситуацію».

«Все буде добре!»

«Зателефонуй в поліцію!»

Так і минув день, а від Іллі не було жодної звістки. Він не був у мережі вже чотири дні.

03 січня 2018 року

— Якщо він не з'явиться до кінця тижня, напишу йому, а якщо не відповість до кінця місяця, буду шукати його через його друга Дениса.

— Напиши йому зараз, — сказав мені Андрій. З самого ранку я почала набридати йому своїми проблемами.

— Я боюсь. Раптом повідомлення буде доставлене? Це буде означати, що інтернет у нього включений, просто він не хоче мені писати.

— Так, може, вже час дізнатися правду?

— Ти маєш рацію, — я зітхнула.

«Ілля, у тебе все в порядку?», — написала я. Повідомлення не було доставлене.

— Дуже добре, — сказав Андрій, — а тепер чекай, доки буде доставка.

— А якщо цього так і не станеться?

— Куди він дінеться? Нічого з ним не сталося.

Більше я не задавала питань, тому що і так всім набридла своїм ниттям.

Тепер я майже кожну хвилину перевіряла, доставлено моє повідомлення чи ні. І приблизно через півгодини (о, диво!) Ілля з'явився в мережі, а ще хвилини через три я побачила, що він друкує мені повідомлення.

«Кохана, це найкраще привітання з Новим роком, яке я коли-небудь отримував. І не тільки в цьому році. Ти в мене найкраща. І тебе зі святом, мила. З новим роком! З новим щастям!»

«О, як же я рада тебе бачити! Я так скучила!», — відповіла я Іллі миттєво, тому що не могла витримувати паузи, занадто довго я на нього чекала.

Він скинув мені декілька фото з рідного дому, де він стояв біля новорічної ялинки і тримав в руках Діда Мороза і Снігуроньку.

«Багато років тому я грав з ними, а тепер вони такі маленькі в моїх руках», — написав він.

«У нас теж є такі», — відповіла я.

«Що ви там робите? П'єте?»

«Ні, я на роботі, у нас немає новорічних канікул».

«Нічого собі! Ну, не хвилюйся, ми відпочинемо і за вас всіх також».

І доки я думала, що відповісти, Ілля мені зателефонував.

— Алло, — відповіла я, але Ілля відбив і вийшов з мережі. Я здивувалася, але написала йому:

«Як же приємно бачити від тебе вхідний дзвінок».

Тільки після цього я змогла перевести дух. І знову розплакалася, тепер від щастя. Ілля був живий і здоровий, він зайшов у мережу тільки заради мене, я це точно знала. Якою ж щасливою я була! Шкода, що він був такий недоступний.

04 січня 2018 року

Як це відбувалося до Нового року, Ілля відповів мені наступного дня ще до обіду:

«Вхідний дзвінок? Про що ти таке кажеш?»

Я розсміялася. Знову він за своє зі своїми жартами. Я вирішила відповісти йому не одразу, потрібно було знову почати контролювати свої емоції. Тому я залишила повідомлення непрочитаним, воно висіло у мене у спливаючих вікнах. Але Ілля був хитрий, через півгодини він зателефонував, і я не змогла його проігнорувати. Але коли я відповіла, він знову відбив виклик. Довелося відкривати повідомлення і писати.

«Ахах! Смішний жарт», — написала я і розслабилася: голос Іллі мені почути не судилося. Я зайнялася своїми справами, працездатність знову підвищилася. І все ж, коли я побачила черговий дзвінок від Іллі, я знову відповіла.

— Слухаю.

— Ти чому слухавку не береш? — суворо запитав він. Моєму щастю в цей момент не було меж.

— О, ніяк не очікувала почути твій голос. Невже скучив?

— Ні, звичайно, ні, — промовив Ілля.

– І я зовсім не скучила. І навіщо ти тільки зателефонував?

— Маковцева, як ти смієш!

Я розсміялася:

— Ну, як шнапс? Смачний?

— Смачний. Але не смачніший за тебе.

– Ілля…

— Як же сильно я тебе хочу.

— Ох…

— Мовчи, не кажи нічого, бо я збожеволію від збудження.

— Батьків немає вдома?

— Авжеж, немає. Став би я при них таке казати? Ти, звичайно, вже майже член родини, але все-таки не ризикну. До речі, ти там не вагітна?

— Начебто ні, хоча груди сильно налилися. Я навіть фото для тебе зробила. Зараз надішлю.

— Боже, вони чудові! Ти у мене дивовижна.

— Це все, звичайно, добре, — я зітхнула, — але мені потрібно йти працювати, бо я стою тут у коридорі, і всі мене чують.

— Гаразд, тоді прощаємося. Краще я тобі зараз напишу. У мене теж є декілька фото для тебе, які я зроблю прямо зараз, тому що ти звела мене з розуму.

І от не встигла я увійти до свого кабінету, як на мене посипалися романтичні і непристойні повідомлення і фото від Іллі. Я навіть не встигала на них відповідати. Було видно, що він дуже сильно за мною скучив, а я насолоджувалася кожною миттю його близькості, адже не було відомо, коли він знову вийде на зв'язок. В підсумку, приблизно через годину я почала просити Іллю відпустити мене працювати, адже колеги і так вже косо на мене дивилися.

«Добре, я відпускаю тебе, але тільки за умови, що ввечері ти надішлеш мені свої фото у всій красі».

«Звичайно, коханий, із задоволенням».

– І ти справді хочеш зробити для нього ці фото? — запитала мене найкраща подруга, коли ми зустрілися після роботи в кафе. Саме вона давала мені посилання на статтю про нарцисів.

— Насправді, не хочу, — зізналася я, — не люблю всі ці вульгарності, мені від цього некомфортно. Але так хочеться зробити йому приємно.

— Він завжди робить тільки те, що сам хоче, і не думає про твої бажання. Він не працює, але при цьому не ти встановлюєш графік того, коли вам зручніше телефонувати одне одному, а він. Ти знову хочеш перетворитися на його песика, як це було влітку?

— Ні! — вигукнула я, згадуючи ті жахливі дні.

— Тоді ти не повинна надсилати йому свої фото. Ти повинна робити те, що для тебе комфортно, як це робить він.

— Але раптом він вирішить помститися? — вирвалося у мене.

— Помститися? Тоді про яке кохання може йти мова? Особисто я вважаю, що він розпещена дитина, яка не здатна любити, але своїм мовчанням восени ти зачепила щось у його душі й у тебе з'явився шанс його розворушити. Тому не грай за його правилами. Він дуже хитрий.

— Ого! Він тільки що був онлайн. Так пізно він ще не був у мережі в ці дні. Напевно, перевіряв, чи є від мене фото, — сказала я, задоволено посміхаючись.

— Ось бачиш! Тепер нехай він чекає, а не ти. Хоча стосунки між двома закоханими не повинні бути такими. Шкода, що з ним інакше не можна.

— Ти права. Дуже прикро.

Коли я повернулася додому, мені було сумно і страшно. Але я дійсно не хотіла надсилати Іллі свої фото, і він повинен був рахуватися зі мною.

«Коханий, я тільки прийшла з роботи і просто валюся з ніг, тому мені ніяк не до фотографій. Люблю тебе дуже сильно і бажаю солодких снів».

На душі було тривожно. Наставав черговий момент істини: буде Ілля рахуватися з моїми потребами чи буде ображатися на мене і змушувати почувати себе винуватою?

05 січня 2018 року

Ще на початку листопада Ілля сказав мені, що на повідомлення потрібно завжди відповідати. Сам він міг довго повідомлення не відкривати, але якщо читав, то відповідав одразу ж. Я не була згідна з цим підходом, але прийняла гру, і теж не читала повідомлення Іллі. Я боялася, що якщо він побачить, що я прочитала і не відповіла, то образиться або почне мститися.

Мої побоювання виправдалися, коли о восьмій ранку я побачила Іллю онлайн, він прочитав моє повідомлення, але не відповів. Мені стало страшно. Невже він образився через те, що я не надіслала йому фото? Але хіба не цього я хотіла: щоб Ілля читав повідомлення і відповідав на них коли може, а не вичікував потрібний момент, щоб нарешті його відкрити? Ні, він, напевно, мстився, він не відповість мені або зробить це нескоро, або тільки після того, як я надішлю фото…

Через півгодини мій телефон завібрував.

«Оце ти вередлива! Втомилася вона, бачте. А чого це ти так пізно повертаєшся? Будеш покарана!»

Величезний тягар впав з моїх плечей. Яка ж я дурна! Ілля не грає і нічого не робить спеціально! Він дійсно рідко заходить в месенджер, ось і все! Коли я вже почну довіряти йому?

Увечері я з подругою була на концерті і надіслала Іллі звідти фото. Цим я хотіла показати йому, що незважаючи на безліч розваг, я все одно думаю про нього і сумую.

06 січня 2018 року

«Щось забагато заходів у нічний час», — написав мені Ілля вранці.

«Не в нічний, а вечірній, — відповіла я приблизно через півтори години, — і сьогодні я йду до театру».

«Актриса. Хм. Яку роль ти зіграла б для мене?»

Це повідомлення я прочитала вже після обіду, тому що до цього бачилася з мамою, і ми ходили на шопінг. Я хотіла приділити їй увагу, а не строчити повідомлення Іллі, а потім нервувати в очікуванні відповіді. Тому я змогла відповісти йому вже тоді, коли прийшла до театру.

«Я б зіграла для тебе будь-яку роль, якби ти грав зі мною в парі».

В антракті я побачила від Іллі відповідь. Дивно, сьогодні він був на зв'язку частіше, ніж зазвичай. Все ж, він скучив.

«Не виляй хвостиком. Відповідай на питання!»

Я посміхнулася і написала:

«Я б хотіла зіграти для тебе чисту і незайману дівчину, чиє серце ти намагаєшся підкорити».

Наступного разу я заглянула в телефон вже після закінчення вистави і від прочитаного завмерла на місці:

«О, це я б із задоволенням здійснив. Я хотів би зняти фільм під назвою «Лоліта», де головний герой спокушає цнотливу дівчину гарними словами про кохання, а потім вчить її справжній пристрасті і, можливо, гріхопадінню…»

Це було так… сексуально. Так проникливо. Як же мені його не вистачало! Ілля… Коханий мій. Я також дуже сумую.

«Я думаю, що ви, Ілля, станете чудовим режисером, і ваш фільм отримає багато нагород. А я із задоволенням стану головною героїнею».

Весь вечір я була трохи п'яною від його повідомлення і постійно фантазувала про нього.

07 січня 2018 року

Настало Різдво, я відзначала його з батьками. Ілля в мережі не з'являвся, але в обід я все ж надіслала йому вітання. Моя душа була сповнена ніжністю до нього. А ще я відчувала спокій. Ми вирівняли наш взаємообмін енергіями, він знову став рівноцінним. У такі моменти я відчувала себе спокійно і впевнено, навіть коли Ілля мовчав.

08 січня 2018 року

Ще один вихідний день і мовчання Іллі не стали для мене трагедією, як на Новий рік, тому що тепер я знала, що він не зникне. Навпаки, в ці дні я насолоджувалася нашим минулим листуванням, і більше мені нічого не було потрібно. О, якою ж щасливою я була!

09 січня 2018 року

І все ж між нами насправді існував зв'язок, який почав даватися взнаки після нашої зустрічі. Ось і цього дня він проявився. У мене була дуже серйозна нарада за результатами роботи за рік, на якій мало вирішуватися питання щодо преміювання або позбавлення премії співробітників. Я дуже хвилювалася. Це був серйозний розбір польотів.

Саме тоді, коли був мені так потрібен, до початку зборів, Ілля написав мені:

«Малятко, в твоїх акторських здібностях я анітрохи не сумніваюся».

Я була дуже рада побачити це повідомлення і відповіла одразу ж:

«Іллюша, я так хвилююся! Сьогодні дуже важлива нарада за підсумками року. Від неї залежить моя репутація і розмір зарплатні. Тримай за мене кулачки!»

У чому Ілля завжди був сильний, так це в умінні підтримати мене. З усіх месенджерів на мене посипалися ніжні і підбадьорюючі повідомлення, його фото, смайлики, поцілунки.

«Кохана, я точно знаю, що у тебе все буде гаразд, тому що ти у мене найкраща».

«До речі, тебе теж з Різдвом. Дарую тобі себе, мила моя».

«Люба, я цілую тебе багато-багато разів».

«Нічого не бійся — я з тобою».

Після таких повідомлень мій настрій покращився моментально, і я вже нічого не боялася.

«Спасибі, Ілля, впевнена, що тепер все вийде! Коли все закінчиться, напишу тобі».

Усе дійсно вийшло якнайкраще: мене преміювали не тільки матеріально за виконану роботу, але й морально — вручили подяку, як одному з кращих співробітників.

Коли урочиста частина закінчилася, я зробила селфі з відзнакою, надіслала Іллі і написала:

«Твій найкращий спеціаліст».

Але Ілля цього дня так і не з'явився в мережі, що мене трохи засмутило. Я гадала, що він буде хвилюватися за мене й обов'язково намагатиметься вийти на зв'язок, щоб дізнатися, як все минуло, але він цього не зробив. Можливо, просто не зміг.

10 січня 2018 року

Проте він все виправив наступного дня, коли написав мені о п'ятій ранку. Я просто здійнялася на крилах любові одразу ж, як тільки відкрила очі й отримала його повідомлення:

«Ти просто прекрасна. Я дуже тобою пишаюся. Ти у мене найкрасивіша і найрозумніша».

Я хотіла відповісти йому як тільки приїхала на роботу, але мене весь час щось відволікало, а коли я взяла до рук телефон, то побачила, що Ілля вже заходив у месенджер. Виходить, він побачив, що я прочитала його повідомлення, але не відповіла. Я дуже розхвилювалася й одразу ж почала писати йому відповідь:

«Спасибі тобі, коханий, за підтримку. Тільки ти вмієш мене заспокоїти. Сумую за тобою, твоїми голосом, посмішкою, руками, губами, твоїм коханням».

І знову хвилювання в очікуванні відповіді, боялася, що Ілля зникне, буде мовчати. але ні. Мій Ілля кохав мене, а я була божевільною, тому що до сих пір не довіряла.

Після полудня він відповів:

«Малятко, я обіймаю тебе так міцно, що міцніше вже нікуди. Ти моя радість і моє щастя. Дівчинка на мільйон!»

Це були прекрасні слова, і я зрозуміла, що нам з Іллею час зупинитися. Зрозуміло, чому він рідко заходив у месенджер: адже ми не могли спілкуватися в такому темпі двадцять чотири години на добу. Не можна постійно писати про кохання, нам обом потрібно відпочити. Тому я вирішила відповісти йому ввечері, перед сном. На душі було добре: я знала тепер точно, що Ілля нікуди не зникне, все у нас чудово. Принаймні зараз. Звичайно, скоро я почну хвилюватися через майбутню зустріч, чи відбудеться вона, але зараз все було прекрасно, і я повинна була цим насолоджуватися.

Протягом дня Ілля декілька разів був онлайн, але ми не листувалися, а перед сном я надіслала йому своє фото з наради: мої ніжки в тілесних колготках, а на них мої руки з новим манікюром. Ілля любив мої пальчики, йому, безперечно, сподобається.

«Як можна не надіслати справжньому чоловікові фото своїх ніжок на доказ свого кохання до нього? А як доведеш своє кохання ти?»

Написавши це, я зі спокійною душею лягла спати. Рано чи пізно Ілля відповість, а що мені ще потрібно?

11 січня 2018 року

Весь день мені було спокійно на душі. Іллі в мережі не було, але я знала, що він нікуди від мене не дінеться. Тому я не переживала. Близько восьмої години вечора я побачила його онлайн. Він прочитав моє повідомлення і вийшов з мережі. Ось тепер я затамувала подих в очікуванні. Протягом півгодини він заходив і виходив з месенджера, немов листувався з кимось іншим, а потім, нарешті, мій телефон завібрував. У спливаючих вікнах я побачила, що Ілля надіслав мені фото, але його вміст не відображався без запуску месенджера. А ще Ілля написав: «Ой, не туди відправив».

І вмів же він створити інтригу! Як після такого повідомлення можна було витримувати паузу? Звичайно, я одразу ж відкрила наше листування.

І завмерла: на фото Ілля сидів на лавочці, судячи з усього, в Мюнхені, і посміхався в камеру. А поруч, тримаючи селфі-палицю, сиділа Олена.

У цей момент зруйнувалося все. Ілля не кохав мене. Від цієї думки голова пішла обертом. Здавалося, що ще трохи, і я втрачу свідомість. Судячи з їх одягу і погоди, фото було новим, можливо, навіть сьогоднішнім. Виходить, він повернувся до Мюнхена і одразу зустрівся з нею. Не в змозі дивитися на цю парочку, я видалила фото. До речі, фото безслідно міг видалити і сам Ілля, якби він дійсно помилково його надіслав.

«Будьте щасливі», — відповіла я Іллі, а сама думала тільки про те, як не впасти в істерику. На кухні мене чекала вечеря, яку я тепер не могла їсти, а всередині мене руйнувалися всі надії і мрії.

Як же так? Навіщо він це зробив? Чому заподіяв біль? За що? Адже я казала йому, що він може бути з ким завгодно, але нехай не каже мені про це. А якщо він хотів розірвати зі мною стосунки, то навіщо обирати такий жорстокий спосіб? І навіщо писати, що не туди надіслав фото? Туди, звичайно, туди. Ілля ніколи нічого не робив випадково. Ось тільки якщо раніше біль мені завдавала Олена, а Ілля в цей час самоусувався, то тепер він зробив все власними руками.

Через півгодини він відповів:

«Що ти таке кажеш! Яке щастя! Ти чого? Реально не туди відправив. З ким не буває!»

Це повідомлення мене трохи заспокоїло. Тепер все можна було звести до жарту. Але чи варто? У мене в голові з’явилося кілька варіантів поведінки: зробити вигляд, що він мене повеселив цим фото, що це дуже смішно (хоча це було зовсім не так); ігнорувати його, чекати, коли Ілля сам зателефонує і все пояснить (але як довго мені доведеться чекати?); написати йому про свої почуття, пояснити, що він заподіяв мені біль (але я вже багато разів це робила, а нічого в його поведінці не змінювалося); покінчити з цим раз і назавжди, заблокувавши Іллю.

Я вирішила не поспішати. Якщо Ілля все-таки хоч крапельку кохав і турбувався про мене, він повинен був зателефонувати або написати. Якщо це був дурний жарт, не варто все знищувати. Адже це Ілля, у нього специфічне почуття гумору. Просто… невже я заслуговую на таке ставлення до себе? Чому я ніколи не вчинила б так із ним, у той час як він «жартує» всі ці місяці наді мною? І з кожним разом все більш витончено. Невже саме такі стосунки мені потрібні?

Не в змозі більше думати і намагатися зрозуміти мотиви поведінки Іллі, усвідомлюючи, що якщо я почну йому зараз писати і телефонувати, він мене проігнорує (так було завжди), я вирішила лягти спати. І це була одна з тих безсонних ночей, яку я вже не раз переживала влітку. І завжди це було пов'язано з Оленою і байдужістю Іллі.

12 січня 2018 року

Ранок не приніс мені полегшення, навпаки, адже дива не сталося: Ілля мені не телефонував і не писав, хоча в мережі був навіть вночі. Йому було не байдуже, можливо, він чекав моєї реакції, але чого він насправді хотів? Правда була такою: в моєму житті тепер змінилося все, але сталося це лише тому, що не змінився сам Ілля. Всі мої ілюзії щодо того, що наша розлука восени розбудила щось в його душі, були зруйновані. Я думала, що до він, нарешті, усвідомив, що його вчинки завдають болю, але я помилилася. Цілком можливо, що вчора він просто пожартував, але що буде далі? Фото, де вони цілуються або лежать в одному ліжку? Чи готова я до цього?

Одне я знала точно — я не зможу мовчати і чекати, доки Ілля напише мені або зателефонує. Що ж робити? В черговий раз написати йому про те, як мені боляче? І хоча я розуміла, що у відповідь на свої зізнання отримаю лише порожні фрази, я почала писати. Поки я друкувала повідомлення, Ілля встиг увійти в мережу і вийти, отже, він вже прокинувся і теж насамперед перевірив, чи писала я йому. Була вже десята ранку, я закінчувала лист, а моя робота як завжди була занедбана.

Але ось мій телефон завібрував, і мені надійшло повідомлення з незнайомого німецького номера, і я зрозуміла — Олена знову вступила в свої права.

«Ну, як тобі Ілля? Сподобалося? Він теж тебе хвалив і навіть пропонував нам секс утрьох. Хочеш? А фотки твої непогані, тільки колготки мені за кольором не сподобалися. Груди дійсно збільшилися. Мені сподобалося. Як і тобі, судячи з усього».

Дивно. Ні вчора, ні сьогодні я не пролила ані сльозинки. Було надто боляче, щоб плакати. Я стерла повідомлення про свої почуття і написала Іллі інше:

«Слова Олени не заподіяли мені болю, адже ти її не кохаєш, інакше не був би зі мною. Мені заподіяв біль твій вчинок. Навіщо ти показав їй наше листування? Чому посміявся наді мною? Хіба моя любов заслуговує на таке ставлення? І хіба таке можна пробачити?

Чому ти відмовився від нашого чистого і світлого кохання? Адже я знала тебе справжнього і любила тебе безмірно, вірила в тебе. Боже, як же сильно я кохала тебе всього, з достоїнствами і недоліками. Але на милування нема силування, а для тебе все було грою.

Невже саме так ти хочеш прожити своє життя? Подумай про це. У будь-якому випадку, будь щасливий. Прощавай».

До повідомлення я прикріпила скріншот послання Олени, після чого заблокувала Іллю у всіх месенджерах. Назавжди. Не могла вчинити інакше.

XV — Кінцівка

Попереду на мене чекало найстрашніше — біль. Все навколо відтепер було у темряві, я могла дати волю почуттям і плакати. Але намагалася пригнічувати сльози — мені здавалося, якщо почну ридати, то вже не зможу зупинитися і з'їду з глузду.

Моя душа була розірвана, знівечена, зґвалтована. Мене розтоптали і принизили, немов вказали на моє місце в житті — місце нікчеми, яка не мала права на любов і щастя. Я виявилася наївною дурепою, яка дозволила над собою насміхатися і знущатися. Іноді мене заспокоювала думка про те, що на все воля Божа, але де гарантія, що Бог існує? У світі стільки нещасних людей — хіба цього вони для себе хотіли?

Все життя я вважала себе особливою, такою, що тонко відчуває людей, світ, що йде своїм шляхом, який приведе до щастя. Але мій шлях лише виваляв мене у багнюці і викинув на смітник. Ілля вбив мене, знищив.

Він же мене і рятував. Снився мені щоночі. Чого вже приховувати, ночі я чекала, як порятунку, тому що в моїх снах Ілля мене кохав: він завжди був поруч, на зв'язку, обіймав мене, цілував, писав ніжні повідомлення. А одного разу навіть вибачився переді мною. У моїх снах Ілля був таким, яким я його завжди знала, але яким він був насправді?

Я довго намагалася зрозуміти, що ж сталося? Він просто разом з Оленою посміявся наді мною? Ні, я не вірила в це. Ілля любив мене, і ніхто не переконає мене в іншому. Ось тільки кохання це дивне, якесь хворобливе, не людяне. Нормальні люди так не кохають. Тому Ілля і був всі ці роки самотнім. Така любов завдає тільки болю.

Але може, все було зовсім інакше? Можливо, фото Іллі з Оленою було старим, Олена попросила, щоб він надіслав це фото їй, але він випадково відправив його мені? Арозповів він їй подробиці нашої зустрічі для того, щоб Олена, нарешті, від нього відчепилася?

А може, скинувши мені це фото, Ілля перевіряв мене, чи довіряю я йому? Адже він казав, що справжня жінка завжди повинна бути на боці чоловіка. А ще його слова про те, що іноді йому в голову приходять різні ідеї, і він хоче, щоб їх підтримували…

Або Олена була з ним в той вечір поруч і сама відправила фото з його телефону? Але чому він тоді мені не зателефонував?

У моменти сумнівів я мучилася почуттям провини. Раптом щастя було зовсім поруч, а я сама все знищила? Навіщо я заблокувала його? Чому я йому не повірила? Я зрадила нашому коханню, я все зіпсувала, знищила. Ілля розчарований в мені, тому він не зробить нічого для нашого примирення. Я його не гідна.

У такі моменти відчаю мене підтримували друзі та рідні, і ніхто з них жодного разу не засумнівався, що права я.

— Поліно, тут все очевидно. На твою любов наплювали. Люди не змінюються. Мені шкода, що ти не змогла достукатися до його серця, але це тому, що у нього його немає, — казала мені тітка, і ці слова мені трохи допомагали.

Дійсно, коли я замислювалася над тим, що Ілля особливий, а я його підвела, в голові виникало інше запитання: яким би особливим він не був, хіба любляча людина заподіє біль коханій? Звичайно, якщо справа стосується здорового кохання. Я б нізащо не вчинила так з Іллею.

Ілля… Ілля… Ілля… Чому він не знайшов мене? Чому не повернув? У нього було безліч варіантів:

1. Він міг написати мені на електронну адресу, яку я давала йому, коли він купував мені квитки;

2. Міг написати безкоштовне повідомлення з інтернету;

3. Міг зателефонувати по мобільному зв'язку;

4. Написати в месенджері з телефону друзів;

5. Купити іншу картку і зателефонувати мені;

6. Створити інший обліковий запис в соцмережі і написати.

Він міг повернути мене, якби захотів, якби кохав по-справжньому, розумів, як мені боляче, хотів бути зі мною, якби він був тим Іллею, якого я собі вигадала.

Цікаво, він перечитував мої повідомлення, листи? Чи згадував про мене хоч іноді? Він шкодував про те, що втратив мене, чи йому було абсолютно все одно?

Ілля, чому ми не разом? Адже ми так кохали одне одного. Мені здавалося, що тепер все налагодиться, що разом ми змінимо світ нашим коханням. Хіба ми не були б щасливі разом? І гроші нам не були потрібні! Ми ж так добре одне одного розуміли, ми ж просто душа в душу… Ідеальна пара. А наша любов була такою гарною, романтичною, взаємною… Чому вона перетворилася в ніщо?

Скільки разів я хотіла розблокувати його і написати все це. Але що б я отримала у відповідь? Я знаю: звинувачення, докори, порожні обіцянки і повторення всього, що було раніше. Ні, Ілля мав сам все зрозуміти, я не могла нав'язувати йому свою любов. Можливо, він спеціально це все підстроїв, щоб я його кинула, бо не кохав, але боявся сказати прямо? Ні, я не могла більше на нього тиснути, вимагати кохати мене. Ілля обрав Олену. Але невже вони щасливі разом? І їй все одно, що він її зрадив? Хто вони одне одному? Я ніколи про це не дізнаюся.

Але мене з'їдала ще одна думка: навіть якби Ілля з'явився знову, хіба я змогла б йому повірити? Це було найбільш прикро. Тепер я не могла довіряти йому навіть у своїх мріях, де він міг бути таким, яким я хотіла його бачити. У мене нічого не виходило. Всі його можливі виправдання здавалися жалюгідними, і ніщо не спростовувало той факт, що своїми власними руками він заподіяв мені біль. Як він мені писав восени — я сама заподіяла собі біль, не розібравшись в ситуації? Але чому ж ситуація повторювалася знову і знову?

Виходить, люди не змінюються. Їм не можна давати других шансів. У Іллі їх було аж три: після Риму, коли він мовчав на мої благання написати мені хоч рядок; на початку жовтня, коли він спробував повернути мене, а потім знову зник; в листопаді, коли його очі були повні каяття. Два з половиною місяці протримався Ілля цього разу, навіть купив мені квитки, і я гадала, що це показник його кохання до мене. На жаль, це виявилося не так. Напевно, якби він мене кохав, то приїхав би сам, як роблять справжні чоловіки. Він же завжди лише викликав у мені почуття провини, і я готова була робити все, щоб тільки він не злився, аби він не зник. Я надсилала йому фото, хоча мені це не подобалося, я розмовляла з ним по телефону, коли хотіла спати, була завжди на зв'язку, тому що боялася, що наступного разу просто не буде.

Цікаво, Олена також жила в такій напрузі? Безперечно. Впевнена, що зараз він звинувачує її в тому, що вона написала мені образи. Що ж, я не проти. Я ніколи не ображала її, поважала її любов, почуття до Іллі, переживання, а вона замість того щоб все обговорити, вирішила чинити підло і низько. І ось вона здобула перемогу. Але якщо Ілля дійсно усвідомлено і спеціально заподіяв мені біль, то я не заздрю такій перемозі.

Перші три тижні після розставання Ілля снився мені щоночі, а потім стало легше: зникли безвихідь і пекельний біль, залишилися туга, почуття самотності, страх перед майбутнім. Я навіть могла тепер згадувати про нього. І потай від усіх я сподівалася, що одного разу він повернеться.

У хвилини найсильнішої туги я починала молитися за нього: щоб після смерті ми зустрілися на небі, щоб він знайшов свій шлях у житті, жив по совісті, знайшов себе і став щасливим. Я щиро бажала Іллі щастя. А ще я завмирала і не діяла, щоб не наробити дурниць. І це допомогло. Згодом я зрозуміла, що будь-який біль минає, треба лише на найскладніших етапах нічого не робити і чекати, перетерпіти, і рано чи пізно стане легше. Потім, можливо, все знову розвалиться, але я продовжуватиму існувати, і попри все згодом повернуся до повноцінного життя, почну радіти і любити.

Після всіх цих подій я склала собі план реабілітації на чотири тижні, до якого включила щоденні завдання й обов'язкові розважальні заходи на вихідні. Це допомогло, тому що пережиті страждання підготували мене до змін. Через три місяці образ Іллі почав стиратися. Як людина, він мене розчарував. Та й як чоловік також. Це не я, це він зрадив нас і наше кохання, і почуття провини до мене більше не поверталося.

Та я ні про що не шкодувала. Було чудово. Тому й не хотілося втрачати. Але це був вибір Іллі, і я повинна була його поважати. Шкода, що він був занадто слабкий, щоб бути щирим. Не тільки зі мною, а й з Оленою, сестрою, батьками, друзями і, напевно, багатьма іншими дівчатами. На якомусь відрізку життя він втратив себе, збився зі шляху. Я дуже хотіла допомогти йому відшукати цей шлях, але він не захотів. Люди не змінюються. Так само, як не змінююся і я.

А як же кохання? Що буде в моєму житті далі? Може, це я винна, що обираю не тих чоловіків? Може, я нікого більше не зможу полюбити? А раптом взаємного кохання не існує? Я не знаю відповідей на ці запитання.

Через півроку розлуки в моєму житті вже все було добре. Я згадувала про Іллю з посмішкою, пробачила його. Стосунків я не хотіла, мені важливо було тепер приділити увагу собі і своїм мріям, справжнім бажанням і потребам. Я повинна була навчитися любити і поважати насамперед себе, щоб більше ніхто не зміг посміятися наді мною, принизити, розтоптати.

Те, що сталося, це, по суті, дрібниця. Просто стосунки, які закінчилися. Урок, який я засвоїла. З ким не буває. Згодом до мене повернувся оптимізм, а ще образ того самого чоловіка, з яким би я хотіла бути. У нього не було імені, віку, зовнішності, але він часто мені снився і дарував відчуття тепла. Саме тепла. Коли я думала про нього, все ставало на свої місця. Це було відчуття спокою, умиротворення, усвідомлення того, що все добре. Це було те, чого Ілля не зміг мені дати…

Усе в житті має значення. Зустріч з Іллею мені подарувала новий досвід в чуттєвій сфері, зробила сильнішою. А ще я побувала в Німеччині, вивчила німецьку, зрозуміла, що мене влаштовує в стосунках, а що ні. Я позбулася безлічі комплексів, Ілля навчив мене простіше ставитися до життя.

Хто знає, може, Іллі я подарувала кохання, яке він ніколи до цього не зустрічав? Може, я освітлила його одноманітне життя хоч на ці кілька місяців, що ми були разом? Адже що у нього є, крім маленької кімнатки в чужій країні, інтернету і рідкісних зустрічей з сестрою і друзями, вдвічі молодшими за нього? Якщо я зробила його хоч трохи щасливішим, то це прекрасно.

Можливо, ця зустріч була потрібна йому більше, аніж мені. А може, він і так щасливіший за всіх і пізнав сутність життя на відміну від нас? Хто знає. У будь-якому випадку, життя все розставить по своїх місцях. Моя ж мета — зберегти той світ і те добро, які є в моїй душі. Адже люди не змінюються, і я не змінюся також. Тільки кохати я навчилася ще краще, глибше, чистіше. Моє кохання безкорисливе і не вимагає нічого натомість, адже воно і так зі мною. Тут. В моєму серці.

11.08.2018

Оглавление

Вступ

I — За наше випадкове…

II — «Дружба»

III — Довіра

IV — Розлучення

V — Квітень

VI — Травень

VII — Червень

VIII — Липень

IX — Серпень

X — Вересень

XI — Жовтень

XII — Листопад

XIII — Мюнхен

XIV — Розв'язка

  Частина перша

  Частина друга

XV — Кінцівка