Ще літо, але вже все зрозуміло (fb2)

- Ще літо, але вже все зрозуміло 749 Кб (скачать fb2) - Василь Карпюк

Настройки текста:




ББК 821.161.2-3

К 26

ISBN 978-617-679-237-6

Василь Карп’юк

К 26

Ще літо, але вже все зрозуміло [Tекст]: проби / Василь Карп’юк. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 160 с.

ISBN 978-617-679-237-6

Придивляючись до деталей, автор раз у раз відкриває органічну цілісність світу, частиною якого є людина. Стиль письма Василя Карп’юка близиться до розмовної простоти, не втрачаючи виразності особистого голосу, а плин його мови, як це часто буває в розмові, легко переходить від побутових справ до питань метафізичних.

Для всіх, хто любить зупинятись і неквапом рушати далі.

УДК 84(4УКР)

ББК 821.161.2-3

Василь Карп’юк © текст, 2016

Дмитро Подолянчук © обкладинка, 2016

Видавництво Старого Лева © 2016

Усі права застережено

Василь Карп’юк

проби

Видавництво Старого Лева

Львів — 2016

Василь Карп’юк Ще літо, але вже все зрозуміло

Хіба не цікаво, коли хтось розповідає про свого дядька? Особливо коли почне про батькову ферму, а тоді його занесе, і він уже розповідає про дядька.

Дж. Д. Селінджер

Світлій пам’яті діда Василя й баби Анни


{ гриців пóтік }

Недалеко від хати біжить малий пóтік. Щойно в ньому вмивався. І так свіжо й гарно, що годі стримати захват. Такого малого вистачає для великого задоволення. На повні груди вдихаю і видихаю свіже повітря. Біля потóку завжди гарно та прохолодно. Навіть у найбільшу спеку.

Потік біжить яром поміж двома пагорбами. На тому, що зліва, пасуться сусідські корови, бо пагорб сусідський. А на правому — невелика грядка і сінокіс. Колись власником правого пагорба і потóку був якийсь Гриць. Але в першій половині минулого століття мій прадід Лук’ян той ґрунт викупив. Потім земля перейшла в спадок моїй бабусі Анні, а зараз — мені. Але ми в родині за старою звичкою все одно йменуємо ту землю Грицевою. І потік теж Гриців.

На пасовиську й сінокосі земля чиста і гладка. За нею доглядаємо і чистимо щовесни і від гілочок, і від малих деревець, які приймаються, бо через них буде зле косити. А от яру, де біжить пóтік, уваги приділяємо не так багато. Тому схили тримають на собі кілька здорових буків, грабів, яворів і ясенів. Від цих могутніх дерев завше хороший затінок. А від потоку, який витікає з-під великої плити, порослої ліщиною, — добра прохолода.

Вода у потóці чиста, холодна і смачна. Колись мій молодий тато, після косіння трави на правому пагорбі, напився тої води і вмився нею. Відтоді захворів і у вологу погоду йому важко дихати. Тато пив із чуркала при самому руслі. Зараз те чуркало пересохло, а вода витікає з іншої нори.

Я так високо вгору не йду, бо не дуже зручно. Хоч, насправді, там не більше сорока метрів. Та люблю вмиватися внизу біля кринички, з якої корова п’є воду, коли її пускають пастися на сінокіс. Так буває кілька днів навесні, коли на високому пасовиську ще мала трава, а корова хоче надвір. Тоді її випускають на сінокіс, щоб трохи спасла молодої трави, аби вся трава на всіх городах не виросла для косіння одночасно. Бо довкола хати, кухні, стайні, пивниці, оборогу трава вже виросла така висока, що тато трохи скосив. А ближчим часом треба косити решту. Тоді як припасену траву на Грицевім треба буде косити десь аж за тиждень-два. І так добре, бо все нараз скосити не годен.

Другий випадок, коли корова пасе на правому пагорбі і п’є воду з кринички від потоку, — це восени. На високому пасовиську вже нема що пасти, а на пагорбі трава скошена, отава скошена і вже трохи підросла друга отава. Але такої теплої погоди, щоб її висушити, вже нема, тому добре пускати пастися корову. Тоді й молоко добре прибуває.

Коли я йшов до потоку, то зустрів на стежці ящірку. Вона була така поважна, як наш кіт узимку. Я його теж чогось називав Грицем, хоч уся родина — Маркусом. Певно, таке ім’я мав персонаж якогось телесеріалу, що за ним стежили мама і сестра. Але десь на початку весни Маркус пішов гуляти і не повернувся. Від того в хаті було трохи суму. Але от тепер я стрів ящірку, і вона якось так гідно рухалася, ніби якась тета, що я мало не сказав до неї: «Слава Йсу!». Зрештою, чого ж не привітався? Може, й відповіла б. А так просто зійшла зі стежки у траву і спинилася між стебел. Я присів біля неї. Сіра спина, зелені боки з чорними крапочками.

А перед відвідинами струмка випало розтрушувати валки першої трави довкола хати. Тато скосив ще позавчора, але відразу пішов дощ і так мокло два дні. Аж тепер гарно загріло сонечко. Коли розтягував граблями замоклу траву, то вона аж парувала, мовби полегшено зітхаючи: «Ох!». І легко розпростувалися різні польові квіти, стебла і листя трави. Зараз їм тепло і лагідно. Трохи сонно і трохи втомлено під палючими променями. А скоро почне