Лель №03 (08) [Сергій Чирков] (pdf) читать постранично

З 93.

Український
еротичний Журнал
«ХВОЙДА І ХЛОПЦІ»
уривок із скандального польського роману

ЖІНКИ
І ЧОЛОВІКИ
що вони неправильно роблять у ліжку
Ш ЕДЕВРИ
ЕРОТИЧНОГО
МИСТЕЦТВА
у колекції Ігоря ДИЧЕНКА

ВСЕ ПРО
СЕКС

ВІДАПУЛЕЯДО
ЛНДРУХОВИЧА

Уривок з повісті
І І І урш ія стала перед ним гола, у при­
смерку бачив її тіло, ошелешений і безпо­
радний. Погірдливою безсоромністю віяло з
тієї тілесності. Ох, Пазаре, що з тобою дієть­
ся?! Німий крик застряг у горлі, намагався
відірвати погляд від того несамовитого тіла.
Лазаре, де ти є, що з тобою, заплющ очі, не
стій так обараніло й тупо. Отямся, відірви по­
гляд, відступи в темряву. Але як же відсту­
пити, якщо губи — роздвоєна троянда —
мене в'яжуть.
А Щуриця піднесла руку й хвилястим ру­
хом голови відкинула волосся.
ну, ходи, ходи,— поманила.
я?
ходи
але я? того...
Ну, ходи, я з тобою впораюся. Стримить
уже, бачу — б'є у вічі соромом і безсором­
ністю водночас. Не з одним уже тут упора­
лася, хіба не чув, лазив же за мною, скавчав,
як те щеня, думаєш, не бачила тебе тут, попід
вікнами крамниці? Щенята, саме щенята
сюди приходять, бо знають, що Щуриця впо­
рається, чули про неї чи не чули, але якщо
вже хто побачив, то втопився у ній.
Пам'ятаєш, як запаморочилося в голові,
коли ти заглянув між ноги Щуриці — хлоп­
чику, дитинко, пам'ятаєш, як твої очі полізли
на лоб, коли зіткнулися з тією безоднею, кот­
рої так жадали? Знаю вас, малі щурята, за
великою ЦЦурицею скучаєте, великої Щуриці
кожен з вас прагне, ото й майте свою Щурицю. Не з одним уже тут упоралася, не один
вив з розкошу в моїх обіймах, і всі про те
знають, що Щуриця впорається, як ніхто на
світі.
Ох, Щурице, відьмо, самко безсоромна,
змилуйся, зглянься. Як можеш ти так мовити,
коли він стримить, виставлений на посміхо­
висько. Не бачиш, як він борсається встидом
і безстидом водночас, як переминається з
ноги на ногу, як вростає з корінням в твою
підлогу, в твою сучу землю, Щурице.
Та Щуриця не змилується. Великий мас­
карад носиться в повітрі. Вона його б’є, шма­
гає. Змилуйся, відьмо, сатанице мороку!
Ні, Щуриця не змилується.
Шмаркачі,— вола,— Шмаркачі, бачу вас,
як вперше йдете до школи. Огидні, прищаві
писочки. Несамовиті погляди. Немов небо
має впасти на землю. Бо ви їдете добувати
науку до міста. Хлопські виродки!
«Хлопські виродки»,— сказала. Що? МоФото Якова ШУБІНА

Станіслав СРОКОВСЬКИЙ

ХВОЙДА
Й ХЛОПЦІ
же, мене слух підвів? Як же так? Вона — са­
миця, темнота, виродок!
Ви, злидні й лихо в оці, сучі сини, малі щу­
рята, по науку їдете, по знання, прищаві, не­
розумні й перестрашені. Ох, які перестраше­
ні. Як мене забавляють ваші міни. Бачила те­
бе, кутасику! Бачила.
Ох, Щурице, зжалься, забий, а зжалься.
Нехай не стоїть на посміховисько столу,
кріслам, лавкам і світильникам. Краще по­
лікуй його, добий, тільки не кажи тих слів.
Щурице, зміюко безжальна!
Ні, шмаркачі, не змилуюся, поки кожного
з вас не розбещу. Не вони, старі, засліплені,
глухі ваші матері, вами щораз опікуються, а
Щуриця, прохачу, випинається тобі той кутасик, веретенко, буравчик, що, хочеться ним
побуравити? Найперше, мусиш Щурицю ви­
слухать, Щурицю, що немало перебачила в
своєму молодому житті. Не один у Щуриці
те, що треба, забачив. Ти, пес молодий, виєш,
скиглиш і безсоромно орошуєш свої труси.
Вже одсьогодні того не будеш робить по
кутках. Вже будеш здатен прийти до Щуриці,
як до визволительки. Але почекай, я також
маю право на те, щоб пожаліти себе. Ті ваші
прохаючі оченята слизькі, затуманені! Сміх
гіркий на мене напада, коли бачу вас упер­
ше. Ох, як ви скімлите в перший раз! Знаєте
чи не знаєте про те, але завжди шукаєте
свою Велику Щурицю. Проте не всі її знахо­
дять і не завше. Ти маєш щастя, гнидо, мала,
шмаркачу...
Ох, Щурице, не бачиш, як він помира від
сорому, з ганьби, від свого падіння й пораз­
ки. Подивись уважніше на нього. Він ледве
терпить. Пожалій.
Ні, Щуриця не щадить.
Бо таке життя, що’вас годують гаслами,
ідеями, геометріями, а ви в основі своїй
прагнете єдиного — обіймів Щуриці, того
єдиного по-справжньому і до кінця жадаєте,
бо це, власне, і є єдине джерело життя. Єдине
джерело, то я, шмаркачу, Щуриця. Мої стег­
на, груди, тіло, ноги і те, що між ногами —
це справжнє джерело життя. Бачиш, як спли­
ває слиною твоя нижня губа. Вогонь спопе­
ляє тебе зсередини. А ти стоїш, як на муках.
Але постій іще, постій, скоро з тобою впора­
юся.
Щурице, краще вбий, з останніх сил стоїть,
знищений.
Ні, це ще не все, ти будеш пить з криниці
життя, з тієї єдиної криниці, яка не ошукує, в

яку пірнаєте, як у благословіння, як у поря­
тунок від усіх життєвих бур.
Щуриця погірдливо викривила губи.
Великі ідеали лопаються, як мильні буль­
башки, коли Щуриця розведе стегна. Ох, як
ви тоді міняєтеся! Не одного тут бачила, ку­
тасику. Почекай, скоро закінчиться